Постанова від 06.05.2025 по справі 420/23313/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/23313/24

Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М. Дата і місце ухвалення: 11.10.2024р., м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бойка А.В.,

суддів: Федусика А.Г.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Львівської митниці на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 р. у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Арсі-Транс до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування карток відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю "Арсі-Транс" звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Львівської митниці, в якому просило:

- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 08.05.2024 року №UA209230/2024/001532;

- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 08.05.2024 року №UA209230/2024/001531;

- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 08.05.2024 року №UA209230/2024/001533;

- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 08.05.2024 року №UA209230/2024/001535.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 року позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Львівська митниця подала апеляційну скаргу, обґрунтовану посиланням на не правильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В апеляційній скарзі апелянт зазначив, що 08.05.2024 року до відділу митного оформлення №1 митного поста Львів-північний було подано: МД типу ІМ 40 ДЕ № 24UA209230041359U1, товар «Напівпричіп трьохосний для перевезення вантажів (платформа): марка-Krone, модель-SD, бувший у використанні; МД типу ІМ 40 ДЕ № 24UA209230041355U5, товар "Сідельний тягач марки "VOLVO", модель "FH460", б/в; МД типу ІМ 40 ДЕ № 24UA209230041357U3, товар "Сідельний тягач марки "VOLVO", модель "FH460", б/в; МД типу ІМ 40 ДЕ № 24UA209230041358U2, товар "Напівпричіп трьохосний для перевезення вантажів (платформа): марка- "Krone", модель-SD.

Апелянт зазначив, що усі вищевказані МД подавались до митного оформлення із застосуванням 410 преференції із звільненням від сплати мита. У зв`язку з цим було відмовлено у митному оформленні із застосуванням звільнення із сплати мита до отримання результатів перевірки достовірності документів про преференційне походження товару відповідно до норм статті 32, 33 Доповнення І "Щодо визначення поняття "походження товарів" і методів адміністративного співробітництва" до Регіональної конвенції про пан-євро[1]середземноморські преференційні правила походження в рамках Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами членами, з іншої сторони від 27.06.2014 року.

В апеляційній скарзі зазначено, що листом Державної митної служби України від 02.07.2021 року №08-1.4/15-03/7/6496 було доведено до відома керівників митних органів про Алгоритм дій працівників митниці Держмитслужби при проведенні перевірки документів про преференційне походження товару із залученням митних адміністрацій країни експорту. Відповідно до вищезазначеного Алгоритму дій передбачено (пункт 2), що під час митного оформлення призупиняються тарифні преференції до отримання результатів перевірки достовірності сертифіката з перевезення товару EUR.1 або декларації походження (інвойс) у випадку, зокрема, якщо сертифікат з перевезення товару EUR.1 або декларація походження (інвойс) подані підприємствами або громадянами, якими у попередній період здійснено поставку ідентичних товарів (за тим же кодом згідно з УКТЗЕД та описом, маркою, артикулом тощо) (до ідентичних товарів також відносяться вживані транспортні засоби товарних позицій 8701, 8702, 8703, 8704, 8705, 8716 згідно з УКТЗЕД незалежно від їх коду згідно з УКТЗЕД) від іншого експортера з непідтвердженим преференційним походженням за результатами перевірки, проведеної митними органами країни експорту за запитом Держмитслужби.

Апелянт вважає, що з огляду на те, що сертифікат з перевезення товару EUR.1, який був поданий підприємством, який у попередній період здійснював поставку ідентичних товарів від іншого експортера з непідтвердженим преференційним походженням за результатами перевірки, проведеної митними органами країни експорту за запитом Держмитслужби було прийнято рішення про призупинення тарифних преференцій до отримання результатів перевірки достовірності сертифіката з перевезення товару EUR.1, а отже правомірно було відмовлено у митному оформленні митної декларації з оформленням карток відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленню випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 08.05.2024 №UA209230/2024/001532, 08.05.2024 №UA209230/2024/001531, 08.05.2024 №UA209230/2024/001533 та 08.05.2024 №UA209230/2024/001535.

Апелянт посилався на те, що суд першої інстанції не надав оцінки доводам митниці про те, що Державна митна служба України листом від 02.08.2024 №15/15-03-01/7/4108 (вх. ЛМ від 02.08.2024 №63689/4-15) інформувала Львівську митницю про отримання відповіді від уповноваженого органу Королівства Нідерланди (лист від 31.07.2024 № ВUІ23-218) згідно з якою «сідельний тягач марки VOLVO, модель FH13-420» не має статусу преференційного походження відповідно до вимог Конвенції.

Апелянт зазначив, що для вказаного товару статус походження є визначальним для оподаткування, а інформація про преференційне походження виявилась недостовірною, зменшена (преференційна) ставка ввізного мита застосована невірно, а Держбюджет України недоотримав 68,41 тис.грн. За результатами аналізу та з метою контролю за правомірністю надання режиму вільної торгівлі і недопущення втрат бюджету підрозділом митного оформлення (ВМО №1 митного поста «Львів північний») було прийнято рішення (в кожному окремому випадку) щодо застосування механізму призупинення тарифної преференції « 410» зі сплати ввізного мита у зв`язку з необхідністю перевірки документів про походження сертифікатів EUR.1 №№ AF00908683, AF00908676, AF01335120, AF01335119 - шляхом направлення запиту до компетентного органу Королівства Нідерланди згідно з положеннями статті 32 Доповнення І до Конвенції.

В апеляційній скарзі також зазначено, що станом час розгляду справи у суді першої інстанції інформації від Держмитслужби про результати перевірки вищезгаданих сертифікатів з перевезення EUR.1 не надходило. Додатково апелянт зазначив, що у випадку отримання позитивних результатів перевірки сплачене ввізне мито буде повернуте імпортеру відповідно до положень статті 301 МКУ, тобто за легальною процедурою, передбаченою законом. Водночас, у випадку застосування преференції на момент митного оформлення (травень 2024 року) та отримання в подальшому негативних результатів перевірки документа про походження, несплачені суми митних платежів не могли б бути стягнені митницею у зв`язку із дією «мораторію» на проведення документальних перевірок під час воєнного стану. Відтак, ризики втрат бюджету дуже високі.

З огляду на зазначене апелянт вважає, що рішення митниці щодо призупинення тарифних преференцій до отримання результатів перевірки сертифікатів з перевезення EUR.1 є правильним та обґрунтованим.

Також апелянт не погодився з висновком суду першої інстанції стосовно стягнення на корись позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.

На думку апелянта, належним доказом на підтвердження розміру гонорару за надання правничої допомоги є лише рахунок на оплату фіксованого щомісячного гонорару у розмірі 3500 грн. Проте, відповідно до наданого рахунку № 34 від 04.06.2024 сума до сплати становить 15 000,00 грн. Апелянт вважає, що суд першої інстанції не дослідив, яким чином можна визначити, що даний рахунок виставляється за результатом надання послуг саме у даній справі № 420/23313/24. Жодних посилань на конкретні картки відмови, що оскаржуються, номер справи або інших реквізитів, які б ідентифікували рахунок № 34 з даною справою, немає.

Також апелянт вказав на те, що позивачем не надано детального розрахунку витрат, а тому рахунок та платіжна інструкція не може бути ідентифікована з пакетом послуг, які, можливо, надавались у даній справі. Апелянт вважає, що відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволені вимог про відшкодування таких витрат.

Крім того апелянт вважає, що підготовка позовної заяви та сума гонорару не є співмірною із категорією даної справи та не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, адже, адвокат був обізнаним про позицію позивача, а нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося.

З огляду на все вищезазначене апелянт просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 року та прийняти постанову суду, якою відмовити ТзОВ «АрсіТранс» у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що товариство з обмеженою відповідальністю «Арсі Транс», маючи намір придбати транспортні засоби для здійснення господарської діяльності та в подальшому імпортувати їх в Україну, уклало наступні контракти:

-№24/04 від 24.04.2024 року з іноземною юридичною особою - Cabstore B.V. (Нідерланди), предметом якого є купівля-продаж бувших у використанні сідельних тягачів (транспортних засобів): VOLVO FH 460, 2016 року, vin code: YV2RTY0AXGB760804; VOLVO FH460, 2017 року, vin code: НОМЕР_1 , загальною вартістю 60 000,00 Євро (п.1.1. контракту). Умови постачання товару: EXW Ambachtsweg 1, 7451 PM, Holten Nederland (incoterms-2010);

- №29/01 від 29.01.2024 року з іноземною юридичною особою Equipped4U BV (Нідерланди), предметом якого є купівля-продаж бувших у використанні причепів (транспортних засобів): Krone SD, 2016 року, vin code: WКESD000000657224, вартістю 9 000,00 Євро (п.1.1. контракту). Умови постачання товару: EXW Roosendaal, The Netherlands;

-№25/03 від 25.03.2024 року з іноземною юридичною особою Equipped4U BV (Нідерланди), предметом якого є купівля-продаж бувших у використанні причепів (транспортних засобів): Krone 45FT, 2016 року, vin code: WКESD000000657228, вартістю 9 950,00 Євро (п.1.1. контракту). Умови постачання товару: EXW Roosendaal, The Netherlands.

Для митного оформлення товару декларантом фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 в інтересах позивача були подані наступні митні декларації:

1)24UA209230041357U3 від 08.05.2024 року на товар сідельний тягач марки VOLVO модель FH460, бувший у використанні, номер шасі: НОМЕР_2 . Задекларована митна вартість товару 1 204 643,60 грн. У графі 36 митної декларації «Преференції» вказано код податкової пільги: «410» (товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС).

З метою здійснення митного оформлення декларантом було надано до Львівської митниці: рахунок-фактура (iнвойс) №202430133 від 24.04.2024; сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 №AF 01335120 від 03.05.2024; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 від 18.04.2024; калькуляція транспортних витрат №2 від 02.05.2024; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів №24/04 від 24.04.2024; договір про надання послуг митного брокера №119-23 від 20.10.2023: копію митної декларації країни відправлення №24NL4S6X0FDSOSZDA6 від 30.04.2024.

2)24UA209230041355U5 від 08.05.2024 року на товар сідельний тягач марки VOLVO модель FH460, бувший у використанні, номер шасі: НОМЕР_1 . Задекларована митна вартість товару 1 373 878,40 грн. У графі 36 митної декларації «Преференції» містить код податкової пільги: «410» (товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС).

Для митного оформлення декларантом було надано до Львівської митниці такі документи: рахунок-фактура (iнвойс) №202430134 від 24.04.2024; сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 №AF 01335119 від 03.05.2024; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_4 від 18.04.2024; калькуляція транспортних витрат №3 від 02.05.2024; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів №24/04 від 24.04.2024; договір про надання послуг митного брокера №119-23 від 20.10.2023; копію митної декларації країни відправлення №24NL4S754BWBVPBDA1 від 30.04.2024.

3)24UA209230041358U2 від 08.05.2024 на товар напівпричіп трьохосний для перевезення вантажів (платформа) марки Krone модель SD, номер шасі: НОМЕР_5 . Задекларована митна вартість товару 387 278,30 грн. Графа 36 митної декларації «Преференції» містить код податкової пільги: « 410» (товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС).

Для митного оформлення та для підтвердження походження товарів з метою застосування тарифної пільги в оподаткуванні ввізним митом декларантом було надано до Львівської митниці такі документи: рахунок-фактура (iнвойс) №NLD20240044 від 30.01.2024; автотранспортна накладна №71157900 від 01.05.2024, сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 №AF 00908676 від 02.05.2024; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_6 від 21.09.2023; калькуляція транспортних витрат №2 від 02.05.2024, зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів №29/01від 29.01.2024; договір про надання послуг митного брокера №119-23 від 20.10.2023; копію митної декларації країни відправлення №24NLLVNSR1ASLQWD50 від 01.05.2024

4)24UA209230041359U1 від 08.05.2024 на товар напівпричіп трьохосний для перевезення вантажів (платформа) марки Krone модель SD, номер шасі: НОМЕР_7 . Задекларована митна вартість товару 427 471,57 грн. У графі 36 митної декларації «Преференції» містить код податкової пільги: « 410» (товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС).

Для митного оформлення та для підтвердження походження товарів з метою застосування тарифної пільги в оподаткуванні ввізним митом декларантом було надано до Львівської митниці такі документи: рахунок-фактура (iнвойс) №NLD20240139 від 08.04.2024; автотранспортна накладна №71157900 від 05.01.2024; сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 №AF 00908683 від 02.05.2024; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_8 від 26.03.2024; калькуляція транспортних витрат №2 від 02.05.2024; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів №25/03 від 25.03.2024; договір про надання послуг митного брокера №119-23 від 20.10.2023; копію митної декларації країни відправлення №24NLLVNT4WAYDTWD55 від 02.05.2024.

08.05.2024 року Львівською митницею були прийняті наступні Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення: №UA209230/2024/001531, №UA209230/2024/001532, №UA209230/2024/001533, №UA209230/2024/001535.

Підставою для відмови у митному оформленні (випуску) товарів у вказаних картках зазначено наступне: «Неможливість завершення митного оформлення у зв`язку із призупиненням застосування преференцій до отримання результатів перевірки достовірності документів про преференційне походження товару відповідно до норм статті 32, 33 Доповнення І "Щодо визначення поняття "походження товарів" і методів адміністративного співробітництва" до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження в рамках Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами членами, з іншої сторони від 27.06.2014 року, та, відповідно, відсутністю підстав для застосування преференції « 410» до вищезазначених товарів до моменту отримання відповіді при здійсненні верифікації преференційного документу, Постанова Кабінету Міністрів від 21.05.2012 № 450 "Питання, пов`язані із застосуванням митних декларацій"(зі змінами), Наказ Міністерства фінансів від 30.05.2012 № 631 "Про затвердження Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа"(зі змінами), Наказ Міністерства фінансів від 30.05.2012 № 651 "Про затвердження Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа"».

Позивачу були роз`яснені вимоги, виконання яких забезпечує можливість прийняття митної декларації, митного оформлення, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення: подання нової митної декларації зі змінами згідно причин відмови.

У зв`язку з прийняттям відповідачем карток відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209230/2024/001531, №UA209230/2024/001532, №UA209230/2024/001533, №UA209230/2024/001535, товариство подало до Львівської митниці нові митні декларації №24UA209230041650U1 від 09.05.2024, №24UA209230041653U9 від 09.05.2024, №24UA209230041631U1 від 08.05.2024, №24UA209230041535U0 від 08.05.2024, згідно яких товариство додатково нарахувало та сплатило ввізне мито за кодом « 020» (мито на товари, що ввозяться на територію України суб`єктами господарювання) у розмірі 10% від митної вартості товару.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття карток відмови у митному оформленні від 08.05.2024 року, товариство оскаржило їх до суду першої інстанції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно наявності підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Арсі Транс», з огляду на наступне:

Згідно положень ч. 2 ст. 1 Митного кодексу України (далі - МК України) відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

У пунктах 23, 24 статті 4 МК України наведено визначення понять «митне оформлення» та «митний контроль». Так, митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Згідно з положеннями частин першої та другої статті 271 МК України мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. В Україні застосовуються такі види мита: 1) ввізне мито; 2) вивізне мито; 3) сезонне мито; 4) особливі види мита: спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне, додатковий імпортний збір.

Статтею 272 МК України встановлено, що ввізне мито встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України. Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюються Верховною Радою України шляхом прийняття законів України.

Базою оподаткування митом товарів, що переміщуються через митний кордон України, згідно ст. 279 МК України, є: для товарів, на які законом встановлено адвалорні ставки мита, - митна вартість товарів; 2) для товарів, на які законом встановлено специфічні ставки мита, - кількість таких товарів у встановлених законом одиницях виміру.

Для товарів, на які законом встановлено комбіновані ставки мита, база оподаткування визначається відповідно до пунктів 1 і 2 цієї частини.

Відповідно до статті 280 МК України, в Україні застосовуються такі види ставок мита: 1) адвалорна - у відсотках до встановленої статтею 279 цього Кодексу бази оподаткування; 2) специфічна - у грошовому розмірі на одиницю бази оподаткування, встановлену статтею 279 цього Кодексу; 3) комбінована, що складається з адвалорної та специфічної ставок мита.

Забороняється застосовувати інші, ніж встановлені у частині першій цієї статті, види ставок мита.

Ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України.

Ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

До товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом.

До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Статтею 281 МК України передбачено встановлення тарифних пільг (тарифні преференції).

Так, частиною першою вказаної статті встановлено, що допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори.

Кабінет Міністрів України затверджує концепцію "походження товарів" і методи адміністративного співробітництва відповідно до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, які підлягають застосуванню з дня набрання чинності відповідним рішенням Підкомітету з питань митного співробітництва, утвореного відповідно до статті 83 глави 5 розділу IV зазначеної Угоди, що оприлюднюється відповідно до процедури, встановленої Кабінетом Міністрів України.

Верховна Рада Законом України № 1678-VII від 16 вересня 2014 року ратифікувала Угоду від 27 червня 2014 року про асоціацію між Україною, з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, якою, серед іншого, передбачено поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом.

Стаття 26 частини 1 глави 1 розділу IV Угоди встановлює, що положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін. Для цілей цієї Глави «походження» означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I «Щодо визначення концепції походження товарів і методів адміністративного співробітництва» (далі - Протокол I, до цієї Угоди).

Стаття 29 частини 1 глави 2 розділу IV Угоди визначає, що кожна Сторона зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку I-A до цієї Угоди.

Пункт 1 статті 2 розділу 2 Протоколу I встановлює, що з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу:

1. товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу;

2. товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Відповідно до пункту 1 статті 16 розділу 5 Протоколу I товари, що походять з Європейського Союзу, товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів:

(a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або

(b) у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься «декларацією інвойс», надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.

Процедуру видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 встановлює стаття 17 розділу 5 «Підтвердження походження» Протоколу 1, згідно з положеннями якої сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.

Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту. Якщо їх заповнюють від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Опис товарів потрібно викласти у виділеній для цього комірці, не залишаючи вільних рядків. Якщо комірка заповнена не повністю, під останнім рядком опису потрібно накреслити горизонтальну лінію й перекреслити вільний залишок комірки.

Експортер, який подає заяву про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.

Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару.

Статтею 33 Протоколу І регулюються питання щодо перевірки підтверджень походження. Так, пунктом 1 цієї статті встановлено, що подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.

З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запита про перевірку (пункт 2 статті 33 Протоколу I).

Перевірка має бути здійснена митними органами країни експорту. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними (пункт 3 статті 33 Протоколу І).

Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути повідомлені про її результати якомога раніше. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та, чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України й відповідають іншим вимогам цього Протоколу (пункт 5 статті 33 Протоколу I).

Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції (пункт 6 статті 33 Протоколу I).

Згідно з частинами першою, другою, четвертою - шостою статті 36 МК України, положення цього Кодексу встановлюють непреференційні правила щодо визначення країни походження товарів, що переміщуються через митний кордон України, з метою застосування:

1) ставок мита, правил щодо його справляння до товарів, яким надається режим найбільшого сприяння, крім тарифних пільг (преференцій), встановлених міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

2) заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

3) інших заходів відповідно до вимог Світової організації торгівлі, пов`язаних із визначенням країни походження товару.

Країною походження товару вважається країна, в якій: 1) товар був повністю отриманий; 2) товар був підданий останнім економічно обґрунтованим виробничим та технологічним операціям з переробки, що призвели до виробництва нового товару або є важливою стадією виробництва, за умови виконання в цій країні критеріїв достатньої переробки, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Під країною походження товару можуть розумітися група країн, митні союзи країн, регіон, територія чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару.

Повністю отримані або піддані достатній переробці товари преференційного походження визначаються відповідно до законів України, а також міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Особливості визначення країни походження товару, що ввозиться з територій спеціальних (вільних) економічних зон, розташованих на території України, встановлюються законом.

Відповідно до частини першої статті 41 МК України, документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару або засвідчена декларація про походження товару, або декларація про походження товару, або сертифікат про регіональне найменування товару.

Частинами 2 та 3 статті 41 Митного кодексу України передбачено, що країна походження товару заявляється (декларується) митному органу шляхом зазначення назви країни походження товару та відомостей про документи, що підтверджують походження товару, у митній декларації, крім випадків, якщо обов`язкове подання оригіналу такого документа для цілей визначення країни походження товару передбачено законами України або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом цієї країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.

У разі якщо в документах про походження товару є розбіжності у відомостях про країну походження товару або митним органом встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені в документах, декларант або уповноважена ним особа має право надати митному органу для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару додаткові відомості (ч. 8 ст. 41 МК України).

Відповідно до ч. 9 ст. 41 МК України, додатковими відомостями про країну походження товару є відомості, що містяться в товарних накладних, пакувальних листах, відвантажувальних специфікаціях, сертифікатах (відповідності, якості, фітосанітарних, ветеринарних тощо), митній декларації країни експорту, паспортах, технічній документації, висновках-експертизах відповідних органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження країни походження товару.

Згідно статті 42 МК України, у разі переміщення товару через митний кордон України країна походження товару обов`язково заявляється (декларується) митному органу шляхом зазначення в митній декларації назви країни походження товару та відомостей про сертифікат про походження товару:

1) на товари, до яких залежно від їх країни походження застосовуються кількісні обмеження (квоти) або заходи, вжиті органами державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в межах повноважень, визначених законами України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту", "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту", "Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну", "Про зовнішньоекономічну діяльність";

2) якщо митним органом встановлено, що товар походить з країни, товари якої заборонені до переміщення через митний кордон України згідно із законодавством України;

3) якщо для цілей визначення країни походження товару це передбачено законами України та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 44 МК України передбачено, що перевірка документів, що підтверджують країну походження товару, зазначених у статті 41 цього Кодексу, здійснюється відповідно до цієї статті після завершення митного оформлення.

У разі виникнення сумнівів щодо дійсності документів про походження товару та/або правильності відомостей, що в них містяться, зокрема щодо відомостей про країну походження товару, митний орган може перевірити факт видачі сертифіката та/або його зміст на веб-сайті компетентного органу (організації), що видав сертифікат, або звернутися у паперовій або електронній формі до такого компетентного органу (організації) із запитом про проведення перевірки автентичності документа про походження товару та відповідності походження товару правилам походження, встановленим цим Кодексом.

Запит про проведення перевірки повинен містити виклад обставин, що дали підстави для сумнівів щодо достовірності задекларованої країни походження товару, посилання на правила щодо визначення походження товарів, що застосовуються в Україні, а також іншу необхідну інформацію.

До запиту додається оригінал документа, що підлягає перевірці, або його копія, а також у разі необхідності інші документи та відомості, що можуть сприяти проведенню перевірки.

Запит про проведення перевірки надсилається протягом 1095 днів з дня подання документа про походження товару, крім випадків, якщо така перевірка ініціюється у зв`язку з кримінальним провадженням.

Статтею 46 МК України передбачено, що митний орган відмовляє у випуску товару, якщо цей товар походить з країни, товари якої заборонені до переміщення через митний кордон України згідно із законодавством України.

Товари, походження яких достовірно не встановлено, випускаються митним органом у вільний обіг на митній території України, за умови сплати ввізного мита за повними ставками Митного тарифу України.

У разі неможливості достовірно встановити країну походження товарів, щодо яких застосовуються особливі види мита (антидемпінгове, компенсаційне, спеціальне або додатковий імпортний збір), такі товари випускаються у вільний обіг на митній території України, за умови сплати особливих видів мита.

До товарів застосовується (відновлюється) режим найбільшого сприяння, за умови одержання митним органом не пізніше ніж через 1095 днів з дня здійснення митного оформлення цих товарів належним чином оформленого відповідного документа про їх походження.

Статтею 256 МК України встановлено, що відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення митного органу про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом.

У рішенні про відмову у митному оформленні повинні бути зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз`яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Зазначене рішення повинно також містити інформацію про порядок його оскарження.

Рішення про відмову у митному оформленні приймається в межах строку, відведеного статтею 255 цього Кодексу для завершення митного оформлення. Неприйняття такого рішення протягом зазначеного строку є бездіяльністю, яка може бути оскаржена в порядку, встановленому главою 4 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 54.4 статті 54 ПК України, у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.

На підставі аналізу наведених норм Верховний Суд у постанові від 11 серпня 2022 року у справі №460/8509/21, сформував правові висновки про таке.

Країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених Митним кодексом України. Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом.

У разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

Угода про асоціацію з ЄС та, зокрема, Протокол I до цієї угоди передбачає чіткий алгоритм дій митного органу у випадку виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару. У разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей, зокрема, щодо країни походження, при ввезенні (пересиланні) на митну територію України товарів, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган самостійно визначає базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків на підставі відомостей, зазначених у таких документах. Податкове зобов`язання може визначатися контролюючим органом і після завершення митного оформлення товарів та їх випуску, за результатами документальної перевірки.

За обставин даної справи встановлено, що декларантом в інтересах позивача разом із митними деклараціями від 08.05.2024 року № 24UA209230041357U3, 24UA209230041355U5, 24UA209230041358U2, 24UA209230041359U1, яких у графі 36 «Преференції» вказано код податкової пільги « 410» - товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС, були подані до митного органу наступні сертифікати, які використовуються у преференційній торгівлі між Європейським союзом та Україною: сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 №AF 01335120 від 03.05.2024 року; сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 №AF 01335119 від 03.05.2024 року; сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 №AF 00908676 від 02.05.2024 року; сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 №AF 00908683 від 02.05.2024 року, в яких у графі «країна, група країн або територія, з якої походять товари, що вважаються такими, що походять з цієї країни» зазначено «ЄС».

З урахуванням наведених вище положень чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, у разі митного оформлення товару, який ввозиться з країн Європейського Союзу, платники мита та податків мають право скористатись тарифними преференціями, що передбачено Угодою. Проте, застосуванню таких пільг передує дотримання декларантом умов, з якими Угода та Протокол І до неї пов`язує їх застосування. За загальним правилом, декларантом подається сертифікат перевезення товару EUR.1, за виключенням випадків, коли може бути подана декларація інвойс.

Таким чином імпортер має право на застосування відповідної тарифної преференції у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом товарів та/або їх зменшення, ввезених із Європейського Союзу, за умови підтвердження походження цих товарів під час митного оформлення сертифікатом EUR.1 (або іншим документом, визначеним МК України та Протоколом 1), що виданий митними органами країни експортера на відповідний товар (партію товару).

Подання позивачем для митного оформлення ввезених в Україну за митними деклараціями товарів сертифікатів перевезення товару EUR.1 про те, що такі товари походять з Європейського Союзу свідчить про те, що позивачем виконані умови, необхідні для здійснення митних процедур.

В свою чергу, прийняття митним органом карток відмови у митному оформленні (випуску) товарів №UA209230/2024/001532, №UA209230/2024/001531, №UA209230/2024/001533, №UA20923/2024/001535 було обумовлено необхідністю вирішення питання про можливість застосування преференційного режиму до товару та направлення відповідного запиту щодо автентичності сертифікатів з перевезення (походження) товару.

У поданому відзиві на позов відповідач вказав на те, що за результатами аналізу та з метою контролю за правомірністю надання режиму вільної торгівлі і недопущення втрат бюджету підрозділом митного оформлення (ВМО №1 митного поста Львів північний) було прийнято рішення (в кожному окремому випадку) щодо застосування механізму призупинення тарифної преференції 410 зі сплати ввізного мита у зв`язку з необхідністю перевірки документів про походження сертифікатів EUR.1 №№ AF00908683, AF00908676, AF01335120, AF01335119 - шляхом направлення запиту до компетентного органу Королівства Нідерланди згідно з положеннями статті 32 Доповнення І до Конвенції.

Необхідність перевірки поданих сертифікатів виникла, як вказує відповідач, у зв`язку з тим, що під час митного оформлення вживаних транспортних засобів «сідельні тягачі марки VOLVO FH» згідно МД, по яких винесено оскаржувані картки відмови, було згенеровано АСАУР форма митного контролю « 802 4» з наступним коментарем: «На запит Держмитслужби митними органами країни експортера не підтверджено походження товарів. Експортер Cabstore. Розглянути питання правомірності застосування преференцій по товарах». Відповідач вказував на те, що Координаційно-моніторинговою митницею (листом від 22.02.2023 №7.9-1/7.9-27-2/15/4/421) було направлено на верифікацію до Держмитслужби сертифікат з перевезення товару форми EUR.1 від 26.01.2023 №AF00908639. Сертифікат було подано до митного оформлення ТзОВ «Арсі Транс» згідно МД від 11.02.2023 №23UA209230013546U4 на ідентичний товар «сідельний тягач марки VOLVO, модель FH13-420, що був у використанні..», від ідентичного експортера «Equipped4U BV», з метою застосування тарифних преференцій. Державна митна служба України листом від 02.08.2024 №15/15-03-01/7/4108 (вх. ЛМ від 02.08.2024 №63689/4-15) інформувала Львівську митницю про отримання відповіді від уповноваженого органу Королівства Нідерланди (лист від 31.07.2024 № ВUІ23-218) згідно з якою «сідельний тягач марки VOLVO, модель FH13-420» не має статусу преференційного походження відповідно до вимог Конвенції.

Проект запиту до Держмитслужби направлено листом Львівської митниці від 14.05.2024 року №7.4-2/7.4-15-04/15/14236. Відповідь на вказаний запит до митних органів України не надходила.

Суд першої інстанції вірно встановив, що фактичною підставою для прийняття спірних карток відмови стала наявність у митного органу сумніву щодо походження задекларованого товару з території ЄС, як необхідної умови для надання преференції зі сплати ввізного мита.

В свою чергу митним органом в оскаржуваних картах відмови не зазначено, які конкретно обставини чи відомості зумовили виникнення сумніву з приводу дійсності документів про походження товару.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що наявність у митного органу країни імпорту обґрунтованого сумніву в достовірності документів про походження товару є лише підставою для направлення таким органом до компетентних органів країни експорту запиту про проведення відповідної перевірки на предмет підтвердження або не підтвердження походження товару, і тільки за результатами проведення такої перевірки та отриманої інформації контролюючий орган країни імпорту вправі прийняти рішення про відмову у наданні преференції.

Вказаний висновок безпосередньо випливає зі змісту п. 6 ст. 33 Доповнення I до Угоди, яким передбачено, що якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.

Таким чином, за положеннями ст. 33 Протоколу І до Угоди, саме результати перевірки щодо підтвердження походження товару можуть бути підставою для відмови у наданні платнику податків права на преференції.

Однак в даному випадку відповідачем прийнято картки відмови у митному оформленні товарів, тобто відмовлено у наданні платнику податків права на преференції, внаслідок чого позивач не зміг здійснити митне оформлення товарів із застосуванням преференції, про яку було заявлено у відповідних митних деклараціях.

В свою чергу, за положеннями ст. 256 МК України, можливість прийняття митним органом письмового вмотивованого рішення про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення (відмови у митному оформленні) пов`язується саме з невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом. Однак наявності таких підстав для відмови у митному оформленні митним органом не доведено.

При цьому, одного лише сумніву в достовірності сертифікату є недостатньо для прийняття митним органом рішення про відмову у митному оформленні випуску товару із наданням преференції.

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянта на те, що оскільки сертифікат з перевезення товару EUR.1, який був поданий підприємством, який у попередній період здійснював поставку ідентичних товарів від іншого експортера з непідтвердженим преференційним походженням за результатами перевірки, проведеної митними органами країни експорту за запитом Держмитслужби було прийнято рішення про призупинення тарифних преференцій до отримання результатів перевірки достовірності сертифіката з перевезення товару EUR.1, а отже правомірно було відмовлено у митному оформленні митної декларації з оформленням карток відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленню випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 08.05.2024 року.

Так, наявна у відповідача інформація щодо непідтвердження преференційного походження товару при оформленні товарів у минулих періодах може вважатись достатньою підставою для виникнення обґрунтованого сумніву щодо походження імпортованого товару та, відповідно, для направлення до компетентних органів країни експорту запиту про проведення перевірки питання щодо походження такого товару, але не є законною підставою для прийняття рішення про відмову у митному оформленні товарів, яке здійснюється у наступних періодах.

З огляду на все вище викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані позивачем картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 08.05.2024 року №UA209230/2024/001532; №UA209230/2024/001531; №UA209230/2024/001533; №UA209230/2024/001535, не відповідають вимогам ст. 2 КАС України, є протиправними, а тому підлягають скасуванню.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують та не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Що стосується доводів апелянта про відсутність підстав для стягнення на корись позивача витрат на правову допомогу у розмірі 4000 грн., колегія суддів зазначає наступне:

Згідно ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно зі статтею 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому частиною 4 статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч. 6 ст. 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За положеннями частини 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Наведене вище дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалено судове рішення, має право на відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, у разі, якщо доведено, що останні були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зобов`язаний, з урахуванням обставин і складності справи, надати оцінку всім поданим заявником доказам та визначити необхідний фактичний обсяг правової допомоги. Оцінити наявні у матеріалах справи документи на предмет дійсності, обґрунтованості, розумності і співмірності відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін, у тому числі і з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. За результатами чого, і надати обґрунтований висновок про наявність/відсутність підстав для відшкодування таких витрат і їх розміру.

В даному випадку позивач просив стягнути з відповідача на його користь понесені судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн., сплачену Адвокатському бюро «Олексія Чорного».

У підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач надав до суду: договір про надання правової (правничої) допомоги №0602/24/1 від 06.02.2023 року; рахунок на оплату №34 від 04.06.2024 року; повідомлення про зарахування коштів №4246 від 05.06.2024 року на суму 15 000,00 грн.

За умовами укладеного договору Клієнт доручає, а Адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати клієнту правничу допомогу: а саме: усне та/або письмове консультування, підготовка проектів договорів, протоколів розбіжностей, листів, запитів, відповідей та інших документів з поточних питань господарської діяльності Клієнта в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, для чого здійснювати передбачені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та іншими нормативно-правовими актами України заходи представництва та захисту, а Клієнт зобов`язується сплатити Адвокатському бюро гонорар за надання правничої допомоги, а також погоджені сторонами фактичні витрати Адвокатського бюро, що необхідні для виконання цього договору.

Відповідно до п. 6.1 договору № 0602/24/1 від 06.02.2023 року гонорар за надання Адвокатським бюро правничої допомоги, визначеної у п. 1.1 цього Договору, як абонентська плата в розмірі 3500 грн в місяць. При цьому, фактичний обсяг правничої допомоги не впливає на розмір та обов`язок сплати абонентської плати Клієнтом. Оплата наданої правничої допомоги здійснюється Клієнтом щомісяця протягом строку дії договору на підставі рахунків Адвокатського бюро в строк до 3 числа поточного місяця (п. 6.2 Договору).

У наданому рахунку на оплату №34 від 04.06.2024 року міститься посилання на договір № 0602/24/1 від 06.02.2024 року та вказано найменування послуги «за надання правової (правничої) допомоги згідно договору № 0602/24/1 від 06.02.2024 року, ведення справи за позовом до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування Картки відмови у митному оформленні).

У підтвердження зарахування 05.06.2024 року коштів на рахунок Адвокатського бюро «Олексія Чорного» надано інформаційне повідомлення про зарахування коштів № 4246 від 05.06.2024 року.

Суд першої інстанції, виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.

Колегія суддів звертає увагу на те, що статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

У позовній заяві позивач, в обґрунтування понесення витрат на правничу допомогу, вказував на те, що між ТОВ «Арсі Транс» та Адвокатським бюро «Олексія Чорного» був укладений договір про надання правової допомоги, за умовами якого розмір гонорару є фіксованим та становить 15 000 грн.

Однак як зазначено вище, у наданому до суду договорі про надання правової (правничої) допомоги №0602/24/1 від 06.02.2023 року встановлено гонорар за надання Адвокатським бюро правничої допомоги, визначеної у п. 1.1 цього Договору, як абонентська плата в розмірі 3500 грн в місяць. Будь-яких положень про фіксований розмір гонорару (15 000 грн.) положення цього договору не містять.

Таким чином наданий представником позивача рахунок № 34 від 04.06.2024 року, виставлений на суму 15 000 грн., не відповідає умовам договору №0602/24/1 від 06.02.2023 року. Більш того, у наданому рахунку міститься посилання на договір № 0602/24/1 від 06.02.2024 року, тоді як до суду позивачем наданий договір про надання правової (правничої) допомоги №0602/24/1 від 06.02.2023 року.

Враховуючи зазначене колегія суддів вважає обґрунтованими доводи відповідача про те, що з наданого позивачем рахунку на оплату неможливо встановити його пов`язаність з наданням правничої допомоги саме у даній справі.

Колегія суддів звертає увагу на те, що частиною 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

При цьому процесуальні норми не визначають конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Колегія суддів звертає увагу на те, що Верховним Судом сформовано усталену практику з питань стягнення витрат на правничу допомогу: при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об?єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

В даному випадку представником позивача був наданий до суду лише договір про надання правничої допомоги, який встановлює загальні види представницьких послуг, які можуть бути надані адвокатом без прив`язки до конкретної справи.

При цьому представником позивача не надано до суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, а також інших належних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (таких як звіт та/або акт виконання правничої допомоги, як то передбачено п. 6.3 Договору).

З огляду на викладене вище колегія суддів доходить висновку, що в даному випадку позивачем не надано суду належних та допустимих доказів у підтвердження фактичного надання послуг адвокатом та понесення у зв`язку з цим витрат, що свідчить про відсутність підстав для відшкодування ТОВ «Арсі Транс» витрат на професійну правничу допомогу.

При зверненні до суду позивачем також були заявлені до відшкодування витрати понесені на залучення перекладача та нотаріуса у розмірі 15300,00 грн., у задоволенні яких судом першої інстанції було відмовлено.

З огляду на те, що судове рішення суду першої інстанції в цій частині позивачем не оскаржувалось, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 року лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги Львівської митниці.

Також позивачем були заявлені до відшкодування витрати на сплату судового збору у розмірі 4071,92 грн.

З огляду на задоволення позовних вимог ТОВ «Арсі Транс», суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з Львівської митниці (код ЄДРПОУ 43115923) за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача понесених судових витрат у вигляді судового збір у розмірі 4071,92 грн.

Згідно статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність позивачем фактичного надання послуг адвокатом і понесення у зв`язку з цим витрат та відсутність підстав для відшкодування ТОВ «Арсі Транс» витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів доходить висновку про необхідність зміни рішення суду першої інстанції, шляхом виключення мотивів, з яких суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Львівської митниці (код ЄДРПОУ 43115923) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ТОВ «Арсі Транс» понесених судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн. та визначити мотиви для відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу за цією постановою, які викладені судом апеляційної інстанції, а також виключити з абзацу шостого резолютивної частини рішення положення про стягнення з Львівської митниці (відокремлений підрозділ Державної митної служби України) (код ЄДРПОУ 43115923) за рахунок бюджетних асигнувань судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Львівської митниці задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року змінити:

виключити мотиви, з яких суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Львівської митниці (код ЄДРПОУ 43115923) за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Арсі Транс» понесених судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн. та визначити мотиви для відмови товариству з обмеженою відповідальністю «Арсі Транс» у стягненні витрат на професійну правничу допомогу за цією постановою, які викладені судом апеляційної інстанції;

виключити з абзацу шостого резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року положення про стягнення з Львівської митниці (відокремлений підрозділ Державної митної служби України) (код ЄДРПОУ 43115923) за рахунок бюджетних асигнувань судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн. та викласти абзац шостий резолютивної частини рішення в наступній редакції:

«Стягнути з Львівської митниці (відокремлений підрозділ Державної митної служби України) (код ЄДРПОУ 43115923, 79000, м. Львів, вул. Костюшка Т., будинок 1) за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Арсі Транс (код ЄДРПОУ 35855393, 68400, Одеська область, м. Арциз, вул. Лесі Українки, 15) судовий збір у розмірі 4071,92 грн. (чотири тисячі сімдесят одна грн. 92 коп.)».

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач: А.В. Бойко

Суддя: А.Г. Федусик

Суддя:О.А. Шевчук