Ухвала від 05.05.2025 по справі 346/4578/24

Справа № 346/4578/24

Провадження № 1-в/346/88/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2025 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

в складі головуючого судді ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю: секретаря ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

представника адміністрації колонії ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції заяву про заміну покарання у виді довічного позбавленняволі більш м`яким покараннямувиді позбавлення волі на певний строк

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю с. П`ятихатки Бериславського району Херсонської області, жителю АДРЕСА_1 , засудженому вироком Бериславського районного суду Херсонської області від 24.10.2011 року за п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України, на підставі ст. 70 КК України остаточне покарання визначено у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_6 в своїй заяві зазначає, що він засуджений вищевказаним вироком та відбуває покарання в ДУ «Коломийська виправна колонія (№ 41)». Однак, під час відбування вказаного покарання порушуються права засудженого, передбачені Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, а також ст. 3; ч. 2 ст. 23, ст. 63 Конституції України. Тому засуджений, посилаючись на рішення Конститтуційного Суду України, яке ухвалене 16.09.2021 року, просить визнати катуваннями, та нелюдським ти таким, що принижують гідність, його покарання у вигляді довічного позбавлення волі, починаючи з 24.10.2011 року, а також просить замінити йому покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк або ж умовно-достроково звільнити його від відбування покарання.

Засуджений в судовому засіданні просить задовольнити вказану заяву.

Представник колонії заперечив проти задоволення заяви, вказав, що адміністрація колонії вважає, що засуджений не став на шлях виправлення.

Прокурор проти задоволення заяви заперечила, оскільки засуджений був працевлаштованим короткий період часу, що свідчить про те, що він своєю поведінкою не довів становлення на шлях виправлення.

Захисник в судовому засіданні заяву підтримав і пояснив, що, на його думку, наявні підстави для заміни засудженому покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк.

Заслухавши вказаних учасників, вивчивши матеріали, наявні в особовій справі засудженого, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до п. 3 ч. 1ст. 537 КПК Українипід час виконання вироків суд, визначений ч. 2ст. 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким.

Згідно з положеннями ч.1ст.539 КПК Українипитання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.

Згідно з правилами ч.1ст. 82 КК Українизаміна невідбутої частини покарання більш м`яким може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення (ч. 3ст. 82 КК України).

Відповідно до положень ч.5 цієї статі покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п`ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п`ятнадцяти років призначеного судом покарання.

Отже, можливість заміни невідбутої частини покарання більш м`яким обумовлена наявністю двох складових: засуджений став на шлях виправлення та відбув певну частину строку покарання в залежності від ступеня його тяжкості. Перша умова вважається головною для прийняття рішення про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким, про що вказано і в п.2постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 26.04.2002 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м`яким».

Загальні принципи, встановлені в практиці ЄСПЛ щодо покарання у виді довічного позбавлення волі, були резюмовані у рішенні у справі «Хатчінсон проти Сполученого Королівства» наступним чином: «Відповідні принципи та висновки, які слід з них зробити, детально викладені в рішенні у справі Вінтера (п. п. 103-122; недавно резюмовані у рішенні у справі «Мюррей проти Нідерландів [ВП]», №10511/10, п.п. 99-100, ECHR 2016). Конвенція не забороняє призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі особам, засудженим за вчинення особливо тяжких злочинів, таких як вбивство. Проте, щоб таке покарання було сумісним зі ст. 3, повинна існувати «de jure і de facto» можливість його пом`якшення, що означає, що в ув`язненого повинна бути як перспектива звільнення, так і можливість перегляду міри покарання. В основі такого перегляду повинна лежати оцінка наявності законних пенологічних підстав для триваючого тримання ув`язненого під вартою в місцях позбавлення волі. Ці підстави включають покарання, стримування, захист громадськості і реабілітацію. Баланс між ними не обов`язково є статичним і може змінюватися в ході відбування покарання, таким чином, первинні підстави, що обґрунтовують тримання під вартою в момент призначення покарання, можуть втратити своє значення після тривалого періоду відбування покарання. Слід підкреслити важливість такої підстави як реабілітація, оскільки акцент в сучасній європейській карній політиці робиться на реабілітаційній меті позбавлення волі, як це відображено у практиці держав-учасниць, у відповідних стандартах, прийнятих Радою Європи, і у відповідних міжнародних матеріалах (рішення у справі Вінтер та інші, цитоване вище, п. п. 59-81).

Аналогічні міркування справедливі також в контексті ст. 3 з огляду на те, що повага до людської гідності вимагає від пенітенціарних органів прагнення до реабілітації осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Отже, перевірка, яка вимагається Конвенцією, повинна дозволяти враховувати будь-який прогрес, досягнутий ув`язненим на шляху до реабілітації, і включати оцінку того, чи був такий прогрес настільки значним, що подальше тримання під вартою більше не може бути обґрунтованим законними пенологічними підставами. Тому перевірка, обмежена гуманітарними міркуваннями, є недостатньою. Критерії та умови, викладені у національному законодавстві, які стосуються такої перевірки, повинні мати достатній ступінь ясності та визначеності, а також враховувати відповідну практику Суду. Визначеність у цьому питанні є не лише загальною вимогою верховенства права, а й забезпечує можливість реабілітації; ув`язненого може бути позбавлено такої можливості, якщо процедура перегляду законності і обґрунтованості покарання і наявності підстав для звільнення є незрозумілою або нечіткою. Таким чином, особи, засуджені до довічного позбавлення волі, мають право з моменту призначення покарання знати, що вони повинні зробити для того, щоб могло бути розглянуте питання про їх звільнення, та за яких умов, в тому числі, коли буде розглянуто питання про перегляд законності і обґрунтованості покарання або коли ув`язненим може бути подано відповідне клопотання. Що стосується характеру перевірки, Суд підкреслив, що визначення форми такої перевірки (чи повинна вона здійснюватись судовими органами чи органами виконавчої влади), не відноситься до його завдань, з урахуванням свободи розсуду, яка надається державам-учасницям. Таким чином, кожна держава повинна визначити форму проведення перевірки законності та обґрунтованості покарання (органами виконавчої влади чи судовими органами)». Крім того, у справі «Матійошайтіс та інші проти Литви» особлива увага приділялася питанням забезпечення можливостей для соціальної адаптації та реабілітації засуджених до довічного позбавлення волі в період відбування покарання. Суд дійшов висновку, що умови тримання в установах виконання покарань осіб, засуджених до довічного позбавлення волі не сприяють реабілітації.

Судом встановлено, що вироком Бериславського районного суду Херсонської області від 24.10.2011 року ОСОБА_6 засуджено за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є власністю засудженого; за ч. 4 ст. 187 КК України, до позбавлення волі строком на п`ятнадцять років з конфіскацією всього майна, що є власністю засудженого. Відповідно до ч. 2 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів остаточне покарання визначено шляхом поглинення менш суворого покарання довічним позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є власністю засудженого. Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Олександрівського районного суду Херсонської області від 01.11.2020 року, остаточне покарання ОСОБА_6 визначено у виді довічного позбавлення волі з відбуванням покарання у кримінально-виконавчій установі закритого типу з конфіскацією всього належного йому майна.

Відповідно до вказаного вироку початок строку відбування засудженим даного остаточного покарання вважається день його фактичного затримання, а саме 25.10.2010 року.

Відповідно до ухвали Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 14.03.2018 року (справа №274/95/18) засудженому зараховано у строк основного покарання у виді довічного позбавлення волі, строк попереднього ув`язнення з 25.10.2010 року до 24.01.2012 року за правилами ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції від 26.11.2015 року) з розрахунку, що одному дню попереднього ув`язнення відповідають два дні позбавлення волі.

Таким чином, судом встановлено, що на час розгляду цього подання засуджений з урахуванням вказаного зарахування в строк відбування основного покарання строку попереднього ув`язнення відбув більше 15-ти років позбавлення волі.

Відповідно до довідки про заохочення та стягнення на засудженого від 01.05.2025 р. до нього 17.05.2011 р. застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді попередження за порушення режимних вимог, яке на час розгляду заяви погашено. 06.01.2021 р. засудженому оголошено заохочення у вигляді подяки за добросовісне відношення до роботи.

Згідно зі змістом характеристики засудженого, наданої уповноваженими особами вказаної державної установи 01.05.2025 року, засуджений не вчиняв порушень протягом останніх півроку. З 28.08.2023 року він відбуває покарання в ДУ «Коломийська виправна колонія (№41)», в секторі для тримання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. За час відбування покарання характеризується наступним чином: порушень не допускав, дисциплінарні стягнення не накладались. Заохочення не застосовувались. Був працевлаштований у виробничій майстерні установи. До роботи відносився посередньо. У відношенні до представників адміністрації колонії ввічливий, тактовний, однак, робить це з метою поблажливого ставлення до себе. Передбачені законом вимоги персоналу установи виконує під контролем. Спальне місце та при ліжкову тумбочку утримує в чистоті і порядку під контролем. Дотримується вимог пожежної безпеки. В індивідуальних бесідах не завжди відвертий. Соціально-корисні зв`язки з рідними підтримує шляхом телефонних розмов. Виконавчі листи на засудженого в установу не надходили.

Відповідно до довідки від 01.05.2025 року, засуджений залучається до виконання робіт з благоустрою місць позбавлення волі без оплати праці, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених згідно з графіком чергування, який складається кожного місяця начальником відділення, затверджується першим заступником начальника установи, де засуджений в порядку черговості у неробочий час і не більше як на дві години на день залучається до прибирання приміщень гуртожитку відділення СПС №8 (миття вікон, дверей, підлоги, витирання пилюки, побілки приміщень та фасаду гуртожитка). Дані роботи він виконує під контролем працівників персоналу установи. Зокрема, засуджений не виявляє самостійного бажання позачергово залучатися до виконання робіт з благоустрою місць позбавлення волі.

Згідно з даними довідки № 175 про працевикористання засудженого, наданої бухгалтером вказаної установи 01.05.2025 року, в періоди з 01.09.2023 р. по 30.04.2024 р., з 01.07.2024 р. по 31.08.2024 р. та з 01.11.2024 р. по 31.03.2025 р. засуджений не працював. У період з 01.05.2024 р. по 30.06.2024 р. та з 01.09.2024 р. по 31.10.2024 р. він працював за цивільно-правовим договором.

Відповідно до даних виписки із медичної карти стаціонарного хворого, заведеної на ім`я засудженого, наданої 09.04.2025 року, цей засуджений при поступленні до вказаної державної установи оглянутий лікарем загальної практики та сімейної медицини, діагноз: легка розумова відсталість; оглянутий лікарем наркологом, діагноз: здоровий; оглянутий лікарем стоматологом, який встановив, що засуджений потребує планової санації ротової порожнини.

Починаючи з 01.08.2023 р. по 07.04.2025 року засуджений регулярно звертався до медичної частини вказаної установи. В той же час, з відомостей, які містяться в цій виписці, вбачається, що засуджений, починаючи з дня початку відбування покарання в зазначеній установі виконання покарань (28.08.2023 року) по 01.04.2025 року, був працездатний, за винятком періодів, під час яких він перебував на амбулаторному лікуванні, середній період якого становить 10 днів.

Відповідно до висновку щодо ступеня виправлення засудженого, ОСОБА_6 на шлях виправлення не став, тобто не довів своє виправлення.

Проаналізувавши зміст наведених документів, колегія суддів дійшла висновку про відсутність переконливих та достатніх доказів того, що засуджений став на шлях виправлення.

Крім того, при вирішенні даного питання судом враховані положення п.2, 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 року № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м`яким» в якійпередбачено, що умовно-дострокове звільненнявід відбування покарання і заміна не відбутої частини покарання більш м`яким можливі лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого. При цьому головною умовою прийняття такого рішення є доведеність при заміні не відбутої частини покарання більш м`яким - того, що засуджений став на шлях виправлення. Слід ретельно з`ясовувати ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання,додержання ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях засуджених виправно-трудової установи, а також його наміри щодо прилучення до суспільно корисної праці та потребу в наданні допомоги при обранні місця проживання і працевлаштування.

За таких обставин суд дійшов висновку, що в задоволенні заяви засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_6 про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк слід відмовити.

При цьому суд вважає за необхідне роз`яснити, що відмова у задоволенні вказаної заяви не позбавляє права засудженого повторного звернення з такими вимогами, оскільки згідно з ч. 7 ст. 154 КВК України у разі відмови суду щодо заміни покарання або невідбутої частини покарання більш м`яким повторне подання в цьому питанні стосовно осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, може бути внесено не раніше ніж через один рік з дня винесення рішення (постанови) про відмову.

Керуючисьст. 82 КК України, ст. ст.336,371,372,376,537,539 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

в задоволеннізаяви ОСОБА_6 про заміну покарання у виді довічного позбавленняволі більш м`яким покараннямувиді позбавленняволі на певнийстрок відмовити.

На ухвалу суду може бути подана апеляція до Івано-Франківського апеляційного суду через Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області протягом семи днів з дня її оголошення, а засудженим - з дня отримання копії цієї ухвали.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Повний текст ухвали складено 08.05.2025 року о 15 год.

Головуючий суддя : ОСОБА_1

Суддя ОСОБА_2

Суддя ОСОБА_3