Рішення

від 11.02.2025 по справі 911/3830/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2025 р. Справа № 911/3830/23

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., за участю секретаря судового засідання Рженецької М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лионбуд»

до Latinwest Ltd.

про розірвання договору та стягнення 56 599, 81 євро

за участю представника позивача: Бачинська А.Ю. (ордер серії АІ № 1199277 від 28.12.2023)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

20.12.2023 через канцелярію Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Лионбуд» (далі - ТОВ «Лионбуд» / позивач) до Latinwest Ltd. (далі - відповідач) про:

- розірвання договору № 20.09 від 20.09.2021, укладеного між Latinwest Ltd. та ТОВ «Лионбуд»;

- стягнення з Latinwest Ltd. на користь ТОВ «Лионбуд» 45 038, 00 євро попередньої оплати, 2 554, 21 євро 3 % річних та 9 007, 60 євро пені.

Заявлені вимоги обґрунтовано тим, що згідно укладеного між сторонами договору № 20.09 від 20.09.2021 (далі - спірний договір) позивач перерахував відповідачу 70 000, 00 євро попередньої оплати за товар, тоді як відповідач зобов`язався у визначений спірним договором строк поставити такий товар, попри те відповідний обов`язок останній виконав частково, оскільки поставив товар лише на суму 24 962, 00 євро.

З огляду на вказане позивач зауважив на неодноразових спробах вирішити спір з відповідачем, який не лише не виконує власні зобов`язання щодо поставки товару, але і не вказує причини такого прострочення, що, за доводами позивача, підтверджується доданими до позову копіями скриншотів з електронної переписки.

Господарський суд Київської області ухвалою від 29.12.2023 у справі № 911/3830/23, зокрема, прийняв позовну заяву ТОВ «Лионбуд» до розгляду та відкрив провадження в справі; призначив підготовче засідання на 22.01.2024; встановив строк відповідачу - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання до суду відзиву на позов, а також заяв та клопотань, які відповідно до ст. 182 Господарського процесуального кодексу України мають бути вирішені у підготовчому засіданні (за наявності) разом з доказами направлення копій вказаних заяв та / або клопотань на адресу іншої сторони.

17.01.2024 та 19.01.2024 на електронну адресу Господарського суду Київської області від Latinwest Ltd. надійшли клопотання про відкладення судового засідання.

Господарський суд Київської області ухвалою від 22.01.2024 у справі № 911/3830/23 призначив підготовче засідання на 19.02.2024.

16.02.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області від ТОВ «Лионбуд» надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти юридичної особи, зареєстрованої згідно законодавства Латвії - Latinwest Ltd (VAT № L40103009436), що знаходяться на будь-яких рахунках у банківських установах або інших фінансово-кредитних установах, та майно, належне юридичній особі, зареєстрованій згідно законодавства Латвії - Latinwest Ltd (VAT № L40103009436), в межах суми позову - 56 599, 81 грн.

Господарський суд Київської області ухвалою від 19.02.2024 у цій справі залишив без розгляду клопотання Latinwest Ltd. від 17.01.2024 та 19.01.2024 про відкладення судового засідання, відклав підготовче засідання на 22.04.2024, зобов`язав позивача здійснити переклад ухвали Господарського суду Київської області від 19.02.2024 у справі № 911/3830/23 на латиську мову та надати суду її нотаріально засвідчений переклад.

Господарський суд Київської області ухвалою від 20.02.2024 у справі № 911/3830/23, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2024 у справі № 911/3830/23, відмовив у задоволенні заяви ТОВ «Лионбуд» про забезпечення позову.

19.04.2024 на електронну адресу Господарського суду Київської області від Latinwest Ltd. надійшла заява про видачу та переклад матеріалів справи, призначення нового підготовчого судового засідання та роз`яснення процесуальних прав.

Господарський суд Київської області ухвалою від 22.04.2024 у справі № 911/3830/23 залишив без розгляду заяву Latinwest Ltd. від 19.04.2024 про видачу та переклад матеріалів справи, призначення нового підготовчого судового засідання та роз`яснення процесуальних прав, відклав підготовче засідання на 24.07.2024, зобов`язав позивача здійснити переклад ухвали Господарського суду Київської області від 22.04.2024 у справі № 911/3830/23, копій позовної заяви ТОВ «Лионбуд» та претензії ТОВ «Лионбуд» до Latinwest Ltd. на латиську мову та надати суду їх нотаріально засвідчений переклад.

15.05.2024, на виконання вимог ухвали Господарського суду Київської області від 22.04.2024 у справі № 911/3830/23, позивач надав через канцелярію Господарського суду Київської області нотаріально засвідчений переклад документів на латиську мову.

19.07.2024 на електронну адресу та 01.08.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області від Latinwest Ltd. надійшли два ідентичних документа на латиській мові.

Господарський суд Київської області ухвалою від 24.07.2024 у цій справі зобов`язав Latinwest Ltd. здійснити переклад ордера на українську мову та надати суду його нотаріально засвідчений переклад, відклав підготовче засідання на 24.09.2024, зобов`язав позивача здійснити переклад ухвали Господарського суду Київської області від 24.07.2024 у справі № 911/3830/23 на латиську мову та надати суду її нотаріально засвідчений переклад.

20.08.2024, на виконання вимог ухвали Господарського суду Київської області від 24.07.2024 у справі № 911/3830/23, позивач надав через канцелярію Господарського суду Київської області нотаріально засвідчений переклад такої ухвали на латиську мову.

20.09.2024 на електронну адресу та 07.10.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшли два ідентичних за змістом клопотання про приєднання документів та зміну часу розгляду справи у зв`язку із зайнятістю суду в іншій кримінальній справі.

Господарський суд Київської області ухвалою від 24.09.2024, занесеною до протоколу судового засідання від 24.09.2024 у справі № 911/3830/23, повторно зобов`язав Latinwest Ltd. здійснити переклад ордера на українську мову та надати суду його нотаріально засвідчений переклад.

Господарський суд Київської області ухвалою від 24.09.2024 у справі № 911/3830/23, зокрема, залишив без розгляду клопотання відповідача про приєднання документів та зміну часу розгляду справи у зв`язку із зайнятістю суду в іншій кримінальній справі, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 29.10.2024, зобов`язав позивача здійснити переклад ухвали Господарського суду Київської області від 24.09.2024 у справі № 911/3830/23 на латиську мову та надати суду її нотаріально засвідчений переклад.

17.10.2024, на виконання вимог ухвали Господарського суду Київської області від 24.09.2024 у справі № 911/3830/23, позивач надав через канцелярію Господарського суду Київської області нотаріально засвідчений переклад такої ухвали на латиську мову.

Господарський суд Київської області ухвалою від 29.10.2024 справі № 911/3830/23 оголосив у судовому засіданні перерву до 03.12.2024, зобов`язав позивача здійснити переклад ухвали Господарського суду Київської області від 29.10.2024 у справі № 911/3830/23 на латиську мову та надати суду її нотаріально засвідчений переклад.

20.11.2024, на виконання вимог ухвали Господарського суду Київської області від 29.10.2024 у справі № 911/3830/23, позивач надав через канцелярію Господарського суду Київської області нотаріально засвідчений переклад такої ухвали на латиську мову.

03.12.2024 на електронну адресу Господарського суду Київської області надійшов лист Latinwest Ltd. від 02.12.2024.

Господарський суд Київської області ухвалою від 03.12.2024 у справі № 911/3830/23 залишив без розгляду електронний лист від 02.12.2024 та оголосив у судовому засіданні перерву до 21.01.2025.

19.12.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області позивач подав нотаріально засвідчений переклад ухвали Господарського суду Київської області від 03.12.2024 у справі № 911/3830/23 на латиську мову.

16.01.2025 через підсистему «Електронний суд» ТОВ «Лионбуд» надіслало пояснення (щодо нарахування штрафних санкцій), згідно змісту яких просило суд врахувати такі пояснення під час розгляду справи.

17.01.2025 на електронну адресу Господарського суду Київської області від відповідача надійшла заява про призначення слухання справи в режимі відеоконференції.

Господарський суд Київської області ухвалою від 21.01.2025 у справі № 911/3830/23 залишив без задоволення заяву Latinwest Ltd. про призначення слухання справи в режимі відеоконференції, залишив без розгляду додаткові пояснення ТОВ «Лионбуд» від 16.01.2025 та оголосив у судовому засіданні перерву до 11.02.2025.

У судове засідання 11.02.2025, як і в попередні підготовчі та судові засідання з розгляду цієї справи, представник відповідача не з`явився.

До того ж відповідач не скористався наданим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) правом і відзив на позовну заяву та / або доказів у справі не надав, тоді як суд вчинив передбачені процесуальними приписами дії з повідомлення Latinwest Ltd. про розгляд цієї справи.

Так, з матеріалів означеної справи випливає, що відповідачем у цій справі є іноземний суб`єкт господарювання - юридична особа, яка є нерезидентом із місцезнаходженням у Республіці Латвії - Latinwest Ltd. (Латвія, LV-1007, вул. Даугавривас, буд. 77-А).

Відповідно до ст. 365, ч. 1, 2 ст. 367 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

У разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Поряд з тим слід враховувати, що ст. 367 ГПК України передбачено право, а не обов`язок суду звертатися у разі необхідності до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави з судовим дорученням з урахуванням обставин конкретної справи та вимог закону.

Водночас порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Республіки Латвії регулюється Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, укладеною 15.11.1965 в м. Гаага (далі - Конвенція), до якої Україна приєдналася 19.10.2000 відповідно до Закону України № 2052-III від 19.10.2000 «Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах».

Приписами ст. 1, 5, 10 Конвенції передбачено, що ця Конвенція застосовується у цивільних або комерційних справах щодо всіх випадків, коли існує потреба в передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном.

Центральний Орган запитуваної Держави власноручно вручає документ або забезпечує його вручення відповідним органом:

a) у спосіб, визначений його внутрішнім правом для вручення документів, складених в цій державі, особам, що перебувають на її території, або

b) в особливий спосіб, обумовлений запитуючим органом, якщо такий спосіб не є несумісним з законами запитуваної Держави.

З урахуванням положень пункту (b) частини першої цієї статті документ може завжди бути вручений шляхом безпосередньої доставки одержувачу, який приймає його добровільно.

Якщо документ має бути вручений відповідно до частини першої цієї статті, то Центральний Орган може вимагати, щоб документ був складений або перекладений офіційною мовою або однією з офіційних мов запитуваної Держави.

Якщо запитувана держава не заперечує, то ця Конвенція не обмежує можливості надсилати судові документи безпосередньо поштою особам, які перебувають за кордоном.

Згідно з інформацією, розміщеною на офіційному сайті Гаазької конференції з міжнародного приватного права (www.hcch.net), договірна сторона, тобто Республіка Латвія, відповідно до ст. 10 не заперечує проти свободи надсилання судового документа поштовими каналами безпосередньо адресату в межах Латвійської Республіки (пункт (а) статті 10), якщо документ вручається латиською мовою або супроводжується перекладом на латиську мову та надсилається адресату рекомендованим поштовим листом (з повідомленням про вручення).

З огляду на вказане, з метою належного повідомлення відповідача про розгляд означеного спору, суд дійшов висновку про вручення постановлених у цій справі ухвал Latinwest Ltd. у передбаченому пунктом (а) статті 10 Конвенції порядку, через направлення примірників таких ухвал разом з нотаріально засвідченим їх перекладом на латиську мову безпосередньо поштою на адресу місцезнаходження відповідача.

В розрізі вказаного вище висновку судом враховано, що згідно викладеної у постанові Верховного Суду від 29.04.2022 у справі № 905/830/21 правової позиції суд має право обрати канал вручення документів з урахуванням вимог Конвенції. Основний та альтернативні канали є рівнозначними, тому суд з урахуванням принципу пропорційності (конкретних обставин справи) має обирати відповідний канал вручення документів.

Також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.06.2020 у справі № 910/3980/16 викладено правову позицію про те, що ані норми чинного процесуального законодавства України, ані приписи міжнародних договорів, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, не містять вимоги щодо необхідності повідомлення іноземного суб`єкта господарювання про кожне наступне судове засідання у справі шляхом направлення до компетентного органу іноземної держави судового доручення про вручення документів нерезиденту України, та, у зв`язку з цим, зупинення щоразу провадження у справі, що, у свою чергу, призводить до порушення розумного строку розгляду справи.

Отже, враховуючи викладене, суд повідомляв відповідача про розгляд означеного спору, при цьому не зупиняючи провадження у цій справі, через направлення копій ухвал Господарського суду Київської області про відкладення підготовчого засідання від 19.02.2024, від 22.04.2024 та від 24.07.2024, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті від 24.09.2024, а також про оголошення перерви у судовому засіданні в означеній справі від 29.10.2024 та від 03.12.2024 разом із нотаріально засвідченим їх перекладом на офіційну мову Республіки Латвії засобами поштового зв`язку на адресу місцезнаходження Latinwest Ltd., про що свідчать відповідні відмітки на зворотному боці наявних в матеріалах справи оригіналів таких ухвал № 147 від 28.03.2024, № 229 від 15.05.2024, № 362 від 23.08.2024, № 458 від 17.10.2024, № 497 від 21.11.2024 та № 530 від 19.12.2024.

Крім того суд направляв копії всіх постановлених у цій справі ухвал на визначені умовами додаткової угоди № 3 до спірного договору електронні адреси відповідача («ІНФОРМАЦІЯ_2» та «ІНФОРМАЦІЯ_3»), що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками.

До того ж всі постановлені у справі № 911/3830/23 ухвали суд офіційно оприлюднив у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua (далі - Реєстр), як наслідок, відповідні рішення суду знаходяться у вільному доступі, оскільки за змістом ст. 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом, а всі судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі «Судова влада України».

З огляду наведеного суд дійшов висновку, що відповідачу надано право бути обізнаним із відповідним судовим провадженням та можливість реалізувати право на участь у судовому процесі у передбаченому процесуальним законом порядку, із поданням заяв та / або письмових пояснень стосовно власної позиції по суті спору.

Означений висновок підтверджується також намаганнями відповідача звернутися до суду із заявами та клопотаннями, які, з огляду на недотримання Latinwest Ltd. порядку та форми для звернення із останніми, були залишені судом без розгляду.

У судовому засіданні 11.02.2025, закінчивши з`ясування обставин справи та перевірку їх доказами, суд оголосив про перехід до судових дебатів, по завершенні яких перейшов до стадії ухвалення судового рішення та проголосив вступну і резолютивну частини рішення, водночас

УСТАНОВИВ:

20.09.2021 між Latinwest Ltd. як постачальником та ТОВ «Лионбуд» як покупцем (далі - сторони) укладено договір № 20.09 (далі - договір № 20.09), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується у порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити обладнання в асортименті (далі - товар) відповідно до специфікацій (визначені у відповідних додатках до договору, що укладаються по кожному замовленню товару окремо) та проектної документації (додаток № 2 до договору), а покупець зобов`язується прийняти належним чином поставлений товар та сплатити його ціну у порядку та на умовах, викладених в договорі.

Положеннями пп. 1.2, 1.5, 1.12, 2.1, 2.2, п.п. 2.3.1, 2.3.2 п. 2.3, пп. 2.5, 2.6, 2.8, 2.16, п.п. 4.2.1 п. 4.2, пп. 4.4, 5.2, 8.1, 8.3, 8.5, 8.15 договору № 20.09 визначено, що найменування (асортимент), кількість, ціна одиниці та ціна партії товару вказується в специфікації (відповідний додаток до договору, що укладається по кожному замовленню товару окремо) та відображається у видатковій накладній.

Результатом належним чином виконаної поставки за цим договором є товар, який функціонує відповідно до його цільового призначення і всіх вимог щодо якості, які визначені умовами цього договору та проекту.

Постачальник, в рамках виконання своїх обов`язків за договором, зобов`язується доставити за свій рахунок на об`єкт покупця, що визначений в п. 2.1 договору, здійснити за свій рахунок всі необхідні дії для розмитнення товару, здійснити за свій рахунок його приймання, розвантаження, складування і подання для здійснення приймання-передачі за цим договором.

Постачальник здійснює поставку товару на об`єкт покупця: База відпочинку MacPaw Village, що розташована за адресою: Київська обл., Переяслав-Хмельницький район, с. Циблі, урочище «В`юнище» (в тексті договору та далі по тексту - об`єкт).

Право власності на товар та ризики випадкового його знищення або пошкодження переходять до покупця з моменту прийняття товару, визначеного датою підписання представником покупця видаткової накладної та акта приймання-передачі товару щодо вимог по якості.

Строк постачання товару, що визначений в додатку № 1 (специфікація № 1) від 20.09.2021 та додатку № 2 (специфікація № 2) від 20.09.2021, що укладаються до додаткової угоди № 1 від 20 вересня 2021 року до даного договору, на об`єкт покупця складає 7 (сім) календарних днів з дня, що є наступним за останнім днем строку, вказаного в п. 2.3.2 договору, та за умови готовності об`єкта до монтажу.

Строк постачання товару, що визначений в додатку № 1 (специфікація № 1) від 20.09.2021 та додатку № 2 (специфікація № 2) від 20.09.2021, що укладаються до додаткової угоди № 1 від 20 вересня 2021 року до даного договору, на склад постачальника у м. Києві складає 75 (сімдесят п`ять) календарних днів з дати здійснення авансового платежу № 1 за відповідний товар, передбаченого в таблиці № 2 додаткової угоди № 1 від 20 вересня 2021 року до даного договору.

Приймання-передача товару за кількістю, якістю та комплектністю здійснюється сторонами на об`єкті відповідно до специфікації (визначені у відповідних додатках до договору, що укладаються по кожному замовленню товару окремо).

Разом із товаром постачальник зобов`язаний надати видаткові накладні на отриманий товар, акт приймання-передачі товару, інструктивну документацію відповідно до переліку, наведеному в специфікації (визначені у відповідних додатках до договору, що укладаються по кожному замовленню товару окремо), інші документи, якщо обов`язковість їх надання передбачена чинним законодавством Європейського союзу та України. Зазначена документація має бути затверджена підписами уповноважених осіб та мокрою печаткою постачальника.

Підтвердженням належним чином виконаного постачання товару відповідно до вимог п. 2.5.1 договору є видаткова накладна, яка підписується представниками сторін після постачання товару. Підтвердженням належним чином виконаного постачання товару відповідно до вимог п. 2.5.2 договору є підписаний покупцем акт приймання-передачі товару щодо вимог по якості, який підписується покупцем одночасно із актом виконання монтажних і пуско-налагоджувальних робіт, що підписується покупцем відповідно до договору, визначеного в п. 2.5 даного договору.

У разі порушення постачальником строків поставки товару в об`ємі від 100 % до 50 % від усього об`єму товару за відповідною специфікацією (строк, вказаний п.п. 2.3 договору) на строк більше 10 (десять) робочих днів, то весь товар за відповідною специфікацією визнається не поставленим, а постачальник таким, що не може виконати свої обов`язки по договору щодо поставки відповідного товару. У такому разі покупець має право розірвати договір / відповідний додаток до договору, що укладаються по кожному замовленню товару окремо (специфікація) шляхом направлення постачальнику відповідного письмового повідомлення та вимагати відшкодування всіх пов`язаних з цим збитків. При цьому договір / відповідний додаток вважається припиненим на 5 (п`ятий) календарний день з моменту направлення відповідного письмового повідомлення покупцем та не потребує підписання додаткових угод до договору. У цьому випадку постачальник зобов`язаний повернути покупцю оплату, сплачену за договором / відповідним додатком за такий не поставлений товар протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту направлення повідомлення про припинення договору / відповідного додатку.

Вартість товарів, що визначені в відповідному додатку до даного договору, що укладається по кожному замовленню окремо (специфікація), відповідно до цього договору, зазначається у такому відповідному додатку. Договірна ціна становить суму вартостей, вказаних у всіх додатках до даного договору, що укладаються по кожному замовленню окремо. Оплату вартості товару, що визначена в п. 4.2 договору, покупець здійснює в порядку, визначеному у даному пункті договору, якщо у відповідній додатковій угоді до даного договору, що укладається по кожному замовленню товарів окремо, сторони не узгодять інший порядок.

Замовник після підписання відповідної додаткової угоди до даного договору, що укладається по кожному замовленню товарів окремо, сплачує на рахунок постачальника перший авансовий платіж у розмірі 70 % (сімдесят відсотків) від вартості товару, відповідного окремого розділу, що вказана в таблиці № 1 цієї додаткової угоди.

Розрахунки за товар здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Всі платежі за цим договором здійснюються в євро.

За порушення договірних строків, в тому числі строків, передбачених пп. 2.3, 2.10-2.15, 3.6, 3.7, 3.14 договору, постачальник зобов`язується сплатити покупцю пеню у розмірі 1,5 % від вартості недопоставленого товару / товару з недоліками за кожний день прострочення, але не більше ніж 20 % від вартості невиконаних зобов`язань.

Договір набирає чинності з моменту підписання його повноважними представниками сторін та скріплення їх печатками і діє до повного виконання сторонами своїх обов`язків. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Усі додатки та додаткові угоди до цього договору є його невід`ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони укладені у письмовій формі, підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним законодавством України, цей договір може бути розірваний тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється договором про внесення змін та доповнень до цього договору. Якщо інше прямо не передбачено цим договором одностороннє припинення дії договору або відмова сторони від взятих на себе зобов`язань відповідно до умов договору або відмова від даного договору чи розірвання договору в односторонньому порядку не допускається. Крім випадків, визначених законодавством та іншими статтями цього договору, цей договір припиняється, зокрема, за рішенням суду про припинення дії договору, що набрало законної сили.

Додатки до договору, зокрема:

- додаткова угода № 1 (з додатками: додаток №1 «Специфікація № 1 на товар» до додаткової угоди № 1; додаток № 2 «Специфікація № 2 на товар» до додаткової угоди № 1; додаток № 3 «Специфікація № 3 на товар» до додаткової угоди № 1);

- додаткова угода № 2 - проект;

- додаткова угода № 3 - перелік уповноважених осіб сторін.

20.09.2021 між Latinwest Ltd. та ТОВ «Лионбуд» укладено додаткову угоду № 1 до договору № 20.09, пп. 1-3, п.п. 3.1.1-3.1.4 п. 3.1 якої сторони погодили, що:

- постачальник зобов`язується у порядку та на умовах, визначених даною додатковою угодою та договором, поставити обладнання в асортименті відповідно до специфікацій, визначені як відповідний додаток до даної додаткової угоди до договору, що укладається по кожному замовленню товару окремо, та проектної документації (додаток № 2 до договору), а покупець зобов`язується прийняти належним чином поставлений товар та сплатити його ціну у порядку та на умовах, викладених в даній додатковій угоді та договорі;

- найменування (асортимент), кількість, ціна одиниці та ціна партії товару зазначено в таблиці № 1 цієї додаткової угоди;

- загальна вартість товарів за цією додатковою угодою складає загальну вартість товарів, що зазначено в таблиці № 1 цієї додаткової угоди, та становить: 174 530, 00 EUR (сто сімдесят чотири тисячі п`ятсот тридцять євро 00 центів), та сплачується в послідовності, яка зазначена в таблиці № 2 цієї додаткової угоди;

- оплата вартості товару за цією додатковою угодою здійснюється покупцем у наступному порядку: замовник після підписання даної додаткової угоди сплачує на рахунок постачальника перший авансовий платіж (авансовий платіж № 1) у розмірі 70 000, 00 EUR (сімдесят тисяч євро 00 центів); другий авансовий платіж (авансовий платіж № 2) у розмірі 50 590, 00 EUR (п`ятдесят тисяч п`ятсот дев`яносто євро 00 центів) проводиться протягом 10 (десяти) банківських днів після настання обставин, визначених в п. 2.9 договору відносно товару, що визначений в додатку № 1 («Специфікація № 1») від 20.09.2021 та додатку № 2 («Специфікація № 2») від 20.09.2021, що укладаються до даної додаткової угоди; третій авансовий платіж (авансовий платіж № 3) у розмірі 36 650, 00 EUR (тридцять шість тисяч шістсот п`ятдесят євро 00 центів) проводиться протягом 10 (десяти) банківських днів після настання обставин, визначених в п. 2.9 договору відносно товару, що визначений в додатку № 3 («Специфікація № 3») від 20.09.2021, що укладається до даної додаткової угоди; остаточний розрахунок у розмірі 17 290, 00 EUR (сімнадцять тисяч двісті дев`яносто євро 00 центів) проводиться протягом 10 (десяти) банківських днів після підписання сторонами акта приймання-передачі товару щодо вимог по якості відповідно до умов пп. 2.5.2, 2.8 договору.

Також 20.09.2021 сторонами підписано до додаткової угоди № 1 від 20.09.2021 до договору № 20.09 додатки, а саме специфікації № 1, № 2 та № 3, якими узгоджено, зокрема, найменування, асортимент, кількість, вимоги до комплектації та якості, вартість за одиницю належних до поставки товарів.

Копії зазначених договору № 20.09, додаткової угоди № 1 від 20.09.2021 до нього та специфікацій № 1, № 2, № 3 наявні в матеріалах цієї справи.

Із наявної в матеріалах справи копії додатка № 4 від 07.02.2022 до додаткової угоди № 1 від 20.09.2021 випливає, що 07.02.2022 Latinwest Ltd. та ТОВ «Лионбуд» внесли зміни до специфікації № 1, виклавши її п. 1 в новій редакції.

Крім того 20.09.2021 між Latinwest Ltd. та ТОВ «Лионбуд» укладено:

1) додаткову угоду № 2 до договору № 20.09, згідно змісту якої сторони погодили долучити як невід`ємну частину договору проектну документацію, розроблену Товариством з обмеженою відповідальністю «Гудфіл», що є офіційним сервісним центром постачальника та його офіційним представником в Україні, відповідно до якої здійснюватимуться всі роботи з монтажу товару та введення його в експлуатацію;

2) додаткову угоду № 3 до договору № 20.09, згідно змісту якої сторони визначили осіб, що мають право представляти інтереси останніх під час виконання договору, зазначивши їх контактні номери телефонів та електронні адреси:

- представники постачальника: Гундарс Удрис - НОМЕР_3 - «ІНФОРМАЦІЯ_2»; Владас Кайрайтис - НОМЕР_1 - «ІНФОРМАЦІЯ_3»;

- представник покупця: Поліщук Павло Михайлович - НОМЕР_2 - « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Копії додаткових угод № 2 та № 3 від 20.09.2021 до договору № 20.09 також наявні в матеріалах означеної справи.

З огляду на наведені обставини, мотивуючи звернення до суду із позовом у цій справі, позивач зазначив, що згідно вказаних вище договору та додаткової угоди № 1 від 20.09.2021 до нього 03.11.2021 останній перерахував відповідачу авансовий платіж № 1 у розмірі 70 000, 00 євро за визначений спірним договором товар, в підтвердження чого до позову долучив копію банківської виписки по рахунку за 02.11.2021.

Однак, за доводами позивача, власний договірний обов`язок відповідач виконав частково та поставив лише товар на суму 24 962, 00 євро, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії інвойсу № INV-070222 від 07.02.2022, митної декларації та CMR (міжнародної товарно-транспортної накладної) від 12.02.2022, тоді як решту оплаченого товару на суму 45 038, 00 євро відповідач не поставив.

Посилаючись на вказані обставини та викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 правову позицію, позивач зауважив про наявність підстав для повернення останньому суми попередньої оплати з наступного дня після спливу строку поставки відповідно до ч. 2 ст. 693 та ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відтак, за твердженнями ТОВ «Лионбуд», з огляду на умови спірного договору, грошовий обов`язок з повернення попередньої оплати виник у відповідача з моменту непоставки товару, а саме з 18.01.2022.

Ураховуючи наведене та посилаючись на ст. 693 ЦК України, позивач просить суд стягнути з відповідача, зокрема, 45 038, 00 євро попередньої оплати.

В розрізі позовної вимоги про розірвання укладеного між Latinwest Ltd. та ТОВ «Лионбуд» спірного договору позивач зауважив про обставини істотності порушення відповідачем його умов, що виявляється у невиконанні останнім обов`язку щодо передачі оплаченого товару.

Так, обґрунтовуючи істотність порушення Latinwest Ltd. договору № 20.09, ТОВ «Лионбуд» вказує на обставини:

- невиконання відповідачем більшої частини умов спірного договору;

- тривалості прострочення відповідачем своїх зобов`язань згідно спірного договору - 22 місяці;

- позбавлення позивача можливості завершити будівництво СПА на визначеному у спірному договорі об`єкті, що, зі свого боку, завдає збитки у вигляді упущеної вигоди.

За доводами позивача, все зазначене вище, а також тривале вирішення спору з відповідачем у позасудовому порядку, що підтверджується долученими до позовної заяви роздруківками електронного листування, та, відповідно, тривале очікування виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, без зазначення як причин такого прострочення зобов`язання, так і будь-яких термінів його повного виконання, свідчать про наявність об`єктивних підстав для розірвання укладеного між Latinwest Ltd. та ТОВ «Лионбуд» спірного договору з метою залучення позивачем інших підрядників для завершення відповідного будівництва.

Поряд з тим під час розгляду вказаної справи по суті, на стадії з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, представником ТОВ «Лионбуд» усно зазначено, зокрема, що:

- з огляду на викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 правову позицію та з урахуванням умов спірного договору, строк поставки визначеного у ньому товару на об`єкт позивача закінчився 24.01.2022, відтак з 25.01.2022 у відповідача виник обов`язок із повернення суми попередньої оплати у розмірі 45 038, 00 євро;

- з 25.01.2022, у розумінні ч. 2 ст. 693 ЦК України, у відповідача виникло грошове зобов`язання, у зв`язку з чим у позивача виникло право нарахування з 25.01.2022 на суму відповідної попередньої оплати 3 % річних у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також пені у розмірі, передбаченому п. 5.2 спірного договору;

- обов`язок відповідача щодо повернення суми попередньої оплати не пов`язаний із направленням останньому претензії або будь-якої іншої вимоги про повернення такої оплати, а виникає в силу невиконання ним обов`язку з поставки товару;

- на контактний номер телефону уповноваженої особи відповідача було направлено претензію, що підтверджується паперовою копією електронного доказу - роздруківкою з месенджеру, долученою до позовної заяви, тоді як відповідач таку претензію отримав, про що свідчить його відповідь, в якій останній не заперечував проти наявної заборгованості, та яка також міститься в матеріалах означеної справи;

- перерахування відповідачу авансового платежу № 1 у розмірі 70 000, 00 євро за визначений спірним договором товар було здійснено позивачем 02.11.2021.

Положеннями ч. 9 ст. 165 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки відповідачем не надано суду ані відзиву на позовну заяву, ані будь-яких інших доказів, що впливають на вирішення цього спору по суті, суд відповідно до ст. 165 ГПК України здійснював розгляд означеної справи за наявними у ній матеріалами.

З`ясувавши обставини справи та дослідивши подані докази, заслухавши заключне слово представника позивача, суд дійшов таких висновків.

Так, за позовом ТОВ «Лионбуд» заявлено до стягнення з Latinwest Ltd., зокрема, 45 038, 00 євро попередньої оплати, 2 554, 21 євро 3 % річних та 9 007, 60 євро пені, нарахованої згідно п. 5.2 спірного договору у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору щодо строку поставки товару.

Відповідно до ст. 4, 5, 14 Закону України «Про міжнародне приватне право» право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

У випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

Правила цього Закону не обмежують дії імперативних норм права України, що регулюють відповідні відносини, незалежно від права, яке підлягає застосуванню.

Пунктом 5.11 договору № 20.09, укладеного між сторонами вказаного спору, передбачено, що у випадку неможливості розв`язання спорів шляхом переговорів, справа передається до компетентного суду та вирішується згідно чинного законодавства України.

Приписами ст. 1, 4, 6, 11, 12 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980, приєднання якої відбулося згідно Указу Президії Верховної Ради Української РСР №7978-XI від 23.08.1989 «Про приєднання Української Радянської Соціалістичної Республіки до Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів», унормовано, що ця Конвенція застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких перебувають у різних державах:

a) коли ці держави є Договірними державами; або

b) коли згідно з нормами міжнародного приватного права застосовано право Договірної держави.

Ця Конвенція регулює тільки укладення договорів купівлі-продажу та ті права й зобов`язання продавця і покупця, які випливають з такого договору. Зокрема, оскільки інше безпосередньо не передбачено Конвенцією, вона не стосується:

a) дійсності самого договору, чи яких-небудь його положень, чи будь-якого звичаю;

b) наслідків, які може мати договір щодо права власності на проданий товар.

Сторони можуть виключати застосування цієї Конвенції або, за умови додержання статті 12, відступати від будь-якого з її положень чи змінювати його.

Не вимагається, щоб договір купівлі-продажу укладався чи підтверджувався в письмовій формі або підпорядковувався іншій вимозі щодо форми. Він може доводитися будь-якими засобами, включаючи свідчення.

Будь-яке положення статті 11, статті 29 частини II цієї Конвенції, яке допускає, щоб договір купівлі-продажу, його зміна та припинення за згодою сторін або оферта, акцепт чи будь-яке інше вираження наміру здійснювалися не в письмовій, а в будь-якій іншій формі, незастосовне, якщо хоча б одна зі сторін має своє комерційне підприємство в договірній державі, яка зробила заяву на підставі статті 96 цієї Конвенції. Сторони не можуть відступати від цієї статті чи змінювати її дію.

Так, Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 7978-XI від 23.08.1989 «Про приєднання Української Радянської Соціалістичної Республіки до Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів» постановлено приєднатися від імені Української Радянської Соціалістичної Республіки до Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 з такою заявою:

«Українська Радянська Соціалістична Республіка відповідно до статей 12 та 96 Конвенції заявляє, що будь-яке положення статті 11, статті 29 або частини II Конвенції, яке допускає, щоб договір купівлі-продажу, його зміна або припинення угодою сторін чи оферта, акцепт або будь-яке інше вираження наміру здійснювались не в письмовій, а в будь-якій формі, незастосовне, якщо хоча б одна із сторін має своє комерційне підприємство в Українській Радянській Соціалістичній Республіці».

З огляду на вказане суд дійшов висновку, що до спірних у вказаній справі правовідносин підлягають застосуванню нормативно-правові акти України, положення договору № 20.09, а також згадана Конвенція в тій її частині, до якої Україна приєдналася з урахуванням зробленої заяви.

Згідно приписів ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509, ч. 1 ст. 627, ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, і з договорів.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, статтею 629 ЦК України закріплено фундаментальний принцип обов`язковості договору, на якому базуються договірні правовідносини, тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

З огляду зазначеного суд дійшов висновку, що підписання як з боку позивача, так і з боку відповідача спірного договору, а також додаткових угод до нього без будь-яких заперечень щодо вказаних у них умов, свідчить про погодження сторін з таким правочином та породжує для них обов`язки щодо його виконання.

Водночас укладений сторонами у справі спірний договір за своєю правовою природою та істотними умовами є договором поставки, який підпадає під правове регулювання, зокрема, статті 712 ЦК України.

Згідно із ч. 1 ст. 655, ч. 1 ст. 662, ч. 1 ст. 664, ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до ст. 30, 33 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 продавець зобов`язаний поставити товар, передати документи, що стосуються його, та передати право власності на товар відповідно до вимог договору та цієї Конвенції.

Продавець повинен поставити товар, зокрема, якщо договір встановлює чи дає можливість визначити дату поставки - в цю дату.

Згідно із частинами 1, 7 статті 193 ГК України, що кореспондують з приписами статей 525, 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частина 1 статті 530 ЦК України визначає, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Враховуючи зазначені вище норми закону та системний аналіз правовідносин, які склались між сторонами щодо умов, порядку та строків поставки продукції, суд дійшов висновку, що проведена позивачем попередня оплата (авансовий платіж № 1) породжує для відповідача обов`язок по поставці погодженого у специфікації № 1 на суму 58 786, 00 євро та специфікації № 2 на суму 42 138, 00 євро товару у передбачений п.п. 2.3.1, 2.3.2 п. 2.3 спірного договору строк - до 24.01.2022.

Натомість, як випливає з матеріалів цієї справи, відповідач власний договірний обов`язок по поставці товару за договором №20.09 належним чином не виконав та поставив на підставі інвойсу № INV-070222 від 07.02.2022 і міжнародної товарно-транспортної накладної від 12.02.2022 товар лише на суму 24 962, 00 євро, тоді як попередньо оплачений на решту 45 038, 00 євро товар відповідач на користь ТОВ «Лионбуд» не передав.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Частинами 1-3 та 6 статті 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є інші юридичні факти.

Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Так, умовою застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю та у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: вимагати передання оплаченого товару від продавця або вимагати повернення суми попередньої оплати, і така можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця.

Волевиявлення ж стосовно обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, доведеної до продавця.

Звідси, оскільки законом не визначено форми пред`явлення такої вимоги покупця, останній може виразити свою волю та здійснити право вимоги будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Приписами ст. 73, 74, 76, 78, 86 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду зазначених вище норм процесуального права суд вважає за необхідне вказати, що судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому, тоді як:

- належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини, тобто під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання;

- обов`язок доказування в силу вимог процесуального закону покладено безпосередньо на сторони, тоді як надання оцінки доказам є виключною компетенцією суду та здійснюється за унормованими процесуальними нормами правилами і принципами / стандартами.

Згідно із ч. 1, 4, 5 ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Частиною 7 статті 82 ГПК України унормовано, що у порядку, передбаченому цією статтею, суд за заявою учасника справи чи з власної ініціативи може оглянути веб-сайт (сторінку), інші місця збереження даних в мережі Інтернет з метою встановлення та фіксування їх змісту.

Приписами ст. 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розрізі наведених процесуальних приписів суд вважає за необхідне звернутися до усталеної судової практики, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, у постановах Верховного Суду від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21 та від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21, яка зводиться до такого:

- паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи;

- повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

До того ж у постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 Велика Палата Верховного Суду вказала, що:

- суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст;

- у таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення;

- відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням;

- якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.

Так, в матеріалах означеної справи наявні паперові копії електронного листування, що здійснювалося 16.05.2022 та 19.08.2022 між такими електронним поштовими скриньками як: «ІНФОРМАЦІЯ_3», «ura5mn.lion7@gmail.com», «ІНФОРМАЦІЯ_2», «baraban.kolya@gmail.com», «barabankolya@gmail.com», «nik.tupota@gmail.com», «baraban.viacheslav@gmail.com», «ira.tytarenko@gmail.com» та «gribok-@ukr.net», зміст якого зводиться до емоційного повідомлення відповідача про неотримання від нього товару на попередньо оплачену суму за спірним договором, а також намагань погодити дату передання визначеного у специфікаціях № 1 та № 2 товару, тобто за відсутності жодної чітко сформульованої вимоги стосовно поставки позивачу товару або повернення останньому суми попередньої оплати за договором №20.09.

В розрізі наведеного судом також враховано, що електронна адреса («ura5mn.lion7@gmail.com»), з якої здійснювалося листування з відповідачем від імені позивача, не визначена умовами додаткової угоди №3 до договору №20.09 як адреса уповноваженого його представника.

Крім того з аналогічним змістом в матеріалах справи містяться паперові копії електронного листування у месенджері, одного із учасників якого іменовано як Gundars Udris, однак без відображення у відповідному листуванні контактного номера телефону останнього, що виключає можливість суду перевірити такий засіб зв`язку на предмет його належності саме як представнику Latinwest Ltd.

Водночас у одній із наявних в матеріалах справи копій роздруківки електронного листування у месенджері також йшла мова про направлення підписаної ТОВ «Лионбуд» претензії, проте з одночасною відсутністю відображення дати написання такого повідомлення та неможливістю встановити зміст вкладеного до такого повідомлення документа.

З огляду викладеного суд вважає за необхідне зауважити, що зміст означеного електронного листування викликає у суду розумний сумнів стосовно доводів позивача як про звернення саме із претензією про повернення ТОВ «Лионбуд» суми попередньої оплати за договором №20.09, так і про те, що така комунікація велась саме між позивачем та відповідачем.

У зв`язку з чим, розглядаючи спір у цій справі та керуючись наведеними нормами процесуального права, суд у судових засіданнях неодноразово пропонував позивачу надати для огляду оригінали електронних доказів, зокрема, на підтвердження зазначених ТОВ «Лионбуд» обставин направлення відповідачу претензії про повернення суми попередньої оплати за договором № 20.09.

Однак позивачем не продемонстровано суду оригінали відповідних електронних доказів на підтвердження наведених вище обставин, тобто не доведено, що належний позивачу та/або його представнику носій збереження електронних даних містить відомості про направлення відповідачу чітко сформульованої вимоги щодо попередньо оплаченого товару.

Отже, додані до позову роздруківки електронного листування, в розрізі зазначених вище процесуальних норм стосовно достовірності доказів, визнаються судом неспроможними, позаяк вказані документи:

1) не несуть в собі безсумнівну правдивість таких даних та не слугують тією інформацією, яка може встановлювати об`єктивну істинність обставин вчинення надіслання відповідачу претензії про повернення ТОВ «Лионбуд» суми попередньої оплати за договором № 20.09;

2) не свідчать про безпосередній і достовірний зв`язок між зазначеними у них відомостями та, власне, обставинами волевиявлення позивача і здійснення ним вибору однозначної форми поведінки відповідача щодо попередньо оплаченого товару із заявленням про це відповідачу у формі відповідної конкретно сформульованої вимоги, позаяк самі по собі роздруковані на паперовому носії скриншоти електронного листування є такими, що не дозволяють суду перевірити належність відповідних засобів зв`язку саме представникам сторін спірного договору, а також встановити обставини створення таких документів за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини вчинення сторонами тих чи інших дій.

В розрізі вказаного судом враховано, що належність доказів - спроможність фактичних даних документа містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування та свідчити про наявність об`єктивного зв`язку між змістом доказів (відомостей, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання, тоді як за відсутності демонстрації позивачем місця збереження електронних даних та інформації про вчинені у відповідному програмному забезпеченні дії не можливо встановити будь-який зв`язок між вказаними позивачем обставинами та діями.

Інших належних, достовірних доказів надіслання/передачі відповідачу копії долученої до матеріалів претензії ТОВ «Лионбуд» суду не надано, тоді як доводи позивача про надіслання такої претензії засобами електронного листування - через месенджер, судом визнаються неспроможними та не беруться до уваги з огляду на вказане вище та неможливість встановити належність її адресата до переліку представників Latinwest Ltd.

Суд звертає увагу на те, що достовірність - властивість інформації бути правильно сприйнятою, ймовірність відсутності помилок, безсумнівна вірність наведених відомостей, які сприймає людина; відомості можуть бути достовірними або недостовірними для того, хто їх сприймає, а не взагалі.

Водночас як конкретно сформульовану вимогу зі сторони позивача до відповідача щодо попередньо оплаченого товару суд оцінює подання позивачем позову у цій справі, що разом з обставинами непоставки відповідачем товару на суму 45 038, 00 євро є достатньою умовою для застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України та трансформації обов`язку відповідача з поставки товару у обов`язок з повернення попередньо оплачених коштів.

Відтак суд дійшов висновку, що неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором № 20.09 щодо поставки попередньо оплаченого позивачем товару породжує для Latinwest Ltd. обов`язок по поверненню позивачу попередньо сплачених ним коштів у сумі 45 038, 00 євро і вказаний грошовий обов`язок є таким, що настав з моменту звернення позивача до суду з цим позовом.

Висновуючи вказане, зокрема, щодо моменту трансформації зобов`язання відповідача з поставки товару у грошовий обов`язок з повернення попередньої оплати судом враховано, що диспозиція ч. 2 ст. 693 ЦК України визначає правило поведінки не для продавця, зокрема у вигляді обов`язку поставити товар або повернути попередню оплату, а саме для покупця - його право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Звідси, момент трансформації обов`язку продавця з поставки товару у грошовий обов`язок з повернення попередньої оплати обумовлений відмовою покупця від прийняття виконання зобов`язання з поставки товару, яка, як зазначено судом раніше, реалізується вчиненням конклюдентних дій щодо однієї з наданих ч. 2 ст. 693 ЦК України правомочностей.

Схожу позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі №910/1186/23.

Закінчення ж строку поставки товару, як і логічна ймовірність усвідомлення продавцем протиправного характеру його поведінки щодо поставки товару не змінюють структури вказаної регулятивної норми права, зокрема, і її диспозиції щодо чітко визначеного правила поведінки та його адресата.

Наявні в матеріалах цієї справи копії листів відповідача від 19.10.2023, 23.10.2023 та 01.11.2023 не спростовують викладеного вище висновку суду, оскільки зі змісту останніх також неможливо достовірно встановити обставини заявлення з боку позивача до відповідача конкретно сформульованої вимоги щодо попередньо оплаченого товару.

За таких обставин, оскільки відповідач порушив взяте на себе зобов`язання по поставці товару та станом на дату прийняття відповідного рішення суми попередньої оплати позивачу не повернув, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 45 038, 00 євро попередньої оплати підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними та допустимими доказами і не спростована у встановленому порядку відповідачем.

У зв`язку з порушенням відповідачем грошового зобов`язання з повернення попередньої оплати позивач просить суд стягнути з Latinwest Ltd. 2 554, 21 євро 3 % річних, нарахованих з 18.01.2022 по 08.12.2023 на 45 038, 00 євро боргу.

Приписами ст. 612, 625 ЦК України унормовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, згідно наведених вище норм закону для застосування ст. 625 ЦК України щодо сплати боржником 3 % річних необхідним є встановлення періоду прострочення, зокрема й моменту, з якого боржник вважається таким, що прострочив грошове зобов`язання.

З наведеного вище розрахунку випливає, що позивач здійснив відповідне нарахування з 18.01.2022, вважаючи, що грошовий обов`язок відповідача з повернення попередньої оплати виник саме в момент прострочення відповідачем обов`язку з поставки визначеного умовами спірного договору товару.

Надалі ж, під час розгляду цієї справи, позивач обґрунтовував момент виникнення грошового обов`язку тими самими обставинами, проте з вказівкою на дату прострочення виконання відповідачем свого договірного зобов`язання - 25.01.2022.

Втім з огляду зроблених судом вище висновків стосовно моменту трансформації зобов`язання відповідача з поставки товару у грошовий обов`язок з повернення попередньої оплати та, власне, настання такої події зі зверненням позивача до суду з цим позовом, судом визнаються неспроможними та доказово непідтвердженими доводи позивача про те, що відповідач вважається таким, що прострочив саме грошове зобов`язання з повернення попередньої оплати у будь-яку із двох дат: ані 18.01.2022, ані 25.01.2022.

Зокрема, з огляду наданої вище оцінки наявному в матеріалах справи електронному листуванню, останнє, у розумінні процесуальних норм стосовно належності доказів, судом не прийняте як таке, що містить направлену відповідачу чітко сформульовану вимогу про повернення позивачу попередньої оплати за договором № 20.09 у сумі 45 038, 00 євро.

Судом оцінюються критично посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 та викладену у ній правову позицію стосовно виникнення у продавця обов`язку повернути суму попередньої оплати з наступного дня після спливу строку поставки відповідно до ч. 2 ст. 693 та ч. 1 ст. 530 ЦК України, позаяк викладені у такій постанові висновки ґрунтувались на інших фактичних обставинах справи та стосувались питання щодо застосування права за конкретних життєвих обставин, зокрема можливості віднесення зобов`язання із повернення попередньої оплати до грошового та нарахування на нього сум 3 % річних та інфляційних втрат.

З огляду вказаного суд вважає за необхідне наголосити, що у цій справі питання віднесення зобов`язання із повернення попередньої оплати до грошового та, відповідно, можливості нарахування на нього сум 3 % річних не є спірним та у згаданій ситуації встановленню судом підлягає лише час, з якого та протягом якого сума попередньої оплати набула ознак грошового зобов`язання.

До того ж судом враховано, що згідно ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, тоді як правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи.

З огляду на вказане, оскільки грошовий обов`язок відповідача з повернення попередньої оплати є таким, що настав з моменту звернення позивача до суду з позовом у цій справі (20.12.2023), суд дійшов висновку про безпідставність нарахування позивачем 3 % річних на суму попередньої оплати за період з 18.01.2022 по 08.12.2023, тобто за час, коли відповідач не вважався таким, що прострочив відповідний грошовий обов`язок.

Отже, суд висновує про відмову у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 554, 21 євро 3 % річних з огляду на її необґрунтованість та безпідставність.

Також у зв`язку з невиконанням відповідачем свого зобов`язання з поставки товару за договором № 20.09 позивач просить суд стягнути з Latinwest Ltd. 9 007, 60 євро пені, нарахованої з 18.01.2022 по 18.07.2022 на 45 038, 00 євро боргу.

Приписами ст. 610, 611 ЦК України унормовано, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до приписів ст. 230, 231 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно п. 5.2 договору № 20.09 за порушення договірних строків, в тому числі строків, передбачених пп. 2.3, 2.10-2.15, 3.6, 3.7, 3.14 договору, постачальник зобов`язується сплатити покупцю пеню у розмірі 1,5 % від вартості недопоставленого товару / товару з недоліками за кожний день прострочення, але не більше ніж 20 % від вартості невиконаних зобов`язань.

Враховуючи вказані вище законодавчі приписи та п. 5.2 договору № 20.09, оскільки Latinwest Ltd. порушено зобов`язання з поставки товару та допущено прострочення погоджених спірним договором строків, а також визначених додатковою угодою № 1 до договору № 20.09 та, відповідно, специфікаціями № 1, № 2 об`ємів, суд дійшов висновку про доведеність підстав для нарахування відповідачу пені, розмір якої згідно здійсненого судом перерахунку є арифметично правильним, як наслідок, вимога ТОВ «Лионбуд» про стягнення з Latinwest Ltd. 9 007, 60 євро пені є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

В розрізі наведеного висновку судом враховано, що надалі, під час розгляду цієї справи, позивачем, у зв`язку із допущеною ним у позовній заяві помилкою, визначено інший період нарахування пені - 25.01.2022-25.07.2022, проте з огляду на обмеження умовами спірного договору розміру пені її максимальним розміром - 20 % від вартості невиконаних зобов`язань, - заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір пені - 9 007, 60 євро, який визнано судом обґрунтованим, не змінився.

Також судом враховано, що судове рішення не може змінювати зміст договірного зобов`язання, яке існувало між сторонами, тобто воно залишається грошовим зобов`язанням в іноземній валюті, а тому погашення суми, що підлягає стягненню за судовим рішенням, обчислюється в іноземній валюті, яка повинна бути конвертована в національну валюту на день здійснення платежу.

До того ж, посилаючись, зокрема, на ст. 651 ЦК України, позивач зауважив про наявність підстав для розірвання укладеного між сторонами спірного договору, з огляду на довготривале, а саме протягом 22 місяців, невиконання відповідачем свого договірного обов`язку із поставки визначеного таким договором товару.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок розірвання договору.

Водночас підстави для розірвання договору передбачені ст. 651 ЦК України.

Приписами ч. 1, 2 ст. 651, ч. 1, 2 ст. 652 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Виходячи з системного аналізу наведених положень законодавства, слід дійти висновку, що за загальним правилом, викладеним в ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Про зміну або розірвання договору в порядку ч. 1 ст. 651 ЦК України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо). Законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін, що передбачено ч. 2 ст. 651 ЦК України, згідно якої договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Крім того з аналізу ст. 651 ЦК України випливає, що у цій нормі йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати зміни договору на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення між шкодою та тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Наведений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 17.04.2019 у справі № 910/6381/18 та від 14.08.2019 у справі № 910/8819/18.

Зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 611 ЦК України, тобто способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.

Підставами для виникнення юридичного спору про внесення змін у договір чи про його розірвання, який підлягає вирішенню судом є обставини, наведені у ч. 2 ст. 651 ЦК України, і ці обставини виникають в силу прямо наведених у цій нормі фактів та подій, що зумовлюють правову невизначеність у суб`єктивних правах чи інтересах.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 914/2649/17.

Зі встановлених вище обставин та матеріалів справи випливає, що відповідач, в порушення законодавчих приписів та умов спірного договору, покладений на нього договірний обов`язок по поставці товару згідно специфікацій № 1, 2 не виконав.

Отже, суд дійшов висновку, що невиконання відповідачем зобов`язання з поставки товару свідчить про істотне порушення ним своїх зобов`язань за договором № 20.09 у розумінні ст. 651 ЦК України, як наслідок, - про наявність підстав для розірвання такого договору.

Враховуючи встановлення обставин істотного порушення відповідачем умов договору у розумінні ст. 651 ЦК України, наявність яких є підставою для розірвання відповідного правочину, суд дійшов висновку, що вимога позивача про розірвання договору № 20.09 підлягає задоволенню як така, що доведена належними та допустимими доказами і не спростована у встановленому порядку відповідачем.

Стосовно ж розподілу судових витрат суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Поряд з тим згідно ч. 2 ст. 123, п. 2 ч. 1 ст. 164 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До позовної заяви додаються документи, які підтверджують, зокрема, сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Приписами ч. 1, 2 ст. 4, ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За подання позовної заяви немайнового характеру сплачується 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб установлено з 1 січня 2023 року в розмірі 2 684, 00 грн.

З огляду наведених норм закону та встановлених ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставок судового збору, за подання у 2023 році до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 2 684, 00 грн, і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 939 400, 00 грн, тоді як немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 2 684, 00 грн.

Водночас відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Зі змісту поданої в цій справі позовної заяви випливає, що означений позов має одночасно майновий (стягнення 56 599, 81 євро) і немайновий (розірвання договору) характер.

Як випливає з матеріалів цієї справи, під час звернення позивача до суду із відповідним позовом, у якості доказів сплати судового збору, до позовної заяви додано квитанції до платіжних інструкцій на переказ готівки № 45 від 15.12.2023 на суму 33 569, 40 грн та № 46 від 15.12.2023 на суму 2 684, 00 грн.

Поряд з тим станом на день сплати позивачем судового збору (15.12.2023) Національним банком України встановлено курс гривні до іноземної валюти в розмірі 40,4130 грн за євро.

Відтак, враховуючи одночасно майновий та немайновий характер поданого у цій справі позову ТОВ «Лионбуд», за подання останнього має бути сплачений судовий збір як за одну вимогу майнового характеру (56 599, 81 євро х 40, 4130 грн х 1,5 відсотка) та за одну вимогу немайнового характеру (2 684, 00 грн), що загалом складає 36 994, 52 грн (34 310, 52 грн + 2 684, 00 грн).

Отже, з огляду наданих позивачем доказів сплати судового збору за подану у цій справі позовну заяву на загальну суму 36 253, 40 грн, сума недоплаченого судового збору становить 741, 12 грн.

Тобто розподілу між сторонами підлягають такі суми сплаченого / недоплаченого судового збору: 36 253, 40 грн та 741, 12 грн відповідно, які, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, повинні стягуватися з позивача та відповідача пропорційно до задоволення останніх, при цьому в частині недоплаченого судового збору - в дохід бюджету.

За таких обставин, беручи до уваги повне задоволення судом немайнової вимоги, а також часткове задоволення майнової вимоги, а саме у розмірі 54 045, 60 євро, суд дійшов висновку про стягнення судового збору з Latinwest Ltd. на користь ТОВ «Лионбуд» у розмірі 34 738, 50 грн в частині сплаченого позивачем судового збору та з Latinwest Ltd. і з ТОВ «Лионбуд» в дохід Державного бюджету України у розмірі 707, 67 грн та 33, 45 грн відповідно в частині недоплаченого позивачем судового збору.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Розірвати договір № 20.09 від 20.09.2021, укладений між Latinwest Ltd. (Латвія, LV-1007, вул. Даугавривас, буд. 77-А, VAT № LV40103009436) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лионбуд» (04073, м. Київ, вул. Сирецька, буд. 9, ідентифікаційний код 44370973).

3. Стягнути з Latinwest Ltd. (Латвія, LV-1007, вул. Даугавривас, буд. 77-А, VAT № LV40103009436) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лионбуд» (04073, м. Київ, вул. Сирецька, буд. 9, ідентифікаційний код 44370973):

- 45 038 (сорок п?ять тисяч тридцять вісім) євро 00 євроцентів попередньої оплати;

- 9 007 (дев?ять тисяч сім) євро 60 євроцентів пені;

- 34 738 (тридцять чотири тисячі сімсот тридцять вісім) грн 50 коп. судового збору.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з Latinwest Ltd. (Латвія, LV-1007, вул. Даугавривас, буд. 77-А, VAT № LV40103009436) в дохід Державного бюджету України 707 (сімсот сім) грн 67 коп. судового збору за подання позовної заяви в частині вимоги про стягнення коштів.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лионбуд» (04073, м. Київ, вул. Сирецька, буд. 9, ідентифікаційний код 44370973) в дохід Державного бюджету України 33 (тридцять три) грн 45 коп. судового збору за подання позовної заяви в частині вимоги про стягнення коштів.

7. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в апеляційному порядку - до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено та підписано 15.05.2025.

Суддя В.А. Ярема