Постанова

від 14.05.2025 по справі 629/3345/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2025 року

м. Харків

справа № 629/3345/24

провадження № 22-ц/818/1498/25

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Пилипчук Н.П.,

суддів Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря Львової С.А.,

учасники справи:

позивачка ОСОБА_1 ,

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю компанія «Ботік»,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю компанія «Ботік» на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 21 листопада 2024 року в складі судді Каращука Т.О.

в с т а н о в и в:

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю компанія «Ботік» про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що вона отримала у спадщину земельну ділянку-пай, площею 5, 1638 га в межах згідно з планом, яка розташована на території Смирнівської міської ради Лозівського району Харківської області, кадастровий номер 6323986500:02:000:0028, яка належала її батьку ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначила, що земельна ділянка перебуває в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю компанія «Ботік».

Вказала, що відповідно до інформаційної довідки, з нею була укладена додаткова угода у 2021 році, яку вона ніколи не бачила та яка була укладена на прізвище « ОСОБА_3 », хоча на той момент вона вже змінила своє прізвище на « ОСОБА_4 ».

Посилалася на те, що вона в усній формі зверталася до відповідача щодо розірвання договору оренди, оскільки сама бажає розпоряджатися землею та просила надати їй копію договору оренди, однак їй так і не надали копію договору.

Також вона зверталася до Департаменту агропромислового розвитку Харківської області для отримання копії договору оренди та подальшого його розірвання, однак їй було роз`яснено право на вирішення даного питання в судовому порядку.

Посилалася на те, що оскільки у неї відсутній примірник договору, вона не може встановити, який саме порядок розірвання договору, встановлений в його умовах.

Просила витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю компанія «Ботік» договір оренди землі серія та номер 206 від 19 квітня 2013 року та додаткову угоду до договору оренди серія та номер б/н видану 27 січня 2021 року; розірвати між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю компанія «Ботік» договір оренди землі серія та номер 206 від 19 квітня 2013 року та додаткову угоду до договору оренди серія та номер б/н видану 27 січня 2021 року.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 21 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено, розірвано договір оренди землі, серія та номер 206, від 19 квітня 2013 року та додаткову угоду до договору оренди, серія та номер б/н, від 27 січня 2021 року, укладені між ОСОБА_5 та Товариством з обмеженою відповідальністю компанія «Ботік»; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю компанія «Ботік» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання позову в сумі 1211,20 грн та витрати по сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення доказів у розмірі 605,60 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду Товариство з обмеженою відповідальністю компанія «Ботік» подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог; стягнути з позивачки судовий збір за подачу апеляційної скарги та витрати на правничу допомогу адвоката, понесені у суді першої та апеляційної інстанцій; визнати поважними причини ненадання доказів до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що протягом усього строку дії договору оренди, відповідач належним чином виконував перед позивачкою свої зобов`язання за договором оренди, земельна ділянка використовувалась відповідачем за призначенням, відповідачем сплачувалась орендна плата у встановленому договором розмірі. Своєю позовною заявою позивачка фактично підтвердила обставини отримання орендної плати за договором оренди та відсутності у відповідача перед нею заборгованості. Про будь-які інші можливі порушення орендарем зобов`язань за договором оренди позивачка в позові взагалі не зазначила. Озвучене позивачем у позовній заяві бажання «самостійно обробляти земельну ділянку», очевидно не є належною, передбаченою чинним законодавством підставою для дострокового розірвання договору оренди. В даному випадку не існувало порушення права позивача в наслідок невиплати орендної плати, адже позивач своєчасно та повно систематично у відповідності до умов договору оренди отримувала орендну плату. Зазначило, що договір оренди у складі іншої важливої документації підприємства з міркувань безпеки з огляду на дію воєнного стану були евакуйовані з офісу підприємства в Лозівському районі Харківської області поза межі Харківської області ще в 2022 році. Доступ у підприємства до них на момент розгляду справи був ускладненим. На момент звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою товариство вже може надати до суду копію договору оренди землі №206 від 19.04.2013 року, укладений з ОСОБА_6 . Щодо додаткової угоди до договору оренди, то відповідачем ще вчиняються заходи з надання до суду цього документу (договір та додаткова угода до договору оренди знаходились в різних накопичувачах). Суд з наявних в матеріалах справи доказів мав можливість встановити, що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено офіційний запис про державну реєстрацію права оренди відповідача на підставі договору оренди №206, укладеного 19 квітня 2013 року, а також додаткової угоди від 27 січня 2021 року. Відтак щонайменше державою було офіційно визнано наявність договірних відносин оренди землі між позивачем та відповідачем. Суд першої інстанції на переконання відповідача мав критично поставитись до тверджень позивачки про не укладання договору оренди з датою укладання більш ніж 10 років з одночасним при цьому отриманням орендної плати та відвертими заявами про бажання обробляти землю самостійно.

10 лютого 2025 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона вважала рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою. При цьому зазначила, що додаткову угоду з відповідачем вона не укладала та не підписувала, на момент підписання додаткової угоди у неї вже було інше прізвище, примірників договору та додаткової угоди у неї немає. Вона неодноразово в усній формі зверталася до відповідача щодо її бажання розпоряджатися землею та просила надати їй копію договорів, однак їх так і не отримала. Таким чином, відповідачем не надано доказів підписання та укладення договору та угоди з нею, не надано документів на підтвердження умов, вказаних в договорі та угоді, не підтверджено факт належного виконання умов договору оренди та не надано доказів надання відповідачем примірників витребуваних судом документів. Обґрунтування відповідачем поважності причини неподання доказів не є належними і допустимими.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю компанія «Ботік» необхідно задовольнити, рішення суду скасувати.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів підписання та укладення договору та угоди з позивачкою, не надано документів на підтвердження умов, вказаних в договорі та угоді, не підтверджено факт належного виконання умов договору оренди та не надано доказів надання примірників витребуваних судом документів у ОСОБА_1 .

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що земельна ділянка, площею 5, 1638 га в межах згідно з планом, яка розташована на території Смирнівської міської ради Лозівського району Харківської області, кадастровий номер 6323986500:02:000:0028, належить ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 березня 2013 року після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7,13,14).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 377246833 від 24 лютого 2024 року, 09 липня 2014 року за Товариством з обмеженою відповідальністю компанія «Ботік» зареєстровано право оренди земельної ділянки площею 5, 1638 га, кадастровий номер 6323986500:02:000:0028, документи подані для державної реєстрації: договір оренди землі, серія та номер 206, виданий 19 квітня 2013 року, видавник: орендодавець ОСОБА_6 , орендар Товариство з обмеженою відповідальністю компанія «Ботік»; додаткова угода до договору оренди землі, серія та номер б/н, виданий 27 січня 2021 року, видавник сторони договору; зміст, характеристика іншого речового права: дата укладення договору (після 2013 року)/дата державної реєстрації (до 2013 року): 19 квітня 2013 року, строк 18 років, дата закінчення дії 19 квітня 2031 року з автоматичним продовженням дії договору, з правом пролонгації; відомості про суб`єкта іншого речового права: орендар Товариство з обмеженою відповідальністю компанія «Ботік»; орендодавець ОСОБА_6 ; додаткові відомості про інші речові права: орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: зернові 2000 кг, соняшник 200 кг або 30 л. олії, цукор 50 кг, сіно, солома, оранка та культивація городів, або 5% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що становить 5700,83 грн (а.с.8-12).

01 лютого 2020 року ОСОБА_6 у зв`язку з реєстрацією шлюбу змінила своє прізвище на « ОСОБА_4 » (а.с.15).

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 07 червня 2024 року витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю компанія «Ботік» належним чином засвідчений договір оренди землі, серія та номер 206, виданий 19 квітня 2013 року та додаткової угоди до договору оренди землі, серія та номер б/н виданої 27 січня 2021 року (а.с.28-29).

Однак, Товариство з обмеженою відповідальністю компанія «Ботік» подало до суду першої інстанції заяву щодо неможливості подати доказ, оскільки вказані документи у складі іншої важливої документації підприємства з міркувань безпеки з огляду на дію воєнного стану були евакуйовані з офісу підприємства в Лозівському районі Харківської області поза межами Харківської області в 2022 році та наразі, з огляду на збереження потенційної небезпеки бойових дій на території Харківської області, ракетних та з іншого озброєння обстрілів, ще не повернуті в розпорядження підприємства.

Разом з апеляційною скаргою Товариство з обмеженою відповідальністю компанія «Ботік» надало наступні документи:

договір оренди землі № 206 від 19 квітня 2013 року, укладений між ОСОБА_6 та Товариством з обмеженою відповідальністю компанія «Ботік», за умовами якого в оренду передано земельну ділянку площею 5,1638 га кадастровий номер 6323986500:02:000:0028; укладений на 10 років та зі сплатою орендної плати орендарем у формі та розмірі: зернові 2000 кг, соняшник 200 кг або 30 л олії, цукор 50 кг, сіно, солома, оранка та культивація городів, або 5% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що становить 5700,83 грн. Пунктом 37 договору передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом. ????Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається. ???Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація - юридичної особи-орендаря не є підставою до зміни умов договору або його розірвання. Право на орендовану земельну ділянку у разі смерті фізичної особи-орендаря, засудження або обмеження її за рішенням суду переходить до спадкоємців або інших осіб, які використовують цю земельну ділянку разом з орендарем згідно даного договору (а.с.82);

акт приймання-передачі земельної ділянки (а.с.83);

відомості на видачу сільськогосподарської продукції по Смирнівському старостинському округу (Лозівського району) в рахунок сплати за оренду земельних ділянок 2022 рік, відповідно до якої ОСОБА_6 отримала 50 кг цукру, 50 л олії (а.с.84-89);

накладну № 62/12 від 16 грудня 2022 року, відповідно до якої ОСОБА_7 отримала пшеницю 2800 кг (а.с.90);

відомість видачі орендної плати (цукор) по Смирнівській сільській раді за 2023 рік, відповідно до якої ОСОБА_6 отримала 50 кг (а.с.91-92);

відомість видачі орендної плати (олія) по Смирнівській сільській раді за 2023 рік, відповідно до якої ОСОБА_6 отримала 50 л (а.с.93-94);

накладну № 151/10 від 23 жовтня 2023 року, відповідно до якої ОСОБА_1 отримала 2800 кг пшениці (а.с.95);

відомості на видачі сільськогосподарської продукції по Смирнівському старостинському округу Лозівського району в рахунок сплати за оренду земельних ділянок за 2024 рік, відповідно до якої ОСОБА_6 отримала 1000 кг кукурудзи, 1000 кг ячміня (а.с.96-101);

відомість видачі орендної плати (цукор) за 2024 рік, відповідно до якої ОСОБА_6 отримала 50 кг (а.с.102-103);

відомість видачі орендної плати (пшениця) за 2024 рік, відповідно до якої ОСОБА_6 отримала 1000 кг (а.с.104-105);

відомість видачі орендної плати (олія) за 2024 рік, відповідно до якої ОСОБА_6 отримала 50 л (а.с.106-107).

За змістом статей 15 і 16Цивільного кодексуУкраїни кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 627ЦК України відповідно до статті 6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 93Земельного кодексуУкраїни право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 6Закону України«Про орендуземлі» визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з частиною першою статті 202ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 638ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі статтею 13Закону України«Про орендуземлі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договорута вимог земельного законодавства.

Статтею 14Закону України«Про орендуземлі» передбачена письмова форма договору оренди землі.

Правочин вважається таким, що вчинено в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (частина друга статті 207 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 203ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 391ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21), вказала, що: підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений. Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням. Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі. У тому випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

У постанові від 27 листопада 2024 року в справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23) Велика Палата Верховного Суду наголосила, що відсутність підпису (чи його підроблення) сторони правочину, щодо якого передбачена обов`язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення свідчить про неукладеність такого правочину. Відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв`язку з цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивачка стверджувала, що додаткову угоду до договору оренди землі від 27 січня 2021 року вона не укладала та не підписувала, другий оригінал примірника додаткової угоди не отримувала, у зв`язку з чим просила розірвати договір оренди землі серія та номер 206 від 19 квітня 2013 року та додаткову угоду до договору оренди серія та номер б/н видану 27 січня 2021 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способомзахисту права,яке позивачяк власникземельних ділянок,вважає порушеним,є усуненняперешкод укористуванні належнимйому майном,зокрема,шляхом заявленнявимоги проповернення такихділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц.

Проте, ОСОБА_1 не заявляла вимог про повернення земельної ділянки, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити з підстав обрання позивачкою неефективного способу захисту.

Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.

Також, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про неналежне виконання відповідачем умов договору, зокрема систематичну несплату орендної плати, є помилковим, оскільки ОСОБА_1 як на підставу для розірвання договорів не вказувала про систематичну несплату орендної плати, а тому суд першої інстанції в порушення принципу диспозитивності безпідставно вийшов за межі позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року)

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та наявні у справі докази, не надав їм належну оцінку, не з`ясував належним чином фактичні обставини справи щодо заявлених вимог і того, яка саме правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню.

Відповідно достатті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положеннястатті 141 ЦПК Українита керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно частини13статті 141ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційну скаргу задоволено, тому судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 1453,44 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю компанія «Ботік».

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю компанія «Ботік» - задовольнити.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 21 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю компанія «Ботік» про розірвання договору оренди земельної ділянки залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю компанія «Ботік» судовий збір в розмірі 1453,44 грн за подачу апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова