Ухвала

від 07.05.2025 по справі 947/12615/25

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 947/12615/25

Провадження № 1-кс/947/5819/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.05.2025 року м.Одеса

Слідчий суддя Київського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у судовому засіданні в місті Одесі клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні №72024161030000019 від 26.12.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з клопотання сторони обвинувачення про арешт майна, Одеською обласною прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво по кримінальному провадженню №72024161030000019 від 26.12.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченогоч.1ст.204 КК України

Досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні здійснюється детективами Територіального управління БЕБ в Одеській області.

До Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про те, що невстановлені особи, на території Одеської області здійснюють збут незаконно виготовлених підакцизних товарів шляхом організації мережі АЗС.

Окрім цього, встановлено, що на території Одеської області здійснюють господарську діяльність з роздрібної торгівлі пальним на автозаправних станціях під брендом «Petromol» підприємства ТОВ«Топгрупп» (код ЄДРПОУ 43300491) та ТОВ «Толар-Групп» (код ЄДРПОУ 45373378). Вказані товариства підконтрольні фактичному власнику мережі АЗС «Petromol» громадянину Р. Болгарія ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також посадовим особам ТОВ «Топгрупп», які здійснюють свою діяльність з приховуванням фактичних доходів і ухиленням від сплати податків.

За наявною інформацією, в листопаді-грудні 2024 року Головним управлінням ДПС в Одеській області було анульовано ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним вищевказаним юридичним особам.

Проте, станом на теперішній час на автомобільних заправних станціях «Petromol», розташованих за вищевказаними адресами, і надалі здійснюється роздрібна торгівля пальним за відсутності ліцензій на право провадження такої діяльності.

Крім цього, встановлено, що у протиправній діяльності використовується транспортний засіб «DAF» р.н. НОМЕР_1 та напівпричеп «Shelf» р.н. НОМЕР_2 .

У ході обшуку, транспортного засобу «DAF» р.н. НОМЕР_1 та напівпричепу «Shelf» р.н. НОМЕР_2 , проведеного 10.04.2025, виявлено та вилучено:

1.Напівпричеп «Shelf» р.н. НОМЕР_2 ;

2.Приблизно 18940 кг. газу зрідженого, який знаходиться у напівпричепі «Shelf» р.н. НОМЕР_2 .

Вилучене майно на підставі постанови детектива від 10.04.2025 визнано речовими доказами у кримінальному провадженні оскільки відповідно до ч.1 ст.98 КПК України зазначені речі та документи можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час розслідування кримінального провадження.

Процесуальний керівник звертається з клопотанням про арешт майна з метою збереження речових доказів.

Прокурор надав заяву в якій клопотання підтримав, просив задовольнити, розглянути у його відсутність.

Особи щодо майна яких вирішується питання про накладення арешту ОСОБА_5 та власник транспортного засобу напівпричепу «Shelf» р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_6 повідомлені про дату та час розгляду клопотання за допомогою інтернет месенджеру, що підтверджується довідками про доставку СМС повідомлень.

Представник ТОВ «ЕДРІКА-ЛП» - адвокат ОСОБА_7 в судові засідання призначені на 28.04.2025, 30.04.2025, 02.05.2025 та 07.05.2025 року не з`явився, повідомлявся про дату та час розгляду клопотання за допомогою інтернет месенджеру, що підтверджується довідками про доставку СМС повідомлень.

28.04.2025 року адвокат надав заяву про ознайомлення з клопотанням про арешт майна та додатками до нього, у зв`язку з чим просив відкласти його розгляд.

30.04.2025 року представник ТОВ «ЕДРІКА-ЛП» до канцелярії суду надав письмові заперечення на клопотання в яких зазначив, що вилучений під час обшуку газ зріджений, який знаходився у напівпричепі «Shelf» р.н. НОМЕР_2 є майном ТОВ «ЕДРІКА-ЛП» та не має жодного відношення до кримінального правопорушення, тому, на думку представника, відсутні підстави для накладення на нього арешту. Зауважив, що посадові особи підприємства - власника вилученого майна, не є підозрюваними в даному кримінальному провадженні, у зв`язку з чим просив відмовити задоволенні клопотання прокурора.

02.05.2025 та 06.05.2025 року представник ТОВ «ЕДРІКА-ЛП» адвокат ОСОБА_7 надав клопотання про відкладення судового засідання, посилаючись на зайнятість у слідчих діях (допиті) в рамках іншого кримінального провадження.

Згідно ч.1 ст.172 КПК України клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

З урахуванням вищевикладеного беручи до уваги дату надходження клопотання про арешт майна до слідчого судді для розгляду, а саме 24.04.2025 року, ознайомленням представника ТОВ «ЕДРІКА-ЛП» 28.04.2025 року з матеріалами клопотання та додатками до нього, наданням письмових заперечень, вважаю за можливе розглянути клопотання прокурора у відсутності представника ТОВ «ЕДРІКА-ЛП» адвоката ОСОБА_7 .

Вивчивши клопотання та матеріали, які його обґрунтовують, слідчий суддя вважає, що клопотання прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п.1, п.2 ст.131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходом забезпечення кримінального провадження є, зокрема, арешт майна.

Згідно з ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи.

У відповідності до ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч.10 ст.170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

В судовому засіданні встановлено, що вилучене під час обшуку майно, може відповідати критеріям ч.1 ст.98 КПК України, оскільки є всі підстави вважати, що вилучене майно є предметами,що булиоб`єктом кримінальнопротиправних дійта містять відомості, які будуть використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час розслідування кримінального провадження, що в свою чергу свідчить про наявність необхідності в забезпеченні збереження вилученого майна.

Викладене в повній мірі підтверджується долученою до матеріалів клопотання постановою детектива про визнання та залучення в якості речових доказів, згідно якої вищезазначене вилучене майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.

В свою чергу не накладення арешту на зазначене тимчасово вилучене майно може призвести до його знищення, приховання, що в свою чергу призведе до втрати доказів в рамках кримінального провадження та суттєво ускладнить процес встановлення істини по кримінальному провадженні.

Відповідно до положень ч.2 ст.94 КПК, жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою згідно положень ч.1 ст.94 КПК.

Відповідно до ст.ст.89, 94 КПК, оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті.

Так, слідчий суддя на даній стадії досудового розслідування для вирішення питання, зокрема, про застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для вирішення питання про арешт майна, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження.

Таким чином, враховуючи наявність правових підстав для накладення арешту на вилучене майно, оскільки існує необхідність в забезпеченні його збереження, слідчий суддя приходить до переконання, що клопотання прокурора про накладення арешту на вилучене майно підлягає задоволенню, й, відповідно захід забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна підлягає застосуванню.

Положеннями статей 2,7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Згідно з п. 1 ч. 3ст. 132 КПК Українизастосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

У відповідності до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Частиною другою статті 173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованоїпідозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість якихнадана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Відповідно до ч.3ст.170 КПК України,у випадку, передбаченому п.1 ч.2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним устатті 98 цього Кодексу.

Згідно ч.1ст.98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Слідчим суддею на даний час встановлено, що майно на яке накладається арешт відповідає критеріям ст.98 КПК України.

Вилучене стороною обвинувачення під час обшуку майно може свідчити про незаконний збут, незаконно виготовлених підакцизних товарів, шляхом організації мережі АЗС, зокрема, вилучені паливні матеріали, паливороздавальні колонки, ємності для зберігання паливно-мастильних матеріалів, можуть підтвердити або спростувати факт вчинення кримінального правопорушення.

Зв`язок даного майна із вчиненням злочину, передбаченого ч.1 ст.204 КК України, підлягає встановленню в процесі здійснення досудового розслідування, а отже арешт даного майна є виправданим.

Слідчий суддяна підставівикладеного тадолучених доклопотання матеріалів,прийшов довисновку,що вилученепід часобшуку майноможе міститиу собіінформацію щодовчинення кримінальнихправопорушень врамках кримінальногопровадження,імовірно єпредметом,знаряддям кримінальногоправопорушення, вилучені грошові кошти мають ознаки майна, що отримане в результаті вчинення.

Крім того, наразі наявна інформація про незаконну реалізацію відшуканого під час обшуку палива, що призводить до втрати речових доказів в рамках кримінального провадження, а тому є необхідність у їх арешті з метою забезпечення їх збереження.

Отже, слідчим суддею на підставі долучених до клопотання матеріалів встановлено, що вилучене під час обшуку майно відповідає критеріям ч. 1 ст. 98 КПК України, оскільки може містити в собі відомості щодо обставин вчинення кримінальних правопорушень в рамках кримінального провадження та може бути предметом вчинення кримінальних правопорушень.

У зв`язку з викладеним, слідчий суддя приходить до переконання про наявність правових підстав для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, з метою збереження речових доказів, які можуть мати суттєве значення для встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 170 КПК України, завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Отже, оскільки вилучене майно визнано речовими доказами в рамках кримінального провадження, слідчий суддя вважає, що існує ризик його можливої зміни або знищення, в цілях подальшого ймовірного уникнення передбаченої законом відповідальності за ймовірно вчинені дії у випадку підтвердження їх факту у встановленому законом порядку.

Відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі "АГОСІ" проти Сполученого Королівства" (AGOSI v. TheUnitedKingdom від 24 жовтня 1986 року, серія А, № 108, п. 52). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

Слідчим суддею встановлено, що за обставинами даного кримінального провадження втручання у право власності зацікавленої особи пов`язано із здійсненням кримінального провадження, необхідністю забезпечити збереження речових доказів, а отже, обмеження не є свавільним та відповідає вимогам законності. При цьому дотримано справедливий баланс між вимогами загального суспільного інтересу (у вигляді досягнення завдань кримінального провадження) та вимогами захисту права власності особи, адже досягнення мети збереження речового доказу неможливо досягти в інший спосіб, ніж арешт майна.

При цьому, слідчий суддя акцентує увагу, що у випадку, якщо в рамках даного кримінального провадження буде спростовано відповідність зазначеного майна категорії речових доказів, зацікавлена особа в порядку ст. 174 КПК України має процесуальне право на звернення до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна.

З приводу посилання адвоката ОСОБА_7 на те, що відсутні підстави для накладення арешту на майно третіх осіб, слідчий суддя звертає увагу представника, що арешт може бути накладений не лише на майно підозрюваного, але і у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої ст.170 КПК України, на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України.

Відтак, з огляду на фактичні обставини кримінального правопорушення, за фактом імовірного вчинення якого проводиться досудове розслідування, на даній стадії досудового розслідування застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт вищезазначеного майна, є обґрунтованим.

При цьому, слідчий судді зауважує, що накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, а носить тимчасовий характер, тому відповідні обмеження є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження.

Доводи представника відносно того, що вилучений газ зріджений жодним чином не відноситься до предмету досудового розслідування кримінального провадження, потребують докладної перевірки з боку сторони обвинувачення.

Інші обставини, на які посилається представник, не спростовують обставини, встановлені під час судового розгляду клопотання прокурора, а відносяться до питань, які є предметом судового розгляду, а не судового контролю з боку слідчого судді.

На підставі викладеного, враховуючи наявність правових підстав для накладення арешту на вилучене майно, оскільки існує необхідність в забезпеченні його збереження, а також з метою забезпечення повного, всебічного розслідування кримінального провадження, слідчий суддя приходить до переконання, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права та інтереси власника майна, про які йдеться в клопотанні, та якого така особа зазнає внаслідок застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, а тому клопотання сторони обвинувачення підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.170, 171, 172, 173, 309, 395 КПК України, слідчий суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні №72024161030000019 від 26.12.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204 КК України - задовольнити.

Накласти арешт на майно вилучене під час обшуку 10.04.2024 транспортного засобу «DAF» р.н. НОМЕР_1 та напівпричепу «Shelf» р.н. НОМЕР_2 , а саме:

1.Напівпричеп «Shelf» р.н. НОМЕР_2 ;

2.18940 кг газу зрідженого, який знаходиться у напівпричепі «Shelf» р.н. НОМЕР_2 .

шляхом позбавлення права на відчуження, розпорядження та користування вказаним майном власниками та іншими особами до скасування арешту у порядку встановленому КПК України.

Виконання ухвали покласти на детективів ТУ БЕБ в Одеській області у кримінальному провадженні №72024161030000019 від 26.12.2024.

Відповідно до ст.175 КПК України ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором.

Роз`яснити, що відповідно до ч.1 ст.174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`яти діб з дня її проголошення до Одеського апеляційного суду.

Слідчий суддя ОСОБА_1