Ухвала від 14.05.2025 по справі 12/102

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"14" травня 2025 р. м. УжгородСправа № 12/102

Суддя господарського суду Худенко А.А.

за участю секретаря судового засідання Маркулич Д.В.

розглянувши матеріали за скаргою представника ОСОБА_1 , м. Ужгород Закарпатської області про зобов`язання головного державного виконавця або іншої посадової особи Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вжити необхідних заходів щодо зняття обтяження за реєстраційним №1627553 від 25.01.2005 року, накладеного на все майно ОСОБА_1 АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АЕ №109904 від 17.01.2005 із примусового виконання наказу Господарського суду Закарпатської області №12/102 від 17.06.2002 у справі №12/102 за позовом Державної податкової інспекції у м. Ужгород до Приватного підприємця Гвоздецького Богдана Івановича про скасування державної реєстрації як суб`єкта підприємницької діяльності,

представники:

заявника не з`явився

боржника не з`явився

від органу ДВС - Боринська Ж.М., державний виконавець

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 05.06.2002 року у справі №12/102 позов задоволено. Ухвалено скасувати державну реєстрацію приватного підприємця Гвоздецького Богдана Івановича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ); зобов`язано приватного підприємця Гвоздецького Богдана Івановича у відповідності до вимог статей 20 та 41 Закону України «Про власність», п.п. 33-36 «Положення про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності» здійснити заходи, щодо ліквідації як суб`єкта підприємницької діяльності; присуджено до стягнення з приватного підприємця Гвоздецького Богдана Івановича АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) в доход державного бюджету України суму 85 грн державного мита із захрахуванням по коду бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку 068; присуджено до стягнення з приватного підприємця Гвоздецького Богдана Івановича АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) на користь Державного підприємства «Судовий інформаційний центр» м. Київ, вул. Дарвіна, 6 (р/р: НОМЕР_2 у ВАТ «Банк Універсальний», м. Львів, МФО 325707, код ЄДРПОУ: 30045370) суму 118 грн на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На адресу суду надійшла скарга представника ОСОБА_1 , м. Ужгород Закарпатської області про зобов`язання головного державного виконавця або іншу посадову особу Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вжити необхідних заходів щодо зняття обтяження за реєстраційним №1627553 від 25.01.2005 року, накладеного на все майно ОСОБА_1 АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АЕ №109904 від 17.01.2005 із примусового виконання наказу Господарського суду Закарпатської області №12/102 від 17.06.2002.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду скарги представника ОСОБА_1 , м. Ужгород Закарпатської області визначено головуючого суддю Худенка А.А., про що вказано у протоколі автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2025.

Ухвалою суду від 10.03.2025 скаргу представника ОСОБА_1 , м. Ужгород Закарпатської області залишено без руху.

В подальшому, представником скаржника через підсистему «Електронний суд» подано заяву б/н від 17.03.2025 (вх. №02.3.1-02/2568/25 від 18.03.2025) про усунення недоліків скарги на дії ДВС шляхом подання такої в новій редакції.

За наведених обставин, скаргу представника ОСОБА_1 , м. Ужгород Закарпатської області у справі №12/102 прийнято до провадження та призначено її до розгляду в судовому засіданні із викликом представників сторін спору та державного виконавця на 17.04.2025. Зобов`язано орган ДВС подати господарському суду у строк до 17.04.2025: письмові пояснення по суті скарги з документальними доказами на підтвердження висловленої позиції; матеріали виконавчого провадження з виконання наказу у справі №12/102.

17.04.2025 від представника заявника надійшла заява б/н від 17.04.2025 (вх. №02.3.1-02/3692/25 від 17.04.2025) про розгляд скарги у його відсутності.

Водночас, станом на дату засідання 17.04.2025 до суду не надходили витребувані докази від Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Відтак, ухвалою Господарського суду Закарпатської від 17.04.2025 постановлено відкласти розгляд скарги на 13.05.2025. Повторно зобов`язано орган ДВС подати господарському суду витребувану інформацію та докази.

Стягувач явку уповноваженого представника в судове засідання по розгляду скарги не забезпечив, на виклик суду жодного разу не з`явився.

Надіслана на його офіційну юридичну адресу, зазначену у витязі з ЄДРЮОФОПтаГФ, поштова кореспонденція (ухвали суду від 21.03.2025 та 17.04.2025) повернута на адресу господарського суду відділенням поштового зв`язку з відміткою про вручення.

Скаржник просить задовольнити скаргу в повному обсязі, вказуючи на те, що з витягу про реєстрацію, сформованого в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, йому стала відомою інформація про наявність обтяжень, накладених Першою Ужгородською державною нотаріальною конторою 25.01.2025 за реєстраційним №1627553, щодо всього нерухомого майна Гвоздецького Богдана Івановича. Арешт на майно ОСОБА_1 накладено постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АЕ109904 від 17.01.2005, винесеною при примусовому виконанні наказу №12/102, виданого Господарським судом Закарпатської області 17.06.2002, про стягнення з Гвоздецького Богдана Івановича 85,00 грн держмита.

Представником скаржника 26.02.2025 скеровано заяву до Відділу держаної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за змістом якої повідомляє останнього про сплату ОСОБА_1 державного мита (судового збору) в розмірі 85,00 грн та просить скасувати арешт на майно.

У відповідь на подану скаржником заяву Відділ держаної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції повідомив, що в ході розгляду означеної заяви встановлено, що у автоматизованій системі виконавчого провадження (АСВП) відсутні відомості про виконавче провадження, в межах якого винесена вказана постанова, оскільки у 2005 році АСВП не функціонувала, вказане унеможливлює встановлення підстав завершення даного виконавчого провадження, а також технічно унеможливлює винесення постанови про зняття арешту з майна боржника чи постанови про закінчення виконавчого провадження. Відтак, Відділ державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції не має технічної можливості для зняття вказаного арешту.

З огляду на вказане, представник скаржника зазначає про те, що наявність незнятих із майна боржника обтяжень є підставою для визнання бездіяльності органу ДВС протиправною і зобов`язання останнього вчинити дії, спрямовані на відновлення порушеного права скаржника.

Представник органу ДВС подав суду відзив на скаргу б/н від 09.05.2025 (вх. №02.3.1-02/4510/25 від 02.11.2022). В означеному відзиві представник органу ДВС повідомляє, що при розгляді заяви представника боржника від 26.02.2025, що надійшла до органу ДВС 27.06.2025, та долучених до неї додатків було встановлено, що арешт на майно ОСОБА_1 накладено постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АЕ109904 від 17.01.2005, винесеною при примусовому виконанні наказу №12/102, виданого Господарським судом Закарпатської області 17.06.2002, про стягнення з ОСОБА_1 85,00 грн держмита. При виконанні вищезазначеного виконавчого документу державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, на підставі якої накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 на праві власності. Згідно Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №1829/5 від 07.06.2017, строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, а отже виконавче провадження, у межах якого винесена вказана постанова про арешт майна, знищене.

Крім цього, представник органу ДВС зазначає, що згідно зі ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження», реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, у тому числі й постанова про зняття арешту з майна боржника, фіксування виконавчих дій здійснюється виключно в автоматизованій системі виконавчого провадження (АСВП). Відповідно до вимог Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, постанови виконавця, а також інші документи виконавчого провадження виготовляються за допомогою Системи. Виготовлення постанов та інших документів виконавчого провадження не в Системі забороняється. При розгляді заяви представника боржника Шкорки І. М. від 26.02.2025 було встановлено, що у автоматизованій системі виконавчого провадження (АСВП) відсутні відомості про виконавче провадження, в межах якого винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АЕ109904 від 17.01.2005, оскільки у 2005 році АСВП не функціонувала. Відтак, представник органу ДВС стверджує, що зважаючи на те, що матеріали виконавчого провадження з примусового виконання наказу №12/102, виданого Господарським судом Закарпатської області 17.06.2002, про стягнення з Гвоздецького Богдана Івановича 85,00 грн держмита знищено у зв`язку із закінченням терміну зберігання, а саме провадження відсутнє у АСВП, у Відділу ДВС відсутня технічна можливість для зняття вказаного арешту.

Оцінивши та проаналізувавши доводи учасників процесу, викладені ними в письмових заявах по суті скарги, дослідивши докази, подані в обґрунтування позицій скаржника та органу ДВС, суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі ст. 4 Закону України від 21.04.1999 №606-XIV «Про виконавче провадження» (далі Закон №606-XIV) (в редакції, що діяла на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження), заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на майно боржника.

За приписами ст. 5 Закону №606-XIV (в редакції, що діяла на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження), державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством.

Статтею 55 Закону №606-XIV (в редакції, що діяла на час винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження) передбачено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження. Державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов`язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Відповідно до ст. 59 Закону №606-XIV (в редакції, що діяла на час винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження) звільнення майна з-під арешту можливе у виключних випадках, зокрема якщо особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту; у разі прийняття судом рішення про звільнення майна з-під арешту або сплати боржником повної суми боргу за виконавчим документом до реалізації арештованого майна боржника, майно звільняється з-під арешту за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини; майно боржника може бути звільнено з-під арешту за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому підпорядкований державний виконавець, якщо під час розгляду відповідної скарги боржника виявлено порушення встановленого цим Законом порядку накладення арешту; за наявності письмового висновку експерта щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або коли витрати, пов`язані із зверненням на нього стягнення, перевищать грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, майно боржника може бути звільнено з-під арешту за постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. У всіх інших випадках по незакінчених виконавчих провадженнях арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

Положеннями статті 37 Закону №606-XIV (в редакції, що діяла на час винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження) встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) прийняття судом відмови стягувача від стягнення; 2) затвердження судом мирової угоди між стягувачем і боржником про закінчення виконавчого провадження; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, або знищення речі, яка мала бути передана стягувачеві в натурі; 6) закінчення передбаченого законом строку для даного виду стягнення; 7) передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії у разі ліквідації боржника - юридичної особи або арбітражному керуючому у разі визнання боржника банкрутом; 8) фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, або на письмову вимогу стягувача; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 76 цього Закону. Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Копія постанови у 3-денний строк надсилається сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ.

У разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника. (ч. 1, 2 ст. 38 Закону №606-XIV в редакції, що діяла на час винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження).

Суд також керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та враховує Рішення ЄСПЛ у Справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04), прийняте 20.10.2011 року (набуло статусу остаточного 20.01.2012 року) з якого випливають висновки:

1. Державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права,

2. На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси

3. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

4. Потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

5. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися коштом осіб, яких вони стосуються.

Із правового аналізу норм статей 37, 55, 59 Закону №606-XIV вбачається, що державний виконавець зобов`язаний зняти арешт шляхом винесення відповідної постанови лише у випадку закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Однак, у даному випадку державним виконавцем не була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження або про повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Таким чином, суд доходить висновку про те, що повернення виконавчого документу стягувачу у відповідності до вимог Закону України від 21.04.1999 №606-XIV «Про виконавче провадження» не встановлювало прямого обов`язку у державного виконавця знімати арешт з майна боржника.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.11.2021 у справі №21/170-08.

Застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов`язків, визначених статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.

Зокрема арешт майна боржника, право на застосування якого надано державним виконавцям, є заходом, який забезпечує збереження майна боржника з метою реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Суд також зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених Законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За приписами ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Наведені норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності, а також покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Господарський суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ГПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Разом з тим, під час розгляду даної скарги не вбачається за можливе встановити обставини щодо проведення державним виконавцем дій із примусового виконання рішення Господарського суду Закарпатської області, оскільки матеріали виконавчого провадження знищені у зв`язку із закінченням терміну зберігання, а саме провадження відсутнє у АСВП.

Водночас, як вбачається з матеріалів, долучених до скарги, станом на 14.11.2024 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна міститься інформація, що на майно, яке належить на праві власності ОСОБА_1 , накладено арешт згідно постанови Відділу державної виконавчої служби Ужгородського міського управління юстиції АО№109904 від 17.01.2005.

При цьому, представником скаржника на підтвердження відсутності заборгованості надано квитанцію №5241-2432-2368-8196 про сплату державного мита у розмірі 85,00 грн.

Відтак, суд відмічає, що оскільки скаржником погашена сума боргу, на підставі якої було накладено арешт на його майно постановою Відділу державної виконавчої служби Ужгородського міського управління юстиції АО№109904 від 17.01.2005 (правонаступником якого є Відділ державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції), суд визнає обґрунтованими доводи скаржника в частині необхідності скасування обтяження у вигляді арешту, накладеного на майно боржника гр. ОСОБА_1 , відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АЕ №109904 від 17.01.2005 із примусового виконання наказу Господарського суду Закарпатської області №12/102 від 17.06.2002, та доходить до висновку про наявність підстав для задоволення скарги.

Керуючись ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 234, 339, 340, 341, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України

СУД ПОСТАНОВИВ:

1. Скаргу представника ОСОБА_1 у справі №12/102 задовольнити.

2. Зобов`язати посадову особу Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вжити необхідних заходів щодо зняття обтяження, накладеного на майно ОСОБА_1 відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АЕ №109904 від 17.01.2005 із примусового виконання наказу Господарського суду Закарпатської області №12/102 від 17.06.2002.

3. На підставі ст. 235 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду, постановлена в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Апеляційна скарга на ухвалу суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ухвали). Ухвала може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду.

4. Ухвалу надіслати сторонам спору та органу ДВС.

5. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повну ухвалу складено та підписано 14.05.2025.

Суддя А.А. Худенко