Постанова від 12.05.2025 по справі 922/4805/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2025 року м. Харків Справа № 922/4805/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І. , суддя Хачатрян В.С.

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українські енергетичні машини (вх. №447) на рішення господарського суду Харківської області від 04.02.2025 та на додаткове рішення господарського суду Харківської області від 14.02.2025 у справі №922/4805/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОІНВЕСТ" (49044, Україна, м. Дніпро, вул. Шевченка, буд. 17)

до Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" 61037, м. Харків, просп. Героїв Харкова, 199)

про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРОІНВЕСТ" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини", в якій просить суд:

1. Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКІ ЕНЕРГЕТИЧНІ СИСТЕМИ» на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЄВРОІНВЕСТ» індекс інфляції у розмірі 45390,78 грн та три проценти річних у розмірі 14402,94 грн, що нараховані на заборгованість, стягнену рішенням господарського суду Харківської області від 28.10.2020 ро у справі № 922/2565/20.

2. Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКІ ЕНЕРГЕТИЧНІ СИСТЕМИ» на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЄВРОІНВЕСТ» індекс інфляції у розмірі 1261,81 грн та три проценти річних у розмірі 400,77 грн, що нараховані на заборгованість стягнену додатковим рішенням господарського суду Харківської області від 26.11.2020 ро у справі № 922/2565/20.

3. В порядку ч.2 ст.625 ЦКУ та ч.10 ст.238 ГПКУ зобов`язати орган, що здійснюватиме примусове виконання:

- нарахувати Відповідачу інфляційні втрати, як це передбачено ч.2 ст. 625 ЦКУ, за весь період прострочення оплати боргу, що не був врахований в рішенні суду, починаючи з 15.11.2024 року, по дату повного погашення боргу, за формулою:

Сінф.втрат = Сп х Пс,

Де:

Сінф.втрат сума інфляційних втрат за період прострочки.

Сп - загальна сума грошової заборгованості разом з інфляційними втратами на початок періоду.

Пс індекс інфляційного розрахунку за весь період прострочки, розрахунок, якого здійснюється за формулою:

Пс = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 ) ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,

ІІz - індекс інфляції за останній місяць прострочення,

та стягувати ці інфляційні втрати з відповідача, якщо буде мати місце примусове виконання рішення;

Розрахунок інфляційних втрат в Позові виконано станом на 15.11.2024 року;

- нараховувати Відповідачу 3% річних, як це передбачено ч.2 ст. 625 ЦКУ, за весь період прострочення оплати боргу, що не був врахований в рішенні суду, починаючи з 30.12.2024 року, по дату повного погашення боргу, за формулою:

Сума санкції = Ск x 3 % (ст.625 ЦКУ) x Д : 365 : 100, де

Ск загальна сума грошової заборгованості разом з інфляційними втратами на кінець періоду,

Д - кількість днів прострочення,

та стягувати даний відсоток з Відповідача на користь Позивача, якщо буде мати місце примусове виконання рішення.

Розрахунок суми 3 % річних в позові виконано станом на 30.12.2024 р.

4. Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКІ ЕНЕРГЕТИЧНІ СИСТЕМИ» на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЄВРОІНВЕСТ» суму судового збору у розмірі 3028 грн та витрат на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Позов обґрунтовано з посиланням на порушенням відповідачем зобов`язання з оплати заборгованості, що стягнена рішенням Господарського суду Харківської області від 28.10.2020 та додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 26.11.2020 у справі № 922/2565/20.

Рішенням господарського суду Харківської області від 04.02.2025 року у справі позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОІНВЕСТ" індекс інфляції у розмірі 41 798,31 грн та 1% річних у розмірі 2866,04 грн, що нараховані на заборгованість, стягнену рішенням господарського суду Харківської області від 28.10.2020 року у справі № 922/2565/20; стягнуто з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОІНВЕСТ" індекс інфляції у розмірі 1172,44 грн та 1% річних у розмірі 80,77 грн, що нараховані на заборгованість, стягнену додатковим рішенням господарського суду Харківської області від 26.11.2020 року у справі № 922/2565/20; стягнуто з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОІНВЕСТ" судовий збір у розмірі 2262,39 грн; в іншій частині позову відмовлено.

Зобов`язано орган (особу), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, здійснювати нарахування 1% річних на суму боргу, стягнену рішенням Господарського суду Харківської області від 28.10.2020 року у справі № 922/2565/20, починаючи з 31.12.2024 до повного погашення боргу за формулою: Сума санкції = С x 1% x Д : 365 : 100, де С загальна сума грошової заборгованості, Д - кількість днів прострочення, та стягувати даний відсоток з Відповідача на користь Позивача, якщо буде мати місце примусове виконання рішення.

Зобов`язано орган (особу), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, здійснювати нарахування 1% річних на суму боргу, стягнену додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 26.11.2020 року у справі № 922/2565/20, починаючи з 31.12.2024 до повного погашення боргу за формулою: Сума санкції = С x 1% x Д : 365 : 100, де С загальна сума грошової заборгованості, Д - кількість днів прострочення, та стягувати даний відсоток з Відповідача на користь Позивача, якщо буде мати місце примусове виконання рішення.

Роз`яснено органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати боргу, 1% річних нараховуються на залишок заборгованості.

Суд першої інстанції мотивував вказане рішення тим, що позивач, як правонаступник первісного кредитора, набув право вимоги за невиконаними судовими рішеннями у справі №922/2565/20, а боржник не виконав свої грошові зобов`язання, що зумовлює застосування відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. Суд зазначив, що нарахування 3% річних є недопустимим, оскільки договором сторін прямо передбачено інший, знижений розмір відповідальності 1% річних. Водночас індекс інфляції підлягає стягненню лише за період до подання позову, адже норма ч.10 ст. 238 ГПК України дозволяє суду вказати в рішенні про подальше нарахування лише відсотків або пені, але не інфляційних втрат. Таким чином, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову: стягнув обчислені суми інфляційних втрат і 1% річних до дати подання позову, а також зобов`язав орган примусового виконання здійснювати подальше нарахування 1% річних до моменту повного погашення боргу.

Додатковим рішенням господарського суду Харківської області від 14.02.2025 року у справі заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОІНВЕСТ" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково; стягнуто з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОІНВЕСТ" витрати на правову допомогу у розмірі 5850,00 грн; в іншій частині заяви відмовлено.

Таке рішення суд першої інстанції ухвалив, враховуючи ціну позову та часткове задоволення позовних вимог, а також зважаючи на відсутність в матеріалах справи відповіді на відзив, подання якої вказано представником позивача в Акті прийому-передачі наданої правової допомоги.

Акціонерне товариство Українські енергетичні машини з рішенням та додатковим господарського суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 04.02.2025 року у справі №922/4805/24; скасувати додаткове рішення господарського суду Харківської області від 14.02.2025 у справі №922/4805/24 та ухвалити нове рішення у справі, яким відмовити у задоволенні позовних вимог та заяви про ухвалення додаткового рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує, що:

- суд першої інстанції безпідставно нарахував інфляційні втрати та 1% річних на заборгованість, стягнену ще рішенням суду у справі №922/2565/20 від 28.10.2020, попри те, що основний борг було погашено ще у 2017 2018 роках; повторне нарахування санкцій на суми, які вже включають інфляційні втрати та проценти, порушує принцип заборони подвійної цивільно-правової відповідальності (ст. 550 ЦК України); аналогічну позицію висловив Верховний Суд у постановах від 15.11.2019 (справа №905/1753/18) та 21.05.2019 (справа №916/2889/13), в яких вказано, що інфляційні втрати і проценти нараховуються лише на основну суму боргу, а не на вже нараховані штрафні санкції;

- суд першої інстанції неправомірно нарахував інфляційні втрати та 1% річних на суми, стягнуті додатковим рішенням, оскільки ті стосувалися витрат на правову допомогу, які не є боргом за договором і не підлягають компенсації у такій формі;

- положення ч.10 ст. 238 ГПК України, яка дозволяє продовжити нарахування відсотків до моменту повного виконання рішення, не можуть бути застосовані, оскільки: предметом позову у справі №922/4805/24 не було стягнення основного боргу, а лише санкцій; у справі №922/2565/20 вже було визнано, що основний борг погашено, тому положення ч.10 ст.238 не застосовуються, і суд безпідставно її застосував.

Щодо необґрунтованості додаткового рішення про стягнення 5 850,00 грн витрат на правову допомогу, скаржник стверджує, що позивач намагався ввести суд в оману, вказавши про складання відповіді на відзив, якої насправді не існувало; позов є типовим, його підготовка не вимагала значних затрат часу; сума витрат на правову допомогу (7 800,00 грн заявлено, 5 850,00 грн задоволено) є неспівмірною зі складністю справи та фактичними обставинами; позовні вимоги були задоволені лише частково, що свідчить про недостатню ефективність правової допомоги; витрати на правову допомогу суперечливо подані у позові та заяві про ухвалення додаткового рішення (вказано різні суми за однакові послуги).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.03.2025 року відкрито апеляційне провадження за скаргою Акціонерного товариства Українські енергетичні машини на рішення господарського суду Харківської області від 04.02.2025 та на додаткове рішення господарського суду Харківської області від 14.02.2025 у справі №922/4805/24; розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства Українські енергетичні машини на рішення господарського суду Харківської області від 04.02.2025 та на додаткове рішення господарського суду Харківської області від 14.02.2025 у справі №922/4805/24 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без виклику учасників справи; позивачу встановлено строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, а також докази надсилання (надання) копії відзиву та доданих до нього документів апелянтові; витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/4805/24.

04.04.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОІНВЕСТ" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У своєму відзиві позивач наполягає на правомірності нарахування інфляційних втрат та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України, навіть у випадку, коли ці суми вже були присуджені попереднім судовим рішенням у справі №922/2565/20, але не були вчасно виконані боржником. Він вважає, що:

- грошове зобов`язання, підтверджене судовим рішенням, яке залишилось невиконаним, продовжує існувати як прострочене зобов`язання, а отже, на нього поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України, тобто кредитор має право вимагати інфляційні втрати та 3% річних до моменту повного виконання зобов`язання;

- інфляційні втрати та річні проценти також самі по собі стають новими грошовими зобов`язаннями, якщо боржник їх не сплатив, і на них теж нараховується компенсація. Таке тлумачення, на думку позивача, відповідає усталеній судовій практиці, зокрема постановам ВС у справах №905/600/18, №905/21/19, №910/4590/19, №910/13071/19, №522/12406/22 тощо;

- позивач також пояснює порядок і методику розрахунку інфляційних втрат, яка є ідентичною до тієї, що застосовується Верховним Судом, і наводить приклади формул, а також вказує, що суд першої інстанції не надав альтернативної формули, чим порушив процесуальне право позивача на аргументований захист;

- витрати на правничу допомогу (які апелянт вважає безпідставними) є збитками у розумінні ст. 22 ЦК України, і право на їх компенсацію також підлягає захисту за правилами статті 625 ЦК;

- нарахування лише річних без інфляційних втрат буде незаконним та порушить право позивача на повне відшкодування втрат, оскільки обидві компенсаційні складові (інфляція і 3%) є невід`ємними елементами статті 625 ЦК України.

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів встановила такі обставини справи.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.10.2020 у справі № 922/2565/20 за позовом АТ «ЮНІКОН» до Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства "ЗАВОД "ЕЛЕКТРОВАЖМАШ" на користь Приватного акціонерного товариства "ЮНІКОН" 8416,28 грн - 1% річних, 59088,23 грн - втрати від інфляції, а також суму сплаченого судового збору в розмірі 2102,00 грн.

Вищезазначеним рішенням суду встановлено наступне:

Між Державним підприємством Завод Електроважмаш (замовник) та Приватним акціонерним товариством Юнікон (постачальник) укладено Договір №238/16-34-ВК від 22.02.2017 (далі Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується у 2016-2017 роках поставити замовникові продукцію, зазначену в Специфікації №1 (Додаток №1), а замовник прийняти і оплатити товар. Поставка здійснюється окремим партіями.

22 лютого 2017 року між сторонами підписано Специфікацію №1 до Договору, в якій сторонами погоджено асортимент, кількість та ціну продукції.

Відповідно до п. 2.1 Договору постачальник здійснює поставку продукції замовнику протягом 10 календарних днів з моменту направлення письмового замовлення замовника, згідно з пунктом 1.3 цього Договору.

Ціна цього Договору становить 46175940,00 грн у тому числі ПДВ 20% 7695990,00 грн (п.3.1 Договору).

Пунктом 4.1 Договору сторони погодили, що замовник здійснює оплату продукції протягом 80 календарних днів з моменту здійснення поставки продукції.

При відвантаженні продукції постачальник надає замовнику наступні документи: видаткову накладну, рахунок-фактуру, податкову накладну та товарно-транспортну накладну (п. 4.2 Договору).

Згідно з п. 5.1 Договору замовник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату продукції на умовах цього Договору.

За порушення строку оплати продукції, передбачених цим Договором, постачальник має право вимагати оплату 1% річних та індексу інфляційних витрат (п. 10.5 Договору).

Відповідно до п. 14.1 Договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 22.02.2018.

Рішенням суду встановлено, що відповідачем здійснено розрахунок з відповідачем за поставлену продукцію в повному обсязі, однак з порушенням строків визначених умовами п.4.1 Договору, відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання. Позивач у відповідності до вищевказаних положень договору та статті 625 ЦК України за порушення строків виконання зобов`язання, нарахував відповідачеві 8416,28грн. - 1% річних, 59088,23грн. - втрат від інфляції. Перевіривши розрахунки позивача щодо 1% річних в сумі 8416,28грн., а також розрахунок інфляційних у розмірі 59088,23грн., суд провівши власні розрахунки встановив, що вони є обґрунтованими та вірно розрахованими, а тому в підлягають задоволенню в повному обсязі.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.10.2020 у справі №922/2565/20 набрало законної сили 18.11.2020.

Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 26.11.2020 у справі №922/2565/20 стягнуто з Державного підприємства Завод Електроважмаш на користь Приватного акціонерного товариства Юнікон витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 2000,00грн.

Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 26.11.2020 у справі №922/2565/20 набрало законної сили 17.12.2020.

Постановою Старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 27.07.2021 відкрито виконавче провадження №66265587 з виконання наказу №922/2565/20, виданого 18.11.2020.

Постановою Старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 27.07.2021 відкрито виконавче провадження №66265660 з виконання наказу №922/2565/20, виданого 17.12.2020.

Постановою Старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 27.07.2021 зупинено виконавче провадження №66265587 з виконання наказу №922/2565/20, виданого 18.11.2020 у зв`язку з тим, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 січня 2019 р. №36-р затверджено перелік об`єктів великої приватизації державної власності, до якого входить Державне підприємство "Завод "Електроважмаш", код ЄДРПОУ 00213121.

Постановою Старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 27.07.2021 зупинено виконавче провадження №66265660 з виконання наказу №922/2565/20, виданого 17.12.2020 у зв`язку з тим, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 січня 2019 р. №36-р затверджено перелік об`єктів великої приватизації державної власності, до якого входить Державне підприємство "Завод "Електроважмаш", код ЄДРПОУ 00213121.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.09.2021 у справі №922/2565/20 заяву Приватного акціонерне товариства Юнікон про заміну сторони у виконавчому провадженні (вх. №20804 від 07.09.2021) задоволено.

Замінено боржника у виконавчому провадженні №66265587 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 18.11.2020 року по справі 922/2565/20 з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» на його правонаступника Акціонерне товариство «Завод «Електроважмаш».

Замінено боржника у виконавчому провадженні №66265660 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 17.12.2020 року по справі 922/2565/20 з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» на його правонаступника Акціонерне товариство «Завод «Електроважмаш».

В подальшому, 10.01.2023 між АТ «ЮНІКОН», ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 23647276 (далі за текстом Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРОІНВЕСТ», ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 25532809 (далі за текстом Новий кредитор) укладено Договір про відступлення права вимоги (далі Договір).

Відповідно до пунктів 1.1. та 1.2.2. Договору Первісний кредитор відступає Новому кредитору належні Первісному кредитору, а Новий кредитор набуває права вимоги Первісного кредитора до Покупця - ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ЗАВОД ЕЛЕКТРОВАЖМАШ» (код ЄДРПОУ 0213121), правонаступником якого є АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ЗАВОД «ЕЛЕКТРОВАЖМАШ», за Договором № 238/16-34-ВК від 22.02.2017 р. у сумі 71 606,51 грн. (сімдесят одна тисяча шістсот шість гривень 51 копійка), що стягнена рішенням господарського суду Харківської області від 28.10.2020 р. та додатковим рішенням господарського суду Харківської області від 17.12.2020 р. у справі №922/2565/20.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.08.2024 заяву ТОВ «ЄВРОІНВЕСТ» про заміну сторін у виконавчому провадженні (вх. № 19366 від 01.08.2024) у справі № 922/2565/20 задоволено.

Замінено сторону у виконавчому провадженні № 66265587, що об`єднане у зведене виконавче провадження № 62856266 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 18.11.2020 у справі № 922/2565/20, а саме: замінити стягувача - Приватне акціонерне товариство ЮНІКОН (49005, м. Дніпро, вул. Олеся Гончара, будинок, 28А, код ЄДРПОУ 23647276) на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю ЄВРОІНВЕСТ (49044, м. Дніпро, вул. Шевченко, буд. 17, код ЄДРПОУ 25532809).

Замінено сторону у виконавчому провадженні № 66265660, що об`єднане у зведене виконавче провадження № 62856266 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 17.12.2020 у справі № 922/2565/20, а саме: замінити стягувача - Приватне акціонерне товариство ЮНІКОН (49005, м. Дніпро, вул. Олеся Гончара, будинок, 28А, код ЄДРПОУ 23647276) на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю ЄВРОІНВЕСТ (49044, м. Дніпро, вул. Шевченко, буд. 17, код ЄДРПОУ 25532809).

Замінено сторону у виконавчому провадженні № 66265587, що об`єднане у зведене виконавче провадження № 62856266 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 18.11.2020 у справі № 922/2565/20, а саме: замінити боржника - Акціонерне товариство Завод Електроважмаш (61089, м. Харків, просп. Героїв Харкова, буд. 299, код ЄДРПОУ 00213121) на його правонаступника - Акціонерне товариство Українські енергетичні машини (61037, м. Харків, просп. Героїв Харкова, буд. 199, код ЄДРПОУ 05762269).

Замінено сторону у виконавчому провадженні № 66265660, що об`єднане у зведене виконавче провадження № 62856266 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 17.12.2020 у справі № 922/2565/20, а саме: замінити боржника - Акціонерне товариство Завод Електроважмаш (61089, м. Харків, просп. Героїв Харкова, буд. 299, код ЄДРПОУ 00213121) на його правонаступника - Акціонерне товариство Українські енергетичні машини (61037, м. Харків, просп. Героїв Харкова, буд. 199, код ЄДРПОУ 05762269).

Позивач вказує, що рішення Господарського суду Харківської області від 28.10.2020 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 26.11.2020 не виконані, у зв`язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення індекс інфляції у розмірі 45390,78 грн та три проценти річних у розмірі 14402,94 грн, що нараховані на заборгованість, стягнену рішенням від 28.10.2020 року у справі № 922/2565/20, та індекс інфляції у розмірі 1261,81 грн та три проценти річних у розмірі 400,77 грн, що нараховані на заборгованість, стягнену додатковим рішенням від 26.11.2020 року у справі № 922/2565/20.

Викладені обставини стали підставою звернення до суду позивача з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає про таке.

Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ст. 517 Цивільного кодексу України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов`язується або не зобов`язується їх оплатити. Відступлення права за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору.

Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, з 10.01.2023 позивач є новим кредитором для відповідача щодо сплати останнім інфляційних втрат та відсотків річних в зв`язку з невиконанням ним зобов`язань щодо виконання рішень Господарського суду Харківської області.

Приписами ч. 4 ст. 75 Господарського кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Як встановлено судом першої інстанції, рішенням Господарського суду Харківської області від 28.10.2020 у справі № 922/2565/20 за позовом АТ «ЮНІКОН» до Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства "ЗАВОД "ЕЛЕКТРОВАЖМАШ" на користь Приватного акціонерного товариства "ЮНІКОН" 8416,28 грн - 1% річних, 59088,23 грн - втрати від інфляції, а також суму сплаченого судового збору в розмірі 2102,00 грн.

Вказане рішення Господарського суду Харківської області у справі №922/2565/20 набрало законної сили 18.11.2020.

Таким чином, обставини, встановлені у рішенні Господарського суду Харківської області від 28.10.2020 у справі № 922/2565/20, мають преюдиціальне значення та повторного доведення не потребують.

Отже, не підлягають доведенню обставини, пов`язані з неналежним виконанням відповідачем розрахунку за поставлену продукцію з порушенням строків, визначених умовами п. 4.1 Договору №238/16-34-ВК від 22.02.2017.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання, навіть після ухвалення судового рішення про стягнення відповідної суми, у боржника продовжує існувати обов`язок компенсувати кредитору втрати, пов`язані із знеціненням грошових коштів у період прострочення, а також сплатити передбачені законом проценти за користування утримуваними коштами.

Правова природа відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, є компенсаційною і спрямована не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери кредитора, порушеної простроченням. Такий висновок підтверджується правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, відповідно до якої позбавлення кредитора права на інфляційні втрати та проценти річних порушує баланс інтересів сторін та суперечить принципам цивільного права.

Крім того, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, наявність судового рішення про стягнення грошових коштів не припиняє існуючого грошового зобов`язання боржника і не позбавляє кредитора права на застосування до нього заходів відповідальності, передбачених статтею 625 ЦК України, до моменту фактичного виконання рішення суду.

Аналогічний підхід викладено у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №906/1283/16, де зазначено, що кожен місяць прострочення є підставою для нової вимоги про стягнення компенсаційних сум, що підтверджує: прострочення виконання зобов`язання носить триваючий характер, а право на позов про інфляційні втрати та річні проценти виникає постійно, доти, доки порушення не усунуто.

Таким чином, факт набрання судовим рішенням законної сили не є підставою для припинення дії грошового зобов`язання. До моменту повного виконання рішення, кредитор має право вимагати компенсаційних сум у формі інфляційних втрат та процентів річних, якщо таке порушення триває. При цьому, з урахуванням статей 129, 129-1 Конституції України, статей 326 327 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковість виконання судового рішення є конституційною засадою судочинства, а прострочення його виконання є підставою для застосування механізмів відповідальності, встановлених законом.

Разом із тим, суд обґрунтовано дійшов висновку, що початком обчислення відповідних нарахувань слід вважати дату набрання судовим рішенням законної сили, а не дату його ухвалення. Такий підхід відповідає практиці Верховного Суду, який неодноразово зазначав: право на нарахування інфляційних втрат і процентів виникає з моменту, коли у боржника виникає обов`язок виконати зобов`язання, а саме з моменту, коли рішення про стягнення боргу стало остаточним і підлягає примусовому виконанню (постанова Верховного Суду від 21.09.2021 у справі №911/1261/20).

Отже, у разі фактичного невиконання рішення суду кредитор має право звертатися з новими позовами про стягнення інфляційних втрат і процентів річних за статтею 625 ЦК України аж до моменту повного виконання зобов`язання. Це право не є дублюванням присудженого боргу, а є продовженням відповідальності боржника за триваюче порушення.

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення вимог про стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, у межах строку прострочення з дати набрання чинності судовим рішенням до моменту звернення з відповідною позовною вимогою.

Щодо нарахування 3% річних.

Як вже зазначалося судом, стаття 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджується матеріалами справи, у рішенні Господарського суду Харківської області від 28.10.2020 у справі №922/2565/20 порушення строків виконання відповідачем грошових зобов`язань випливає з умов договору поставки №238/16-34-ВК від 22.02.2017. Відповідно до п 10.5 якого сторони самостійно погодили, що за порушення строків оплати продукції постачальник має право вимагати не 3%, передбачених імперативною нормою закону, а 1% річних, а також інфляційні втрати.

Отже, сторони, укладаючи договір, дійшли згоди щодо зниженого розміру відсотків річних.

Таким чином, сторони у межах договору, укладеного за взаємною згодою, встановили інший розмір відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, що повністю відповідає вимогам частини другої статті 625 ЦК України. З урахуванням цього, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що розмір процентів, який підлягає нарахуванню на суму заборгованості, має відповідати умовам договору і становити 1% річних, а не 3%.

Враховуючи відсутність доказів сплати відповідачем заборгованості, стягненої рішенням та додатковим рішенням у справі №922/2565/20, у даній справі за підрахунком суду першої інстанції та перевіркою розрахунку апеляційного суду, підлягають стягненню індекс інфляції у розмірі 41 798,31 грн та 1% річних у розмірі 28 66,04 грн, що нараховані на заборгованість, стягнену рішенням Господарського суду Харківської області від 28.10.2020 року у справі № 922/2565/20, та індекс інфляції у розмірі 1 172,44 грн та 1% річних у розмірі 80,77 грн, що нараховані на заборгованість, стягнену додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 26.11.2020 року у справі № 922/2565/20.

Щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних до повного погашення боргу.

Частиною 10 ст. 238 ГПК встановлено, що суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Згідно з ч. 11, 12 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

Правовий аналіз положень ст. ст. 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.

Відповідно до приписів ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Застосування ч. 10 ст. 238 ГПК України сприятиме найшвидшому виконанню відповідачем судового рішення в частині сплати основного боргу, а позивач позбавиться необхідності ще раз звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача додатково нарахованих процентів, за допущене ним прострочення після ухвалення судом рішення. Такі проценти розрахує і стягне з них виконавець, що також передбачається і ч. ч. 11, 12 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження".

До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

Застосування ч.10 ст. 238 ГПК України, ч.10, 11 ст. 265 ЦПК України полягає у продовженні нарахування відсотків поза часовими межами, в яких суд розглянув і вирішив спір по суті позовних вимог. Вони застосовуються лише в тих випадках, коли суд, розглянувши спір по суті, ухвалив рішення про застосування відсотків.

Можливість нарахування відсотків до моменту виконання рішення суду нерозривно пов`язана із безпосереднім їх застосуванням у рішенні суду (розглядом та задоволенням таких вимог у рішенні суду).

За своєю природою відсотки, зазначені в ч.10 ст. 238 ГПК України, ч.10, 11 ст. 265 ЦПК України, є заходами відповідальності, що застосовані судом за порушення боржником виконання зобов`язання. Тобто це ті самі заходи відповідальності, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов`язання не виконується. Зазначені норми не визначають якоїсь іншої чи особливої правової природи відсотків, про нарахування яких суд може зазначити у рішенні про стягнення до моменту його виконання.

Стягнення процентів річних, правове регулювання яких визначено ч.2 ст. 625 ЦК України, охоплюються положенням наведених норм. Підтвердженням цього висновку додатково свідчить сам зміст ч.2 ст. 625 ЦК України, в якій прямо зазначено, що проценти річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

Суд враховує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України сум.

Нарахування на суму боргу 3 % річних (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) відбувається незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Враховуючи наведене, положення ч.10 ст. 238 ГПК України, ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України урегульовують можливість нарахування відсотків до моменту виконання рішення суду.

Висновок суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 16 жовтня 2024 року у справі №911/952/22.

Подібні за змістом висновки щодо можливості нарахування відсотків до моменту виконання рішення суду та охоплення положеннями частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України передбачених частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність застосування у даному випадку механізму нарахування 1% річних відповідно до частини 10 статті 238 ГПК України, починаючи з періоду, не охопленого предметом позовних вимог, до моменту виконання рішення та додаткового рішення Господарського суду Харківської області у справі №922/2565/20.

З метою забезпечення однозначного виконання судового рішення, суд правильно визначив у рішенні формулу для розрахунку, за якою виконавець має здійснювати нарахування 1% річних:

Сума санкції = С x 1% x Д : 365 : 100, де

С загальна сума грошової заборгованості,

Д - кількість днів прострочення.

Крім того, суд обґрунтовано роз`яснив, що у разі часткової сплати боргу, 1% річних підлягають нарахуванню на залишок заборгованості, обрахований у порядку, визначеному в самому рішенні.

Посилання скаржника на нібито безпідставне нарахування інфляційних втрат та 1% річних на заборгованість, стягнуту рішенням Господарського суду Харківської області від 28.10.2020 у справі №922/2565/20, є необґрунтованими та не спростовують правомірності винесеного судом першої інстанції рішення.

По-перше, твердження скаржника про те, що зобов`язання було виконано ще у 2017 2018 роках, не узгоджується з встановленими у справі №922/2565/20 фактичними обставинами. Саме рішенням Господарського суду Харківської області було констатовано факт наявності у відповідача грошового боргу, який не був погашений у добровільному порядку. Таким чином, навіть якщо між сторонами мали місце певні дії з передачі коштів або товару, вони не були визнані судом належним виконанням зобов`язання, що підтверджено вступом судового рішення в законну силу. Це означає, що відповідальність боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання є чинною до моменту фактичного виконання рішення, тобто повного погашення боргу.

По-друге, вимоги у цій справі не є повторним стягненням уже визначених сум, а стосуються нарахування передбачених законом наслідків за невиконання грошового зобов`язання, які мають компенсаційний характер. Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний сплатити на користь кредитора не лише суму боргу, але й інфляційні втрати та відсотки річних як спосіб захисту його майнового інтересу, що знецінюється внаслідок інфляції та утримання грошових коштів. Ці нарахування не є санкцією за саме прострочення, а є окремим видом майнової відповідальності, яка виникає в силу закону і триває доти, доки грошове зобов`язання не буде виконане.

На цьому наполягає Велика Палата Верховного Суду у постановах, зокрема від 04.06.2019 у справі №916/190/18 та від 23.01.2018 у справі №906/1283/16, в яких чітко сформульовано правову позицію: наявність судового рішення не змінює природи зобов`язання і не позбавляє кредитора права на стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Прострочення грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, і за кожен день такого прострочення кредитор має право на відповідні нарахування.

Отже, нарахування інфляційних втрат і відсотків річних після ухвалення судового рішення є правомірним, якщо відповідач не виконав зобов`язання добровільно або в межах виконавчого провадження. У цьому контексті вимоги позивача у справі №922/4805/24 є належним способом захисту свого порушеного права і відповідають нормам матеріального права. Вказане обґрунтовано врахував суд першої інстанції, і його висновки не можуть бути поставлені під сумнів лише на підставі позиції боржника, яка суперечить правовій природі інституту відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції неправомірно нарахував інфляційні втрати та 1% річних на суми, стягнуті додатковим рішенням у справі №922/2565/20, є необґрунтованим, з огляду на таке.

Дійсно, додатковим рішенням суду у тій справі були стягнуті витрати на професійну правничу допомогу, які за своєю природою не є основним грошовим зобов`язанням, що випливає з договору між сторонами. Проте, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, наслідки прострочення стосуються будь-якого грошового зобов`язання, незалежно від його джерела походження, якщо інше прямо не встановлено законом або договором.

Згідно з усталеною судовою практикою, у тому числі з правовою позицією Верховного Суду (наприклад, постанова від 23.01.2018 у справі №906/1283/16), положення статті 625 ЦК України поширюються на всі грошові зобов`язання, які не виконані у встановлений строк, у тому числі і на такі, що виникли внаслідок судового рішення.

Таким чином, у разі ухилення боржника від своєчасного виконання рішення суду про стягнення витрат на правничу допомогу, на нього покладається обов`язок сплатити також компенсацію у вигляді інфляційних втрат та відсотків річних, адже відбувається знецінення грошових коштів, які підлягають сплаті кредитору. Такий висновок узгоджується і з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 04.06.2019 у справі №916/190/18 та від 05.06.2024 у справі №910/14524/22.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, рішення суду є обов`язковим до виконання, а його невиконання тягне наслідки, визначені законом, у тому числі відповідальність у формі компенсаційних нарахувань за статтею 625 ЦК України. Жодних виключень для рішень про стягнення витрат на правничу допомогу ні Конституція України, ні процесуальне чи матеріальне законодавство не встановлюють.

Отже, нарахування судом першої інстанції інфляційних втрат та 1% річних на суми витрат на правову допомогу, стягнуті додатковим рішенням, є правомірним і відповідає як положенням чинного законодавства, так і усталеній судовій практиці.

Щодо твердження апелянта, що положення ч.10 ст. 238 ГПК України, яка дозволяє продовжити нарахування відсотків до моменту повного виконання рішення, не можуть бути застосовані, оскільки: предметом позову у справі №922/4805/24 не було стягнення основного боргу, а лише санкцій; у справі №922/2565/20 вже було визнано, що основний борг погашено, тому положення ч.10 ст.238 не застосовуються, і суд безпідставно їх застосував, апеляційний суд зазначає таке.

По-перше, ч.10 ст. 238 ГПК України не містить обмеження щодо застосування положень цієї норми лише до рішень про стягнення "основного боргу". Законодавець передбачив можливість продовження нарахування відсотків або пені до моменту фактичного виконання судового рішення в межах будь-якого грошового зобов`язання, за яким допускається застосування санкцій, включно з процентами, інфляційними втратами або пенею. Відповідно, ці положення можуть бути застосовані до судового рішення про стягнення будь-якої грошової суми, якщо її сплата не була здійснена у повному обсязі, незалежно від того, чи є вона основним боргом, чи компенсаційною санкцією.

По-друге, як встановлено в ухваленому рішенні у справі №922/4805/24, суд першої інстанції застосував положення ч. 10 ст. 238 ГПК України не для повторного стягнення вже встановленої заборгованості, а з метою продовження нарахування річних процентів (1%) на непогашену суму, стягнуту за рішенням і додатковим рішенням у справі №922/2565/20. Це відповідає правовій природі триваючого грошового зобов`язання.

По-третє, згідно з ст. 625 ЦК України та правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22, відсутність виконання рішення суду не припиняє грошового зобов`язання боржника і не звільняє його від обов`язку компенсувати кредитору інфляційні втрати та проценти за користування грошовими коштами до моменту повного виконання.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано застосував ч. 10 ст. 238 ГПК України для визначення можливості нарахування 1% річних до моменту повного виконання судових рішень у справі №922/2565/20. Доводи апелянта зводяться до хибного ототожнення поняття основний борг із межами застосування цієї норми, тоді як правова природа боргу в контексті статті 625 ЦК України охоплює усі грошові зобов`язання, що не були виконані добровільно у строк.

Щодо нарахування інфляційних втрат до моменту виконання рішення та додаткового рішення у справі №922/2565/20, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення цієї частини позовних вимог.

Як правильно зазначено судом, положення ч.10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України передбачають можливість суду, у разі ухвалення рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, зазначити в рішенні про їх нарахування до моменту фактичного виконання рішення, з урахуванням норм матеріального права. Водночас інфляційні втрати не охоплюються сферою дії зазначеної норми, що виключає можливість їх автоматичного нарахування виконавцем у межах виконавчого провадження.

У свою чергу, інфляційні втрати є окремим видом компенсації, що нараховується відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, однак механізм їх нарахування поза межами судового рішення не передбачений ані ГПК України, ані Законом України «Про виконавче провадження».

Суд першої інстанції належним чином дослідив усі обставини справи, дотримався принципу змагальності (ст. 13 ГПК України), повноти доказування (ст. 73 76 ГПК України) та здійснив оцінку наданих доказів згідно з вимогами статті 86 ГПК України, що підтверджується докладним аналізом матеріалів справи.

Ураховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтовану відмову в задоволенні вимоги про нарахування інфляційних втрат до моменту виконання рішення, оскільки на законодавчому рівні не передбачено процесуального механізму автоматичного їх стягнення виконавцем, на відміну від процентів або пені.

Таким чином, відмова у цій частині позову є правомірною, законною та обґрунтованою.

Щодо додаткового рішення по справі №922/4805/24.

Як встановлено раніше, рішенням Господарського суду Харківської області від 04.02.2025 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОІНВЕСТ" індекс інфляції у розмірі 41 798,31 грн та 1% річних у розмірі 2866,04 грн, що нараховані на заборгованість, стягнену рішенням Господарського суду Харківської області від 28.10.2020 року у справі № 922/2565/20; стягнуто з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОІНВЕСТ" індекс інфляції у розмірі 1172,44 грн та 1% річних у розмірі 80,77 грн, що нараховані на заборгованість, стягнену додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 26.11.2020 року у справі № 922/2565/20; стягнуто з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОІНВЕСТ" судовий збір у розмірі 2262,39 грн. В іншій частині позову - відмовлено.

10.02.2025 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОІНВЕСТ" через систему "Електронний суд" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення (Документ сформований в системі «Електронний суд» 08.02.2025, вх.№ 3558/25), в якій заявник просить суд першої інстанції ухвалити додаткове рішення у справі № 922/4805/24 та стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКІ ЕНЕРГЕТИЧНІ МАШИНИ» на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЄВРОІНВЕСТ» витрати на правову допомогу у розмірі 7 800,00 грн (сім тисяч вісімсот гривень 00 копійок).

Від представника АТ «Українські енергетичні машини» 13.02.2025 через систему «Електронний суд» надійшла заява із запереченнями на заяву про ухвалення додаткового рішення у справі №922/4805/24 (Документ сформований в системі «Електронний суд» 13.02.2025, вх.№ 4027/25), в якій відповідач просить відмовити у задоволенні вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроінвест» про стягнення з Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» 7800,00 грн витрат на правову допомогу, виходячи з наступного.

Як вказує відповідач, позовна заява у даній справі є типовою у господарських правовідносинах, її складання не могло зайняти багато часу. Також відповідач звертає увагу на те, що наприкінці 2024 року позивачем була подана низка однотипних позовів до відповідача з подібних правовідносин, пов`язаних з невиконанням рішень суду та нарахуванням річних та інфляційних витрат. Усі позови по даним справам мають однакову структуру, відмінними є вихідні дані для розрахунків та, як наслідок, результати цих розрахунків. Виходячи з кількості однотипних позовів по вищезазначеним справам, представник позивача мав розробити один проєкт позову та потім лише індивідуалізувати його під конкретні спірні відносини, у зв`язку з чим вивчення матеріалів у справі та складання позовної заяви не могло зайняти 5 годин на вивчення матеріалів справи, складання позовної заяви та подання її до суду.

На переконання відповідача, справа не є складною для досвідченого правника, а ціна позову складає лише 61 456,30 грн, містить лише два розрахунки стягнення річних та два розрахунки стягнення інфляційних витрат. Вирішення справи не впливає на репутацію сторони, публічного інтересу до справи немає. Позовні вимоги були задоволені лише частково, що говорить про недостатньо якісне надання адвокатом правничої допомоги.

Суд першої інстанції додатковим рішенням господарського суду Харківської області від 14.02.2025 року у справі заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОІНВЕСТ" про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково; стягнув з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОІНВЕСТ" витрати на правову допомогу у розмірі 5850,00 грн; в іншій частині заяви відмовив.

З приводу цього колегія суддів зазначає таке.

Положеннями ст. 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Відповідно до ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, господарському суду слід враховувати результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також, в порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надати належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

За змістом ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро (організаційні форми адвокатської діяльності).

Частиною 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, зокрема, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 цього ж Закону договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Частинами 1-3 ст. 27 цього ж Закону визначено, що договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках:

1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди);

2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми випливає, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру чи погодинної оплати. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Верховний Суд у постанові від 24.06.2021 у справі № 922/902/19 зазначає, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зазначено, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Як вбачається із матеріалів справи, до суду першої інстанції представником позивача надано Договір про надання правової (правничої) допомоги від 01.07.2024, Протокол узгодження вартості правової (правничої) допомоги до Договору про надання правової (правничої) допомоги б/н від 01.07.2024 р. від 16.12.2024, Акт прийому-передачі наданої правової (правничої) допомоги до Договору про надання правової (правничої) допомоги б/н від 01.07.2024 р. від 05 лютого 20025 року, довіреність №1 від 01.01.2024, довіреність №1 від 02.01.2025, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ДП №4209 від 22 березня 2019 року.

Відповідно до п. 1.1 Договору Адвокат надає Клієнту правову (правничу) допомогу, яка полягає у наступному :

- забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів Клієнта в разі його участі у будь-якому судовому провадженні в якості позивача, відповідача, цивільного позивача, цивільного відповідача, кредитора, боржника, заявника, стягувана, третьої особи з самостійними вимогами та без самостійних вимог, заінтересованій особі чи іншій особі;

- представництво, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків Клієнта в разі його участі у кримінальному провадженні в якості потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

- надання правової (правничої) допомоги Клієнту як заявнику, заставодавцю у кримінальному провадженні;

- надання Клієнту правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв. скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів Клієнта, недопущення їх порушень, а також сприяння їх відновленню в разі порушення;

- представництво, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними (у т.ч. фізичними особами-підприємцями та самозайнятими особами, - з усіх питань щодо захисту прав та законних інтересів Клієнта), та юридичними особами в тому числі, але не виключно, у всіх судах України.

Пунктом 2.1 Договору визначено, що при наданні Клієнту правової (правничої) допомоги за даним Договором, у виді представництва, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному судочинстві, Адвокат мас всі повноваження на ведення справ у всіх судах України (всіх інстанцій), і здійснює від імені Клієнта, якого він представляє, всі процесуальні права та обов`язки, які має Клієнт в залежності від його процесуального статусу (позивач, відповідач, третя особа, заявник, боржник, стягувач) згідно Цивільного процесуального кодексу України. Господарського процесуального кодексу України, та Кодексу адміністративного судочинства України, без обмеження процесуального права Адвоката на відмову під позову, визнання позову, та укладання мирової угоди.

Пунктом 2 Договору закріплено положення щодо гонорару та розрахунків. Так, за отримання Клієнтом від Адвоката правової (правничої) допомоги за даним договором Клієнт сплачує Адвокату гонорар. Розмір гонорару Адвоката за цим Договором та строк його оплати визначається Сторонами шляхом підписання протоколу узгодження вартості правової (правничої) допомоги. Окрім гонорару, Клієнт здійснює оплату витрат Адвоката, які пов`язані з виконанням Адвокатом своїх обов`язків за даним договором, включаючи судовий збір, оплату витрат Адвоката на поштові послуги, пов`язані з надісланням адвокатських запитів Адвокатом чи інших процесуальних документів, оплату витрат на зв`язок, оплату послуг спеціалістів та експертів при їх залученні, транспортні витрати, витрати на проживання, тощо (фактичні видатки, пов`язані з наданням правової (правничої) допомоги). Дані витрати оплачуються Клієнтом Адвокату но мірі необхідності шляхом попереднього авансування. Право Адвоката на отримання невнесеного або не повністю внесеного Клієнтом гонорару не залежить від результату надання правової (правничої) допомоги. Оплачена правова (правнича) допомога (гонорар адвоката), та додаткові витрати Адвоката, які фактично оплачені Клієнтом, не підлягають поверненню останньому Адвокатом ні за яких умов, у тому числі але не виключно у випадках: відмови Клієнта від надання Адвокатом правової (правничої) допомоги за Договором повністю чи частково, винесення судами України та/або прийняття державними органами, посадовими і службовими особами рішень, що стосуються виконання даного доручення та не задовольняють Клієнта, дострокового розірвання Договору (у тому числі в односторонньому порядку) і т.ін., що не є порушенням прав та законних інтересів Клієнта. По факту надання правової (правничої) допомоги або її частини, Адвокатом готується, підписується та направляється Клієнту два екземпляри Акту прийому-передачі наданої правової (правничої) допомоги. Клієнт зобов`язаний розглянути та підписати вказаний Акт прийому-передачі протягом 5 (п`яти) днів з дати його отримання, або надати у той же строк мотивовану відмову від підписання. Правова (правнича) допомога є наданою Адвокатом Клієнту належним чином та в обсязі зазначеному в такому Акті з дати підписання Сторонами Акту прийому-передачі наданої правової (правничої) допомоги або на шостий день з дати відправлення Адвокатом Клієнту такого Акту на поштову адресу, зазначену у Розділі 5 даного Договору, та за відсутності на таку дату письмової мотивованої відмови Клієнта, у залежності від того, яка подія наступила раніше.

Договір підписано адвокатом Колодочкою Григорієм Вікторовичем та директором ТОВ «Євроінвест» Рябим Андрієм Володимировичем.

У Протоколі узгодження вартості правової (правничої) допомоги до Договору про надання правової (правничої) допомоги б/н від 01.07.2024 від 16.12.2024 сторони домовились, що вартість гонорару Адвоката за надання правової (правничої) допомоги по справі Клієнта до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКІ ЕНЕРГЕТИЧНІ МАШИНИ» про стягнення індексу інфляції та трьох процентів річних, що нараховані на заборгованість, стягнену рішенням господарського суду Харківської області від 28.10.2020 та додатковим рішенням господарського суду Харківської області від 26.11.2020 у справі № 922/2565/20, яка буде розглядатися у судовому, порядку становить 1200 (одна тисяча двісті) гривень 00 копійок за одну годину надання послуги. Загальна тривалість надання послуги вказується в актах виконаних робіт. Остаточна вартість послуги встановлюються в актах виконаних робіт виходячи із тривалості надання послуги. Остаточна вартість гонорару дорівнює загальній вартості наданої правової (правничої) допомоги відповідно до укладених Сторонами Актів прийому-передачі наданої правової (правничої) допомоги за Договором.

05.02.2025 директором ТОВ «Євроінвест» Рябим Андрієм Володимировичем та адвокатом Колодочкою Григорієм Вікторовичем складено Акт прийому-передачі наданої правової (правничої) допомоги до Договору про надання правової (правничої) допомоги б/н від 01.07.2024 про наступне. В рамках Договору Адвокат надав, а Клієнт прийняв наступну правову (правничу) допомогу по справі Клієнта щодо господарського спору (справа № 922/4805/24) між ним та АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «УКРАЇНСЬКІ ЕНЕРГЕТИЧНІ МАШИНИ» (код ЄДРПОУ 05762269), що виник з приводу стягнення індексу інфляції та трьох процентів річних, що нараховані на заборгованість, стягнену рішенням господарського суду Харківської області від 28.10.2020 та додатковим рішенням господарського суду Харківської області від 26.11.2020 у справі № 922/2565/20:

- вивчення матеріалів справи, складання позовної заяви та подання її до суду тривалістю 5 годин загальною вартістю 6000,00 грн;

- ознайомлення із відзивом у справі. Підготовка та подання до суду відповіді на відзив тривалістю 1 година загальною вартістю 1200,00 грн;

- представництво інтересів в судовому засіданні 04.02.2025 тривалістю 30 хвилин загальною вартістю 600,00 грн.

Всього надано послуг на суму 7800,00 грн, що і просить позивач стягнути з відповідача витрати на правову допомогу.

За приписами ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

У постанові Об`єднаної палати у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 Верховний Суд зазначив, що з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, суд може обмежити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статті 126 ГПК України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим.

Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням не тільки того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою і необхідною.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору або є неспівмірним зі складністю справи.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22).

У постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 (пункти 179, 180) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

З огляду на зазначене, визначена судом першої інстанції сума у 5 850,00 грн є співмірною, обґрунтованою та відповідає критеріям розумності, закріпленим у національному процесуальному законодавстві та практиці Європейського суду з прав людини. Висновки суду першої інстанції щодо часткового задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення ґрунтуються на належному правовому регулюванні і є законними та обґрунтованими.

Таким чином, доводи скаржника щодо необґрунтованості додаткового рішення про стягнення 5 850,00 грн витрат на правову допомогу не заслуговують на увагу, з огляду на таке:

По-перше, відсутність в матеріалах справи відповіді на відзив, яка вказана в акті приймання-передачі послуг, не є безумовною підставою для повного заперечення факту надання правничої допомоги. У контексті погодинного гонорару, оцінка обсягу наданих послуг здійснюється комплексно, і навіть за умови відсутності конкретного документа, залишається підтвердженим факт участі адвоката в судовому засіданні, вивчення матеріалів справи та складання позову, що, у сукупності, вже формує зміст правничої допомоги, яка має бути відшкодована.

По-друге, характер позову як «типового» не виключає права сторони на правничу допомогу та відшкодування її вартості, з урахуванням факту фактичного представництва інтересів у суді. Судова практика Верховного Суду (постанови від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 02.02.2024 у справі №910/9714/22) не ототожнює спрощений характер позову з автоматичним зменшенням або запереченням витрат - критерієм є розумність, а не формальна оцінка складності.

По-третє, часткове задоволення позову не є індикатором низької якості правової допомоги, а радше наслідком об`єктивної оцінки судом заявлених вимог. Суд не встановив зловживань або процесуальної недобросовісності з боку представника позивача, а тому підстави для критичної оцінки ефективності правничої допомоги - відсутні.

По-четверте, розбіжність у зазначених сумах вартості послуг у позовній заяві та заяві про ухвалення додаткового рішення не є доказом введення суду в оману, оскільки остаточна вартість правової допомоги визначається саме актом приймання-передачі послуг відповідно до умов договору, а не попереднім орієнтовним розрахунком. Господарський процесуальний кодекс (ч. 1 ст. 124 ГПК України) передбачає подання саме орієнтовного розрахунку, який може уточнюватися.

Отже, жоден із доводів скаржника не свідчить про незаконність або необґрунтованість оскарженого додаткового рішення. Суд першої інстанції обґрунтовано визнав витрати на правову допомогу реальними, необхідними та співмірними, частково їх задовольнивши з урахуванням змісту справи та принципів розумності й справедливості.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга Акціонерного товариства Українські енергетичні машини не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 04.02.2025 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 14.02.2025 у справі №922/4805/24, яке відповідає вимогам ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, має бути залишене без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українські енергетичні машини залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 04.02.2025 у справі №922/4805/24 залишити без змін.

Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 14.02.2025 у справі №922/4805/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Повна постанова складена 12.05.2025.

Головуючий суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук

Суддя В.С. Хачатрян