Ухвала

від 06.05.2025 по справі 922/3404/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 922/3404/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О.М. - головуючого, Кролевець О.А., Мамалуя О.О.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту"

на постанову Східного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Лакізи В.В., Крестьянінова О.О., Мартюхіної Н.О.,

від 02.04.2025

у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" в особі Харківської філії Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання "Сплав - 500"

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення 608 446,48 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором № 24 з надання послуг перевезення вантажним залізничним транспортом від 20.04.2021.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.12.2024 позов задоволено.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 прийнято відмову Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання "Сплав - 500" від апеляційної скарги в частині скасування рішення Господарського суду Харківської області від 10.12.2024 у справі № 922/3404/24 щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання "Сплав - 500" на користь Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" заборгованості зі сплати 21 185,16 грн плати за користування вагонами; закрито апеляційне провадження у справі в частині заборгованості зі сплати 21 185,16 грн плати за користування вагонами; апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання "Сплав - 500" задоволено частково: рішення Господарського суду Харківської області від 10.12.2024 скасовано в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання "Сплав - 500" на користь Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" в особі Харківської філії Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" основного боргу у сумі 473 574,84 грн, пені у сумі 77806,10 грн, 3% річних у сумі 35393,99 грн; в цій частині прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено; в решті рішення Господарського суду Харківської області від 10.12.2024 у справі №922/3404/24 залишено без змін; резолютивну частину рішення викладено в такій редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання "Сплав-500" на користь Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" в особі Харківської філії Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" основний борг в сумі 21 185,16 грн, 3% річні в сумі 486,39 грн, витрати по сплаті судового збору за подання позову в сумі 260,06 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.".

02.05.2025 Приватне акціонерне товариство "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 у справі № 922/3404/24.

Склад колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду визначено відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.05.2025 (головуючий суддя - Баранець О.М., судді Кролевець О.А., Мамалуй О.О.).

Перевіривши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту", колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, зважаючи на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За приписами пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову у справі № 922/3404/24 є стягнення 608 446,48 грн.

Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19, відповідно до якої майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 162, пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.

Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 907/9/17, провадження № 12-76гс18).

Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

Позовні вимоги у цій справі про стягнення 608 446,48 грн мають вартісну оцінку та носять майновий характер.

Позов у цій справі подано в 2024 році.

За змістом частини сьомої статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з 01.01.2024 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 028,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Як було зазначено вище предметом позову у справі № 922/3404/24 є стягнення 608 446,48 грн, що не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на момент подання позову до суду (1 514 000,00 грн), тому в розумінні Господарського процесуального кодексу України судові рішення у цій справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених підпунктами "а - г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Приватне акціонерне товариство "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" у касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження, посилається на пункти 1 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Також, скаржник у касаційній скарзі зазначає про наявність підстав для перегляду в касаційному порядку оскаржуваних судових рішень у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, які передбачені підпунктом "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Посилання скаржника на пункти 1 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не є доводами, які у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Водночас, Суд зазначає, що у поданій касаційній скарзі скаржник хоча й зазначив підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, проте не навів належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків передбачених підпунктами "а" - "г" пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Стосовно "виняткового значення" справи для її учасника, то в цьому випадку оцінка Судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні таких судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним їх власним тлумаченням, до переоцінки доказів, які були здійснені судами попередніх інстанцій під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.

За змістом статті 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Відповідно до частини першої статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами.

На підставі наведеного надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення одної з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.

З огляду на відсутність належного обґрунтування обставин, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 у справі № 922/3404/24 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 у справі № 922/3404/24.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Кролевець

О. Мамалуй