Ухвала від 01.05.2025 по справі 910/4552/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

УХВАЛА

"01" травня 2025 р. Справа№ 910/4552/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Буравльова С.І.

Кропивної Л.В.

при секретарі судового засідання Овчинніковій Я.Д.,

за участю представників:

від позивача - Чекман М.П., Шульженко Д.Ю., Караговнік А.Ю.,

від відповідача - Прокопенко І.І.,

від третьої особи - Міністерства культури та стратегічних комунікацій України - Яцишен Д.В.,

від третьої особи - Київської Митрополії Української Православної Церкви - Задніпряний В.В.,

від ОСОБА_1 , ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (особи, які не брали участі у справі) - Ковальчук Я.В.,

розглянувши заяви ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 (особи, які не брали участі у справі) про приєднання до апеляційної скарги Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі №910/4552/23 (суддя Сташків Р.Б., повний текст складено - 17.08.2023) за позовом Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви до Національного заповідника "Києво-Печерська лавра", за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Київської Митрополії Української Православної Церкви, про визнання недійсним правочину.

ВСТАНОВИВ наступне.

Від ОСОБА_2 (особа, яка не брала участі у справі) до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про приєднання до апеляційної скарги Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі №910/4552/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 задоволено заяву ОСОБА_2 (особа, яка не брала участі у справі) про приєднання до апеляційної скарги Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі №910/4552/23; приєднано заяву ОСОБА_2 (особа, яка не брала участі у справі) про приєднання до апеляційної скарги Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі №910/4552/23.

Від ОСОБА_4 (особа, яка не брала участі у справі) до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про приєднання до апеляційної скарги Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі №910/4552/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2025 задоволено заяву ОСОБА_4 (особа, яка не брала участі у справі) про приєднання до апеляційної скарги Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі №910/4552/23; приєднано заяву ОСОБА_4 (особа, яка не брала участі у справі) про приєднання до апеляційної скарги Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі №910/4552/23.

Від ОСОБА_3 (особа, яка не брала участі у справі) до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про приєднання до апеляційної скарги Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі №910/4552/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2025 задоволено заяву ОСОБА_3 (особа, яка не брала участі у справі) про приєднання до апеляційної скарги Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі №910/4552/23; приєднано заяву ОСОБА_3 (особа, яка не брала участі у справі) про приєднання до апеляційної скарги Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі №910/4552/23.

В судовому засіданні 01.05.2025 колегією суддів поставлено на обговорення питання щодо вирішення оскаржуваним судовим рішенням безпосередньо прав та обов`язків вказаних заявників.

В судовому засіданні 01.05.2025 представники позивача, третьої особи - Київської Митрополії Української Православної Церкви, а також представник осіб, які не брали участі у справі, вказали про вплив оскаржуваного рішення на права, інтереси та обов`язки заявників (осіб, які не брали участі у справі).

Представники відповідача та третьої особи - Міністерства культури та стратегічних комунікацій України заперечили проти вказаних доводів.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників учасників судового процесу, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про закриття провадження за заявами ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 (особи, які не брали участі у справі) про приєднання до апеляційної скарги Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі №910/4552/23, з огляду на наступне.

Згідно з частиною першої статті 265 ГПК України учасники справи мають право приєднатися до апеляційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До апеляційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки.

Зміст положень статті 265 ГПК України дає підстави для висновку, що можливість приєднання до апеляційної скарги, поданої іншою особою, передбачена для двох категорій осіб, а саме: (1) для учасника справи, який брав участь у справі на стороні заявника апеляційної скарги; (2) для особи, яка участі у справі не брала, але оскаржуваним рішенням суд першої інстанції вирішив питання про її права, інтереси та/або обов`язки.

Приєднання до апеляційної скарги - це вияв позиції особи, яка бере участь у справі (чи іншої особи, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси чи обов`язки), стосовно підтримки повністю або частково змісту (обґрунтування) та вимог апеляційної скарги, яку подала інша особа.

А тому приєднання до апеляційної скарги - це також допоміжний інститут для осіб, які погоджуються з доводами апеляційної скарги і бажають їх підтримати у наведеному в апеляційній скарзі обсязі (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 21.03.2023 у справі № 910/22855/17).

Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції визначаються наведеними в апеляційній скарзі доводами, незалежно від наявності заяви про приєднання до апеляційної скарги та доданих до неї доказів (аналогічна правова позиція наведена у пункті 39 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 16.07.2020 у справі № 910/4475/19 та у постанові Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 922/601/20).

Водночас, інститут приєднання не є чітко врегульованим положеннями ГПК України щодо варіантів можливої процесуальної поведінки як заявників, так і суду, зокрема, і щодо форми (закриття провадження, повернення або відмови у прийнятті заяви про приєднання до апеляційної скарги). Кодексом не визначено виключний чи будь-який інший перелік підстав (критеріїв) щодо прийнятності/не прийнятності заяви про приєднання до апеляційної скарги.

Тому при вирішенні питання щодо прийняття до провадження заяви про приєднання до апеляційної скарги, з урахуванням положень статті 2 ГПК України, господарським судам слід керуватися положеннями цього Кодексу, які регулюють питання права на звернення з апеляційною скаргою.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21.03.2023 у справі № 910/22855/17.

Відповідно до частини першої статті 17, статті 254 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції (апеляційний перегляд справи).

При цьому Суд звертає увагу, що відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 15.05.2020 у справі № 904/897/19, за приписами процесуального законодавства судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, що випливають із сформульованого у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Однак, чинним процесуальним законом не передбачено можливості відкриття апеляційного провадження окремо за заявами про приєднання до апеляційної скарги.

Поряд з цим Суд виходить з того, що заява про приєднання до апеляційної скарги є заявою процесуального характеру.

Згідно з частиною третьої статті 169 ГПК України заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 170 цього Кодексу будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити, зокрема, зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника; підстави заяви (клопотання, заперечення). Зміст заяви (клопотання) складають обставини, якими заявник обґрунтовує вимоги заяви (клопотання).

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не позбавлений можливості відповідною ухвалою розглянути таку заяву про приєднання до апеляційної скарги, а відтак і вирішити питання про задоволення, відмову в задоволенні заяви про приєднання до апеляційної скарги чи залишення такої заяви без розгляду, в порядку передбаченому чинним процесуальним законом для розгляду заяв процесуального характеру.

При цьому, процесуальне рішення суду про задоволення заяви про приєднання до апеляційної скарги та факт приєднання такої заяви для спільного розгляду разом із апеляційною скаргою за своїм змістом для учасників справи та осіб, які звертаються із відповідними заявами, матиме наслідки, аналогічні відкриттю апеляційного провадження.

У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 27.07.2021 у справі № 910/22855/17.

Отже, задоволення ухвалами суду від 01.10.2024, 26.02.2025 та 15.04.2025 заяв ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 (осіб, які не брали участі у справі) про приєднання до апеляційної скарги та факт приєднання таких заяв для спільного розгляду разом із апеляційною скаргою за своїм змістом для учасників справи та осіб, які звертаються із відповідними заявами, має наслідки, аналогічні відкриттю апеляційного провадження.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 01.09.2023 у справі № 911/2610/20 при вирішенні питання щодо заяви про приєднання господарським судам слід керуватися положеннями цього Кодексу, які регулюють питання права на звернення з апеляційною скаргою.

ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 не є учасниками цієї справи та подали заяви про приєднання до апеляційної скарги Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі №910/4552/23, як особи, на думку яких, суд вирішив питання про їх права на житло (проживання у келії) та на свободу світогляду і віросповідання внаслідок прийняття оскаржуваного рішення про відмову у визнанні недійсною односторонньої відмови Заповідника від договору, укладеного із Монастирем, щодо користування будівлями і спорудами культового призначення, та застосуванні наслідків недійсності спірного одностороннього правочину шляхом визнання за Монастирем права користування нерухомим майном.

Відповідно до частини першої статті 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Тобто частиною першою статті 254 ГПК України визначено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, яким, зокрема, розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або містяться судження про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи у відповідних правовідносинах, виходячи із предмета та підстав позову.

Також указана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, незалучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок; такий правовий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Така правова позиція послідовно та неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 10.09.2020 та від 23.11.2020 у справі №914/1643/19, від 05.11.2020 у справі № 912/837/19, від 20.09.2021 у справі №910/6681/20, від 19.01.2023 та від 18.09.2023 у справі № 914/1334/20, від 04.10.2023 у справі № 910/1005/23, від 16.10.2023 у справі №914/794/21, від 12.03.2024 у справі №910/6180/20, від 17.05.2024 у справі № 910/5094/23, від 22.05.2024 у справі №910/4552/23.

Суд звертає увагу, що відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 15.05.2020 у справі №904/897/19, за приписами процесуального законодавства судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та/або обов`язків цієї особи, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав та обов`язків. Тобто судом має бути розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом є скаржник, або міститься судження про права, інтереси та/або обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Якщо скаржник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено про його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи із зазначеного вище, не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду, зокрема апеляційної (касаційної) скарги.

Особа повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та/або обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та/або обов`язки, та про які саме.

Рішення є таким, що прийнято про права, інтереси та/або обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права, інтереси та/або обов`язки такої особи, або у резолютивній частині рішення суд зазначив про права, інтереси та/або обов`язки такої особи. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, незалучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав та обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги. Наведене відповідає правовій позиції, викладеній в постановах Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2019 у справі № 908/1141/15-г, від 17.10.2022 у справі № 904/6084/21, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі №916/4093/21 (пункт 108).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Отже, після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та/або обов`язки скаржника і які конкретно.

Тобто чинний ГПК України передбачає необхідність дослідження апеляційним господарським судом наявності правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі; чи вирішено місцевим господарським судом питання про права, інтереси та/або обов`язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням.

Відтак особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статей 17, 254 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та/або обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Тобто скаржник повинен підтвердити безпосередність його правового зв`язку з оскаржуваним судовим рішення, а саме: чітко зазначити в апеляційній скарзі, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та/або обов`язки, та про які саме. Такий висновок узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду в постанові від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3.

При цьому суд апеляційної інстанції насамперед має з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права, інтереси та/або обов`язки скаржника та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про залучення скаржника до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, та, як наслідок, скасувати судове рішення на підставі пункту 4 частини третьої статті 277 ГПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Якщо ж судом апеляційної інстанції буде встановлено, що права, інтереси та/або обов`язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права, інтереси та/або обов`язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд вправі закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, у зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 62/112 та від 16.01.2020 у справі № 925/1600/16, а також у постановах Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 910/21451/16, від 05.11.2020 у справі № 912/837/19, від 17.05.2024 у справі № 910/5094/23, від 22.05.2024 у справі № 910/4552/23.

Звертаючись з заявами про приєднання заявники вказали, що оскаржуване рішення впливає на їх права, інтереси та обов`язки, як ченців Монастиря, оскільки вони на законних підставах постійно проживають на території Києво-Печерської Лаври.

Стосовно вказаного слід зазначити наступне.

Так, місцевим господарським судом вирішено спір за позовом Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічого монастиря/Української Православної Церкви до Національного заповідника "Києво-Печерська лавра" про:

визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови Заповідника від договору № 2 про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю (далі - Договір), укладеного 19.07.2013 між Заповідником та Монастирем;

застосування наслідків недійсності правочину щодо односторонньої відмови Заповідника від цього Договору шляхом визнання за Монастирем права користування майном відповідно до умов Договору.

Учасниками цього спору є Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра/Чоловічій монастир/Української Православної Церкви та Національний заповідник "Києво-Печерська лавра".

Позов мотивовано тим, що у 2013 році на підставі Договору позивачу були передані у безоплатне користування зазначені у цьому Договорі споруди Києво-Печерської Лаври. Монастирем 10.03.2023 від Заповідника отримано лист (попередження) №04-24/222, яким відповідач попередив позивача про розірвання Договору з 29.03.2023 на підставі пункту 8.1 цього Договору. Цей односторонній правочин про розірвання Договору позивач вважає неправомірним, немотивованим та таким, що не породжує для нього жодних правових наслідків.

Місцевий господарський суд, зокрема, встановив недійсність (нікчемність) Договору та вирішив у позові відмовити повністю.

З оскаржуваного рішення вбачається, що судом не вирішувалось питання щодо прав та обов`язків ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , а лише з`ясовувались обставини правомірності односторонньої відмови Заповідника від договору № 2 про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю (далі - Договір), укладеного 19.07.2013 між Заповідником та Монастирем.

Так, спірні правовідносини виникли саме між Заповідником та Монастирем, які є сторонами договору № 2.

В оскаржуваному рішенні не містяться судження про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 у правовідносинах, що виникли між учасниками цієї справи (Заповідником та Монастирем), а в мотивувальній та резолютивній частинах оскаржуваного рішення не наведено висновків про права, інтереси та (або) обов`язки вказаних осіб.

В тому числі це судове рішення не містить жодних посилань/вказівок на необхідність звільнення заявниками конкретних приміщень (келій), які використовуються ними як житло, або висновків щодо обмеження заявників у свободі вибору світогляду та віросповідання.

Оскаржуване судове рішення стосується виключно дослідження правомірності вчиненого Заповідником (відповідачем) одностороннього правочину щодо відмови від укладеного із Монастирем договору № 2 від 19.07.2013 внаслідок порушення його умов позивачем як орендарем спірного нерухомого майна.

Тобто спір у справі, що переглядається, виник стосовно прав та обов`язків юридичних осіб - Заповідника і Монастиря як сторін господарського договору щодо надання в користування нерухомого майна державної власності (культових будівель і споруд). При цьому фізичні особи ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , які є ченцями Монастиря (орендаря за спірним договором та позивача у справі), не є сторонами цього спору, а судове рішення місцевого господарського суду про відмову в позові за наслідком розгляду господарського спору безпосередньо не стосується їх прав, інтересів та обов`язків.

Отже, місцевим господарським судом не було розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції були заявники.

Доводи заявників про те, що оскаржуваним судовим рішенням вирішено питання про права, інтереси та обов`язки ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , як ченців Монастиря щодо проживання у келії на території Монастиря та здійснення ними релігійних обрядів у культових будівлях Монастиря, що є реалізацією їх прав на свободу світогляду і віросповідання, зводяться до майбутньої імовірності пред`явлення відповідачем позову до них про виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 із займаних приміщень Монастиря чи інших позовів, пов`язаних з усуненням перешкод Заповіднику в користуванні та розпорядженні майном державної власності.

Суд наголошує, що зв`язок між оскаржуваним судовим рішенням та правами, інтересами та/або обов`язками ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 має бути очевидним і безумовним, а не ймовірним.

Більше того, за наведеними вище положеннями ГПК України підлягають встановленню обставини того, чи зачіпає вже ухвалене оскаржуване судове рішення безпосередньо права, інтереси та/або обов`язки заявників, але не вірогідність такого впливу в майбутньому при вирігодних подальших судових провадженнях.

Тому такі доводи заявників відхиляються як необґрунтовані.

Суд також зауважує, що юридичні підстави та особливості реалізації права фізичних осіб на житло, правомірність і законність реєстрації місця проживання громадян України за адресами розміщення культових будівель та споруд, переданих у тимчасове користування, не є об`єктом розгляду в межах цього спору, а отже, не належать до предмета доказування в розумінні частини другої статті 76 ГПК України.

Колегія суддів виходить з того, що неврегульовані питання між Монастирем та окремими фізичними особами, що підпорядковані Монастирю або перебувають із позивачем у трудових, майнових, житлових, довірчих чи інших цивільно-правових відносинах, підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 19 Цивільного процесуального кодексу України.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 12.06.2023 у справі № 607/15144/20.

ЄСПЛ у рішенні від 12.10.1978 у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria) вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, не передбаченої законом.

Тобто поняття "суд, встановлений законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Отже, спір щодо захисту прав заявників, як ченців Монастиря, їх прав на житло та на свободу світогляду і віросповідання не може бути вирішений господарським судом у цій справі, оскільки такий суд не є "судом, встановленим законом" для розгляду цієї категорії судових спорів у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 236 ГПК України).

При ухваленні цієї постанови колегією суддів враховуються висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 22.04.2024 та від 10.06.2024 у цій же справі №910/4552/23 стосовно того, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права, інтереси та/або обов`язки ченців, як осіб, що не брали участі у справі.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Враховуючи те, що в оскаржуваному рішенні не міститься суджень про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , так само як в мотивувальній або резолютивній частинах не наведено висновків також про наведене, тобто судом не було вирішено питання про права, інтереси та (або) обов`язки вказаних осіб, колегія суддів дійшла висновку про те, що провадження за заявами ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 (особи, які не брали участі у справі) про приєднання до апеляційної скарги Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі №910/4552/23 підлягає закриттю на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 17, 234, 235, 254, 264 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Закрити провадження за заявами ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 (особи, які не брали участі у справі) про приєднання до апеляційної скарги Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі №910/4552/23.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної ухвали.

Повна ухвала (враховуючи перебування суддів Пономаренко Є.Ю. та Кропивної Л.В. у відпустці з 05.05.2025 по 09.05.2025, та судді Буравльова С.І. - з 05.05.2025 по 18.05.2025) складена: 20.05.2025.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді С.І. Буравльов

Л.В. Кропивна