Постанова

від 09.05.2025 по справі 317/3700/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 09.05.2025 Справа № 317/3700/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний№317/3700/24 Головуючий у1інстанції Мінгазов Р.В.

Провадження № 22-ц/807/580/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 травня 2025 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Кухаря С.В.,

Трофимової Д.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 23 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого гаражного кооперативу «Кранобудівник» про стягнення заборгованості середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення, -

В С Т А Н О В И ЛА:

У липні 2024 року до суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОГК «КРАНОБУДІВНИК» про стягнення заборгованості середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.06.2021 у справі № 908/273/21 позов ОСОБА_3 до ОГК «КРАНОБУДІВНИК» задоволено. Рішення ОГК «КРАНОБУДІВНИК» про звільнення ОСОБА_1 викладене в пункті 2 протоколу позачергових зборів № 8 від 30.08.2020, визнано недійсним. Наказ № 1 про звільнення ОСОБА_1 з посади голови правління кооперативу за систематичне невиконання службових обов`язків (ст. 40 п. 3 КЗпП України) з 17.09.2020 від 12.09.2020 визнано недійсним та скасовано. Поновлено ОСОБА_1 на посаді голови правління ОГК «КРАНОБУДІВНИК».

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню відповідно до ч. 7 ст. 235 КЗпПУ.

Однак вказане рішення Господарського суду Запорізької області від 14.06.2021 було виконано лише 17.01.2022.

Затримка виконання вказаного рішення суду склала 147 робочих днів в період з 15.06.2021 по 16.01.2022, таким чином середній заробіток за час затримки виконання рішення складає 31011,12 грн.

Крім того, позивач вважає, що невиконанням рішення Господарського суду Запорізької області від 14.06.2021 йому спричинено моральні страждання які він оцінює у 10000 грн.

Просив суд поновити йому строк для звернення до суду та стягнути з відповідача на свою користь 31011,12 грн. середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення, 10000 грн. моральної шкоди, а також витрати на правову допомогу.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 23 грудня 2024 року відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність обов`язку саме у ОСОБА_1 , як голови правління після ухвалення відповідного рішення видати відповідний наказ про початок виконання посадових обов`язків.

27 лютого 2025 року від представника ОГК «Кранобудівник» - Штабовенка Д.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей.

Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Частиною першоюстатті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першоїстатті 16 ЦК України,кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Дослідивши надані представником позивача на підтвердження позовних вимог письмові докази, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню, як такий що є не обґрунтованим та не доведеним.

Колегія суддів не може погодитись з таким рішенням суду першої інстанції в повній мірі з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.06.2021 у справі № 908/273/21 позов ОСОБА_3 до ОГК «КРАНОБУДІВНИК» задоволено. Рішення ОГК «КРАНОБУДІВНИК» про звільнення ОСОБА_1 викладене в пункті 2 протоколу позачергових зборів № 8 від 30.08.2020, визнано недійсним. Наказ № 1 про звільнення ОСОБА_1 з посади голови правління кооперативу за систематичне невиконання службових обов`язків (ст. 40 п. 3 КЗпП України) з 17.09.2020 від 12.09.2020 визнано недійсним та скасовано. Поновлено ОСОБА_1 на посаді голови правління ОГК «КРАНОБУДІВНИК».

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.12.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Господарського суду Запорізької області від 14.06.2021 у справі № 908/273/21 скасувати частково. Позов задовольнити в повному обсязі. Пункт другий резолютивної частини рішення викладено в наступній редакції: «Рішення Обслуговуючого гаражного кооперативу «Кранобудівник», оформлене протоколом № 8 визнати недійсним». В іншій частині рішення Господарського суду Запорізької області від 14.06.2021 у справі № 908/273/21 залишити без змін.

Таким чином судом встановлено, що ОСОБА_1 поновлено на посаді голови правління ОГК «КРАНОБУДІВНИК» відповідно до рішення Господарського суду Запорізької області від 14.06.2021.

17.01.2022 року ОСОБА_1 звернувся до державного реєстратора для внесення відповідних змін до реєстру юридичних осіб.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються.

З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).

У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії").

ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першастатті 15 ЦК України, частина першастатті 16 ЦК України).

Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Положеннями ст. 115 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) та ст. 24 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Однією з гарантій забезпечення прав громадян на працю є правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).

Частиною сьомою статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Аналогічні за змістом положення містить пункт 4 частини першої статті 430 ЦПК України.

У відповідності до частини другої статті 129 Конституції України обов`язковість судових рішень є однією із основних засад судочинства.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін.

Таким чином, законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі, і цей обов`язок полягає в тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

При цьому, за змістом положень статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.

Вказаний висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21.04.2021 року у справі№461/1303/19.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходи в з того, що після ухвалення відповідного рішення ОСОБА_1 , як голова правління мав видати відповідний наказ про початок виконання посадових обов`язків, а також надати відповідне рішення суду до державного реєстратора для внесення відповідних змін до реєстру юридичних осіб.

Проте, колегія суддів звертає увагу, що після ухвалення Центральним апеляційним господарським судом постанови від 21.12.2021 року, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ОСОБА_1 не приступив до виконання своїх посадових обов`язків, а лише розпочав процедуру поновлення на роботі та не мав повноважень для видачі відповідного наказу.

Відповідно до статті 236 КЗпП України разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України, суду необхідно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Відповідна правова позиція неодноразово викладалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.02.2018 в справі №807/2713/13-а, від 27.06.2019 в справі №821/1678/16, від 31.07.2019 в справі №813/593/17, від 25.09.2019 в справі №813/4668/16, від 27.11.2019 в справі №802/1183/16-а, від 19.12.2019 року в справі №2а-7683/12/1370, від 05.02.2020 в справі №815/1676/18, від 05.03.2020 в справі №280/360/19, від 26.11.2020 в справі №500/2501/19, від 19.04.2021 року в справі №826/11861/17, від 24.06.2021 в справі №640/15058/19, від 20.07.2021 в справі №826/3465/18, від 21.10.2021 в справі №640/19103/19 та інших.

Як встановлено, матеріали справи не містять доказів отримання ОГП «Кранобудівник» копії рішення Господарського суду Запорізької області від 14.06.2021 року та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 21.12.2021 року.

Також, матеріали справи не містять доказів пред`явлення до виконання ОСОБА_1 роботодавцю ОГП «Кранобудівник» рішення Господарського суду Запорізької області від 14.06.2021 року, яке частково скасоване постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.12.2021 року.

Окрім цього, колегія суддів, звертає увагу скаржника, що резолютивна частини рішення Господарського суду Запорізької області від 14.06.2021 року не містить вказівки щодо його допущення до негайного виконання.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно ч.1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6ст. 81 ЦПК України).

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не доведено здійснення відповідачем порушення його прав шляхом затримки виконання рішення суду про поновлення його на роботі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час розгляду справи колегією суддів.

За правиламистатті 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, зокрема, є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4ст. 376 ЦПК України).

З урахуванням викладеного апеляційний суд прийшов до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги позивача та часткову зміну рішення суду першої інстанції лише мотивувальної його частини, а в іншій частині рішення суду залишається без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.367,374,376,381-382 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 23 грудня 2024 року змінити в частині правового обґрунтування підстав для відмови у позові, викладених в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 09 травня 2025 року.

Головуючий

Судді: