Постанова від 01.05.2025 по справі 910/2990/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" травня 2025 р. Справа№ 910/2990/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Тищенко А.І.

Коробенка Г.П.

при секретарі судового засідання: Нагулко А.Л.

за участю представників сторін:

від позивача: Носик Б.М.

від відповідача: Касьянов М.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 (повний текст складено 23.01.2025)

за результатами розгляду заяви Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024

у справі № 910/2990/24 (суддя Марченко О.В.)

за позовом Корпорації "ТСМ Груп"

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція"

про стягнення 4 730 454,54 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 у справі № 910/2990/24 відмовлено у задоволенні заяви Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - Товариство, відповідач) про відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі № 910/2990/24.

Заяву Корпорації "ТСМ Груп" (далі - Корпорація, позивач) про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Товариства на користь Корпорації 2 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви Товариства про відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у даній справі, місцевий господарський суд дійшов висновку, що Товариством не було доведено наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення у даній справі та, як наслідок, наявність обґрунтованих підстав для надання відстрочення його виконання, оскільки наведена у заяві характеристика відповідача не є підставою для відстрочення виконання рішення, а відповідач при зверненні до суду з заявою не надав жодних доказів, що доводять неможливість своєчасного виконання судового рішення та підтверджують наявність підстав для відстрочення його виконання.

Також місцевий господарський суд зазначив, що наказом Мінстратегпрому від 02.08.2024 №95 відповідача включено до переліку підприємств оборонно-промислового комплексу, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2023 №101, тобто фактично в силу наявності зазначених обставин виконання рішення у даній справи вже відстрочено.

Разом з цим, частково задовольняючи заяву Корпорації про стягнення витрат на правничу допомогу, місцевий господарський суд виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, дійшов висновку про невідповідність заявлених витрат (8000,00 грн) на професійну правничу допомогу вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору, у зв`язку з чим стягнув з Товариства на користь Корпорації витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2 500 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, Товариство в особі філії "Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" 30.01.2025 звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 у справі № 910/2990/24; відстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі № 910/2990/24 на один рік з моменту його ухвалення до 17.06.2025; відмовити Корпорації у стягненні витрат на оплату правничої допомоги в повному обсязі; розглянути апеляційну скаргу без участі представника Товариства.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги Товариство зазначає, що оскаржувана ухвала місцевого господарського суду винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Так Товариство зазначає, що в заяві про відстрочення виконання рішення місцевого господарського суду у даній справі зазначені обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення, а саме:

- відповідачем втрачено виробничі потужності, що забезпечували майже половину його доходу від реалізації електроенергії;

- Товариство продовжує нести витрати з утримання об`єктів і персоналу ВП ЗАЕС (заробітна плата персоналу, матеріальне забезпечення невідкладних потреб безпечної експлуатації об`єктів тощо), не одержуючи від діяльності цього відокремленого підрозділу жодного доходу;

- у період втрати відповідачем значної частини своїх виробничих потужностей, об`єктивно унеможливлені своєчасні та у повному обсязі розрахунки Товариством перед позивачем.

Також Товариство заперечує проти стягнення з останнього витрат на послуги адвоката у зв`язку з неподанням Корпорацією попереднього розрахунку судових витрат та вважає, що заявлена сума витрат не відповідає критеріям реальності та розумності.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.01.2025 справу № 910/2990/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Тищенко А.І., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства в особі філії "Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 у справі № 910/2990/24, справу № 910/2990/24 призначено до розгляду на 20 лютого 2025 року об 11 год 30 хв.

17.02.2025 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Господарського суду міста Києва надійшов лист, в якому було зазначено, що матеріали справи № 910/2990/24 було скеровано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2025, у зв`язку з відсутністю матеріалів справи станом на 20.02.2025, розгляд апеляційної скарги Товариства в особі філії "Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 у справі № 910/2990/24 призначено на 27 березня 2025 року об 11 год 00 хв.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2025 призначено повторний автоматизований розподіл справи, у зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці.

Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.03.2025 справу № 910/2990/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів Коробенка Г.П., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 вищезазначеною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Товариства в особі філії "Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 у справі № 910/2990/24, розгляд справи № 910/2990/24 призначено на 01.05.2025 о 15 год 00 хв.

Позиція інших учасників справи.

19.02.2025 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити відповідачу у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду у даній справі залишити без змін.

За твердженням позивача заборгованість відповідача, яка стягнута рішенням у даній справі є наслідком умисного невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, а намагання отримати відстрочення виконання рішення господарського суду є проявом недобросовісної поведінки та спрямовані на ухилення від виконання судового рішення у даній справі.

Щодо заперечень відповідача в частині стягнення оскаржуваною ухвалою з останнього витрат на послуги адвоката позивач зазначив, що Корпорація належним чином довела факт надання та розмір витрат на правничу допомогу у даній справі, які вона понесла у зв`язку з розглядом заяви про відстрочення виконання рішення суду у справі №910/2990/24.

Явка представників сторін.

У судове засідання 01.05.2025 з`явилися представники позивача та відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити, скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 у справі № 910/2990/24; відстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі № 910/2990/24 на один рік з моменту його ухвалення до 17.06.2025; відмовити Корпорації у стягненні витрат на оплату правничої допомоги в повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржувану ухвалу суду першої інстанції у даній справі залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як убачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2024 і постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2024, позовні вимоги Корпорації до Товариства про стягнення 4 730 454,54 грн задоволено повністю; стягнуто з Товариства на користь Корпорації: 4 597 601,03 грн основного боргу; 44 895,01 грн 3% річних; 87 958,50 грн втрат від інфляції; 56 765,45 грн судового збору і 57 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Товариство 28.10.2024 подало суду заяву про відстрочення виконання рішення від 17.06.2024 на один рік з моменту його прийняття до 17.06.2025.

Заяву мотивовано тим, що:

- дохід Товариства на 99% складається з виручки від реалізації електричної енергії, що виробляється її відокремленими підрозділами - атомними електростанціями;

- у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 на території України введено воєнний стан, який було неодноразово продовжено Указами Президента України;

- 04.03.2022 м. Енергодар Запорізької області та Підрозділ були захоплені військовими формуваннями Російської Федерації та до теперішнього часу перебувають в тимчасовій окупації;

- Енергодарська міська територіальна громада, в межах якої розташовані виробничі потужності відповідача, включена до Переліку територій, на яких ведуться (велись) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309;

- з моменту окупації Підрозділ працює в екстремальних умовах, майже весь час на мінімально допустимих потужностях; з 11.09.2022 Підрозділ повністю зупинений;

- в структурі електроенергії, виробленої філіями Товариства, до моменту окупації військовими Російської Федерації найбільшу частку складала електроенергія, вироблена саме Підрозділом;

- відтак, на даний час відповідачем втрачено виробничі потужності, що забезпечували майже половину його доходу від реалізації електроенергії;

- виконуючи функції експлуатуючої організації (оператора) атомних електростанцій, Компанія згідно із Законом України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" зобов`язана першочергово забезпечувати безпечну експлуатацію ядерних установок; відповідно, наявні ресурси, в тому числі грошові кошти, Компанія спрямовує в першу чергу на задоволення потреб безпеки експлуатації АЕС;

- безпека держави та населення України знаходяться у безпосередній залежності від сталої роботи об`єктів Товариства; в свою чергу, стала робота енергетичних об`єктів Компанії залежить від повного та своєчасного фінансування всіх виробничих потреб цих об`єктів; внаслідок масованих ракетних атак і атак БПЛА на об`єкти енергетичної системи України, уражено близько 20 підстанцій, низку електростанцій, пошкоджено Дніпровську ГЕС; це означає, що основним постачальником електричної енергії у цей критично важливий для України період є АЕС; таким чином, збереження нормального режиму роботи системи атомних електростанцій є гарантією забезпечення економіки та забезпечення населення держави електроенергією в умовах втрат, завданих країною-агресором;

- водночас негайне виконання рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 та стягнення з Товариства грошових коштів ставить під загрозу фінансування заходів із забезпечення сталої та безпечної роботи об`єктів атомної енергетики чим загрожує безпеці держави та населенню України взагалі.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

За приписами ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5 ст. 331 ГПК України).

Аналізуючи норми ст. 331 ГПК України, апеляційний господарський суд зазначає, що відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому, згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 331 ГПК України, ця стаття не вимагає.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати:

1) матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан;

2) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

3) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

4) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо;

5) наявність інфляційних процесів у економіці держави;

6) інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення тощо.

Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

При цьому положення чинного господарського процесуального законодавства України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання.

В рішенні Конституційного Суду України № 5-пр/2013 від 26.06.2013 зазначено, що відстрочення або розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Відстрочення виконання рішення є виключним заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. При цьому, затримка в виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує сутність права, яке захищається п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (рішення ЄСПЛ у справі Іммобільяре Саффі проти Італії, заява №22774/93, п. 74).

Відстрочення виконання судового рішення має здійснюватися з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання судового рішення на користь кредитора. Тобто, важливим є досягти баланс інтересів обох сторін. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 920/199/16.

В зв`язку з тим, що відстрочка виконання судового рішення продовжує період відновлення порушеного права стягувача, суди, в цілях вирішення питання про можливість надання відстрочки, а також визначення терміну відстрочення виконання судового рішення, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все в Європейській конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі та період надання відстрочки виконання судового рішення.

За правовою позицією Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка чи розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру", а в системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню в правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдане за конкретних обставин справи.

Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю в зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми стягнення тощо.

Стосовно системності виконання Європейський суд з прав людини зазначає, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення в виконавчому провадженні, а, отже, сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі Чіжов проти України (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені в статті 6 Конвенції.

Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти в виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19 березня 1997 року в справі Горнсбі проти Греції, Reports 1997-II, п. 40; рішення в справі Бурдов проти Росії, заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року в справі Ясюнієне проти Литви, заява № 41510/98).

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що передбачені статтею 331 ГПК України обставини, з якими закон пов`язує можливість надання відстрочки, є оціночними, а необхідність використання права на відстрочку, закон відносить на розсуд суду. Вказане право застосовується за визначених у законі умов, з урахуванням усіх обставин справи.

Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд враховує ступінь вини відповідача у виникненні спору, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч. 4 ст. 331 ГПК України).

Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

Особа, яка подала заяву про відстрочення виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у даній справі.

Так, в силу приписів ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (ст. 76-79 ГПК України).

Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Погоджуючись із висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що відповідачем не було доведено наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення у даній справі та, як наслідок, наявність обґрунтованих підстав для надання відстрочки його виконання, з огляду на наступне.

Як на підставу для відстрочення виконання рішення суду у даній справі відповідач вказує на втрату виробничих потужностей, що забезпечували майже половину його доходу від реалізації електроенергії.

Зазначені твердження заявника не є тими обставинами, з якими приписи статті 331 Господарського процесуального кодексу України пов`язують можливість надання відстрочки.

При цьому, відповідачем до заяви не додано належних та достатніх доказів на підтвердження відсутності грошових коштів для виконання рішення суду.

Отже, приймаючи до уваги надані сторонами пояснення та заперечення у сукупності, господарським судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні заяви Товариства про відстрочення виконання рішення суду у справі № 910/2990/24, оскільки заявником не доведено наявності виняткових обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Разом з цим колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що наказом Мінстратегпрому від 02.08.2024 №95 Товариство включено до переліку підприємств оборонно-промислового комплексу, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2023 №101.

Згідно з пунктом 102 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" зупиняється у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом), боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України, рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, або якщо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій.

Таким чином при пред`явленні позивачем до виконання наказу суду від 13.01.2025 у даній справі, виконавчою службою вчинення виконавчих дій буде зупинено у період дії воєнного стану в Україні.

Відтак в силу наявності зазначених обставин виконання рішення у даній справи вже відстрочено.

Враховуючи, у даному випадку, сукупність встановлених обставин та фактів і положення статей 76 - 79, 86 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав підстав для задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду у даній справі.

Щодо розподілу витрат на послуги адвоката у суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Позивачем 20.01.2025 подано суду першої інстанції заяву про стягнення з Товариства 8 000 грн витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктом 1 частини четвертої і частиною п`ятою статті 129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За приписами частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Корпорацією і Адвокатським об`єднанням "Віннерлекс" 05.08.2021 було укладено договір про надання правничої допомоги, за умовами якого адвокатське об`єднання зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити відповідно до умов договору надану адвокатським об`єднанням правову допомогу та витрати, пов`язані з виконанням договору, що здійснюються адвокатським об`єднанням.

17.01.2024 Корпорацією надано ордер серія АЕ №1174276 на ім`я адвоката Носика Богдана Миколайовича, який не містить обмежень прав адвоката.

Згідно з підписаною 15.01.2025 позивачем і Адвокатським об`єднанням "Віннерлекс" специфікацією №136 до договору від 05.08.2021, сторонами погоджено надання професійної правничої допомоги Корпорації під час розгляду Господарським судом міста Києва заяви відповідача про відстрочення виконання рішення у справі №910/2990/24, в тому числі складання, оформлення і подання пояснень, необхідних процесуальних документів, вчинення інших необхідних процесуальних дій в інтересах клієнта; фіксований розмір гонорару - 8 000 грн.

Оплата вказаних коштів підтверджується платіжною інструкцією від 16.01.2025 №1632 на суму 8 000 грн.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом з тим згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене у частині четвертій статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої і дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята і шоста статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 зі справи №922/445/19 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 зі справи №915/237/18, від 24.10.2019 зі справи №905/1795/18 і від 17.09.2020 зі справи №904/3583/19.

Враховуючи зазначене, оцінивши подані позивачем докази в підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про невідповідність заявлених витрат на професійну правничу допомогу вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору, у зв`язку з чим заяву Корпорації задовольнив частково, стягнувши з Товариства на користь Корпорації витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2 500 грн.

У зв`язку з наведеним, доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються встановленими обставинами та застосованими нормами матеріального та процесуального права, підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на викладене зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі про відмову в задоволенні заяви про відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 у справі №910/2990/24.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Нормою статті 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для її скасування не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Щодо витрат на послуги адвоката Корпорації у суді апеляційної інстанції, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Корпорацією 19.02.2025 подано до Північного апеляційного господарського суду заяву про стягнення з Товариства 6 500,00 грн витрат на правничу допомогу.

Як було встановлено судом апеляційної інстанції Корпорацією і Адвокатським об`єднанням "Віннерлекс" 05.08.2021 було укладено договір про надання правничої допомоги, за умовами якого адвокатське об`єднання зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити відповідно до умов договору надану адвокатським об`єднанням правову допомогу та витрати, пов`язані з виконанням договору, що здійснюються адвокатським об`єднанням.

19.02.2025 Корпорацією надано ордер серія АЕ №1143440 на ім`я адвоката Носика Богдана Миколайовича, який не містить обмежень прав адвоката.

Згідно з підписаною 05.02.2025 позивачем і Адвокатським об`єднанням "Віннерлекс" специфікацією №142 до договору від 05.08.2021, сторонами погоджено надання професійної правничої допомоги Корпорації під час розгляду Північним апеляційним господарським судом апеляційної скарги Товариства на ухвалу Господарського суду міста Києва у справі №910/2990/24 від 23.01.2025 про відмову у відстроченні виконання рішення суду, в т.ч. зі складання, оформлення і подання відзиву на апеляційну скаргу та всіх інших необхідних процесуальних документів, участі в судових засіданнях, вчинення інших необхідних процесуальних дій в інтересах Клієнта; фіксований розмір гонорару - 6500 грн.

Оплата вказаних коштів підтверджується платіжною інструкцією від 06.02.2025 №1650 на суму 6500 грн.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене у частині четвертій статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої і дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята і шоста статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 зі справи №922/445/19 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 зі справи №915/237/18, від 24.10.2019 зі справи №905/1795/18 і від 17.09.2020 зі справи №904/3583/19.

Враховуючи зазначене, оцінивши подані позивачем докази в підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про невідповідність заявлених витрат на професійну правничу допомогу вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору, у зв`язку з чим заява Корпорації підлягає частковому задоволенню, з покладенням на Товариство обов`язку з відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у сумі 2 500 грн.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 у справі №910/2990/24 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 у справі №910/2990/24 залишити без змін.

3. Заяву Корпорації "ТСМ Груп" про стягнення витрат на правничу допомогу задовольнити частково.

4. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032; ідентифікаційний код 24584661) на користь Корпорації "ТСМ Груп" (вул. Ямська, буд. 72, м. Київ, 03150; ідентифікаційний код 37034171) 2 500 (дві тисячі п`ятсот) грн витрат на професійну правничу допомогу.

5. У задоволенні решти вимог відмовити.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.

7. Матеріали справи №910/2990/24 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

У зв`язку з відпусткою судді Тищенко А.І. з 05.05.2025 по 18.05.2025 повний текст постанови складено 19.05.2025.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді А.І. Тищенко

Г.П. Коробенко