Ухвала від 19.05.2025 по справі 905/1442/24

УХВАЛА

19 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 905/1442/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2025 та рішення Господарського суду Донецької області від 17.01.2025 у справі

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Слов`янська керамічна компанія "Укрресурси"

про стягнення заборгованості в розмірі 98 709,29 грн,

ВСТАНОВИВ:

02.05.2025 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2025 та рішення Господарського суду Донецької області від 17.01.2025 у справі № 905/1442/24. Вказана касаційна скарга була подана 02.05.2025 до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд".

Перевіривши матеріали касаційної скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях, Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, зважаючи на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічні положення закріплені і в частині 1 статті 17 Господарського процесуального кодексу України, за якими учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до статті 15 цього Кодексу суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Так, за змістом пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 цього Кодексу не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно із частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Предметом позову у цій справі є стягнення заборгованості в розмірі 98 709,29 грн, що становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028,00 грн х 100 = 302 800,00 грн станом на 2024 рік), тому в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України ця справа є малозначною.

Обґрунтовуючи необхідність відкриття касаційного провадження у малозначній справі, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях зазначає, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, що полягає у визначенні, на який саме період звільняються від орендної плати орендарі державного та комунального майна на підставі підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" (в редакції, що діяла до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 2024 року № 512 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 2022 р. № 634"). Скаржник зазначає, що через неоднакове тлумачення орендарями підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", існує велика кількість звернень до суду про стягнення заборгованості до Державного бюджету України за спірні періоди. При цьому скаржник зазначає, що якісний показник фундаментальної правової проблеми при вирішенні справи № 905/1442/24 полягає в різному тлумаченні підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" (в редакції, що діяла до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 2024 року № 512 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 2022 р. № 634"), а саме: вислову "на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування, але у будь-якому разі до 31.12.2022 р.", що призвело, на думку скаржника, до недоотримання Державним бюджетом України коштів з орендної плати в період воєнного стану. Існуююча судова практика, за твердженням скаржника, свідчить про те, що суди по різному трактують підпункт 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану". Крім того, скаржник зазначає, що ця справа становить значний суспільний інтерес, однак не обґрунтовує зазначеного твердження.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях щодо необхідності відкриття касаційного провадження у малозначній справі не є належним чином обґрунтованими, тому відсутні підстави для висновку про можливість відкриття касаційного провадження у цій справі, зважаючи на таке.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України"). Поряд із цим використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Верховний Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу скаржника, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас, формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у великій кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини як відсутність сталої судової практики, невизначеність правових питань на нормативному рівні, необхідність застосування аналогії закону чи права, вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Однак скаржник належним чином не обґрунтував існування зазначених якісних та кількісних показників щодо наявності виключної правової проблеми, вирішення якої має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави і суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Крім того, посилання скаржника на те, що справа № 905/1442/24 становить значний суспільний інтерес належним чином не обґрунтоване, оскільки є лише власною оцінкою скаржника. При цьому особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Таким чином, касаційна скарга Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях не містить належного обґрунтування наявності умов, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а суд з власної ініціативи таких умов також не вбачає. З огляду на зазначене підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі немає.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність судових рішень тільки через те, що такі рішення скаржник вважає незаконними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа № 914/1570/20, провадження № 12-90гс20) зазначила, що встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Запровадження процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що запровадження таких процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2025 та рішення Господарського суду Донецької області від 17.01.2025 у справі № 905/1442/24, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що рішенням Конституційного Суду України від 22.11.2023 № 10-р(ІІ)/2023 щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (щодо процесуальних фільтрів касаційної інстанції) та визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) пункти 1, 5 частини 6 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (щодо ціни позову для визначення малозначних справ у цивільному процесі). Пункти 1, 5 частини 6 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, які визнані неконституційними, втрачають чинність через 6 місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Отже зазначене рішення Конституційного Суду України не стосується застосування положень Господарського процесуального кодексу України, а саме частини 5 статті 12 та пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та не визнає неконституційним процесуальні фільтри в касаційній інстанції.

Керуючись статтями 2, 12, 15, 17, 163, 232, 234, 235, 287, 293, 314 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій та Луганській областях на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2025 та рішення Господарського суду Донецької області від 17.01.2025 у справі № 905/1442/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак