Рішення

від 21.05.2025 по справі 922/2523/22

ДВОРІЧАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/2523/22 (922/1028/25)

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Міньковського С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" про стягнення коштів в межах справи про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СПРАВИ ТА ДОВОДИ УЧАСНИКІВ.

Фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод", в якій просить суд стягнути заборгованість по заробітній платі в сумі 60153,44 грн, середній заробіток за затримку розрахунку в сумі 41343, 73 грн та судові витрати в розмірі 11028,00 грн.

Свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що він працював на ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" на посаді слюсара по обслуговувані теплових мереж 5-го розряду з 29.09.2012 р. та був звільнений 01.11.2021 на підставі ч.1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін, що підтверджується даними трудової книжки. Однак відповідачем не було проведено розрахунку при його звільненні. Разом з позовною заявою позивачем подано клопотання про витребування доказів.

Ухвалою від 26.03.2025 господарський суд прийняв позовну заяву до розгляду; відкрив провадження у справі №922/2523/22 (922/1028/25); ухвалив розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; встановив відповідачу згідно зі ст.ст. 250, 251 ГПК України строк 15 календарних днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву та заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з доказами їхнього надсилання (надання) позивачу.

Цією ж ухвалою суд встановив позивачу згідно зі ст. 251 ГПК України строк 5 календарних днів з дня отримання відзиву для подання до суду відповіді на відзив з доказами її надсилання (надання) відповідачу та заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідач надав відзив на позову заяву, в якому частково визнає позов в розмірі 13 759,43 грн заробітної плати, стосовно середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі, відповідач позовні вимоги в даній частині не визнає, посилається на те, що відповідачем в період з 05.11.2021 року по 25.02.2022 року заборгованість перед позивачем була частково погашена в загальній сумі 48 000,00 грн. крім того, відповідач вказує, що в позовній заяві зазначено, що час затримки повного розрахунку при звільненні складає 107 робочих днів (що не перевищує шести місяців, передбачених законом), але не зазначений період для стягнення середнього заробітку, за який ОСОБА_1 зроблений даний розрахунок, та не зазначено, з якої саме дати позивач розпочав відлік часу затримки повного розрахунку, отже на думку відповідача, визначити достеменно період нарахування середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 , з урахування чотириденного робочого тижня АТ «ХАРП» не має можливості, в зв`язку з чим відповідач не визнає позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 41 343,73 грн., просить застосувати позовну давність до вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з виплати заробітної плати, стосовно судових витрат, відповідач визнає витрати на правничу допомогу частково у розмірі 4000,00 грн.

Представник позивача адвокатка Шпіньова О.М. надала відповідь на відзив, зі змісту якого вбачається, що позивач не погоджується з твердженнями відповідача стосовно заперечень останнього про нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення та застосування до даної вимоги строків позовної давності, оскільки після звільнення позивач для того, щоб дізнатися про нараховану та не виплачену йому заробітну плату, звертався до відповідача для надання письмового підтвердження про нараховані та виплачені йому суми заробітної плати. Але, відповідач зазначив, що якщо позивач хоче дізнатися про розмір його заборгованості по заробітній платі позивач може звернутися до суду, і тільки в судовому порядку відповідач надасть довідку про розмір заборгованості із заробітної плати позивача з урахуванням компенсації за невикористані відпустки. Надалі письмове повідомлення про суми, які були нараховані та виплачені позивачу при звільненні були отримані позивачем лише під час судового розгляду справи, а саме на виконання ухвали суду від 26 березня 2025 р. Крім того, представник позивача зазначає, що вона зверталась до відповідача для з`ясування розміру заборгованості по заробітній платі позивача та його середньоденної заробітної плати шляхом направлення адвокатського запиту на електрону адресу і поштову адресу відповідача, але відповіді на свій адвокатський запит представник позивача не отримала ні на електрону адресу, ні на поштову адресу, отже позивач вважає, що тримісячний строк звернення позивачем до суду за стягненням належної йому заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не порушено.

Стосовно витрат на правничу допомогу позивач заперечує проти їх зменшення, та надає документи на підтвердження надання правничої допомоги.

Щодо заперечень відповідача стосовно періоду для стягнення середнього заробітку, за який ОСОБА_1 зроблений даний розрахунок, та не зазначено, з якої саме дати позивач розпочав відлік часу затримки, позивач не погоджується з даними твердженнями, та зазначає, що основними умовами для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є саме не виплата всіх сум, що належать працівникові від підприємства, установи, організації в день звільнення працівника, а також така виплата не повинна перевищувати шести місяців за весь час затримки такого розрахунку, представник позивача зазначає, що позивача було звільнено 01.11.2021 року, та як передбачено, законодавством відповідач повинен був 01.11.2021 року здійснити повний розрахунок з позивачем при його звільненні, проте розрахунку з відповідачем не було здійснено, отже позивачем виходячи із викладеного період який береться для розрахунку стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку береться саме: з 02.11.2021 року по 02.05.2021 рік, що не перевищує шести місяців і становить 104 дня з урахуванням 4-ого денного робочого тижня, та вказує на те, що відповідно до довідки №31/03/25-2 від 31.03.2025 року середньоденна заробітна плата позивача на підприємстві АТ «ХАРП» становить 389, 84 грн., то розрахунок середнього заробітку за весь час буде складати (104 *389, 84) що становить 40 543, 36 грн., які позивач просить стягнути з відповідача.

Представник позивача адвокатка Шпіньова О.М. надала клопотання про зменшення позовних вимог, зі змісту якого вбачається, що позивач підтримує свої позовні вимоги викладені у позовній заяві від 24.03.2025 року. Але, у зв`язку, з тим що Приватне акціонерне товариство «Харківський підшипниковий завод» надало довідку про суму заборгованості із заробітної плати ОСОБА_1 і розрахунок середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 в період роботи на ПАТ «Харківський підшипниковий завод», вважає за необхідне зменшити розмір заявлених позовних вимог, а саме стягнути заборгованість по заробітній платі в сумі 13759,43 грн, а також середній заробіток за затримки розрахунку у розмірі 40543,36 грн, та судові витрати у розмірі 11028,00 грн.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.46 ГПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження;

Розглянувши подане клопотання, суд приймає його до розгляду та подальший розгляд справи здійснює з його урахуванням.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ВИСНОВОК СУДУ.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 29.09.2012 р. працював на ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" на посаді слюсара по обслуговувані теплових мереж 5-го розряду та 01.11.2021 р. його було звільнено за угодою сторін п.1 ст. 36 КЗпП України, що підтверджується даними трудової книжки.

Позивач зазначає, що протягом лютого 2020 року по листопад 2021 року останній не отримував з вини відповідача належну йому заробітну плату, у зв`язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість з заробітної плати за період з лютого 2020 року по листопад 2021 року у загальному розмірі 13759,43 грн, остаточного розрахунку з позивачем до цього часу не здійснено, у зв`язку з чим також ним нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 40543,36 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку (з урахуванням клопотання про зменшення позовних вимог).

Відповідачем надана довідка №31/03/25-1 від 31.03.2025 р. відповідно до якої, вбачається, що станом на день звільнення ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі складала 61759,43 грн., яка була частково погашена:

05.11.2021 в сумі 610,15 грн за грудень 2020 року;

05.11.2021 в сумі 2389,85 грн за січень 2021 року;

12.11.2021 в сумі 3000,00 грн за січень 2021 року;

22.11.2021 в сумі 794,49 грн за січень 2021 року;

22.11.2021 в сумі 2205,51 грн за лютий 2021 року;

26.11.2021 в сумі 2321, 32 грн за лютий 2021 року;

26.11.2021 в сумі 678,68 грн за березень 2021 року;

06.12.2021 в сумі 3000,00 грн за березень 2021 року;

10.12.2021 в сумі 2020,67 грн за березень 2021 року;

10.12.2021 в сумі 979,33 грн за квітень 2021 року;

20.12.2021 в сумі 3000,00 грн за квітень 2021 року;

24.12.2021 в сумі 1958,10 грн за квітень 2021 року;

24.12.2021 в сумі 1041,90 грн за травень 2021 року;

30.12.2021 року в сумі 3000,00 грн за травень 2021 року;

14.01.2022 в сумі 1983,24 грн за травень 2021 року;

14.01.2022 в сумі 1016,76 грн за червень 2021 року;

21.01.2022 в сумі 3000,00 грн за червень 2021 року;

28.01.2022 в сумі 2221,11 грн за червень 2021 року;

28.01.2022 в сумі 778,89 грн за липень 2021 року;

04.02.2022 в сумі 3000,00 грн за липень 2021 року;

16.02.2022 в сумі 2614,04 грн за липень 2021 року;

16.02.2022 в сумі 385,96 грн за серпень 2021 року;

18.02.2022 в сумі 3000,00 грн за серпень 2021 року;

25.02.2022 в сумі 2805,63 грн за серпень 2021 року;

25.02.2022 в сумі 194,37 грн за вересень 2021 року, в зв`язку з чим залишок заборгованості із заробітної плати станом на 31.03.2025 р. склав 13759,43 грн.

Крім того, представник позивача надала заяву про зменшення позовних вимог (вх.№9689 від 18.04.2025), в якій погодилася з наданою відповідачем довідкою, та зменшив розмір заявленої до стягнення заборгованості по заробітній платі, ніж та яка була заявлена у первісній редакції позовної заяви.

Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Так, згідно статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами у сфері державного і договірного регулювання оплати праці, визначено Законом України "Про оплату праці".

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України та ст. 24 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

За приписами ч.1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Як встановлено судом, відповідач при звільненні ОСОБА_1 не здійснив виплату всіх сум, що належать йому від підприємства.

Відповідно до ч. 4 статті 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі обґрунтованими та таким, що підлягають задоволенню в сумі 13759,43 грн.

Щодо середнього заробітку за затримку розрахунку в розмірі 40543,36 грн, суд зазначає наступне.

За правилами статті 117 КЗпП України (в редакції Закону N 2352-IX від 01 липня 2022 року) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Матеріалами справи підтверджується, що в день звільнення (01.11.2021) заробітна плата не була виплачена, а відтак відповідач зобов`язаний виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, який на час ухвалення рішення позивачу не виплачений, іншого суду не доведено.

Середній заробіток працівника, відповідно до статті 27 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР "Про оплату праці", визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно абзацу 3 пункту 2 розділу II Порядку № 100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з абзацами першим, третім пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Позивачем самостійно розраховано суму середнього заробітку в розмірі 40 543, 36 грн з урахуванням клопотання про зменшення розміру позовних вимог (398,84 грн середньоденна заробітна плата х 104 робочих днів).

Оскільки справа розглядається в межах справи про банкрутство, судом встановлено, що згідно наказу генерального директора підприємства банкрута № 265/80 від 04.03.2019 р. постановлено на підприємстві режим неповного робочого часу - чотириденну робочу неділю з робочими днями понеділок, вівторок, середа та четвер, а також згідно наказу генерального директора підприємства від 25.03.2022 р. № 77, призупинено трудові відносини з працівникам підприємства з 15.03.2022 р. та згідно наказу керівника підприємства № 78/40 від 31.05.2022 р. частково відновлено роботу підприємства з 01.06.2022 р.

Згідно довідки відповідача № 31/03/25-2 від 31.03.2025 р. розмір середньоденної заробітної плати позивача складає 389,84 грн.

Виходячи з наведених наказів підприємства судом здійснено розрахунок середнього заробітку за період з 02.11.2021 по 01.05.2022 р., який становить 40153,52 грн (389,84 грн середньоденна заробітна плата х 103 робочих днів (листопад 2021 р. - 17 роб.днів, грудень 2021 р. - 18 роб.днів, січень 2022 р - 17 роб.днів, лютий 2022 р. - 16 роб.днів, березень 2022 р. - 19 роб.днів, квітень 2023 р. - 16 роб.днів, травень 2023 р. - 0 роб.днів). Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає частковому задоволенню в сумі 40153,52 грн. В іншій частині заявлених вимог по стягненню середнього заробітку суд відмовляє як необгрунтовано нарахованих.

Водночас, задоволений судом розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені який становить 40153,52 грн., є неспівмірним із залишком боргу у розмірі 13759,43 грн. Крім того, така неспівмірність, може також суттєво погіршити економічну активність відповідача та унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам.

Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17.

Велика Палата зазначила, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Крім того у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Велика Палата у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц теж окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям, розмір відповідальності відповідача за прострочення сплати належних при звільненні позивача виплат в межах 50% розміру встановленої заборгованості у сумі 20076,76 грн., що враховує баланс інтересів обох сторін.

Щодо посилання відповідача про те, що позивачем пропущено термін звернення до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність статтею 257 ЦК України встановлюється тривалістю утри роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК України).

Статтею 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП).

У Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Таким чином, тримісячний строк пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні застосовується лише при фактичному розрахунку, так як відповідач не сплатив всіх сум належних ОСОБА_1 при звільненні, то така вимога не обмежується строком, а тому такі посилання відповідача є безпідставними.

Позивач, також просить суд стягнути з відповідача на його користь 11 028,00 грн судових витрат, з яких 8000,00 грн за надання правової допомоги, 3028,00 грн витрати по сплаті судового збору.

З матеріалів справи вбачається, що в якості доказів понесення витрат на оплату професійної правничої допомоги позивачем надано до суду:

- договір 40 від 05.03.2025 р. про надання правової допомоги (далі - Договір), укладений між Адвокатським об`єднанням "ЛЄДАПРАВО" в особі адвоката Шпіньової Олени Михайлівни, як діє на підставі Статуту (надалі - Адвоктське об`єднання) та ОСОБА_1 .

- акт від 18.04.2025 до договору 40 про надання правової допомоги від 05.03.2025 р., із зазначенням послуг які надавалися замовнику, кількістю годин, та вартістю;

- ордер на надання правничої правової допомоги ОСОБА_1.

- платіжна інструкція №@2PL060873 від 10.03.2025 р. на суму 8000,00 грн.

Згідно умов укладеного Договору Адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу за дорученням Клієнта по трудовому спору з Приватним акціонерним товариством «Харківський підшипниковий заводи щодо стягнення заробітної плати, середнього заробітку за несвоєчасну виплату зарплати, а Клієнт зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені Сторонами.

Відповідно до п.3.1. Договору за правову допомогу, передбачену в п.п. 1.1. Договору Клієнт сплачує Адвокатському об`єднанню винагороду в розмірі передбаченою додатковою угодою до цього договору.

18.04.2025 сторони склали акт до Договору 40 про надання правової допомоги від 05.03.2025 про те, що за договором 40 про надання правової допомоги від 05.03.2025 надана наступна правнича допомога: збирання доказів підготовка первинних документів, їх сканування для подання до суду, складання процесуальних документів, направлення процесуальних документів іншій стороні по справі, подання позовної заяви та інших документів по справі до суду через систему «Електронний суд». Кількість годин: 8год., вартість 1 год. 1000,00 грн, всього вартість 8000,00 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд зазначає наступне.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України):

- подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи;

- зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина 8статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 висловлену правову позицію, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Крім того, у зазначеній вище постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 висловлено також правову позицію, що суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

У даній справі відповідач просить суд зменшити розмір судових витрат понесених у зв`язку з розглядом справи та визначити їх розмір, який підлягає відшкодуванню у сумі 4000,00 грн, оскільки заявлена сума є завищеною та такою, що не відповідає обсягу наданих послуг.

За змістом частини 4 статті 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Як вже зазначено вище, позивач заявив до стягнення з відповідача 8000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Однак, суд, беручи до уваги викладене та зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тощо, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат по справі і стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн, виходячи з такого.

Перш за все суд зазначає, що позовні вимоги в даній справі ґрунтуються лише на вимозі про стягнення заборгованості по заробітній платі, яка підтверджена довідкою відповідача, та середньої заробітною платою, яка розрахована однією математичною дією та підрахуванням кількості днів, які не вимагають багато часу для виконання. Отже даний спір є спором незначної складності, її юридичний супровід не вимагає значних зусиль.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Аналогічні висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.09.2020 у справі №640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На думку суду, розмір судових витрат у сумі 8000,00 грн, не є співмірним із ціною позову у справі незначної складності, він є завищеним, отже такий розмір витрат на послуги адвоката не можна вважати обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни та складності позову.

Враховуючи викладене, надавши оцінку усім доданим до заяви доказам з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін), врахувавши критерії співмірності розміру заявлених витрат на правничу допомогу, визначені ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи, ціною позову та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд дійшов висновку про те, що справедливим та співмірним буде розмір судових витрат позивача на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн, які, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, слід покласти на відповідача.

В частині стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн суд вважає за необхідне відмовити.

Відповідно до п.3 ч.4 ст.129 ГПК України, у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, згідно з п. 1 ч. 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до ч. 2 статті 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за вимоги про стягнення заробітної плати, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід бюджету судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

А судовий збір, сплачений позивачем за вимогу про стягнення середнього заробітку, враховуючи часткове задоволення позову в цій частині, підлягає стягненню з відповідача в сумі 1499,43 грн.

Керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 13, 14, 74-78, 86, 129, 232, 233, 238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд-

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" (61089, м. Харків, пр. Індустріальний, 3, код ЄДРПОУ 05808853) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) 13759,43 грн заробітної плати (в тому числі 430,19 грн компенсація за невикористані відпустки), без вирахування з цієї суми податків та обов`язкових платежів при її виплаті за період з вересня 2021р. по листопад 2021 р., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 20076,76 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн та 1499,43 грн судового збору. Всього 40335,62 грн.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" (61089, м. Харків, пр. Індустріальний, 3, код ЄДРПОУ 05808853) в дохід державного бюджету України (одержувач коштів: Головне управління казначейства у м. Києві, код ЄДРПОУ 37993783, рахунок UA908999980313111256000026001, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) 3028,00 грн судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог відмовити.

4. Рішення направити позивачу, відповідачу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "21" травня 2025 р.

Суддя С.В. Міньковський