Ухвала від 20.05.2025 по справі 917/1785/24

УХВАЛА

20 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 917/1785/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ємця А.А. (головуючий), Малашенкової Т.М., Колос І.Б.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Державної екологічної інспекції Центрального округу

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.04.2025

у справі № 917/1785/24

за позовом Державної екологічної інспекції Центрального округу

до Комунального підприємства "Водоканал плюс" Кобеляцької міської ради

про стягнення шкоди в розмірі 486 833,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Державна екологічна інспекція Центрального округу 14.05.2025 через Електронний суд звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду у справі від 25.04.2025, а рішення Господарського суду Полтавської області від 04.02.2025 у справі № 917/1785/24 залишити в силі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.05.2025 касаційну скаргу Державної екологічної інспекції Центрального округу у справі № 917/1785/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: Ємця А.А. - головуючий (доповідач), судді Булгакової І.В., Колос І.Б.

У зв`язку з перебуванням судді Булгакової І.В. у відпустці, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2025 справу № 917/1785/24 передано колегії суддів у складі: Ємця А.А. (головуючий), Малашенкової Т.М., Колос І.Б.

З матеріалів касаційної скарги та відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що Державна екологічна інспекція Центрального округу звернулася з позовом до Комунального підприємства "Водоканал плюс" Кобеляцької міської ради про стягнення шкоди в розмірі 486 833,00 грн, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на порушення відповідачем законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 04.02.2025 у справі №917/1785/24 позов задоволено; стягнуто з Комунального підприємства "Водоканал плюс" Кобеляцької міської ради 486 833 грн шкоди і перерахувати її на р/р UA808999980333199331000016682, ГУК у Полт. обл./тг м. Кобеляки/24062100, код ЄДРПОУ 37959255 для зарахування надходжень по коду бюджетної класифікації 24062100 «Грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності», символ звітності 331 в установі банку - Головне управління Державного казначейства України у Черкаській області; стягнуто з Комунального підприємства "Водоканал плюс" Кобеляцької міської ради на користь Державної екологічної інспекції Центрального округу р/р UA 688201720343160003000080293, банк Державна казначейська служба України, м. Київ, код ЄДРПОУ 42149108 судового збору 7302,49 грн.

Постановою Східного апеляційного Господарського суду від 25.04.2025 апеляційну скаргу Комунального підприємства "Водоканал плюс" Кобеляцької міської ради задоволено. Рішення Господарського суду Полтавської області від 04.02.2025 у справі №917/1785/24 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Перевіривши касаційну скаргу Державної екологічної інспекції Центрального округу, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 7 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Пунктом 1 частини 1 статті 163 ГПК України встановлено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 установлено у розмірі 3 028,00 грн.

Позов подано у 2024 році. Предметом позову у справі № 917/1785/24 є вимога про стягнення шкоди в розмірі 486 833,00 грн, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, отже, ціна позову не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (500 х 3 028,00 грн = 1 514 000,00 грн).

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» -«г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

У касаційній скарзі Державна екологічна інспекція Центрального округу зазначає, що постанова Східного апеляційного Господарського суду від 25.04.2025 у справі №917/1785/24 постановлена з неправильним застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував постанову від 30.09.2020 про закриття кримінального провадження у кримінальному провадженні № 12019170190000713 від 18.09.2019 (в якій наведені належні докази належності земельної ділянки відповідачу та не враховано акт Державної екологічної інспекції Центрального округу № 4/02.2-22 від 03.04.2020 щодо проведення екологічного обстеження земельної ділянки).

Водночас у поданій касаційній скарзі скаржник не зазначив жодних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, які передбачають випадки можливості касаційного оскарження як виключення із загального правила, з огляду на те, що ціна позову менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Верховний Суд зазначає, що підстави касаційного оскарження передбачені частинною другою статті 287 ГПК України не є тотожними за пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, як випадки можливості касаційного оскарження у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, випадки касаційного оскарження не є тотожними з підставами касаційного оскарження.

При цьому Верховний Суд зазначає, що використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Скаржником у касаційній скарзі не наведено жодних аргументів та доводів, які б відповідали вказаним вище критеріям, та не наведено жодних доказів якісного і кількісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Скаржник також не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

За таких обставин Верховний Суд доходить до висновку, що скаржником у касаційній скарзі не наведено випадків щодо оскарження судових рішень у справі №917/1785/24 за підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Суд також виходить з того, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес», зокрема слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та / або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.

Стосовно «виняткового значення» справи для учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Касаційна скарга Державної екологічної інспекції Центрального округу не містить належних обґрунтувань про те, що дана справа має суспільний інтерес та є винятковою для скаржника, а зводиться лише до незгоди із оскаржуваними судовими рішеннями, зазначається, що судами не в повному обсязі оцінені докази у справі та не враховано правової позиції Верховного Суду.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», дану категорію справ.

Наведені доводи скаржника зводяться до незгоди з висновками попередніх судових інстанцій та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів у справі, а також встановлення інших обставин у справі, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить в повноваження суду касаційної інстанції.

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні судового рішення, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї з сторін є звичайним передбачуваним процесом.

Верховним Судом взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду цієї справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.

Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Відтак, касаційна скарга Державної екологічної інспекції Центрального округу у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дає підстав для висновку про те, що вона (касаційна скарга) стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Частиною четвертою статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 09 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.

Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів або мав розуміти, що вказана справа не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак застосування наявності / відсутності випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був прередбачувальним, скаржник у касаційній скарзі не навів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

У постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 (провадження №12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

Отже випадків, з яких би вбачалось необхідність перегляду даної справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви не наведені.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням того, що відсутні обґрунтування/посилання на наявність випадків, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 917/1785/24 за касаційною скаргою Державної екологічної інспекції Центрального округу на Східного апеляційного господарського суду у справі від 25.04.2025 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 917/1785/24 за касаційною скаргою Державної екологічної інспекції Центрального округу на Східного апеляційного господарського суду у справі від 25.04.2025.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя А. Ємець

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова