Постанова від 14.05.2025 по справі 469/1288/18

14.05.25

22-ц/812/513/25

Справа №469/1288/18

Провадження № 22-ц/812/513/25

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

06 травня 2025 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Біляєвою В.М.,

за участі прокурора - Волкожи С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції

апеляційну скаргу

ОСОБА_1 ,

подану адвокатом Штеренберг Олесею Олександрівною

на рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 09 січня 2025 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Гапоненко Н.О., дата складання повного тексту не вказана, у цивільній справі за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Миколаївської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Державне спеціалізоване господарське підприємство "ЛІСИ УКРАЇНИ", про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2018 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Березанської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Державне підприємство «Очаківське лісомисливське господарство», про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказував, що розпорядженням Березанської районної державної адміністрації (далі - Березанська РДА) №608 від 17 жовтня 2012 року затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0324 га для індивідуального дачного будівництва із земель державної власності (запасу) за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області. На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_2 23 жовтня 2012 року відділом Держкомзему видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 981877 щодо земельної ділянки площею 0,0324 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:1530 за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанького району Миколаївської області. У подальшому на підставі договору іпотеки № 1350 від 14 липня 2016 року право власності на зазначену земельну ділянку перейшло до ОСОБА_1 .

Прокурор вважає, що оскаржуване розпорядження Березанської РДА видане з порушеннями закону, підлягає визнанню незаконним і скасуванню, оскільки надана відповідачу ОСОБА_2 земельна ділянка відповідно до інформації Укрдержліспроект від 23 травня 2018 року та ДП Очаківське ЛМГ від 02 травня 2018 року станом на 31 грудня 2013 року була розташована на землях Державного лісового фонду, що знаходились в постійному користуванні ДП Очаківське ЛМГ, а саме у кварталі НОМЕР_1 виділ НОМЕР_2 урочища Рибаківка. Вказане свідчить, що спірна земельна ділянка на час виділення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 належала до земель державної власності, передача яких у приватну власність заборонене; перебувала у постійному користуванні ДП «Очаківське ЛМГ», розпорядження щодо вилучення спірної земельної ділянки з постійного користування ДП Очаківське ЛМГне видавались та підприємство не відмовлялось від права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Крім того, відведення за рахунок державного лісового фонду земельної ділянки у власнвсть ОСОБА_2 супроводжувалось фактично незаконною зміною цільового призначення цієї ділянки без необхідних погоджень органів контролю.

За інформацією Миколаївського обласного управлінням лісового та мисливського господарства проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 спірної ділянки не погоджувався. Більш того, на час видання розпорядження діяв встановлений Кабінетом Міністрів України мораторій на вилучення земель держлісфонду.

Також Березанською РДА при прийнятті спірного розпорядження порушено вимоги статтей 85, 88 ВК України, статтей 59, 60, 84 ЗК України, так як земельна ділянка 4820983900:09:000:1530 перебуває у межах прибережної захисної смуги Чорного моря відстань від південної межі ділянки до урізу води складає 206-220 м, від північної 240-250 м а відтак може перебувати виключно у державній та комунальній власності і надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей, до яких не відноситься індивідуальне дачне будівництво.

Крім того, індивідуальне дачне будівництво в трикілометровій зоні узбережжя Чорного моря суперечить містобудівній документації - Проекту планування та забудови Березанського району Миколаївської області та діючому містобудівному законодавству, будівельним нормам, державним стандартам і правилам.

За інформацією Управління містобудування та архітектури Миколаївської облдержадміністрації від 02 травня 2018 року, надана у власність ОСОБА_2 земельна ділянка розташована у зоні рекреації, а відтак індивідуальне дачне будівництво на спірній земельній ділянці не передбачено.

Також зазначав, що вибуття земельної ділянки відбулось без волі власника - держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, та відповідач ОСОБА_2 не мав права відчужувати цю земельну ділянку відповідачу ОСОБА_1 за договором іпотеки, який носить відплатний характер.

Незаконне надання земель державної власності лісогосподарського призначення у приватну власність грубо порушує інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів, оскільки унеможливлюють реалізацію державної політики по забезпеченню охорони, відтворення та сталого використання земельних і лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.

Враховуючи вищевикладене, просив:

- визнати незаконним і скасувати розпорядження Березанської районної державної адміністрації № 608 від 17 жовтня 2012 року про затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0324 га для індивідуального дачного будівництва із земель державної власності (запасу) за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області;

- визнати недійсним, виданий ОСОБА_2 державний акт на право власності серії ЯК № 981877 від 25 жовтня 2012 року;

- витребувати від ОСОБА_1 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації з правом постійного користування ДП Очаківське лісомисливське господарство земельну ділянку площею 0,0324 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:1530 вартістю 1015555,00 грн..

Вирішити питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 03 серпня 2021 року, з врахуванням ухвали суду від 04 серпня 2021 року про виправлення описки, до участі у справі як правонаступника Березанської районної державної адміністрації залучено Миколаївську районну державну адміністрацію.

Ухвалою цього ж суду від 19 вересня 2023 року до участі в справі як правонаступника третьої особи Державне підприємство «Очаківське лісомисливське господарство» залучено Державне підприємство «Ліси України».

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 09 січня 2025 року, з урахуванням ухвали того ж суду від 17 січня 2025 року про виправлення описки, позовні вимоги задоволено частково.

Витребувано від ОСОБА_1 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації з правом постійного користування Державного спеціалізованого господарського підприємства "ЛІСИ УКРАЇНИ" земельну ділянку площею 0,0324 га, кадастровий номер 4820983900:09:000:1530.

У задоволенні інших вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку,що виділена у приватну власність ОСОБА_2 для ведення індивідуального дачного будівництва земельна ділянка знаходиться у межах прибережної захисної смуги і таке виділення суперечить земельному і водному законодавству, містобудівній документації та діючим будівельним нормам, державним стандартам і правилам, а тому розпорядження Березанської РДА № 608 від 17 жовтня 2012 року щодо відведення у власність відповідачу ОСОБА_2 земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва не є законним.

Більш того, спірна земельна ділянка знаходилась у користуванні державного підприємства "Очаківське ЛМГ" та перебувала у державній власності, надана у приватну власність відповідачу ОСОБА_2 поза волею належного власника, яким є Миколаївська обласна державна адміністрація, та постійного землекористувача і з порушенням встановленого законодавством порядку, в тому числі, всупереч встановленому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2008 року №610-р Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками мораторію на передачу у власність земельних ділянок зі зміною цільового призначення та розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 року № 318, яким заборонено погодження вилучення земельних ділянок із постійного користування державних підприємств, та на час прийняття оскаржуваного рішення були чинними та не визнавались недійсними з підстав їх невідповідності законодавству України.

Визначаючись з обраний прокурорм способом захисту порушеного права, суд першої інстанції посилаючись на правові висновки Верхоного Суду та зважаючи на те, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду, і заволодіння нею відбулось всупереч вимогам закону, а тому з огляду на встановлені фактичні обставини справи та матеріально-правове регулювання спірних правовідносин, дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права є саме витребування спірної земельної ділянки від кінцевого власника, за яким вона зареєстрована на праві власності.

До того ж, для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, державних актів, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Вирішуючи питання щодо правомірності втручання держави у право особи на мирне володіння майном, суд першої інстанції зазначив, що заволодіння приватними особами земельними ділянками лісогосподарського призначення та землями прибережних захисних смуг водних об"єктів всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

У цій справі суспільний інтерес спрямований на витребування спірної земельної ділянки з володіння кінцевого набувача на користь держави для задоволення суспільної потреби у відновленні становища, яке існувало до порушення права власності держави на цю ділянку, а саме у збереженні лісового фонду; у недопущенні передання земель лісогосподарського призначення та водного фонду у приватну власність усупереч чинному законодавству; у недопущенні маніпуляцій із цільовим призначенням таких земель шляхом їхнього виділення для індивідуального дачного будівництва, у відновленні законності під час вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок лісового фонду та прибережної водоохоронної смуги із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права відносно земельної ділянки, набуття якої у приватну власність є неможливим відповідно до закону.

Оцінюючи наявність або відсутність добросовісності набувачів майна, суд зазначав проте, що відповідачі в силу об`єктивних, видимих природних властивостей спірної земельної ділянки, яка розміщена на відстані близько 200 м. від урізу води Чорного моря, проявивши розумну обачність, могли та повинні були знати хоча б про те, що ця ділянка входить до законодавчо встановлених меж прибережної захисної смуги, тобто не може бути призначеною для індивідуального дачного будівництва та взагалі для передання у приватну власність, у зв"язку з чим поведінку відповідачів щодо набуття права власності на спірну земельну ділянку не можна вважати добросовісною.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через адвоката Штеренберг О.О., вказував, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, та таким, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, неналежним дослідженням матеріалів справи, неправильним та неповним встановлення обставини справи, результатом чого стало ухвалення судового рішення, яким ОСОБА_1 свавільно позбавили права власності, просили про його скасування та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Так, вказує, що 28 липня 2017 року ОСОБА_1 набув у власність не лише земельну ділянку площею 0,0324 га, з кадастровим номером 4820983900:09:000:1530, а і дачний будинок АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 52592648209), загальною площею 234,7 кв.м., розташований у П`ятому кварталі села Рибаківка Березанського району Миколаївської області, звернувши стягнення на ці об`єкти, як на предмет іпотеки. Цей будинок не будувався ОСОБА_1 , а знаходився на земельній ділянці на момент її придбання ОСОБА_1 .

Проте ця обставина не була досліджена і не була взята до уваги судом першої інстанції, який поклав в основу оскаржуваного рішення якусь довідку, в якій відображені очевидно неправдиві відомості, оскільки спірна земельна ділянка не є порожньою, на ній з 29 квітня 2013 року розташовано будинок.

Ця обставина є критично важливою для всебічного і правильного розгляду і вирішення справи, оскільки судом фактично вирішується доля об`єкта нерухомого майна - земельної ділянки без врахування долі об`єкта нерухомого майна, який розташований на земельній ділянці. А відтак, рішення, ухвалене без врахування цієї обставини є очевидно незаконним, оскільки по суті створює ситуацію правової невизначеності, за якої у будинка і у земельної ділянки, на якій він розташований, різні власники, що робить практично неможливим нормальне використання жодного з вказаних об`єктів нерухомого майна.

Наголошує на тому, що покупець нерухомого майна, придбаваючи його у власність, може повною мірою покладатися на відомості, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така позиція, зокрема, викладена у Постанові Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18.

Вказує, що відповідно до ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

З наведеної статті вбачається, що земельна ділянка і розташований на ній будинок або інший об`єкт нерухомого майна є різними об`єктами нерухомого майна і цей підхід є усталеним в судовій практиці.

Станом на сьогоднішній день ЗК України містить у собі положення, відповідно до яких, при переході права власності на будинок (або на іншу земельну ділянку) до набувача цього права власності автоматично переходить і право власності на земельну ділянку, на якій цей об`єкт розташований. Таким чином законодавством і, відповідно, судовою практикою, фактично визнано, що первинним і головним є саме об`єкт нерухомого майна, побудований на земельній ділянці, яка лише слідує за ним.

Водночас, ані в законодавстві, ані в судовій практиці немає аналогічного підходу до ситуацій, коли до особи переходить право власності на земельну ділянку. Право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований не земельній ділянці автоматично не переходить до нового власника земельної ділянки. Це і породжує зазначену вище правову невизначеність, яку суд першої інстанції допустив, неправильно встановивши обставини справи, поклавши в основу оскаржуваного судового рішення хибний доказ.

Також не погоджується з висновком суду першої інстанції, як з передчасним, необгрунтованим і незаконним щодо дослідження обставини добросовісності ОСОБА_1 .

Звертає увагу, що обставини набуття у власність земельної ділянки ОСОБА_2 у 2012 році вперше і ОСОБА_1 у 2016 внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки є категорично різними обставинами. ОСОБА_2 оформлював набуття приватної власності не земельну ділянку, яка не знаходилася у приватній власності, він займався розробкою документів, їх узгодженням, отриманням необхідних додаткових документів тощо.

В свою чергу ОСОБА_1 уклав договір іпотеки з ОСОБА_2 , у якого у власності вже знаходилася земельна ділянка і будинок, право власності якого було зареєстроване належним чином, який мав всі необхідні документи.

В даному випадку ОСОБА_1 , як потенційний набувач земельної ділянки у власність, не повинен був досліджувати все законодавство України на предмет будь-яких можливих порушень, так само як будь-який покупець не повинен самостійно розшукувати осіб, які можуть вважати, що у них є якість права відносно нерухомості, яка відчужується. Такі заходи були б надмірними з боку ОСОБА_1 і не вимагалися від нього.

При цьому посилається на позиції Верховного Суду і Європейського суду з прав людини, які на її думку є на стороні ОСОБА_1 .

Вказує, що договір іпотеки, за яким ОСОБА_1 набув у власність спірну земельну ділянку і розташований на ній будинок, не є нікчемним і не визнавався недійсним. Він був укладений відповідно до закону і посвідчений приватним нотаріусом. Під час оформлення угоди і під час подальшого набуття нерухомого майна у власність у ОСОБА_1 не було жодних підстав вважати, що земельна ділянка була набута у власність попереднім власником незаконно. Більше того, після отримання земельної ділянки у власність попередній власник побудував на ній дачний будинок, легалізував його і вніс відповідні відомості до ДРРП, що для будь якої пересічної людини є фактично підтвердженням того, що земельна ділянка була набута у власність законно, а інакше - яким чином попередній власник зміг оформити будинок, побудований на нібито незаконно набутій ділянці землі.

В даному випадку ОСОБА_1 набув спірну земельну ділянку у власність на підставі відплатного договору - договору іпотеки. Спірна земельна ділянка не була загублена власником, не була викрадена і не вибула з володіння власника поза його волею.

В тексті оскаржуваного рішення суд безпідставно констатує, що спірна земельна ділянка нібито вибула з володіння власника - Миколаївської обласної державної адміністрації поза волею належного власника, однак обставини цієї самої волі судом жодним чином не досліджуються.

Перш за все, спірна земельна ділянка знаходилася у власності держави, а не у власності якоїсь конкретної державної адміністрації. І навіть якщо припустити, що якась посадова особа, або державний орган допустив недбалість, або помилку, внаслідок якої ОСОБА_2 набув право власності на спірну земельну ділянку, ані ОСОБА_2 , ані, тим паче, ОСОБА_1 , як добросовісний набувач, не повинні нести жодної відповідальності за помилку, допущену органом державної влади.

В даному випадку спірне нерухоме майно вибуло з володіння (і власності) держави відповідно до безпосередньої і конкретної волі держави в особі конкретної посадової особи (або посадових осіб), які легалізували набуття ОСОБА_2 земельної ділянки у власність.

З огляду на вищевикладені норми права та наведену судову практику, в тому числі ЄСПЛ, ОСОБА_1 не повинен нести тягар втрати права власності (яке він набув за відплатним договором) навіть якщо буде встановлено, що ОСОБА_2 набув спірну земельну ділянку у власність всупереч закону, чого в рішенні суду першої інстанції належним чином встановлено не було. Витребування земельної ділянки від ОСОБА_1 у державну власність в даному випадку буде непропорційним втручанням у його мирне володіння майном і порушенням права власності та фактичним перекладанням відповідальності за ймовірні порушення, які, як стверджує Позивач, були допущені державним органом 13 років тому, на законного і добросовісного власника, яким є ОСОБА_1 .

Однак, не зважаючи на все вищевикладене, суд першої інстанції практично повністю проігнорував питання добросовісності ОСОБА_1 , обмежившись лише твердженням, що він не може бути добросовісним, оскільки мав проявити розумну обачність, що є повним абсурдом і не відповідає ані національному законодавству, ані частині 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції, ані позиції ЄСПЛ та Верховного Суду.

З огляду на це, оскаржуване рішення очевидно є незаконним і неповним, оскільки судом не було досліджено одну з ключових обставин справи - обставину добросовісності набувача майна.

Окрім вищевикладеного, судом першої інстанції також не було приділено достатньої і необхідної уваги дослідженню питання співмірності втручання у мирне володіння ОСОБА_1 його власністю суспільним інтересам. Обґрунтування, наведене судом є суто формальним, і суд не вдався до реального аналізу обставин справи і не дослідив безпосередньо яким чином таке свавільне втручання і позбавлення добросовісного набувача права власності не нерухоме майно може відповідати інтересам суспільства.

Суд не надав оцінку ані вартості земельної ділянки, ані її площі, яка становить всього лише приблизно 320 квадратних метрів. Тоді як з характеристик земельної ділянки, в тому числі і її власності, в тому числі і з урахуванням того, яким чином вона була оформлена у приватну власність і як давно, очевидно, що її витребування від ОСОБА_1 завдає більше шкоди суспільним інтересам, ніж користі, оскільки повністю дискредитує реальну можливість захистити право власності особи, яка законно набула майно у власність.

В оскаржуваному судовому рішенні суд першої інстанції робить висновок про належність земельної ділянки до лісового фонду і посилається на це, як на головну підставу для позбавлення ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, шляхом її витребування.

Ця обставина, як вказує суд, підтверджується повідомленням ВО «Укрдержліспроект» від 03 травня 2018 року з фрагментами публічної кадастрової карти України з нанесеною частиною межі кварталу 45 і межами, зокрема, спірної земельної ділянки (т.1, а.с.24-25) та повідомленням ДП «Очаківське ЛМГ» Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 02 травня 2018 року.

ОСОБА_1 категорично не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки ці обставини не підтверджуються допустимими доказами.

З матеріалів справи очевидно, що площа спірної земельної ділянки складає 0,0324 га., що менше, ніж встановлений законом мінімальний розмір площі ділянки для її віднесення до лісового фонду.

Більше того, на спірній земельній ділянці відсутня лісова рослинність, будь-які лісові культури, лісові розсадники і плантації та просіки, осушувальні канави, тощо, а матеріали справи не містять доказів зворотнього.

А відтак, спірну земельну ділянку неможливо вважати ділянкою, яка відноситься до лісового фонду.

Матеріали справи не містять жодного акту на право постійного користування земельної ділянки, виданого на ім`я будь-якої особи, ані жодного рішення про передачу спірної земельної ділянки (або лісу) в чиєсь користування.

З огляду на вищевикладене очевидно, що висновок суду першої інстанції про належність спірної земельної ділянки до лісового фонду є таким, що суперечить чинному на момент виникнення спірних правовідносин законодавству і не підтверджується допустимими доказами. Два листа від якихось підприємств не можуть слугувати доказами належності або неналежності певної земельної ділянки до конкретної категорії землі.

Більш важливою в цьому контексті є лист Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 06 липня 2018 року, відповідно до якого в управлінні відсутні можливості визначенні належності земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення за їх кадастровими номерами.

У зв`язку з цією відповіддю виникають об`єктивні сумніви в достовірності і змістовності відомостей, відображених у повідомленнях від Виробничого об`єднання «УКРДЕРЖЛІСПРОЕКТ» та Державного підприємства «Очаківське ЛМГ». Вбачається дуже дивним, що уповноважений державний орган по Миколаївській області не може надати відповідь, а якісь підприємства - можуть. Більше того, абсолютно незрозуміло чим ці підприємства керувалися, коли в 2018 році надавали відповідь про належність земельної ділянки до лісового фонду у 2004 або 2012 роках. Жодних доказів на підтвердження цього вони не надають.

Окрім цього, у зв`язку з вказаною відповіддю викликає обурення твердження суду першої інстанції, що відповідачі мали проявити «розумну обачність» під час придбання земельної ділянки у власність і виявити якісь законні обмеження. Яким чином це може зробити фізична особа без відповідної освіти і обмеженого доступу до певної інформації (і чи взагалі повинна вона це робити), якщо цього не може зробити навіть державний орган за запитом прокуратури через 6 років після приватизації земельної ділянки.

Наголошує на тому, що відомості про належність земельної ділянки до певної категорії не можуть грунтуватися на припущеннях, а мають бути відображені у відповідних рішеннях органів державної влади або місцевого самоврядування, у відповідних дозвільних документах, виданих землекористувачам і у Державному земельному кадастрі. Тоді як в матеріалах справи відсутній будь-який з перелічених вище документів. В матеріалах справи немає навіть витягу з Державного земельного кадастру з відомостями про спірну земельну ділянку».

Щодо неправильного визначення судом першої інстанції складу учасників процесу і невстановлення їх статусу та повноважень зазначає, що зі вступної частини тексту оскаржуваного судового рішення вбачається, що судом розглядалася цивільна справа за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Миколаївської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , третя особа Державне спеціалізоване господарське підприємство "ЛІСИ УКРАЇНИ", про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки».

Водночас наголошує на тому, що вказана прокуратура припинила своє існування 17 лютого 2021 року на підставі Наказів Офісу Генерального Прокурора від 17 лютого 2021 року № 39 «Про окремі питання забезпечення початку роботи окружних прокуратур» та від 17 лютого 2021 року № 40 «Про день початку роботи окружних прокуратур».

Відповідно до цих наказів припинила свою роботу в тому числі і Миколаївська місцева прокуратура № 1 та почала роботу Миколаївська окружна прокуратура.

Натомість, ці зміни в структурі прокуратури не знайшли жодного відображення ані в тексті оскаржуваного судового рішення, в якому зазначено, що була розглянута справа за позовом прокуратури, якої вже не існує, ані серед інших процесуальних документів, ухвалених судом у цій справі.

На її думку суд першої інстанції незаконно закрив підготовче провадження у справі і перейшов до розгляду справи по суті, не визначивши склад учасників справи.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що учасником справи є заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1, яка не існує з 17 лютого 2021 року. Водночас в матеріалах справи наявні документи, які подавалися до суду від імені Миколаївської місцевої прокуратури № 1, але підписувалися заступником Миколаївської окружної прокуратури.

Більше того, в тексті оскаржувано рішення суд ухвалив стягнути сплачений судовий збір з ОСОБА_1 на користь Миколаївської обласної прокуратури, яка не є учасником справи. Абсолютно незрозуміло на якій підставі судовий збір підлягає стягненню саме на користь цієї прокуратури.

І вся ця плутанина і невизначеність складу учасників справи є наслідком халатності з боку суду першої інстанції, який не визначив склад учасників справи. Незрозуміло на якій підставі документи у справу подавав прокурор Миколаївської окружної прокуратури, якщо в матеріалах справи відсутні будь-які ухвали про залучення до участі у справи правонаступника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 і питання чи є Миколаївська окружна прокуратура її правонаступником взагалі.

А відтак - суд апеляційної інстанції має піддати сумніву всі дії, вчинені прокурором в ході розгляду цієї справи в суді першої інстанції після 17 лютого 2021 року і поставити під питання наявність у останнього відповідних повноважень діяти в рамках цієї справи. Абсолютно очевидно, що суд першої інстанції цього не зробив, чим грубо порушив вимоги ЦПК України.

На її думку, в даному випадку судом першої інстанції очевидно було неповністю і неправильно встановлені обставини справи, зокрема, не було належним чином досліджено обставини добросовісності ОСОБА_1 , як набувача спірної земельної ділянки, не було враховано факт знаходження на спірній земельній ділянці дачного будинку, який був побудований та легалізований попереднім власником, ОСОБА_2 .

Судом було несправедливо, необгрунтовано і незаконно перекладено на ОСОБА_1 тягар відповідальності за порушення, нібито допущені органами державної влади і посадовими особами під час оформлення права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку, чим було порушено норми Конституції України про захист права власності на невірно застосовано норми ЦК України (ст. 388 та 330 ЦК України) та повністю проігноровані позиції Верховного Суду, наведені у цій скарзі вище та позицію ЄСПЛ щодо неприпустимості втручання у мирне володіння добросовісного набувача задля виправлення помилки держави і незаконності застосування непропорційних заходів, таких як витребування майна (фактичне його відібрання).

Судом також було абсолютно необгрунтовано і без використання норм Лісового кодексу України встановлено належність спірної земельної ділянки до лісового фонду на підставі недопустимих доказів (листів від підприємств), тоді як належність земельної ділянки до певної категорії має підтверджуватися конкретними доказами, які Позивачем подані не були і в матеріалах справи відсутні. Таким чином судом були невірно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права в частині обов`язку суду повної, всебічної і об`єктивної оцінки доказів як у сукупності, так і кожного окремо а також неврахування того, що певні обставини мають доводитися певними засобами доказування, а не будь-якими, як, наприклад листи підприємств.

Суд першої інстанції під час розгляду справи очевидно завідомо надав перевагу прокурору, який діяв від імені Позивача, і поданим прокурором доказам. Жодна з озвучених прокурором обставин і жоден з поданих ним доказів не були поставлені судом під сумнів і навіть належним чином перевірені, тоді як всі доводи ОСОБА_2 , викладені ним у відзиві, були проігноровані.

У відзиві прокурор просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Інші учасники справи правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Представник позивача Миколаївської ОДА, відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , представник третьої особи про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, проте у судове засідання не зявилися, що в силу приписів частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.

Прокурор апеляційну скаргу не визнав, просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду в частині відмови у задоволені позову сторонами не оскаржується, а відтак не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, прокурора, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що розпорядженням Березанської районної державної адміністрації №608 від 17 жовтня 2012 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину України ОСОБА_2 для індивідуального дачного будівництва із земель державної власності (запасу) а межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області та надано останньому земельну ділянку у власність для індивідуального дачного будівництва із земель державної власності (запасу) площею 0,0324 га забудованих земель за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області (т.1 а.с.15).

23 жовтня 2012 року на підставі вказаного розпорядження ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯК № 981877 на право власності на вказану земельну ділянку з кадастровим номером 4820983900:09:000:1530, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 482090001000947 (т.1 а.с.20).

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, 14 липня 2016 року до вказаного реєстру внесено запис про обтяження на підставі договору іпотеки №1350 від 14 липня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Горбуровим К.Є., а 28 липня 2017 року право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за іпотекодержателем ОСОБА_1 на підставі вказаного договору іпотеки (т.1 а.с.21-22).

На час прийняття оскаржуваного розпорядження спірна земельна ділянка входила до складу земель державного лісового фонду Березанського лісництва ДП Очаківське ЛМГ квартал 45, виділ 7 в урочищі Рибаківка Березанського району Миколаївської області, про що свідчать повідомлення ВО «Укрдержліспроект» від 03 травня 2018 року з фрагментами публічної кадастрової карти України з нанесеною частиною межі кварталу 45 і межами, зокрема, спірної земельної ділянки (т.1 а.с.24-25) та повідомлення ДП «Очаківське ЛМГ» Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 02 травня 2018 року (т.1 а.с.26).

Повідомленням Миколаївського обласного Управління лісового та мисливського господарства від 15 червня 2018 року підтверджено, що управлінням не надавалися будь-які погодження щодо вилучення земельної ділянки із складу земель лісогосподарського призначенням та надання їх у власність ОСОБА_2 ; проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення у власність ОСОБА_2 на розгляд не надходив та висновок про його погодження управлінням не надавався (т.1 а.с.27).

З повідомлення Управління містобудування та архітектури Миколаївської ОДА від 02 травня 2018 року вбачається, що відповідно до проекту планування та забудови Березанського району Миколаївської області, затвердженого постановою Державного комітету Української РСР від 23.10.1985 року № 112, спірна земельна ділянка розташована в зоні рекреації, в якій передбачалось розміщення баз відпочинку, пансіонатів та будинків відпочинку, кемпінгів, піонертаборів, таборів труда та відпочинку, пляжів, пам`яток археології, заказників, пам`яток культури (т.1, а.с.28).

Згідно із повідомленням відділу Держгеокадастру у Березанському районі Головного управління держгеокадастру у Миколаївській області та даних НКС України, приблизна відстань від урізу води Чорного моря до південної межі земельної ділянки з кадастровим номером 4820983900:09:000:1530 складає 205-220 метрів, до північної межі складає 240-250 метрів (т.1 а.с.29 на зв.-30).

З листа Миколаївської ОДА вбачається, що розпорядження про припинення права постійного користування ДП Очаківське ЛМГ спірною земельною ділянкою не видавалось, Миколаївській ОДА не було відомо про видання Березанською РДА спірного розпорядження (т.1, а.с.33, 34).

Згідно з повідомленням Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області, інформація щодо видачі/реєстрації ОСОБА_2 документів дозвільного та декларативного характеру, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів у межах Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області станом на 15 травня 2018 року, відсутня (т.1 а.с.35).

З довідки Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №588 від 05 травня 2018 року вбачається, що земельна ділянка 4820983900:09:000:1530, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 забудована, по периметру оточена цегляним капітальним забором, на внутрішній частині розташований капітальний двоповерховий будинок з балконом та гаражем (т. 1 а.с.32).

Відповідно до частин першої, другої та п`ятоїстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає.

Відповідно до статей 13, 19 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

Відповідно до статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (стаття 57 ЗК України; частина 1статті 17 ЛК України).

Відповідно до частини четвертоїстатті 84 ЗК Україниземлі лісогосподарського призначення відносяться до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, за виключенням замкнених ділянок у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств (стаття 56 ЗК України).

Згідно із частиною п`ятоюстатті 149 ЗК Українирайонні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: сільськогосподарського використання; ведення водного господарства; будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті.

Судом першої інстанції встановлено, що розпорядженням Березанської районної державної адміністрації №608 від 17 жовтня 2012 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину України ОСОБА_2 для індивідуального дачного будівництва із земель державної власності (запасу) в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області та надано останньому земельну ділянку у власність для індивідуального дачного будівництва із земель державної власності (запасу) площею 0,0324 га забудованих земель за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

На час прийняття оскаржуваного розпорядження спірна земельна ділянка входила до складу земель державного лісового фонду Березанського лісництва ДП Очаківське ЛМГ квартал 45, виділ 7 в урочищі Рибаківка Березанського району Миколаївської області, про що свідчать повідомлення ВО «Укрдержліспроект» від 03 травня 2018 року з фрагментами публічної кадастрової карти України з нанесеною частиною межі кварталу 45 і межами, зокрема, спірної земельної ділянки та повідомлення ДП «Очаківське ЛМГ» Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 02 травня 2018 року. Таке спростовує доводи апеляційної скарги проте, що спірна земельна ділянка не належить до земель державного лісового фонду.

Є безпідставними і посилання апелянта на те, що спірна земельна ділянка не може належати до земель державного лісового фонду, так як мінімальний розмір земельної ділянки лісового фонду є 0,1 га, оскільки спірна земельна ділянка не є відокремленим об`єктом від земель державного лісового фонду, а входить в їх межі.

Отже, правильними є висновки суду першої інстанцій про те, що належними і допустимими доказами у справі підтверджено, що спірна земельна ділянка на час прийняття оскаржуваного розпорядження була незаконно вилучена у ДП «Очаківський ЛМГ» .

Разом із тим, відповідачами не спростувано ті обставини, що спірна земельна ділянка входила до складу земель державного лісового фонду та перебувала у користуванні ДП «Очаківське ЛМГ». Крім того, відповідачі не надали також належних і допустимих доказів того, що спірна земельна ділянка вибула з постійного користування ДП «Очаківське ЛМГ» та перейшла з державної у комунальну власність у законний спосіб, що вбачається також і з інформації ДП «Очаківське ЛМГ» про відсутність рішень про вилучення або припинення права постійного користування ДП «Очаківське ЛМГ» спірною земельною ділянкою, чи державним підприємсвтом надавалася згода на таке вилученням, чи заява про відмову від права користування.

Наведене свідчить про відсутність у Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області повноважень щодо передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , оскільки її власником згідно ст.122 ЗК України та ст.31 ЛК України є держава в особі Миколаївської обласної державної адміністрації.

Отже, затверджуючи проект землеустрою, Березанської РДА не було враховано те, що спірна земельна ділянка знаходиться в користуванні ДП «Очаківське лісомисливське господарство» та в межах прибережної захисної смуги уздовж Чорного моря від урізу води на відстані складає 205-220 метрів, до північної межі складає 240-250 метрів 10-20м, і будівництво на ній будь-яких споруд заборонено.

Відповідно до інформації відділу обласного управління лісового та мисливського господарства від15 червня 2018 року №533 проект землеустрою щодо відведення спірної ділянки не погоджувався і відповідний висновок про його погодження не надавався.

За інформацією ДП «Очаківське лісомисливське господарство» від 02 травня 2018 року №128 рішення про вилучення спірної земельної ділянки не надходило, ні заява про відмову від права постійного користДП не надавалися.

Отже, правильними є висновки судів першої інстанцій про те, що спірна земельна ділянка на час прийняття оскаржуваного рішення ради не вибула у встановленому законом порядку з державної власності та постійного користування ДП «Очаківське ЛМГ».

Разом з тим, виділення земель із земель лісогосподарського призначення можливо у відповідності до статей56-57,117,149 ЗК України, статті5,24 ЛК Україниз обов`язковим попереднім їх вилученням із категорії державних земель, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Саме по собі знаходження державних лісових земель за межами населеного пункту не свідчить про можливість зміни їх цільового призначення як земель запасу та їх передачу до компетенції райдержадміністрації.

Більш того,розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2008 року №610-рзупинено прийняття рішення про надання згоди на вилучення земельних ділянок лісогосподарського призначення, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення, крім випадків будівництва чи реконструкції доріг, будівництва пунктів пропуску через державний кордон, будівництва та обслуговування обєктів енергетичної інфраструктури, розміщення кладовищ.

Отже, у порушення положень статей116,140,141,149 ЗК України, статей31,33ЛК України земельна ділянка, яка є державною власністю та знаходилася у користуванні ДП «Очаківське лісомисливське господарство» як земля лісогосподарського призначення, без її вилучення у встановленому законом порядку у попереднього користувача, була незаконно передана райдержадміністрацією у власність іншої особи з перевищенням повноважень з розпорядження землею.

Висновок суду щодо незаконності виділу спірної земельної ділянки у власність громадянки із земель державної власності лісогосподарського призначення без її попереднього вилучення, погодження з землекористувачем проекту землеустрою щодо вилучення, відведення або зміни цільового призначення за розпорядженням голови райдержадміністрації є вірним, та таким, що відповідає нормам матеріального права.

Аргументи апеляційної скарги проте, що висновок суду першої інстанції про належність спірної земельної ділянки до лісового фонду є таким, що суперечить чинному на момент виникнення спірних правовідносин законодавству, оскільки матеріали справи не містять жодного акту на право постійного користування земельною ділянкою лісового фонду чи рішення про передачу у чиєсь користування не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК Українидо одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Отже, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, враховується пункт 5розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України(див. висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).

З вищевикладеного вбачається, що оскільки держава в особі Миколаївської обласної державної адміністрації не розпорядилася земельною ділянкою у передбачений законом спосіб, Березанська районна державна адміністрація відчужила - надала її у приватну власність ОСОБА_2 поза волею належного власника без вираження на це волі власника.

Задовольняючи частково позов, поданий прокурором в інтересах держави, та витребовуючи у ОСОБА_1 спірну земельну ділянку, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується й апеляційний суд, правильно вказав, що земельну ділянку, зайняту прибережною захисною смугою, не можна отримати у приватну власність для житлового (дачного) будівництва, тому Березанською РДА передано у приватну власність спірну земельну ділянку ОСОБА_2 всупереч зазначеним нормам законодавства, для потреб, не передбачених законом, оскільки вона знаходиться у межах прибережної захисної смуги та віднесено до земель лісового фонду.

У спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч.3 ст.13, ч.7 ст.41, ч.1 ст.50 Конституції України, ч.3ст.1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (ст.ст.18,19, пункт «а» ч.1 ст.91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року №183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №367/2022/15-ц).

Згідно зі ст. ст. 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (ч. 1 ст. 50 Конституції України).

Статтею 2 Закону України «Про охорону земель» визначено, що об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Згідно зі ст.1 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Відповідно до ст. 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Окрім того, входження спірної земельної ділянки у нормативно визначені межі прибережної захисної смуги узбережжя Чорного моря посилює значимість питання захисту інтересів держави.

Так, згідно вимог ст. ст. 85, 88 ВК України та ст. ст. 59, 84 ЗК України прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського і внутрішнього водного транспорту.

Прибережна захисна смуга уздовж морів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва військових та інших оборонних об`єктів, об`єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії вітру, сонця і хвиль, об`єктів постачання, розподілу, передачі (транспортування) енергії, а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією, гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд.

Крім того, містобудівною документацією, чинною на момент видачі розпорядження про передачу у приватну власність спірної земельної ділянки, був Проєкт планування та забудови Березанського району Миколаївської області, затверджений постановою Державного комітету України РСР у справах будівництва від 23.10.1985 № 112.

Згідно зі вступом до пояснювальної записки зазначений Проєкт є основою для розробки проєктів планування та забудови населених пунктів, промислових та сільськогосподарських комплексів, зон відпочинку та туризму, а також вибору та відведення земельних ділянок для різноманітних потреб.

Відповідно до інформації Управління містобудування та архітектури Миколаївської облдержадміністрації від 02.05.2018 за Проєктом планування та забудови Березанського району спірна земельна ділянка знаходиться на землях рекреації. Згідно з Проєктом на вказаній території передбачається розміщення баз відпочинку, пансіонатів та будинків відпочинку, кемпінгів, піонертаборів, таборів труда та відпочинку, пляжів, пам`яток археології, заказників, пам`яток культури (інформація долучена до позовної заяви).

Таким чином, містобудівною документацією не передбачено можливість індивідуального дачного будівництва на земельній ділянці з кадастровим номером 4820983900:09:000:1530.

Землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених законодавством. Надання їх у приватну власність не передбачено законодавством за жодних обставин.

Отже, Земельний, Лісовий та Водний кодекси України, а також державні будівельні норми, стандарти та правила, взагалі не передбачають та не передбачали можливість набуття приватної власності на земельну ділянку державного лісового фонду у межах прибережної захисної смуги водних об`єктів, у тому числі для індивідуального дачного будівництва.

Вказані вимоги законодавства були та залишаються доступними, чіткими і зрозумілими, а наслідки їхньої дії - передбачуваними як для органу, який надав спірну земельну ділянку у власність для індивідуального дачного будівництва, так і для особи, яка, знаючи чи маючи знати про відповідні законодавчі обмеження, вважала за можливе спробувати отримати таку ділянку для вказаної мети.

Наслідки недотримання цих законодавчих обмежень щодо неможливості набуття приватної власності на землі державного лісового фонду, які у т.ч. накладаються на прибережну захисну смугу Чорного моря з огляду на приписи Цивільного та Земельного кодексів України є передбачуваними для будь-якої особи, яка набула у власність земельну ділянку лісового та водного фондів.

Отже, втручання у право відповідачів мирно володіти спірною ділянкою здійснюється в даному випадку відповідно до закону

Повернення народу України спірної землі переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення, розташованої у межах прибережної захисної смуги.

Втручання держави у право на мирне володіння та користування майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

З огляду на зазначене землі лісового фонду за особливостями свого цільового призначення і правового режиму не можуть використовуватися для індивідуального дачного будівництва.

Прибережні захисні смуги встановлюються вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм для запобігання забрудненню і виснаженню водних об`єктів, для створення сприятливого режиму водних об`єктів, попередження їх засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку.

Отже, таке використання прибережних захисних смуг, яке не сприятиме досягненню зазначених цілей, може призводити до забруднення та засмічення поверхневих водних об`єктів, а також до втрати ними водності, виснаження водного об`єкта, що впливатиме на можливість задоволення потреб великої кількості людей.

З огляду на це закон обмежив можливість передання у власність цих земель та можливість ведення на них індивідуального дачного будівництва.

Дотримання встановлених заборон є необхідною умовою використання земельної ділянки, на яку поширюється режим прибережної захисної смуги, з тією метою, щоби попередити завдання шкоди загалом водним ресурсам держави, навколишньому природному середовищу і зокрема конкретному водному об`єкту.

Отже, втручання держави у право на мирне володіння відповідачами спірною земельною ділянкою лісогосподарського призначення, розташованої у межах прибережної захисної смуги Чорного моря, має легітимну мету.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції гарантовано захист права на мирне володіння майном тільки тій особі, яка законним шляхом, добросовісно набула його у власність, у зв`язку з чим для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення особи майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність. На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у п. 51 постанови від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19), п. 46.1 постанови від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19).

Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

Тобто виправданість втручання у право власності особи напряму корелюється із законністю набуття нею майна, поведінкою під час його придбання та наявністю суспільного інтересу, з метою задоволення якого таке втручання здійснюється.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст.3 ЦК України), дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до ч. ч. 2-4 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства

Велика Палата Верховного Суду вказує, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону, що ставить її добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів. Відповідний правовий висновок у подібних правовідносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14- 125цс20, п. 61), від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц.

Ураховуючи викладені критерії, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не є добросовісними набувачами спірної земельної ділянки державного лісового фонду, що розташована в межах прибережної захисної смуги Чорного моря.

Так, урочище «Рибаківка» Березанського лісництва, що розташоване на узбережжі Чорного моря в курортній зоні «Рибаківка», впродовж багатьох років використовується як загальнодоступна рекреаційна територія загального користування, що, вочевидь, відомо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Про входження зазначеної ділянки до земель державного лісового фонду та рекреаційних територій узбережжя Чорного моря та про пряму заборону на їх відведення у приватну власність для забудови об`єктами нерухомості свідчать відомості, що містяться на загальнодоступних сайтах.

До того ж, нормативно-правові акти, якими визначено заборону на набуття у приватну власність земельної ділянки лісогосподарського призначення для цілей, що суперечить її режиму використання, були доступними, чіткими та передбачуваними.

В силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ця ділянка розташована на незначній відстані від урізу води Чорного моря.

Вони могли ознайомитись зі змістом земельного, лісового та водного законодавства (норми якого щодо неможливості отримання у власність земельних ділянок лісового та водного фондує доступними, чіткими та передбачуваними), а також за необхідності отримати відповідну правову допомогу перед набуттям у власність спірної земельної ділянки.

Відтак, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 могли і повинні були розуміти, що ця ділянка належить до земель державного лісового фонду, що розташована в межах прибережної захисної смуги Чорного моря, і її отримання у власність для індивідуального дачного будівництва, а в подальшому розташування на ній об`єкту нерухомості є неможливим в силу імперативних вимог законодавства України.

Отже, ОСОБА_2 достовірно знав де саме розташована спірна земельна ділянка та те, що земельна ділянка накладається на землі лісу та прибережної захисної смуги Чорного моря та, відповідно, не могла використовуватись для індивідуального дачного будівництва.

Також, і ОСОБА_1 при набутті права власності на спірну земельну ділянку не міг не знати її місце розташування.

Відповідачі усвідомлювали ризики набуття землі лісогосподарського призначення, що розташована в межах прибережної захисної смуги Чорного моря у приватну власність, отже, мали можливість відмовитись від її набуття (придбання).

Отже, втручання у право володіння містить у собі конкуруючий приватний інтерес, зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу є «відповідними і достатніми», оскільки набуття у власність майна має бути правомірним, і держава має легітимне право на повернення спірної земельної у її власність.

У справі № 487/10128/14-ц за аналогічних обставин Великою Палатою Верховного Суду вказано, що повернення власникові земельної ділянки, яка не могла передаватися у приватну власність (про що з огляду навіть на її об`єктивні, видимі природні властивості не могли не знати фізичні особи - відповідачі), є пропорційним вищевказаній легітимній меті заходом.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16- ц наголошено на тому, що недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб.

У п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З визнанням того, що державною реєстрацією права власності на нерухоме майно підтверджується володіння цим майном, у судову практику увійшла концепція «книжного володіння».

Таким чином, у разі коли у законний спосіб майно з власності не вибувало, не втрачено і право володіння ним.

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави, сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 в справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18)).

Державна реєстрація будівлі на чужій земельній ділянці є фактично реєстрацією обмеження прав власника землі.

Верховним Судом у постанові від 12.02.2020 у справі № 761/17142/15-ц зазначено, що запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності набувача.

Велика Палата Верховного Суду вказує, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону, що ставить її добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Підсумовуючи викладене та враховуючі обставини справи, повернення державі майна від недобросовісних набувачів не є в даному випадку порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

З огляду на викладене доводи апеляційної скарги щодо протиправного позбавлення апелянта права власності на спірну земемльну ділянку, неповне дослідження судом першої інстанції обставин добросовісності ОСОБА_1 колегією суддів відхиляються.

Інших доводів щодо неправильного застосування судом норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення по суті, апеляційна скарга не містить.

На підставіЗакону України«Про внесеннязмін доЗакону України«Про прокуратуру» щодо удосконалення та особливостей застосування окремих положень» від 02.07.2015 № 578-УШ утворено Миколаївську місцеву прокуратуру № 1 Миколаївської області, територіальну юрисдикцію якої поширено на територію Миколаївського району Миколаївської області.

В подальшому, на виконання Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», яким місцеві прокуратури реформовано у окружні, наказів Генерального прокурора від 17.02.2021 № 39 «Про окремі питання забезпечення початку роботи окружних прокуратур» та від 17.02.2021 № 40 «Про день початку роботи окружних прокуратур» створено Миколаївську окружну прокуратуру, юрисдикція якої поширюється на територію Миколаївського району Миколаївської області, а Миколаївську місцеву прокуратуру № 1 ліквідовано, про що раніше прокуратурою зазначалось в клопотаннях, поданих до суду. Відповідно до частини шостоїстатті 23 Закону України «Про прокуратуру»під час здійснення представництва інтересів держави прокурор окружної прокуратури бере участь у розгляді справи. Враховуючи викладене, зміна найменування органу юридичної особи не є підставою для процесуального правонаступництва, а відтак доводи апеляційної скарги проте, що суд першої інстанії повинен був вчинити дії, передбачені ст.197 ЦПК України щодо вирішення питання про вступ інших осіб,є безпідставними.

Оскільки Миколаївська окружна прокуратура (як і колишня Миколаївська місцева прокуратору №1 не має статусу окремої юридичної особи, оскільки підпорядкована та входить у структуру Миколаївської обласної прокуратури, то саме на користь цієї прокутури післяє стягненню сплачений за подачу позову судовий збір.

Колегія суддів, перевіряючи доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах доводів апеляційної скарги, які безпосередньо стосуються правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального і дотримання норм процесуального права, не вбачає підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Частинами 1, 2, 4, 5, 8, 10 статті 84 ЦПК України передбачено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

До апеляційної скарги представник відповідача ОСОБА_1 - адвокатом ШтеренбегрО.О. надано інформацію з реєстру нерухомості, сформавану 07 лютого 2025року, яка не подавалася відповідачем до суду першої інстанції, і не була предметом дослідження судом першої інстанції. Клопотання про долучення нових доказів при цьому відповідач не заявляє, а також не виклав причини неподання вказаного доказу суду першої інстанції.

Вказане свідчить про порушення відповідачем визначеного законом порядку подання доказів в суді апеляційної інстанції та унеможливлює провести аналіз причин неподання доказу в суд першої інстанції, а отже виключає можливість його прийняття відповідно до статті 367 ЦПК України.

У зв`язку із викладеним долучені до апеляційної скарги інформації з реєстру нерухомості не приймається апеляційним судом до розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Штеренберг Олесею Олександрівною, залишити без задоволення.

Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 09 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 14 травня 2025 року.