Ухвала від 01.05.2025 по справі 910/4552/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

УХВАЛА

"01" травня 2025 р. Справа№ 910/4552/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Буравльова С.І.

Кропивної Л.В.

при секретарі судового засідання Овчинніковій Я.Д.,

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1 , Шульженко Д.Ю., Караговнік А.Ю.,

від відповідача - Прокопенко І.І.,

від третьої особи - Міністерства культури та стратегічних комунікацій України - Яцишен Д.В.,

від третьої особи - Київської Митрополії Української Православної Церкви - Задніпряний В.В.,

від ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (особи, які не брали участі у справі) - ОСОБА_9 ,

розглянувши апеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 (особи, які не брали участі у справі) та Свято - Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної церкви на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі №910/4552/23 (суддя Сташків Р.Б., повний текст складено - 17.08.2023) за позовом Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви до Національного заповідника "Києво-Печерська лавра", за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, та третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Київської Митрополії Української Православної Церкви, про визнання недійсним правочину.

ВСТАНОВИВ наступне.

У провадженні колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Пономаренко Є.Ю. (суддя-доповідач), судді - Кропивна Л.В., Буравльов С.І. перебуває справа за апеляційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 (особи, які не брали участі у справі) та Свято - Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної церкви на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі №910/4552/23, розгляд якої призначено на 01.05.2025.

В судовому засіданні 01.05.2025 колегією суддів поставлено на обговорення розгляд заяв: ОСОБА_10 (ченець), ОСОБА_11 (ченець), ОСОБА_12 (ченець), ОСОБА_6 (ченець), ОСОБА_13 (ченець), ОСОБА_14 (ченець), ОСОБА_15 (ченець), ОСОБА_16 (ченець), ОСОБА_17 (ченець), ОСОБА_18 (ченець), ОСОБА_3 (ченець), ОСОБА_12 (ченець), ОСОБА_19 (ченець), ОСОБА_20 (ченець), ОСОБА_21 (парафіянка), ОСОБА_22 (парафіянин), ОСОБА_23 (ченець), ОСОБА_24 (ченець), ОСОБА_25 (парафіянка), ОСОБА_26 , ОСОБА_27 (ченець), ОСОБА_28 , ОСОБА_29 (ченець), ОСОБА_30 (ченець), ОСОБА_31 (парафіянин), ОСОБА_32 (ченець), ОСОБА_33 (ченець), ОСОБА_34 (парафіянин), ОСОБА_35 (ченець), ОСОБА_36 (ченець), ОСОБА_37 (парафіянка), ОСОБА_38 (ченець), ОСОБА_39 і ОСОБА_40 , ОСОБА_41 (ченець), ОСОБА_42 (парафіянка), про залучення до участі у справі, як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

В судовому засіданні 01.05.2025 представники позивача, третьої особи - Київської Митрополії Української Православної Церкви, а також представник осіб, які не брали участі у справі, підтримали вказані заяви та просили їх задовольнити.

Представники відповідача та третьої особи - Міністерства культури та стратегічних комунікацій України заперечили проти задоволення вказаних заяв.

Розглянувши вказані заяви, колегія суддів дійшла висновку про відмову в їх задоволенні, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 50 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Частиною 4 цієї статті передбачено, що про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.

Суд зазначає, що у господарському процесі треті особи - це особи, які перебувають у певних відносинах зі стороною (сторонами) справи, та/або мають певні права щодо предмета спору і, як наслідок, рішення у справі може вплинути на їх права і обов`язки.

Сама по собі заінтересованість у результатах вирішення даного спору не може вважатися достатньою підставою для вступу третьої особи у справу.

Стосовно заяв осіб, які є ченцями Монастиря, Суд вказує наступне.

При розгляді вказаних заяв колегією суддів враховуються висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 22.04.2024 та від 10.06.2024 у цій же справі №910/4552/23 стосовно того, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права, інтереси та/або обов`язки ченців, як осіб, що не брали участі у справі.

При цьому, згідно норм статті 50 ГПК України та статті 254 ГПК України, підставою для залучення до участі у справі третіх осіб без самостійних вимог та підставою розгляду апеляційної скарги - не учасників справи є те, що судове рішення повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та/або обов`язків таких осіб.

Так, незалучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок; такий правовий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Якщо заявник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено про його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи із зазначеного вище, не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду, зокрема апеляційної (касаційної) скарги.

Особа повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та/або обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що заявник має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та/або обов`язки, та про які саме.

Рішення є таким, що прийнято про права, інтереси та/або обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права, інтереси та/або обов`язки такої особи, або у резолютивній частині рішення суд зазначив про права, інтереси та/або обов`язки такої особи. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, незалучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав та обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги. Наведене відповідає правовій позиції, викладеній в постановах Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2019 у справі № 908/1141/15-г, від 17.10.2022 у справі № 904/6084/21, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі №916/4093/21 (пункт 108).

Так, в обґрунтування цих заяв заявники (ченці) посилаються на те, що рішення суду першої інстанції безпосередньо впливає на права та обов`язки всіх ченців Монастиря, оскільки в разі прийняття рішення суду про задоволення позову зачіпаються не тільки житлові права, а ще й права на здійснення релігійних обрядів у культових будівлях.

Стосовно вказаного слід зазначити наступне.

Так, місцевим господарським судом вирішено спір за позовом Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічого монастиря/Української Православної Церкви до Національного заповідника "Києво-Печерська лавра" про:

визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови Заповідника від договору № 2 про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю (далі - Договір), укладеного 19.07.2013 між Заповідником та Монастирем;

застосування наслідків недійсності правочину щодо односторонньої відмови Заповідника від цього Договору шляхом визнання за Монастирем права користування майном відповідно до умов Договору.

Учасниками цього спору є Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра/Чоловічій монастир/Української Православної Церкви та Національний заповідник "Києво-Печерська лавра".

Позов мотивовано тим, що у 2013 році на підставі Договору позивачу були передані у безоплатне користування зазначені у цьому Договорі споруди Києво-Печерської Лаври. Монастирем 10.03.2023 від Заповідника отримано лист (попередження) №04-24/222, яким відповідач попередив позивача про розірвання Договору з 29.03.2023 на підставі пункту 8.1 цього Договору. Цей односторонній правочин про розірвання Договору позивач вважає неправомірним, немотивованим та таким, що не породжує для нього жодних правових наслідків.

Місцевий господарський суд, зокрема, встановив недійсність (нікчемність) Договору та вирішив у позові відмовити повністю.

З оскаржуваного рішення вбачається, що судом не вирішувалось питання щодо прав та обов`язків вказаних заявників, а лише з`ясовувались обставини правомірності односторонньої відмови Заповідника від договору № 2 про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю (далі - Договір), укладеного 19.07.2013 між Заповідником та Монастирем.

Так, спірні правовідносини виникли саме між Заповідником та Монастирем, які є сторонами договору № 2.

В оскаржуваному рішенні не містяться судження про права, інтереси та (або) та обов`язки наведених вище заявників у правовідносинах, що виникли між учасниками цієї справи (Заповідником та Монастирем), а в мотивувальній та резолютивній частинах оскаржуваного рішення не наведено висновків про права, інтереси та (або) обов`язки вказаних осіб.

В тому числі це судове рішення не містить жодних посилань / вказівок на необхідність звільнення заявниками конкретних приміщень (келій), які використовуються ними як житло, або висновків щодо обмеження заявників у свободі вибору світогляду та віросповідання.

Оскаржуване судове рішення стосується виключно дослідження листа Заповідника на предмет одностороннього правочину щодо відмови від укладеного із Монастирем договору № 2 від 19.07.2013 внаслідок порушення його умов позивачем як орендарем спірного нерухомого майна.

Тобто спір у справі, що переглядається, виник стосовно прав та обов`язків юридичних осіб - Заповідника і Монастиря як сторін господарського договору щодо надання в користування нерухомого майна державної власності (культових будівель і споруд). При цьому фізичні особи - заявники, які є ченцями Монастиря (орендаря за спірним договором та позивача у справі), не є сторонами цього спору, а судове рішення місцевого господарського суду про відмову в позові за наслідком розгляду господарського спору безпосередньо не стосується їх прав, інтересів та обов`язків.

Отже, місцевим господарським судом не було розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції були заявники.

Суд наголошує, що зв`язок між оскаржуваним судовим рішенням та правами, інтересами та/або обов`язками заявників має бути очевидним і безумовним, а не ймовірним.

Більше того, за наведеними вище положеннями ГПК України для вирішення питання про залучення заявників до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору підлягають встановленню обставини того, чи зачіпає вже винесене, тобто оскаржуване судове рішення безпосередньо права, інтереси та/або обов`язки цих осіб, але не вірогідність такого впливу в майбутньому при подальших судових провадженнях.

Тому доводи, наведені в заявах, відхиляються як необґрунтовані.

Суд також зауважує, що юридичні підстави та особливості реалізації права фізичних осіб на житло, правомірність і законність реєстрації місця проживання громадян України за адресами розміщення культових будівель та споруд, переданих у тимчасове користування, не є об`єктом розгляду в межах цього спору, а отже, не належать до предмета доказування в розумінні частини другої статті 76 ГПК України.

Колегія суддів виходить з того, що неврегульовані питання між Монастирем та окремими фізичними особами, що підпорядковані Монастирю або перебувають із позивачем у трудових, майнових, житлових, довірчих чи інших цивільно-правових відносинах, підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 19 Цивільного процесуального кодексу України.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 12.06.2023 у справі № 607/15144/20.

ЄСПЛ у рішенні від 12.10.1978 у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria) вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, не передбаченої законом.

Тобто поняття "суд, встановлений законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Отже, спір щодо захисту прав заявників, як ченців Монастиря, їх прав на житло та на свободу світогляду і віросповідання не може бути вирішений господарським судом у цій справі, оскільки такий суд не є "судом, встановленим законом" для розгляду цієї категорії судових спорів у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Таким чином, суд апеляційної інстанції встановив, що рішенням місцевого господарського суду від 09.08.2023 не вирішувалося питання про права, інтереси та обов`язки вказаних ченців щодо жодної зі сторін спору та відносно предмета спору. Також у мотивувальній та резолютивній частинах оскаржуваного рішення суд першої інстанції не навів жодних висновків про права, інтереси та/або обов`язки ченців у спірних правовідносинах, в тому числі це судове рішення не містить жодних посилань / вказівок на необхідність звільнення ними конкретних приміщень (келій), які використовуються ними як житло, або висновків щодо обмеження заявників у свободі вибору світогляду та віросповідання.

Стосовно заяв парафіян, Суд вказує наступне.

Так, вказані заявники зазначають, що вони є віруючими Української Православної Церкви, тому безпосередньою підставою для залучення третіми особами є їх заінтересованість у результатах вирішення даного спору, які можуть вплинути на їх права та законні інтереси у свободі віросповідання під час богослужіння, як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно так і приватно.

Як вже вказано вище, у господарському процесі треті особи - це особи, які перебувають у певних відносинах зі стороною (сторонами) справи, та/або мають певні права щодо предмета спору і, як наслідок, рішення у справі може вплинути на їх права і обов`язки.

Сама по собі належність до релігійної конфесії та заінтересованість у результатах вирішення даного спору не може вважатися достатньою підставою для вступу як третьої особи у справу.

До заяв парафіян не долучено жодних доказів, які б підтверджували те, що заявники перебувають у певних правових відносинах зі стороною (сторонами) справи, які б могли бути процесуальною підставою для залучення їх третіми особами, та/або мають певні права щодо предмета спору.

Таким чином, колегія суддів не знайшла підстав для задоволення вказаних заяв ченців та парафіян, оскільки заявниками належним чином не доведено наявність передбачених положеннями ст.50 ГПК України обставин, які б слугували підставою для залучення заявників до участі у справі, як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Також, в судовому 01.05.2025 колегією суддів поставлено на обговорення розгляд клопотань Київської Митрополії Української Православної Церкви про призначення судової комплексної історико - правової та науково - правової експертизи, а також про призначення будівельно - технічної експертизи.

В судовому засіданні 01.05.2025 представники позивача, третьої особи - Київської Митрополії Української Православної Церкви, а також представник осіб, які не брали участі у справі, підтримали вказані клопотання та просили їх задовольнити.

Представники відповідача та третьої особи - Міністерства культури та стратегічних комунікацій України заперечили проти задоволення вказаних клопотань.

Стосовно клопотання третьої особи про призначення будівельно - технічної експертизи, Суд вказує наступне.

Так, наведене клопотання мотивоване третьою особою тим, що відповідач, як на підставу для виконання рекомендацій, зазначених у Листі Міністерства культури та інформаційної політики України від 09.03.2023 № 06/34/2234-23 щодо розірвання відповідачем Договору в односторонньому порядку посилається на Акт про результати перевірки з окремих питань діяльності Заповідника від 01.02.2023 № 25-22/01, яка була проведена на виконання наказу Міністерства культури та інформаційної політики України від 31.12.2022 № 548.

За інформацією, наявною в Акті про результати перевірки з окремих питань діяльності Заповідника від 01.02.2023 № 25-22/01, яка була проведена на виконання наказу Міністерства культури та інформаційної політики України від 31 грудня 2022 №548, інвентаризаційною комісією відповідача, створеною на підставі наказу Національного культурного заповідника "Києво-Печерська лавра" від 28.11.2018 №04-07/144, на території Національного Києво-Печерського заповідника встановлено 53 нововиявлених будівель і споруд (Верхня і Нижня Лавра), які взято на позабалансовий облік. Також в Акті зазначена інформація про виявлену інвентаризацією нестачу двох допоміжних господарських споруд, які обліковувались як "автоклавна" та "котельня", яка виникла внаслідок прибирання та часткового демонтажу позивачем залишків споруд у 2015 році, які не були пам`ятками та об`єктами культурної спадщини та перебували в аварійному стані;

- за висновками Акту результатами перевірки встановлено, що в порушення вимог частини 14 статті 5, статті 14-1, пункту 1 статті 24, пунктів 2,3 статті 25, статті 26, статті 32, пункту 4 статті 33 Закону України "Про охорону культурної спадщини", частини четвертої статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статті 5 "Про основи містобудування", статі 28 Закону "Про архітектурну діяльність" позивачем допущено самовільну перебудову, добудову, перепланування пам`яток культурної спадщини та будівництво новобудов на території Заповідника. У ході обстеження комісією встановлено 36 об`єктів що є новобудовами, добудовами і перебудовами до пам`яток національного та місцевого значення, що свідчить про порушення вимог частини 14 статті 5, статті 141, пункту 1 статті 24, статті 26, статті 32, пункту 4 статті 33 Закону України "Про охорону культурної спадщини", частини четвертої статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статті 5 Закону України "Про основи містобудування", статті 28 Закону України "Про архітектурну діяльність".

Заявник вважає, що оскільки відповідач в односторонньому порядку заявив про розірвання Договору, виходячи із рекомендацій, зазначених у листі Міністерства культури та інформаційної політики України від 09.03.2023 № 06/34/2234-23, які базуються на висновках Акту про результати перевірки з окремих питань діяльності Заповідника від 01.02.2023 № 25-22/01 є необхідність у з`ясуванні обставин наявності чи відсутності здійснення саме будівельних робіт.

Частиною 1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Отже, експертиза призначається судом у випадку необхідності встановлення фактів (обставин), дані про які вимагають спеціальних знань, та які мають суттєве значення для правильного вирішення спору по суті.

В свою чергу, підставою для розірвання Договору стало порушення позивачем умов п. 8.1 Договору (нецільове використання майна або його утримання у неналежному стані після відповідного попередження).

Отже, для з`ясування обставин, що мають значення для справи, спеціальні знання у сфері іншій, ніж право не є необхідними.

Заявниками не доведено, що відповіді на питання експертизи можуть вплинути на предмет дослідження у справі (визнання недійсним правочину) за заявленим Монастирем позовом, з визначеними ним підставами.

Враховуючи вищевикладене, клопотання про призначення будівельно - технічної експертизи у даній справі підлягає відхиленню за необґрунтованістю.

Стосовно клопотання про призначення судової комплексної історико - правової та науково - правової експертизи, слід зазначити наступне.

Так, в обґрунтування вказаного клопотання заявник посилається на існування об`єктивної необхідності у призначенні комплексної історико - правової та науково-правової експертизи, оскільки необхідні спеціальні знання у історії Києво-Печерської Лаври за останню тисячу років, із дослідженням історичних архівних документів, з моменту її заснування.

Колегія суддів повторно вказує, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних і, що важливо - які входять до предмета доказування.

Питання, які заявник просить поставити на вирішення комплексної історико - правової та науково-правової експертизи жодним чином не пов`язані зі встановленням фактичних даних, що входять до предмета доказування у даній справі.

Отже, з огляду на викладене, колегія суддів вважає відсутніми підстави для призначення комплексної історико - правової та науково-правової експертизи.

Керуючись ст. ст. 50, 169, 207, 234, Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Заяви ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_3 , ОСОБА_12 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , Митрополита Вишгородського і Чорнобильського ОСОБА_43 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 про залучення до участі у справі, як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - залишити без задоволення.

2. Клопотання про призначення судової комплексної історико - правової та науково - правової експертизи, а також клопотання про призначення будівельно - технічної експертизи - залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної ухвали.

Повна ухвала (враховуючи перебування суддів Пономаренко Є.Ю. та Кропивної Л.В. у відпустці з 05.05.2025 по 09.05.2025, та судді Буравльова С.І. - з 05.05.2025 по 18.05.2025) складена: 20.05.2025.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді С.І. Буравльов

Л.В. Кропивна