Постанова

від 05.05.2025 по справі 922/2490/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2025 року м. Харків Справа № 922/2490/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Стойка О.В., суддя Медуниця О.Є. , суддя Попков Д.О.

за участю секретаря судового засідання Ламанової А.В.

від представників учасників справи: не з`явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Спеціалізованого комунального підприємства по наданню соціальної допомоги мешканцям м.Харкова "ЗАПОВІТ", м. Харків на рішення господарського суду Харківської області від 17.02.2025 у справі №922/2490/24

за позовом Фізичної особи - підприємця Полупанової Зінаїди Миколаївни, м. Маріуполь

до Спеціалізованого комунального підприємства по наданню соціальної допомоги мешканцям м.Харкова "ЗАПОВІТ", м. Харків

про визнання договору укладеним

ВСТАНОВИВ:

У липні 2024 року до Господарського суду Харківської області звернулась Фізична особа - підприємець Полупанова Зінаїда Миколаївна, м. Маріуполь (далі-Позивач) з позовною заявою до Спеціалізованого комунального підприємства по наданню соціальної допомоги мешканцям м.Харкова "ЗАПОВІТ", м. Харків (далі- Відповідач) в якій просить визнати укладеним договір про надання ритуальних послуг.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.02.2025 у справі №922/2490/24 позовні вимоги задоволено у повному обсязі, визнано укладеним договір про надання ритуальних послуг між позивачем та відповідачем у редакції, викладеній в позовній заяві.

Не погодившись із зазначеним рішенням господарського суду та вважаючи його таким, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, Відповідач звернувся з апеляційною скаргою, відповідно до доводів якої зазначив, що:

- судом не враховано висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 щодо застосування статей 631 та 649 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до якого суд не наділений повноваженнями визнати укладеним договір, обов`язковість якого для Відповідача законом не обрана;

-в оскаржуваному рішенні відсутнє посилання на норми законодавства, які б зобов`язували Відповідача укласти з Позивачем договір на надання ритуальних послуг;

- судом першої інстанції не враховано висновок Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 26.06.2019 у справі № 263/15943/17 щодо того, що укладення договору юридичною особою та фізичною особою-підприємцем не є безумовною підставою для розгляду спору між ними в порядку господарського судочинства, оскільки для цього слід встановити наявність між сторонами саме господарських правовідносин, оскільки зі змісту запропонованого Позивачем до укладення договору не вбачається наявність між його сторонами господарських правовідносин, а тому спір у цій справі належить розглядати в порядку цивільного судочинства;

-судом проігноровано надання Позивачем неповного пакету документів.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на означене судове рішення, а ухвалою суду від 28.03.2025 розгляд справи призначений на 05.05.2025р о 11:30.

Від Позивача надійшла заява, в якій він заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити судове рішення без змін та розглянути справу без його участі.

Від Відповідача також надійшла заява про розгляд справи без його участі.

У судове засідання 05.05.2025р. представники сторін не з`явились, про час та місце розгляду були повідомлені належним чином, у зв`язку з чим колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у їх відсутності, оскільки вони не скористались правом участі у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлені наступні обставини:

-направлення 19 березня 2024 року Позивачем на адресу Відповідача листа за №1- 24 від 15 березня 2024 року щодо укладення договору про надання ритуальних послуг з посиланням на статті 9, 10, 12 Закону України Про поховання та похоронну справу, пункту 8 Типового положення про ритуальну службу в Україні» з наданням двох примірників Договору №1/2023, засвідченої копії довідки присвоєння ідентифікаційного номера, засвідченої копії Виписки про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності, витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань станом на 16 березня 2024 року щодо реєстрації Фізичної особи - підприємця Полупанової Зінаїди Миколаївни, перелік окремих видів ритуальних послуг, які вона пропонує надавати, який був отриманий Відповідачем 26.03.2024р.;

-надання Відповідачем відповіді №52 від 11 квітня 2024 року про відсутність додатках до заяви копії свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності, всупереч пункту 8.1 Типового положення про ритуальну службу в Україні, затвердженого Наказом державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 19 листопада 2003 року №193 та запропоновано пункт 3.2.1 Договору №1/2023 про надання ритуальних послуг викласти в наступній редакції: подати до ритуальної служби до підписання цього договору (разом із відповідною заявою) перелік ритуальних послуг, їх характеристику та вартість» або запропонувати свій обґрунтований варіант викладення змісту вказаного пункту з метою усунення викладених невизначеностей, наголошено на непогодженні з пунктом 3 Переліку окремих видів ритуальних послуг та необхідністю його видаленні -з посиланням на статтю 2 Закону України Про поховання та похоронну справу» та пункт 1.1 Порядку утримання кладовищ та інших місць поховань.

Зазначені обставини сторонами не оспорюються.

Вважаючи свої права порушеними внаслідок безпідставного ухилення Відповідача від укладання запропонованого договору, Позивач звернувся з позовом про визнання укладеним договору про надання ритуальних послуг у редакції, викладеній в позовній заяві, з посиланням на обов`язковість укладення договору про надання ритуальних послуг і відповідність проекту договору вимогам ст. 180 ГК України, нормам Закону України «Про поховання та похоронну справу», Типовому положенню про ритуальну службу в Україні, затвердженого наказом Державного комітету України з питань житлово- комунального господарства від 19.11.2003 № 193 (далі - Типове положення), а також примірному договору про надання ритуальних послуг

Відповідач, заперечуючи проти позову, у суді першої інстанції зазначав, що повідомляв Позивача про відсутність в додатках до заяви копії свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності, що є невиконанням пункту 8.1 Типового положення та пропонував Позивачу усунути такі недоліки, що ним вчинено не було.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність Позивачем зазначених у позові обставин, а саме:

- Позивач належно звернувся до Відповідача з пропозицією укласти договір про надання ритуальних послуг, тоді як вимога відповідача про внесення змін до пункту 3.2.1 договору та подання до його підписання додаткових документів є немотивованою; отримавши пропозицію Позивача, Відповідач не надав протоколу розбіжностей, як того вимагають положення цивільного та господарського законодавства, а також Типове положення;

- зміст договору, який Позивач просить визнати укладеним, відповідає вимогам статті 180 ГК України щодо наявності всіх істотних умов, нормам Закону України «Про поховання та похоронну справу», Типовому положенню, а також примірному договору про надання ритуальних послуг.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги такими, що його не спростовують, виходячи з наступного.

Сутність розглянутого спору полягає у спонуканні Відповідача до укладення Договору про надання ритуальних послуг, що є обов`язковим в силу норм Закону України «Про поховання та похоронну справу» та Типового положення про ритуальну службу в Україні, затвердженого наказом Державного комітету України з питань житлово- комунального господарства від 19.11.2003 № 193.

Беручи до уваги правову природу розглядуваних правовідносин, кореспондуючі права та обов`язки їх сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням норм Господарського та Цивільного кодексів України, які регламентують правовідносини у сфері надання послуг, а також іншими відповідними нормативно-правовим/підзаконними актами у сфері надання ритуальних послуг.

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частинами третьою, четвертою, сьомою статті 179 ГК України встановлено, що укладання господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо, зокрема, існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 187 ГК України визначено, що спори, які виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

За приписами статті 12 Закону України «Про поховання та похоронну справу» особа, яка зобов`язалася поховати померлого, на підставі свідоцтва про смерть звертається згідно зі статтею 8 цього Закону до сільського голови або ритуальної служби з приводу укладення відповідного договору-замовлення на організацію та проведення поховання. Ця особа має право обирати виконавців послуг серед суб`єктів господарської діяльності, які уклали договори із сільським головою або ритуальною службою про надання цих послуг.

Підпунктом 8.1 пункту 8 Типового положення встановлено, що ритуальна служба забезпечує укладання договорів із суб`єктами господарювання в такому порядку: суб`єкт господарювання, що виявив бажання працювати на ринку ритуальних послуг, має подати до територіальної ритуальної служби відповідну заяву щодо укладання договору про надання ритуальних послуг на ім`я її керівника та долучити до заяви (засвідчені у встановленому порядку копії) такі документи:

- копію довідки про включення до ЄДРПОУ для юридичної особи або довідки про

присвоєння ідентифікаційного номера для фізичної особи;

- копію свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності;

- перелік послуг, що пропонуються для надання суб`єктом господарювання;

- режим роботи та номер телефону.

Протягом 14 робочих днів з дня отримання заяви територіальна ритуальна служба укладає з суб`єктом господарювання договір про надання послуг при наявності всього переліку документів, передбачених цим пунктом. Безпідставна відмова в укладанні договору не допускається, вона повинна бути аргументована.

Отже, підпункт 8.1 пункту 8 Типового положення містить вичерпний перелік документів, які суб`єкт господарювання має подати до територіальної ритуальної службу додатку до заяви щодо укладання договору про надання ритуальних послуг.

При цьому Типове положення відповідно до його пункту 5 зобов`язує ритуальну службу укласти із суб`єктом господарювання договір - замовлення на організацію та проведення поховання, тобто про надання ритуальних послуг при наявності всього переліку документів, передбачених пунктом 8 Типового положення. Таких самих правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 22.05.2018 у справі №905/1041/17, від 12.02.2019 у справі № 922/52/18, від 20.02.2020 у справі №910/3270/19 і доводів про наявність підстав для відступу від них касаційна скарга не містить, а колегія суддів таких підстав не вбачає.

Оскільки здійснення підприємницької діяльності на ринку ритуальних послуг можливе, згідно із законом, лише за наявності договору, укладеного суб`єктами господарювання з ритуальною службою, то не заснована на законі відмова останньої в укладенні відповідного договору завжди має наслідками перешкоди в розширенні ринку таких послуг, яке могло б мати місце за рахунок вступу на нього нових учасників, а отже, й можливість обмеження конкуренції (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.02.2020 у справі № 910/3270/19, від 22.05.2018 у справі № 905/1041/17, від 19.01.2022 у справі № 908/695/21).

Отже доводи апелянта щодо необов`язковості укладення спірного договору є безпідставними, а висновки суду першої інстанції відповідають висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 щодо застосування статей 631 та 649 ЦК України.

Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців» (в редакції, чинній станом на 15.03.2003), який регулював відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб- підприємців, визначав, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців - це автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; свідоцтво про державну реєстрацію - це документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи-підприємця.

Разом з тим, 07.04.2011 прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скасування свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи та фізичної особи-підприємця», який набрав чинності 07.05.2011 та яким до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців» внесені зміни: 2) у частину четверту статті 3 слова «свідоцтво про державну реєстрацію, оформлене» замінено словами «виписку з Єдиного державного реєстру, оформлену»; 3) в абзаці 5 частини другої статті 4 слова «свідоцтва про державну реєстрацію та» виключено.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (в редакції, чинній на момент звернення із заявою від 15.03.2024 про укладення договору) виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - виписка) - документ в електронній або у випадках, передбачених цим Законом, у паперовій формі, який формується за результатами проведення реєстраційних дій і містить відомості про юридичну особу або її відокремлений підрозділ, фізичну особу-підприємця (у тому числі про взяття на облік в органах державної статистики та податкових органах, видачу ліцензії та документів дозвільного характеру) або громадське формування, що не має статусу юридичної особи, а також про проведену реєстраційну дію; витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - витяг) - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі.

Зважаючи на наведене, судова колегія зазначає, що вимога надання копії свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності відображала необхідність пересвідчитися при укладенні договору перебування цього суб`єкта у статусі суб`єкта господарювання, і така мета досягається повною мірою наданими позивачем документами, які підтверджують відповідний статус у відповідності до вимог чинного законодавства.

Типове положення, як підзаконний нормативний акт, не може застосовуватися всупереч приписам законів, як наведені вище, як правових актів вищої юридичної сили, що й підлягають застосуванню у спірних правовідносинах у відповідності до частини сьомої статті 11 ГПК України, а відмова ритуальною службою суб`єкту господарювання в укладенні відповідного договору з підстав надання їй копії виписки з ЄДРПОУ замість копії свідоцтва про державну реєстрацію, є не заснованою на законі.

Судом першої інстанції встановлено, що Відповідач у відповіді на заяву Позивача посилався на необхідність внесення змін до пункту 3.2.1 договору, проте не надав протоколу розбіжностей до договору, як-то вимагається діючим законодавством.

Водночас судом першої інстанції надано оцінку змісту пункту 3.2.1 договору, який Відповідач бажав викласти у іншій редакції, вказавши, що запропонована Позивачем редакція відповідає змісту цього пункту, визначеного примірним договором про надання ритуальних послуг, який є додатком до пункту 8.2 Типового положення, у зв`язку з чим підлягає затвердженню в редакції Позивача.

Протилежного суду не доведено.

Щодо юрисдикції спору.

Так, Відповідач посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 263/15943/17, що укладення договору між юридичною особою та фізичною особою-підприємцем не є безумовною підставою для розгляду спору між ними в порядку господарського судочинства, оскільки для цього слід встановити наявність саме господарських правовідносин між сторонами, за відсутності яких спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства, отже Відповідач вважає цей спір таким, що підлягає розгляду саме судом цивільної юрисдикції, оскільки до укладення договору між сторонами відсутні господарські правовідносини.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18, від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18, від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18, від 25.02.2020 у справі №916/385/19 та постановах Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 920/277/22, від 10.05.2023 у справі № 920/343/22, від 10.05.2023 у справі № 920/155/22.

Визначаючи юрисдикційність спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб`єктний склад учасників у цій справі. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23.05.2023 у справі № 925/352/22.

Пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Укладання договорів про надання ритуальних послуг здійснюється відповідно до статті 12 Закону України «Про поховання та похоронну справу» та пункту 8 Типового положення, між ритуальною службою та суб`єктом господарювання (суб`єктів господарської діяльності).

Частина друга статті 20 ГК України передбачає такий шлях (спосіб) захисту прав та інтересів суб`єктів господарювання, як установлення господарських відносин; порядок укладення господарських договорів регламентований главою 20 Розділу ІV ГК України.

Наразі, Позивач прагне установити відносини з Відповідачем, уклавши договір для здійснення господарської діяльності як суб`єкта господарювання, а не для забезпечення особистих потреб, що спростовує доводи апеляційної скарги про відсутність між сторонами господарського спору..

Отже доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.

Інших підстав до оскарження рішення суду першої інстанції апеляційна скарга не містить.

За таких обставин, викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Позивача .

Враховуючи наведене, судова колегія дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції, законних підстав до зміни або скасування рішення господарського суду Харківської області від 17.02.2025 року у справі №922/2490/24 не встановлено, отже рішення господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга-без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на заявника апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Спеціалізованого комунального підприємства по наданню соціальної допомоги мешканцям м.Харкова "ЗАПОВІТ", м. Харків на рішення господарського суду Харківської області від 17.02.2025 у справі №922/2490/24 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 17.02.2025 року у справі №922/2490/24 залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, віднести на Спеціалізоване комунальне підприємство по наданню соціальної допомоги мешканцям м.Харкова "ЗАПОВІТ", м. Харків.

Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено та підписано 15.05.2025.

Головуючий суддя О.В. Стойка

Суддя О.Є. Медуниця

Суддя Д.О. Попков