Постанова

від 07.05.2025 по справі 274/4247/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2025 року

м. Київ

справа № 274/4247/23

провадження № 61-7085св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Бердичівська міська рада Житомирської області, Управління містобудування, архітектури та земельних відносин виконавчого комітету Бердичівської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 16 лютого 2024 року у складі судді Вдовиченко Т. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Талько О. Б., Галацевич О. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Бердичівська міська рада Житомирської області, Управління містобудування, архітектури та земельних відносин виконавчого комітету Бердичівської міської ради, про відновлення становища, яке існувало до порушення.

Позовна заява мотивована тим, що він та його родина зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_1 . Власником квартири АДРЕСА_2 у цьому будинку є ОСОБА_2 . Вказував, що має, на його думку, право сервітутного користування частиною земельної ділянки, належної до квартири АДРЕСА_2 , шляхом проїзду та проходу до квартири АДРЕСА_3 та земельної ділянки належної до цієї квартири.

У 2022 році відповідач самовільно, без дозвільних документів та будь-якої реальної потреби, а виключно з метою створення йому нестерпних умов проживання, привіз та систематично почав ставити на земельній ділянці, що перебуває в його сервітутному користуванні, сміттєвий контейнер. Вказаний контейнер заважає йому проходити та проїжджати по сервітутній земельній ділянці до його квартири. У зв`язку з тим, що сміття часто не вивозиться тривалий час, це призводить до антисанітарії, що загрожує його здоров`ю та здоров`ю його родини. На зауваження з приводу неприпустимості розміщення сміттєвого контейнера на ділянці, на яку він має сервітут, відповідач не реагує, тому змушений був звертатися за допомогою до поліції.

Вважав, що такі дії ОСОБА_2 грубо порушують принципи добросусідства, призводять до порушення його прав та прав членів його родини на безпечне довкілля. Крім того, відповідач аби зробити проживання його родини максимально дискомфортним, без його згоди розмістив на стіні торгово-офісного центру камеру відеоспостереження так, що вона знімає безпосередньо його подвір`я, внаслідок чого, відповідач отримав можливість знімати та накопичувати відзняту інформацію про обставини його особистого життя та життя членів родини.

Також, біля побудованого торгово-офісного центру ОСОБА_2 самовільно, без звернення до виконавчого комітету Бердичівської міської ради, без отримання дозвільних документів та без дотримання правил благоустрою розмістив на суміжній із його житлом земельній ділянці тимчасову споруду торгівельного призначення для здійснення підприємницької діяльності (кіоск), у якому здійснюється торгівля. Функціонування даного кіоску може загрожувати життю та здоров`ю його та членам його родини, оскільки кіоск не обладнаний первинними засобами пожежогасіння, що може створити небезпеку перекидання пожежі із кіоску на житло позивача.

З-приводу самовільного розміщення ОСОБА_2 кіоску він неодноразово звертався зі скаргами до органів місцевого самоврядування, проте йому порадили звернутися до суду за захистом порушених прав.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд: відновити становище, яке існувало до порушення його прав, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 звільнити земельну ділянку за адресою АДРЕСА_4 від установленого сміттєвого контейнера; змінити напрямок здійснення відео-зйомки камерою зовнішнього відеоспостереження на стіні торгово-офісного центру за вищевказаною адресою, так, щоб камерою не здійснювалась фото-, кіно - або відео-зйомка квартири АДРЕСА_1 та прилеглої до квартири земельної ділянки; зобов`язати демонтувати самовільно встановлену, без дозвільних документів, тимчасову споруду торгового павільйону.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 16 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судом апеляційної інстанції стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 500 грн витрат на правову допомогу, надану в суді апеляційної інстанції.

Судові рішення мотивовано тим, що позивач не довів обґрунтованості своїх позовних вимог, не надав судам доказів порушень відповідачем правил встановлення сміттєвого контейнеру, розміщення відеокамер для зйомки його власності, тощо, а доводи його позовної заяви побудовані на припущеннях. Сам по собі факт встановлення ОСОБА_2 на земельній ділянці, яка належить йому на праві власності, торгівельного павільйону без паспорта не може свідчити про наявність загрози життю та здоров`ю позивача та членів його сім`ї. Позивач наявність таких загроз не довів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2024 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить заочне рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 16 лютого 2024 року, постанову Житомирського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що він надав належні докази на підтвердження численних порушень, у тому числі протипожежної безпеки, під час встановлення відповідачем торгівельного павільйону, а також безпосередньої загрози йому та членам його сім`ї. Вважає, що суди не надали належної правової оцінки таким доказам. Суди не взяли до уваги преюдиційних обставин, встановлених у справі № 240/22361/20 щодо порушень протипожежної безпеки відповідачем.

Суди не врахували тієї обставини, що відповідач визнає факт встановлення камер спостереження на будівлі торгівельного павільйону, що не потребує доказуванню. При цьому, вказує, що не має змоги довести напрямок зйомки цих камер, так як вони розміщені на приміщенні, яке належить відповідачу, та у нього немає доступу до них.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо звільнення земельної ділянки відповідача від сміттєвого контейнера, суди попередніх інстанцій не врахували норм законодавства щодо благоустрою території, а також наданих ним доказів розміщення такого контейнеру з численними порушеннями цих норм.

Відзиви на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2024 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

11 липня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, від 18 березня 2019 року у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/15-ц, від 17 травня 2018 року у справі № 576/910/15-ц, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливає місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак ця норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Аналіз норм процесуального права, а також норм статей 4, 15, 16 ЦК України дає підстави стверджувати, що захисту в суді підлягає не будь-яке право особи, а саме порушене.

Звертаючись до суду з позовом, особа повинна довести як те, що її права були дійсно порушеними, так і особу, яка їх порушила.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та надавши оцінку наданим сторонами доказам, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не довів обґрунтованості своїх позовних вимог, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження викладених у позові обставин.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та відхиляє доводи касаційної скарги позивача про те, що він надав належні докази на підтвердження численних порушень, у тому числі протипожежної безпеки, під час встановлення відповідачем торгівельного павільйону, сміттєвого баку, а також камер спостереження, безпосередньої загрози йому у та членам його сім`ї, оскільки при вирішення відповідних позовних вимог необхідно з`ясувати не тільки порушення будь-яких вимог законодавства відповідачем при вчиненні тієї, чи іншої дії, а й порушення такими діями прав саме позивача, причинно-наслідковий зв`язок між загальними порушеннями та порушеними правами позивача. Проте, ним таких доказів судам не надано, що було його процесуальним обов`язком відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України.

Доводи заявника про те, що суди не взяли до уваги преюдиційних обставин, встановлених у справі № 240/22361/20 щодо порушень протипожежної безпеки відповідачем, є безпідставними, оскільки відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. При цьому, апеляційним судом було досліджено з єдиного державного реєстру судових рішень судові рішення у вказаній справі та вказано, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2021 року у справі № 240/22361/20, яке було залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2022 року, відмовлено у задоволенні позову Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про застосування заходів реагування у сфері державного нагляду (контролю) у вигляді повного зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері пожежної безпеки, а саме заборонити подальшу експлуатацію будівлі торгівельного центру, за адресою: АДРЕСА_4 .

Доводи касаційної скарги про застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права без врахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, не заслуговують на увагу, оскільки судами попередніх інстанцій не було неправильно застосовані відповідні норми права, а у позові було відмовлено саме через недоведення позивачем обґрунтованості своїх позовних вимог та порушень його прав.

Отже, вказані, а також інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не відповідають матеріалам справи та встановленим судом обставинам, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявників доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

При цьому, колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (серія A, Ruiz Torija v. Spain № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 16 лютого 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. Ю. Гулейков

Д. Д. Луспеник