Постанова

від 29.04.2025 по справі 332/6526/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 29.04.2025 Справа № 332/6526/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 332/6526/23 Головуючий у І інстанції: Сінєльнік Р.В.

Провадження №22-ц/807/310/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2025 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Кочеткової І.В.,

Кухаря С.В.,

секретар: Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Закладу позашкільної освіти «Будинок дитячої та юнацької творчості Заводського районну» Запорізької міської ради на рішення Заводського районного суду м.Запоріжжя від 04 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 доДепартаменту освіти і науки Запорізької міської ради, Позашкільного навчального закладу «Будинок дитячої та юнацької творчості Заводського району» Запорізької міської ради, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного відсторонення від роботи та стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який у подальшому уточнила, до Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради, ПНЗ «Будинок дитячої та юнацької творчості Заводського району» Запорізької міської ради, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного відсторонення від роботи та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтуванняпозову зазначено,що ОСОБА_1 працювала у ПНЗ «Будинок дитячої та юнацької творчості Заводського районну» Запорізької міської ради Запорізької області» на посаді сторожа.

Наказом відповідача № 101-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » від 08.11.2021, позивача відсторонено від роботи з 08.11.2021 на час відсутності щеплення COVID-19, без збереження заробітної плати.

За твердженням ОСОБА_1 , при видані їй повідомлення № 68 від 27.10.2021 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, що в подальшому призвело до незаконного Наказу № 101-к, відповідач послався на норми ст. 46 Кодексу законів про працю України та на Наказ МОЗ № 2153 від 04.10.2021 «Про затвердженню переліку професій виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковому профілактичному щепленню».

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 06 вересня 2023 року у справі № 332/4779/21, провадження № 2/332/369/23 у справі за позовом ОСОБА_1 до ПНЗ «Будинок дитячої та юнацької творчості Заводського районну» Запорізької міської ради Запорізької області», третя особа -Територіальний відділ Заводського району департаменту освіти і науки Запорізької міської ради,про визнання незаконним та скасування Наказу № 101-к, від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 . Визнано незаконним та скасовано наказ № 101-К від 08.11.2021 в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 , виданийПНЗ «Будинок дитячої та юнацької творчості Заводського районну» Запорізької міської ради Запорізької області».

25 жовтня 2023 року ОСОБА_1 отримала копію вищезазначеного рішення та звернулася до ПНЗ «Будинок дитячої та юнацької творчості Заводського районну» Запорізької міської ради Запорізької області» з заявою про ухвалення наказу щодо нарахування заробітної плати за період незаконного відсторонення від роботи за період з 08.11.2021 до 05.04.2022.

Так, зазначеним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_1 відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в закладі, що належав до системи освіти, всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним).

Посилаючись на означені обставини, з урахуванням уточненого позову від 27 червня 2024 року, ОСОБА_1 просила суд: стягнути з Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради на її користь заборгованість за період з 08.11.2021 до 05.04.2022 по заробітній платі в розмірі 33376,55 грн; середньоденний заробіток в розмірі 218,86 грн за кожний день затримки, починаючи з дня відсторонення від роботи - 08.11.2021 до дня фактичного звільнення - 05.04.2022 в сумі 23418,02 грн; моральнушкоду в розмірі 10000 грн, а також понесені судові витрати, а саме: судовий збір в розмірі 1073,60 гривень та витрати на правову допомогу в розмірі - 10400 гривень.

Рішенням Заводського районного суду м.Запоріжжя від 04 листопада 2024 року позов задоволено.

Стягнуто з Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради на користь ОСОБА_1 заборгованість за період з 08.11.2021 до 05.04.2022 по заробітній платі в розмірі 33376,55 гривень.

Стягнуто з Департаменту освіти і науки Запорізької міськоїради на користь ОСОБА_1 середньоденний заробіток в розмірі 218,86 гривень за кожний день затримки, починаючи з дня відсторонення від роботи - 08.11.2021 до дня фактичного звільнення - 05.04.2022 - в сумі 23418,02 гривень.

Стягнуто з Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради накористь ОСОБА_1 моральнушкоду в розмірі 10000 гривень.

Стягнуто з Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради накористь ОСОБА_1 понесені судові витрати, а саме: судовий збір в розмірі 1073,60 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 10400 гривень.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Заклад позашкільної освіти «Будинок дитячої та юнацької творчості Заводського районну» Запорізької міської ради подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне не застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення Заводського районного суду м.Запоріжжя від 04 листопада 2024 року скасувати, прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що до визнання недійсним наказу від 08.11.2021 № 101-к, його дію було зупинено наказом ПНЗ «Будинок дитячої та юнацької творчості Заводського районну» № 21к/тр від 28.02.2022, виданого на підставі Наказу Міністерства охорони здоров`я України № 380 від 25.02.2022 «Про зупинення дії наказу Міністерства від 04.10.2021». ОСОБА_1 було допущено до роботи 28.02.2022. Тому фактичним періодом відсторонення від роботи ОСОБА_1 є період з 08.11.2021 до 28.02.2022. Проте суд першої інстанції вказаного не врахував, взявши до уваги дату, вказану позивачем до 05.04.2022. Крім того, позовна заява не містить розрахунку заробітної плати, яка на думку позивача, підлягає стягненню. Суд першої інстанції самостійно провів розрахунок сум, стягнутих оскаржуваним рішенням суду, що суперечить приписам ст. 13 ЦПК України. Крім того, суд під час розгляду цієї справи застосував вихідні дані, що не відповідають фактичними обставинам справи і не підтверджені належними доказами. Так, ні позивач, ні місцевий суд не надали правового обґрунтування стягнення з відповідача середнього заробітку в розмірі 218,86 грн за кожен день затримки, починаючи від дня відсторонення від роботи 08.11.2021 до дня фактичного звільнення 05.04.2022 в сумі 23418,02 грн.

Також, на думку скаржника, суд першої інстанції не мав підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, оскільки позовна заява не містить жодних доказів заподіяння позивачу моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, та інших обставин, що мають значення для вирішення спору.

Крім того скаржник вважає, що ОСОБА_1 пропустила тримісячний строк позовної давності, передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, звернувшись із цим позовом до суду 06.11.2023, в той час як перебіг позовної давності почався з 01.03.2022.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 04 лютого 2025 року витребувано від Департаменту освіти і науки Запорізької міськоїради довідку про розмір середньої заробітної плати ОСОБА_1 , розраховану відповідно до п. 5,8 розділу IV Порядку затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року.

24 березня 2025 року через підсистему «Електронний суд» від Департаменту освіти і науки Запорізької міськоїради надійшли документи на виконання ухвали суду: 2 табулеграми, графіки виходів, табелі обліку робочого часу та довідка про середньогодинну заробітну плату ОСОБА_1 .

Довідку про розмір середньої заробітної плати ОСОБА_1 , розраховану відповідно до п. 5,8 розділу IV Порядку затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року надано не було.

21 квітня 2025 року через підсистему «Електронний суд» надійшла заява представника ОСОБА_1 адвоката Новікова І.О. з розрахунком суми стягнення середнього заробітку з дня фактичного звільнення за період з 17.05.2022 до 25.03.2025 та розрахунок заборгованості з виплати заробітної плати за період з 08.11.2021 до 17.05.2022.

25 квітня 2025 року через підсистему «Електронний суд» від Департаменту освіти і науки Запорізької міськоїради на виконання ухвали суду від 04.02.2025 надійшла заява з розрахунком середньогодинної заробітної плати, в якій зазначено, що за період відсторонення від роботи з 11.11.2021 до 28.02.2022 ОСОБА_1 не відробила передбачені графіками 627 робочих годин, а її середнього динна заробітна плата складає 40,21 грн

29 квітня 2025 року через підсистему «Електронний суд» від Департаменту освіти і науки Запорізької міськоїради надійшла заява про доручення до матеріалів справи графіку роботи сторожів ПНЗ «Будинок дитячої та юнацької творчості Заводського районну» з а четвертий квартал 2021 року.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Новіков І.О. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення просив залишити без змін.

Представник відповідача Соколов Ю.К. просив задовольнити апеляційну скаргу та відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представників позивача та відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з огляду на таке.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Згідно з частиною першою статті15, частиною першою статті16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частини першоїстатті 4 ЦПК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами першою та третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Повністю задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 працювала у ПНЗ «Будинок дитячої та юнацької творчості Заводського районну» Запорізької міської ради Запорізької області», на посаді сторожа, що підтверджується копією оскаржуваного Наказу № 101-к від 08.11.2021 року, «Про відсторонення, від роботи ОСОБА_1 » (а.с.14).

Згідно з Наказом № 101-к, виданим відповідачем, з 08.11.2021 ОСОБА_1 була відсторонено від роботи з 08.11.2021 на час відсутності щеплення COVID-19 без збереження заробітної плати.

Не погоджуюсь з Наказом 101-к від 08.11.2021 року, «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », ОСОБА_1 подала позовну заяву про скасування вищезазначеного Наказу.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 06.09.2023, що набрало законної сили 12.10.2023 у справі № 332/4779/21 частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 . Визнано незаконним та скасовано наказ № 101-К від 08.11.2021 в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 , виданий ПНЗ «Будинок дитячої та юнацької творчості Заводського районну» Запорізької міської ради Запорізької області» (а.с.19-22).

На підставі вказаного рішення 27.10.2023 ОСОБА_1 звернулася до ПНЗ «Будинок дитячої та юнацької творчості Заводського районну» Запорізької міської ради Запорізької області» з заявою про ухвалення наказу щодо нарахування заробітної плати за період незаконного відсторонення від роботи за період з 08.11.2021 до 05.04.2022.

Апеляційний суд також установив та підтверджено матеріалами справи, що Наказом ПНЗ «Будинок дитячої та юнацької творчості Заводського районну» Запорізької міської ради Запорізької області» № 21-к/тр від 28.02.2022 ОСОБА_1 допущено до роботи з 25.02.2022.

З цим наказом ОСОБА_1 ознайомлена 05.04.2022 (а.с. 59).

Відповідно достатті 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).

За частиною першоюстатті 46 КЗпП Українивідсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з частиною першоюстатті 21 КЗпП Українитрудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу (частина першастатті 1 Закону України «Про оплату праці»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вказано, що «оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови. У зв`язку із цим у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із нормКЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2022 року у справі N 569/16206/21 (провадження N 61-5055св22) зазначено, що: "у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2022 року в справі N 211/6466/19 (провадження N 61-16239св20) зроблено висновок, що: "відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. При відстороненні трудові відносини працівника з роботодавцем не припиняються, тому тут не йдеться про звільнення з роботи. Однак при цьому працівник тимчасово не допускається до виконання своїх трудових обов`язків".

Якщо буде встановлено, що на порушеннястатті 46 КЗпП Українироботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, такий працівник має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Таким чином, у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу (постанови Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 203/627/22, провадження№ 61-13275св22;від 31 липня 2024 року у справі № 332/224/22, провадження № 61-17476св23).

З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд наголошує на тому, що оскільки рішенням Заводськогорайонного судум.Запоріжжя від06вересня 2023року,яке набралозаконної сили12жовтня 2023року,визнаний незаконним наказ № 101-К від 08 листопада 2021, виданий ПНЗ «Будинок дитячої та юнацької творчості Заводського районну» Запорізької міської ради Запорізької області» в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 , вона має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу за час незаконного відсторонення.

Однак, в уточненому позові від 27.06.2024 ОСОБА_1 в особі представника адвоката Новікова І.О., зокрема, просила суд стягнути заборгованість із заробітної плати за період з 08.11.2021 до 05.04.2022 у розмірі 33376,55 грн відповідно до розрахунку, що міститься у позовній заяві, виходячи з середньоденного заробітку в розмірі 218,86 грн.

Проте, враховуючи встановлене судом незаконне відсторонення її від роботи в період з 08.11.2021 до 05.04.2022, вона має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу за цей період, а не заробітної плати.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 мала погодинний графік роботи, що свідчить про помилковість такого розрахунку.

Позовна заява взагалі не містить розрахунку жодної з сум, пред`явлених до стягнення, а суд першої інстанції, всупереч приписам ст. 13 ЦПК України, самостійно розрахував такі суми, не встановивши усіх фактичних обставин справи та за відсутності належних доказів повністю задовольнив позов.

На думку колегії суддів, оскільки право ОСОБА_1 на працю з відповідною оплатою було безпідставно порушене ПНЗ «Будинок дитячої та юнацької творчості Заводського районну» Запорізької міської ради Запорізької області» шляхом видання незаконного наказу від 08 листопада 2021 року № 101-к про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, то у цьому випадку ефективним способом порушеного права буде стягнення з Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради, який є належним відповідачем за цим позовом, у зв`язку з ліквідацією територіального відділу освіти Заводського району, що безпосередньо виплачував позивачу заробітну плату, невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи, розрахунок якої має бути здійснено у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення до дня фактичного допущення до роботи ознайомлення з наказом від 28.02.2022 05.04.2022.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" якщо буде встановлено, що на порушенняст.46 КЗпПроботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).

Відповідно до п.п. 3, 4 розділу 2 Порядку середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 752/23602/20 (провадження № 61-12064св22), зазначено:

"у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі № 9901/407/19 вказано, що "суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК Україниподатковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену встатті 167 цього Кодексу(за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбаченихПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.

Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі N 523/14396/19.

Взявши до уваги графіки роботи ОСОБА_1 , надані відповідачем за цей період, довідку про середньогодинну заробітну плату, колегія суддів наводить власний розрахунок середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним відстороненням її від роботи у період з 08.11.2021 до 05.04.2022, з розрахунку середньогодинної заробітної плати.

Заробітна плата за вересень 2021 року 6753,94 грн;

Заробітна плата за жовтень 2021 року 6596,68 грн;

Кількість відпрацьованих годин 332.

Середньогодинна заробітна плата: 6753,94 + 6596,68 / 332 = 40,21 грн.

Листопад 2021 року 166 годин х 40,21 грн = 6674,86 грн;

грудень 2021 року 166 годин х 40,21 грн = 6674,86 грн;

січень 2022 року 166 годин х 40,21 грн = 6674,86 грн;

лютий 2022 року 165 годин х 40,21 грн = 6634,65 грн;

березень 2022 року 166 годин х 40,21 грн = 6674,86 грн;

квітень 2022 року (з 01.04.2022 до 05.04.2022) 29 годин х 40,21 грн = 1166,09 грн.

Всього: 34500,18 грн.

Отже, ОСОБА_1 має право на відшкодування їй з Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради середнього заробітку за час її незаконного відсторонення від роботи за період з 08листопада 2021рокудо 05квітня 2022року в розмірі 34500,18 грн.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Тобто підставою для відшкодування моральної шкоди згідно з указаною нормою права є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду Українивід 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Визначення розміру відшкодування моральної шкоди по своєму характеру є доволі складним процесом. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Колегія суддів наголошує, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Так, апеляційний суд зауважує, що, окрім самого прохання про відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000 грн, позовна заява не містить жодного обґрунтування чи посилання на обставини заподіяних позивачу моральних страждань, як і будь-яких доказів, що підтверджують факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у зв`язку з чим, доходить висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбаченихчастиною другоюцієї статті.

Так, Наказу № 101-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » виданий 08.11.2021. Вперше ОСОБА_1 звернулась до суду з вимогою про визнання його незаконним та стягнення сум у 2021 році. Результатом такого звернення стало рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 06.09.2023, що набрало законної сили 12.10.2023 про визнання вказаного наказу незаконним та відмову у стягненні сум у зв`язку пред`явленням позову до неналежного відповідача в цій частині. ОСОБА_1 також роз`яснено її право звернутися до суду з іншим позовом до належного відповідача. Вказане судове рішення проголошено в судовому засіданні 06.09.2023 за участі позивача та її представника (а.с. 19 зворот). До суду з цим позовом ОСОБА_1 звернулась 06.11.2023, тобто в межах тримісячного строку з проголошення судового рішення, в якому вона дізналась про порушення її права територіальним відділом освіти Заводського району.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги про звернення ОСОБА_1 до суду з пропуском строку позовної давності є помилковими.

Статтею133 ЦПК України до судових витрат віднесені і витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача, у разі часткового задоволення на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року№ 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Саме заінтересована сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у частинах п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Відповідний правовий висновок викладений у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.

У постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 821/227/17 викладено правовий висновок про те,що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Отже, до правової допомоги належать також консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

У постанові від 09 червня 2020 року у справі № 466/9758/16-ц при вирішенні питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу Верховний Суд дійшов висновку, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення звідміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, атакож розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічні правові висновки викладені у постановіВерховного Судувід 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц.

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

То ж домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату гонорару адвокату, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, а також з урахуваннямскладності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;ціну позову та (або) значенням справи для сторони.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2022 року у справі № 706/199/22 (провадження № 61-9325ск22).

Так, в обґрунтування розміру витрат на правову допомогу до суду першої інстанції надано Договір про надання правничої допомоги від 27.10.2023, укладений між адвокатом Новіковим І.О. та ОСОБА_1 , за умовами якого адвокат бере на себе виконання такої роботи: надання правової консультації; заява про складання наказу про нарахування та виплату заробітної плати; складання позовної заяви про стягнення середнього заробітку за час вимушеного відсторонення від роботи та стягнення моральної шкоди; представництво в Заводському районному суді м. Запоріжжя у цивільній справі про стягнення середнього заробітку за час вимушеного відсторонення від роботи та стягнення моральної шкоди (п. 3.1). Відповідно до пп 4.1, 4.2 Договору, за виконану роботу довіритель зобов`язується виплатити адвокатові гонорар, за складання позовної заяви, відзивів на позовну заяву, клопотання та заяв і правова консультація за домовленості сторін визначеному за угодою сторін та фактично понесені витрати, що включають у себе транспортні, телефонні та ін.. згідно з Актом узгодження гонорару. Сума гонорару за складання процесуальних документів та представництво в суді, прокуратурі, поліції. Судові витрати сплачуються окремо від суми гонорару. На визначення суми гонорару адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень довірителя. Обсяг правової допомоги враховується при визначення обґрунтованого розміру гонорару. Сума гонорару складає 11800 грн.

Також суду надано розрахунок суми гонорару за надану правничу допомогу, відповідно до якого адвокат Новіков І.О. надав ОСОБА_1 такі послуги: 27.10.2023 надання правової консультації 1 год 300 грн; 27.10.2023 заява про складання наказу про нарахування та виплату заробітної плати 1 год 300 грн; складання позовної заяви 4 год 3200 грн; 06.11.2023 представництво в Заводському районному суді м. Запоріжжя 1 год 8000 грн. Всього 11800 грн.

Згідно з Актом виконаних робіт від 06.11.2023, адвокат Новіков І.О. надав, а ОСОБА_1 прийняла такі послуги: надання правової консультації; заява про складання наказу про нарахування та виплату заробітної плати; складання позовної заяви; представництво в Заводському районному суді м. Запоріжжя.

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера Серії 023 № 10, адвокат Новіков І.О. прийняв від ОСОБА_1 11800 грн за надані послуги.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року у справі № 826/856/18.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Зазначений висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20.

У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються й з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 та від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18.

У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц (провадження № 61-11792св21) зазначено, що в разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку з розглядом конкретної справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Вирішуючи питання про розподіл витрат, понесених відповідачем на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, взявши до уваги часткове задоволення позову, умови договору про надання правової допомоги, акту приймання передачі послуг, обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, підтверджених належними та допустимими доказами, а також їх якість, апеляційний суд дійшов висновку, що визначений розмір витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 11800 грн є завищеним, витрати у зазначеній сумі не можна визнати необхідними та неминучими в контексті обставин цієї справи.

Враховуючи складність справи, необхідність надання адвокатом відповідача послуг під час розгляду справи в суді першої інстанції, їх характер та якість, а також з метою дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, пов`язаність цих витрат із розглядом справи, колегія суддів, застосовуючи вищенаведені правові позиції Верховного Суду та рішень ЄСПЛ, щодо реальності (дійсності та необхідності) витрат на правничу допомогу, дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування нормматеріального права.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення Заводського районного суду м.Запоріжжя від 04 листопада 2024 року та ухвалити нову постанову про часткове задоволення позову ОСОБА_1 та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного відсторонення від роботи за період з 08листопада 2021рокудо 05квітня 2022року в розмірі 34500,18 грн.

В силу вимог частини 13статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною 1статті 141 ЦПК України,судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

ОСОБА_1 має право на відшкодування їй витрат зі сплати судового збору в розмірі 558,27 грн, а Департамент освіти і науки Запорізької міської ради на 772,99 грн.

Таким чином, з ОСОБА_1 на користь Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради слід стягнути судовий збір у розмірі 214,72 грн (772,99 грн 558,27 грн).

Керуючись ст.ст. 141, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Закладу позашкільної освіти «Будинок дитячої та юнацької творчості Заводського районну» Запорізької міської ради задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м.Запоріжжя від 04 листопада 2024 року скасувати. Ухвалити в цій справі нову постанову, якою:

«Позов ОСОБА_1 до Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради, Позашкільного навчального закладу «Будинок дитячої та юнацької творчості Заводського району» Запорізької міської ради, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного відсторонення від роботи та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час її незаконного відсторонення від роботи за період з 08листопада 2021рокудо 05квітня 2022року в розмірі 34500 (тридцять чотири тисячі п`ятсот) гривень 18 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради судовий збір в розмірі 214 (двісті чотирнадцять) гривень 72 копійки.

Стягнути з Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.»

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 09 травня 2025 року.

Головуючий:

Судді: