Постанова

від 13.05.2025 по справі 910/18506/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/18506/20 (910/8008/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючого, Білоуса В.В., Огородніка К.М.,

за участі секретаря судового засідання Громак О.В.

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова будівельна компанія "Луч",

ліквідатор - арбітражний керуючий Бандола Олександр Олексійович, не з`явився,

представник позивача -Ярош С.В., адвокат

відповідач - Фермерське господарство "Соломія-2", не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова будівельна компанія "Луч" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Бандоли Олександра Олексійовича

на постанову Північного апеляційного господарського суду

від 06.02.2025

у складі колегії суддів: Остапенка О.М. - головуючий, Пантелієнка В.О.,

Отрюха Б.В.,

у справі за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова будівельна компанія "Луч" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Бандоли Олександра Олексійовича

до Фермерського господарства "Соломія-2"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1. Головне управління ДПС у м. Києві

2. Міністерство оборони України

3.Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська будівельно-промислова група"

про витребування майна з незаконного володіння

у межах справи № 910/18506/21

за заявою Головного управління Державної податкової служби у м. Києві

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова будівельна компанія "Луч"

про банкрутство,-

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст руху справи

1. У провадженні Господарського суду міста Києва на стадії ліквідаційної процедури, введеною постановою місцевого суду від 04.08.2021, перебуває у справа № 910/18506/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова будівельна компанія "Луч" (далі - боржник, позивач, ТОВ "ФБК "Луч"), повноваження ліквідатора банкрута виконує арбітражний керуючий Бандола О.О.

2. У травні 2023 року ТОВ "ФБК "Луч" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Бандоли О.О. звернулося до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, в якому просило суд:

- витребувати з незаконного володіння Фермерського господарства "Соломія -2" (ідентифікаційний код: 42841803; далі - ФГ "Соломія-2", відповідач) на користь ТОВ "ФБК "Луч" (ідентифікаційний код: 39456063) нерухоме майно, а саме: сарай СТФ, розташований за адресою: Київська область, Яготинський район, село Фарбоване, вулиця Паризької комуни, 1-г, площею 1480,1 кв. м.;

- стягнути з ФГ "Соломія - 2" (ідентифікаційний код: 42841803) на користь ТОВ "ФБК "Луч" (ідентифікаційний код: 39456063) судовий збір на суму 3 587,70 грн;

3. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі № 910/18506/20 (910/2564/22) позов ТОВ "ФБК "Луч" (ідентифікаційний код 39456063) в особі ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Бандоли О.О. до ТОВ "Українська будівельно-промислова група" (ідентифікаційний код 41800661) про визнання недійсним договору купівлі-продажу задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу сараю СТФ від 26.07.2018, укладений між ТОВ "ФБК "Луч" (ідентифікаційний код 39456063) та ТОВ "Українська будівельно-промислова група" (ідентифікаційний код 41800661), що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корольчук О.С. та зареєстрований у реєстрі під № 841. Правовими підставами заявник визначив положення статті 42, 60, 61 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), статті 216, 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі № 910/18506/20 (910/2564/22) позов ТОВ "ФБК "Луч" (ідентифікаційний код 39456063) в особі ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Бандоли О.О. до ТОВ "Українська будівельно-промислова група" (ідентифікаційний код 41800661) про визнання недійсним договору купівлі-продажу задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу сараю СТФ від 26.07.2018, укладений між ТОВ "ФБК "Луч" (ідентифікаційний код 39456063) та ТОВ "Українська будівельно-промислова група" (ідентифікаційний код 41800661), що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корольчук О.С. та зареєстрований у реєстрі під № 841.

5. Постановою Верховного Суду від 25.01.2024 постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 у справі №910/18506/20(910/2564/22) скасовано в частині розгляду апеляційної скарги ТОВ "Українська будівельно-промислова група" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 та в скасованій частині передано справу на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

6. За наслідками нового розгляду справи в апеляційному порядку, постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі №910/18506/20 (910/2564/22) скасовано та прийнято нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

7. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що саме по собі визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу сараю від 26.07.2018, без вимоги про застосування наслідків його недійсності шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього сараю СТФ, не поновлює майнових прав позивача, що свідчить про неефективність обраного позивачем способу захисту та наявність підстав для відмови в позові з викладених у постанові мотивів. Постанова суду апеляційної інстанції набрала законної сили в день її прийняття та в касаційному порядку сторонами не оскаржувалась.

8. Згідно із наданих позивачем відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником спірного нерухомого майна є ФГ "Соломія-2".

Короткий зміст рішення місцевого суду

9. Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 позов ТОВ "ФБК "Луч" (ідентифікаційний код: 39456063) в особі ліквідатора арбітражного керуючого Бандоли О.О. до ФГ "Соломія -2" (ідентифікаційний код: 42841803) про витребування майна з незаконного володіння задоволено;

витребувано з незаконного володіння ФГ "Соломія -2" (ідентифікаційний код: 42841803) на користь ТОВ "ФБК "Луч" (ідентифікаційний код: 39456063) нерухоме майно, а саме: сарай СТФ, що знаходиться за адресою: Київська обл., Яготинський р-н, с. Фарбоване, вул. Паризької комуни, 1-г, площею 1480,1 кв. м.;

стягнуто з ФГ "Соломія -2" (ідентифікаційний код: 42841803) на користь ТОВ "ФБК "Луч" (ідентифікаційний код: 39456063) судовий збір в розмірі 3 587,70 грн.

10. Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що на підставі встановлених обставин та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ліквідатора ТОВ "ФБК "Луч" Бандоли О.О. до ФГ "Соломія -2" про витребування майна з незаконного володіння є обґрунтованими, оскільки, матеріалами та встановленими обставинами справи підтверджується вибуття з володіння боржника власного майна поза його волею та на незаконних підставах, оскільки до вибуття майна призвів правочин, який судом визнано недійсним і цей правочин в силу статті 216 ЦК України не створює правових наслідків з дня його вчинення, в тому числі й переходу права власності.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

11. Постановою від 06.02.2025 Північний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу Фермерського господарства "Соломія-2" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 задовольнив;

рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 у справі №910/18506/20 (910/8008/23) скасував, прийняв нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовив;

стягнув з ТОВ "ФБК "Луч" (код ЄДРПОУ 39456063) на користь ФГ "Соломія-2" (код ЄДРПОУ 42841803) 5 381,55 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

12. Апеляційний господарський суд зазначив, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду, на яке посилався ліквідатор у позовній заяві, прийнято з порушенням норм чинного законодавства, а доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи апеляційним господарським судом, тому наявні підстави для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. У зв`язку із зазначеним витрати скаржника по сплаті судового збору за подання апеляційної покладено на позивача.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

13. ТОВ "ФБК "Луч" в особі ліквідатора, арбітражного керуючого Бандоли О.О. 14.03.2025 звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 у справі №910/18506/20 (910/8008/23).

14. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/18506/20 (910/8008/23) було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Васьковський О.В., суддя - Білоус В.В., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.03.2025.

15. У зв`язку з відпусткою судді Васьковського О.В. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/18506/20 (910/8008/23) було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя Білоус В.В., суддя - Огороднік К.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.03.2025.

16. Ухвалою від 01.04.2025 Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі № 910/18506/20 (910/8008/23) за касаційною скаргою ТОВ "ФБК "Луч" в особі ліквідатора, арбітражного керуючого Бандоли О.О. на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 у справі №910/18506/20 (910/8008/23);

повідомив учасників справи, що розгляд касаційної скарги ТОВ "ФБК "Луч" в особі ліквідатора, арбітражного керуючого Бандоли О.О. відбудеться 13.05.2025 о 11:00.

17. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

18. В судове засідання 13.05.2025 з`явився представник ТОВ "ФБК "Луч", який надав свої пояснення та обґрунтування щодо касаційної скарги.

19. Суд констатує, що до визначеної дати проведення судового засідання (13.05.2025) від учасників справи не надійшло заяв, клопотань пов`язаних з рухом касаційної скарги, що унеможливило б розгляд справи у судовому засіданні 13.05.2025.

21. Враховуючи положення Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX), Указу Президента України від 16.04.2025 № 235/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 16.04.2025 № 4356-IX, Верховний Суд розглядає справу № 910/18506/20 (910/8008/23) у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника

ТОВ "ФБК "Луч" в особі ліквідатора, арбітражного керуючого Бандоли О.О.

22. Скаржник зазначив, що апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування статей 203, 215, 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), викладені у постановах від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, від 26.09.2023 у справі № 903/529/22, постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

23. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі- ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

24. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

25. З урахуванням повноважень касаційного суду відповідно до статті 300 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу щодо доводів скаржників, зазначених в пункті 22 описової частини цієї постанови.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Щодо застосування норм матеріального та процесуального права та мотивів прийняття (відхилення) доводів касаційної скарги

26. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду позовної заяви ТОВ "ФБК "Луч" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Бандоли О.О. про витребування майна із чужого незаконного володіння

27. Аналізуючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної постанови, оцінивши доводи касаційних скарг та позиції інших учасників справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

28. Частиною другою статті 7 КУзПБ встановлено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

29. За загальним правилом, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

30. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.

31. Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

32. Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

33. Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

34. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №914/3224/16.

35. Водночас, одним із способів захисту порушених справ у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) є визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, який закріплено у статті 42 КУзПБ, і який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності.

36. Згідно з частиною першою статті 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав:

боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

37. Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (частина друга статті 42 КУзПБ).

38. На відміну від Цивільного кодексу України, КУзПБ не визначає вимоги до укладеного правочину, а встановлює спеціальні правила та врегульовує процедуру визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб, які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.

39. Отже, стаття 42 КУзПБ є самостійною правовою щодо загальновстановлених Цивільним кодексом України підстав для визнання правочинів недійсними, оскільки зазначена норма передбачає спеціальні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом, а також особливі наслідки задоволення вимог, заявлених в порядку норм законодавства про банкрутство (неплатоспроможність).

40. Оцінюючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права при ухваленні судових рішень у цій справі, Верховний Суд вважає за необхідне врахувати правову позицію, викладену в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).

41. Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) дійшла таких висновків:

- фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку;

- фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин;

- формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися;

- вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17);

- особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може;

- боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимоги такого кредитора;

- будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19 (902/1243/20));

43. Звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника можливе як на підставі загальних засад цивільного законодавства (в силу недопустимості зловживання правом) так і на підставі спеціальної норми, передбаченої КУзПБ. Зазначені способи є належними способами захисту, які, з урахуванням обставин справи, гарантують практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

44. Водночас, формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

45. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж трьох років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови у забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

46. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

47. Оскільки особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів, то угоди, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Тобто угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

48. У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частинами першою або другою статті 42 КУзПБ, кредитор зобов`язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд постановляє ухвалу (частини третя, четверта статті 42 КУзПБ) (див. постанови Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 911/1041/19(911/2532/20), від 18.08.2021 у справі № 916/2561/17).

49. Водночас, слід враховувати, що в разі коли сторона або інший учасник судового процесу, обґрунтовуючи свої вимоги або заперечення, послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для ухвалення рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. При цьому, посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог (постанови Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 921/490/18, від 15.07.2021 у справі № 927/531/18, від 15.07.2021 у справі № 906/601/20, від 22.04.2021 у справі № 925/1214/18, від 05.08.2021 у справі № 904/5682/19).

50. Також Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 61 КУзПБ ліквідатор з дня свого призначення виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута, зокрема, виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута, заявляє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості, продає майно банкрута.

51. Отже, ліквідатор вправі і зобов`язаний вчинити дії щодо переведення вимог банкрута у ліквідну (грошову) форму.

Щодо розгляду касаційної скарги по суті

52. За змістом позовної заяви вбачаєтесь, що ліквідатор, звертаючись до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, обґрунтовував позовні вимоги тим, що спірний договір є фраудаторним, тому був визнаний в межах провадження у справі № 910/18506/20 (910/2564/22) недійсним, відтак наявні підстави для витребування з незаконного володіння ФГ "Соломія-2" на користь ТОВ "ФБК "Луч". При цьому, правовою підставою позивач визначив положення статті 42, 60, 61 КУзПБ, статті 216, 387, 388 ЦК України.

53. За змістом рішення місцевого суду вбачається, що погодившись із доводами скаржника про те, що укладений між ТОВ "ФБК "Луч" та ТОВ "Українська будівельно-промислова група" договір, вчинений без наміру створення реальних правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, а тому цей правочин є фіктивним. Також місцевий суд зазначив, що матеріалами та встановленими обставинами справи підтверджується вибуття з володіння боржника власного майна поза його волею та на незаконних підставах, оскільки до вибуття майна призвів правочин, який судом визнано недійсним і цей правочин, в силу статті 216 ЦК України, не створює правових наслідків з дня його вчинення, в тому числі й переходу права власності.

54. Разом з тим, місцевий господарський суд не врахував, що скасоване у справі № 910/18506/20 (910/2564/22) судове рішення місцевого суду від 27.03.2023 жодних правових наслідків не породжує, а з його скасуванням втрачаються ті правові наслідки, які з нього випливають. Тобто, ухвалення судом рішення про недійсність договору відчуження нерухомого майна, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір купівлі-продажу (права й обов`язки сторін) залишається чинним.

55. Водночас місцевий суд, застосовуючи одночасно положення статей 42 КУзПБ та 388 ЦК України, фактично не дослідив та не зазначив у власному рішенні якими саме обставинами та доказами підтверджуються підстави, з якими пов`язується застосування зазначених статей.

56. Зокрема, в контексті застосування статті 42 КУзПБ, на яку посилається позивач та обґрунтовує як правову підставу для повернення боржнику втраченого майна, суд не встановив та не обґрунтував якими доказами та обставинами підтверджується завдання збитків боржнику або кредиторам, чи здійснив боржник відчуження за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів тощо.

57. Також місцевий суд, в контексті застосування положень статті 388 ЦК України, не зазначив, яким чином позивач-боржник втратив право власності на майно, чи було здійснено відчуження майна за наявності/відсутності волі боржника, за яких обставин право власності на відповідне нерухоме майно набув відповідач та чи є він добросовісним набувачем.

58. Зі змісту суду апеляційного суду вбачається, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що визнання рішенням Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 в межах провадження у справі № 910/18506/20 (910/2564/22) договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним не може братися до уваги під час вирішення цієї справи, оскільки постановою Верховного Суду від 25.01.2024 постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 у справі №910/18506/20 (910/2564/22) скасовано, а справу направлено на новий розгляд до апеляційного суду.

59. Разом з тим, за змістом рішення апеляційного суду не вбачається, що суд апеляційної інстанції надав оцінку усім доводам та обґрунтуванню скаржника, та не врахував, що в цьому випадку позивач визначив правовою підставою свого звернення статтю 42 КУзПБ, яка є спеціальною по відношенню до загальних норм щодо визнання правочинів недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння, які передбаченні положеннями ЦК України.

60. Колегія суддів звертає увагу, що суд апеляційної інстанції, як і місцевий суд, також самостійно не досліджував та не зазначив у власному рішенні, окрім формально посилання на скасоване рішення у справі № 910/18506/20 (910/2564/22), якими саме обставинами та доказами спростовуються доводи скаржника щодо фраудаторності укладеного між боржником та ТОВ "Українська будівельно-промислова група" договору.

61. При цьому, посилання апеляційного суду на наявність у цьому випадку волі у діях позивача-боржника не є підставою для відмови у застосуванні положень статті 42 КУзПБ, оскільки положення зазначеної норми не пов`язують фраудаторність правочину із наявністю/відсутністю волі у діях боржника щодо його укладення.

62. Суд зауважує, що визнання правочину, вчиненого боржником, недійсним зумовлює необхідність переходу до розгляду інших вимог позивача - щодо витребування майна та визнання права власності на нього, за умови визнання такого правочину недійсним за загальними положеннями ЦК України.

63. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що частина третя статті 42 КУзПБ, передбачає у випадку визнання правочину фраудаторним повернення відповідного нерухомого майна боржнику або його вартості. Тобто повернення майна або його вартості (у випадку неможливості його повернення) повинне бути здійснене в силу прямої вимоги закону.

64. Разом з тим, суд апеляційної інстанції, з урахуванням у нього повноважень відповідно до статей 86, 269 ГПК України щодо самостійного дослідження доказів та перевірки фактів, не досліджував обставини вибуття майна від боржника в межах доводів позивача щодо фраудаторності правочину, за яким майно боржника було відчужене на користь третіх осіб, а також обставини набуття такого майна відповідачем, а лише формально зіслався на те, що рішення, яким правочин щодо купівлі-продажу спірного нерухомого майна було визнано недійсним, було скасоване.

65. Колегія суддів звертає увагу, що преамбулою Кодексу України з процедур банкрутства закріплено одним із основних завдань провадження у справі про банкрутство - задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Наповнення ліквідаційної маси боржника, і як наслідок задоволення сукупності вимог кредиторів боржника, відбувається за рахунок майнових активів боржника.

66. Відтак, формальний підхід судів попередніх інстанцій до розгляду позовної заяви ліквідатора у цій справі, без належного дотримання вимог статей 86, 236, 238 ГПК України, не спростовує обґрунтованість доводів та заявлену мету такого звернення ліквідатора до суду із позовом, зміст якого направлений на повернення майна боржника, наповнення ліквідаційної маси та задоволення вимог кредиторів.

67. З огляду на зазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що судові рішення судів попередніх інстанцій у цій справі не відповідають вимогам, встановленим положеннями статей 236, 238 ГПК України, оскільки суди попередніх інстанцій, формально зіславшись на прийняті у справі № 910/18506/20 (910/2564/22) судові рішення, не спростували інші, наявні як у позовній заяві, так і у апеляційній скарзі, доводи позивача щодо фраудаторності відповідного договору, обставин його укладення, а також не спростували наявність/відсутність підстав для застосування положень статей 42, 60, 61 КУзПБ, статті 216, 387, 388 ЦК України.

68. Також, в контексті зазначеного, суди попередніх інстанцій не перевірили правильність визначеної позивачем особи відповідача, а також відповідність обраного способу захисту порушеного права боржника в межах виконання ліквідатором боржника повноважень відповідно до статті 61 КУзПБ.

69. Водночас колегія суддів вважає передчасним посилання скаржника на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 з огляду на інші обставини, встановлені судом, а також інше правове регулювання правовідносин, які виникли між учасниками у зазначених справах .

70. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту" та, відповідно до статті 300 ГПК України, перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

71. Відтак, з урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачених положеннями 300 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги ТОВ "ФБК "Луч" в особі ліквідатора Бандоли О.О., скасування постанови апеляційного господарського суду від 06.02.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 у справі № 910/18506/20 (910/8008/23) із направленням цієї справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Висновки щодо застосування норми права

72. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

73. Частиною першою статті 310 ГПК України встановлено, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду.

74. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 ГПК України).

75. З огляду на зазначене, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Щодо судових витрат

76. Частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України передбачено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

77. Оскільки в цьому випадку справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 300, 308, 310, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова будівельна компанія "Луч" в особі ліквідатора, арбітражного керуючого Бандоли Олександра Олексійовича задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 у справі № 910/18506/20 (910/8008/23) скасувати.

3. Справу № 910/18506/20 (910/8008/23) направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді В.В. Білоус

К.М. Огороднік