Рішення від 09.04.2025 по справі 911/2556/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" квітня 2025 р. м. Київ Справа № 911/2556/24

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Тимошенка Д.Ю., розглянув в порядку загального позовного провадження справу за позовом

Першого заступника керівника Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бульв. Лесі Українки, будинок 27/2, код 02909996) в інтересах держави в особі Золочівської сільської ради (08340, Київська обл., Бориспільський р-н, село Гнідин, вулиця Нова, будинок 1, код 04363538)

до

Громадської організації садівниче товариство «Дімекс» (08340, Київська обл., Бориспільський р-н, село Гнідин, код 26001681)

про розірвання договору оренди, відновлення стану та повернення земельної ділянки,

за участю представників учасників справи:

від прокуратури:Набок Ю.В.;

від позивача:не з`явився;

від відповідача:Сахнацький О.А.;

1. Зміст позовних вимог та заперечень.

До Господарського суду Київської області 24.09.2024 надійшла позовна заява Першого заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Золочівської сільської ради (надалі позивач) до Громадської організації садівниче товариство «Дімекс» (надалі СТ «Дімекс»/відповідач), згідно якої прокурор просить суд:

- розірвати договір оренди земельної ділянки від 25.03.2003 № 1198, укладений між Бориспільською районною державною адміністрацією Київської області та Громадською організацією садівниче товариство «Дімекс»;

- усунути перешкоду в користуванні земельною ділянкою територіальної громади Золочівської сільської ради площею 1,9267 га (кадастровий номер 3220882600:04:002:0800) на території Золочівської сільської ради Бориспільського району Київської області, яка використовується СТ «Дімекс», шляхом демонтажу будівель, споруд і паркану, які розташовані на цій земельній ділянці;

- зобов`язати Громадську організацію садівниче товариство «Дімекс» повернути Золочівській сільській раді Бориспільського району Київської області земельну ділянку площею 1,9267 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:0800 з приведенням її у придатний для подальшого використання стан.

Узагальнені доводи прокурора.

Під час здійснення досудового розслідування в кримінальному провадженні № 42023112100000088 від 11.05.2023 за ч. 3 ст. 197-1 КК України проведено огляд земельної ділянки, та відповідно до протоколу огляду від 01.06.2023 установлено, що частина земельної ділянки, що перебуває у користуванні відповідача на підставі договору оренди від 25.03.2003 з кадастровим номером 3220882600:04:002:0800 огороджена парканом, на огородженій частині ділянки розташовані будівля та споруди, доступ до огородженої частини ділянки обмежений. Крім того, на вказаній земельній ділянці облаштовано штучну водойму, в результаті чого знято поверхневий шар ґрунту.

Крім того, частина земельної ділянки знаходиться в межах водоохоронної зони, а саме прибережної захисної смуги р. Дніпро. Збудовані відповідачем будівлі та споруди, що розміщені на території вказаної земельної ділянки потрапляють в 100-метрову зону дії водоохоронних обмежень. Жодних дозволів та погоджень на таке будівництво відповідачу не видавалося.

Згідно п. 2.1. договору оренди земельну ділянку передано відповідачу у користування без права будівництва під розширення садівницького товариства. Цільовим призначенням земельної ділянки є використання для колективного садівництва, проте відповідач використовує земельну ділянку не за цільовим призначенням.

Також, відповідно до інформації ГУ Держгеокадастру в м. Києві та Київській області частина земельної ділянки знаходиться в межах водоохоронної зони, а саме прибережної захисної смуги р. Дніпро, отже належить до категорії земель водного фонду, а тому земельна ділянка взагалі не мала передаватися в оренду як земельна ділянка сільськогосподарського призначення для колективного садівництва.

Встановленням паркану було обмежено доступ громадян до узбережжя водних об`єктів, що є підставою для припинення права користування земельними ділянками прибережних захисних смуг за рішенням суду.

Облаштування на земельній ділянці штучної водойми є істотним порушенням вимог Водного кодексу України та є істотним порушенням умов договору оренди та є підставою для розірвання договору оренди з обов`язком усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу будівель, споруд та паркану та приведення її у придатний для подальшого використання стан.

Узагальнені заперечення відповідача.

За увесь час користування земельною ділянкою, відповідач умов користування земельною ділянкою не порушував, заборгованість зі сплати оренди відсутня. Будь-яких заяв, скарг, актів перевірок, приписів, клопотань про усунення порушень умов користування земельною ділянкою з боку уповноважених органів та посадових осіб - не отримувало, про такі факти не повідомлялось, прав та законних інтересів держави, інших юридичних чи фізичних осіб не допускало.

10.01.2025 у кримінальному провадженні № 42023112100000088 від 11.05.2023, прийнято рішення про закриття на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України з підстав відсутності в діянні складу кримінального правопорушення за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1, ч. 1 ст. 254 КК України (п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України).

При цьому, в порушення приписів ст. 222 КПК України в матеріалах справи відсутній дозвіл слідчого або прокурора на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42023112100000088 від 11.05.2023 (зокрема, на використання копій матеріалів кримінального провадження під час звернення до господарського суду) або інші відомості, що свідчили б про однозначне надання такої згоди та обсяг відомостей, що можуть бути розголошені. Відтак вказаний протоколі огляду місця події є недопустимим доказом у даній справі.

Крім того, протокол огляду від 01.06.2023 не містить опису розміщених будівель чи споруд, їх площу, форму, розміри, місця розташування з прив`язкою до земельної ділянки в системі координат, наявність права власності, інших індивідуальних ознак, на підставі яких можна зробити висновок про віднесення їх до житлової будівлі, а не до садового будинку, тощо; також протокол огляду не містить опису, розмірів, точного місця розташування на земельній ділянці водойми в системі координат, не містить опису ознак штучного її створення, не містить опису та ознак зняття поверхневого шару ґрунту, його об`єм, розмір, як і не містить координат її розміщення з прив`язкою до земельної ділянки. Відповідних доказів (довідок) до позовної заяви не надано.

Факт незаконного розташування на земельній ділянці будівлі чи споруди, чи штучно створеної водойми, в результаті якої знято поверхневий шар ґрунту, має бути підтвердженні певними засобами доказування та не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування в розумінні частини першої статті 77 ГПК України. З огляду на наведене, лист ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області від 16.06.2023 № 10-10-0.43-5406/2-23 є недопустимим доказом.

Спростуванням інформації, зазначеної в листі Золочівської сільської ради Бориспільського району Київської області від 23.06.2023 за № 02-18/1286, є рішення Золочівської сільської ради Бориспільського району Київської області № 1312-44-VIII від 22.12.2023, яким: Виконавчому комітету сільської ради, за рахунок СТ «Дімекс» доручено розробити документацію з інженерного захисту та укріплення берегової смуги вздовж водойми, екологічного облаштування прилеглої акваторії і території вздовж земельної ділянки площею 1,9267 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:0800 та суміжних територій з метою захисту від ерозійних процесів, шкідливої дії вод та екологічного стану та розроблення проекту землеустрою щодо організації і встановлення земель та їхніх режимоутворюючих об`єктів, на території Золочівської сільської ради.

Щодо інформації, яка міститься в листі Басейнового управління водних ресурсів (далі - БУВР) середнього Дніпра від 21.07.2023 за № 01-12/231, в якому зазначено, що БУВР середнього Дніпра не надавало дозвіл на проведення відповідних робіт по створенню та обслуговуванню штучної водойми (канал) на земельних ділянках, а також про те, що до БУВР середнього Дніпра не надходило інформації, повідомлень, чи звернень громадян, підприємств, організацій, органів контролю на проведення зазначених робіт по створенню та облаштуванню штучної водойми (канал), а також про те, що відомості щодо розташування вказаних земельних ділянок в межах прибережних захисних смуг поверхневих водних об`єктів не міститься в БУВР середнього Дніпра, то така інформація не може свідчити про порушення відповідачем вимог земельного законодавства, адже зазначений лист такого порушення не підтверджує.

Відповідач також посилається на те, що прокурор не надав жодного належного та допустимого доказу також і щодо обмеження доступу громадян у будь-який спосіб (в тому числі шляхом влаштування огорож або інших конструкцій) до узбережжя водних об`єктів на земельній ділянці прибережних захисних смуг, що перебувають у користуванні СТ «Дімекс».

До того ж відповідач посилався на те, що прокурором не доведено наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в особі Золочівської сільської ради оскільки він звернувся до суду із позовом в той же день, коли повідомив сільську раду. Тобто, у справі відсутні докази про обставин, які передували, зокрема попереднього листування між прокурором та сільською радою.

2. Рух справи.

Ухвалою суду від 28.10.2024, після усунення прокурором недоліків позовної заяви, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання, яке судом неодноразово відкладалося.

Від Золочівської сільської ради 22.12.2024 на адресу суду надійшов лист, в якому позивачем зазначено про підтримання позовних вимог та викладено прохання про розгляд справи за відсутності представника позивача.

Ухвалою від 11.12.2024 підготовче провадження було закрито, а справу було призначено до розгляду по суті.

Засобами системи «Електронний суд» 29.01.2025 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою від 29.01.2025 суд повернувся до стадії підготовчого провадження, поновив строк на подання відзиву та долучив його до матеріалів справи.

Від прокурора 28.02.2025 на адресу суду надійшли письмові пояснення, а 05.03.2025 засобами системи «Електронний суд» письмові пояснення було сформовано відповідачем.

Прокурором 28.03.2025 сформовано заяву про долучення до матеріалів справи дозволу на розголошення відомостей, що містяться в окремих матеріалах кримінального провадження.

Ухвалою суду від 05.03.2025 підготовче провадження було закрито, а справу було призначено до розгляду по суті на 09.04.2025.

В судовому засіданні 09.04.2025 прокурор наполягав на задоволенні позовних вимог, представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити, та в цьому ж судовому засіданні судом було проголошено скорочене судове рішення.

3. Фактичні обставини, встановлені судом.

25.03.2003 між Бориспільською районною державною адміністрацією та СТ «Дімекс» укладено договір оренди земельної ділянки площею 1,927 га, яка знаходиться в адмінмежах Гнідинської сільської ради (наразі Золочівської сільської ради), Бориспільського району, Київської області, за межами населеного пункту, який зареєстровано в реєстрі за № 1198 (надалі договір).

Відповідно до п. 1 договору орендодавець Бориспільська районна державна адміністрація надає, а орендар Садівницьке товариство «Дімекс» приймає в строкове, платне володіння і користування земельну ділянку, яка знаходиться в адмінмежах Гнідинської сільської ради, Бориспільського району, Київської області, за межами населеного пункту.

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 1,927 га, в тому числі чагарників - 1,552 га; відкритих земель без рослинного покриву (пісків) - 0,375 га.

Пунктом 2.1 договору визначено, що земельна ділянка передається в оренду під розширення садівницького товариства без права будівництва.

Договір укладається на термін 49 років (п. 2.2. договору).

За змістом п. 2.5 договору сторони домовилися, що екологічні, економічні, організаційні обмеження щодо використання земельної ділянки відсутні.

Згідно з п. 3.2 орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до мети, визначеної у п. 2.1 цього договору, дотримуючись при цьому вимог чинного земельного і екологічного законодавства, державних і місцевих стандартів, норм і правил використання землі.

Відповідно до п. 4 договору підставою розірвання договору є вимога однієї із сторін у випадку невиконання іншою стороною обов?язків, передбачених договором.

Під час здійснення досудового розслідування в кримінальному провадженні № 42023112100000088 від 11.05.2023 за ч. 3 ст. 197-1 КК України проведено огляд земельної ділянки, та відповідно до протоколу огляду від 01.06.2023 установлено, що частина земельної ділянки з кадастровим номером 3220882600:04:002:0800 огороджена парканом, на огородженій частині ділянки розташовані будівля та споруди, доступ до огородженої частини ділянки обмежений. Крім того, на вказаній земельній ділянці облаштовано штучну водойму, в результаті чого знято поверхневий шар ґрунту.

Згідно з інформацією Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 3220882600:04:002:0800 площею 1,9267 га відноситься до категорії земель - землі сільськогосподарського призначення, має цільове призначення «для колективного садівництва», перебуває в комунальній власності Золочівської сільської ради та в оренді ГО СТ «Дімекс».

Крім того, відповідно до протоколу огляду від 01.06.2023 та інформації ГУ Держгеокадастру в м. Києві та Київській області від 16.06.2023 № 10-10-0.43-5406/2-23 встановлено, що на земельній ділянці розташовані будівлі і споруди, а також частина штучно створеної водойми, в результаті утворення якої, знято поверхневий шар ґрунту.

Також, згідно зі схемою розміщення земельної ділянки, складеної сертифікованим інженером-геодезистом ПП «Землемір» Костюком М.Ф., площа штучно створеної водойми складає 0,1500 га. З боку огородженої частини території даної земельної ділянки, доступ до берега р. Дніпро обмежений.

Крім того, відповідно до зазначеної інформації частина земельної ділянки знаходиться в межах водоохоронної зони, а саме прибережної захисної смуги р. Дніпро. Відповідно до зазначеної схеми будівлі та споруди, що розміщені на території вказаної земельної ділянки потрапляють в 100-метрову зону дії водоохоронних обмежень.

До того ж, за інформацією Золочівської сільської ради Бориспільського району від 23.06.2023 за № 02-18/1286 відділом містобудування, архітектури та землекористування Управління містобудування, архітектури та контролю за розвитком території Золочівської сільської ради містобудівні умови та обмеження для проектування об?єкту будівництва на земельній ділянці з кадастровим номером 3220882600:04:002:0800 не видавалися, клопотань щодо зміни цільового призначення вказаної земельної ділянки до Золочівської сільської ради не надходило, рішення щодо присвоєння поштової адреси об?єкту, розташованому на земельній ділянці, не приймалися.

Менше із тим, згідно листа Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра від 21.07.2023 воно не видавало дозволу на проведення робіт по створенню та облаштуванню штучної водойми, інформація щодо звернення фізичних чи юридичних осіб до управління стосовно отримання дозволу на виконання зазначених робіт, відсутня, інформації чи повідомлень на проведення зазначених робіт по створенню та облаштуванню штучної водойми (каналу) не надходило, відомості щодо розташування спірної земельної ділянки в межах прибережних захисних смуг поверхневих водних об`єктів в управлінні не містяться, проте до земель водного фонду відносяться земельні ділянки, що знаходяться поряд зі спірною земельною ділянкою.

Наказом Головного управління Держгеокадастру в Київській області «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» № 23-0TГ від 11.12.2020 Золочівській сільській громаді Бориспільського району передано у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 50,9223 га, згідно додатку, що є невід`ємною частиною цього наказу, відповідно до акту приймання-передачі. Так, в Додатку до наказу в п. 24 зазначено земельну ділянку з кадастровим номером 3220882600:04:002:0800, місце розташування - Київська область, Бориспільський район, Гнідинська сільська рада, площа - 1,9267 га, цільове призначення - 01.06 для колективного садівництва.

Золочівською сільською радою Бориспільського району 28.01.2021 за № 125-6-VIII винесено рішення «Про прийняття у комунальну власність Золочівської сільської ради з державної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення» та прийнято у комунальну власність Золочівської сільської ради земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 50,9223 га згідно з додатком.

Так, 15.12.2020 в.о. начальника - Головою комісії з ліквідації ГУ Держгеокадастру у Київській області та головою Золочівської сільської громади Бориспільського району підписано акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність та відповідно до нього передано у комунальну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3220882600:04:002:0800, площею 1,9267 га.

Також, на даний час відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 331879827 від 10.05.2023 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882600:04:002:0800 - зареєстровано 01.03.2021 за територіальною громадою Золочівської сільської ради, з огляду на що, її визначено позивачем у розглядуваному позові.

4. Оцінка та висновки суду

Щодо наявності підстав представництва прокурором держави у суді.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач, зокрема, оспорював наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Золочівської сільської ради, з чим суд не погоджується, з огляду на наступне.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої).

Отже, відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

У відповідності до ч. ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 дійшла висновків про те, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Надавши оцінку доводам прокурора щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Золочівської сільської ради, суд дійшов висновку про те, що прокурор у цій справі обґрунтував своє звернення до суду та наявність підстав для представництва, виконання вимог статей 23 Закону України «Про прокуратуру», 53 Господарського процесуального кодексу України та належним чином обґрунтував підстави для представництва інтересів держави у суді у розглядуваних правовідносинах, адже визначив, у чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність їх захисту, а також зазначив орган, який, хоч і уповноважений державою здійснювати такий захист, але у спірних правовідносинах відповідні заходи не вжив, що стало обґрунтованою підставою для звернення прокурора з відповідним позовом.

З наведених мотивів суд відхиляє доводи відповідача про безпідставність звернення прокурора в інтересах держави в особі Золочівської сільської ради із розглядуваним позовом до суду.

Щодо суті спірних правовідносин.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України «Про оренду землі» орендар зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

Відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

В обґрунтування позову прокурор посилається на те, що під час здійснення досудового розслідування в кримінальному провадженні проведено огляд земельної ділянки, та відповідно до протоколу огляду установлено, що частина земельної ділянки, що перебуває у користуванні відповідача огороджена парканом, на огородженій частині ділянки розташовані будівля та споруди, доступ до огородженої частини ділянки обмежений. Крім того, на вказаній земельній ділянці облаштовано штучну водойму, в результаті чого знято поверхневий шар ґрунту.

Окремо прокурором зазначено, що частина земельної ділянки знаходиться в межах водоохоронної зони, а саме прибережної захисної смуги р. Дніпро. Збудовані відповідачем будівлі та споруди, що розміщені на території вказаної земельної ділянки потрапляють в 100-метрову зону дії водоохоронних обмежень.

Жодних дозволів та погоджень на таке будівництво відповідачу не видавалося. Згідно п. 2.1. договору земельну ділянку передано у користування без права будівництва під розширення садівницького товариства та цільовим призначенням земельної ділянки є використання для колективного садівництва, проте відповідач використовує земельну ділянку не за цільовим призначенням.

Також, відповідно до інформації ГУ Держгеокадастру в м. Києві та Київській області частина земельної ділянки знаходиться в межах водоохоронної зони, а саме прибережної захисної смуги р. Дніпро, отже належить до категорії земель водного фонду, а тому земельна ділянка взагалі не мала передаватися в оренду як земельна ділянка сільськогосподарського призначення для колективного садівництва.

Встановленням паркану було обмежено доступ громадян до узбережжя водних об`єктів, що є підставою для припинення права користування земельними ділянками прибережних захисних смуг за рішенням суду.

Облаштування на земельній ділянці штучної водойми є істотним порушенням вимог Водного кодексу України та є істотним порушенням умов договору оренди та є підставою для розірвання договору оренди з обов`язком усунути перешкоди у користування земельною ділянкою шляхом демонтажу будівель, споруд та паркану та приведення її у придатний для подальшого використання стан.

Надаючи належну юридичну оцінку доводам, наведеним сторонами, суд дійшов наступних висновків.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 918/391/24 викладено наступні правові в висновки:

« 86. Порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору.

У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон визначає за допомогою іншої оціночної категорії - «значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору». Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданих цим порушенням втрат, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Йдеться не лише про грошовий вираз зазначених втрат, зокрема й збитків, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданих порушенням договору втрат із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення.

87. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2021 року у справі № 910/2861/18 та від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, у яких зазначено, що для застосування частини другої статті 651 Цивільного кодексу України суд має встановити не лише факт порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно істотною є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.

88. Головна ідея, на якій ґрунтується правило частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, полягає у тому, що не будь-яке, а лише істотне порушення умов договору може бути підставою для вимоги про його розірвання або зміну. Неістотні (незначні) порушення умов договору є недостатніми для обґрунтованого та правомірного застосування такого крайнього заходу, як розірвання договору або його зміна в судовому порядку.

89. Ця ідея спирається на принцип, який називається принципом збереження договору (preservation of contract). Договірні відносини мають підтримуватися, допоки це можливо й економічно доцільно для сторін. Розірвання договору має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов`язаних з укладенням та виконанням договору.

90. Ураховувати істотність порушення важливо, оскільки протилежне тлумачення норм права може призвести до того, що управнена сторона договору, яка має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке становище є неприпустимим, оскільки може порушити стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності між тяжкістю порушення договірних умов і відповідальністю, яка застосовується за таке порушення. Незастосування критерію істотності порушення позбавляє зобов`язану сторону договору можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує управнену сторону відмовлятися від договору (розривати його) за найменшого порушення.

91. Одним із факторів, що може братися до уваги під час оцінки істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання, є те, наскільки зобов`язана сторона, яка порушила договір, реально заінтересована у збереженні договору, а також те, чи не спричинить розірвання договору для неї значної шкоди.

92. Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19).

93. Отже, законодавство в питанні розірвання договору дбає не лише про інтереси управненої сторони, а й про інтереси зобов`язаної сторони, оскільки розірвання договору може завдати значних збитків стороні, яка допустила незначне порушення, тобто законодавець прагне досягти справедливого балансу між інтересами сторін договору.

94. Також потрібно враховувати, що у відносинах оренди землі основним їх регулятором, крім спеціального законодавства, є договір оренди землі. Враховуючи, що договір є регулятором відносин з використання земельної ділянки, на ці відносини поширюються правила статті 3 ЦК України, яка визначає, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тож і приписи чинного законодавства, і умови договору потрібно застосовувати крізь призму загальних засад статті 3 Цивільного кодексу України. Відповідно істотність за абзацом другим частини другої статті 651 Цивільного кодексу України має оцінюватися так само з точки зору справедливості, добросовісності та розумності, які сукупно утворюють цільний засадничий принцип регулювання приватноправових відносин.»

Відповідно до частин 1-4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Також, одним із принципів господарського судочинства є принцип диспозитивності, який відповідно до статті 14 Господарського процесуального кодексу України полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою кожну обставину, про яку стверджує сторона. Відповідну обставину треба доказувати так, щоби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування певного факту з урахуванням досліджених доказів видається вірогіднішим, аніж протилежний (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (пункт 81), від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19 (пункт 9.58), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 102), Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 (пункти 41, 43).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).

Так, відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Щодо стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК, втрачає сенс (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).

З наданої копії протоколу огляду місця події від 01.06.2023 у кримінальному провадженні № 42023112100000088 від 11.05.2023 вбачається, що зазначене провадження здійснювалося за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 Кримінального кодексу України (самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво), ч. 1 ст. 254 Кримінального кодексу України (безгосподарське використання земель, якщо це спричинило тривале зниження або втрату їх родючості, виведення земель з сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту України).

Проте, 10.01.2025 дане кримінальне провадження закрито з підстав відсутності в діянні складу кримінального правопорушення за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1, ч. 1 ст. 254 Кримінального кодексу України (п.2 ч. 1 ст. 284 КПК України).

Під час проведення вказаного огляду представник відповідача не залучався.

Крім того, протокол огляду від 01.06.2023 не містить опису розміщених будівель чи споруд, їх площу, форму, розміри, місця розташування з прив`язкою до земельної ділянки в системі координат, наявність права власності, інших індивідуальних ознак, на підставі яких можна зробити висновок про віднесення вказаних будівель та споруд саме до об`єкту будівництва, а не до тимчасової некапітальної споруди.

Відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» будівництво - нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт об`єкта будівництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Застереження, що міститься у п. 2.1 договору про те, що земельна ділянка передається в оренду під розширення садівницького товариства без права будівництва, на думку суду, слід розуміти як таке, що не допускає здійснення на орендованій земельній ділянці будівництва саме об`єкту нерухомого майна, внаслідок чого може бути змінено правовий режим користування земельною ділянкою.

Тобто для того, щоб стверджувати про порушення відповідачем умов договору в частині заборони здійснення будівництва загального посилання на існування на земельній ділянці будівель та споруд, без наведення їх технічних характеристик, недостатньо, адже з такого неконкретного формулювання неможливо дійти висновку, що відповідачем на орендованій земельній ділянці збудовано саме об`єкти нерухомого майна, що могло б свідчити про порушення відповідачем умов договору та про порушення інтересів держави, в особі позивача.

Суд також звертає увагу на ту обставину, що схема розміщення земельної ділянки, на яку посилається прокурор, взагалі не містить нанесення (марківння) будівель та споруд, про які зазначається прокурором в обґрунтування позову.

До того, ж вказаний протокол огляду не містить опису, розмірів, точного місця розташування на земельній ділянці водойми в системі координат, не містить опису ознак штучного її створення, не містить опису та ознак зняття поверхневого шару ґрунту, його об`єм, розмір, як і не містить координат її розміщення з прив`язкою до земельної ділянки.

Протоколом встановлено розташування на спірній земельній ділянці частини штучної водойми, із зазначенням її орієнтовної площі, проте не наведено інформації щодо способу та періоду її утворення, ознак її штучного утворення, ймовірного способу її утворення, обставин можливості розташування на спірній земельній ділянці лише її частини.

Крім того, вимагаючи приведення спірної земельної ділянки у придатний для подальшого використання стан, прокурором не конкретизовано порядку такого приведення, що саме вимагається від відповідача, які роботи мають бути проведені, у який спосіб має бути припинене існування водойми, частина якої розташована на орендованій земельній ділянці, які матеріали і засоби мають для цього бути використані та не обґрунтовано того, чи не призведе таке повернення у придатний стан до завдання шкоди довкіллю та природному середовищу, так як наслідок до завдання шкоди, у розмірі, що може значно перевищувати ймовірну шкоду від самого факту існування частини такої водойми.

Суд також вважає, що посилання прокурора на лист Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київської області від 16.06.2023 недостатньо для висновків про порушення відповідачем умов договору.

У зазначеному листі вказано про те, що спеціаліста зазначеної установи залучено з метою надання консультацій в межах кримінального провадження, а також про те, що відомості про обмеження у використанні спірною земельною ділянкою, встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою КМ України від 17.10.2012 № 1051, не зареєстровані.

Поряд із цим, згідно п.п. 23, 102 вказаного Порядку до Державного земельного кадастру вносяться відомості про обмеження у використанні земель, зокрема контури обмеження з координатами їх поворотних точок та довжиною, площа обмеження (в цілому і за окремими контурами), перелік заборонених видів діяльності та обов`язків щодо вчинення певних дій з посиланням на нормативно-правові акти, згідно з якими встановлено обмеження, строк дії обмеження, які вносяться до Державного земельного кадастру на підставі проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів.

Менше із тим, у вказаному листі зазначено, що частина спірної земельної ділянки фактично знаходиться в межах водоохоронної зони, а саме прибережної захисної смуги р. Дніпро та відповідно до Схеми, будівлі та споруди, що розміщені на території вищевказаної земельної ділянки попадають в 100-метрову зону дії водоохоронних обмежень.

Наведене свідчить про суперечливість відомостей, зазначених в цьому листі, адже за відсутності зареєстрованих в Державному земельному кадастрі обмежень на використання спірної земельної ділянки, зокрема в аспекті віднесення спірної земельної ділянки чи її частини до земель водного фонду, зроблено припущення, не підкріплене належними доказами та спираючись на надані консультації спеціаліста Держгеокадастру про те, що частина спірної земельної ділянки знаходиться в межах прибережної захисної смуги.

Згадування у зазначеному листі про виявлені на спірній земельній ділянці будівлі і споруди також судом так само до уваги не приймаються з огляду на відсунуть конкретизації технічних характеристик відповідних будівель та споруд, посилання на їх точне місце розташування в прив`язці до координат спірної земельної ділянки. Та як вже зазначалося на згаданій у зазначеному листі Схемі такі будівлі і споруди взагалі не нанесені.

Твердження прокурора про те, що спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель водного фонду, а тому взагалі не могла передаватися в оренду відповідачу, судом також відхиляються, адже підставою для розірвання договору є істотні порушення орендарем умов договору оренди, проте жодних умов та вказівок на те, що відповідачу передається земельна ділянка віднесена до категорії земель водного фонду із відповідними обмеженнями у використанні договір не містить.

Навпаки, в п. 2.5. договору зроблено застереження про те, що жодні екологічні, економічні, організаційні обмеження щодо використання земельної ділянки відсутні.

До того ж, згідно інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, долученої прокурором до матеріалів справи, спірна земельна ділянка має цільове призначення: 01.06 Для колективного садівництва; Категорія земель: землі сількогосподарського призначення.

Стаття 19 Земельного кодексу України розрізняє категорії земель та, серед інших, виокремлює як землі сільськогосподарського призначення, так і землі водного фонду.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про державний земельний реєстр» відомості про об`єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об`єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до норм та правил, технічних регламентів.

А за змістом ст. 13 вказаного Закону склад відомостей Державного земельного кадастру про землі в межах територій адміністративно-територіальних одиниць до Державного земельного кадастру включаються відомості про землі в межах території адміністративно-територіальних одиниць (Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, районів, міст, селищ, сіл, районів у містах), зокрема про категорії земель у межах адміністративно-територіальної одиниці.

За змістом ст. 20 Закону України «Про державний земельний кадастр», п. 12 Порядку ведення державного земельного кадастру відомості Державного земельного кадастру є офіційними і вважаються об`єктивними та достовірними, якщо інше не доведено судом.

З огляду на викладене, посилання прокурора на віднесення спірної земельної ділянки до категорії земель водного фонду спростовуються офіційними відомостями, що містяться в Державному земельному кадастрі, згідно яких спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення з видом використання для колективного садівництва.

Такі висновки суду опосередковано підтверджуються і відомостями, що викладені в листі БУВР середнього Дніпра від 21.07.2023, в якому вказаним управліннями не підтверджено розташування спірної земельної ділянки в межах прибережних захисних смуг та, навпаки, в листі було зазначено, що землі водного фонду знаходяться поряд зі спірною земельною ділянкою.

З цих же мотивів судом відхиляються і посилання прокурора на обставини, що викладено в листі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київської області від 16.06.2023, в якому зроблене необґрунтоване припущення, що фактично, частина спірної земельної ділянки знаходиться в межах водоохоронної зони, а саме прибережної захисної смуги р. Дніпро.

З огляду на викладене вище суд дійшов висновку, що, по-перше, твердження прокурора про віднесення спірної земельної ділянки до категорії земель водного фонду, а тому вона взагалі не могла передаватися в оренду відповідачу, взагалі не можуть бути підставами для розірвання договору оренди. По-друге, такі твердження не ґрунтуються на належних доказах, а сукупність інших доказів, наявних у матеріалах справах, зокрема офіційні відомості з Державного земельного кадастру, такі твердження спростовують.

З огляду на недоведеність віднесення спірної земельної ділянки до категорії земель водного фонду, доводи прокурора, що базуються на обов`язку відповідача дотримуватися певних обмежень у користуванні спірною земельною ділянкою, зокрема заборони на встановлення огорожі чи паркану, заборони у створенні обмежень у доступі до водних об`єктів, які притаманні саме для режиму використання земель водного фонду, для спірної земельної ділянки, що не відноситься до вказаної категорії земель, є незастосовними, а тому встановлення паркану не може свідчити про порушення відповідачем умов договору та бути підставою для розірвання договору.

Земельна ділянка була передана під розширення садівничого товариства строком на 49 років, що з позиції «здорового глузду» передбачає право землекористувача здійснити встановлення огорожі, з метою її відмежування від інших територій, а ймовірне існування певних споруд на земельній ділянці не обов`язково може свідчити про порушення вимог щодо заборони будівництва, адже вони можуть мати характер тимчасових споруд та таке інше.

До того ж, прокурором не обґрунтовано дотримання принципу пропорційності вимагаючи розірвання договору внаслідок існування на спірній земельній ділянці «будівель та споруд», адже прокурором не доведено, яким чином їх існування порушує інтереси держави в особі позивача, чому досягнення інтересів держави неможливо шляхом застосування інших, менш обтяжливих способів, ніж розірвання договору.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про недоведеність достатньою мірою позовних вимог в частині наявності підстав для задоволення позову про розірвання договору оренди, що зумовлює висновки суду про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Оскільки позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, шляхом демонтажу будівель, споруд і паркану, які розташовані на цій земельній ділянці та про зобов`язання повернути земельну ділянку з приведенням її у придатний для подальшого використання стан є похідними від вимог про розірвання договору оренди, то у задоволенні вказаних вимог суд також відмовляє.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати на оплату судового збору покладаються на прокурора.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Першого заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Золочівської сільської ради відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено та підписано 19.05.2025.

Суддя Р.М. Колесник