Рішення від 06.05.2025 по справі 902/1342/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" травня 2025 р. Cправа № 902/1342/24

Господарський суд Вінницької області у складі головуючої судді Нешик О.С., при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л., за участю:

представника Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області: Чугаєнко К.Є. (виписка з ЄДРЮОФОП та ГФ),

представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Івай девелопмент груп": Шкрабалюк Ю.В. (ордер №1123671 від 31.05.2024),

представника третьої особи (Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях): Северина С.Л. (виписка з ЄДРЮОФОП та ГФ),

представник третьої особи (Державного підприємства "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою") - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за первісним позовом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, м.Вінниця

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Івай девелопмент груп", м.Київ

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях, м.Вінниця, Державного підприємства "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", м.Вінниця

про визнання договору оренди продовженим,

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Івай девелопмент груп", м.Київ

до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, м.Вінниця

про повернення приміщення

ВСТАНОВИВ:

Процесуальні дії у справі.

До Господарського суду Вінницької області звернулось Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Івай девелопмент груп" з такою вимогою: "Визнати продовженим договір оренди №624-НМ нерухомого майна від 27.12.2007 (зі змінами згідно додаткового договору №1 від 03.10.2008 року, додаткового договору №2 від 31.12.2010 року, додаткового договору №3 від 28.11.2012 року, додаткового договору №4 від 21.05.2013 року, додаткового договору №5/145 від 20.12.2013 року, додаткового договору №6 від 24.05.2016 року, додаткового договору №7 від 02.02.2017 року, додаткового договору №8 від 08.04.2019 року, додаткового договору №9/481 від 19.12.2019 року та додаткового договору №10 від 13.09.2021 року) на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану."

Ухвалою суду від 23.12.2024 відкрито провадження у справі №902/1342/24, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Одночасно з пред`явленням позову Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області подало до суду заяву №9-2-0.6-10801/2-24 від 20.12.2024 (вх. канц. суду №01-48/57/24 від 20.12.2024), якою просило забезпечити позов у справі №902/1342/24 шляхом заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "Івай девелопмент груп" вчиняти дії, пов`язані із припиненням забезпечення комунальними послугами (теплопостачання, електропостачання, водопостачання) нежитлових вбудованих приміщень загальною площею 824,7 кв.м, та частини майданчику на даху площею 4,0 кв.м, що розташовані за адресою: вул.Келецька, 63, м.Вінниця, 21027, які використовуються Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області відповідно до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності та перебуває на балансі Державного підприємства "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" і є державною власністю №624-НМ від 27.12.2007 та вчиняти дії, які перешкоджають використанню таких приміщень відповідно до мети Договору оренди №624-НМ від 27.12.2007.

Ухвалою суду від 23.12.2024 заяву Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про забезпечення позову в справі №902/1342/24 задоволено. Заборонено Товариству з обмеженою відповідальністю "Івай девелопмент груп" вчиняти дії, пов`язані із припиненням забезпечення комунальними послугами (теплопостачання, електропостачання, водопостачання, водовідведення) нежитлових вбудованих приміщень загальною площею 824,7 кв.м, та частини майданчику на даху площею 4,0 кв.м, що розташовані за адресою: вул.Келецька, буд.63, м.Вінниця, Вінницька обл., 21027, які використовуються Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області відповідно до Договору оренди "нерухомого майна, що належить до державної власності та перебуває на балансі Державного підприємства "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" і є державною власністю" №624-НМ від 27.12.2007 та вчиняти дії, які перешкоджають використанню таких приміщень відповідно до мети договору оренди №624-НМ від 27.12.2007.

09.01.2025 до суду надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Івай девелопмент груп" б/н від 09.01.2025 (вх. канц. суду №25/25 від 09.01.2025) з вимогою до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про зобов`язання "повернути об`єкт оренди шляхом виселення з нежитлового приміщення площею 824,7 кв.м та частини майданчика на даху площею 4 кв.м, що перебувало в оренді Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на умовах договору оренди нерухомого майна №624-НМ від 27.12.2007."

Враховуючи взаємопов`язаність первісного і зустрічного позовів, 16.01.2025 судом постановлена ухвала про прийняття до спільного розгляду з первісним позовом зазначеної вище зустрічної позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Івай девелопмент груп" від 09.01.2025.

04.02.2025 судом прийнята ухвала про залучення до участі в розгляді справи третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача за зустрічним позовом, - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях і Державного підприємства "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", в зв`язку з чим підготовче судове засідання відкладено до 06.03.2025.

За наслідками розгляду справи, 06.03.2025, судом постановлена ухвала (занесена до протоколу судового засідання) про перерву в підготовчому судовому засіданні до 24.03.2025.

За результатами судового засідання 24.03.2025 постановлено ухвалу про оголошення перерви в підготовчому судовому засіданні до 07.04.2025. Вказаним судовим рішенням відкладено вирішення питання про прийняття до розгляду в справі №902/1342/24 доказів, долучених Товариством з обмеженою відповідальністю "Івай девелопмент груп" до додаткових пояснень б/н від 24.03.2025.

В судовому засіданні 07.04.2025 представник відповідача за первісним позовом адвокат Шкрабалюк Ю.В. підтримала подану заяву б/н від 07.04.2025 (вх. канц. суду №01-34/3571/25 від 07.04.2025), якою просила поновити пропущений процесуальний строк для подання доказів, долучених до означеної заяви та додаткових пояснень б/н від 24.03.2025.

На думку заявника, документи, які долучаються підтверджують обставини невикористання позивачем за первісним позовом частини об`єкта оренди за договором оренди "нерухомого майна, що належить до державної власності та перебуває на балансі Державного підприємства "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" і є державною власністю" №624-НМ від 27.12.2007.

Суд, розглянувши дану заяву, врахував, що предметом первісного позову в цій справі є визнання продовженим Договору оренди нерухомого майна №624-НМ від 27.12.2007 на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану на підставі пункту 6-1 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №2181-ІХ від 01.04.2022 та пункту 5 постанови КМУ "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" №634 від 27.05.2022. Водночас, предметом зустрічного позову є вимога про зобов`язання повернути спірний об`єкт оренди шляхом виселення, заявлена в зв`язку з нікчемністю договору оренди нерухомого майна №624-НМ від 27.12.2007.

З огляду на предмети та підстави первісного та зустрічного позовів в справі №902/1342/24, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови в прийнятті до розгляду доказів, долучених до заяви б/н від 07.04.2025 та додаткових пояснень б/н від 24.03.2025, оскільки їх зміст не встановлює обставини, які входять до предмету доказування в цій справі.

За результатами судового засідання, яке відбулось 07.04.2025, суд:

- поновив Товариству з обмеженою відповідальністю "Івай девелопмент груп" процесуальний строк для подання доказів, долучених до заяви б/н від 07.04.2025 (вх. канц. суду №01-34/3571/25 від 07.04.2025) та додаткових пояснень б/н від 24.03.2025 (а.с.44-52, т.2), у справі №902/1342/24;

- відмовив в прийнятті до розгляду в справі №902/1342/24 доказів, долучених Товариством з обмеженою відповідальністю "Івай девелопмент груп" до заяви б/н від 07.04.2025 (вх. канц. суду №01-34/3571/25 від 07.04.2025) та додаткових пояснень б/н від 24.03.2025 (а.с.44-52, т.2).

Також даною ухвалою судом постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу №902/1342/24 до судового розгляду по суті на 02.05.2025.

В судове засідання 02.05.2025 прибули представники сторін: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області - Чугаєнко К.Є., Товариства з обмеженою відповідальністю "Івай девелопмент груп" - Шкрабалюк Ю.В., третьої особи - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях - Северин С.Л.

Представник третьої особи - Державного підприємства "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" в судове засідання 02.05.2025 не з`явився.

02.05.2025 суд оголосив про перехід до стадії судового рішення та повідомив учасників справи, що скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення буде проголошено 06.05.2025.

Учасники справи на оголошення скороченого (вступної та резолютивної частини) рішення не з`явились.

06.05.2025 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України судом підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Стислий виклад позицій сторін.

Як слідує з викладу первісного позову та пояснень представника, позивач в обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що відповідно до пункту 10.5. Розділу 10 оспорюваного відповідачем за первісним позовом Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності та перебуває на балансі Державного підприємства "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" і є державною власністю №624-НМ від 27.12.2007, реорганізація орендодавця або перехід права власності на орендоване майно третім особам не є підставою для зміни або припинення чинності цього договору, і він зберігає свою чинність для нового власника орендованого майна (його правонаступників).

Реєстрація за відповідачем права власності на єдиний майновий комплекс ДП "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" не може бути підставою для припинення договірних правовідносин, що виникли на підставі Договору оренди "нерухомого майна, що належить до державної власності та перебуває на балансі Державного підприємства "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" і є державною власністю" №624-НМ від 27.12.2007.

Враховуючи набуття права власності на єдиний майновий комплекс ДП "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", фактичним орендодавцем за вказаним договором № 624-НМ від 27.12.2007 року (зі змінами), є ТОВ "Івай девелопмент груп", що узгоджується з пунктом 10.5. пункту 10 Договору оренди "нерухомого майна, що належить до державної власності та перебуває на балансі Державного підприємства "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" і є державною власністю" №624-НМ від 27.12.2007.

Відповідно до пункту 2 Додаткового договору № 9/481, сторони домовилися у пункті 10.1 договору друге речення викласти у такій редакції: "Дію договору оренди продовжено до 19.11.2022 року включно".

Разом з тим Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, який на даний час є продовженим.

За твердженням позивача, строк закінчення Договору оренди №624-НМ припав на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

У зв`язку із запровадженням воєнного стану в Україні, Верховна Рада України Законом від 01.04.2022 № 2181-ІХ внесла зміни до Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 157-ІХ та доповнила пунктом 6-1, яким унормовано, що під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, зокрема щодо: продовження договору оренди, шляхом запровадження можливості автоматичного продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану.

Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", яка набрала законної сили 01.06.2022. У пункті 5 Постанови визначено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.

Таким чином, строк даного Договору № 624-НМ від 27.12.2007 (зі змінами), згідно тверджень позову, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, без окремого рішення орендодавця.

Також позивач у позові стверджує про вчинення відповідачем перешкод у користуванні позивачу орендованим майном. Позивач вказує на позицію відповідача, засновано на тому, що за відсутності належним чином укладеного договору оренди приміщення між власником приміщення та Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області, відсутні правові підстави для продовження забезпечення комунальними послугами орендованих Головним управлінням приміщень згідно договору № 624-НМ від 27.12.2007 (зі змінами). Листом № 10/09 від 10.09.2024 відповідач повідомив про припинення з 23.12.2024 забезпечення зайнятих Головним управлінням приміщень комунальними послугами (теплопостачання, електропостачання, водопостачання).

Позивач вважає, що з боку відповідача має місце поведінка, яка не відповідає принципам добросовісності, що полягає у припиненні надання комунальних послуг Головному управлінню Держгеокадастру у Вінницькій області за Договором № 15 від 07.02.2024.

Враховуючи невизнання відповідачем чинності Договору оренди "нерухомого майна, що належить до державної власності та перебуває на балансі Державного підприємства "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" і є державною власністю" №624-НМ від 27.12.2007 (зі змінами), позивач звернувся до суду із цим позовом про визнання продовженим вказаного Договору оренди.

Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні 02.05.2025 підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі з підстав, вказаних у позові.

Відповідач в судовому засіданні та у відзиві на позов, поданому до суду через систему "Електронний суд" 09.01.2025 (а.с. 148-150, т.1), заявлений позов вважає необґрунтованим, посилаючись на таке.

29.03.2024 між ТОВ "Івай девелопмент груп" та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях укладено Договір купівлі-продажу єдиного майнового комплексу державного підприємства "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", а також підписано акт приймання-передачі об`єкта малої приватизації.

Наказом начальника Регіонального відділення, Голови комісії з реорганізації від 01.04.2024 № 276 було затверджено результати продажу об`єкту малої приватизації та завершено приватизацію єдиного майнового комплексу державного підприємства "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою".

29.03.2024 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу на підставі Договору купівлі-продажу єдиного майнового комплексу державного підприємства "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" проведено перереєстрацію права власності з державної на приватну, про що зроблено запис про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №54352016.

Серед об`єктів нерухомого майна, право власності на які набуто ТОВ "Івай девелопмент груп" за результатами приватизаційного аукціону, була частина нежитлових приміщень, які знаходяться за адресою: Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Келецька, 63.

Частина вищевказаної будівлі загальною площею 824,7 кв.м. та частина майданчика на даху площею 4 кв.м., перебуває в оренді Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на умовах Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності та перебуває на балансі і є державною власністю №624-НМ від 27.12.2007.

Відповідач вказує про те, що виходячи з умов договору оренди, відлік строку оренди частини приміщення по вул. Келецькій, 63 почався 27 грудня 2007 року та закінчився 19 листопада 2022 року, що склав 14 років 10 місяців та 23 дні.

Враховуючи, що скоригований Додатковими договорами пункт 10.1. Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності та перебуває на балансі і є державною власністю, №624-НМ від 27.12.2007 визначає його термін дії таким, що перевищує максимально дозволений 5-річний термін, такий договір (у редакції додаткових договорів) на переконання відповідача повинен бути нотаріально посвідченим.

Частиною третьою статті 16 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди підлягає нотаріальному посвідченню, якщо строк, на який укладається цей договір, перевищує п`ять років.

З аналогічних підстав, одночасно із відзивом на позов, 09.01.2025 відповідач ТОВ "Івай девелопмент груп" через систему "Електронний суд" подав зустрічний позов, в якому заявив про нікчемність Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності та перебуває на балансі і є державною власністю №624-НМ від 27.12.2007; просив суд зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повернути ТОВ "Івай девелопмент груп" об`єкт оренди, шляхом виселення з нежитлового приміщення площею 824,7 кв.м. та частини майданчика на даху площею 4 кв.м., що перебувало в оренді Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на умовах Договору оренди нерухомого майна №624-НМ від 27.12.2007, який відповідач за первісним позовом просить визнати нікчемним.

Позивач за первісним позовом у відзиві на зустрічну позовну заяву (а.с.171-173, т.1) не визнав зустрічну позовну заяву, вказавши про те, що у випадку неодноразової пролонгації договору оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) на підставі статті 764 ЦК України чи частини другої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (строк дії якого менший трьох років), відсутні підстави для його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Представник третьої особи - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях - Северин С.Л. в судовому засіданні 02.05.2025 заявив, що покладається на розсуд суду при вирішенні первісного та зустрічного позовів.

При цьому Регіональне відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях, залучене до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача в письмових поясненнях (а.с. 1-13, т. 2) суду пояснило наступне.

Відповідно до Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" та наказу Регіонального відділення від 11.12.2023 № 971 "Про прийняття рішення про приватизацію єдиного майнового комплексу державного підприємства "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" розпочато процес приватизації вищевказаного майна.

За результатами аукціону 29.03.2024 підписано договір купівлі-продажу об`єкта малої приватизації єдиного майнового комплексу державного підприємства "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", розташованого за адресою м. Вінниця, вул. Келецька, буд. 63 та одночасно підписано акт приймання-передачі державного майна, за якими у власність ТОВ "Івай девелопмент груп" перейшов єдиний майновий комплекс державного підприємства "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою".

Вказані документи було укладено та підписано за результатами електронного аукціону, оформленого протоколом про результати електронного аукціону № SРЕ001-UА- 20240128-41570 від 23.02.2024, затвердженого наказом Регіонального відділення № 177 від 01.03.2024. Переможцем аукціону та покупцем вказаного об`єкта малої приватизації є Товариство з обмеженою відповідальністю "Івай девелопмент груп"".

У зв`язку з тим, що на час підготовки та проведення процедури приватизації об`єкта малої приватизації єдиного майнового комплексу діяли договори оренди державного нерухомого майна, процедура приватизації проводилась з урахуванням частини 8 статті 20 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а саме: у разі зміни власника майна, переданого в оренду, до нового власника переходять права і обов`язки за договором оренди, якщо інше не передбачено договором.

Відповідно до п. 12.5 Договору оренди, перехід права власності на орендоване майно третім особам не є підставою для зміни або припинення чинності цим договором, і він зберігає свою чинність для нового власника орендованого майна (його правонаступника), за винятком випадку приватизації орендованого майна орендарем.

Строк закінчення вказаного договору оренди № 624-НМ припав на період воєнного стану, та вважається продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, про що повідомлено Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (Орендаря), листом № 11-3/3046 від 14.12.2022 про те, що договір оренди № 624-НМ від 27.12.2007 вважається продовженим автоматично, без укладення додаткового договору.

На офіційному сайті "ПРОЗОРРО.ПРОДАЖІ", інформаційним повідомленням Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях у розділі "Перелік майна, яке передано в оренду, станом на 30.09.2023 року" зазначено інформацію щодо договору оренди державного нерухомого майна № 624-НМ від 27.12.2007 з додатковими угодами, укладеного між Регіональним відділенням та ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області з цільовим призначенням «розміщення бюджетної установи», площею 824,7 кв.м., діючий до 19.11.2022, продовжено на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

Листом від 20.02.2024 №1 ТОВ "Івай девелопмент груп", адресованим оператору електронного майданчика та Регіональному відділенню повідомило про письмову згоду на взяття на себе зобов`язань, визначених умовами продажу об`єкту малої приватизації, а саме: "підтверджує, що ознайомлене з порядком проведення електронних аукціонів для продажу об`єктів малої приватизації та мені відомо його умови, а також зобов`язання, які покладені на даний об`єкт малої приватизації. У разі участі в аукціоні та купівлі вищезазначеного об`єкту малої приватизації, зобов`язуємось виконувати всі зобов`язання та дотримуватися умов продажу об`єкту малої приватизації".

Пункт 13.3 розділу 13 Договору купівлі-продажу від 29.03.2024 №2563 "Особливі умови" вказує на те, що: "Договори оренди приміщень, що входять до складу Об`єкта приватизації:

- нежитлові вбудовані приміщення загальною площею 824,7 кв.м., за адресою: Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Келецька, буд. 63 від 27.12.2007 № 624-НМ з додатковими угодами, укладений між Продавцем та ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області;

- нежитлові вбудоване приміщення загальною площею 112,5 кв.м., за адресою: Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Келецька, буд. 63 від 16.07.2019 № 2046-НМ, укладений між Продавцем та ТОВ "Гіпаніс плюс";

- нежитлові вбудовані приміщення загальною площею 1811,8 кв.м., за адресою: Хмельницька обл., м. Хмельницький, вул. Інституцька, буд. 4/1 від 12.04.2022 №2236/22, укладений між Продавцем та ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області;

- нежитлове вбудоване приміщення загальною площею 13,4 кв.м., за адресою: Хмельницька обл., м. Хмельницький, вул. Інституцька, буд. 4/1 від 18.12.2019 № 2149, укладений між Продавцем та адвокатом Сапугою Юлією Володимирівною;

- нежитлові вбудовані приміщення загальною площею 78,9 кв.м., за адресою: Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, буд. 194-А від 22.07.2019 № 653, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано- Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях та ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області, зберігають чинність для Покупця".

Регіональне відділення ФДМУ вважає, що перехід права власності та реєстрація за ТОВ "Івай девелопмент груп" права власності на єдиний майновий комплекс ДП "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не є підставою для припинення договірних правовідносин, що виникли на підставі Договору оренди № 624-НМ від 27.12.2007 (зі змінами).

Фактичні обставини, які встановив суд, та зміст спірних правовідносин.

Судом в ході розгляду справи встановлено, що 27.12.2007 між Регіональним відділенням ФДМ України по Вінницькій області, як орендодавцем, та Головним управлінням земельних ресурсів у Вінницькій області, як орендарем, укладено Договір оренди № 624-НМ нерухомого майна, що належить до державної власності та перебуває на балансі державного підприємства "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" і є державною власністю.

Відповідно до п.1.1. цього Договору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно, а саме: нежитлові вбудовані приміщення: на 1-му поверсі - 26,3 кв.м, в т.ч.: частину коридору (7,0 кв.м) та частину вестибулю (19,3 кв.м); на 3-му поверсі - 382,5 кв.м, в т.ч.: кімнати №№ 3 - 8 (118,2 кв.м), частину кімнати №11 - (15,9), кімнату №12 (32,6 кв.м), кімнату № 13 і № 14 (46,7 кв.м), кімнату № 24 - № 26 (75,2 кв.м), туалети - (28,0 кв.м), коридор (65,9 кв.м); на 5-му поверсі - 83,9 кв.м, в т.ч.: № 3 - № 4 (44,7 кв.м), частину коридору № 2 (5,7 кв.м), частину актовового залу № 7 (33,5 кв.м); частину сходинкової клітини з 1 по 5 поверхи - 20,0 кв.м, (надалі - нерухоме майно), загальною площею 512,7 кв.м, що розташовані за адресою: 21027, м. Вінниця, вул. Келецька, 63, в п`ятиповерховому адміністративному корпусі з підвалом, частина якого перебуває на балансі Державного підприємства "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" (далі - балансоутримувач) і є державною власністю, вартість яких визначена згідно з бухгалтерськими даними станом на 01.10.2007 і становить: відновна - 136911,00 грн, залишкова - 75930,00 грн.

Відповідно до п. 1.2. Договору майно передано в оренду з метою розміщення в ньому Головного управління земельних ресурсів у Вінницькій області.

До Договору його сторонами вносилися зміни шляхом укладення додаткових правочинів, а саме: додаткового договору № 1 від 03.10.2008, додаткового договору № 2 від 31.12.2010, додаткового договору № 3 від 28.11.2012, додаткового договору № 4 від 21.05.2013, додаткового договору № 5/145 від 20.12.2013, додаткового договору № 6 від 24.05.2016, додаткового договору № 7 від 02.02.2017, додаткового договору № 8 від 08.04.2019, додаткового договору № 9/481 від 19.12.2019 року та додаткового договору № 10 від 13.09.2021.

За умовами Договору № 624-НМ від 27.12.2007 (зі змінами), Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області орендує ряд нежитлових вбудованих приміщень загальною площею 824,7 кв.м. та частини майданчику на даху площею 4,0 кв.м., що розташовані за адресою: 21027, м. Вінниця, вул. Келецька, 63.

Відповідно до пункту 2 Додаткового договору № 9/481 від 19.12.2019 дію Договору оренди продовжено до 19.11.2022.

07.02.2024 між ДП "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" та Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області укладено Договір № 15 про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна (зі змінами).

11.08.2022 позивач звернувся до Регіонального відділення ФДМ України у Вінницькій та Хмельницькій областях із заявою про продовження строку дії Договору № 624-НМ від 27.12.2007 на той самий строк (а.с.22-23, т.1).

Листом Регіонального відділення ФДМ України по Вінницькій та Хмельницькій областях № 11-3/3046 від 14.12.2022 позивача поінформовано про те, що Договір оренди № 624-НМ від 27.12.2007 вважається продовженим автоматично, без укладення додаткового договору, на період дії воєнного стану та чотири місяці з дати припинення чи скасування зазначеного правового режиму. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях послалось на постанову Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, якою затверджено Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, а також постанову Кабінету Міністрів України "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" від 27.05.2022 № 634. Зазначено, що відповідно до пункту 5 постанови КМУ від 27.05.2022 № 634 договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану (а.с.24, т.1).

01.04.2024 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях як орендодавець, повідомило позивача за первісним позовом про завершення приватизації об`єкта малої приватизації єдиного майнового комплексу державного підприємства "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" за адресою: м. Вінниця, вул. Келецька, 63, до складу якого входить нерухоме майно згідно договору оренди 27.12.2007 № 624-НМ, у складі якого - нежитлові вбудовані приміщення, загальною площею 824.7 кв.м, на 1-му (74,9 кв.м), 3-му (432,2 кв.м). 5-му (317.69 кв.м) поверхах та частина майданчика на даху, площею 4.0 кв.м. п`ятиповерхової адміністративної будівлі (літ. А), за адресою: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, передані в оренду Головному управлінню Держгеокадастру у Вінницькій області, згідно договору оренди від 27.12.2007 № 624-НМ. Покупець - Товариство з обмеженою відповідальністю "Івай девелопмент груп".

Відповідно до ч.8 статті 20 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ пункту 10.5 умов договору оренди, пункту 13.3 договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації, договір оренди нерухомого майна - нежитлових вбудованих приміщень, загальною площею 824,7 кв.м, на 1-му (74,9 кв.м), 3-му (432.2 кв.м), 5-му (317,69 кв.м) поверхах та частини майданчика на даху, площею 4.0 кв.м, 5-поверхової адміністративної будівлі (літ. А), за адресою: 21027, м.Вінниця, вул. Келецька, 63, зберігає чинність для покупця.

Судом встановлено і учасниками справи не заперечується той факт, що 29.03.2024 між ТОВ "Івай девелопмент груп" та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях укладено договір купівлі-продажу єдиного майнового комплексу державного підприємства "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", а також підписано акт приймання-передачі об`єкта малої приватизації.

Наказом начальника Регіонального відділення, Голови комісії з реорганізації від 01.04.2024 № 276 затверджено результати продажу об`єкта малої приватизації та завершено приватизацію єдиного майнового комплексу державного підприємства "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою".

29.03.2024 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу на підставі Договору купівлі-продажу єдиного майнового комплексу державного підприємства "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" було проведено перереєстрацію права власності з державної на приватну, про що зроблено запис про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 54352016.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що ТОВ "Івай девелопмент груп" являється власником єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" за адресою: м.Вінниця, вул. Келецька, 63, до складу якого входить нерухоме майно, яке орендує позивач за первісним позовом на підставі Договору оренди від 27.12.2007 № 624-НМ, а саме - нежитлові вбудовані приміщення, загальною площею 824,7 кв.м, на 1-му (74,9 кв.м), 3-му (432,2 кв.м). 5-му (317,69 кв.м) поверхах та частина майданчика на даху, площею 4.0 кв.м. п`ятиповерхової адміністративної будівлі (літ. А), за адресою: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027.

Судом взято до уваги, що ТОВ "Івай девелопмент груп", уклавши 29.03.2024 з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях договір купівлі-продажу єдиного майнового комплексу державного підприємства "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" було обізнано про те, що частина придбаних приміщень обтяжена орендою.

Вказане підтверджується пунктом 13.3 розділу 13 Договору купівлі-продажу від 29.03.2024 №2563 "Особливі умови" який вказує на наявність договорів оренди приміщень, що входять до складу Об`єкта приватизації, зокрема триваючого договору оренди приміщення із позивачем за первісним позовом у даній справі.

Так, Додатковим договором № 9 від 19.12.2019 року пункт 10.1. Договору оренди від 27.12.2007 № 624-НМ змінено та викладено його в такій редакції: "Дію договору оренди продовжено по 19 листопада 2022 року включно".

Пункт 10.1. Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності та перебуває на балансі і є державною власністю №624-НМ від 27.12.2007 має наступну редакцію: "Цей договір був укладений строком на 2 роки 364 дні, що діє з 27 грудня 2007 року по 25 грудня 2010 року включно. Дію договору оренди продовжено по 19 листопада 2022 року".

Листом №10/09 від 10 вересня 2024 року ТОВ "Івай девелопмент груп" заявило Головному управлінню Держгеокадастру у Вінницькій області про нікчемність Договору оренди нерухомого майна №624-НМ від 27.12.2007 (з урахуванням внесених змін до нього) та вимагало повернути ТОВ "Івай девелопмент груп" приміщення, які перебувають у користуванні Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області без законних підстав в термін до 31 вересня 2024 року (а.с.26-29, т.1.).

Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області розглянуло лист, однак не звільнило приміщення, які перебувають у користуванні Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області без законних, за твердженням відповідача, підстав.

Розглядувані судом правовідносини сторін набули характеру спірних, оскільки Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області вважає, що Договір оренди № 624-НМ від 27.12.2007 є продовженим автоматично, без укладення додаткового договору, на період дії воєнного стану та чотири місяці з дати припинення чи скасування зазначеного правового режиму.

Натомість ТОВ "Івай девелопмент груп" у відзиві на первісний позов, зустрічному позові та в судовому засіданні через свого представника заявило про нікчемність саме основного Договору оренди № 624-НМ нерухомого майна, що належить до державної власності та перебуває на балансі державного підприємства "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" і є державною власністю. Товариство посилається на те, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі, а у випадку його укладання строком на три роки і більше він підлягає нотаріальному посвідченню, крім договору, предметом якого є майно державної або комунальної власності, який підлягає нотаріальному посвідченню у разі, якщо він укладений на строк більше п`яти років.

Крім того, будь-яке рішення про продовження договорів оренди, як за результатами проведення аукціону так і без проведення аукціону, приймається орендодавцем відповідно до статті 18 Закону "Про оренду державного та комунального майна" та вимог Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 червня 2020 р. № 483.

Враховуючи, що скоригований додатковими договорами пункт 10.1. Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності та перебуває на балансі і є державною власністю, №624-НМ від 27.12.2007 визначає його термін дії таким, що перевищує максимально дозволений 5-річний термін, такий договір (у редакції додаткових договорів) повинні бути нотаріально посвідченими.

Посилаючись на відсутність нотаріального посвідчення правочину, відповідач за первісним позовом стверджує про нікчемність основного Договору оренди № 624-НМ від 27.12.2007, і власник майна вимагає виселення орендаря із орендованих ним приміщень.

Норми права, які застосував суд, оцінка доказів та висновки щодо порушення, невизнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Щодо первісного позову.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Реалізовуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України).

За вимогами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Так, відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 (далі - Порядок) визначає механізм передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду відповідно до положень Закону України Про оренду державного та комунального майна.

Відповідно до ч. 5 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" оренда здійснюється на основі таких принципів: законності; відкритості та прозорості; рівності та змагальності; державного регулювання та контролю; врахування особливостей об`єктів державної та комунальної форм власності; захисту економічної конкуренції; створення сприятливих умов для залучення інвестицій; повного, своєчасного, достовірного інформування про об`єкти оренди та порядок передачі їх в оренду; забезпечення конкурентних умов оренди та інших видів договорів.

Частиною 1 ст.15 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що право на отримання в оренду державного та комунального майна без проведення аукціону мають, зокрема, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, інші установи і організації, діяльність яких фінансується за рахунок державного або місцевих бюджетів.

Згідно ст.18 цього Закону, без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону.

Відповідно до ч.3 цієї ж статті "Договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди".

Частиною 4 ст.18 Закону встановлено, що рішення про продовження договору оренди державного майна, передбаченого частиною другою цієї статті, і рішення про відмову у продовженні договору оренди державного майна приймаються орендодавцем.

Як встановлено судом, відповідно до Договору оренди №624-НМ від 27.12.2007 (зі змінами), позивач за первісним позовом є орендарем нежитлових вбудованих приміщень, загальною площею 824,7 кв.м., та частини майданчику на даху, площею 4,0 кв.м., що розташоване за адресою: 21027, м. Вінниця, вул. Келецька, 63.

Пункт 10.5. Розділу 10 Договору оренди встановлює, що реорганізація орендодавця або перехід права власності на орендоване майно третім особам не є підставою для зміни або припинення чинності цього договору, і він зберігає свою чинність для нового власника орендованого майна (його правонаступників).

Набуття відповідачем права власності на єдиний майновий комплекс ДП "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою не припиняє договірних правовідносин, що виникли на підставі Договору оренди №624-НМ від 27.12.2007 (зі змінами).

01.04.2024 листом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях повідомлено Головне управління, що договір оренди №624-НМ від 27.12.2007 року (зі змінами) зберігає свою чинність для покупця майнового комплексу.

Відповідно до пункту 2 Додаткового договору №9/481, сторони домовилися у пункті 10.1 Договору друге речення викласти у такій редакції: "Дію договору оренди продовжено до 19.11.2022 року включно".

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, який на даний час є продовженим.

Строк закінчення Договору оренди №624-НМ припав на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

Законом України від 01.04.2022 №2181-ІХ внесено зміни до Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 157-ІХ та доповнено пунктом 61, яким передбачено, що під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, зокрема щодо: продовження договору оренди, шляхом запровадження можливості автоматичного продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану.

Відповідно до пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.

З урахуванням приписів пункту 5 постанови Кабінет Міністрів України від 27.05.2022 №634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", суд приходить до висновку, що строк дії Договору оренди №624-НМ від 27.12.2007 (зі змінами), є продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

В постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 21.02.2024 по справі № 916/309/23 суд дійшов наступних висновків: "правовий аналіз наведених нормативних приписів вказаної Постанови №634 дає підстави для висновку, що автоматичне продовження договорів оренди державного та комунального майна, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, починається з 24.02.2022, за умови, зокрема, що строк дії відповідних договорів завершується у період воєнного стану.

Зміст наведених норм права свідчить про автоматичне продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану. При цьому для продовження договору оренди на строк до припинення чи скасування воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, окреме рішення орендодавця не вимагається, про що прямо зазначено у пункті 5 Постанови №634. Винятки з цього правила прямо передбачено пунктом 5 Постанови №634 (балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону), але їх наявність в межах цього спору суди попередніх інстанцій не встановили та відповідач-1 на ці обставини не посилався.

Отже, зважаючи на наявність прямої нормативної вказівки, про яку йдеться у пункті 61 Закону №157-ІХ та пунктах 5, 16 Постанови №634, за відсутності передумови для припинення договору оренди під час дії воєнного стану з підстав, визначених у пункті 5 вказаної Постанови №634, договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану є продовженими автоматично, починаючи з 24.02.2022 на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, а тому не вважаються такими, що припинили свою дію у строк, визначений абзацом 4 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 157-ІХ".

Подібні правові позиції викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.10.2021 у справі №907/720/20, від 09.11.2021 у справі №908/2637/20, від 05.07.2022 у справі №909/479/21, від 19.07.2022 у справі №924/852/21, від 13.12.2022 у справі №916/4073/21, від 27.12.2022 у справі №910/21725/21 та від 28.02.2023 по справі №910/13661/21).

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення первісного позову в повному обсязі, оскільки, як уже наголошувалось судом вище, договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

Суд вважає неспроможними аргументи відповідача про закінчення терміну дії договору оренди та наявність підстав для виселення позивача з орендованого приміщення.

Суд зауважує також про неправомірність дій нового власника об`єкта оренди, які полягають в припиненні надання комунальних послуг Головному управлінню Держгеокадастру у Вінницькій області за Договором № 15 від 07.02.2024.

Оцінка такого аргументу відповідача проти первісного позову, як нікчемність Договору оренди №624-НМ від 27.12.2007 надається судом при оцінці правомірності зустрічних позовних вимог.

Щодо зустрічного позову.

Визначаючись з правомірністю вимог зустрічного позову, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. (висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).

Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Cтаття 14 ГПК України визначає принцип диспозитивності господарського судочинства та встановлює, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Згідно зі статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього ж Кодексу.

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку на вимогу однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Частинами 1, 2 статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Категорія нікчемності правочину в контексті судового розгляду означає, що презумпція правомірності правочину спростовується безпосередньо законом і суд при розгляді будь-якого спору, що ґрунтується на такому правочині, прямо повинен керуватися цим приписом закону, незалежно від того, чи наводили відповідні доводи учасники процесу.

За висновками Великої Палати Верховного Суду такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується лише до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує висновок щодо нікчемності правочину. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Подібні висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц (пункти 53, 54), від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 (пункти 74,75), від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (пункт 86), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 153) та інших.

У постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

Застосовуючи частину 1 статті 228 ЦК України слід враховувати логіку викладу норм у цій статті в цілому, а саме закладену там ієрархію цінностей: у частині 1 йдеться про охоплені категорією публічного порядку цінності засадничого значення для суспільства, які є очевидними (у балансі приватного і публічного інтересів тут з очевидністю переважає загальний, публічний інтерес настільки, що існування приватного інтересу може навіть не визнаватись); натомість у частині 3 йдеться про інтереси держави, суспільства, його моральні засади, які підлягають встановленню, оцінці і, якщо вони переважатимуть приватний інтерес, на задоволення якого був укладений правочин, він може бути визнаний недійсним.

У правовій державі інтереси держави повинні відповідати інтересам суспільства, не можуть їм суперечити. Ті з інтересів суспільства, які становлять власне його фундамент, становлять публічний порядок.

Тобто інтереси суспільства і публічний порядок співвідносяться як родове і видове поняття: забезпечення публічного порядку завжди в інтересах суспільства, однак не все, що становить інтерес суспільства, становить публічний порядок. Його становлять лише фундаментальні цінності.

Для цінностей, які охоплюються категорією публічного порядку, також характерна більша стабільність. Як правило, відсутня соціальна дискусія стосовно зміни цих цінностей, а держава без ініціювання такої дискусії не може навіть законом втрутитись у них.

Кожен член суспільства, як колективного носія цих засадничих цінностей, що становлять публічний порядок, усвідомлює їх значення. Очевидність цих цінностей для кожного члена суспільства обумовлює те, що правочин, який їх порушує, є нікчемним, тобто будь-яка особа може дійти висновку про його недійсність без потреби у рішенні суду, яким би той визнавав його недійсним, зважуючи приватний і публічний інтереси. Подібні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 16.02.2024 № 917/1173/22.

Верховний Суд України в постанові від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15 сформулював детальний висновок щодо застосування статті 228 ЦК України (в контексті визначення терміну «публічний порядок»):

"Статтею 228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок. Відповідно до цієї статті, по-перше, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; по-друге, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо".

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З урахуванням наведених висновків суд зазначає, що в даній справі позивач за зустрічним позовом не довів належними і допустимими доказами, в розумінні ст. ст. 76, 77 ГПК України, наявність вини сторін оспорюваного договору оренди, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину наявність вироку суду, постановленого у кримінальній справі.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).

Відповідно до п. 10 ст.1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

Частинами 1, 2 ст. 283 Господарського кодексу України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. (ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України).

Позивач за зустрічним позовом в його обґрунтування посилається на положення статті 793 Цивільного кодексу України, якою визначено загальні правила укладання договорів найму будівлі або іншої капітальної споруди. Так, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі, а у випадку його укладання строком на три роки і більше він підлягає нотаріальному посвідченню, крім договору, предметом якого є майно державної або комунальної власності, який підлягає нотаріальному посвідченню у разі, якщо він укладений на строк більше п`яти років.

Крім того, будь-яке рішення про продовження договорів оренди, як за результатами проведення аукціону так і без проведення аукціону, приймається орендодавцем відповідно до статті 18 Закону "Про оренду державного та комунального майна" та вимог Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 червня 2020 р. № 483.

Частиною третьою статті 18 Закону про оренду передбачено, що договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Пунктом 125 Порядку визначено, що не допускається внесення змін до договору оренди з метою збільшення строку дії договору оренди, крім випадків коли договір був укладений на строк, що становить менш як п`ять років, та з моменту укладення не продовжувався, і заява орендаря стосується збільшення строку оренди з метою приведення його у відповідність із визначеним Законом мінімальним строком. У разі прийняття рішення про внесення змін до договору з метою приведення його строку у відповідність із мінімальним строком оренди, передбаченим Законом, договір оренди викладається в новій редакції згідно з примірним договором оренди, затвердженим відповідно до частини першої статті 16 Закону, але перебіг строку оренди визначається ретроактивно з дати підписання акта приймання-передачі майна за договором, до якого вносяться зміни шляхом викладення його у новій редакції. Якщо це вимагається законом, договір оренди, викладений у новій редакції, підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

Розділ "Продовження договорів оренди" Порядку передбачає, що додаткова угода про продовження договору оренди майна укладається шляхом викладення договору оренди в новій редакції згідно з примірним договором оренди.

Враховуючи те, що скоригований Додатковими договорами пункт 10.1. Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності та перебуває на балансі і є державною власністю, №624-НМ від 27.12.2007 визначає його термін дії таким, що перевищує максимально дозволений 5-річний термін, такий договір (у редакції додаткових договорів) повинні бути нотаріально посвідченими. За відсутності нотаріального посвідчення, позивач за зустрічним позовом вважає вищезазначений Договір нікчемним.

Суд, розглянувши зустрічний позов дослідивши матеріали справи та оцінивши аргументи сторін, прийшов до висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні зустрічного позову з таких мотивів.

Якщо із закінченням строку договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) його дію було продовжено і наведене призвело до збільшення загального строку користування орендованим майном, який складає понад три роки, це не може бути підставою для визнання такого договору нікчемним у зв`язку з відсутністю його нотаріального посвідчення та державної реєстрації, якщо на момент укладення такого договору він відповідно до частини другої статті 215 ЦК України відповідав вимогам частини другої статті 793 та статті 794 ЦК України.

Судом в ході розгляду справи не встановлено жодних обставин, які б вказували на невідповідність вимогам Закону Договору оренди №624-НМ від 27.12.2007 як на момент його укладення так і в подальшій дії.

У разі якщо внаслідок внесення змін до договору така його істотна умова як строк його дії сторонами визначено більше, ніж три роки, а саме, якщо додатковою угодою відповідним чином змінюється пункт договору, який передбачав менш ніж трирічний строк), то, за загальним правилом, передбаченим статтею 654 ЦК України, відповідна додаткова угода чи договір у редакції такої угоди підлягають нотаріальному посвідченню, якщо інше не встановлено договором. Таким чином, у випадку неодноразової пролонгації договору оренди будівлі або іншої капітальної споруди (її окремої частини) на підставі статті 764 ЦК України чи частини другої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (строк дії якого менший трьох років) немає підстав для його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Суд підкреслює, що ТОВ "Івай девелопмент груп" свої зустрічні позовні вимоги обґрунтовує нікчемністю саме Договору оренди №624-НМ від 27.12.2007. При цьому на момент його укладення нотаріальне посвідчення Договору оренди №624-НМ від 27.12.2007 не було необхідним.

Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. (ст. 45 ГПК України) Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

На позивача покладено обов`язок обґрунтувати своєї вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Згідно ч. ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

З огляду на встановлену судом чинність договору оренди, вимоги щодо зобов`язання орендаря повернути об`єкт оренди шляхом виселення є безпідставними.

За встановлених судом фактичних обставин суд визнає зустрічні позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Заперечення сторін на взаємно заявлені один до одного відповідно первісні та зустрічні позовні вимоги враховані судом при вирішенні даного спору.

Враховуючи вище наведене, в задоволенні зустрічного позову судом відмовляється повністю.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 4 ст. 129 ГПК України унормовано, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови від позову на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з первісним позовом, ним було сплачено 6056,00 грн (що складає суму судового збору за дві вимоги немайнового характеру) згідно платіжної інструкції №1329 від 19.12.2024. Також при поданні заяви про забезпечення позову було сплачено 1514,00 грн судового збору згідно платіжної інструкції №1330 від 19.12.2024.

Враховуючи задоволення первісного позову заяви про забезпечення позову, та з огляду на те, що позивачем за первісним позовом в прохальній частині позову було заявлено одну вимогу немайнового характеру про визнання договору продовженим, на Товариство з обмеженою відповідальністю "Івай девелопмент груп" покладається обов`язок відшкодування Головному управлінню Держгеокадастру у Вінницькій області 3028,00 грн судового збору за подання позову та 1514,00 грн за подання заяви про забезпечення позову.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Оскільки від Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області не надходило клопотання про повернення зайво сплаченого судового збору в сумі 3028,00 грн за 1 вимогу немайнового характеру, дане питання судом не вирішувалось.

З огляду на відмову в задоволенні зустрічного позову, судовий збір за його подання Товариству з обмеженою відповідальністю "Івай девелопмент груп" не відшкодовується і залишається за ним.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ

1. Первісний позов Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Івай девелопмент груп" про визнання продовженим договору оренди нерухомого майна та зобов`язання не чинити перешкоди у його використанні, задовільнити.

2. Визнати продовженим Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності та перебуває на балансі і є державною власністю, №624-НМ від 27.12.2007, зі змінами згідно додаткового договору №1 від 03.10.2008, додаткового договору №2 від 31.12.2010, додаткового договору №3 від 28.11.2012, додаткового договору №4 від 21.05.2013, додаткового договору №5/145 від 20.12.2013, додаткового договору №6 від 24.05.2016, додаткового договору №7 від 02.02.2017, додаткового договору №8 від 08.04.2019, додаткового договору №9/481 від 19.12.2019 та додаткового договору №10 від 13.09.2021 на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Івай Девелопмент Груп" (пров. Лі Павла, буд.2-Б, нежитлове приміщення 57, м.Київ, 03195; ідентифікаційний код: 44908183) на користь Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул.Келецька, буд.63, м.Вінниця, Вінницька обл., 21027; ідентифікаційний код: 39767547) 4542,00 грн відшкодування витрат по сплаті судового збору.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. В задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Івай девелопмент груп" до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про зобов`язання повернути об`єкт оренди шляхом виселення, - відмовити.

6. Повний текст судового рішення надіслати сторонам.

7. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 256, 257 ГПК України).

Повне рішення складено 16 травня 2025 р.

Суддя Нешик О.С.

кількість прим.:

1 - до справи;

2, 3 - Головному управлінню Держгеокадастру у Вінницькій області - в електронній формі до електронного кабінету в підсистемі ЄСІТС та на адресу електронної пошти (vinnytsia@land.gov.ua);

4, 5 - Товариству з обмеженою відповідальністю "Івай девелопмент груп" - в електронній формі до електронного кабінету в підсистемі ЄСІТС та на адресу електронної пошти (eydevelopmentgroup@gmail.com);

6, 7 - Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях - в електронній формі до електронного кабінету в підсистемі ЄСІТС та на адресу електронної пошти (vinnytsia@spfu.gov.ua);

8, 9 - Державному підприємству "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" - в електронній формі до електронного кабінету в підсистемі ЄСІТС та на адресу електронної пошти (vininstitutzem@ukr.net).