Постанова від 14.05.2025 по справі 911/101/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2025 р. Справа№ 911/101/21 (911/2330/24)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Доманської М.Л.

суддів: Сотнікова С.В.

Остапенка О.М.

за участю секретаря судового засідання Сороки П.М.

та представників учасників провадження у даній справі відповідно до протоколу судового засідання від 14.05.2025,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Селянсько-фермерського господарства "Добробут"

на рішення Господарського суду Київської області від 22.01.2025

у справі №911/101/21 (911/2330/24) (суддя Янюк О.С.)

за позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімсервіс" арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича

до Селянсько-фермерського господарства "Добробут"

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" та

Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб"

про витребування майна з чужого незаконного володіння

у межах справи №911/101/21

за заявою Головного управління ДПС у Київській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімсервіс"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 22.01.2025 позовну заяву ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімсервіс" арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича від 27.08.2024 № 02-91/145 (вх. № 1215/24 від 02.09.2024) - задоволено; витребувано від Селянсько-фермерського господарства "Добробут" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімсервіс" комбайн CASE 2166, заводський номер НОМЕР_1 , № двигуна НОМЕР_2 , 1997 року випуску; стягнуто з Селянсько-фермерського господарства "Добробут" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімсервіс" судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Селянсько-фермерське господарство "Добробут" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило апеляційну скаргу Селянсько-фермерського господарства "Добробут" на рішення Господарського суду Київської області від 22.01.2025 у справі №911/101/21 (911/2330/24) задовольнити; рішення Господарського суду Київської області від 22.01.2025 у справі №911/101/21 (911/2330/24) скасувати; прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ "Агрохімсервіс" в особі ліквідатора Демчана Олександра Івановича до СФГ "Добробут" про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити у повному обсязі; стягнути з ТОВ "Агрохімсервіс" на користь СФГ "Добробут" судові витрати.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2025 апеляційну скаргу Селянсько-фермерського господарства "Добробут" передано колегії суддів у складі: головуючий суддя: Доманська М.Л.; судді: Сотніков С.В. та Остапенко О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/101/21 (911/2330/24) за позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімсервіс" арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича до Селянсько-фермерського господарства "Добробут" про витребування майна з чужого незаконного володіння; відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги Селянсько-фермерського господарства "Добробут" на рішення Господарського суду Київської області від 22.01.2025 у справі №911/101/21 (911/2330/24) до надходження матеріалів справи №911/101/21 (911/2330/24) до Північного апеляційного господарського суду.

26.02.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №911/101/21 (911/2330/24) у 1-му томі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Селянсько-фермерського господарства "Добробут" на рішення Господарського суду Київської області від 22.01.2025 у справі №911/101/21 (911/2330/24); розгляд апеляційної скарги призначено на 23.04.2025 о 12 год. 30 хв.; запропоновано учасникам справи у відповідності до статті 263 Господарського процесуального кодексу України надати відзиви на апеляційну скаргу із доказами надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи протягом десяти днів, з дня отримання даної ухвали, але не пізніше 02.04.2025; встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв, клопотань, пояснень в письмовій формі із доказами надсилання (надання) копій цих документів іншим учасникам справи протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 09.04.2025.

10.03.2025 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімсервіс" арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича надійшов відзив на апеляційну скаргу.

14.03.2025 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від Селянсько-фермерського господарства "Добробут" надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу.

У судове засідання 23.04.2025 з`явились представники Селянсько-фермерського господарства "Добробут" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімсервіс", всі інші учасники справи не з`явились, про дату, час та місце удового засідання повідомлені.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2025 у розгляді апеляційної скарги Селянсько-фермерського господарства "Добробут" на рішення Господарського суду Київської області від 22.01.2025 у справі №911/101/21 (911/2330/24) оголошено перерву до 14.05.2025 о 11 год. 50 хв.

У судове засідання 14.05.2025 з`явився представник скаржника та представник ТОВ "Агрохімсервіс". Представники інших учасників справи у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені у встановленому законом порядку.

Колегія суддів вирішила за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників учасників справи, які не з`явились у судове засідання, з огляду на наступне.

За положеннями статті 129 Конституції України та статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зобов`язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Наведена правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.03.2024 у справі № 916/1577/19, від 09.04.2024 у справі № 873/225/23.

Представник скаржника просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити. Рішення Господарського суду Київської області від 22.01.2025 у справі №911/101/21 (911/2330/24) скасувати; прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник ТОВ "Агрохімсервіс" просив суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Рішення Господарського суду Київської області від 22.01.2025 у справі №911/101/21 (911/2330/24) залишити без змін.

Згідно із ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою добросовісність та оплатність набуття СФГ «Добробут» права власності на спірний комбайн, що унеможливлює його витребування у добросовісного набувача. Апелянт зазначає, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх витрат, є неприйнятною. На думку скаржника, наявність у діях попереднього власника волі на передачу майна іншій особі та оплатність договору унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Крім того, на час укладення договору купівлі-продажу застава спірного транспортного засобу не була зареєстрована в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, СФГ «Добробут» не міг знати та передбачити наявність ризику того, що право власності на комбайн може бути припинено у зв`язку з тим, що право власності на спірний комбайн може виявитися незаконним.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази у справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційну скаргу Селянсько-фермерського господарства "Добробут" слід залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Київської області від 22.01.2025 у справі №911/101/21 (911/2330/24) слід залишити без змін, з огляду на наступне.

У провадженні Господарського суду Київської області (далі - суд) перебуває справа № 911/101/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімсервіс" (далі - ТОВ "Агрохімсервіс", банкрут, позивач) на стадії ліквідаційної процедури банкрута, на підставі постанови суду 06.09.2021 арбітражний керуючий Демчан Олександр Іванович призначений ліквідатором банкрута.

02.09.2024 до суду від ліквідатора надійшла позовна заява до Селянсько-фермерського господарства "Добробут" (далі - СФГ "Добробут", відповідач), в якій ліквідатор просив суд витребувати від останнього на користь ТОВ "Агрохімсервіс" комбайн CASE 2166, заводський номер НОМЕР_1 , № двигуна НОМЕР_2 , 1997 року випуску (далі - майно).

Ухвалою суду від 10.09.2024, зокрема: прийнято позовну заяву до розгляду в межах справи №911/101/121 про банкрутство ТОВ "Агрохімсервіс"; відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; залучено до участі у справі № 911/101/21 (911/2330/24) третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору АТ "Укрексімбанк" та ТОВ "Хлібороб".

Рішенням Господарського суду Київської області від 22.01.2025 позовну заяву ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімсервіс" арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича від 27.08.2024 № 02-91/145 (вх. № 1215/24 від 02.09.2024) - задоволено; витребувано від Селянсько-фермерського господарства "Добробут" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімсервіс" комбайн CASE 2166, заводський номер НОМЕР_1 , № двигуна НОМЕР_2 , 1997 року випуску; стягнуто з Селянсько-фермерського господарства "Добробут" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімсервіс" судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

Колегія суддів з вказаним висновком погоджується, з огляду на наступне.

31.12.2003 Міністерством фінансів України (Мінфін), Українською аграрною біржею (Боржник) та ТОВ "Агрохімсервіс" (поручитель), в особі директора Нетеси Миколи Івановича, підписана Угода про реструктурування № 130-04/178 (далі - Угода), відповідно до п. 1 якої Мінфін прострочену заборгованість станом на 01.01.2003 реструктурує державою в сумі 107 768,03 дол. США за кредитами, наданими Боржнику на умовах кредитної угоди від 24.07.1997 №18/03-149, укладеної між Укрексімбанком від імені Кабінету Міністрів України та Боржником, та кредитної угоди від 23.07.1997, укладеної між Боржником та банком "Societe General. New York Branch", а Боржник погашає цю заборгованість у строки та на умовах, що визначені в угоді.

Відповідно до п. 3 Угоди Поручитель у порядку та на умовах, визначених цією угодою зобов`язується солідарно з Боржником у повному обсязі відповідати перед Мінфіном за виконання Боржником зобов`язань, що виникли з цієї угоди.

Поручитель зобов`язується за письмовою вимогою Мінфіну сплатити за зобов`язаннями Боржника, визначеними цією угодою, включаючи пеню, протягом трьох банківських днів з дати отримання зазначеної вимоги (п. 8 Угоди).

У разі невиконання або виконання не в повному обсязі Боржником зобов`язань за угодою понад 90 днів несплачена сума заборгованості та/або відсотків визнається простроченою заборгованістю перед державою та підлягає стягненню разом із сумою пені, нарахованої за весь період такого невиконання або виконання не в повному обсязі, в установленому законодавством порядку, в тому числі шляхом звернення до Поручителя, звернення стягнення на предмет договору застави (п. 15 Угоди).

Ця Угода набирає чинності одночасно з набранням чинності договором застави, який укладається банком-агентом від імені держави з заставодавцем щодо забезпечення виконання зобов`язань Боржника за цією угодою, та діє до повного виконання зобов`язань за цією угодою (п. 18 Угоди).

30.04.2004 Відкрите акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України", що діє від імені і за дорученням Кабінету Міністрів України, представленим Мінфіном (банк - агент заставодержатель) за цим договором застави та ТОВ "Агрохімсервіс" (заставодавець) в особі директора Нетеси Миколи Івановича, уклали договір застави № 130-04/178/011 (далі - Договір застави), відповідно до п. 1.1 якого заставою за цим Договором забезпечуються всі вимоги заставодержателя, що випливають із Угоди про реструктурування, відповідно до якої заставодержатель, при виконанні Боржником певних її умов, реструктурує прострочену станом на 01.01.2003 заборгованість перед державою у сумі 107 768,03 дол. США за кредитами, наданими Боржнику на умовах Кредитної угоди від 24.07.1997 №18/03-149, укладеної між заставодержателем та Боржником, та Кредитної угоди від 23.07.1997, укладеної між Боржником та банком "Societe General. New York Branch", а Боржник погашає прострочену заборгованість не пізніше 31.10.2010, на умовах, зазначених в Угоді про реструктурування.

Відповідно до п. 1.2. Договору застави в забезпечення виконання зобов`язань Боржника за Угодою про реструктурування заставодавець заставляє сільськогосподарську техніку (предмет застави), а саме: комбайн CASE 2166 в комплексі з навісним обладнанням, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 , заводський номер НОМЕР_5 ; комбайн CASE 2166 в комплексі з навісним обладнанням, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_6 , реєстраційний номер НОМЕР_7 , заводський номер НОМЕР_8 .

Предмет застави знаходиться за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Глибоке, вул. Леніна, 2. Право власності на предмет застави підтверджено: договором викупу с/г техніки від 09.03.2004 № 2003-В/3, укладеного між заставодавцем та боржником; видатковою накладною від 11.03.2004 № 2003-В/3; податковою накладною від 11.03.2004 № 178; довідкою заставодавця про врахування предмету застави на балансі заставодавця із зазначенням інвентарних номерів кожного транспортного засобу; свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів.

Предмет застави залишається у володінні та користуванні заставодавця (п. 1.4. Договору застави).

Відчуження предмету застави застоводавцем дозволяється лише за письмовою згодою заставодержателя (п.1.6. Договору застави).

Сторони домовились про те, що застава зберігає силу, якщо заставлене майно переходить у власність іншої особи, або якщо заставодержатель уступить вимогу, забезпечену заставою, іншій особі або боржник переведе за згодою заставодержателя борг, який виник із забезпеченої заставою вимоги, на іншу особу. У випадку реорганізації заставодавця зобов`язання за цим договором розповсюджується на його правонаступника (п.п. 1.9., 1.10. Договору застави).

Як зазначено у п. 2.1.5. Договору застави заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави достроково, якщо, зокрема: проти заставодавця та/або Боржника порушено провадження у справі про банкрутство або прийнято рішення про його/їх ліквідацію.

У свою чергу, у п. 2.3.4. Договору застави визначені зобов`язання заставодавця по відношенню до предмету застави без письмової згоди заставодержателя не здійснювати дій, пов`язаних із зміною права власності на предмет застави або його частину, а також дій, пов`язаних з передачею предмету застави третім особам.

Пунктом 2.4.3. Договору застави визначені права заставодавця по відношенню до предмету застави реалізовувати предмет застави за письмовим дозволом заставодержателя дотримання вимог чинного законодавства України, цього договору та Угоди про реструктурування.

Право застави виникає з моменту підписання цього договору повноважними представниками сторін (п. 3.1. Договору застави).

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і залишається чинним до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором та виконання Боржником зобов`язань за Угодою про реструктурування (п. 6.3. Договору застави).

Державна реєстрація Договору застави останнім не передбачалася.

Рішенням суду від 05.08.2014 у справі № 911/2226/14 стягнуто з ТОВ "Агрохімсервіс" як поручителя у дохід державного бюджету 641 141,40 грн у зв`язку із невиконанням Боржником своїх зобов`язань за Угодою. 11.09.2014 судом виданий відповідний наказ.

Ураховуючи відсутність майна у ТОВ "Агрохімсервіс" та повернення державним виконавцем зазначеного наказу, Головним управлінням ДПС у Київській області ініційоване питання щодо відкриття провадження у справі про банкрутство згаданого товариства (ухвала суду від 14.06.2021 справа № 911/101/21).

Відповідно до інформації, наданої Головними управліннями Держпродспоживслужби в Київській та Кіровоградській областях, зокрема, комбайн зернозбиральний CASE IH 2166, рік випуску 1997, заводський номер НОМЕР_1 , № двигуна НОМЕР_2 (пояснення від 05.11.2021 №10-12/2447/17): з 07.07.2000 по 19.03.2004 - зареєстрований за Українською аграрною біржею, номерний знак НОМЕР_9 ; з 22.03.2004 по 01.03.2010 - зареєстрований за ТОВ "Агрохімсервіс", номерний знак НОМЕР_7 ; з 15.06.2010 по 30.08.2010 - зареєстрований за ТОВ "Хлібороб", номерний знак НОМЕР_10 ; з 25.10.2010 - зареєстрований за СФГ "Добробут", номерний знак НОМЕР_11 .

Як зазначено у листі Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області від 27.07.2024, спірне майно зареєстроване за СФГ "Добробут" після 25.10.2010, перереєстрації на третіх осіб не здійснювалося.

Водночас правочини, на підставі яких здійснювалася реєстрація майна, учасниками справи суду надано не було.

Відповідно до банківських виписок по рахунках ТОВ "Агрохімсервіс", за період із 01.01.2010 по 20.10.2021, відомості про здійснені платежі за отримані ТОВ "Хлібороб" комбайни останні не містять. Доказів протилежного учасниками справи суду надано не було.

Із змісту листа Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області від 25.09.2024 убачається, що комбайн зернозбиральний CASE IH 2166, 1997 року випуску, номерний знак НОМЕР_11 , зареєстрований за СФГ "Добробут" на підставі договору купівлі-продажу від 26.08.2010 № 8. При цьому суду на дослідження зазначений договір учасниками справи надано не було.

Із змісту банківської виписки по рахунку СФГ "Добробут" за 27.08.2020 убачається, що відповідачем перераховано ТОВ "Хлібороб" 70 000,00 грн, призначення платежу: "Оплата за комбайн згідно з рахунком від 26.08.2020 № СФ-0000025". Зазначений рахунок на дослідження суду першої інстанції також надано не було.

Із змісту витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 01.03.2010, станом на 20.06.2010 та станом на 15.07.2021 убачається, що керівником ТОВ "Агрохімсервіс" (до 07.12.2010) і керівником ТОВ "Хлібороб" значився Нетеса Микола Іванович.

СФГ "Добробут" посилається на те, що не знав про те, що придбав спірне майно, яке було обтяжене заставою, зазначаючи, що в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна на час набуття цього майна відповідачем у власність, не містилось відомостей про те, що спірне майно перебуває у заставі, проте, доказів цього суду не надав.

Відповідно до положень ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина 1). Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Так, шляхом подання віндикаційного позову майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину.

Водночас, наявність у власника права на витребування майна залежить передусім від того, на якій підставі чи за її відсутності набувач заволодів спірним майном і, відповідно, чи є такий набувач добросовісним, а також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник передав це майно у володіння, адже, коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є обмеженим.

Чинне законодавство України не пов`язує можливість або неможливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності або відсутності волі у відчужувача за останнім у ланцюгу угод договором. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності або відсутності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу угод, за якими здійснювалося відчуження майна.

Процедура банкрутства за своєю суттю є конкурсним процесом, основною метою якого, зокрема, є чергове і пропорційне задоволення вимог всієї сукупності кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів.

Позовні вимоги боржника можуть впливати на формування складу активів боржника з огляду на положення ст. 216 ЦК України (застосування наслідків з огляду на визнання правочину недійсним), ст. 388 ЦК України (витребування майна від добросовісного набувача після визнання договору недійсним, тобто такі позови можуть призводити до зміни ліквідаційної маси боржника, що в свою чергу впливає на права кредиторів у справі про банкрутство.

У процедурах банкрутства суттєве значення має принцип судового нагляду, оскільки з моменту порушення щодо боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.

Зазначений принцип полягає у нагляді за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об`єктів ліквідаційної маси, а також інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових претензій кредиторів тощо. Господарський суд у справах про банкрутство має забезпечити як принцип рівності учасників процедури банкрутства, баланс інтересів боржника і його кредиторів та інших заінтересованих учасників, так і справедливий розподіл майна боржника між кредиторами, що є особливістю процедури банкрутства.

З огляду на зазначене, легітимною метою у випадку витребування арбітражним керуючим рухомого майна від набувача такого майна на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України можна вважати судовий нагляд у процедурах банкрутства та нагляд за дотриманням інтересів кредиторів щодо збереження об`єктів ліквідаційної маси, а також інтересів боржника щодо задоволення грошових вимог кредиторів.

Разом із тим, при відкритті провадження у справі про банкрутство боржник не втрачає право на майно, охоронюване положеннями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). І у випадку вибуття майна з володіння власника поза його волею до добросовісного набувача, обидві сторони можуть розраховувати на захист їх права на майно в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Крім того, обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконане належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Так, із матеріалів справи вбачається, що на час укладення Договору застави 30.04.2004 спірний комбайн належав на праві власності ТОВ "Агрохімсервіс", а саме з 22.03.2004 (дата реєстрації) по 01.03.2010 (знято з обліку).

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про заставу" (у редакції станом на 01.03.2010) заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя. Аналогічне застереження міститься і в п.1.6. Договору застави.

Отже, на момент зняття з обліку спірного майна у зв`язку з його відчуженням, останнє перебувало в заставі та відповідно до ст. 17 Закону України "Про заставу" могло бути відчужено тільки за згодою заставодержателя. Доказів наявності такої згоди учасниками справи суду надано не було. Також, учасниками справи не надано суду доказів того, що застава на спірне майно на час зняття його з обліку була припинена у встановлений договором або законом спосіб.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, як під час підписання Угоди та Договору застави, так і під час відчуження спірного комбайну, у ТОВ "Агрохімсервіс" (станом на 01.03.2010 - дата зняття з обліку) та ТОВ "Хлібороб" (станом на 15.06.2010 - дата реєстрації) керівником була одна і та сама особа - Нетеса Микола Іванович; у рішенні суду від 05.08.2014 у справі № 911/2226/14 зазначено, що майнове зобов`язання за Угодою виникло, зокрема, у ТОВ "Агрохімсеріс", як поручителя з 30.01.2009, та яке, зокрема, на час постановлення відповідного судового рішення, не було виконано; невиконання зазначеного зобов`язання стало підставою для відкриття справи про банкрутство ТОВ "Агрохімсеріс".

З матеріалів справи вбачається, що спірне майно було відчужено ТОВ "Хлібороб" на користь СФГ "Добробут".

Як зазначалося вище, позивач зазначає, що відчуження спірного майна відбулося на підставі договору купівлі-продажу від 26.08.2010 № 8, проте, учасниками справи зазначений правочин на дослідження суду надано не було, а тому встановити його умови, ціну, мету, повноваження представників сторін, що його підписали, а також виявити ознаки недійсності, фіктивності тощо, у суду можливості немає.

Крім того, як зазначав відповідач у суді першої інстанції, ціна (70 000,00 грн) за майно була сформована відповідно до дати виробництва комбайну (13 років з дати виробництва) та його технічного стану (потребував значних вкладень для відновлення його роботи). Як вірно зауважено судом першої інстанції, жодного доказу, які б вказували на відновлення придбаного майна (зокрема, банківські виписки, які наявні у відповідача) СФГ "Добробут" суду надано не було, а вартість аналогічного майна згідно із відкритими джерелами у мережі Інтернет станом на час розгляду спору у рази перевищує розмір, який зазначений відповідачем.

Суду не надано правочин, на підставі якого відповідач набув спірне майно, суду не доведено, яка ціна підлягала до оплати за цим договором. Так, на підтвердження оплатності придбання спірного майна відповідачем надано виписку по рахунку відповідача за 27.01.2020 із зазначенням, що оплата за комбайн у сумі 70 000,00 грн відбулась згідно з рахунком від 26.08.2010 № № СФ-0000025". Проте, зазначений рахунок суду першої інстанції наданий не був, за наданими до суду документами не вбачається за можливе ідентифікувати вказану оплату, як оплату саме за спірний комбайн. Тобто належних доказів оплатності правочину, за яким відповідач набув саме спірний комбайн суду не надано.

Враховуючи зазначені обставини справи та докази у справі у їх сукупності, відсутність належних доказів, які б вказували на наявну волю ТОВ "Агрохімсервіс» відчужувати спірне майно, у тому числі шляхом вчинення відповідного правочину, місцевий суд дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для витребування такого майна.

Так, судом першої інстанції, з огляду на процесуальну поведінку сторін справи, зокрема, ненадання відповідачем належних доказів вибуття із власності ТОВ "Агрохімсервіс" спірної техніки на підставі правочинів, зроблено правильний висновок, що майно вибуло із власності ТОВ "Агрохімсервіс" без наявних на те правових підстав, що не спростовано у суді, у зв`язку із цим таке майно має бути повернуте відповідачем ТОВ "Агрохімсервіс".

Судом першої інстанції ґрунтовно досліджено обставини вибуття із власності банкрута спірної техніки, а саме: відсутність належних доказів сплати ТОВ "Хлібороб" коштів за набуту техніку, відсутність будь-яких доказів наявності згоди заставодержателя на відчуження такого майна, яке перебувало у вказаний період в заставі, очевидну пов`язаність ТОВ "Хлібороб" щодо ТОВ "Агрохімсервіс" у період відчуження комбайну (керівниками обох був Нетеса М.І. ), та зроблено висновок, що за таких умов та за відсутності доказів протилежного, спірний комбайн вибув із власності ТОВ "Агрохімсервіс" не з волі його власника - ТОВ "Агрохімсервіс", у зв`язку із чим таке майно підлягає витребуванню у його набувача - Селянсько-фермерське господарство "Добробут".

Верховний Суд у постанові від 18.03.2020 по справі №904/686/19 дійшов наступного висновку: належне банкруту майно може бути витребуване від останнього набувача такого майна, незалежно від кількості "проміжних" відчужень, при цьому, до уваги беруться обставини оплатності набуття останнім володільцем такого майна та обставини його вибуття з володіння власника.

Щодо доводів скаржника про те, що відповідач є добросовісним набувачем, слід зазначити, що наявність у відповідача статусу добросовісного набувача спірного майна з огляду на зміст статті 388 Цивільного кодексу України не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до положень статті 388 Цивільного кодексу України майно, яке вибуло не за волею власника може бути витребувано у добросовісного набувача. Тому при вибутті майна поза волею власника добросовісність набувача не перешкоджає витребуванню майна.

Відповідно до положень ст. 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору.

Право витребувати майно з огляду на доведену незаконність і безпідставність його відчуження передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони права власності і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Оскільки, судом першої інстанції вірно встановлено, що майно вибуло з володіння ТОВ "Агрохімсервіс" поза його волею, то повернення у його власність вказаного майна, відчуженого поза його волею, переслідує легітимну мету охорони права власності особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, а також з метою дотримання таких прав відповідно до загальних інтересів суспільства.

Також, пропорційність втручання у право володіння та справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання, в цьому випадку полягає у тому, що ТОВ "Агрохімсервіс", поза його волею був позбавлений права володіння на спірне майно.

Належних доказів придбання спірного майна оплатно відповідач не надав. Якщо майно було набуто безвідплатно, в особи, яка не мала права його відчужувати (без згоди заставодержателя), власник має право витребувати його у добросовісного набувача у всіх випадках.

Враховуючи наведене, єдиним можливим, в цьому випадку, способом поновлення порушеного права ТОВ "Агрохімсервіс" на володіння спірним майном, який може забезпечити приведення обсягу прав сторін в контексті спірного майна у стан, який існував до його відчуження, є саме витребування належного ТОВ "Агрохімсервіс" майна у відповідача.

Віндикація в межах провадження у справі про банкрутство є не лише способом консолідації ліквідаційної маси, оскільки захист права власності боржника, з урахуванням статті 1 Першого протоколу до Конвенції, також презюмується. Такий захист спрямований на попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном саме власником, в тому числі власником, який є боржником у провадженні у справі про банкрутство, оскільки власник майна наділений, в тому числі, правом на погашення власних боргів перед кредиторами за рахунок належного йому майна. Повернення майна може прямо вплинути як на діяльність юридичної особи-боржника в цілому, так і на права керівників юридичної особи, так і на її учасників, а також на задоволення грошових вимог кредиторів боржника - ТОВ "Агрохімсервіс".

Відтак, втручання у право Селянсько-фермерського господарства "Добробут" на володіння майном в цьому випадку переслідує легітимну мету. Обгрунтовану компенсацію СФГ "Добробут" може отримати за рахунок осіб, які відчужували спірне майно, не маючи на це право (без згоди заставодержателя цього майна).

З огляду на викладене, аргументи скаржника визнаються колегією суддів безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, колегія суддів не вбачає підстав брати до уваги новий доказ - копію рахунку-фактури від 26.08.2010 №СФ-0000025, який не було долучено до матеріалів справи в суді першої інстанції. Представник Селянсько-фермерського господарства "Добробут" заявляла усне клопотання про долучення вказаного нового доказу до матеріалів справи. Водночас, колегія суддів враховує, що скаржник мав можливість подати відповідний доказ до суду першої інстанції, поважних причин щодо неподання вказаного доказу до суду першої інстанції скаржником не наведено.

Колегія суддів зауважує, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання до суду першої інстанції з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин.

За приписами частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежали від особи", і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14.

Отже, підставою для прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів є подання заявником належних доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Крім того, колегією суддів враховано, що виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції.

Врахування судом апеляційної інстанції такого доказу було б за вказаних обставин порушенням норм процесуального права, принципу правової визначеності.

Колегією суддів враховано, що Селянське-фермерське господарство "Добробут" за умови вжиття вичерпних заходів зі свого боку мало можливість подати відповідний доказ до суду першої інстанції, поважних причин щодо неподання вказаного доказу до суду першої інстанції заявником не наведено, вжиття відповідних заходів залежало виключно від волі скаржника, та в суді апеляційної інстанції не доведено вжиття таких заходів під час розгляду даної справи в суді першої інстанції.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги цей доказ та відмовив у задоволенні усного клопотання про поновлення строку та долучення до матеріалів справи нового доказу - копії рахунку-фактури від 26.08.2010 №СФ-0000025.

Таким чином, колегія суддів зауважує, що місцевий господарський суд всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, надав оцінку поданим сторонами доказам та вірно застосував норми матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення.

Оцінюючи оскаржуване рішення суду першої інстанції через призму застосування принципів оцінки доказів та аргументації своїх висновків, викладених в Рішенні ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", судова колегія зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов`язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі); суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент; межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення; питання чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає із статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи (пункти 21, 23 Рішення).

Отже, доводи, викладені скаржником у апеляційній скарзі, не спростовують правомірність застосування норм чинного законодавства, якими обґрунтоване оскаржуване рішення суду першої інстанції, а тому колегія суддів погоджується з позицією місцевого господарського суду та доходить висновку про необхідність відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення Господарського суду Київської області від 22.01.2025 у справі №911/101/21 (911/2330/24) - без змін.

У справах Руїс Торіха проти Іспанії, Суомінен проти Фінляндії, Гірвісаарі проти Фінляндії Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99 від 27.09.2001).

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд апеляційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 283, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Селянсько-фермерського господарства "Добробут" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 22.01.2025 у справі №911/101/21 (911/2330/24) залишити без змін.

Матеріали справи № 911/101/21 (911/2330/24) повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок та строк оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду передбачений ст.ст. 288-291 ГПК України.

Повний текст складено 20.05.2025

Головуючий суддя М.Л. Доманська

Судді С.В. Сотніков

О.М. Остапенко