Постанова від 27.08.2025 по справі 910/5274/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2025 р. Справа№ 910/5274/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Коротун О.М.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання: Шевченко Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Єремов М.С.;

від відповідача: не з`явились,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «А-ТЕРА»

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 (повне судове рішення складено 23.05.2025)

у справі № 910/5274/23 (судді - Чинчин О.В)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «А-ТЕРА»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАТОН.003»

про стягнення заборгованості у розмірі 2 623 994, 81 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «А-ТЕРА» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАТОН.003» про стягнення 2 305 804,55 грн, з яких: 2 031 386,50 грн. - сума основного боргу, 165 558,00 грн - пені, 108 860,05 грн. - 3 % річних у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі - продажу № 1504-22Н від 15.04.2022.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «А-ТЕРА» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАТОН.003» про стягнення заборгованості у розмірі 2 623 994, 81 грн - відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «А-ТЕРА» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанціцї прийнято із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Апелянт зазначає, що неодноразове формування податкового кредиту покупцем за період поставки, без заявлених заперечень щодо товару, свідчить про визнання факту постачання та фактичне володіння товаром.

Скаржник також зазначає, що ним долучено до матеріалів справи докази, які свідчать про навантаження товару на автомобілі, що замовлені відповідаче, виїзд автомобілів із заводу, його перевезення до відповідача, а саме товарно-транспортні накладні Р174 від 21.04.2022 та Р213 від 10.05.2022; пояснення свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а також водія ОСОБА_4 ; лист СТОВ «Агрофірма Корсунь» від 09.09.2023 № 503/1 з додатками; журнал виїзду та заїзду транспортних засобів; журнал ведення обліку відвантаження продукції насінневого заводу зі складу, скріншоти листування в мессенджері Viber.

Крім того, апелянт зауважив, що в матеріалах справи наявний інший примірник договору купівлі-продажу № 1504-22Н від 15.04.2022, який залишений судом першої інстанції поза увагою, не надано належної правової оцінки.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Андрієнко В.В.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2025, у зв`язку із перебуванням судді Андрієнка В.В., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2025, апеляційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Руденко М.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 відкриоо апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «А-ТЕРА» та призначено до розгляду на 27.08.2025.

Розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/1972/25 від 25.08.2025, у зв`язку перебуванням судді Руденко М.А. у відпустці, відповідно до підпунктів 2.3.22., 2.3.43. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/5274/23.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2025 сформовано колегію суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Коротун О.М., Майданевич А.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2025 справу № 910/5274/23 передано на розгляд вищевказаній колегії суддів.

Представник позивача у судовому засіданні 27.08.2025 підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача у судове засідання 27.08.2025 не з`явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа.

Враховуючи, що під час воєнного стану суди не припинили свою діяльність та продовжують здійснювати правосуддя, колегія суддів, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача у судовому засіданні 27.08.2025.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступного.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що 15.04.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «А-ТЕРА» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЛАТОН.003» (покупець) було укладено договір купівлі - продажу №1504-22Н (надалі - договір), відповідно до якого продавець зобов`язується поставити покупцю насіння кукурудзи і соняшника (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити вартість такого товару.

Відповідно п. 2.1 договору ціна товару, що передається за цим договором, встановлюється в гривні і визначається в узгодженій сторонами специфікації (додаток №l).

Згідно з п.2.3 договору загальна вартість товару становить 1 647 249,84 грн, що за найвищим курсом продажу дол. США/гривня на Міжбанківському Валютному Ринку (ASK) оприлюднених на сайті http://minfin.com.ua/ станом на дату, що передує даті підписання цього договору (курс 29,9500) становить 55 000,00 дол. США, в тому числі ПДВ. Розрахунки між сторонами за договором проводяться в гривнях. На день здійснення оплати вартість товару та розмір платежів змінюються без додаткового погодження сторонами такої зміни прямо пропорційно до зміни курсу продажу дол.США/гривня відповідно, до умов цього договору.

Відповідно до пункту 3.1 договору поставка товару здійснюється за умови дотримання покупцем строків та порядку оплати товару передбачених договором, на умовах EXW "Інкотермс-2000": Черкаська обл., м, Корсунь-Шевченківський, вул. Симоненка, 42, в строк до 19.04.2022 року. В разі порушення покупцем строків чи порядку оплати товару, продавець має право притримати поставку товару по договору в цілому до моменту усунення таких порушень. При порушенні покупцем порядку здійснення попередньої оплати на строк більше 14 (чотирнадцяти) календарних днів продавець залишає за собою право відмовити покупцю в поставці товару умови попередньої (часткової) оплати якого були порушені покупцем.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що перехід права власності на товар від продавця до покупця, а також приймання товару по кількості, та якості, здійснюється в момент передачі товару за видатковою накладною. Датою передачі товару є дата оформлення видаткової накладної, яка підписується представником покупця. Підпис представника покупця у видатковій накладній може бути завірений відтиском печатки покупця та свідчить про отримання товару покупцем:

по кількості - відповідно до кількості (одиниць виміру), вказаної у видатковій накладній;

по якості - відповідно до показників та характеристик, зазначених у документах про якість та походження товару.

За умовами п. 4.1. договору розрахунки за товар проводяться в національній валюті України - гривні за курсом до дол. США на дату платежу.

Відповідно до п. 4.4 договору покупець зобов`язується сплатити продавцю вартість (ціну) товару в національній валюті України, за курсом, визначеним згідно п.4.2 договору, на дату платежу наступними частинами:

4.4.1. 100% від вартості товару, що складає суму становить 1 647 249 84 грн. в т.ч. ПДВ, що еквівалентно 55 000,00 дол США шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті на рахунок продавця в строк до15.10.2022 року.

Специфікацією до договору купівлі - продажу №1504-22Н від 15.04.2022 року, що є додатком №1, сторони погодили найменування товару, кількість, ціну, загальну вартість у розмірі 1 647 249, 84 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору купівлі - продажу №1504-22Н від 15.04.2022 року позивач поставив товар, а відповідач в свою чергу на підставі довіреності №3 від 21.04.2022 року прийняв вказаний товар на загальну суму в розмірі 1 647 249, 84 грн., що підтверджується видатковими накладними №1945 від 21.04.2022 року на суму 1 497 499, 90 грн., №2025 від 10.05.2022 року на суму 149 749, 94 грн.

23.12.2022 року позивач надіслав на адресу відповідача претензію №275 від 23.12.2022 року з вимогою сплатити заборгованість за договором у розмірі 2 031 386, 50 грн., що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 23.12.2022, фіскального чеку, накладної, роздруківкою з офіційного вебсайту Акціонерного товариства «Укрпошта».

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач не здійснив оплату за отриманий товар у повному обсязі. Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАТОН.003» перед позивачем становить 2 031 386, 50 грн.

Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що вказаний договір не укладався та не підписувався директором ТОВ «ПЛАТОН.003» Зубачовим О.А. В тому числі директором відповідача Зубачовим О.А. не підписувались та не проставлялися печатки на додатку до договору, видатковій накладній №1945 від 21.04.2022, видатковій накладній №2025 від 10.05.2022, довіреності № 3 від 21.04.2022. Крім того, товар за вказаним договором відповідачу не поставлявся та не отримувався ним.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як зазначалосґя вище, позивач вказує, що 15.04.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «А-ТЕРА» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЛАТОН.003» (покупець) було укладено договір купівлі - продажу №1504-22Н, відповідно до якого продавець зобов`язується поставити покупцю насіння кукурудзи і соняшника, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити вартість такого nовару.

Крім того, на виконання умов договору купівлі - продажу №1504-22Н від 15.04.2022 року позивач поставив товар, а відповідач в свою чергу на підставі довіреності №3 від 21.04.2022 року прийняв вказаний товар на загальну суму 1 647 249, 84 грн, що підтверджується видатковими накладними №1945 від 21.04.2022 року на суму 1 497 499, 90 грн, №2025 від 10.05.2022 року на суму 149 749, 94 грн.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 927/986/17 визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства.

Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги (товару) і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).

У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18).

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» він поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність, а також на операції з виконання державного та місцевих бюджетів і складання фінансової звітності про виконання бюджетів з урахуванням бюджетного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з ч.2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так само пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р., визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Документами, які є підставою для оприбуткування товару та внесення запису в облікові бухгалтерські реєстри, є накладні та товарно-транспортні накладні. При цьому вказані первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити та містити дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку про те, що у спірних правовідносинах доказами реального здійснення господарської операції є первинні документи, які підтверджують факт поставки/повернення товару за договором, тому належним і допустимим доказом повернення товару є видаткові накладні у разі, якщо вони містять усі необхідні реквізити.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що вказаний договір не укладався та не підписувався директором ТОВ «ПЛАТОН.003» Зубачовим О.А. В тому числі директором відповідача Зубачовим О.А не підписувались та не проставлялися печатки на додатку до договору, видатковій накладній №1945 від 21.04.2022, видатковій накладній №2025 від 10.05.2022, довіреності № 3 від 21.04.2022. Крім того, товар за вказаним договором відповідачу не поставлявся та не отримувався ним.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Разом з цим, частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч.ч.1, 3 статті 638 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно зі ст. ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами.

Як вбачається із матеріалів справи, Господарський суд міста Києва від 11.07.2024 року з метою встановлення правомірності заявлених позовних вимог, всебічного, повного та об`єктивного розгляду спору й вирішення питань, що потребують спеціальних знань, призначив у справі № 910/5274/23 судову почеркознавчо-технічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України.

На вирішення судової експертизи поставити наступні питання:

1.1. Чи дійсно підпис від імені директора ТОВ "Платон.003" ОСОБА_1 виконано ОСОБА_1 в наступних документах:

- договорі купівлі-продажу №1504-22Н від 15.04.2022;

- специфікації товару до договору купівлі-продажу №1504-22Н від 15.04.2022 (додаток №l до договору купівлі-продажу №1504-22H від 15.04.2022);

- видатковій накладній №1945 від 21.04.2022;

- видатковій накладній №2025 від 10.05.2022;

- довіреності №3 від 21.04.2022 на отримання матеріальних цінностей.

1.2. Чи дійсно саме печаткою, яка належить Товариству з обмеженою відповідальністю «ПЛАТОН.003» нанесено відтиски печатки від ТОВ «ПЛАТОН.003» на документах:

- договорі купівлі-продажу №1504-22Н від 15.04.2022;

- специфікації товару до договору купівлі-продажу №1504-22H від 15.04.2022 (додаток №l до договору купівлі-продажу №1504-22H від 15.04.2022);

- видатковій накладній №1945 від 21.04.2022;

- видатковій накладній №2025 віл 10.05.2022;

- довіреності №3 від 21.04.2022 на отримання матеріальних цінностей.

Висновком експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України за результатами проведення комплексної судової почеркознавчо-технічної експертизи №КСЕ-19/111-24/41811 від 11.09.2024 року встановлено, що підписи від імені Зубачова О.А., які містяться у: договорі купівлі-продажу №1504-22Н від 15.04.2022; специфікації товару до договору купівлі-продажу №1504-22Н від 15.04.2022 (додаток №1 до договору купівлі-продажу №1504-22Н від 15.04.2022); видатковій накладній №1945 від 21.04.2022; видатковій накладній №2025 від 10.05.2022; довіреності №3 від 21.04.2022 на отримання матеріальних цінностей - виконані не Зубачовим О.А, а іншою особою.

Відбитки печатки з реквізитами ТОВ «ПЛАТОН.003», які містяться у: договорі купівлі-продажу №1504-22Н від 15.04.2022; специфікації товару до договору купівлі-продажу №1504-22Н від 15.04.2022 (додаток №1 до договору купівлі-продажу №1504-22Н від 15.04.2022); видатковій накладній №1945 від 21.04.2022; видатковій накладній №2025 від 10.05.2022; довіреності №3 від 21.04.2022 на отримання матеріальних цінностей - проставлені не печаткою ТОВ «ПЛАТОН.О03», зразки відбитків якої надано в якості порівняльного матеріалу.

За приписами ст.1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи.

Згідно з частинами 1, 2 статі 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Системний аналіз змісту вказаних норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 Господарського процесуального кодексу України. Такий правовий висновок, який є загальним алгоритмом судового розгляду спору, викладений у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №910/21067/17 та у постанові від 15.06.2021 у справі №916/2479/17.

До того ж, при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на поставлені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи (схожа правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №520/8073/16, від 12.02.2020 у справі №457/906/17, від 15.06.2021 у справі №916/2479/17, від 07.06.2022 у справі №916/302/16).

Відповідно до ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України)

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Разом з тим, апелянт зазначає, що у справі наявний інший примірник договору купівлі-продажу № 1504-22Н від 15.04.2022, який залишено поза увагою судом першої інстанції та який необгрунтовано не був предметом дослідження під час проведення комплексної почеркознавчо-технічної експертизи.

Так, колегія суддів зазначає, що якщо сторона заперечує висновок судового експерта, вона може заявити клопотання про призначення додаткової або повторної експертизи, або подати власний висновок експерта на обґрунтування заперечень.

Водночас, позивач не подавав до суду першої інстанції клопотання про призначення додаткової або повторної експертизи. Висновок експерта предметом дослідження якого був би інший примірник договору купівлі-продажу № 1504-22Н від 15.04.2022 також суду не надав.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приймає до уваги висновки експерта за результатами проведення комплексної судової почеркознавчо-технічної експертизи №КСЕ-19/111-24/41811 від 11.09.2024 року, складені Київським науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України, який був попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку або за відмову від дачі висновку (п. 1 ст. 384, п. 1 ст. 385 Кримінального кодексу України), оскільки висновки судової експертизи узгоджені між собою, обґрунтовані, не суперечать іншим матеріалам справи і не викликають сумнівів у їх неправильності.

Юридичний аналіз статей 207, 208, 626, 631, 638 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Отже, у випадку непідписання договору однією з його сторін не можна вважати, що сторони дійшли згоди щодо всіх умов викладеного в письмовій формі договору та відповідно до статті 638 ЦК України констатувати його укладення.

Системний аналіз статей 203 та 215 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що недійсним можна визнати правочин, який вчинено, тобто той, що був укладений з досягненням згоди щодо всіх його істотних умов. Встановлення фактичних обставин недосягнення між сторонами згоди щодо всіх істотних умов правочину виключає можливість визнання його недійсним. Отже, не може бути визнано недійсним правочин, який не вчинено.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що договір купівлі - продажу №1504-22Н від 15.04.2022 року не був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «А-ТЕРА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЛАТОН.003», оскільки підписаний неуповноваженою особою відповідача й не скріплений його печаткою, що свідчить про недосягнення між сторонами згоди щодо всіх істотних умов правочину.

Поряд із наведеним, визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Таким чином, за змістом законодавчого регулювання, наведеного у загальних положеннях про правочини, якщо договір хоча й має ознаки неукладеного, але є виконаним, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи визнаним в судовому порядку недійсним.

Порушення права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача (наприклад, зайняття та використання іншою особою майна позивача).

В той же час, як зазначалося вище, підписи від імені Зубачова О.А. на видатковій накладній №1945 від 21.04.2022, видатковій накладній №2025 від 10.05.2022, довіреності №3 від 21.04.2022 на отримання матеріальних цінностей - виконані не Зубачович О.А., а іншою особою, а також відбитки печатки, які наявні на вказаних документах, не належать Товариству з обмеженою відповідальністю «ПЛАТОН.003».

Щодо посилань апелянта на реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та квитанції про реєстрацію податкових накладних в ЄРПН, як додаткове підтвердження здійснення позивачем поставки товару, то колегія суддів зазначає наступне.

У постанові Верховного Суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19 наведено правову позицію про те, що якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.

Оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 зі справи № 910/23097/17.

Отже, як уже зазначалася, самі лише податкові накладні та декларації - не є безумовними доказами реальності здійснених господарських операцій з поставки товару, не можуть бути єдиними доказами підтвердження факту реального постачання товару покупцю та його прийняття ним, та як докази можуть оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі.

Разом з цим, колегією суддів встановлено, що відповідачем було подано уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з ПДВ, у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок, що свідчить про відсутність в матеріалах справи доказів формування відповідачем, як покупцем товару, податкового кредиту за фактом поставки позивачем товару на підставі зареєстрованих позивачем податкових накладних в ЄРПН.

Апелянт зауважує, що у постановах Верховного Суду від 16.02.2022 у справі № 910/3256/21 та від 21.06.2023 у справі № 922/3157/21 вказано, що добровільне користування податковим кредитом протягом кількох періодів свідчить про визнання факту поставки. Якщо платник не надає розумного пояснення або заперечує поставку, проте користується кредитом - це сприймається як свідома позиція визнання факту поставки.

Колегія суддів зазначає, що відповідача пояснив, що за практикою товариства бухгалтер завжди до моменту укладання договорів здійснювала реєстрацію податкових накладних, так як між сторонами велись перемовини щодо можливості укладення договору поставки. Проте, оскільки директора відповідача було мобілізовано й сторони не досягли згоди щодо всіх істотних умов, необхідність у поставці товару відпала, внаслідок чого було подано уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з ПДВ.

З огляду на наведене, долучені позивачем до позовної заяви квитанції про реєстрацію податкових накладних в ЄРПН не приймаються судом до уваги, як докази підтвердження здійснення позивачем поставки товару на користь відповідача.

Щодо наявної в матеріалах справи товарно-транспортних накладних №Р213 від 10.05.2022, №Р174 від 21.04.2022, лист №503/1 від 09.09.2023 року Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корсунь» з даними до нього документами, на які апелянт також посилається як на підтвердження факту поставки на користь відповідача товару, колегія суддів зазначає, що товарно-транспортні накладні не містять відомостей про найменування вантажу, що позбавляє суд можливості ідентифікувати вантаж, який поставлявся за вказаними накладними.

Згідно з п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 1410.1997, товарно-транспортна накладна єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Відповідно до п. 11 вказаних вище Правил, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форм, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові), перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Враховуючи наведене та те, що товарно-транспортні накладні №Р213 від 10.05.2022, №Р174 від 21.04.2022 не містять відомостей про вантаж, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що вказані накладні не є належними та допустимими доказами в розумінні ст. 76, 77 ГПК України на підтвердження здійснення поставки на користь Відповідача товару - насіння кукурудзи і соняшника відповідно до договору

Також скаржник зазначає, що судом першої інстанції не було взято до уваги показання свідка, а саме ОСОБА_4 , яка посвідчена державним нотаріусом Поктровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Кривошей О.Г. та зареєстрована в реєстрі № 2318, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 87 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.

Згідно зі статтею 88 ГПК України показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.

В той же час, частиною 2 ст.87 ГПК України встановлено, що на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.

А тому, оскільки обставини щодо здійснення поставки товару мають доводитись іншими засобами доказування, а ніж показання свідків, колегія суддів не приймає до уваги заяву свідка ОСОБА_4 , посвідчену державним нотаріусом Поктровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Кривошей О.Г. та зареєстровану в реєстрі № 2318 на підтвердження факту здійснення поставки товару відповідачу відповідно до умов спірного договору.

Що стосується посилань позивача на здійснення листування в месенджері Viber колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до частин першої, другої ст. 5 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Згідно із частиною першою ст. 7 Закону України «Про електронний цифровий підпис» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).

Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.

Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.

Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року по справі № 916/3027/21.

Проте, із вказаного листування у месенджері Viber колегія суддів не може встановити учасників даного листування, а тому не приймає його до уваги.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 25.02.2021 у справі №913/38/20, від 25.02.2021 у справі №904/7804/16, від 26.02.2021 у справі №908/2847/19, від 15.11.2019 у справі №909/887/18).

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "достатність доказів" на нову - "вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що позивач не довів реальності здійснення господарської операції з поставки товару відповідачу на суму 2 031 386, 50 грн., які б переконливо свідчили про її здійснення, а тому позовні вимоги є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним у апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «А-ТЕРА» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 у справі № 910/5274/23 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 у справі № 910/5274/23 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «А-ТЕРА» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 у справі № 910/5274/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 року у справі № 910/5274/23 залишити без змін.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/5274/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Коротун

А.Г. Майданевич

Дата підписання 08.09.2025