Постанова

від 06.05.2025 по справі 916/718/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 916/718/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.

та представників

позивача: Басюк Т.В. (в режимі відеоконференції),

відповідача: Щукін О.С. (в режимі відеоконференції),

третьої особи на стороні позивача: Цвєтков В.М.,

третьої особи на стороні відповідача: не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОДЕСАПРОДКОНТРАКТ»

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.03.2025

та ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.01.2025

у справі № 916/718/24

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях

до Публічного акціонерного товариства «ОДЕСАПРОДКОНТРАКТ»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Національного банку України,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Фонду державного майна України,

про виділ в натурі та визнання права державної власності,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2024 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «ОДЕСАПРОДКОНТРАКТ», в якому просило: 1) здійснити виділ в натурі з цілісного майнового комплексу Публічного акціонерного товариства «ОДЕСАПРОДКОНТРАКТ» захисної споруди цивільного захисту № 56701 державної форми власності у складі будівель та споруд, площі, розмірі, конфігурації з урахуванням межі та площі території, необхідної для її обслуговування, визначеної за наслідками комплексної будівельної та землевпорядної експертизи та виділення його з балансу цілісного майнового комплексу; 2) визнати право власності держави в особі органу управління Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеський та Миколаївський областях на цілий окремий об`єкт нерухомого майна - захисну споруду цивільного захисту № 56701 у складі будівель, споруд, комунікаційних мереж з урахуванням площі та меж території, необхідної для його функціонування, у м. Одеса. 19-й км Старокиївської дороги, 34 визначеної за наслідками експертизи.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.01.2025 року (суддя Смелянець Г.Є.), залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.03.2025 (колегія суддів у складі: Діброва Г.І. - головуючий, Принцевська Н.М., Савицький Я.Ф.), позовну заяву у справі № 916/718/24 залишено без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Залишаючи позовну заяву без розгляду місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач, якого належним чином було повідомлено про дату, час і місце судового засідання, призначеного на 15.01.2025 для розгляду справи по суті, у судове засідання не з`явився, тобто не виконав свого процесуального обов`язку із забезпечення явки у судове засідання за викликом суду, у тому числі, в режимі відеоконференції, а також не скористався процесуальним правом на подання суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та ухвалою місцевого господарських судів, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами порушено ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 2, ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України, і безпідставно не взято до уваги, що представник позивача неодноразово брав участь у судових засіданнях, подавав процесуальні заяви у справі, що свідчить на користь висновку про те, що позивач не втрачав інтересу до процесу розгляду справи та вирішення спору судом. Крім цього, у постанові апеляційного господарського суду взагалі не аналізуються обставини повітряної тривоги, що тривала вранці 15.01.2025 коли відбувся ракетний обстріл України (https://glavcom.ua/kyiv/news/u-stolitsi-oholoshena-povitrjanatrivoha-1040053.html), що станом на момент проведення 15.01.2025 судового засідання об`єктивно та передбачувано могло бути поважною причиною нез`явлення представника позивача у судове засідання та причиною неможливості повідомлення суду про наявність поважних причин такої неявки. При цьому усі інші учасники справи, окрім позивача, приймали участь у судових засіданнях у справі дистанційно в режимі відеоконференції. Позивач з клопотанням про прийняття участі у судових засіданнях у справі дистанційно в режимі відеоконференції ніколи не звертався. Окремо відповідач заявляє, що саме він в першу чергу потребує судового розгляду по суті усіх позовних вимог позивача у справі та вирішення юридичної долі та розмежування приналежності між ПАТ «ОДЕСАПРОДКОНТРАКТ» та Державою Україна в особі повноважних державних органів нерухомого майна. Відтак, на переконання скаржника, відсутні підстави для залишення позову без розгляду у зв`язку з нез`явленням представника позивача в судове засідання, призначене на 15.01.2025.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про що зазначено вище.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.04.2025 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено її до розгляду на 06.05.2025 та надано строк для подання відзивів на касаційну скаргу до 02.05.2025.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 30.04.2025 від Національного банку України надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому третя особа просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Також до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить останню задовольнити.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та ухвалу місцевого господарських судів в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За змістом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 1 ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

За вимогами п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України позовна заява залишається без розгляду, якщо, зокрема, позивач (його представник) не з`явився у підготовче засідання чи у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Правова позиція щодо застосування п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 13.09.2019 у справі № 916/3616/15, від 05.06.2020 у справі № 910/16978/19, від 16.10.2020 у справі № 910/8816/19, від 18.11.2022 у справі № 905/458/21.

Так, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 13.09.2019 у справі № 916/3616/15 зазначено таке.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами п. 2 ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом, і разом з тим учасники справи зобов`язані з`явитися за викликом суду в судове засідання, якщо їх явка визнана обов`язковою.

Вжиття заходів для ефективного розгляду та вирішення судового спору є обов`язком не тільки для держави, але й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 року зі справи "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідно до ч. 4 ст. 202 ГПК України в разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з`явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Правове значення для прийняття судом рішення про залишення позову без розгляду з підстави нез`явлення позивача у судове засідання, передбаченої цими нормами процесуального права, має одночасна наявність таких обставин, так звані умови для залишення позову без розгляду у випадку неявки позивача в судове засідання: 1) належне повідомлення судом позивача про час і місце судового засідання; 2) неявка позивача в судове засідання або неповідомлення позивачем суду причин його неявки в судове засідання; 3) неподання позивачем суду заяви про розгляд справи за його відсутності.

При цьому зміст ч. 4 ст. 202 та п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України свідчить про те, що передбачена цими нормами процесуального права така процесуальна дія суду, як залишення позову без розгляду з підстави нез`явлення позивача у судове засідання або неповідомлення про причини своєї неявки, не залежить від того, чи була визнана судом явка позивача в судове засідання обов`язковою.

Подібний висновок викладено у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.11.2022 у справі № 905/458/21, від 17.03.2023 у справі № 910/17906/21, від 05.06.2020 у справі № 910/16978/19.

На відміну від п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України, в редакції, чинній до 15.12.2017, яка як підставу залишення позовної заяви без розгляду передбачала неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, або неявку представника позивача на виклик у засідання господарського суду, якщо його нез`явлення перешкоджає вирішенню спору, наведені положення ст.ст. 202, 226 ГПК України в чинній редакції не пов`язують можливість залишення позовної заяви без розгляду з необхідністю надання судом оцінки можливості вирішення спору за відсутності представника позивача, який не з`явився на виклик суду, не повідомив про причини неявки, був належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду. Наведене, однак, не стосується випадків, коли позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору. Тобто, оцінка можливості вирішення спору по суті за відсутності представника позивача має обов`язково надаватись судами в разі, якщо позивач не з`явився на виклик суду, однак звернувся із заявою про розгляд цієї справи за його відсутності.

У постановах Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.06.2020 у справі № 910/16978/19 та від 16.10.2020 у справі № 910/8816/19 викладено таку правову позицію щодо застосування п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Обов`язковими умовами для застосування передбачених ч. 4 ст. 202, п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України процесуальних наслідків неявки позивача у судове засідання є одночасно його належне повідомлення про час і місце судового засідання та відсутність заяви позивача про розгляд справи за його відсутності.

Крім того, у разі відсутності у позивача наміру брати участь у судовому засіданні, нормами ст.ст. 202, 226 ГПК України передбачено подання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності. Тобто, право позивача як особи, яка подала позов та зацікавлена в його розгляді, не бути присутнім у судовому засіданні кореспондується з його обов`язком подати до суду відповідну заяву про розгляд справи за його відсутності (такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.06.2024 у справі № 916/2316/23).

При цьому саме у разі подання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності і якщо його нез`явлення перешкоджає розгляду справи, суд відповідно до вимог ст.ст. 120, 121 ГПК України може визнати явку позивача обов`язковою та викликати його у судове засідання.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з такої підстави: перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Отже, у випадку якщо позивач має намір взяти участь у судовому засіданні, однак не має можливості взяти участь у засіданні, він повинен повідомити суд про причини неявки, і у випадку визнання таких причин поважними суд може відкласти розгляд справи.

Так судом апеляційної інстанції встановлено, що 11.12.2024 судове засідання не відбулося, у зв`язку з перебуванням судді Смелянець Г.Є. на лікарняному та ухвалою суду від 16.12.2024 учасників справи в порядку ст.120 ГПК України повідомлено про призначення підготовчого засідання на 15.01.2025 о 10:40, із викликом учасників справи у судове засідання та проведенням підготовчого засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за участю представника відповідача та представника третьої особи (Національного банку України).

При цьому, представник Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, про що свідчить наявна в матеріалах довідка про доставку до його електронного кабінету ухвали суду першої інстанції про призначення підготовчого судового засідання на 15.01.2025, будь-яких клопотань та заяв з процесуальних питань суду не надав.

Відповідно до висновків Верховного Суду, зокрема, у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 18.11.2022 у справі № 905/458/21, а саме:

- проаналізувавши положення ч. 4 ст. 202 та п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає про те, що у цих нормах законодавець не застосував слова "може", "має право", "за власної ініціативи" та інші подібні у своєму значенні слова. Зазначені норми процесуального права не передбачають можливості інших варіантів дій суду, окрім залишення позовної заяви без розгляду. Формулювання "суд залишає позов без розгляду", що міститься у ч. 4 ст. 202 ГПК України, та формулювання "суд залишає позов без розгляду", що міститься у п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України, виражає імперативну вказівку суду (судді) щодо заборони продовження розгляду справи, щодо завершення судового провадження без винесення рішення. З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що повноваження суду залишити позов без розгляду, передбачені цими нормами процесуального права відносяться до імперативних (пункт 8.4);

- норми, закріплені у ч. 4 ст. 202 та у п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України, за методом правового регулювання є імперативними, що означає те, що відповідно до цих норм процесуального права у разі неявки позивача в судове засідання за умови, що він був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, не повідомив суд про причини його неявки та не надав суду заяви про розгляд справи за його відсутності, суд має імперативний процесуальний обов`язок залишити позов без розгляду (пункт 8.4);

- відповідно до ч. 4 ст. 202 та п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України виключенням для обов`язкового залишення позову без розгляду можуть вважатися обставини, якщо позивач подав суду заяву про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору. Тобто, суд розглядає справу по суті за умов, якщо: (1) позивач подав суду заяву про розгляд справи за його відсутності та (2) його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору. При цьому, суд може розглянути можливість вирішення спору за відсутності позивача (з`ясувати, чи не перешкоджає нез`явлення позивача вирішенню спору) лише якщо від позивача надійшло клопотання про такий розгляд (про розгляд справи за відсутності позивача). У разі, якщо від позивача до суду не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд не має права розглядати справу, а тому не зобов`язаний надавати оцінку наявності такої можливості (пункт 8.7).

Колегія суддів відзначає, що господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у використанні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, судової палати й колегії суддів Касаційного господарського суду. Подібна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2021 у справі № 908/2609/20, від 15.09.2021 у справі № 10/Б-5022/1383/2012, від 14.09.2021 у справі № 908/1671/16

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

Тобто, з наведеного випливає, що з моменту відкриття провадження у справі, яка переглядається, з огляду на прецедентну практику Європейського суду, позивач був зобов`язаний з розумним інтервалом часу сам цікавитися провадженням у його справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Отже, враховуючи, що позивач був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, проте не з`явився в судове засідання на виклик суду, не повідомив суд про неможливість з`явитись у судове засідання 15.01.2025, не подав заяву про розгляд справи за його відсутності, колегія суддів вважає такими, що відповідають нормам ГПК України та практиці Верховного Суду висновки суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду на підставі ч. 4 ст. 202 та п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

При цьому помилковими є доводи відповідача про те, що суд міг провести підготовче судове засідання без участі представника позивача, враховуючи імперативний характер норм ГПК України, які встановлюють повноваження суду у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним суд про причини неявки та можливість розгляду справи без його участі.

Колегія суддів враховує посилання скаржника на обставини повітряної тривоги, що тривала вранці 15.01.2025, що станом на момент проведення 15.01.2025 судового засідання могло бути поважною причиною нез`явлення представника позивача у судове засідання. Водночас вказане не свідчить про неможливість повідомлення суду про наявність поважних причин такої неявки, а скаржником не доведено таку неможливість протягом часу, який минув після закінчення повітряної тривоги і до початку судового засідання. При цьому колегія судів враховує, що учасник справи не може відмовитися від свого права на участь в судових засіданнях за принципом мовчання, а тому позивач мав або повідомити суд першої інстанції про причини своєї неявки (та надати відповідні докази на підтвердження цього), або надати суду заяву про розгляд справи за його відсутності (див. п. 57 постанови Верховного Суду від 12.02.2025 у справі № 923/1891/14).

Доводи скаржника про порушення судами ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 2, ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в контексті обмеження права на доступ до суду колегією суддів відхиляються, оскільки, як правильно виснував суд апеляційної інстанції, скаржником у суді апеляційної інстанції є не позивач, а відповідач, як і у суді касаційної інстанції, а позивач відповідну ухвалу суду не оскаржував. Крім цього, згідно з ч. 4 ст. 226 ГПК України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення обставин, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно, про що додатково зазначив суд першої інстанції в оскарженій ухвалі.

Також Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що представник позивача неодноразово брав участь у судових засіданнях, подавав процесуальні заяви у справі, що свідчить на користь висновку про те, що позивач не втрачав інтересу до процесу розгляду справи та вирішення спору судом, оскільки положення ст.ст. 202, 226 ГПК України не передбачають необхідності у повторності чи систематичності невчинення позивачем (його представником) зазначених дій.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.ч. 1 та 2 ст. 300 ГПК України).

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанції.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОДЕСАПРОДКОНТРАКТ» залишити без задоволення.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.03.2025 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.01.2025 у справі № 916/718/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.