Рішення
від 21.05.2025 по справі 910/5274/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.2025Справа № 910/5274/23Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., за участю секретаря судового засідання Тихоши Л.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні справу в порядку загального позовного провадження

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «А-ТЕРА» (45636, Волинська обл., Луцький р-н, село Гаразджа, ВУЛИЦЯ КИЇВСЬКА, будинок 107; ідентифікаційний код 38181454) до проТовариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАТОН.003» (02140, місто Київ, ВУЛИЦЯ БОРИСА ГМИРІ, будинок 6, офіс 211; ідентифікаційний код 43475129) стягнення заборгованості у розмірі 2 623 994 грн. 81 коп.Представники:

від Позивача: Єремов М.С. (представник на підставі ордеру);

від Відповідача: Невмержицький С.І. (представник на підставі ордеру);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю «А-ТЕРА» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАТОН.003» (надалі також - «Відповідач») про стягнення 2 305 804,55 грн., з яких: 2 031 386,50 грн. - сума основного боргу, 165 558,00 грн. - пені, 108 860,05 грн. - 3 % річних у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі - продажу № 1504-22Н від 15.04.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 вказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження.

Підготовчі засідання неодноразово відкладались.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2023, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024, по справі №910/5274/2 призначено судову почеркознавчо-технічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України.

30.04.2024 до Господарського суду міста Києва разом з матеріалами справи №910/5274/23 надійшло клопотання експерта Галини Мельниченко від 18.04.2024 про надання додаткових матеріалів для проведення експертного дослідження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.05.2024 провадження у справі №910/5274/23 було поновлено.

03.06.2024 від представника позивача надійшла заява про зміну підстав позову та надання документів до суду на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 03.05.2024.

04.06.2024 від представника відповідача надійшла заява на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 03.05.2024

У підготовчому засіданні 04.06.2024 за результатами вирішення клопотання позивача про зміну підстав позову від 03.06.2024 судом оголошено перерву до 11.06.2024.

10.06.2024 на електронну пошту суду від представника позивача надійшли пояснення до заяви про зміну підстав позову та надання документів до суду.

10.06.2024 в підсистему «Електронний суд» від представника відповідача надійшли заперечення на заяву позивача про зміну підстав позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2024 судом виправлено допущену в ухвалі Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 по справі 910/5274/23 описку. Постановлено у тексті ухвали Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 по справі 910/5274/23 вважати правильним номером досліджуваного договору купівлі - продажу - № 1504-22Н від 15.04.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2024 судом виправлено допущену в ухвалі Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 по справі 910/5274/23 описку. Постановлено у тексті ухвали Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 по справі 910/5274/23 вважати правильним номером досліджуваної специфікації товару до договору купівлі - продажу № 1504-22Н від 15.04.2022 (додаток № l до Договору купівлі-продажу №1504-22H від 15.04.2022).

11.06.2024 в підготовче засідання з`явились представники позивача та відповідача.

В підготовчому засіданні судом розглянуто заяву представника позивача про зміну підстав позову від 03.06.2024.

Представник позивача подану заяву підтримав з врахуванням наданих пояснень до заяви про зміну підстав позову від 10.06.2024.

Представник відповідача проти задоволення заяви позивача заяви про зміну підстав позову - заперечив.

В підготовчому засіданні судом протокольною ухвалою відмовлено в задоволенні заяви позивача про зміну підстав позову від 03.06.2024, оскільки не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставини при збереження в ньому первісним обставин.

11.06.2024 до загального відділу діловодства суду від судового експерта Галини Мельниченко надійшло повідомлення №19/111/17-3/35053 від 03.06.2024 про неможливість проведення судової експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2024 було задоволено клопотання судового експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Галини Мельниченко від 18.04.2024 про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи, судовому експерту направлено додаткові матеріали, необхідні для проведення експертизи.

03.07.2024 до загального відділу діловодства суду від заступника директора Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України надійшла заява про надання інформації. У вказаному повідомленні Заступник директора повідомляє суд, що експертне провадження № КСЕ-19/111-24/24019 - закрите.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2024 провадження у справі № 910/5274/23 було поновлено, призначено підготовче засідання для вирішення питання про призначення судової почеркознавчо-технічної експертизи по справі № 910/5274/23.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2024 по справі № 910/5274/23 призначено судову почеркознавчо-технічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України Україна. Цією ж ухвалою провадження у справі № 910/5274/23 зупинено на час проведення експертизи.

23.09.2024 до Господарського суду міста Києва повернулись матеріали справи №910/5274/23 з висновком експерта № КСЕ-19/111-24/41811 від 11.09.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2024 поновлено провадження у справі № 910/5274/23, підготовче засідання у справі призначено на 15.10.2024.

15.10.2024 в підсистему "Електронний суд" від представника відповідача надійшли додаткові пояснення по справі.

15.10.2024 в підсистему "Електронний суд" від представника позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

15.10.2024 в підготовче засідання представники сторін не з`явились.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2024 відкладено підготовче засідання у справі №910/5274/23 до 07.11.2024.

05.11.2024 в підсистему "Електронний суд" від представника відповідача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2024 клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАТОН.003" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

07.11.2024 в підготовче засідання з`явились представники позивача та відповідача.

В підготовчому засіданні судом розглянуто клопотання позивача про призначення судової експертизи від 05.12.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "А-ТЕРА" про призначення судової експертизи від 05.12.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 закрито підготовче провадження у справі №910/5274/23, призначено справу № 910/5274/23 до судового розгляду по суті на 19.11.2024.

19.11.2024 в підсистему "Електронний суд" від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

19.11.2024 у судове засідання з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 відкладено судове засідання у справі №910/5274/23 на 10.12.2024.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва від 18.12.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/5274/23 у зв`язку з звільненням судді Борисенко І.І.

Відповідно до автоматичного розподілу справ Господарського суду міста Києва, справу № 910/5274/23 передано до розгляду судді Чинчин О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2024 року прийнято справу №910/5274/23 до свого провадження, підготовче засідання призначено на 15.01.2025 року.

13.01.2025 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшла заява про відкладення підготовчого судового засідання.

14.01.2025 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшла заява, у якій представник зазначає, що не заперечує проти відкладення підготовчого судового засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання Позивача про відкладення розгляду справи, відкладено підготовче судове засідання на 12.02.2025 року.

07.02.2025 року через систему "Електронний суд" від Позивача надійшла заява про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "А-ТЕРА" про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.

11.02.2025 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено Відповідачу у задоволенні клопотання про відкладення підготовчого судового засідання, закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 12.03.2025 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2025 року витребувано від Державної податкової інспекції в Дарницькому районі Головного управління ДПС у м. Києві інформацію про включення Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЛАТОН.003» до податкового кредиту з податку на додану вартість та відображення у податкових деклараціях з податку на додану вартість за 2022 рік сум ПДВ за господарськими операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «А-ТЕРА» на підставі Договору купівлі - продажу №1504-22Н від 15.04.2022 року за видатковими накладними №1945 від 21.04.2022 року на суму в розмірі 1 497 499 грн. 50 коп., №2025 від 10.05.2022 року на суму в розмірі 149 749 грн. 94 коп.

12.03.2025 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2025 року відкладено судове засідання, яке не відбулось 12.03.2025 року у зв`язку із перебуванням судді Чинчин О.В. у відпустці, на 09.04.2025 року.

18.03.2025 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Державної податкової інспекції в Дарницькому районі Головного управління ДПС у м. Києві надійшла інформація на виконання вимог ухвали суду.

08.04.2025 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

09.04.2025 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи, задоволено клопотання Позивача про відкладення розгляду справи, відкладено розгляд справи на 23.04.2025 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено розгляд справи на 21.05.2025 року.

В судовому засіданні 21 травня 2025 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд її задовольнити. Представник Відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі ухвалено після закінчення судового розгляду за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 21 травня 2025 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що 15.04.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «А-ТЕРА» (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЛАТОН.003» (Покупець) було укладено Договір купівлі - продажу №1504-22Н, відповідно до якого Продавець зобов?язується поставити Покупцю насіння кукурудзи і соняшника (надалі - «Товар»), а Покупець зобов?язується прийняти та оплатити вартість такого Товару. (т.1 а.с.6-8)

Відповідно п. 2.1 Договору ціна Товару, що передається за цим Договором, встановлюється в гривні і визначається в узгодженій Сторонами специфікації (Додаток №l).

Згідно з п.2.3 Договору загальна вартість Товару становить 1 647 249,84 грн, що за найвищим курсом продажу дол. США/гривня на Міжбанківському Валютному Ринку (ASK) оприлюднених на сайті http://minfin.com.ua/ станом на дату, що передує даті підписання цього договору (курс 29,9500) становить 55 000,00 дол. США, в тому числі ПДВ. Розрахунки між сторонами за Договором проводяться в гривнях. На день здійснення оплати вартість товару та розмір платежів змінюються без додаткового погодження сторонами такої зміни прямо пропорційно до зміни курсу продажу дол.США/гривня відповідно, до умов цього договору.

Відповідно до пункту 3.1 Договору поставка Товару здійснюється за умови дотримання Покупцем строків та порядку оплати Товару передбачених договором, на умовах EXW "Інкотермс-2000": Черкаська обл., м, Корсунь-Шевченківський, вул. Симоненка, 42, в строк до 19.04.2022 року. В разі порушення Покупцем строків чи порядку оплати Товару, Продавець має право притримати поставку товару по Договору в цілому до моменту усунення таких порушень. При порушенні Покупцем порядку здійснення попередньої оплати на строк більше 14 (чотирнадцяти) календарних днів Продавець залишає за собою право відмовити покупцю в поставці Товару умови попередньої (часткової) оплати якого були порушені Покупцем.

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що перехід права власності на Товар від Продавця до Покупця, а також приймання Товару до кількості, та якості, здійснюється в момент передачі Товару за видатковою накладною. Датою передачі Товару є дата оформлення видаткової накладної, яка підписується представником Покупця. Підпис представника Покупця у видатковій накладній може бути завірений відтиском печатки Покупця та свідчить про отримання Товару Покупцем:

по кількості - відповідно до кількості (одиниць виміру), вказаної у видатковій накладній;

по якості - відповідно до показників та характеристик, зазначених у документах про якість та походження Товару.

За умовами п. 4.1. Договору розрахунки за Товар проводяться в національній валюті України - гривні за курсом до дол. США на дату платежу.

Відповідно до п. 4.4 Договору Покупець зобов?язується сплатити Продавцю вартість (ціну) Товару в національній валюті України, за курсом, визначеним згідно п.4.2 Договору, на дату платежу наступними частинами:

4,4.1. 100% від вартості товару, що складає суму становить 1 647 249 84 грн. в т.ч. ПДВ, що еквівалентно 55 000,00 дол США шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті на рахунок Продавця в строк до15.10.2022 року.

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що Покупець носе відповідальність, за порушення строків розрахунку за Товар, що визначені, у п.п. 4.4.1 цього Договору у вигляді пені в розмірі, 0,05%, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України від су боргу за кожен день прострочення платежу з урахуванням встановленого індексу інфляції від суми основного боргу сплачує 12 % річних від простроченої суми.

Специфікацією до Договору купівлі - продажу №1504-22Н від 15.04.2022 року, що є Додатком №1, Сторони погодили найменування товару, кількість, ціну, загальну вартість у розмірі 1647249,84 грн. (т.1 а.с.9)

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору купівлі - продажу №1504-22Н від 15.04.2022 року Позивач поставив товар, а Відповідач в свою чергу на підставі довіреності №3 від 21.04.2022 року прийняв вказаний товар на загальну суму в розмірі 1 647 249 грн. 84 коп., що підтверджується видатковими накладними №1945 від 21.04.2022 року на суму в розмірі 1 497 499 грн. 90 коп., №2025 від 10.05.2022 року на суму в розмірі 149 749 грн. 94 коп. (т.1 а.с.10-12)

23.12.2022 року Позивач надіслав на адресу Відповідача претензію №275 від 23.12.2022 року з вимогою сплатити заборгованість за договором у розмірі 2031386 грн. 50 коп., що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 23.12.2022 р., фіскального чеку, накладної, роздруківкою з офіційного вебсайту Акціонерного товариства «Укрпошта». (т.1 а.с.16-19)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач не здійснив оплату за отриманий товар у повному обсязі. Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАТОН.003» перед Позивачем становить 2 031 386 грн. 50 коп. Крім того, в результаті неналежного виконання Відповідачем умов договору, Позивач з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 02.11.2023 року, яка прийнята Судом до розгляду, просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАТОН.003» 12% річних у розмірі 235 084 грн. 28 коп. та пеню у розмірі 357 524 грн. 03 коп.

Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що вказаний договір не укладався та не підписувався директором ТОВ "Платон.003" ОСОБА_1. В тому числі директором Відповідача ОСОБА_1 не підписувались та не проставлялися печатки на додатку до договору, видатковій накладній №1945 від 21.04.2022, видатковій накладній №2025 від 10.05.2022, довіреності № 3 від 21.04.2022. Крім того, товар за вказаним договором Відповідачу не поставлявся та не отримувався ним.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «А-ТЕРА» не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Крім того, на виконання умов Договору купівлі - продажу №1504-22Н від 15.04.2022 року Позивач поставив товар, а Відповідач в свою чергу на підставі довіреності №3 від 21.04.2022 року прийняв вказаний товар на загальну суму в розмірі 1 647 249 грн. 84 коп., що підтверджується видатковими накладними №1945 від 21.04.2022 року на суму в розмірі 1 497 499 грн. 90 коп., №2025 від 10.05.2022 року на суму в розмірі 149 749 грн. 94 коп. (т.1 а.с.10-12)

Відповідно до постанови Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 927/986/17 визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства.

Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги (товару) і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).

У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18).

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до статті 2 Закону він поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність, а також на операції з виконання державного та місцевих бюджетів і складання фінансової звітності про виконання бюджетів з урахуванням бюджетного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з ч.2 статті 9 Закону первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так само пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р., визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Документами, які є підставою для оприбуткування товару та внесення запису в облікові бухгалтерські реєстри, є накладні та товарно-транспортні накладні. При цьому вказані первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити та містити дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку про те, що у спірних правовідносинах доказами реального здійснення господарської операції є первинні документи, які підтверджують факт поставки/повернення товару за договором, тому належним і допустимим доказом повернення товару є видаткові накладні у разі, якщо вони містять усі необхідні реквізити.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Разом з цим, частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Господарським кодексом України у статті 180 деталізовано істотні умови господарського договору.

Так, за приписами ч.1 ст.180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України).

Згідно з ч.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 4 ст.180 Господарського кодексу України встановлено, що умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Відповідно до ч.5 ст.180 Господарського кодексу України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Згідно з ч.ч.1, 3 статті 638 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно зі ст. ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (частина восьма статті 181 ГК України).

З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 11.07.2024 року з метою встановлення правомірності заявлених позовних вимог, всебічного, повного та об`єктивного розгляду спору й вирішення питань, що потребують спеціальних знань, Судом призначено у справі № 910/5274/23 судову почеркознавчо-технічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України (04119, місто Київ, вулиця Ґарета Джонса, будинок 5).

На вирішення судової експертизи поставити наступні питання:

1.1. Чи дійсно підпис від імені директора ТОВ "Платон.003" ОСОБА_1 виконано ОСОБА_1 в наступних документах:

- Договорі купівлі-продажу №1504-22Н від 15.04.2022;

- Специфікації товару до Договору купівлі-продажу №1504-22Н від 15.04.2022 (додаток №l до Договору купівлі-продажу №1504-22H від 15.04.2022);

- Видатковій накладній №1945 від 21.04.2022;

- Видатковій накладній №2025 від 10.05.2022;

- Довіреності №3 від 21.04.2022 на отримання матеріальних цінностей.

1.2. Чи дійсно саме печаткою, яка належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Платон.003 " нанесено відтиски печатки від ТОВ "Платон.003" на документах:

- Договорі купівлі-продажу №1504-22Н від 15.04.2022;

- Специфікації товару до Договору купівлі-продажу №1504-22H від 15.04.2022 (додаток №l до Договору купівлі-продажу №1504-22H від 15.04.2022);

- Видатковій накладній №1945 від 21.04.2022;

- Видатковій накладній №2025 віл 10.05.2022;

- Довіреності №3 від 21.04.2022 на отримання матеріальних цінностей.

Висновком експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України за результатами проведення комплексної судової почеркознавчо-технічної експертизи №КСЕ-19/111-24/41811 від 11.09.2024 року встановлено, що підписи від імені ОСОБА_1, які розташовані у:

- Договорі купівлі-продажу №1504-22Н від 15.04.2022;

- Специфікації товару до Договору купівлі-продажу №1504-22Н від 15.04.2022 (додаток №1 до Договору купівлі-продажу №1504-22Н від 15.04.2022);

- Видатковій накладній №1945 від 21.04.2022;

- Видатковій накладній №2025 від 10.05.2022;

- Довіреності №3 від 21.04.2022 на отримання матеріальних цінностей - виконані не ОСОБА_1, а іншою особою.

Відбитки печатки з реквізитами ТОВ «Платон.003», які розташовані у:

- Договорі купівлі-продажу №1504-22Н від 15.04.2022;

- Видатковій накладній №1945 від 21.04.2022;

- Видатковій накладній №2025 від 10.05.2022;

- Довіреності №3 від 21.04.2022 на отримання матеріальних цінностей - проставлені не печаткою ТОВ «Платон.О03», зразки відбитків якої надано в якості порівняльного матеріалу. (т.4 а.с.200-209)

За приписами ст.1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи.

Згідно з частинами 1, 2 статі 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Системний аналіз змісту вказаних норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 Господарського процесуального кодексу України. Такий правовий висновок, який є загальним алгоритмом судового розгляду спору, викладений у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №910/21067/17 та у постанові від 15.06.2021 у справі №916/2479/17.

До того ж, при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на поставлені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи (схожа правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №520/8073/16, від 12.02.2020 у справі №457/906/17, від 15.06.2021 у справі №916/2479/17, від 07.06.2022 у справі №916/302/16).

Відповідно до ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України)

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За таких підстав, Суд приймає до уваги висновки експерта за результатами проведення комплексної судової почеркознавчо-технічної експертизи №КСЕ-19/111-24/41811 від 11.09.2024 року, складені Київським науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України, який був попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку або за відмову від дачі висновку (п. 1 ст. 384, п. 1 ст. 385 Кримінального кодексу України), оскільки висновки судової експертизи узгоджені між собою, обґрунтовані, не суперечать іншим матеріалам справи і не викликають сумнівів у їх неправильності. Крім того, Суд зазначає, що проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу", а тому за таких підстав, вказані висновки експертів є належними та допустимими доказами відповідно до ст.ст. 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України.

Юридичний аналіз статей 207, 208, 626, 631, 638 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Отже, у випадку непідписання договору однією з його сторін не можна вважати, що сторони дійшли згоди щодо всіх умов викладеного в письмовій формі договору та відповідно до статті 638 ЦК України констатувати його укладення.

Системний аналіз статей 203 та 215 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що недійсним можна визнати правочин, який вчинено, тобто той, що був укладений з досягненням згоди щодо всіх його істотних умов. Встановлення фактичних обставин недосягнення між сторонами згоди щодо всіх істотних умов правочину виключає можливість визнання його недійсним. Отже, не може бути визнано недійсним правочин, який не вчинено.

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що Договір купівлі - продажу №1504-22Н від 15.04.2022 року не був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «А-ТЕРА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЛАТОН.003», оскільки підписаний неуповноваженою особою Відповідача й не скріплений його печаткою, що свідчить про недосягнення між сторонами згоди щодо всіх істотних умов правочину.

Поряд із наведеним, визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Таким чином, за змістом законодавчого регулювання, наведеного у загальних положеннях про правочини, якщо договір хоча й має ознаки неукладеного, але є виконаним, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи визнаним в судовому порядку недійсним.

Порушення права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача (наприклад, зайняття та використання іншою особою майна позивача).

В той же час, Судом встановлено, що підписи від імені ОСОБА_1 на видатковій накладній №1945 від 21.04.2022, видатковій накладній №2025 від 10.05.2022, довіреності №3 від 21.04.2022 на отримання матеріальних цінностей - виконані не ОСОБА_1, а іншою особою, а також відбитки печатки, які наявні на вказаних документах, не належать Товариству з обмеженою відповідальністю «ПЛАТОН.003». Таким чином, Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні первинні документи на підтвердження факту постачання товару Позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю «ПЛАТОН.003» відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" у зв`язку з наявністю дефектів у вище перелічених документах.

Стосовно посилань Позивача на реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та квитанції про реєстрацію податкових накладних в ЄРПН, як додаткове підтвердження здійснення Позивачем поставки товару, Суд зазначає. (т.1 а.с.131-135)

У постанові Верховного Суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19 наведено правову позицію про те, що якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.

Оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 зі справи № 910/23097/17.

Отже, як уже зазначалася, самі лише податкові накладні та декларації - не є безумовними доказами реальності здійснених господарських операцій з поставки товару, не можуть бути єдиними доказами підтвердження факту реального постачання товару покупцю та його прийняття ним, та як докази можуть оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі.

Разом з цим, Суд зазначає, Відповідачем було подано уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з ПДВ, у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок, (т.2 а.с.150-155), що свідчить про відсутність в матеріалах справи доказів формування Відповідачем, як покупцем товару, податкового кредиту за фактом поставки Позивачем товару на підставі зареєстрованих позивачем податкових накладних в ЄРПН. Крім того, в судовому засіданні представник Відповідача пояснив, що за практикою товариства бухгалтер завжди до моменту укладання договорів здійснювала реєстрацію податкових накладних, так як між сторонами велись перемовини щодо можливості укладення договору поставки. Проте, оскільки директора Відповідача було мобілізовано й сторони не досягли згоди щодо всіх істотних умов, необхідність у поставці товару відпала, внаслідок чого було подано уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з ПДВ.

З огляду на наведене, долучені Позивачем до позовної заяви квитанції про реєстрацію податкових накладних в ЄРПН не приймаються Судом до уваги, як докази підтвердження здійснення Позивачем поставки товару на користь Відповідача.

Щодо наявної в матеріалах справи товарно-транспортних накладних №Р213 від 10.05.2022, №Р174 від 21.04.2022, лист №503/1 від 09.09.2023 року Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корсунь» з даними до нього документами (т.1 а.с.198-201, т.2 а.с.7-13), на які Позивач також посилається як на підтвердження факту поставки на користь Відповідача товару, Суд зазначає, що товарно-транспортні накладні не містять відомостей про найменування вантажу, що позбавляє Суд можливості ідентифікувати вантаж, який поставлявся за вказаними накладними.

Згідно з п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 1410.1997, товарно-транспортна накладна єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Відповідно до п. 11 вказаних вище Правил, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форм, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові), перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Враховуючи наведене та те, що товарно-транспортні накладні №Р213 від 10.05.2022, №Р174 від 21.04.2022 не містять відомостей про вантаж, Суд не приймає вказані накладні як належний та допустимий доказ в розумінні ст. 76, 77 ГПК України на підтвердження здійснення поставки на користь Відповідача товару - насіння кукурудзи і соняшника відповідно до договору. Також Судом розглянуто та відхиллено посилання Позивача на лист №503/1 від 09.09.2023 року Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корсунь» з даними до нього документами, оскільки у вказаному листі йдеться про укладений між Позивачем та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корсунь» договір поставки №1-28/12/21 від 19.07.2023 року, що не є підставою позову, та про відвантаження товару на виконання умов вказаного товару у транспортний засіб, що не є доказом передачі такого товару саме Відповідачу.

Разом з цим, Суд також зазначає, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Такий факт повинен оцінюватися у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає вимогам процесуального законодавства.

У зв`язку з цим необхідно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій. Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19.

Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності реального руху товару, поставленого на виконання умов Договору купівлі - продажу №1504-22Н від 15.04.2022 року.

Що стосується посилань Позивача на здійснення листування в месенджері Viber (т.1 а.с.202-231), Суд зазначає.

Згідно зі статтею 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону № 851-IV електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону № 851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).

Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.

Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.

Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року по справі № 916/3027/21.

Проте, із вказаного листування у месенджері Viber Суд не має змоги встановити учасників даного листування, а тому не приймає його до уваги.

Що стосується наданих Позивачем заяв свідків, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кабаєвою А.А. за реєстровими №№318, 319, 317, та наданих Відповідачем заяв свідків, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Турчак С.М. за реєстровими №№2968, 2997 (т.1 а.с.237-240, т.2 а.с.59-60), Суд зазначає.

Відповідно до частини першої статті 87 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.

Згідно зі статтею 88 ГПК України показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.

В той же час, Суд звертає увагу, що частиною 2 ст.87 ГПК України встановлено, що на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.

А тому, оскільки обставини щодо здійснення поставки товару мають доводитись іншими засобами доказування, аніж показання свідків, Суд не приймає до уваги заяви свідків, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кабаєвою А.А. за реєстровими №№318, 319, 317 та приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Турчак С.М. за реєстровими №№2968, 2997 на підтвердження факту здійснення поставки товару Відповідачу відповідно до умов спірного договору.

Судом розглянуті та відхилені доводи Позивача з посиланням на фінансову звітність Відповідача щодо наявності 7 працівників на підприємстві, оскільки сам лише факт наявності інших осіб, крім директора Відповідача, не є підтвердженням факту передачі Позивачем й отримання товару уповноваженою особою Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАТОН.003» на виконання умов спірного правочину. (т.1 а.с.196)

Відповідно до приписів частини 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 25.02.2021 у справі №913/38/20, від 25.02.2021 у справі №904/7804/16, від 26.02.2021 у справі №908/2847/19, від 15.11.2019 у справі №909/887/18).

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Суд зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

В контексті вищенаведеного в сукупності, Суд, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів як в цілому, так і кожного окремо, з урахуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», приходить до висновку, що у зв`язку наявністю дефектів у оформленні первинних документів Позивач іншими засобами доказування не довів реальності здійснення господарської операції з поставки товару Відповідачу на суму в розмірі 2 031 386 грн. 50 коп., які б переконливо свідчили про її здійснення.

Суд, серед іншого, звертає увагу на те, що суб`єкти господарської діяльності, здійснюючи юридично значимі дії, зобов`язані неухильно дотримуватися законодавчо встановлених норм щодо належного і правильного оформлення відповідних господарських операцій, що виключає настання негативних наслідків у вигляді спростування реальності їх здійснення. Тож, у даному випадку, ризик настання відповідних наслідків неналежного оформлення документів з відпуску товару на визначену вище суму покладається на продавця.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «А-ТЕРА» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАТОН.003» заборгованості у розмірі 2 031 386 грн. 50 коп. є недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 02.11.2023 року, яка прийнята Судом до розгляду, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАТОН.003» 12% річних у розмірі 235 084 грн. 28 коп. та пеню у розмірі 357 524 грн. 03 коп.

Проте, вказана частина позовних вимог також не підлягає задоволенню, як похідні вимоги від основного зобов`язання, в задоволенні якого Судом відмовлено.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «А-ТЕРА» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАТОН.003» про стягнення заборгованості у розмірі 2 623 994 грн. 81 коп. є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «А-ТЕРА» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАТОН.003» про стягнення заборгованості у розмірі 2 623 994 грн. 81 коп. - відмовити у повному обсязі.

2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 23 травня 2025 року.

Суддя О.В. Чинчин


Суд	Господарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення	21.05.2025
Оприлюднено	27.05.2025
Номер документу	127602946
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі купівлі-продажу, з них

Борисенко І.І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 21.05.2025 по справі 910/5274/23ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Судовий реєстр по справі —910/5274/23

Рішення від 21.05.2025

Рішення
від 21.05.2025 по справі 910/5274/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА