Ухвала

від 14.05.2025 по справі 420/13195/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

14 травня 2025 року

м. Київ

справа №420/13195/24

адміністративне провадження №К/990/18477/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лепеха Костянтин Геннадійович, на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі №420/13195/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Господарського суду Одеської області про визнання дій протиправними та стягнення недоотриманої суддівської винагороди та компенсації за невикористані відпустки,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лепеха Костянтин Геннадійович, звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України, Господарського суду Одеської області, в якому просив:

- визнати протиправними дії Господарського суду Одеської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року до 30 серпня 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;

- стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 грошову суму у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року у розмірі 290454,49 грн, з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів;

- визнати протиправними дії Господарського суду Одеської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 січня 2021 року до 28 листопада 2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн;

- стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 грошову суму у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 1 січня 2021 року до 28 листопада 2023 року у розмірі 727155,00 грн, з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів;

- визнати протиправними дії Господарського суду Одеської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані оплачувані відпустки за 379 днів із застосуванням розрахункової величини в розмірі 2102 грн;

- стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 грошову суму у вигляді недоотриманої грошової компенсації за невикористані оплачувані відпустки в розмірі 408145,10 грн, з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Господарського суду Одеської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року до 27 серпня 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік.

Стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року до 27 серпня 2020 року у розмірі 290454 (двісті дев`яносто тисяч чотириста п`ятдесят чотири) грн 49 коп, з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України - залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправними дії Господарського суду Одеської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 січня 2021 року до 28 листопада 2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2 102 грн.

Стягнуто з ДСА України на користь ОСОБА_1 грошової суми у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 1 січня 2021 року до 28 листопада 2023 року у розмірі 727 155 грн, з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

Визнано протиправними дії Господарського суду Одеської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані оплачувані відпустки за 379 днів із застосуванням розрахункової величини в розмірі 2102 грн.

Стягнуто з ДСА України на користь ОСОБА_1 грошової суми у вигляді недоотриманої грошової компенсації за невикористані оплачувані відпустки в розмірі 408 145,10 грн, з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

В іншій частині Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року залишено без змін.

Не погоджуючись із такими рішеннями судів попередніх інстанцій, представник позивача звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 30 квітня 2025 року через підсистему «Електронний суд».

У своїй касаційній скарзі скаржник просить:

- змінити резолютивну частину рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року, в незміненій постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року частині і викласти абзац третій у такій редакції: «Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити фінансування Господарського суду Одеської області для здійснення виплати ОСОБА_1 недоотриманої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року до 27 серпня 2020 року у розмірі 290 454 (двісті дев`яносто тисяч чотириста п`ятдесят чотири) грн 49 коп, з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів»;

- доповнити резолютивну частину рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року у справі №420/13195/24, виклавши абзац четвертий у такій редакції: «Зобов`язати Господарський суд Одеської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року до 27 серпня 2020 року у розмірі 290 454, 49 (двісті дев`яносто тисяч чотириста п`ятдесят чотири) грн 49 коп, з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів»;

- змінити резолютивну частину постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі №420/13195/24, виклавши абзац шостий у такій редакції: «Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити фінансування Господарського суду Одеської області для здійснення виплати ОСОБА_1 недоотриманої суддівської винагороди за період з 1 січня 2021 року до 28 листопада 2023 року у розмірі 727 155 (сімсот двадцять сім тисяч сто п`ятдесят п`ять) гривень, з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів»;

- змінити резолютивну частину постанови П`ятого апеляційного адміністративного

суду від 31 березня 2025 року у справі №420/13195/24, виклавши абзац восьмий у такій редакції: «Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити фінансування Господарського суду Одеської області для здійснення виплати ОСОБА_1 недоотриманої грошової компенсації за невикористані оплачувані відпустки в розмірі 408 145, 10 (чотириста вісім тисяч сто сорок п`ять) гривень 10 коп, з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів»;

- доповнити резолютивну частину постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі №420/13195/24, виклавши абзац дев`ятий у такій редакції: «Зобов`язати Господарський суд Одеської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 1 січня 2021 року до 28 листопада 2023 року у розмірі 727 155 (сімсот двадцять сім тисяч сто п`ятдесят п`ять) гривень, з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів»;

- доповнити резолютивну частину постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі №420/13195/24, виклавши абзац десятий у такій редакції: «Зобов`язати Господарський суд Одеської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотриману грошову компенсацію за невикористані оплачувані відпустки в розмірі 408 145, 10 (чотириста вісім тисяч сто сорок п`ять) гривень 10 коп, з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів».

Під час перевірки зазначених матеріалів встановлено, що подана касаційна скарга не відповідає вимогам статті 330 КАС України, а тому підлягає залишенню без руху, з огляду на наступне.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.

Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підстави звернення до Суду покликається на пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Так, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України представник позивача зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 22 липня 2021 року у справі №160/12091/20, від 5 серпня 2021 року у справі №160/6089/20 та від 23 червня 2021 року у справі №520/13014/2020 щодо ефективного способу захисту порушеного права у подібних правовідносинах.

У цьому контексті Суд зауважує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов між собою.

Верховний Суд зазначає, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акту, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку.

Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.

Однак, в порушення вимог пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, представник позивача чітко не вказує, які саме норми права судом апеляційної інстанції були застосовані без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22 липня 2021 року у справі №160/12091/20, від 5 серпня 2021 року у справі №160/6089/20 та від 23 червня 2021 року у справі №520/13014/2020.

Отже, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Окрім того, скаржник покликаєтсья на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: частини першої статті 2 та статті 5 КАС України, пункту 14.1.180 статті 14 ПК України, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.

Зі змісту рішень судів попередніх інстанцій, оприлюднених в Єдиному державному реєстрі судових рішень слідує, що предметом спору у цій справі є оскарження дій відповідача в частині стягнення недоотриманої суддівської винагороди та компенсації за невикористані відпустки.

Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій виходили з того, що Господарський суд Одеської області при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди повинен був керуватися виключно Законом 1402-VIII, а застосування ним статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить приписам статті 130 Конституції України. Виплата суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року до 27 серпня 2020 року включно із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування згідно з частиною третьою статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13 квітня 2020 року №553-ІХ, в редакції, яка діяла з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року, є протиправною та порушує право позивача на належне матеріальне забезпечення.

Також апеляційний суд дійшов висновку, що Господарський суд Одеської області, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням статті 7 Закону №1082-ІХ розрахункової величини, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), то він діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.

Отже, зазначені скаржником норми права, а саме: частина перша статті 2 та статті 5 КАС України, пункт 14.1.180 статті 14 Податкового кодексу України, не були застосовані судами попередніх інстанцій при вирішенні спірних правовідносин у вказаній справі, а відтак посилання скаржника на необхідність формування висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних норм є необґрунтованими.

Верховний Суд звертає увагу скаржника, що лише посилання у касаційній скарзі на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування відповідної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Відтак, з огляду на зазначене, посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, є безпідставним.

Доводи представника позивача в частині покликання на лист Державної казначейської служби України від 29 квітня 2025 року є безпідставними, оскільки відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, скаржнику необхідно уточнити підстави касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції: 1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України; 2) докази надсилання копії уточненої касаційної скарги іншим учасникам справи.

Керуючись статтями 169, 248, 330, 332 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лепеха Костянтин Геннадійович, на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі №420/13195/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Господарського суду Одеської області про визнання дій протиправними та стягнення недоотриманої суддівської винагороди та компенсації за невикористані відпустки, - залишити без руху.

Надати особі, яка подала касаційну скаргу, строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.

Роз`яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений судом строк касаційну скаргу буде повернуто.

Копію ухвали направити заявнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет», а у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв`язку.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.

..........................

...........................

...........................

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду