Рішення від 07.05.2025 по справі 452/4970/23

Справа № 452/4970/23

Провадження № 2/452/358/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" травня 2025 р. м. Самбір

Самбірський міськрайонний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Кущ Т.М.,

при секретарі судового засідання Роман Л.І.,

за участі

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Стецяк В.М.,

представника відповідача - адвоката Дахновського В.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Самбірського міськрайонного суду Львівської області цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - служба у справах дітей Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області (далі - ССД Бісковицької сільради), -

В С Т А Н О В И В :

На підставі частини 6 статті 259 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в судовому засіданні 07 травня 2025 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

13 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому заявлена вимога про визначення місця проживання неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що після розірвання шлюбу між подружжям син залишився проживати з матір`ю, котра не має постійного місця проживання, не забезпечує належні умови життя для дитини. Разом з тим, позивач вважає, що подальше проживання сина разом з ним забезпечить дитині належний рівень фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного, соціального розвитку та матеріального забезпечення (а.с1-4,35-38).

Ухвалою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 04 березня 2024 року позовну заяву залишено без руху з наданням строку для усунення виявлених недоліків (а.с.30-31).

05 червня 2024 року згідно ухвали Самбірського міськрайонного суду Львівської області дану позовну заяву було повернуто позивачу у зв`язку із невиконанням ухвали про залишення позову без руху (а.с.39-40).

Разом з тим, згідно постанови Львівського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 05 червня 2024 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії відкриття провадження у справі (а.с.60-63).

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 10 жовтня 2024 року дану справу передано головуючому судді Кущ Т.М..

11 жовтня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження. Підготовче засідання вперше було призначено на 28 листопада 2024 року об 11 год. 00 хв. (а.с.71), яке в подальшому за клопотанням сторони позивача було відкладено на 16 січня 2025 року о 10 год. 00 хв..

Ухвалою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 16 січня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 04 березня 2025 року об 11 год. 00 хв. (а.с.139-140), яке в подальшому було відкладено на 10 квітня 2025 року о 14 год. 00 хв.. Далі, 10 квітня 2025 року під час проведення судового засідання було оголошено перерву до 12 год. 30 хв. 07 травня 2025 року.

У судовому засіданні 07 травня 2025 року судом було оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та повідомлено, що вступну та резолютивну частини судового рішення буде проголошено (підписано) о 17 год. 00 хв. 07 травня 2025 року.

Згідно з ч.3 ст.211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою (п.4 ч.3 ст.223 ЦПК України).

Відповідач ОСОБА_2 про дату, час і місце розгляду справи повідомлялась належним чином, в жодне судове засідання не з`явилась, клопотання про відкладення судового засідання або про розгляд справи за її відсутності не заявила.

З урахуванням наведеного, суд здійснював судовий розгляд справи за відсутності відповідача ОСОБА_2 та за участі її представника - адвоката Дахновського В.Т..

Разом з тим, 14 листопада 2024 року від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому остання заперечувала проти заявлених вимог ОСОБА_1 , посилаючись на те, що вона та їхній спільний з відповідачем малолітній син проживають у м. Радваніце Республіки Польща, оскільки виїхали туди після повномасштабного вторгнення росії в Україну, дитина відвідує дошкільний заклад №57 «Маленький принц» у м. Вроцлаві з березня 2022 року. Зазначає, що стан здоров`я дитини задовільний, його фізичний та психічний розвиток відповідає його віку, крім того, син завжди доглянутий, має хороший розвиток мови, соціально-побутові навички відповідають віку. Також, вказала, що малолітній син забезпечений належними умовами проживання, має свою кімнату, у неї з дитиною відносини будуються на дружній, доброзичливій основі, дитина росте в оточенні любові та поваги. При цьому, жодних перешкод у спілкуванні сина з батьком вона не чинить, не забороняє йому відвідувати дитину та займатись його вихованням. Відтак, просила у задоволенні позову відмовити, оскільки проживання дитини з матір`ю найкраще відповідатиме інтересам останнього (а.с.82-85).

28 листопада 2024 року від позивача ОСОБА_1 до суду надійшла заява про долучення документів/доказів до матеріалів справи, а саме диску із особистими фотографіями, власноручно записаними відеофайлами та телефонними розмовами (а.с.102-104).

06 травня 2025 року від представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ССД Бісковицької сільради, до суду надійшли письмові пояснення, у яких зазначено, що органом опіки та піклування проведено обстеження житлово-побутових умов позивача ОСОБА_1 , проте орган опіки та піклування не може підготувати висновок про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки дитина разом з матір`ю на території їхньої громади не зареєстрований та не проживає. Крім того, письмово прохали провести розгляд справи без участі представника третьої особи (а.с.161).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його повноважний представник - адвокат Стецяк В.М., кожен окремо, повідомили судові про те, що позивач підтримує заявлені позовні вимоги по тих підставах, які були викладені в позовній заяві, прохали позов задовольнити в повному обсязі, надавши судові відповідні пояснення. Додатково вказали, що проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , 2018 року народження, з батьком найкраще відповідатиме його інтересам, оскільки відповідач ОСОБА_2 , як мати, не приділяє достатньо уваги сину, не займається його вихованням та навчанням, дитина недоглянута та занедбана, його розвиток не відповідає його віку. Також позивач зазначив, що проживання відповідачки з дитиною створює для нього труднощі в спілкуванні та вихованні дитини через віддаленість місця проживання сина, на проїзд до Республіки Польща для відвідування дитини ним витрачаються значні грошові кошти, а тому доцільно визначити місце проживання дитини разом із ним. Крім того, позивач вказав, що він є інвалідом 3-ї групи, ніде не працює, отримує пенсію по інвалідності, має власне житло, відтак зможе увесь свій час присвячувати самостійному вихованню дитини.

Повноважний представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Дахновський В.Т. в судовому засіданні підтримав позицію відповідача, надавши судові відповідні пояснення. Зазначив, що ОСОБА_2 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнає в повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, зазначені у відзиві на позовну заяву, прохав суд відмовити в задоволенні позову, вважаючи його необґрунтованим. Додатково вказав, що виїзд ОСОБА_2 з дитиною до Республіки Польща пов`язаний із повномасштабним вторгнення росії в Україну та, у разі припинення ведення бойових дій на території України, відповідачка з сином має намір повернутися в Україну. При цьому, ОСОБА_2 жодним чином не перешкоджає позивачу, як батькові, вільному спілкуванню та вихованню сина.

В судовому засіданні, яке відбулося 10 квітня 2025 року, представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ССД Бісковицької сільради Павлішак О.І. підтвердила, що органом опіки та піклування було проведено обстеження житлово-побутових умов позивача ОСОБА_1 , проте орган опіки та піклування не може підготувати висновок про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки дитина разом з матір`ю на території їхньої громади не зареєстрований та не проживає.

Інші судові засідання було проведено без участі представника третьої особи - ССД Бісковицької сільради.

Суд, вислухавши пояснення, з`ясувавши позицію всіх учасників справи, вивчивши матеріали справи, дослідивши наявні у них докази та надавши їм належну оцінку, прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

У відповідності до ст.2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий та неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень частин 1-4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і

на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлені наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

З матеріалів справи випливає та не оспорювалось сторонами в судовому засіданні, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 19 серпня 2015 року. Від спільного проживання у сторін після реєстрації шлюбу народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 05 лютого 2020 року, яке набрало законної сили 06 березня 2020 року з врахуванням ухвали суду про виправлення описки від 16 липня 2020 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано (а.с.1-3, 8-9,10-11,13,14,15).

Згідно довідки, виданої Генеральним консульством України в Кракові від 21 травня 2018 року, відомо, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований громадянином України (а.с.16).

Статтею 51 Конституції України та частинами другою-третьою статті 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Із системного тлумачення статей 3,9,18 Конвенції про права дитини, частин другої та третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», слідує, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини.

У відповідності до ст.5 Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.

У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Згідно з чч.2,8,9 ст.7 СК України, сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

У відповідності до ч.2 ст.54 СК України усі найважливіші питання життя сім`ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловік мають право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім`ї.

Відповідно до чч.2,4 ст.29 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно статті 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Судом встановлено та не оспорюється сторонами, що малолітній син сторін ОСОБА_5 з березня 2022 року проживає разом зі своєю матір`ю ОСОБА_2 за межами України у республіці Польща. Питання виїзду та проживання за межами України позивачки разом із малолітнім сином було прийняте з урахуванням інтересів та безпеки дитини.

Згідно з чч.1,2 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 вказано, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (зокрема, постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі №466/1017/20).

При вирішенні спорів про визначення місця проживання дитини суди враховують спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; стосунки між дитиною і батьками в минулому; бажання

батьків бути опікунами; збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання, школу, друзів; бажання дитини; безпекові питання. Органам державної влади слід враховувати чи страждатиме дитина через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки одного з батьків.

У судовому засіданні встановлено та підтверджується самим позивачем, що ОСОБА_1 проживає разом зі своїм батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.20). Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності даний будинок на праві приватної власності належить позивачу ОСОБА_1 та має загальну площу 37,1 кв.м., з яких житлова площа складає 24,5 кв.м. (а.с.19).

Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов проживання, складеного виконавчим комітетом Бісковицької сільради, будинок АДРЕСА_1 складається з двох кімнат, одна з яких кухня, у якій проживає батько позивача ОСОБА_1 , та наявний незакінчений ремонт у ванні (а.с.21). Крім того, згідно заяви, поданої ССД Бісковицької сільради відомо, що умови проживання в будинку задовільні, наявні газо-, електро- та водопостачання, проте, окремо облаштованої кімнати для дитини немає (а.с.135).

Також судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Самбірському відділі обслуговування громадян (сервісний центр) ГУ ПФУ у Львівській області та отримує пенсію по інвалідності, сума пенсії за період з 01 листопада 2022 року по 31 жовтня 2023 року складає 53605 грн. 00 коп. (а.с.18).

Як вбачається з характеристики, виданої виконавчим комітетом Бісковицької сільради, ОСОБА_1 врівноважений, розсудливий, доброзичливий, працелюбний, вимогливий до оточуючих, не створював труднощів та не був помічений в конфліктах з жителями села. Крім того, веде тверезий спосіб життя, має хороші відгуки про нього серед односельчан та друзів (а.с.22).

Згідно зі строкового трудового договору, перекладеного з польської мови на українську ТзОВ «ВІТ», відповідач ОСОБА_2 працює згідно контракту від 04 травня 2024 року конструктором одягу у ТзОВ «АННАІС БРІДАЛ» за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.86,87).

Відповідно до договору оренди великої кімнати в житловому будинку, укладеному 01 листопада 2024 року, відомо, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживають в житловому приміщенні №23-а/4/м2, розташованому по АДРЕСА_3 (а.с.88-90).

З довідки, виданої дошкільним навчальним закладом №57 «Маленький принц» та інформації про дитину, відомо, що ОСОБА_3 , 2018 року народження, відвідує дошкільниий навчальний заклад №57 «Маленький принц», що знаходиться за адресою: м. Вроцлав, вул. Хожовська,55 з березня 2022 року. Дитина відвідує садок регулярно, за винятком коли хворіє, завжди доглянутий, чистий, охайно одягнений, на прохання вихователів мама регулярно забезпечує хлопчика одягом для занять у дитячому садку, свят, прогулянок та екскурсій. Крім того, мама цікавиться розвитком, навчанням та досягненнями свого сина (а.с.95,96,97,98).

Таким чином, на переконання суду, на початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, відповідач ОСОБА_2 , дбаючи про життя та здоров`я дитини, оцінивши можливі ризики, вивезла дитину у безпечне місце, влаштувалась на роботу та влаштувала дитину в садок, отримує заробітну плату, орендує житло, де проживає разом із дитиною, відтак має змогу повністю забезпечувати себе та дитину.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд зважає на те, що позивачем та його представником не було надано належних і допустимих доказів, які б свідчили про неналежне виконання відповідачем ОСОБА_2 або її ухилення від виконання своїх

батьківських обов`язків, негативний вплив на виховання дитини або обставини, які б давали підстави стверджувати, що проживання малолітньої дитини з матір`ю суперечить саме інтересам дитини.

Із досліджених в судовому засіданні записів на диску, долучених позивачем ОСОБА_1 до матеріалів справи, також не встановлено неналежне виконання відповідачем ОСОБА_2 або її ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання, утримання, навчання малолітнього сина. До того ж, з прослуханих у судовому засіданні записів телефонних розмов між сторонами, наданих позивачем, судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 не перешкоджає позивачу, як батькові, вільному спілкуванню та вихованню сина.

Крім того, як встановлено під час судового розгляду справи, зокрема, з письмових доказів, оглянутих записів на диску та, у тому числі, з пояснень позивача ОСОБА_1 , малолітня дитина відвідує дошкільний заклад, достатньо вільно володіє польською мовою, вивчає англійську мову, а також відвідує розвиваючі заняття, тощо. При цьому, посилання позивача на те, що дитина не вміє читати та писати, судом сприймається критично зважаючи на малолітній вік дитини.

Суд також враховує, що сторони разом не проживають близько трьох років, шлюб між ними було розірвано. До того ж, як було встановлено в судовому засіданні, позивач не звертався зі скаргами на дії відповідача щодо неналежного виконання нею своїх материнських обов`язків, як і не порушував питання про повернення дитини в Україну.

Також, судом не встановлено жодних обставин, які б створювали реальну небезпеку для життя та здоров`я дитини або обставин, які б суперечили інтересам дитини. Крім того, судом не встановлено протиправної поведінки матері ОСОБА_2 у відношенні до своєї малолітньої дитини, що давали б підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у визначенні місця проживання сина разом із ним.

З огляду на введення воєнного стану в Україні, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, першочерговим завданням держави є забезпечення її безпеки і права на життя.

Частиною четвертою статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів, крім іншого, щодо місця проживання дитини, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Згідно з ч.5 ст.19 СК України визначено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Згідно відповіді ССД Бісковицької сільради відомо, що орган опіки не підготувати висновок про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 ,2018 року народження, оскільки останній перебуває за кордоном у Республіці Польща та на території їхньої громади не зареєстрований і не проживає (а.с.161).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Стецяк В.М. повідомили судові про відсутність підстав для звернення до відповідного органу опіки та піклування за місцем фактичного проживання малолітньої дитини у Республіці Польща.

Разом з тим, потрібно зазначити, що в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2023 року в справі №523/19706/19 (провадження №61-12112сво22) зроблено висновок, що «Передбачена частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати неможна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у

справі, де за приписами частин четвертої та п`ятої статті 19 СК України надання ним такого висновку є обов`язковим, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступу до правосуддя і означав би порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначений підхід має загальний характер і є цілком справедливим для випадків, коли не було отримано письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок, зокрема, у зв`язку із перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливості встановити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо».

У результаті детальної та поглибленої оцінки конкретної сімейної ситуації, суд вважає, що відмова у задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_1 та фактичне залишення проживання дитини разом з матір`ю відповідатиме принципу якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

При розгляді справи судом не встановлено жодних фактів, що проживання дитини з матір`ю буде суперечити її інтересам.

Водночас, приймаючи рішення в інтересах дитини суд має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.

Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Суд вважає, що проживання дитини разом з матір`ю - відповідачем у справі не є розлученням його з батьком, який не позбавлений права спілкування з сином, має можливість брати участь у його вихованні та забезпеченні, і може реалізувати свої права шляхом домовленості з матір`ю щодо встановлення часу спілкування з дитиною, а у разі недосягнення такої згоди, за рішенням органу опіки та піклування або за судовим рішенням.

Суд наголошує, що проживання малолітньої дитини з матір`ю не повинно негативно впливати на її взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дітей з одним із батьків не позбавляє іншого з них батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків, що мають усвідомлювати обидва з батьків, спір між якими вирішено судом.

Суд підкреслює необхідність налагодження батьками співпраці з метою забезпечення належного контакту між кожним із них з дитиною, встановлення можливості спілкування та спільного проведення часу.

При істотній зміні обставин сторони мають право ініціювати визначення іншого порядку фізичної опіки щодо дитини.

Таким чином, виходячи із встановлених фактичних обставин справи, вимог чинного законодавства, приймаючи до уваги, що в умовах воєнного стану в Україні дитині безпечніше залишатись з матір`ю в республіці Польща, беручи до уваги, що дитина після припинення шлюбних відносин сторін фактично проживала та продовжує проживати разом із матір`ю, враховуючи права та інтереси малолітньої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, а також, дотримуючись балансу між її інтересами, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в інтересах дитини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, що не позбавляє батька дитини права та

можливості особистого спілкування з дитиною, обов`язку брати участь в її утриманні та вихованні. Крім того, позивач ОСОБА_1 відноситься до категорії осіб, які мають право безперешкодно перетинати кордон України та виїжджати за її межі.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визначення місця проживання малолітньої дитини з позивачем ОСОБА_1 , а тому в задоволенні позову останнього слід відмовити в повному обсязі.

Питання про розподіл судових витрат позивачем не порушувалось. Разом з тим, слід зазначити, що оскільки в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, суд взагалі не має підстав для стягнення з відповідача на користь позивача понесених останнім судових витрат в порядку ст.141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись стст.19,141,155,157,161 Сімейного кодексу України стст.12-13,76-82,141,258,259,263-268,273 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ) про визначення місця проживання малолітньої дитини, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - служба у справах дітей Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області (юридична адреса: Львівська область, Самбірський район, с. Бісковичі, вул. Ярослава Мудрого, буд.3), - відмовити.

Рішення суду відповідно до частини 1 статті 273 ЦПК України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Т.М. Кущ