Ухвала

від 27.05.2025 по справі 923/1139/17

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті апеляційного провадження

27 травня 2025 рокум. ОдесаСправа № 923/1139/17Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду Херсонської області від 16.05.2018 про визнання вимог кредитора та затвердження реєстру вимог кредиторів, прийняту суддею Сулімовською М.Б., м. Херсон, повний текст складено 17.05.2018,

у справі №923/1139/17

за заявою: Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області

до: Приватного акціонерного товариства "Приват"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 р. Головне управління Державної фіскальної служби у Херсонській області звернулося до Господарського суду Херсонської області з заявою про порушення справи про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Приват".

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 08.02.2018 відкрито провадження у справі №923/1139/17 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Приват".

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 16.05.2018 у справі №923/1139/17 (суддя Сулімовська М.Б.), зокрема, визнано вимоги кредиторів до Приватного акціонерного товариства "Приват" і затверджено реєстр вимог кредиторів, а саме: вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області (19524 грн судового збору перша черга, 1019116,30 грн третя черга, 151762,43 грн шоста черга) та вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (3524 грн судового збору перша черга, 43366617,48 грн третя черга, 20055406,10 грн шоста черга); зобов`язано розпорядника майна Приватного акціонерного товариства "Приват" включити визнані господарським судом вимоги до реєстру вимог кредиторів.

Не погодившись з постановленою ухвалою, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Херсонської області від 16.05.2018 у справі №923/1139/17 і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання кредиторських вимог до боржника Приватного акціонерне товариство "Приват" у розмірі нарахованої винагороди у сумі 43366617,47 грн та нарахованої пені у розмірі 20055406,10 грн відмовити у повному обсязі.

Між тим, з апеляційною скаргою скаржник звернувся з пропуском встановленого процесуальним законом строку на її подання, при цьому ним було заявлено клопотання про поновлення вищенаведеного строку, мотивоване тим, що на момент постановлення оскаржуваної ухвали ОСОБА_1 не було залучено до участі у даній справі, у зв`язку з чим про існування ухвали Господарського суду Херсонської області від 16.05.2018 у справі №923/1139/17 він дізнався лише 14.04.2025 внаслідок укладення договору про надання правової допомоги від 10.04.2025 та, відповідно, отримання уповноваженим представником скаржника доступу до матеріалів електронної справи.

Південно-західний апеляційний господарський суд, розглянувши вищенаведене клопотання, дійшов висновку про те, що несвоєчасне оскарження ОСОБА_1 ухвали Господарського суду Херсонської області від 16.05.2018 у справі №923/1139/17, з огляду на наведені скаржником доводи, які не підтверджені належними у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України доказами, не зумовлене обставинами, які є об`єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення особи та пов`язаними з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення зазначеної процесуальної дії, натомість подання апеляційної скарги з істотним пропуском визначеного процесуальним законом строку зумовлене виключно власною недбалістю апелянта, який, обіймаючи посаду керівника юридичної особи-боржника та будучи належним чином повідомленим про існування даної справи, не виявив жодного інтересу до цієї справи, хоча, діючи розумно та обачливо, повинен був розуміти наслідки своєї пасивної поведінки.

За таких обставин, підстави, вказані скаржником у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, були визнані апеляційним господарським судом неповажними, а тому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2025 зазначену апеляційну скаргу залишено без руху; встановлено апелянту строк для усунення недоліків його апеляційної скарги: 10 днів з дня вручення даної ухвали та, зокрема, запропоновано вказати інші підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Херсонської області від 16.05.2018 у справі №923/1139/17 з наданням доказів, що їх підтверджують.

В межах встановленого судом апеляційної інстанції строку ОСОБА_1 надав до апеляційного господарського суду заяву про усунення недоліків апеляційної скарги б/н від 19.05.2025 (вх.№2107/25 від 19.05.2025), в якій в обґрунтування підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Херсонської області від 16.05.2018 у справі №923/1139/17 зазначає про відсутність у матеріалах справи доказів отримання апелянтом поштової кореспонденції, надісланої останньому судом та ліквідатором, а також про те, що скаржник ще в червні місяці 2022 року евакуювався з міста Херсон, яке перебувало в тимчасовій окупації, та зареєструвався як біженець у Болгарії, де самостійно не міг зайти в електронний кабінет, адже, будучи особою похилого віку, не навчився ним користуватися. Крім того, скаржник стверджує про відсутність оскаржуваної ухвали у матеріалах електронної справи і те, що він вже був звільненим з посади директора Приватного акціонерного товариства "Приват" станом на момент звернення до суду з заявою про порушення даної справи про банкрутство.

Розглянувши клопотання про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження, викладене апелянтом у заяві б/н від 19.05.2025 (вх.№2107/25 від 19.05.2025), колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з частиною третьою статті 260 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, її постановлено 16.05.2018, а повний текст останньої складено та підписано 17.05.2018.

Отже, кінцевим строком для подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Херсонської області від 16.05.2018 у справі №923/1139/17 є 28.05.2018.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду Херсонської області від 16.05.2018 у справі №923/1139/17 скаржник звернувся 22.04.2025, тобто з пропуском встановленого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження.

Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії. Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Суд може поновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв`язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.

Сам по собі факт подання особою клопотання про поновлення строку не зобов`язує суд автоматично відновити цей строк, оскільки вказане клопотання, з огляду на приписи процесуального закону, повинно містити обґрунтування поважності пропуску такого строку, а за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються до господарського суду на загальних підставах.

Отже, поновлення пропущеного процесуального строку є правом господарського суду, яким останній користується виходячи із поважності причин пропуску строку заявником і лише сам факт звернення з відповідним клопотання про поновлення строку не кореспондується з автоматичним обов`язком суду поновити цей строк.

Як вбачається з матеріалів справи та було зазначено в ухвалі Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2025 про залишення апеляційної скарги без руху, 08.10.2021 до Господарського суду Херсонської області від ліквідатора Приватного акціонерного товариства "Приват" в межах справи про банкрутство №923/1139/17 надійшов позов (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) до ОСОБА_1 про стягнення з останнього на користь Приватного акціонерного товариства "Приват" 65947319,27 грн субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника.

До вищенаведеного позову ліквідатором Приватного акціонерного товариства "Приват" було додано опис вкладення у цінний лист від 30.09.2021 (т.VI а.с.212), який підтверджує надіслання ОСОБА_1 копії вказаної заяви з додатками за адресою: АДРЕСА_1 , тобто за тією самою адресою, яка вказана апелянтом безпосередньо в апеляційній скарзі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.10.2023 прийнято вищенаведену позовну заяву до розгляду в межах провадження у справі №923/1139/17 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Приват"; відкрито за нею провадження та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Копія зазначеної ухвали була надіслана ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку за адресою: м. Херсон, вул. Гончарна, 81, між тим остання повернулася на адресу суду з проставленою на конверті позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою", про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №6511914352041 (т.VIІ а.с.139).

В подальшому низка інших ухвал суду першої інстанції, якими вирішувалися процедурні питання, пов`язані з рухом справи, також надсилалися ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку за адресою: м. Херсон, вул. Гончарна, 81, проте поверталися до Господарського суду Одеської області суду з проставленими на конверті позначками "адресат відсутній за вказаною адресою".

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 (далі Правила надання послуг поштового зв`язку).

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою "Вручити особисто", рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (пункти 11 та 17 Правил надання послуг поштового зв`язку).

При цьому до повноважень господарських судів не віднесено визначення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Якщо ж фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає його місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Отже, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19.

У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Аналогічна стала правова позиція Верховного Суду викладена у низці постанов останнього, зокрема, від 24.01.2024 у справі №910/13145/22, від 22.03.2024 у справі №922/1648/19, від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19, від 13.01.2020 у справі №910/22873/17, від 01.03.2023 у справі №910/18543/21, від 06.06.2023 у справі №922/3604/21 тощо.

За таких обставин, суд першої інстанції, направляючи апелянту рекомендованими листами судову кореспонденцію у справі №923/1139/17 за належною поштовою адресою, яка вказана самим скаржником в апеляційній скарзі, вжив усіх належних та необхідних заходів для повідомлення ОСОБА_1 про існування даної справи та розгляд питання про покладення на останнього субсидіарної відповідальності, передумовою для чого стало, у тому числі, визнання оскаржуваною ухвалою вимог кредиторів і затвердження їх реєстру, при цьому враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження порушення оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, колегія суддів зазначає про те, що в силу приписів частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України копії всіх надісланих скаржникові ухвал місцевого господарського суду вважаються врученими Хоменку Валерію Григорійовичу у дати проставлення на конверті відміток про відсутність адресата.

Колегія суддів також зауважує, що з 05.10.2021 офіційно розпочали функціонування три підсистеми (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: "Електронний кабінет", "Електронний суд", підсистема відеоконференцзв`язку.

Відповідно до частини шостої статті 6 Господарського процесуального кодексу України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

За умовами частини сьомої статті 6 Господарського процесуального кодексу України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

В силу пункту 17 глави 1 розділу ІІІ Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему (далі Положення) особам, які зареєстрували "Електронний кабінет", суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до "Електронного кабінету" таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Згідно з пунктом 37 глави 2 наведеного розділу підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених. До електронних кабінетів користувачів надсилаються у передбачених законодавством випадках документи у справах, які внесені до автоматизованої системи діловодства судів та до автоматизованих систем діловодства, що функціонують в інших органах та установах у системі правосуддя. Документи у справах надсилаються до електронних кабінетів користувачів у випадку, коли вони внесені до відповідних автоматизованих систем у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим підписом підписувача (підписувачів), чи у вигляді електронної копії паперового документа, засвідченої кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду, іншого органу чи установи правосуддя.

Таким чином, з 05.10.2021, тобто з дати початку функціонування таких підсистем ЄСІТС як "Електронний кабінет" та "Електронний Суд", зазнав змін існувавший до цього порядок вчинення процесуальних (або інших) дій, передбачений, зокрема, підпунктами 17.1, 17.5, 17.14 підпункту 17 пункту 1 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, у тому числі порядок вручення судових рішень. Відтак з 05.10.2021 вручення судом судових рішень особам, які зареєстрували Електронний кабінет, здійснюється в електронній формі шляхом надсилання судових рішень до електронного кабінету таких осіб.

У випадку, якщо особа (учасник справи) зареєструвала свій Електронний кабінет, електронна форма вручення їй судових рішень є обов`язковою та пріоритетною щодо письмової форми вручення, яка, на відміну від електронної форми, може бути реалізована судом у зазначеному випадку лише за окремою заявою учасника справи.

Саме така правова позиція суду касаційної інстанції викладена в ухвалах Верховного Суду від 06.03.2023 у справі №916/3104/21 та від 17.05.2023 у справі №910/15120/20.

Господарський процесуальний кодекс України не покладає на суд обов`язку направляти учаснику справи копію судового рішення у паперовій формі, у випадку, якщо особа зареєструвала свій Електронний кабінет, має доступ до функціонуючих підсистем та документів у межах відповідної справи.

Як вбачається з довідки про доставку документа в кабінет електронного суду, яка сформована за допомогою Комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду", ухвала Господарського суду Одеської області від 25.10.2023 у справі №923/1139/17 була надіслана скаржнику до його електронного кабінету та доставлена останньому 18.09.2024 о 15:41.

Всі подальші ухвали Господарського суду Одеської області, якими вирішувалися процедурні питання, пов`язані з рухом справи, а також заява ліквідатора Приватного акціонерного товариства "Приват" про збільшення позовних вимог також були доставлені до електронного кабінету ОСОБА_1 , який останнім було зареєстровано ще 12.11.2020, про що свідчать відомості Комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" та відповідні довідки.

У пункті 2 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Крім того, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №35118173 від 13.05.2025 станом на момент постановлення оскаржуваної ухвали ОСОБА_1 обіймав посаду директора Приватного акціонерного товариства "Приват".

З метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців створено Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (частина перша статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань").

В силу пунктів 7, 9 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань" державна реєстрація базується, зокрема, на принципах об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі, а також відкритості та доступності відомостей Єдиного державного реєстру.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань" відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними (крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків та паспортних даних) та у випадках, передбачених цим Законом, за їх надання стягується плата.

Якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості (частини перша-третя статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань").

Отже, наявність відповідного запису про керівника юридичної особи у реєстрі є належним і достатнім (достовірним) підтвердженням таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу, яким є і суд.

Обов`язок керівника юридичної особи-боржника знати та дотримуватися законодавства при здійсненні господарської діяльності встановлює безальтернативну презумпцію обізнаності керівника про поточний стан справ щодо юридичної особи, яку він очолює. У такому разі обставину про обізнаність директора про стан справ, як інтелектуальну сторону його управлінської діяльності, немає необхідності доказувати.

Отже, апеляційним господарський судом не приймаються до уваги твердження апелянта про те, що він не знав про існування справи №923/1139/17 та отримав можливість ознайомитися з оскаржуваною ухвалою лише 14.04.2025 після отримання його повноважним представником доступу до матеріалів електронної справи, тим більше, що у розумінні приписів статті 242 Господарського процесуального кодексу України скаржник був повідомлений про існування даного судового провадження, а тому був безпосередньо зацікавленим вчиняти дії з метою одержання інформації про хід та стан справи і, відповідно, несе ризик настання несприятливих наслідків в результаті невжиття заходів щодо отримання інформації про рух справи.

В силу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Колегія суддів також зауважує на тому, що учасники справи в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, що узгоджується зі сталою практикою Європейського суду з прав людини, вказаною, зокрема, в рішенні останнього у справі "Пономарьов проти України".

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Посилання скаржника на те, що він самостійно не міг зайти в електронний кабінет, адже, будучи особою похилого віку, не навчився ним користуватися, не свідчать про наявність поважних причин пропуску ним строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Херсонської області від 16.05.2018 у справі №923/1139/17, оскільки не зумовлює об`єктивної неможливості своєчасної підготовки відповідної апеляційної скарги. Труднощі в організації своєчасної реалізації особою своїх процесуальних прав є виключно проблемою такої особи, а тому зазначені апелянтом підстави не є тими обставинами, які перешкоджають оскаржити судове рішення в найкоротший строк, адже вони є суб`єктивними (такими, що залежать виключно від самого скаржника), натомість останній, будучи незгодним з оскаржуваним рішенням, діючи добросовісно, розумно та обачливо, повинен був з достатнім поспіхом вчиняти дії щодо оскарження відповідного судового рішення суду першої інстанції, між тим апеляційну скаргу було подано з істотним пропуском строку (майже через 7 років після прийняття оскаржуваної ухвали). Неналежна організація процесу із оскарження судового рішення з боку апелянта, виникнення у нього організаційних складнощів для своєчасного подання апеляційної скарги є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настають у зв`язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників процесу мають бути рівними. Особа не може та не повинна намагатися отримати вигоду від організаційних складнощів, які склались у неї на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов`язків, в тому числі і щодо вчасного подання апеляційної скарги, тим більше, що, зареєструвавши електронний кабінет ще 12.11.2020, скаржник мав достатньо часу для ознайомлення з функціоналом такого кабінету та правилами входу до нього.

Поряд з цим, з метою перевірки достовірності тверджень скаржника про відсутність оскаржуваної ухвали у матеріалах електронної справи колегія суддів здійснила ознайомлення з даною справою у підсистемі Електронний суд ЄСІТС та встановила, що оскаржуване судове рішення наявне у вказаній підсистемі і його текст доступний для безперешкодного ознайомлення.

Суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що адміністратором підсистем "Електронний суд" та "Електронний кабінет" є Державне підприємство "Центр судових сервісів", яке, відповідно, виступає розпорядником інформації про те, чи доставлене в електронний кабінет відповідне судове рішення з визначеною датою і коли, а також чи були забезпечені технічні умови задля доступу особи до електронного кабінету у відповідний період, тобто чи існувала технічна можливість доступу до електронного кабінету для ознайомлення з судовим рішенням (постанова Верховного Суду від 03.07.2023 у справі №480/805/21).

Між тим, скаржником до суду апеляційної інстанції не подано жодного належного доказу на підтверджень своїх доводів щодо відсутності оскаржуваної ухвали у матеріалах електронної справи (зокрема, але не виключно: відповіді Державного підприємства "Центр судових сервісів", яке, виступаючи адміністратором зазначених вище підсистем, могло б підтвердити/спростувати факт надходження ухвали Господарського суду Херсонської області від 16.05.2018 у справі №923/1139/17 до підсистеми Електронний суд ЄСІТС або існування технічної неможливості ознайомлення з текстом цього судового рішення у системі "Електронний суд" тощо).

Твердження ОСОБА_1 про те, що він був звільненим з посади директора Приватного акціонерного товариства "Приват" станом на момент звернення до суду з заявою про порушення даної справи про банкрутство, апеляційним господарським судом оцінюються критично з підстав їх недоведеності, оскільки на підтвердження вказаних доводів апелянтом надано копію своєї трудової книжки, в якій запис про звільнення, на який посилається скаржник, здійснено іноземною (російською) мовою за відсутності його перекладу на українську.

Згідно зі статтею 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова.

Частиною першою статті 12 Закону України "Про судоустрій та статус судів" унормовано, що судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.

В силу статті 14 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою. У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

За умовами частини шостої статті 13 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом.

Положеннями частин першої, другої, четвертої, п`ятої статті 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

При цьому до письмових доказів, викладених недержавною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку статті 79 Закону України "Про нотаріат". Пунктом 2.1. глави 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України №296/5 від 22.02.2012, визначено, якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком. Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчуватися підписами. Під текстами оригіналу та перекладу вміщується підпис перекладача у разі здійснення перекладу перекладачем. Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього. Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою.

Таким чином, докази, не перекладені з російської мови (недержавної мови) на українську мову та не засвідчені належним чином в порядку статті 79 Закону України "Про нотаріат" не є належними документами, оскільки не оформлені в установленому законом порядку. Аналогічної позиції дотримується Верховий Суд в постанові від 20.06.2019 у справі №910/4473/17.

Близька за змістом позиція про те, що використання документів, викладених іноземною (російською) мовою без їх засвідченого у встановленому порядку перекладу українською мовою, суперечить положенням Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" та положенням процесуального закону, якими регламентовано мову судочинства, міститься в постанові Верховного Суду від 18.09.2024 у справі №751/1620/23.

За таких обставин, до суду не подано перекладу у встановленому законодавством порядку на державну мову запису у трудовій книжці, який, за твердженням апелянта, підтверджує факт його звільнення з посади директора Приватного акціонерного товариства "Приват" станом на момент звернення до суду з заявою про порушення даної справи про банкрутство, що, в свою чергу, унеможливлює надання судом оцінки такому документу як доказу у справі, адже суд позбавлений можливості достовірно встановити зміст такого документу та дії, які вчинені на підставі вказаного документу.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду щодо неможливості надання судом оцінки доказами, викладеним недержавною мовою, повністю узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12.03.2025 у справі №910/20940/21(910/19964/23).

Колегія суддів також наголошує, що, з огляду на виконання керівником юридичної особи функцій щодо управління нею, порядок його призначення та звільнення суттєво відрізняється від порядку, установленого для інших працівників.

Такий порядок призначення та звільнення керівника юридичної особи пов`язаний з тим, що керівник згідно з нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України входить до складу виконавчого органу цієї юридичної особи, який підзвітний та підконтрольний загальним зборам учасників юридичної особи.

На керівника як найманого працівника повною мірою поширюється трудове законодавство, що регулює припинення трудових відносин. Зі специфіки цієї посади виходить, що для припинення відносин з керівником потрібна наявність двох умов: наявність ухваленого загальними зборами рішення, яке надає згоду на розірвання трудового договору, та наявність законних підстав для розірвання трудових відносин. Перелік таких підстав визначено у статтях 36, 38, 39-41, 45 Кодексу законів про працю України.

Отже, процедура звільнення керівника передбачає декілька етапів: скликання загальних зборів; проведення загальних зборів та погодження звільнення керівника; підготовка відповідних документів і подання їх реєстратору, а також до органів контролю, банків, повідомлення контрагентів та призначення нового керівника.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи рішення загальних зборів Приватного акціонерного товариства "Приват" про звільнення ОСОБА_1 з посади директора, запис у трудовій книжці про звільнення та роздруківки відомостей з особистого кабінету апелянта на веб-порталі Пенсійного фонду України, беручи до уваги їх суперечність відомостям з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, презумпція достовірності яких встановлена чинним законодавством, не підтверджують факт припинення трудових відносин між товариством та його директором.

Посилання скаржника на те, що він ще в червні місяці 2022 року евакуювався з міста Херсон та зареєструвався як біженець у Болгарії, не приймаються апеляційним господарським судом до уваги, оскільки ОСОБА_1 не надано належних у розумінні процесуального закону доказів на підтвердження цих доводів. Наданий апелянтом документ, який останній називає реєстраційною карткою біженця, складений недержавною мовою, при цьому засвідченого у встановленому порядку перекладу цього документа українською мовою скаржником не подано, що, як вже зазначалося вище, унеможливлює надання судом оцінки такому документу як доказу у справі.

Посилання апелянта на введення воєнного стану колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження, натомість такими підставами повинні бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку, при цьому суд має оцінити поважність цих підстав індивідуально в межах справи, яка розглядається, відповідно до положень процесуального закону, у тому числі, дослідивши відповідні докази, подані заявником на підтвердження своїх доводів про поважність пропуску процесуального строку.

Введення в країні воєнного стану дійсно суттєво ускладнило (подекуди унеможливило) повноцінну діяльність осіб, між тим сама по собі ця обставина, без належного її обґрунтування крізь призму неможливості ситуативного (в конкретних умовах) виконання процесуальних прав і обов`язків, та підтвердження її належними й допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.

Відповідний сталий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні без обґрунтування неможливості звернення до суду в розумні строки, у зв`язку із запровадженням такого стану, не може вважатись поважною причиною пропуску цих строків, викладено в постанові від 10.11.2022 у справі №990/115/22.

Посилання скаржника на те, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України він не міг вчасно реалізувати право апеляційного оскарження не можуть бути розцінені судом поважними або непереборними обставинами для поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки вони є суб`єктивними та залежали від самого апелянта.

Подібна правова позиція Верховного Суду відображена в ухвалах від 05.04.2023 у справі №911/3641/21, від 22.03.2023 у справі №910/1349/22, від 23.03.2023 у справі №910/16282/21.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що несвоєчасне оскарження ОСОБА_1 ухвали Господарського суду Херсонської області від 16.05.2018 у справі №923/1139/17, з огляду на наведені скаржником доводи, які не підтверджені належними у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України доказами, не зумовлене обставинами, які є об`єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення особи та пов`язаними з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення зазначеної процесуальної дії, натомість подання апеляційної скарги з істотним пропуском визначеного процесуальним законом строку зумовлене виключно власною недбалістю апелянта, який, обіймаючи посаду керівника юридичної особи-боржника та будучи належним чином повідомленим про існування даної справи, не виявив жодного інтересу до цієї справи, хоча, діючи розумно та обачливо, повинен був розуміти наслідки своєї пасивної поведінки.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 29.10 2010 у справі "Устименко проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Мушта проти України" зазначено: "право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані".

Європейський суд з прав людини в рішенні від 13.03.2018 у справі "Кузнєцов та інші проти Росії" підкреслив, що поновлення строків на оскарження означає відступ від принципу res judicata, а тому особи, які оскаржують рішення за межами наданих законом строків, мають діяти з достатнім поспіхом.

При цьому Європейський суд з прав людини у вказаному рішенні стосовно випадків пана Беззубко та пана Трубіцина визначає, що вказані заявники подали заяви про поновлення строку на оскарження після спливу чотирьох місяців з дня визнання неприйнятними їх апеляційних скарг, а тому, за даних обставин, такі заявника діяли без належної старанності та задоволення їх клопотання за таких умов означало б глумитися над принципом правової певності.

З цих підстав Європейський суд з прав людини визнав скарги пана Беззубко та пана Трубіцина неприйнятними.

Колегія суддів виходить із того, що процесуальний строк апеляційного оскарження, встановлений Господарським процесуальним кодексом України, забезпечує оперативність судочинства, виступає дисциплінуючим фактором регламентації процесуальних дій учасників справи, спрямований на недопущення зловживання процесуальними правами, проте апелянт, звертаючись з даною апеляційною скаргою з істотним пропуском строку на апеляційне оскарження, не надав жодних переконливих доказів реальної наявності у нього перешкод для своєчасної або, принаймні, у розумний строк реалізації права на апеляційний перегляд ухвалу Господарського суду Херсонської області від 16.05.2018 у справі №923/1139/17.

Відповідно до частини четвертої статті 260 Господарського процесуального кодексу України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.

В силу пункту 4 частини першої статті 261 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Враховуючи те, що наведені скаржником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Херсонської області від 16.05.2018 у справі №923/1139/17, зазначені у заяві б/н від 19.05.2025 (вх.№2107/25 від 19.05.2025), поданій апелянтом на виконання вимог ухвали від 13.05.2025 про залишення апеляційної скарги без руху, визнані Південно-західним апеляційним господарським судом неповажними, колегія суддів дійшла висновку про те, що у відкритті апеляційного провадження за даною апеляційною скаргою ОСОБА_1 слід відмовити.

Станом на 27.05.2025 будь-яких інших документів на виконання вимог ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2025 про залишення апеляційної скарги без руху у справі №923/1139/17 від скаржника до суду апеляційної інстанції не надходило.

Згідно з частиною четвертою статті 261 Господарського процесуального кодексу України копія ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 242 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження разом з апеляційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія апеляційної скарги залишається в суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 232-235, 256, 258, 261 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Херсонської області від 16.05.2018 у справі №923/1139/17.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук