Ухвала від 14.05.2025 по справі 904/9041/15

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

У Х В А Л А

14.05.2025 м. Дніпро Справа № 904/9041/15

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Мороза В.Ф., Паруснікова Ю.Б.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Ярошенко В.І.) від 08.10.2024р. з розгляду скарги на бездіяльність державного виконавця у справі № 904/9041/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро", м. Обухів, Київська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма СІЧ 2000", с. Дмитрівка, Нікопольський район, Дніпропетровська область

про стягнення 1 036 073,51 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.10.2024р. у справі № 904/9041/15:

- скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" на бездіяльність державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № 64399447 щодо примусового виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/9041/15 задоволено;

- визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Шевченківського ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № 64399447 за період з 15.09.2023 по 23.09.2024 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 21.12.2015 у справі № 904/9041/15, котра виразилась у порушенні порядку та умов чинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 64399447 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 21.12.2015 по справі № 904/41/15 із врахуванням положень ЗУ "Про виконавче провадження";

- зобов`язано державного виконавця або іншу посадову особу Шевченківського ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства юстиції (м. Київ) усунути допущене порушення (поновити порушене право заявника) шляхом дотримання порядку та умов вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 64399447 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 21.12.2015 по справі № 904/9041/15 із врахуванням норм та положень ЗУ "Про виконавче провадження".

До Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.10.2024р. у справі № 904/9041/15 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" на бездіяльність державного виконавця відмовити в повному обсязі.

Центральним апеляційним господарським судом витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи № 904/9041/15, відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 904/9041/15 до Центрального апеляційного господарського суду.

На виконання вимог ухвали апеляційного суду останнім отримано від господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи № 904/9041/15.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Отже, наявність або відсутність підстав для задоволення заяви про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги визначається за правилами частини другої статті 256 ГПК. Клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги з огляду на приписи статті 256 ГПК повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах).

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. До клопотання чи заяви мають бути подані докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості.

При цьому Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку.

Таким чином, у кожному випадку суд з врахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені в обгрунтування клопотання про його відновлення та робить мотивований висновок щодо поважності чи не поважності причин пропуску строку.

Слід зазначити, що суд може поновити строк на апеляційне оскарження лише у виняткових випадках, тобто причини поновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не враховувати який вважалось би несправедливим та таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

Апеляційна скарга на вказану ухвалу, повний текст якої складено та підписано 14.10.2024р., подана через систему "Електронний суд" 03.02.2025р., тоді як останнім днем процесуального строку на апеляційне оскарження ухвали у даній справі є 24.10.2024 року, тобто з пропуском процесуального строку для її подання, встановленого ч. 1 ст. 256 ГПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.01.2025р. апеляційну скаргу Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.10.2024р. з розгляду скарги на бездіяльність державного виконавця у справі № 904/9041/15 повернуто заявникові на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України.

При повторному поданні апеляційної скарги в апеляційній скарзі та у додатках до неї апеляційним судом була виявлена відсутність клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги, у зв`язку з чим суд ухвалою від 08.04.2025р. залишив апеляційну скаргу без руху із зазначенням недоліків апеляційної скарги, які необхідно було усунути скаржнику.

На виконання вимог ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 08.04.2025р. апелянтом подано заяву про поновлення процесуального строку, згідно з якою останній просить суд поновити строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 08.10.2024р. у справі № 904/9041/15, в обгрунтування чого посилається на те, що державний виконавець Локтіонова Валентина Сергіївна, якою не було усунуто недоліки апеляційної скарги та на виконанні у якої перебувало виконавче провадження № 64399447 щодо примусового виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/9041/15, згідно наказу № 4355-вм від 07.11.2024 перебуває у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами.

Апеляційний суд, розглянувши обґрунтування причин пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення у даній справі, дійшов висновку, що підстави, наведені скаржником у клопотанні, не можуть вважатися поважними з огляду на таке.

Як зазначено вище, первісно подану апеляційну скаргу апеляційний господарський суд повернув заявникові у зв`язку із неусуненням ним недоліків апеляційної скарги в повному обсязі у визначений апеляційним господарським судом строк на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що сам факт повернення першої апеляційної скарги не є поважною підставою пропуску процесуального строку на подачу скарги.

Суд апеляційної інстанції враховує висновки Верховного Суду, наведені у постанові суду від 08.07.2021 по справі №910/17790/19, ухваленої у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, відповідно до яких сам по собі факт повернення апеляційної скарги не є поважною причиною пропуску строку; а при вирішенні питання про поважність наведених скаржником причин, суд має враховувати також і ті обставини, які стали підставою для повернення попередньо поданої апеляційної скарги, а також період часу, який сплинув з моменту, коли особа дізналась про відповідне рішення суду (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2020 у справі №280/4682/19, від 18.06.2020 у справі №400/524/19, від 17.06.2020 у справі №280/4951/19, від 15.05.2020 у справі №820/1212/17).

Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.

За змістом статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Принцип правової визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності").

У пункті 41 рішення від 03.04.2008р. у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що "правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків".

Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу правової визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28.10.1998р., Reports 1998 -VIII, с. 3255, §45, Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine, №17160/06 та №35548/06, §34, ЄСПЛ, від 21.12.2010р.).

Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (Diya 97 v. Ukraine, №19164/04, §47, ЄСПЛ, від 21.10.2010р.).

У справі "Устименко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що сама концепція "поважних причин" не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.

Якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановлені державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Нешев проти Болгарії" від 28.10.2004р.).

Фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2018р. у справі №5/452/06).

Європейський суд з прав людини зазначив, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини від 7 липня 1989 року у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії, № 11681/85, § 35).

Отже, у контексті забезпечення реалізації права на оскарження судового рішення та вирішення питання поновлення строків на таке оскарження у рішеннях ЄСПЛ сформувалась стала практика, відповідно до якої поновлення строків на оскарження може бути виправданим, якщо пропуск строку є поважний, об`єктивно незалежний від волі та поведінки скаржника.

Таким чином, вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку, апеляційний суд враховує, що оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі, а будь-які причини не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для його поновлення. Поновленню підлягає лише строк, який пропущений з об`єктивних і, які не залежали від волі та поведінки особи, причин.

За приписами ч. 3 ст. 256 ГПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Зі змісту наведеної правової норми убачається, що законодавець не передбачив обов`язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.

Таким чином, для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню зі скаргою на судове рішення, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.

Суд зазначає, що існування обставини повернення апеляційної скарги, яка не позбавляє скаржника на повторне звернення до суду апеляційної інстанції, не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої апеляційної скарги без урахування процесуальних строків встановлених для цього, а у суду - обв`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш, за відсутності поважних причин.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.12.2024р. апеляційну скаргу залишено без руху, скаржнику наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме подання до апеляційного суду доказів, що підтверджують повноваження представника Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Локтіонової Валентини Сергіївни на підписання апеляційної скарги в порядку самопредставництва органу державної влади (статут, положення, витяг з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та т.ін.), належних доказів сплати судового збору у сумі 2 422,40 грн., належних доказів направлення копії апеляційної скарги відповідачу у справі у відповідності до вимог ст. 259 ГПК України.

19.12.2024р. апелянтом подано клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання даної апеляційної скарги на розумний строк або до ухвалення рішення у справі, оскільки процедура сплати судового збору за подачу апеляційної скарги займає деякий час.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.01.2025р. відмовлено Шевченківському районному відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги та одночасно зазначено про обов`язок Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) виконати вимоги ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 12.12.2024р. про залишення його скарги без руху, а також роз`яснено апелянту, що в разі невиконання вимог суду настають наслідки, визначені ч. 4 ст. 174, ч. 6 ст. 260 Господарського процесуального кодексу України.

21.01.2025р. апеляційним судом отримано заяву про усунення недоліків, згідно з якою апелянт просив долучити до матеріалів справи довіреність на Рабоволюк Василя Вікторовича від 24.01.2022р., витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, платіжну інструкцію № 16 від 17.01.2025р.

Проте, на виконання вимог суду документа, передбаченого ст. 56 ГПК України, а саме статуту, положення, трудового договору на підтвердження повноважень представника Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Локтіонової Валентини Сергіївни (якою підписана апеляційна скарга) на підписання апеляційної скарги в порядку самопредставництва органу державної влади, який надає представнику право діяти в порядку самопредставництва без додаткового уповноваження довіреністю, апелянтом не надано. Доказів направлення копії апеляційної скарги відповідачу у справі у відповідності до вимог ст. 259 ГПК України апелянтом також не було надано.

Оскільки скаржник не виконав вимог суду щодо надання належних доказів у зазначеній частині, апеляційну скаргу було повернуто заявникові.

Законом України №3200-IX від 29.06.2023 внесені зміни до Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами. Вказані зміни набрали чинності з 18.10.2023.

Відповідно до частини одинадцятої статті 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення (частина шоста статті 242 ГПК України).

З матеріалів даної справи вбачається, що ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 23.01.2025 р. у справі № 904/9041/15 про повернення апеляційної скарги надіслано та доставлено до зареєстрованого Електронного кабінету Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у підсистемі «Електронний суд» в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі 24.01.2025р. о 02:05, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Слід відзначити, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників господарського судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Господарським процесуальним кодексом України певних процесуальних дій.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зробив висновок (постанова Верховного Суду від 24 липня 2023 року у справі №200/3692/21), що процесуальний строк, зокрема строк на апеляційне оскарження в разі повторного подання апеляційної скарги, може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:

первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;

повторне подання апеляційної скарги відбулось у межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або впродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;

скаржник продемонстрував добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження і вжив усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;

доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції та не могли бути усунуті скаржником;

наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.

Суд касаційної інстанції зазначає, що неналежна організація процесу із оскарження судового рішення з боку скаржника є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.

Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

Колегія суддів не вбачає перешкод для поширення такої правозастосовчої практики Верховного Суду й у випадку про поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки норми процесуального закону, якими це питання регламентовано на стадії апеляційного чи касаційного оскарження судових рішень є близькими за змістом і однаково врегульовують це питання.

Колегія суддів також звертається до висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2024 у справі №756/11081/20:

« 48. Процесуальні строки мають свою специфіку: по-перше, вони завжди мають імперативний характер; по-друге, процесуально-правові строки встановлюються для здійснення тих або інших процесуальних дій; по-третє, вони мають забезпечувати оперативність та ефективність здійснення правосуддя і сприяти дисциплінуючому впливові на учасників процесу.

49. Отже, запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, заявою, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності та забезпечення здійснення судових процедур у межах розумних строків.

50. У низці рішень ЄСПЛ принцип правової визначеності трактується у контексті дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий, лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (справи «Рябих проти Росії», пункти 51, 52, «Брумареску проти Румунії», пункт 61).

51. Отже, встановлення строків звернення до суду із заявою чи скаргою у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для учасників справи того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте судом рішення або здійснена дія не підлягатимуть скасуванню.

52. Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

53. Зокрема, ЄСПЛ у справах «Світлана Науменко проти України», «Трегубенко проти України», «Праведна проти Росії», «Желтяков проти України» зазначає, що у випадках перегляду судових рішень як у порядку нагляду, так і у зв`язку з нововиявленими обставинами національним судам необхідно забезпечувати дотримання учасниками справи встановлених строків та не допускати того, щоб за допомогою таких процесуальних механізмів, як продовження строку на оскарження, було порушено принцип правової визначеності.

54. Загалом згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).».

Звертаючись вдруге з апеляційною скаргою, апелянтом заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 08.10.2024р. у справі № 904/9041/15, яке обгрунтовує тим, що державний виконавець Локтіонова Валентина Сергіївна, якою не було усунуто недоліки апеляційної скарги та на виконанні у якої перебувало виконавче провадження № 64399447 щодо примусового виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/9041/15, згідно наказу № 4355-вм від 07.11.2024 перебуває у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами.

Наведене Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вважає поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження та просить його поновити.

Проте, апеляційний господарський суд повторно зазначає, що первісно подану апеляційну скаргу суд повернув заявникові у зв`язку із неусуненням ним недоліків апеляційної скарги в повному обсязі у визначений апеляційним господарським судом строк на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України.

З урахуванням викладеного, наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки не є такими обставинами, які унеможливлювали виконання вимог процесуального закону щодо оформлення апеляційної скарги в частині надання належних доказів на підтвердження повноважень представника апелянта на підписання апеляційної скарги в порядку самопредставництва органу державної влади та доказів направлення апеляційної скарги відповідачу у справі, адже невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху не є поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження, оскільки не є такою, що не залежить від волі особи, яка подає апеляційну скаргу, і не надає такій особі права у будь-який необмежений час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.

За таких підстав, апеляційний суд вважає, що апелянтом не наведено належного обґрунтування поважності причин пропуску встановленого законом строку на подання апеляційної скарги, не вказано обставин, які можуть бути віднесені судом до особливих чи непереборних, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного виконання вимог суду апеляційної інстанції та не могли бути усунуті скаржником, враховуючи і проміжок часу з моменту повернення первісно поданої апеляційної скарги заявникові та поданням апеляційної скарги вдруге, на підтвердження пропуску якого апелянтом також не наведено належного обгрунтування, що позбавляє суд можливості вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

З наведеного слідує, що пропуск процесуального строку на апеляційне оскарження ухвали місцевого господарського суду не підтверджений ним належними та допустимими доказами, а усунення недоліків шляхом подання апеляційної скарги вдруге, з урахуванням вищенаведеного, не може вважатися поважною причиною.

Відтак, апеляційний суд вважає наведені апелянтом підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення у даній справі необгрунтованими, які пов`язані з обставинами суб`єктивного характеру, а не об`єктивними обставинами, є такими, що не свідчать про існування об`єктивно непереборних причин неподання належним чином оформленої апеляційної скарги у встановлений законом строк, у зв`язку з чим визнаються судом неповажними.

Таким чином, апелянтом не наведено поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 08.10.2024р. у справі № 904/9041/15, тобто не усунено недоліків апеляційної скарги.

За приписами ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Тому, негативні наслідки у вигляді неможливості поновлення процесуального строку (у зв`язку з відсутністю об`єктивних обставин його пропуску) покладаються на апелянта.

Згідно ч. 4 ст. 260 ГПК України, якщо заяву не буде подано особою протягом десяти днів з дня вручення ухвали або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 4 ч. 1 ст. 261 ГПК України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (пункти 22 - 23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006 року, пункти 37-38 рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010 року).

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.10.2024р. з розгляду скарги на бездіяльність державного виконавця у справі № 904/9041/15.

Керуючись ст.ст. 234, 235, 258, ч. 4 ст. 260, п. 4 ч. 1 ст. 261 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

У Х В А Л И В :

Відмовити Шевченківському районному відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.10.2024р. з розгляду скарги на бездіяльність державного виконавця у справі № 904/9041/15.

Апеляційну скаргу Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.10.2024р. з розгляду скарги на бездіяльність державного виконавця у справі № 904/9041/15 - повернути заявникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя В.Ф. Мороз

Суддя Ю.Б. Парусніков