Постанова від 06.05.2025 по справі 916/949/25

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/949/25Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богацької Н.С.

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Алієва К.О.

за участю представників учасників справи:

від позивача Клачок Б.О.,

від відповідача Гусельщикова М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробник України»

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.03.2025 про забезпечення позову, постановлену суддею Пінтеліною Т.Г., м. Одеса

у справі № 916/949/25

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал Кілія»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробник України»

про: стягнення 5572041,68 грн,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал Кілія» (далі ТОВ «Зерновий термінал Кілія») звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробник України» (далі ТОВ «Виробник України») про стягнення заборгованості за укладеним між сторонами договором послуг транспортного оброблення вантажів.

Одночасно позивачем подано суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно відповідача в межах суми позову, а саме на: шрот соняшниковий у кількості 396 тон, який зберігається у позивача на підставі договору; належний відповідачу майновий комплекс «Іванівський вино-консервний завод»; грошові кошти відповідача, які знаходяться на його рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах.

В обґрунтування заяви позивач посилається на те, що сума заборгованості є значною сумою. Відповідач не відповідає не претензії та листи, не виходить на зв`язок, не узгоджує порядок погашення існуючої заборгованості, не зазначає про неможливості виконання своїх зобов`язань, тощо. Борг перед позивачем в рази більше ніж вартість чистих активів боржника.

На думку позивача, існують ґрунтовні та об`єктивні підстави вважати про навмисне ухилення відповідача від погашення простроченої заборгованості, а подальше зволікання з забезпеченням дієвого захисту майнових інтересів товариства, призведе до утворення безнадійної заборгованості, що у свою чергу спричинить стійку неплатоспроможність та значно підвищить ризики подальшого банкрутства замовника.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.03.2025 у справі № 916/949/25 заяву задоволено частково: накладено арешт в межах суми позовних вимог на шрот соняшниковий та майновий комплекс «Іванівський вино-консервний завод».

У задоволенні заяви в частині накладення арешту на грошові кошти відповідача, які знаходяться на його рахунках, відмовлено.

Не погодившись з ухвалою суду в частині задоволення заяви, відповідач подав на неї апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, у задоволенні заяви відмовити.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на наступне:

- позивачем до заяви окремо не було додано ні договір послуг транспортного оброблення вантажів, ні розрахунок заборгованості, ні інші документи, які могли б підтвердити наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову;

- не є зрозумілим, як суд першої інстанції встановив, що між сторонами дійсно існує спір, без відкриття провадження у справі та без необхідних доказів до заяви про забезпечення позову;

- суд першої інстанції не перевірив співмірність вартості майна, на яке накладено арешт, зокрема, суд не врахував, що довідка про ринкову вартість шроту соняшникового складена самим позивачем, який не є суб`єктом оціночної діяльності;

- ця довідка не включає логістичні витрати на доставку в морський порт, позивач навіть не надав суду документи, які підтверджують вартість аналогічного вантажу;

- протокол проведення електронного аукціону майнового комплексу «Іванівський вино-консервний завод» також не може бути доказом ринкової вартості цього об`єкту станом на момент подання заяви, оскільки його було придбано 26.05.2023, тобто зазначена в протоколі вартість майна на сьогодні є неактуальною;

- заява про вжиття заходів забезпечення позову не містить обґрунтованих мотивів та посилань на докази, на підставі яких суд міг би дійти висновку щодо співмірності, обґрунтованості, доцільності та необхідності забезпечення позову, а доводи позивача жодним чином не підтверджують, що не невжиття таких заходів забезпечення позову може призвести до проведення подальших незаконних дій відповідачем, та може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи визначено судову колегію у складі головуючого судді Богацької Н.С., суддів Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 витребувано у Господарського суду Одеської області копії матеріалів справи № 916/949/25, необхідних для розгляду апеляційної скарги ТОВ «Виробник України» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.03.2025 про забезпечення позову та вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відкладено до надходження копій матеріалів з суду першої інстанції.

04.04.2024 копії матеріалів даної справи надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Виробник України» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.03.2025 у справі № 916/949/25, встановлено позивачу строк до 25.04.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу, роз`яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, призначено дану справу до розгляду на 06.05.2025 о 13:30 год.

25.04.2025 від ТОВ «Зерновий термінал Кілія» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечував проти її задоволення та зазначав про її безпідставність та необґрунтованість. Зокрема, що суд першої інстанції при винесенні ухвали правильно встановив обставини, якими позивач обґрунтував необхідність застосування заходів забезпечення позову, а доводи відповідача не спростовують висновків суду.

05.05.2025 від ТОВ «Виробник України» надійшли письмові пояснення по справі, в яких зазначено про те, що надана позивачем додаткова угода № 1 до договору не може підтверджувати фактичні обставини, з якими пов`язується застосування заходів забезпечення позову. Зокрема, відповідач зазначає, що на теперішній час існує 2 (два) примірники додаткової угоди № 1 до договору, які протирічать одна одній. Той примірник, який наданий позивачем та в який в односторонньому порядку включено умова про вартість послуг складу, не був погоджений відповідачем. Ця додаткова угода фактично є неукладеною. З цього приводу відповідачем вже заявлено відповідний зустрічний позов в рамках цієї справи про визнання недійсним пункту додаткової угоди № 1 до договору в частині встановлення вартості послуг складу.

Також відповідач зазначає, що позивач не надав доказів, що відповідач реалізував майно, здійснює підготовчі дії для цього, витрат кошти не для здійснення розрахунків з позивачем.

Крім того, скаржником вкотре наголошується, що до суду не надані належні документи, що підтверджують вартість майна, на яке накладено арешт.

Будь-яких інших заяв чи клопотань від учасників справи також не надходило.

В судове засідання 06.05.2025 з`явились представники учасників справи.

В судовому засіданні 06.05.2025 представник ТОВ «Виробник України» просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.03.2025 у справі № 916/949/25 та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Представник ТОВ «Зерновий термінал Кілія» заперечував проти доводів та вимог апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду без змін.

Розглянувши матеріали оскарження ухвали, апеляційну скаргу, відзив на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне.

Предметом апеляційного перегляду є ухвала суду першої інстанції, якою заяву про забезпечення позову задоволено частково шляхом накладення арешту в межах суми позовних вимог на рухоме та нерухоме майно відповідача.

Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб (п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України).

У кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Під час вирішення питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду.

Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення ефективного судового захисту та гарантії виконання майбутнього судового рішення. Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 910/9498/19, від 17.09.2020 у справі № 910/72/20, від 15.01.2021 у справі № 914/1939/20, від 16.02.2021 у справі № 910/16866/20, від 15.04.2021 у справі № 910/16370/20, від 24.06.2022 у справі № 904/3783/21, від 26.09.2022 у справі № 911/3208/21.

Висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

У цьому контексті варто зауважити, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.

За наведених умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Такий висновок Верховного Суду викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.

Аналогічні висновки Верховного Суду містяться також у постановах від 06.12.2023 у справі № 917/805/23, від 11.10.2023 у справі № 916/409/21, від 15.09.2023 у справі № 916/2359/23, від 08.08.2023 у справі № 922/1344/23, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 22.04.2024 у справі № 922/3929/23.

Слід також наголосити на тому, що за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).

Однак, судова колегія зазначає про те, що відповідачем наразі не доведено недоцільності чи неспівмірності заходів забезпечення, про вжиття яких просив у суду позивач, а також не спростовано обставини ймовірності утруднення виконання рішення суду про задоволення позову в разі невжиття заходів забезпечення позову.

Колегія суддів враховує існування в контексті «prima facie» (на перший погляд) в обставинах справи ознак суперечливої поведінки відповідача, спрямованої на свідоме ухилення від виконання договірних зобов`язань перед позивачем, так і існування у відповідача беззаперечної вільної можливості в будь-який момент розпорядитися грошовими коштами, що знаходяться на його рахунках, та власним майно і доходить висновку про доведеність позивачем існування у нього достатньо обґрунтованого припущення про те, що у разі невжиття заходів забезпечення позову у цій справі, у випадку, якщо позов у цій справі буде задоволений, існує ризик можливого утруднення виконання або невиконання рішення суду у зв`язку з можливим ухиленням відповідача від виконання такого, що призведе до порушення прав позивача.

При цьому, колегія суддів зазначає про те, що висновок про наявність у відповідача ознак недобросовісної та суперечливої поведінки був зроблений виключно внаслідок огляду обставин справи саме в контексті «prima facie» (на перший погляд), без дослідження питання обґрунтованості позовних вимог та без оцінки доказів, наданих позивачем в обґрунтування позову.

Крім того, відповідач не надав жодних доказів, які б свідчили про те, що застосований судом першої інстанції захід забезпечення позову шляхом накладення арешту в межах суми позовних вимог на шрот соняшниковий та майновий комплекс «Іванівський вино-консервний завод» утруднює або блокує господарську діяльність відповідача, відповідно порушує права третіх осіб (контрагентів відповідача).

Щодо доводів скаржника про те, що судом першої інстанції при задоволенні заяви не перевірено співмірності вартості майна, про накладення арешту на яке просив позивач, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 76, 77 ГПК України).

Відповідач не позбавлений права подати суду докази, які б дозволили оцінити дійсний його майновий стан та в залежності від цього встановити чи є ризики утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, є неспівмірними (наприклад надати докази оцінки майна, які б підтверджували можливість накладення арешту лише на конкретне майно, вартість якого покриває спірну суму).

При цьому у разі, коли відповідач не доводить, що наявних у нього грошових коштів та майна достатньо для виконання судового рішення у разі задоволення позову, накладення арешту на грошові кошти та майно в межах спірної суми є співмірним та виправданим.

Такий висновок узгоджується з пунктом 31 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у cправі № 905/448/22: «За умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення 23238041,19 грн доцільно було накласти арешт на майно відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.».

Однак, у порушення наведених приписів чинного процесуального законодавства, відповідачем не надано до суду жодних належним та допустимих доказів на підтвердження того, що вартість нерухомого майно на яке судом першої інстанції накладено арешт не є актуальною та/або перевищує ціну заявлених позовних вимог.

До того ж, колегія суддів звертає увагу на те, що оскаржуваною ухвалою накладено арешт на майно відповідача виключно в межах ціни позову, про що судом першої інстанції вказано, як у мотивувальній, так й резолютивній частинах оскаржуваної ухвали, що є цілком співмірним.

Слід також відзначити, що відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, зокрема, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

З огляду на наведені законодавчі приписи, виконавцем арешт грошових коштів та майна боржника вчиняється також в межах суми, що заявлена до стягнення.

Також, за приписами ст. 143 ГПК України за клопотанням учасника справи суд може допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим. Питання про заміну одного заходу забезпечення позову іншим вирішується судом в судовому засіданні не пізніше наступного дня після надходження до суду відповідного клопотання учасника справи.

Суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п`яти днів з дня надходження його до суду (ст. 145 ГПК України).

Статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є, зокрема отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову.

Враховуючи наведені законодавчі приписи, відповідач не позбавлений можливості звернутися до суду першої інстанції із відповідним клопотання про заміну одного заходу забезпечення позову іншим або про скасування заходів забезпечення позову із відповідним обґрунтуванням, та наданням належних та допустимих доказів, щодо необхідності прийняття такого рішення судом.

Водночас, враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви позивача.

Ухвала Господарського суду Одеської області від 14.03.2025 у справі № 916/949/25 про забезпечення позову відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, отже не можуть бути підставою для її задоволення.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробник України» залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.03.2025 у справі № 916/949/25 без змін.

Постанова, відповідно до вимог ст. 284 ГПК України, набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до ст. 288 ГПК України.

Повна постанова складена та підписана 12.05.2025.

Головуючий суддяН.С. Богацька

СуддіГ.І. Діброва

Н.М. Принцевська