Постанова

від 22.05.2025 по справі 446/2508/23

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 446/2508/23 Головуючий у 1 інстанції: Самсін М. Л.

Провадження № 22-ц/811/3250/24 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

секретар судового засідання Марко О. Р.,

з участю представника відповідача КЕВ м. Львова Безушка О.І., представника позивача адвоката Білик Р. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 17 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Кам`янка-Бузької міської ради, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова про визнання права на приватизацію житлової квартири, зобов`язання органу приватизації здійснити заходи щодо приватизації квартири,

ВСТАНОВИВ:

у жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Кам`янка-Бузької міської ради, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова (далі КЕВ м. Львова), в якому просила визнати за нею право на приватизацію житлової квартири АДРЕСА_1 , й зобов`язати КЕВ м. Львова як орган приватизації прийняти відповідні заходи щодо приватизації квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 1974 року по 1999 рік працювала на різних посадах у військовій частині НОМЕР_1 , та 10 січня 1989 року була зарахована на квартирний облік і отримала для проживання квартиру АДРЕСА_1 . 02 червня 1993 року КЕЧ Львівського району ПрикВО військового округу був виданий ордер № 428, згідно якого громадянці ОСОБА_1 , її чоловіку ОСОБА_2 та донці ОСОБА_3 було надано право на проживання у двохкімнатній квартирі площею 30, 5 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 . Донька ОСОБА_3 08 грудня 2004 року уклала шлюб з ОСОБА_4 , змінила прізвище на « ОСОБА_5 » і відповідно змінила місце проживання і реєстрації на АДРЕСА_3 . 31 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до КЕЧ м. Львова із заявою про надання дозволу на приватизацію вищевказаної житлової квартири. 13 вересня 2022 року отримано відповідь, згідно якої позивачку було повідомлено, що згідно інформації, поданої до квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, ОСОБА_1 не є військовослужбовцем Збройних Сил України, а також у них відсутня інформація про видачу ордеру на право заселення в квартиру АДРЕСА_1 та включення до числа службових. Починаючи з 1993 року ОСОБА_1 проживала у вищевказаній житловій квартирі та утримувала її за свій кошт, робила ремонт та провела воду і каналізацію. Факт проживання ОСОБА_1 протягом 1993-2023 років підтверджується довідкою № 6, виданою 04 лютого 2020 року об`єднанням співвласників багатоквартирних будинків «Доси-1», випискою з домової книжки про склад сім`ї та прописку № 218 від 14 березня 2007 року та актом перевірки паспортного режиму від 03 вересня 2014 року. Відповідно до довідки № 3129, виданої КП ЛОР «Червоноградське МБТІ» від 14 липня 2023 року станом на 31 грудня 2022 року квартира АДРЕСА_1 на праві власності не зареєстрована. 14 липня 2023 року виготовлено технічний паспорт в Червоноградському БТІ на житлову квартиру АДРЕСА_1 , згідно якого вартість квартири становить 123 165 грн 00 коп. 06 вересня 2022 року позивачка звернулась до КЕВ м. Львова із заявою про передачу квартири у приватну власність у відповідності до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду. КЕВ м. Львова як органом приватизації, рішення по даному зверненню винесено не було, але 13 вересня 2022 року надіслано лист, яким позивачу повідомлено про відсутність підстав для розгляду питання передачі в приватну власність вищевказаної квартири, з посиланням на те, що ОСОБА_1 не є військовослужбовцем і у неї відсутня довідка про місце реєстрації в даній квартирі.

Рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 17 червня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право на приватизацію житлової квартири АДРЕСА_1 .

Зобов`язано Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова як орган приватизації, прийняти відповідні заходи щодо приватизації квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішення суду оскаржив КЕВ м. Львова, подавши в жовтні 2024 року апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 17 червня 2024 року, ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не з`ясував чи зареєстрована позивачка у спірній квартирі. Залишив поза увагою, що позивачка не надала органу приватизації усіх необхідних для її приватизації документів. Тобто, судом не з`ясовано право позивачки на приватизацію спірної квартири. Вказує на те, що згідно наказу МОУ від 02 серпня 2019 року № 423 будинок за адресою: АДРЕСА_4 списаний з балансу МОУ, в зв`язку із чим, КЕВ м. Львова списав з бухгалтерського та карткового обліку вказаний будинок.

В січні 2025 року від ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, підписаний представником ОСОБА_6 , в якому міститься прохання відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Вирішуючи питання прийняття відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів виходить з такого.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом належить до основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 2 частини третьої статті 2 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 360 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя статті 13, частина четверта статті 12 ЦПК України).

Статтею 126ЦПК Українипередбачено,що правона вчиненняпроцесуальної діївтрачається іззакінченням строку,встановленого закономабо судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За змістом частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Про відкриття апеляційного провадження у справі суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу (частина перша статті 359 ЦПК України).

Згідно і частиною третьою цієї статті Кодексу, в ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу та вирішується питання про витребування матеріалів справи. Якщо разом з апеляційною скаргою подано заяви чи клопотання, суд в ухвалі про відкриття апеляційного провадження встановлює строк, протягом якого учасники справи мають подати свої заперечення щодо поданих заяв чи клопотань, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Як зазначено в статті 361 ЦПК України разом з ухвалою про відкриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції надсилає копії апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів учасникам справи, крім випадків, якщо скаргу подано в електронній формі через електронний кабінет.

Відповідно до частини п`ятої статті 272 ЦПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно зічастиною шостоюцієї статтіКодексу, днемвручення судовогорішення є: 1)день врученнясудового рішенняпід розписку; 2)день отриманнясудом повідомленняпро доставленнякопії судовогорішення доелектронного кабінетуособи; 3)день проставленняу поштовомуповідомленні відміткипро врученнясудового рішення; 4)день проставленняу поштовомуповідомленні відміткипро відмовуотримати копіюсудового рішеннячи відміткипро відсутністьособи заадресою місцезнаходження,місця проживаннячи перебуванняособи,повідомленою цієюособою суду; 5)день проставленняу поштовомуповідомленні відміткипро відмовуотримати копіюсудового рішеннячи відміткипро відсутністьособи заадресою місцезнаходження,місця проживаннячи перебуванняособи,що зареєстрованіу встановленомузаконом порядку,якщо цяособа неповідомила судуіншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 18 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, визначено строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу тривалістю 10 днів з дня вручення цієї ухвали.

Ухвала про відкриття апеляційного провадження направлена ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням про вручення, отримана нею 24 грудня 2024 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Враховуючи положення частини шостої статті 272 ЦПК України, строк на подання ним відзиву на апеляційну скаргу закінчився 03 січня 2025 року.

Відзив на апеляційну скаргу подано ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» 15 січня 2025 року, тобто з пропуском строку, визначеного судом для вчинення цієї процесуальної дії.

Відзив на апеляційну скаргу не містить заяви (клопотання) про продовження цього строку, а колегія суддів не убачає підстав для його продовження з власної ініціативи, адже не встановлено об`єктивних перешкод для подання відзиву у встановлений судом строк.

Відзив на апеляційну скаргу від Кам`янка-Бузької міської ради не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників позивача та відповідача - КЕВ м. Львова, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується: довідкою Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків «Доси-1» від 04 лютого 2020 року, згідно якої ОСОБА_1 проживає за вищевказаною адресою з вересня 1995 року і по даний час, оплачує за квартиру. Однак, така зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 . Будинок АДРЕСА_6 перебуває на балансі «Кам`янка-Бузьке міське комунальне підприємство управління житлово-комунального господарства м. Кам`янка-Бузька». ОСОБА_1 відселена з квартири у цьому будинку в спірну квартиру на час капітального ремонту.

Квартира за адресою: АДРЕСА_2 була виділена позивачці ОСОБА_1 , на її сім`ю: чоловік ОСОБА_2 , донька ОСОБА_3 , що підтверджується копією ордера № 428 від 02 липня 1993 року та довідкою від 10 січня 1989 року, виданою командиром в/ч НОМЕР_1 .

З копії довідки № 218, виданої будинкоуправлінням № 5 КЕВ м. Львова 14 березня 2007 року вбачається, що ОСОБА_1 дійсно проживає в АДРЕСА_2 ; особистий рахунок № 9, ордер № 428 від 02 липня 1993 року.

Наведене також підтверджується копією акта перевірки паспортного режиму від 03 вересня 2014 року, складеного комісією в складі: начальника Будинкоуправління № 5 КЕВ м. Львова Заяць І. Р., паспортиста ОСОБА_7 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер чоловік позивачки ОСОБА_2 , даний факт підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 .

Позивач не скористалась правом приватизації квартири, у зв`язку з чим спірна квартира на теперішній час є не приватизованою та належить КЕВ м.Львова.

06 вересня 2022 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про приватизацію квартири до КЕВ м. Львова, подавши відповідну заяву та усі наявні у неї документи.

Листом № 575/2891 від 13 вересня 2022 року ОСОБА_1 відмовлено у приватизації житла.

Метою звернення до суду ОСОБА_1 із вказаним позовом є захист її та членів сім`ї порушеного, на думку позивачки, права на приватизацію державного житлового фонду, а саме квартири, в якій вони постійно проживають, та в яку заселились на підставі відповідного ордеру.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року в справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно - правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на повагу до житла.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини другої статті 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно з частиною третьою статті 9 ЖК України громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Можливість набуття фізичною або юридичною особою права власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності, передбачено також частиною першою статті 345 ЦК України.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Цим Законом визначено, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Відповідно до статті першої Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» на органи приватизації покладено обов`язок дотримуватись виконання законодавства під час проведення приватизації громадянами житла.

Приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд (частина перша статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Компетенція і порядок утворення органів приватизації передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 «Про механізм впровадження Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та з метою приведення у відповідність до законодавства нормативно-правових актів наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 було затверджено Положення «Про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян» (далі - Положення), яке встановлює процедуру передачі квартир у приватну власність громадян та зразки документів, які оформляються згідно з процедурою, визначеною цим Положенням, в тому числі й рішенням органу приватизації.

Відповідно до пункту 4 цього Положення приватизація квартир (будинків), жилих приміщень в гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд (далі - орган приватизації).

Згідно з пунктом 13 цього Положення громадянин подає до органів приватизації такі документи: заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї (для осіб, які не досягли 14 років, копії свідоцтв про народження), які проживають разом з ним; копії довідок про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податку громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, які проживають разом з ним (крім випадків, коли через свої релігійні переконання особи відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); копії документів, виданих органами державної реєстрації актів цивільного стану або судом, що підтверджують родинні відносини між членами сім`ї (свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, тощо); довідки про реєстрацію місця проживання громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, зареєстрованих у квартирі (будинку), жилому приміщенні в гуртожитку, кімнаті у комунальній квартирі; технічний паспорт на квартиру (кімнату, жилий блок, секцію) у житловому будинку (гуртожитку), а на одноквартирний будинок - технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок; копія ордера на жиле приміщення або ордера на жилу площу в гуртожитку; документ, що підтверджує невикористання ним та членами його сім`ї житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації відповідно до законодавства (за наявності); заява-згода тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі.

Тобто, правом на звернення до суду з позовом у спорі, що виникає при приватизації державного житлового фонду наділені усі особи, які є суб`єктами приватизації, згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Згідно з частиною десятою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Частиною одинадцятою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

Вказаними законодавчими актами визначена відповідна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян, яка здійснюється лише уповноваженими на те органами.

За змістом наведених нормативно-правових актів, якими врегульовано порядок приватизації житлового фонду, особа, яка бажає скористатись таким правом, звертається до відповідного органу із заявою, до якої додає необхідні документи, а цей орган приймає відповідне рішення, яке у випадку незгоди з ним заявника може бути предметом оскарження в суді.

Отже, враховуючи те, що передача у власність приватизованого житла відбувається на підставі рішення органу приватизації, оформляється свідоцтвом про право власності на житло, яке реєструється органом приватизації, цей орган приватизації у будь-якому випадку має бути залучений до участі у справі у якості відповідача.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2023 року в справі № 296/8558/21 (провадження № 61-1311сво23) вказав, що встановлене законом право громадянина на житло, у тому числі і на приватизацію житла гарантується державою і підлягає захисту у разі його порушення. Визнання відповідного суб`єктивного права (права на приватизацію) та зобов`язання вчинити дії щодо розгляду заяви про оформлення передачі квартири у приватну власність у контексті цієї справи є належним та ефективним способом захисту порушених прав. Якщо уповноважений орган, створений місцевою державною адміністрацією, орган місцевого самоврядування, державне підприємство, організація, установа, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд, зволікають із винесенням відповідних рішень, вони мають бути зобов`язані вжити усіх визначених законодавством заходів щодо приватизації та розглянути заяву про передачу спірного житла у приватну власність особи.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 4, 5 частини другої статті 175 ЦПК України).

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору (частина шоста статті 175 ЦПК України).

Позов пред`являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді (частина перша статті 184 ЦПК України).

Позов - це звернена через суд до відповідача матеріально-правова вимога про поновлення порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, який здійснюється в певній, визначеній законом процесуальній формі.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)).

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року і справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, пункт 41).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року в справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року в справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року в справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року в справі № 910/15792/20 (Провадження № 12-31гс22).

Частиною третьою статті 12 та частиною першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 81 ЦПК України).

Згідно частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Під час апеляційного розгляду встановлено, що наказом Міністерства оборони України від 02 серпня 2019 року № 423, відповідно до Законів України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» та Порядку списання з балансу багатоквартирних будинків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 301 (далі Порядок № 301), списано з балансу Міністерства оборони України (Будинкоуправління № 4 (Липники) квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова), зокрема, житловий будинок АДРЕСА_7 , для чого утворено відповідну комісію.

Начальником Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова 01 жовтня 2019 року на підставі наказу Міністерства оборони України від 02 серпня 2019 року № 423 видано наказ № 247, яким списано з карткового та бухгалтерського обліку, зокрема, будівлі військового містечка № НОМЕР_3 АДРЕСА_4 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 .

Також, 01 жовтня 2019 року начальником Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова затверджено акт про списання багатоквартирного будинку з балансу, зокрема, будинку, що розміщений за адресою: АДРЕСА_4 .

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що балансоутримувачем житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4 є юридична особа ТОВ «ДОСИ-1».

За змістом пункту 4 Порядку № 301 Для списання багатоквартирного будинку з балансу утворюється відповідна комісія у складі не менше п`яти осіб (далі - комісія). Склад комісії затверджується балансоутримувачем. Комісію очолює представник балансоутримувача. До складу комісії включаються представники балансоутримувача, виконавця послуг з управління будинком або виконавця послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій такого будинку.

Відповідно до пунктів 6 8 Порядку № 301 за результатами роботи комісії складається акт про списання багатоквартирного будинку з балансу за формою згідно з додатком. Акт про списання багатоквартирного будинку з балансу підписується всіма членами комісії та затверджується балансоутримувачем. Після затвердження балансоутримувачем акта про списання багатоквартирного будинку з балансу процедура списання відповідного будинку вважається закінченою.

За встановлених обставин, колегія суддів доходить висновку, що відповідач КЕВ м. Львова не може за обставинами цієї справи вважатися належним органом приватизації, якого можна зобов`язати прийняти відповідні заходи щодо приватизації квартири, в якій проживає позивачка.

З огляду на принцип диспозитивності, враховуючи, що такі вимоги заявлені лише до КЕВ м. Львова, в їх задоволенні необхідно відмовити.

Щодо позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права на приватизації, то за відсутності відповідно звернення про приватизацію до компетентного органу приватизації та прийняття ним рішення про відмову у її приватизації, такі є передчасними, а тоу і у їх задоволенні також необхідно відмовити.

Відтак, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуваннямнорм матеріальногоправа вважається:неправильне тлумаченнязакону,або застосуваннязакону,який непідлягає застосуванню,або незастосуваннязакону,який підлягавзастосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України).

Оскільки суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про задоволення позову, апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржене рішення необхідно скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова задовольнити.

Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 17 червня 2024 року скасувати, ухвали тини нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Кам`янка-Бузької міської ради, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова про визнання права на приватизацію житлової квартири, зобов`язання органу приватизації здійснити заходи щодо приватизації квартири, відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич