Ухвала

від 08.05.2025 по справі 320/31103/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про прийняття до розгляду заяви про зміну предмету позову

08 травня 2025 року № 320/31103/24

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Кочанової П.В., за участю секретаря Григораш Б.О., розглянувши у підготовчому засіданні заяву позивача про зміну предмету позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду, третя особа Верховний Суд України про визнання дій та бездіяльності протиправними, та зобов`язання вчинити певні дії,

за участю представників сторін:

представник позивача Ісаєнко О.В.

представник відповідача Глібко Н.В.

третя особа не з`явився

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Верховного Суду, в якому просить суд (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог):

- визнати протиправною відмову ОСОБА_1 у переведенні на посаду державної служби в апараті Верховного Суду, оформлену листом Верховного Суду № 567/0/2-24 від 01 лютого 2024 року,

- зобов`язати Верховний Суд перевести ОСОБА_1 з посади начальника управління забезпечення діяльності Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України (посада державної служби категорії «Б») на рівнозначну посаду державної служби в апараті Верховного Суду,

- стягнути з Відповідача кошти на відшкодування витрат по оплаті судового збору в сумі 2422 грн. 40 коп. та витрат по оплаті правничої допомоги адвоката.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що з листопада 1996 року вона перебувала у трудових відносинах з Верховним Судом України.

21 листопада 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон № 3481-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України», яким розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-7111 (далі - Закон № 1402-7111) доповнено пунктом такого змісту:

« 42. Працівники апарату Верховного Суду України, повноваження яких не припинені, за особистою заявою переводяться на рівнозначні посади в апараті Верховного Суду, за умови наявності рівнозначних вакантних посад, у порядку, встановленому законом, без обов`язкового проведення конкурсу.

Працівники апарату Верховного Суду України, зазначені в абзаці першому цього пункту, протягом 30 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18 Лютого 2020 року № 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України» подають особисту заяву про переведення на рівнозначну вакантну Посаду в апараті Верховного Суду.»

Цей Закон № 3481-IX набрав чинності 27 грудня 2023 року.

23 січня 2024 року позивачка подала до Верховного Суду заяву про переведення її на рівнозначну посаду в Апарат Верховного Суду. Така заява була залишена без задоволення та листом від 01 лютого 2024 року за підписом керівника служби управління персоналом Верховного Суду Олени Неділько, повернута позивачці з доданими до неї документами. Підставою для залишення заяви без задоволення в листі вказано «за інформацією голови комісії з припинення Верховного Суду України Вас звільнено з Посади начальника управління забезпечення Діяльності Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України (наказ від 11 липня 2018 року № 109-к)». Ніяких інших підстав для відмови в задоволенні її заяви лист від 01 лютого 2024 року не містить.

ОСОБА_1 , не погоджуючись з такою відмовою Верховного Суду у переведенні її на посаду державної служби в Апарат Верховного Суду, посилається на те, що керівник служби управління персоналом Неділько 0.М. не мала повноважень розглядати подану нею заяву по суті, оскільки приймати рішення про переведення осіб на роботу до апарату суду чи відмову в переведення - це виключна компетенція керівника апарату й виконання такого виключного повноваження не може бути доручене іншій посадовій особі апарату суду.

Також вказує, що посилання в листі № 567/0/2-24 від 01 лютого 2024 року на те, що вона нібито звільнена з роботи у Верховному Суді України на підставі наказу від 11 липня 2018 року № 109-к не відповідає дійсності та є грубим порушенням вимог трудового законодавства. Інформація голови ліквідаційної комісії з припинення Верховного Суду України про нібито наявність наказу про звільнення позивача з роботи не є і не може бути законною підставою для відмови у переведенні в Апарат Верховного Суду. Відповідач безпідставно взяв до уваги вказану інформацію. Навіть якщо такий наказ від 11 липня 2018 року № 109-к про звільнення позивачки з роботи все ж таки існує, то він немає юридичної сили та ознак індивідуального акту, є нікчемним за правовими наслідками, оскільки прийнятий неуповноваженою на це особою та з порушенням Закону України «Про державну службу».

Позивачка наголошує, що відповідач протиправно відмовив їй у реалізації права на працю та безперервність державної служби.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 8 липня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали, позивачем усунуто недоліки позовної заяви у повному обсязі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 2 вересня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 320/31103/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року залучено до участі у справі №320/31103/24 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Верховний Суд України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду, третя особа Верховний Суд України про визнання дій та бездіяльності протиправними, та зобов`язання вчинити певні дії вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 14 січня 2025 року о 14:30 год.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, що листом від 01 лютого 2024 року відповідач за підписом керівника служби управління персоналом Верховного Суду Олени Неділько, правомірно та обґрунтовано залишив без задоволення заяву ОСОБА_1 та повернув її останній з тих підстав, що вона не є працівником апарату Верховного Суду України, та згідно з інформацією, наданою головою комісії з припинення Верховного Суду України, позивачку звільнено з посади начальника управління забезпечення діяльності Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України 11 липня 2018 року (наказ № 109-к).

Отже, за висновком Верховного Суду, з огляду на те, що повноваження Сидоренко Н.Л. як працівника апарату Верховного Суду України станом на 23 січня 2024 року (подання заяви) були припинені, то підстав для вирішення питання щодо її переведення до Апарату Верховного Суду відповідно до вимог пункту 42 розділу XII «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону № 1402-7111, у відповідача не було.

Також у відзиві зауважено, що не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що її заява про переведення розглянута неуповноваженою на те особою, оскільки 24 січня 2024 року керівник Апарату Верховного Суду отримав заяву ОСОБА_1 , ознайомившись з її змістом та вимогами передав її на опрацювання керівнику служби управління персоналом Верховного Суду Олені Неділько.

Окрім цього, аргументи позивачки щодо безпідставно використаної відповідачем інформації щодо її звільнення є недоречними, оскільки станом на 01 лютого 2024 року ОСОБА_2 був Головою комісії з припинення ВСУ, то у Верховного Суду не було підстав ставити під сумнів надану ним інформацію щодо звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління забезпечення діяльності Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України на підставі наказу від 11 липня 2018 року.

У свою чергу, зазначено, що наказ від 11 липня 2018 року № 109-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління забезпечення діяльності Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України був виданий уповноваженою особою - на той час головою Ліквідаційної комісії Верховного Суду України Сердюком В.В. Позивач, ніби-то будучи обізнаною про видачу такого наказу, не оскаржувала його в судовому порядку, а тому останній є чинним.

У зв`язку з цим безпідставним є посилання ОСОБА_1 на те, що вона до цього часу працює у Верховному Суді України.

Представник третьої особи в письмових поясненнях вказував, що наказом від 11 липня 2018 року № 109-к звільнено ОСОБА_1 з посади начальника управління забезпечення діяльності Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у зв`язку з ліквідацією ВСУ. Щодо відмови від ознайомлення позивачкою із вказаним наказом складено акт із підписами уповноважених осіб. Однак, як наголошує представник Верховного Суду України, наказ про звільнення не оскаржувався позивачкою.

12.12.2024 позивачка подала заяву в якій змінює позовні вимоги та викладає їх в наступній редакції (з уточненням виправлення описки в назві заяви «заяву про зміну предмету позову):

1. Визнати протиправним та скасувати наказ Верховного Суду України № 109-к від 11.07.2018 про звільнення ОСОБА_1 , начальника управління забезпечення діяльності Судової палати в адміністративних справах, 12 липня 2018 року із займаної посади у зв`язку з ліквідацією Верховного Суду України;

2. Визнати протиправною відмову Верховного Суду, оформлену листом Верховного Суду № 567/0/2-24 від 01 лютого 2024 року ОСОБА_1 у переведенні на посаду державної служби до апарату Верховного Суду;

3. Зобов`язати Верховний Суд перевести ОСОБА_1 з посади начальника управління забезпечення діяльності Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України (посада державної служби категорії «Б») на рівнозначну посаду державної служби в апараті Верховного Суду.

До вказаної заяви позивачка також долучила докази направлення вказаної заяви іншим учасникам процесу, а також заяву про поновлення строку звернення до суду та визнання поважними причини пропуску строку, в якій зазначила, що вперше отримала примірник наказу про звільнення № 109-к від 11.07.2018 лише в результаті поданих Верховним Судом України письмових пояснень від 31.10.2024, отриманих позивачкою 12.11.2024.

Наголосила, що вона не попереджалась про звільнення, спірний наказ в установленому законом порядку їй не вручався, не видавалась трудова книжка та не проводився остаточний розрахунок, а по теперішній час вона перебуває у трудових відносинах з Верховним Судом України та працює на посаді начальника управління забезпечення діяльності Судової палати в адміністративних справах, виконує роботу, подає декларації як державний службовець, отримує відзнаки та заохочення на роботі, про що свідчать наявні в матеріалах справи відповідні накази Верховного Суду України.

Верховний Суд подав до суду заперечення на вказану заяву зі зміною позовних вимог (зміна предмету позову) та поновлення строку звернення до суду з відповідними вимогами, в якому вказано, що позивачкою у заяві не зазначено жодних належних та допустимих доказів, які є об`єктивно непереборними та не залежали від її волевиявлення і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду.

Зауважено, що з моменту її звільнення та невиплати заробітної плати позивачка мала об`єктивну можливість дізнатись про порушення своїх прав та вчасно звернутись до суду з вимогою про визнання протиправним та скасування наказу ВСУ про звільнення з посади.

Позивачкою в свою чергу подано заяву (доповнену) про поновлення строку звернення до суду та визнання поважними причин пропуску, де вона повторно наголосила про відсутність належних доказів вручення їй в установленому порядку спірного наказу, а долучений акт про відмову від ознайомлення наказу на думку позивачки є підробленим та підписаним невстановленими особами.

Також звернуто увагу, що Верховним Судом України не надано жодного доказу на підтвердження реальності спірного наказу, зокрема, обов`язкового попередження про звільнення, запис до трудової книжки, проведення повного розрахунку, складання акту прийому-передачі справ, тощо.

Таким чином, позивачка виснувала, що вона не знала і не могла знати про її звільнення, а тому була позбавлена можливості його оскаржити, крім цього, оскільки він не був застосований до неї, не було підстав для оскарження такого наказу, якого на її думку, навіть не існувало.

В підготовчому засіданні 14 січня 2025 року оголошено перерву до 18 лютого 2025 року о 14:00 год.

Підготовче засідання призначене на 18.02.2025 року відкладено у зв`язку з перебуванням головуючого судді на лікарняному, наступне судове засідання призначене на 08.04.2025 року.

У підготовчому судовому засіданні 08.04.2025 року оголошено перерву до 29.04.2025 року о 15 год. 30 хв.

У підготовчому судовому засіданні 29.04.2025 року оголошено перерву до 08.05.2025 року.

05.05.2025 року Позивачем до суду надано додаткові письмові пояснення на заперечення Верховного Суду на заяву про зміну предмета позову.

У підготовче засідання 08.05.2025 року з`явилися повноважні представники позивача та відповідача, представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Представник позивача підтримав заяву про зміну предмета позову, а представник відповідача заперечувала проти задоволення вказаної заяви.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали заяви та справи, суд зазначає наступне.

12.12.2024 позивачка подала заяву, в якій позовні вимоги викладено в наступній редакції (з уточненням виправлення описки в назві заяви «заяву про зміну предмету позову):

1. Визнати протиправним та скасувати наказ Верховного Суду України № 109-к від 11.07.2018 про звільнення ОСОБА_1 , начальника управління забезпечення діяльності Судової палати в адміністративних справах, 12 липня 2018 року із займаної посади у зв`язку з ліквідацією Верховного Суду України;

2. Визнати протиправною відмову Верховного Суду, оформлену листом Верховного Суду № 567/0/2-24 від 01 лютого 2024 року ОСОБА_1 у переведенні на посаду державної служби до апарату Верховного Суду;

3. Зобов`язати Верховний Суд перевести ОСОБА_1 з посади начальника управління забезпечення діяльності Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України (посада державної служби категорії «Б») на рівнозначну посаду державної служби в апараті Верховного Суду.

До вказаної заяви позивачка також долучила заяву про поновлення строку звернення до суду та визнання поважними причини пропуску строку, в якій зазначила, що вперше отримала примірник наказу про звільнення № 109-к від 11.07.2018 лише в результаті поданих Верховним Судом України письмових пояснень від 31.10.2024, отриманих позивачкою 12.11.2024.

Наголосила, що вона не попереджалась про звільнення, спірний наказ в установленому законом порядку їй не вручався, не видавалась трудова книжка та не проводився остаточний розрахунок, а по теперішній час вона перебуває у трудових відносинах з Верховним Судом України та працює на посаді начальника управління забезпечення діяльності Судової палати в адміністративних справах, виконує роботу, подає декларації як державний службовець, отримує відзнаки та заохочення на роботі, про що свідчать наявні в матеріалах справи відповідні накази Верховного Суду України.

Верховний Суд подав до суду заперечення на заяву про збільшення позовних вимог та поновлення строку звернення до суду з відповідними вимогами, в якому вказано, що позивачкою у заяві не зазначено жодних належних та допустимих доказів, які є об`єктивно непереборними та не залежали від її волевиявлення і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду.

Зауважено, що з моменту її звільнення та невиплати заробітної плати позивачка мала об`єктивну можливість дізнатись про порушення своїх прав та вчасно звернутись до суду з вимогою про визнання протиправним та скасування наказу ВСУ про звільнення з посади.

Позивачкою в свою чергу подано заяву (доповнену) про поновлення строку звернення до суду та визнання поважними причин пропуску, де повторно наголосила про відсутність належних доказів вручення їй в установленому порядку спірного наказу, а долучений акт про відмову від ознайомлення наказу на думку позивачки є підробленим та підписаним невстановленими особами.

Також звернуто увагу, що Верховним Судом України не надано жодного доказу на підтвердження реальності спірного наказу, зокрема, обов`язкового попередження про звільнення, запис до трудової книжки, проведення повного розрахунку, складання акту прийому-передачі справ, тощо.

Таким чином, позивачка виснувала, що вона не знала і не могла знати про її звільнення, а тому була позбавлена можливості його оскаржити, крім цього, оскільки він не був застосований до неї, не було підстав для оскарження такого наказу, якого на її думку, навіть не існувало.

При цьому, підстави звернення до суду позивача (протиправна, на думку позивача, відмова у переведенні на іншу роботу) фактично не змінились, змін зазнав лише предмет позову шляхом доповнення однієї позовної вимоги про скасування наказу про звільнення на підставі існування якого позивачці було відмовлено у переведенні на іншу посаду.

Розглянувши заявлену представником позивача заяву про зміну предмету позову, заслухавши заперечення відповідача та пояснення учасників справи щодо такої заяви, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно приписів частини першої статті 47 КАС України, позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 180 Кодексу адміністративного судочинства України у підготовчому засіданні суд у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви.

Згідно з частиною першою статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Частиною 7 статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі подання будь-якої заяви, визначеної частиною першою або третьою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у судовому рішенні.

Суд зазначає, що заява про зміну предмету позову відповідає вимогам статей 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України, а також позивачем на виконання вимог статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України було надано до суду докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи.

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу на висновки викладені Верховним Судом у постанові від 22 липня 2021 року у справі № 910/18389/20, в якій колегією суддів Верховного Суду зазначено, що особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Предмет позову кореспондується із способами захисту права, відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Верховний Суд також зауважив, що необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.

Так, зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи: заміна одних позовних вимог іншими; доповнення позовних вимог новими; вилучення деяких із позовних вимог; пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

В свою чергу, виходячи з аналізу поданої до суду заяви про зміну предмету позову вбачається, що позивач фактично змінила предмет шляхом доповнення позовних вимог однією позовною вимогу.

При цьому, судом встановлено зі змісту поданої заяви, що одночасної зміни підстави та предмету позову, в цьому випадку не відбулось, що дозволяє прийняти її до розгляду судом, враховуючи факт виконання вимог статей 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для прийняття заяви позивача про зміну позовних вимог до розгляду.

Враховуючи право позивача, визначене наведеною нормою, відповідність вказаної заяви позивачки вимогам статті 47 КАС України, а також дотримання порядку подання відповідної заяви, суд вважає за можливе прийняти до розгляду заяву позивача ОСОБА_1 про зміну предмету позову з наступними позовними вимогами:

-визнати протиправним та скасувати наказ Верховного Суду України № 109-к від 11.07.2018 про звільнення ОСОБА_1 , начальника управління забезпечення діяльності Судової палати в адміністративних справах, 12 липня 2018 року із займаної посади у зв`язку з ліквідацією Верховного Суду України;

- визнати протиправною відмову Верховного Суду, оформлену листом Верховного Суду № 567/0/2-24 від 01 лютого 2024 року ОСОБА_1 у переведенні на посаду державної служби до апарату Верховного Суду;

- зобов`язати Верховний Суд перевести ОСОБА_1 з посади начальника управління забезпечення діяльності Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України (посада державної служби категорії «Б») на рівнозначну посаду державної служби в апараті Верховного Суду.

Керуючись статтями 44, 47, 160, 161, 180, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Прийняти до розгляду заяву позивача ОСОБА_1 про зміну предмету позову.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України з моменту підписання. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Кочанова П.В.