Ухвала

від 14.05.2025 по справі 643/2326/23

НОВОВОДОЛАЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 643/2326/23

Провадження № 1-кп/643/56/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.05.2025

14 травня 2025 року місто Харків

Салтівський районний суд міста Харкова в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисників ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 ,

обвинувачених: ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12022221170002484, внесеному до ЄРДР від 07.08.2022, відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.4,5 ст. 185 КК України та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. ст. 185 КК України,

в с т а н о в и в:

В провадженні суду перебуває вищевказаний обвинувальний акт.

В ході судового засідання прокурор заявив клопотання про продовження строків тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у зв`язку із існуванням ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Потерпілі особи в судове засідання не з`явилися.

Захисники обвинувачених заперечували, посилаючись на те, що прокурором не доведено ризики, передбачені ст. 177 КПК України, просили змінити запобіжних захід на більш м`який.

Обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтримали позицію сторони захисту.

Суд, вивчивши доводи заявленого прокурором та обвинуваченим ОСОБА_6 клопотань, вислухавши думку учасників кримінального провадження, вважає, клопотання прокурора таким, що підлягає задоволенню, а клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 таким, що задоволенню не підлягає, виходячи із такого.

Так, встановлено, що відносно обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк якого спливає.

ОСОБА_6 визначено суму застави у розмірі 124050грн., ОСОБА_7 встановлено заставу у розмірі шестидесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 143580грн.

Відповідно до правил ст. 331 КПК України, під чассудового розглядусуд заклопотанням сторониобвинувачення абозахисту маєправо своєюухвалою змінити,скасувати,обрати абопродовжити запобіжнийзахід щодообвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченомуглавою 18цього Кодексу.

За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Положеннями ст. 178 КПК України визначений перелік обставин, що враховуються при обранні запобіжного заходу, в тому числі, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим, стан здоров`я обвинуваченого, міцність соціальних зв`язків в місці його постійного проживання, наявність утриманців, майновий стан тощо.

Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього кодексу.

Згідно із ч.1 ст.197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

При вирішенні питання про доцільність продовження запобіжного заходу, суд враховує вимоги статті 29 Конституції України, статті 9 Загальної Декларації прав людини, статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і статті 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.

У рішенні по справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року Європейський суд з прав людини зазначив, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів (п.35 рішення ЄСПЛ №12369/86 від 26.06.1991 року «Летельє проти Франції»).

По справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи тримання під вартою, що завжди є законним, якщо є достатні підстави вважати, що існує необхідність у запобіганні вчиненню особою правопорушення чи ухиленню від правосуддя після вчинення злочину, з тією метою, щоб особа, яка обвинувачується у вчинені злочину, постала перед компетентними органами.

Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»)

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 ЕСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, з постанов Верховного Суду від 20.06.2019 по справі №166/313/17, від 13.08.2020 по справі №674/1202/19, від 27.02.2019 по справі №0503/10653/2012 вбачається, що усвідомлення імовірності визнання вини особи за висунутим їй обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, є обставинами, що свідчать про наявність ризику переховування від суду та можуть бути підставами для тримання під вартою.

ОСОБА_6 та ОСОБА_7 обвинувачуються у скоєнні особливо тяжких злочинів, зокрема за ч. 5 ст. 185 КК України, санкцією якої передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від сьомі до дванадцяти років, з конфіскацією майна, а відтак, будучи обізнаними про ступінь тяжкості інкримінованих ним злочинів та покарання, яке їм загрожує, у разі визнання їх винуватими, існує реальний ризик того, що обвинувачені можуть переховуватися від суду.

Не вирішуючи питання на даному етапі кримінального провадження про оцінку доказів з точки зору їх допустимості і достатності для визнання обвинувачених винуватими чи невинуватими у вчиненні злочинів, суд приходить до висновку, що вказані вище обставини, а також підвищена суспільна небезпека злочинів, у вчиненні яких обвинувачуються ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , дають підстави для висновку, що з боку обвинувачених існують ризики, передбачені ст.177 КПК України, а саме: можливість переховуватися від суду; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.

При цьому, дані про зменшення або зникнення вказаних ризиків відсутні і наявність закінчення стадії допиту потерпілих, свідків, дослідження доказів тощо, не виключають наявність зазначених вище ризиків, повторення протиправної поведінки, відповідно не можуть слугувати підставами для зміни запобіжного заходу

Наведені обставини є істотними та такими, що виправдовують тримання обвинувачених під вартою, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини повинно забезпечити високі стандарти охорони загально суспільних прав та інтересів, з дотриманням справедливого балансу між цими стандартами і правами та інтересами обвинувачених.

Також суд враховує, що Указом Президента України № 64/2022 на території України з 24.02.2022 введено воєнний стан. Відповідно до п. 8 роз`яснень, наданих Верховним Судом у листі від 03.03.2022 р. N 1/0/2-22 «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», оцінюючи ризики, які обґрунтовують доцільність застосування запобіжних заходів загалом та тримання під вартою зокрема, слідчий суддя (суд) керується всіма наявними матеріалами клопотання про застосування (продовження) запобіжного заходу. Водночас як відповідний ризик суди мають ураховувати запровадження воєнного стану та збройну агресію.

Отже, тяжкість обвинувачення, хоча й не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, але таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо не враховувати. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Приймаючи до уваги вищевикладене, з урахуванням обставин справи, з метою об`єктивного встановлення істини по справі, забезпечення виконання покладених на обвинувачених процесуальних обов`язків, для запобігання ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, запобігання спробам переховуватися від суду, перешкоджати виконанню судового рішення, вчинити інше правопорушення, оцінюючи в сукупності усі обставини і у відповідності до вимог ч.1 ст. 178 КПК України, а також те, що обвинувачені свою провину не визнали повністю, судовий розгляд не завершений, а тому суд вважає за необхідне продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 строком не більше двох місяців.

Судом враховано, як і раніше, аргументи, які наведені обвинуваченим ОСОБА_6 у клопотанні, проте в даному конкретному випадку суд приходить до переконання, що ці аргументи не переважують вимог суспільного інтересу, який полягає у встановленні істини у справі, недопущенні перешкоджанню цьому, забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого і виконання процесуальних рішень по справі.

Отже, при таких обставинах, відсутності переконливих доказів на підтвердження доводів обвинуваченого та його захисника, у суду відсутні правові підстави для задоволення клопотання ОСОБА_6 щодо зміни запобіжного заходу.

Суд звертає увагу на те, що не завершення до цього часу судового провадження у справі викликано її складністю, великим обсягом доказів, які підлягають дослідженню, кількістю та поведінкою учасників судового провадження, обставинами справи тощо.

Суд наголошує, що вживаються усі передбачені законом заходи з метою дотримання розумних строків розгляду справи, обвинувачені у якій тримається під вартою.

Гарантії, передбачені пунктом 3 статті 5 Конвенції, частково співпадають з гарантією, передбаченою пунктом 1 статті 6 Конвенції, і дійсно вимагають, щоб відносно особи, яка тримається під вартою, органи державної влади виявляли «особливу ретельність в ході провадження по справі», однак це не має гальмувати зусилля суду щодо відповідального виконання своїх завдань (рішення ЄСПЛ у справі «Херцегфальві проти Австрії», «Садегул Оздемір проти Туреччини»).

Відтак, наявність ризиків, що стали підставою для обрання такого виду запобіжного заходу обвинуваченим, продовжують існувати та не зменшились настільки, що вже не могли би виправдовувати подальше тримання останніх під вартою, та жодний з інших, більш м`яких запобіжних заходів, не здатний запобігти вказаним ризикам.

Усі інші питання, фактичні обставини кримінальних правопорушень, питання винуватості чи не винуватості у скоєнні кримінальних правопорушень, питання відносності та допустимості доказів вирішуються під час судового розгляду, який у даному випадку, не завершений.

Таким чином, враховуючи доведеність прокурором під час судового розгляду, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених ч.1 ст.176 КПК України, не може запобігти доведеним ризикам, тому, суд вважає за необхідне клопотання прокурора задовольнити та продовжити застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 182, 183, 369-372, 376, 392 КПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Клопотання прокурора задовольнити.

Продовжити обвинуваченим ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» строком не більше двох місяців, тобто до 12.07.2025.

Розмір застави та порядок її внесення обвинуваченим залишити без зміни.

Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору, направити уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду через Салтівський районний суд міста Харкова протягом 5 днів.

Суддя ОСОБА_1