Постанова від 27.05.2025 по справі 300/6030/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/6030/24 пров. № А/857/16242/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.суддів -Кухтея Р. В. за участю секретаря судового засідання Носа С. П. Вовка А.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Коломийського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року у справі № 300/6030/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Коломийського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправними дій та скасування постанов,

місце ухвалення судового рішення м. Івано-ФранківськРозгляд справи здійснено за правиламипозовного провадження в окремих категоріях термінових справсуддя у І інстанціїОстап`юк С.В.дата складання повного тексту рішення31.03.2025

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

05.08.2024 ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Коломийського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі відповідач, орган державної виконавчої служби) про визнання неправомірними дії щодо відмови у скасуванні постанови від 02.06.2019 про стягнення виконавчого збору у розмірі 264 859, 93 гривень винесену в межах виконавчого провадження № 56419211 та щодо відмови у скасуванні постанови від 26.06.2020 про відкриття виконавчого провадження № 62434369 по стягненню на користь держави 264 859, 93 гривень; визнання протиправною та скасувати постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 264 859, 93 гривень від 02.06.2019 винесену в межах виконавчого провадження № 56419211; визнання неправомірними дії щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження № 62434369 по стягненню на користь держави 264 859, 93 гривень від 26.06.2020; визнання протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця про відкриття виконавчого провадження № 62434369 по стягненню на користь держави 264 859, 93 гривень від 26.06.2020; визнання протиправними та скасування всіх подальших постанов у виконавчому провадженні № 62434369, які були винесені після дати відкриття такого виконавчого провадження 26.06.2020.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року у справі № 300/6030/24 позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Коломийського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (індекс 78203, вулиця Шевченка, будинок 23, місто Коломия, Івано-Франківська область, ЄДРПОУ 38367905) задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 264859, 93 гривень з ОСОБА_1 від 02.06.2019 виконавче провадження №56419211.

Визнано протиправною та скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження №6243469 від 26.06.2020 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 364859, 93 гривень. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В доводах апеляційної скарги вказує, що:

ь позивач пропустив строк звернення до суду з адміністративним позовом;

ь суд не врахував, що згідно частини 1 статті 543 ЦК України постанова про стягнення виконавчого збору винесена не лише стосовно ОСОБА_1 , а також стосовно ОСОБА_2 , а зокрема зазначив, що 26.06.2020 виконавцем винесена постанова про стягнення з ОСОБА_2 264 859, 93 грн виконавчого збору в підтвердження чого надав копію постанови;

ьна час відкриття 26.06.2020 виконавчого провадження № 62434369 не було судового рішення про скасування постанови про стягнення з ОСОБА_1 264 859, 93 грн виконавчого збору, а судове рішення про його скасування на вказаний час не набрало законної сили;

ь суд безпідставно вказав, що при винесенні постанови від 02.06.2019 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору виконавець повинен був керуватися статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на 17.05.2018.

Крім обумовленого відповідач зазначив, що ОСОБА_1 не сплатила судовий збір за усі позовні вимоги. Заявивши у даній справі п`ять позовних вимог, ОСОБА_1 долучила до позовної заяви квитанцію на суму 1 211, 20 грн про сплату судового збору лише за одну позовну вимогу.

Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Про дату, час та місце розгляду справи відповідач та представника позивача повідомлені через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Представник скаржника подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

В судовому засіданні представник позивача Назарець Д.К. надала пояснення та заперечила проти доводів апеляційної скарги.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що:

на момент відкриття виконавчого провадження підставами для стягнення виконавчого збору було фактичне стягнення сум за виконавчим документом, а після внесення змін до статті 27 цього Закону, виконавчий збір стягувався у розмірі 10 відсотків суми, що підлягала примусовому стягненню одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження. Отож з врахуванням статті 58 Конституції України, статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України суд зазначив, що у виконавчому провадженні № 56419211 щодо стягнення виконавчого збору державному виконавцю необхідно було керуватися статтею 27 Закону №1404-VІІІ, чинною до внесення змін до неї Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання за № 2475-VIII від 03.07.2018.

виконавче провадження № 56419211 завершено державним виконавцем 26.06.2020 на підставі заяви стягувача, що визнається відповідачем, відповідно, фактичного стягнення суми коштів на підставі виконавчого документу за № 346/479/15-ц у цьому виконавчому провадженні не було, то, як наслідок не було підстав для прийняття державним виконавцем оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору від 02.06.2019 ВП № 56419211.

Позаяк в правовідносинах суд визнав протиправною та скасував постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 264859, 93 гривень з ОСОБА_1 від 02.06.2019 виконавче провадження №56419211, то відповідно суд дійшов висновку про відсутність підстав для винесення постанови про відкриття виконавчого провадження на підставі постанови про стягнення виконавчого збору від 02.06.2019 ВП №56419211.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 31.01.2018 у справі за № 346/479/15-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ УкрСиббанк - 94 036, 77 дол. США заборгованості за кредитом та відсотками (що станом на час ухвалення рішення 31.01.2018 за курсом НБУ - 28 грн. за 1 дол. США еквівалентно 2 633 029, 56 грн) та 15 569,74 грн. пені згідно кредитного договору №11364600000 від 25 червня 2008 року, про що 03.03.2018 видано виконавчий лист.

17.05.2018 державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 56419211, з примусового виконання виконавчого листа, виданого Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 94 036, 77 доларів США заборгованості за кредитом та відсотками (що станом на час ухвалення рішення 31.01.2018 за курсом НБУ 28 грн за 1 долар США еквівалентно 2 633 029,56 грн) та 15 569,74 грн пені.

02.06.2019 у виконавчому провадженні № 56419211 винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 264 859, 93 гривень.

26.06.2020 державний виконавець завершив виконавче провадження № 56419211 на підставі заяви стягувача.

26.06.2020 державний виконавець відкрив виконавче провадження № 62434369 з примусового виконання постанови від 02.06.2019 за № 56419211 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 264 859, 93 гривень.

Крім того судом апеляційної інстанції установлено, що матеріали виконавчого провадження № 56419211 відповідно до розпорядження від 08.01.2024 року є знищеними згідно долученого до матеріалів справи акту про вилучення виконавчих проваджень для знищення від 18.01.2024 року (а.с. 39-41).

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Щодо доводів апеляційної скарги з приводу пропуску позивачем десятиденного строку звернення до суду із позовом про скасування постанови від 02.06.2019 (через 5 років після її винесення) та постанови про відкриття виконавчого провадження №6243469 від 26.06.2020 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 364859, 93 гривень, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені статтею 287 КАС України.

Учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб (частина перша статті 287 КАС України).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Верховний Суд у постанові від 23.04.2020 у справі № 813/3756/17 досліджував питання строків звернення до адміністративного суду. Так, суд зазначив, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.

Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 КАС України.

Частиною першою вказаної статті визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до частини другої статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

При цьому, за приписами частини 1 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.

Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які не залежать від волі заінтересованої особи і перешкодили їй виконати процесуальні дії у межах встановленого законом проміжку часу. До таких обставин відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об`єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.

Статтею 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п`ятої цієї статті).

Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.

З матеріалів справи убачається, що предметом спору у цій справі є постанова про стягнення виконавчого збору в розмірі 264859, 93 гривень з ОСОБА_1 від 02.06.2019 виконавче провадження №56419211 та постанова про відкриття виконавчого провадження №6243469 від 26.06.2020 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 364859, 93 гривень.

До суду з адміністративним позовом про їх оскарження позивач звернувся 05.08.2024 року. З урахуванням дати винесення оскаржуваних постанов, позивач пропустив строк звернення до суду, установлений пунктом 1 частини другої статті 287 КАС України.

З метою надання позивачу строку на усунення виявлених порушень позивачу встановлено строк для усунення виявленого недоліку шляхом подання до суду обґрунтованого клопотання про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску, через які позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом лише 05.08.2024 року.

На виконання вказаної ухвали позивач подав заяву у якій зазначив, що строку звернення до суду не пропустив, позаяк про порушення своїх прав позивач дізналася 26.07.2024 року. На підтвердження вказаних доводів зазначив, що про наявність оскаржуваних постанов позивач не знала, позаяк такі їй не направлялися. Після арешту коштів на рахунках позивача, відповідачу було направлено адвокатський запит про причини такого арешту з проханням надати копій виконавчих документів за якими здійснюється таке стягнення. Однак 15 липня 2024 року, у відповідь на адвокатський запит від 24.05.2024 р., Коломийським відділом державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано- Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції було направлено копію розпорядження від 08.01.2024 р. про знищення виконавчих документів та копію акту про вилучення виконавчих проваджень для знищення. Із зазначеного акту позивач вперше за весь час дізналася про дату відкриття ВП №56419211. При цьому жодного документу вказаного виконавчого провадження позивачу в тому числі і оскаржуваних постанов позивачу відповідачем не направлялось.

Знаючи лише дату відкриття ВП №56419211 позивач 23.07.2024 р., звернулася зі скаргою безпосередньо до відповідача з вимогою скасувати незаконні постанови, винесені головним державним виконавцем Коломийського області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Атамановим М.С. у вказаному виконавчому провадженні. Після розгляду обумовленої скарги, позивачу надіслано лист відповідь від 26.07.2024 р. № 25.7-14/80012, яким вищевказану скаргу залишено без задоволення та вказано, що дії державного виконавця відповідають вимогам закону, підстав для скасування постанов державного виконавця у вказаних виконавчих провадженнях немає. Відтак лише з вказаного листа -відповіді позивач дізналася про винесені постанови, які є предметом оскарження у цій справі. У зв`язку з викладеним позивач просила поновити ОСОБА_1 строк для звернення до суду у справі № 300/6030/24 за її адміністративним позовом до Коломийського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправними дій та скасування постанов. В судовому засіданні представник позивача пояснила, що фактично до 26.07.2027 року позивач не володіла копіями оскаржуваних постанов.

Відповідач жодних заперечень проти доводів позивача та її представника щодо не направлення йому копій оскаржуваних постанов не надав. Як і не надав доказів ймовірної обізнаності позивача раніше ніж 26.07.2024 року про зміст постанов, які є предметом оскарження.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.01.2021 за справою №0940/2276/18 визначила, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:

1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;

2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;

3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;

4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Відтак поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

При цьому суд зауважує, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Водночас не звернення до суду з позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 640/12324/19.

Враховуючи приведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду, колегією суддів ураховано, що з моменту звернення позивача до суду з позовом з приводу арешту його коштів/ рахунків позивач вчиняв активні дії на предмет з`ясування причин такого арешту у зв`язку з чим звертався з адвокатським запитом у якому йшлося про надання копій виконавчих документів за якими здійснюється таке стягнення та скаргами, однак такі копії оскаржуваних постанов були надані позивачу лише 26.07.2024 р. Вказані обставини відповідачем не спростовано жодними іншими доказами та не заперечувалися відповідачем в ході апеляційного розгляду скарги.

Як наслідок колегія суддів приходить до висновку, що приведені позивачем причини, які полягають у фактичній відсутності у позивача копій оскаржуваних постанов через їх не направлення (невручення) та відсутність у позивача інформації про винесення відповідачем оскаржуваних постанов були об`єктивною та непереборною перешкодою для своєчасного звернення позивача до суду з цим адміністративним позовом.

Відтак колегія суддів приходить до висновку, про наявність підстав для задоволення заяви позивача та поновлення позивачу строку звернення до суду з цим адміністративним позовом.

Що ж стосується суті спору, то колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України від 2 червня 2016 року N 1404-VIII Про виконавче провадження (надалі - Закон N 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону N 1404-VIII передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

З матеріалів справи убачається, що 17.05.2018 державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 56419211, з примусового виконання виконавчого листа, виданого Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 94 036, 77 доларів США заборгованості за кредитом та відсотками (що станом на час ухвалення рішення 31.01.2018 за курсом НБУ 28 грн за 1 долар США еквівалентно 2 633 029,56 грн) та 15 569,74 грн пені.

02.06.2019 у виконавчому провадженні № 56419211 винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 264 859, 93 гривень.

26.06.2020 державний виконавець завершив виконавче провадження № 56419211 на підставі заяви стягувача.

26.06.2020 державний виконавець відкрив виконавче провадження № 62434369 з примусового виконання постанови від 02.06.2019 за № 56419211 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 264 859, 93 гривень.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

За приписами пунктів 1-6 частини п`ятої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується:

за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень ;

за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

у разі виконання рішення приватним виконавцем;

за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Частиною дев`ятою цієї ж статті 27 обумовлено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення.

За правилами частини п`ятої статті 37 Закону № 1404-VIII повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.

Частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VІІІ (у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року), слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

Між тим, Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, внесено зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ.

З урахуванням наведених змін, за змістом статті 27 Закону № 1404 - VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Тобто, з урахуванням редакцій Закону № 1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 року - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Отже, положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна після 28 серпня 2018 року, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.

З урахуванням того, що внесені Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ погіршили становище боржника - ОСОБА_1 , а також того, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі в розмірі 119 876,03 гривень і, відповідно, відкриття виконавчого провадження з виконання такого рішення органу державної виконавчої служби.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року в справі № 1340/5053/18, від 28.10.2020 у справі № 400/878/20, від 21.01.2021 у справі №640/3430/19, від 28.01.2021 у справі № 420/769/19.

При цьому, суд апеляційної не вбачає підстав для відступу від вказаних правових позицій.

Враховуючи ту обставину, що виконавче провадження № 56419211 завершено державним виконавцем 26.06.2020 на підставі заяви стягувача, що визнається відповідачем, відповідно, фактичного стягнення суми коштів на підставі виконавчого документу за № 346/479/15-ц у цьому виконавчому провадженні не було, то, як наслідок, не було підстав для прийняття державним виконавцем оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору від 02.06.2019 ВП № 56419211.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, з підстав необхідності застосування до спірних правовідносин приписів статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, оскільки у процесі виконання судового рішення становище боржника було погіршеним у зв`язку із прийняттям змін до статті 27 Закону № 1404-VІІІ, що суперечить статті 58 Конституції України.

Позаяк оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження №62434369 від 26.06.2020 зі стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 264859, 93 гривень є похідною та фактично стосується стягнення суми виконавчого збору, визначеної постановою від 02.06.2019 у виконавчому провадженні №56419211 (яка як встановлено судом винесена з порушенням закону), то відповідно постанова у виконавчому провадженні №62434369 від 26.06.2020 в свою чергу також є протиправною.

Така позиція суду відповідає доктрині «плоди отруйного дерева», сформульованої Європейським судом з прав людини у справах «Гефген проти Німеччини», «Яременко проти України», якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з цих джерел, будуть такими ж. Докази, отримані з порушенням встановленого порядку, призводять до несправедливості процесу в цілому, незалежно від їх доказової сили. У рішеннях у справах «Балицький проти України», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України» ЄСПЛ застосував різновид цієї доктрини та вказав, що визнаються недопустимими не лише докази, безпосередньо отримані з порушеннями, а також докази, яких не були б отримано, якби не було отримано перших.

Аналогічних висновок щодо необхідності урахування судами положень вказаної доктрини відображено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі № 826/10948/17 від 11.11.2021р.

Стосовно ж доводів апеляційної скарги, які стосуються сплаченого позивачем розміру судового збору, то вказані доводи не є тими обов`язковими підставними з якими КАС пов`язує скасування судового рішення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Коломийського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) залишити без задоволення.

Рішення н Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року у справі № 300/6030/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення. Порядок, строки та підстави подання касаційної скарги на рішення суду апеляційної інстанції визначено ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос Повне судове рішення складено 27 травня 2025 року