Рішення від 14.05.2025 по справі 320/29711/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2025 року справа №320/29711/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Печерського районного суду м. Києва;

керівника апарату Печерського районного суду м. Києва;

Шевченківського районного суду м. Києва;

керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

I. Зміст позовних вимог.

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного Печерського районного суду м. Києва, керівника апарату Печерського районного суду м. Києва, Шевченківського районного суду м. Києва, керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва, у якому просить суд:

- Визнати протиправною бездіяльність Печерського районного суду м. Києва та керівника апарату Печерського районного суду м. Києва щодо своєчасного ненадання відповіді на інформаційний запит від 17.05.2023.

- Визнати протиправною бездіяльність Печерського районного суду м. Києва та керівника апарату Печерського районного суду м. Києва щодо ненаправлення матеріалів справи №757/10366/23-ц за позовом позивача до АТ "Укрпошта" до Шевченківського районного суду м. Києва.

- Визнати протиправною бездіяльність Печерського районного суду м. Києва та керівника апарату Печерського районного суду м. Києва щодо ненаправлення на адресу позивача належним чином завіреної копії ухвали Печерського районного суду м. Києва від 17.03.2023 у справі №757/10366/23-ц.

- Визнати протиправною бездіяльність Шевченківського районного суду м. Києва та керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва щодо своєчасного ненадання відповіді на інформаційний запит від 18.04.2023.

- Визнати протиправною бездіяльність Шевченківського районного суду м. Києва щодо відсутності дій, спрямованих на захист прав та законних інтересів позивача у суді за його позовом до АТ "Укрпошта" у справі №757/10366/23-ц.

- Зобов`язати Печерський районний суд м. Києва та керівника апарату Печерського районного суду м. Києва надати відповідь на інформаційний запит від 17.05.2023.

- Зобов`язати Печерський районний суд м. Києва та керівника апарату Печерського районного суду м. Києва направити на адресу позивача належним чином завірену копію ухвали Печерського районного суду м. Києва від 17.03.2023 у справі №757/10366/23-ц.

- Зобов`язати Шевченківський районний суд м. Києва та керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва надати відповідь на інформаційний запит від 18.04.2023.

- Зобов`язати Шевченківський районний суд м. Києва вчинити дії, спрямовані на захист прав та законних інтересів позивача у суді за його позовом до АТ "Укрпошта" у справі №757/10366/23-ц.

- Стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача 391759 грн. на відшкодування завданої йому моральної шкоди.

II. Позиція позивача та заперечення відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18.04.2023 позивач звернувся до відповідача, а саме до Шевченківського районного суду м. Києва із запитом на отримання публічної інформації, проте відповіді на запит не отримав. 17.05.2023 позивач звернувся до відповідача, а саме Печерського районного суду м. Києва із запитом про надання публічної інформації, проте відповіді на запит не отримав. Відтак позивач зазначає, що відповідачами порушено вимоги Закону України "Про доступ до публічної інформації", а Шевченківським районним судом м. Києва, окрім зазначеного вище, порушено право позивача на захист своїх прав та інтересів у суді, гарантоване ст. 55 Конституції України.

Печерським районним судом м. Києва 02.05.2025 було подано відзив, у якому він просив поновити строк на подання відзиву, оскільки той був поданий не в строк, та закрити провадження відповідно до п.8 ч.1 ст 238 КАСУ. Шевченківський районний суд м. Києва своїм правом на подання відзиву не скористався, отже відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд вирішує справу за наявними у ній матеріалами.

III. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.09.23 року позовну заяву було повернуто позивачу.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.04.24 року ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 05.09.23 було скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою від 17.04.24 відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та проведення судового засідання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2025 закрито провадження в частині позовних вимог про:

- зобов`язання надати відповідь на інформаційний запит від 17.05.2023 Печерським районним судом м. Києва та керівником апарату Печерського районного суду м. Києва;

- зобов`язання Печерського районного суду м. Києва та керівника апарату Печерського районного суду м. Києва направити на адресу позивача належним чином завірену копію ухвали Печерського районного суду м. Києва від 17.03.2023 у справі №757/10366/23-ц.

Отже, предметом спору у цій справі залишилися такі вимоги:

- Визнати протиправною бездіяльність Печерського районного суду м. Києва та керівника апарату Печерського районного суду м. Києва щодо своєчасного ненадання відповіді на інформаційний запит від 17.05.2023.

- Визнати протиправною бездіяльність Печерського районного суду м. Києва та керівника апарату Печерського районного суду м. Києва щодо ненаправлення матеріалів справи №757/10366/23-ц за позовом позивача до АТ "Укрпошта" до Шевченківського районного суду м. Києва.

- Визнати протиправною бездіяльність Печерського районного суду м. Києва та керівника апарату Печерського районного суду м. Києва щодо ненаправлення на адресу позивача належним чином завіреної копії ухвали Печерського районного суду м. Києва від 17.03.2023 у справі №757/10366/23-ц.

- Визнати протиправною бездіяльність Шевченківського районного суду м. Києва та керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва щодо своєчасного ненадання відповіді на інформаційний запит від 18.04.2023.

- Визнати протиправною бездіяльність Шевченківського районного суду м. Києва щодо відсутності дій, спрямованих на захист прав та законних інтересів позивача у суді за його позовом до АТ "Укрпошта" у справі №757/10366/23-ц.

- Зобов`язати Шевченківський районний суд м. Києва та керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва надати відповідь на інформаційний запит від 18.04.2023.

- Зобов`язати Шевченківський районний суд м. Києва вчинити дії, спрямовані на захист прав та законних інтересів позивача у суді за його позовом до АТ "Укрпошта" у справі №757/10366/23-ц.

- Стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача 391759 грн. на відшкодування завданої йому моральної шкоди.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

ОСОБА_1 18.04.23 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із запитом про надання інформації відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації", у якому вказав, що 18.04.2023 направив запит поштовим відправленням, про що свідчить фіскальний чек АТ "Укрпошта" від 18.04.23, відтак просить:

Надіслати на його поштову адресу належним чином оформлену копію прийнятого судом рішення.

Також ОСОБА_1 17.05.23 звернувся до Печерського районного суду із запитом про надання інформації відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації", у якому вказав, що 17.05.2023 направив запит поштовим відправленням, про що свідчить фіскальний чек АТ "Укрпошта" від 17.05.23, відтак просить:

Повторно направити належним чином завірену копію ухвали Печерського районного суду м. Києва від 17.03.23 у справі №757/10366/23-ц, оскільки вказану ухвалу він отримав на особисту електронну адресу, а також повідомити дату направлення матеріалів справи №757/10366/23-ц до Шевченківського районного суду м. Києва та дату отримання Шевченківським районним судом м. Києва матеріалів справи №757/10366/23-ц.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідачів щодо ненадання відповіді на запити від 18.04.23 та 17.05.23, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Також суд дослідивши єдиний державний реєстр судових рішень, встановив наступне: Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17 березня 2023р судову справу №757/10366/23-ц передано за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва. 26 травня 2023р. матеріали позову надійшли до Шевченківського районного суду м. Києва та була передана судді Волошину В.О., згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями, 31 травня 2023р. 05 червня 2023р. ухвалою головуючого судді Волошина В.О. позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

03.08.23 ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва позовну заяву ОСОБА_1 було повернуто позивачу.

07.08.23 позивачем було подано апеляційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва, а ухвалою Київського апеляційного суду 29.09.23 було відкрито апеляційне провадження. 17.10.23 Київським апеляційним судом справу №757/10366/23-ц було призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. 10.11.23 постановою Київського апеляційного суду ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва залишено без змін.

24.11.23 ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив зазначені судові рішення скасувати й передати справу №757/10366/23-ц для розгляду її по суті до суду першої інстанції. 13.12. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження у справі. 09.07.24 постановою суду касаційної інстанції касаційну скаргу позивача було залишено без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду від 03.08.23 та постанову Київського апеляційного суду від 10.11.23 року залишено без змін.

V. Норми права

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно з статтею 5 Закону України "Про інформацію" від 02.0.1992 № 2657-ХІІ (далі Закон № 2657-ХІІ) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, що становить суспільний інтерес, визначений Законом України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 № 2939-VI (далі Закон № 2939-VI).

Відповідно до статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації (стаття 2 Закону № 2939-VI).

Статтею 3 Закону № 2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов`язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє, максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації.

Відповідно до статті 5 Закону № 2939-VI одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.

Згідно зі статтею 12 Закону № 2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Пунктом 1 частини 1 статті 13 Закону № 2939-VI встановлено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом (частина 4 статті 13 Закону № 2939-VI).

Відповідно до статті 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов`язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Згідно до частин першої-четвертої статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі.

За змістом частини 5 статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Частиною 1 статті 22 Закону № 2939-VI визначено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закон.

Згідно із частиною 2 статті 22 Закону № 2939-VI відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником (частина 3 статті 22 Закону № 2939-VI).

VI. Оцінка суду

Рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (стаття 23 Закону №2939-VI).

Отже, громадяни мають право звертатись із інформаційними запитами до суб`єктів владних повноважень та інших розпорядників публічної інформації. Запит може надаватися у письмовій формі чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Розпорядник інформації у свою чергу зобов`язаний надати відповідь на запит не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Проте, строк може бути продовженим у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних. Також запитувачу інформації забезпечено право на оскарження дій або бездіяльності розпорядника інформації.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 31 ЦПК України передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Суд зобов`язаний передати справу на розгляд до суду, якому вона підсудна за законом, оскільки ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Відповідно до ст. 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Судом встановлено, що предметом запитів позивача від 18.04.23 та 17.05.23 є надання інформації стосовно прийнятих Шевченківським районним судом м. Києва рішень у справі №757/10366/23-ц та для з`ясування обставин чи направлено Печерським районним судом м. Києва матеріали справи №757/10366/23-ц до Шевченківського районного суду м. Києва.

За правилами частини першої статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази надання відповіді на запит позивача Шевченківським районним судом м. Києва від 18.04.23. Відповідно до супровідного листа, наданого у відзиві Печерського районного суду м. Києва відповідь на інформаційний запит була надана 04.04.25, тобто з пропущенням строку.

Суд зазначає, що право на доступ особи до публічної інформації включає в себе не тільки право на отримання відповідної інформації, а й право на своєчасність її отримання.

З урахуванням викладеного, бездіяльність Шевченківського районного суду м. Києва та керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва щодо ненадання відповіді на запит ОСОБА_1 від 18.04.23 та бездіяльність Печерського районного суду м. Києва та керівника апарату Печерського районного суду м. Києва щодо несвоєчасного надання відповіді на запит від 17.05.23 підтверджується матеріалами справи та є протиправною.

Відповідно до ч. 3 ст. 31 ЦПК України передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Суд зобов`язаний передати справу на розгляд до суду, якому вона підсудна за законом, оскільки ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Апеляційна скарга на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 17.03.23 про передачу матеріалів справи №757/10366/23-ц за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва учасниками справи не подавалась, а отже вона набрала законної сили 04.04.23, та повинна бути переданою за підсудністю не пізніше 11.04.23. Відповідно до супровідного листа від 22.05.23 про направлення матеріалів справи за підсудністю, доданого до відзиву на позовну заяву Печерським районним судом м. Києва та ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 05.06.23, матеріали справи надійшли до суду 26.05.23.

Враховуючи вищевикладене, бездіяльність Печерського районного суду м. Києва та керівника апарату Печерського районного суду м. Києва щодо не направлення матеріалів справи №757/10366/23-ц за позовом ОСОБА_1 до АТ "Укрпошта" до Шевченківського районного суду м. Києва підтверджується матеріалами справи та є протиправною.

Виходячи з практики Верховного суду та Цивільно-процесуального кодексу України, щодо ненаправлення на адресу позивача належним чином завіреної копії ухвали Печерського районного суду м. Києва від 17.03.2023 у справі №757/10366/23-ц, суд зазначає таке.

Аналіз приписів ЦПК України, якими встановлено порядок направлення копій судового рішення особі, яка не має офіційної електронної адреси, свідчить про обов`язок суду направлення копії судового рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення, днем отримання якого та початком відліку наданого строку на оскарження, є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Відповідно до ч.5 ст. 272 Цивільно-процесуального кодексу України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Відповідно до практики Верховного суду, в постанові колегії суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду від 28 квітня 2023 року у справі № 904/272/22 зазначено, що надсилання судових рішень на електронну пошту, яка зазначена учасником процесу в поданих ним документах як власна електронна адреса, є доцільним і спрямованим на досягнення мети, яка полягає у повідомленні учасника процесу про ухвалене судове рішення, тому слід виходити з "презумпції обізнаності": особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення, а тому самого лише заперечення учасника про неотримання повідомлення недостатньо, щоб спростувати цю презумпцію.

У пункті 6.5 постанови колегії суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду від 28 квітня 2023 року у справі № 904/272/22 зроблено такий висновок: "щодо застосування наведених норм Суд також зазначає, що: застосовуючи процесуальний закон і формуючи відповідну практику, видається важливим враховувати реальні обставини, в яких працюють суди, і тлумачити його у світлі забезпечення гарантій на доступ до суду та його безперервної роботи; лише такий підхід забезпечить практичну відповідь на реальні проблеми та виклики сучасності; надсилання рішення рекомендованим листом з повідомлення про вручення є способом забезпечення права учасника справи знати про ухвалене судом рішення, однак через відсутність фінансування суди не надсилають судові рішення рекомендованими листами, а повідомляють учасника про ухвалення рішень і можливість їх отримання альтернативними засобами комунікації - телефоном, електронною поштою, месенджерами; такі дії мають ту ж саму мету - проінформувати учасника справи; ключовим для оцінки правомірності цих дій суду має бути не спосіб їх вчинення (надсилання чи ненадсилання рекомендованого листа), а їх здатність забезпечити досягнення мети - інформування особи про судове рішення; якщо учасник надав суду телефон та електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом; це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них; з огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно та добросовісно; тому слід виходити з "презумпції обізнаності": особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення, а тому самого лише заперечення учасника про неотримання повідомлення недостатньо, щоб спростувати цю презумпцію; суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести "ризик незнання" учасника, який надав суду свої номери та адреси, але не користується чи не стежить за ними; попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки". "Крім цього Суд ураховує, що в умовах воєнного стану надсилання судових рішень на електронну пошту, яка зазначена учасником процесу в поданих ним документах як власна електронна адреса, є доцільним і спрямованим на досягнення мети, яка полягає у повідомленні учасника процесу про ухвалене судове рішення". Колегія суддів Касаційного господарського суду Верховного суду вказує наступне: "В умовах воєнного стану надсилання судових рішень на електронну пошту, яка зазначена учасником процесу в поданих ним документах як власна електронна адреса, є доцільним і спрямованим на досягнення мети, яка полягає у повідомленні учасника процесу про ухвалене судове рішення". Чинним процесуальним законодавством передбачено два способи надсилання судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет", у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (далі - ЄСІТС) у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС. Вимога про надіслання судового рішення через підсистеми ЄСІТС є обов`язковою для осіб, визначених пунктом 10 Положення про ЄСІТС, та тих осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в ЄСІТС. Надсилання судового рішення в той чи інший спосіб учаснику справи є процесуальним обов`язком суду. Відомості про вручення (доставлення) рішення суду учаснику справи містяться у розписці про вручення, у повідомленні про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи, у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, а також у документах, визначених пунктами 4, 5 частини шостої статті 272 ЦПК України. У разі відсутності таких відомостей судове рішення вважається не врученим.

Позивачем у позовній заяві зазначено, що ухвала Печерського районного суду м. Києва від 17.03.23 надійшла на його електронну адресу, що також підтверджується довідкою від 30.03.23 про успішну доставку документа, яку надав відповідач у відзиві.

Враховуючи зазначене вище, позовна вимога про визнання бездіяльності Печерського районного суду м. Києва та керівника апарату Печерського районного суду м. Києва щодо не направлення на адресу позивача належним чином завіреної копії ухвали Печерського районного суду м. Києва від 17.03.2023 у справі №757/10366/23-ц задоволенню не підлягає.

З метою належного способу захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Шевченківський районний суд м. Києва надати відповідь на запит ОСОБА_1 від 18.04.23, проте оскільки відповідно до єдиного державного реєстру судових рішень, предмет інформаційного запиту (справа №757/10366/23-ц) вже розглянуто Шевченківським районним судом м. Києва, про що є відповідна ухвала суду від 03.08.2023 року, Київським апеляційним судом (постанова від 10.11.23) та Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (постанова від 09.07.24), у наданні відповіді на інформаційний запит позивача відпала потреба.

З урахуванням викладеного позовна вимога щодо зобов`язання Шевченківського районного суду надати відповідь на інформаційний запит від 18.04.2023 задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною першою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Цією ж статтею встановлено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльності, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Таким чином, для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням, бездіяльністю або рішеннями заподіювача - суб`єкта владних повноважень, та вини останнього в її заподіянні.

Крім того, при заявлені вимоги про відшкодування моральної (немайнової) шкоди позивачем має бути зазначено, в чому полягає шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації.

Аналогічна правова позиція висловлена судом касаційної інстанції, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 в адміністративній справі № 804/2252/14, 28.11.2018 в адміністративній справі №281/550/15-а, 21.11.2018 в адміністративній справі № 826/19928/16 та 30.01.2018 в адміністративній справі № 813/5138/13-а.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що застосування норм права щодо відшкодування моральної шкоди пов`язане з використанням значної кількості оціночних понять, які окреслені законом. При цьому заподіяння моральної шкоди фізичній особі є фактом конкретного випадку. Тобто, вчинення протиправного діяння (прийняття протиправного рішення) стосовно особи свідчить про можливість, але не обов`язковість заподіяння їй моральної шкоди.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму №4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд зазначає, що така моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 24.06.2020 (справа №9901/845/18).

Втім, матеріали справи не містять жодних доказів, які могли б підтвердити дійсний факт душевних страждань позивача, викликаних не прийняттям відповідачем у місячний термін оскаржуваного рішення або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок рішень відповідача.

Відтак, позивачем не доведено, що зазначеними вище діями та бездіяльністю відповідача їй заподіяно моральну шкоду, а саме не надано жодних належних доказів того, в чому полягає моральна шкода, якими обставинами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.

Беручи до уваги те, що позивачем не доведено і не надано суду відповідних доказів завдання йому моральної шкоди, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у цій частині вимог.

VIІ. Висновок суду

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову частково.

VIІI. Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 238, 239, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Печерського районного суду м. Києва та керівника апарату Печерського районного суду м. Києва щодо своєчасного ненадання відповіді на інформаційний запит від 17.05.2023.

Визнати протиправною бездіяльність Печерського районного суду м. Києва та керівника апарату Печерського районного суду м. Києва щодо невчасного направлення матеріалів справи №757/10366/23-ц за позовом ОСОБА_1 до АТ "Укрпошта" до Шевченківського районного суду м. Києва.

Визнати протиправною бездіяльність Шевченківського районного суду м. Києва та керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва щодо ненадання відповіді на інформаційний запит від 18.04.2023.

Визнати протиправною бездіяльність Шевченківського районного суду м. Києва щодо відсутності дій, спрямованих на захист прав та законних інтересів ОСОБА_1 у суді за його позовом до АТ "Укрпошта" у справі №757/10366/23-ц.

В задоволенні решти вимог позову, - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Леонтович А.М.