Ухвала від 29.04.2025 по справі 911/3063/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

"29" квітня 2025 р.

м. Київ

Справа № 911/3063/21

Суддя Черногуз А. Ф., розглянувши у судовому засіданні заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Київріанта про відстрочення виконання рішення у справі

за позовом Державного підприємства Міжнародний аеропорт Бориспіль (08300, Київська область, Бориспільський район, село Гора, вулиця Бориспіль-7, код ЄДРПОУ 20572069)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Київріанта (08343, Київська область, Бориспільський район, село Мартусівка, вулиця Промислова, 72, літера А, 2-й поверх, код ЄДРПОУ 00452417)

про стягнення штрафу та зобов`язання надати довідки про чистий дохід в орендованому приміщенні,

за участю представників:

позивача Горбунової Марини Пилипівни;

відповідача Гаврина Дмитра Володимировича,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" звернулося до Господарського суду Київської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київріанта" про стягнення штрафу та зобов`язання надати документи.

Рішенням Господарського суду Київської області від 25.01.2022 у справі № 911/3063/21 позов задоволено частково, присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київріанта» на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» 99000,00 грн штрафу та 4540,00 грн витрат зі сплати судового збору, а також зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Київріанта» виконати зобов`язання встановлені у п. п. 2.2.2. п. 2.2 договору №80.1-14/1-31 від 09.09.2014, а саме: надати ДП МА «Бориспіль» довідки про чистий дохід отриманий від діяльності в орендованому приміщенні, переданому в оренду на підставі договору № 1578 від 11.06.2014, за липень 2020 року, серпень 2020 року, вересень 2020 року, жовтень 2020 року, листопад 2020 року, грудень 2020 року, січень 2021 року, лютий 2021 року, березень 2021 року та квітень 2021 року. В решті позову відмовлено. На виконання означеного рішення суду 20.07.2022 було видано відповідні накази.

Через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області 15.04.2025 надійшла заява представника відповідача про відстрочення виконання рішення, у якій він просив суд встановити відстрочку виконання рішення від 25.01.2022 в справі №911/3063/21 на 12 місяців.

Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 331 ГПК України, заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Господарський суд Київської області ухвалою від 17.04.2025 прийняв до розгляду заяву представника відповідача про відстрочення виконання рішення та призначив судове засідання з її розгляду на 29.04.2025.

Через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області 22.04.2025 від представника позивача надійшла заява із запереченнями проти заяви відповідача про відстрочення виконання рішення.

У судове засідання 29.04.2025 з`явились представники позивача та відповідача. Заслухавши пояснення представників сторін, за наслідками розгляду заяви представника відповідача про відстрочення виконання рішення судом відмовлено в її задоволені з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 331 ГПК України, зокрема, визначено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

В обґрунтування поданої заяви відповідач посилається на те, що у зв`язку із широкомасштабною військовою агресію Російської федерації проти України було запроваджено воєнний стан та розпорядженням Кабінету Міністрів України № 188-р від 26.02.2022 «Про тимчасове закриття деяких пунктів пропуску через державний кордон та пунктів контролю», тимчасово з 00 год. 00 хв. 28.02.2022 було закрито міжнародний пункт пропуску через державний кордон України для повітряного сполучення «Бориспіль». Вказані обставини призвели до зупинення діяльності позивача Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", що призвело до припинення роботи магазинів безмитної торгівлі та мало наслідком простій в господарській діяльності самого відповідача.

При цьому відповідач вказує на те, що підрахунок виручки від продажу товарів у магазині безмитної торгівлі здійснюється відповідно до відомостей вказаних в програмно-технічному комплексі реєстратора розрахункових операцій (РРО), який безпосередньо знаходиться на касі магазину безмитної торгівлі в орендованому приміщені відповідно до умов договору оренди №1578 від 11.06.2014, а саме: в терміналі «D» міжнародного аеропорту «Бориспіль», доступ до якого в умовах воєнного стану є обмеженим.

Також відповідач зауважує, що його керівник ОСОБА_1 , з міркувань безпеки, залишив територію України та виїхав до Литовської Республіки, де він отримав посвідку на тимчасове проживання, головний бухгалтер позивача звільнилась із займаної посади за власним бажанням і також перебуває за межами України, а крім того наказом №76-К від 23.03.2022 позивачем починаючи з 01.04.2022 оголошено простій в зв`язку із відсутністю організаційних і технічних умов для ведення господарської діяльності під час воєнного стану.

Вказані обставини, за твердженнями відповідача, враховуючи надмірний об`єм необхідного опрацювання інформаційно-бухгалтерських даних, роблять неможливим виконання рішення суду в цій справі.

Заперечуючи проти заяви відповідача про відстрочення виконання рішення, позивач вказує на те, що доступ на територію аеропорту здійснюється на підставі відповідного листа направленого керівнику позивача, а заїзд на територію аеропорту погоджується з Силами Оборони України, тож позивач жодним чином не перешкоджав та не обмежував відповідача у доступі до орендованого приміщення. При цьому відповідач зауважує, з посиланням на норми Повітряного кодексу України про те, що заборона на використання повітряного простору не є забороною на використання інфраструктури аеропорту, а позивач, у свою чергу, не припиняв власної діяльності із забезпечення працездатності приміщень інфраструктури аеропорту.

Крім того позивач зауважує, що відповідно до інформації, розміщеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, підписантом та уповноваженою особою вчиняти дії від імені відповідача є Мегеденюк Ігор Васильович і при цьому вказана особа вже надавала позивачу документи за власним підписом та від імені відповідача.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до пункту 7 частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, принцип обов`язковості судового рішення.

Згідно частини 1 статті 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно положень статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 N 18-рп/2012).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 N 11-рп/2012).

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини, право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Greece), від 19.03.97, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).

Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 07.06.2005 в справі Фуклев проти України, заява N 71186/01, пункт 84).

Саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Згідно з частиною 3 статті 331 ГПК України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

За приписами частини 4 статті 331 ГПК України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (частина 5 статті 331 ГПК України).

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Тобто, підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.

Отже, законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

При цьому, суд наголошує на тому, що відстрочення виконання рішення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.

Означена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 07.12.2022 в справі N 910/11949/21.

Частиною 4 статті 236 ГПК України, що кореспондується за змістом із частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом із цим, частиною 2 статті 218 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Так, простій, що мав наслідком неможливість провадження господарської діяльності відповідача, яка за його твердженнями ускладнює виконання рішення суду в цій справі, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для надання відстрочення виконання судового рішення. Відстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Побідний за змістом правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 15.03.2018 у справі N 910/8153/17.

Відтак суд констатує, що наведені відповідачем обставини не свідчать про неможливість виконання рішення суду у цій справі, а лише відображають стан його поточної підприємницької діяльності, що у свою чергу не є обставинами, з якими закон пов`язує можливість відстрочення виконання судового рішення. Обставини, на які посилається відповідач у заяві, лише вказують на несприятливість виконання рішення суду для нього у цей час. Однак простій у господарській діяльності відповідача є результатом його власної підприємницької діяльності, в ході якої відповідач, вступаючи у договірні відносини з іншим суб`єктом господарювання, мав усвідомлювати ризики настання відповідних наслідків.

Перебування закордоном керівника позивача також не є обставиною, що унеможливлює або істотно ускладнює виконання рішення суду. При цьому суд приймає до уваги доводи позивача про наявність іншої уповноваженої особи Мегеденюка Ігора Васильовича, який вже надавав позивачу від імені відповідача довідки про чистий дохід відповідача за періоди починаючи з березня 2022 року в межах інших спорів між сторонами.

Крім того суд критично ставиться до доводів відповідача стосовно неможливості доступу до орендованого приміщення, позаяк, по перше, балансоутримувачем орендованого приміщення є позивач, а по друге суд погоджується з доводами позивача про те, що заборона на використання повітряного простору не тотожна забороні на використання інфраструктури аеропорту, обслуговування якої продовжує здійснювати позивач.

Також на думку суду, надання відстрочки виконання рішення у цій справі на максимальний строк (дванадцять місяців з моменту набрання рішенням суду законної сили) буде порушувати баланс інтересів сторін.

Статтею 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Цивільні відносини засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, а принципи справедливості, добросовісності та розумності належать до фундаментальних засад цивільного законодавства, тож сторони у договорі є однаково зобов`язаними виконувати як умови законодавства, так і умови такого договору.

За таких умов, приймаючи всі подані відповідачем докази суд приходить до висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення заяви відповідача про відстрочку виконання рішення, враховуючи те, що відповідачем в повній мірі перед судом не доведено тих необхідних критеріїв, що могли б слугувати підставами для задоволення заяви у порядку статті 331 ГПК України, а також враховуючи те, що задоволення заяви за наведених умов не надає позивачу жодних гарантій виконання такого рішення через дванадцять місяців та ставить його у вкрай невигідне становище, беручи до уваги також те, що безпосередній розгляд справи зайняв тривалий період часу.

Відповідно до частини 7 статті 331 ГПК України, про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Керуючись ст.ст. 234, 331 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Київріанта про відстрочення виконання рішення у справі № 911/3063/21 відмовити.

Ухвала господарського суду набирає законної сили в порядку статті 235 ГПК України.

Ухвала суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені ст. ст. 254-256 ГПК України.

Ухвалу підписано 09.05.2025

Суддя А.Ф. Черногуз