Постанова від 27.05.2025 по справі 916/799/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/799/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Богацької Н.С., Ярош А.І.

секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.

за участю представників учасників справи:

від Одеської міської ради Павлюк В.С. на підставі самопредставництва;

від Споживчого кооперативу автостоянка «Архітекторська» м. Одеса Комісар О.В., на підставі ордеру.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області від 13.01.2025 року м. Одесі, суддя першої інстанції Шаратов Ю.А повний текст складено та підписано 24.01.2025 року

у справі № 916/799/23

за позовом: Одеської міської ради

до відповідача: Споживчого кооперативу автостоянка «Архітекторська»

про зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У лютому 2023 року Одеська міська рада звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Споживчого кооперативу автостоянка «Архітекторська», в якій просила суд зобов`язати відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку комунальної власності орієнтовною площею 0,1213 га за адресою: м. Одеса, вул. Архітекторська, 14, шляхом демонтажу одноповерхової металевої конструкції та металевих конструкцій (навісів) силами і за рахунок відповідача.

В обґрунтування позовних вимог Одеська міська рада посилалась на те, що Споживчий кооператив автостоянка «Архітекторська», відкрито користуючись земельною ділянкою комунальної власності для провадження діяльності з паркування транспортних засобів, уникає оформлення договірних відносин з уповноваженими органами місцевого самоврядування для узаконення власної діяльності і сплати відповідного збору за місця для паркування транспортних засобів та не звертається до органів місцевого самоврядування для відведення земельної ділянки за вищевказаною адресою у встановленому земельному законодавстві порядку для сплати відповідного земельного податку, чим порушує права і інтереси територіальної громади міста Одеси та завдає значні збитки для бюджету такої громади.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розглядати її за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 02.08.2023 у справі № 916/799/23 позовну заяву Одеської міської ради задоволено повністю. Зобов`язано Споживчий кооператив автостоянка «Архітекторська» звільнити самовільно зайняту земельну ділянку комунальної власності орієнтовною площею 0,1213 га за адресою: м. Одеса, вул. Архітекторська, 14, шляхом демонтажу одноповерхової металевої конструкції та металевих конструкцій (навісів) силами і за рахунок Споживчого кооперативу автостоянка «Архітекторська». Стягнуто з Споживчого кооперативу автостоянка «Архітекторська» на користь Одеської міської ради витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 684,00 грн.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2023 апеляційну скаргу Споживчого кооперативу автостоянка «Архітекторська» залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Одеської області від 02.08.2023 у справі №916/799/23 залишено без змін.

Споживчий кооператив "Архітекторська" подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Одеської області від 02.08.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2023, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 916/799/23 касаційну скаргу Споживчого кооперативу автостоянка «Архітекторська» задоволено частково. Рішення Господарського суду Одеської області від 02.08.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2023 у справі № 916/799/23 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.04.2024 справу № 916/799/23 передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Шаратову Ю.А.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.01.2025 року у справі №916/799/23 (суддя Шаратов Ю.А. ) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив про те, що порушення самим позивачем в особі його виконавчих органів принципу «належного урядування», що виявилось у помилковості оформлення та видачі Паспорта платного об`єкту зберігання чи тимчасового відстою транспортних засобів у м. Одеса серії А/С № 0/080, є недотриманням своїх власних процедур, на легітимність чиїх дій покладався відповідач, тому суд вважає, що задоволення позову, яке буде мати своїм наслідком демонтаж одноповерхової металевої конструкції та металевих конструкцій (навісів) силами і за рахунок відповідача без відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування власникові, тобто, за рахунок особи, якої ця помилка стосується, покладе на СКА «Архітекторська» індивідуальний і надмірний тягар, а необхідний баланс (пропорційність) не буде дотриманий. А відтак, таке непропорційне втручання суперечить нормам статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та вищенаведеним висновкам ЕСПЛ у справі «Рисовський проти України» (Заява № 29979/04).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Одеська міська рада з рішенням суду першої інстанції не погодилась, тому звернулася до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просила суд скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 13.01.2025 у справі №916/799/23 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Одеської міської ради про зобов`язання Споживчого кооперативу автостоянка «Архітекторська» звільнити самовільно зайняту земельну ділянку комунальної власності орієнтованою площею 0,1213 га за адресою: м. Одеса, вул. Архітекторська,14 шляхом демонтажу одноповерхової металевої конструкції та металевих конструкцій (навісів) силами і за рахунок Споживчого кооперативу автостоянка «Архітекторська». Здійснити розподіл судових витрат, понесених Одеською міською радою у зв`язку з поданням позовної заяви та переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Скаржник вважає, що в оскаржуваному рішенні господарський суд без належних на те підстав та відповідних доказів у розумінні вимог господарського процесуального законодавства України встановив, що «Паспорт платного об`єкту зберігання чи тимчасового відстою транспортних засобів у м. Одеса серія А/С №0/080 був виданий внаслідок помилки Управління транспортного комплексу міста Одеської міської ради». На думку апелянта, вказаний висновок суду першої інстанції є непослідовним, суперечливим, що в результаті призвело до не встановлення судом першої інстанції належних фактичних обставин справи, які є суттєвими для прийняття законного та справедливого рішення. Так, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не надав належну, об`єктивну, правову оцінку достовірності та дійсності обставин видачі Паспорту та проігнорував доводи Одеської міської ради з цього питання.

Апелянт зауважує, що при новому розгляді справи позивач неодноразово наголошував на тому, що відповідачем не було надано для огляду оригіналу Паспорта, у зв`язку з чим наявну в матеріалах справи копію Паспорта позивач ставив під сумнів, як неналежний та допустимий письмовий доказ. Позивач стверджує, що для з`ясування питання дійсності вказаного Паспорту та отримання завіреної належним чином його копії та підстав його видачі Юридичним департаментом Одеської міської ради були зроблені запити до Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради та Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради, у якого на зберіганні повинна знаходитись відповідна копія Паспорту, зроблена саме з оригіналу.

В свою чергу, Департамент архівної справи та діловодства Одеської міської ради листом від 30.07.2024 №1262-11.1-29 проінформував, що надати копію Паспорту та документів, які стали підставою для його видачі СКА «Архітекторська» не має можливості в зв`язку з його відсутністю на зберіганні. Також, відповідна інформація відсутня і у Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради (відповідь на запит від 03.07.2024 №01-41/1697).

З урахуванням цього, апелянт звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що в матеріалах справи наявна копія вказаного Паспорту, оригінал якого відсутній у позивача, а також і у виконавчих органів Одеської міської ради, на зберіганні яких зазначений документ повинен знаходитись. Тому вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції грубо проігнорував доводи та письмові докази Одеської міської ради щодо дійсності вказаного Паспорту та наявності його оригіналу взагалі, у той час як позивач заперечує його дійсність.

Крім іншого, щодо посилання господарського суду в оскаржуваному рішенні на Географічний паспорт тимчасового платного об`єкта зберігання транспортних засобів №0/080, скаржник зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що самовільно влаштована СКА «Архітекторська» автостоянка розташована на земельній ділянці комунальної власності за адресою: м. Одеса, вул. Архітекторська, 14, що не спростовується відповідачем. Натомість, адреса розташування автостоянки «Архітекторська» у Географічному паспорті зазначена м. Одеса, вул. Архітекторська, 16.

Крім того, апелянт звертає увагу, що у вказаному Географічному паспорті не зазначено кількість машино-місць та графічне їх розташування, площа земельної ділянки, на якій вони розташовані. Натомість, у п. 5 копії Паспорта тимчасового платного об`єкта зберігання чи відстою транспортних засобів у м. Одеса серія А/С №0/080 зазначена кількість машино місць (за проектом відведено та фактично) 95 та площа земельної ділянки (фактична, проектна) 1880,70 кв. м.

Паспорт не має посилання на те, що Географічний паспорт є його додатком.

Тому, на думку скаржника, прийняття судом першої інстанції Географічного паспорта, як належного доказу підстав розташування автостоянки «Архітекторська» на земельній ділянці по вул. Архітекторська, 14, м. Одеса є необґрунтованим та таким, що не відповідає обставинам справи та поданим сторонами письмовим доказам.

Як зазначає апелянт, Одеська міська рада не заперечує тієї обставини, що у період з 2003 по 2011 роки організація паркування автотранспорту на території міста Одеси передбачала наявність у суб`єкта, який здійснює таку діяльність, Паспорту тимчасового платного об`єкта зберігання чи відстою транспортних засобів.

При цьому, за твердженням скаржника, сутність Паспорту тимчасового платного об`єкта зберігання чи відстою транспортних засобів у м. Одеса полягає у наданні суб`єкту, який отримує такий паспорт, права на експлуатацію об`єкта зберігання та відстою, тоді як такий паспорт не замінює та не може замінювати документ, що надає право на використання земельної ділянки., яке не оформлене відповідачем будь-яким чином до теперішнього часу.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 13.01.2025 року у справі №916/799/23, справу призначено до судового розгляду.

16.03.2025 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Споживчого кооперативу автостоянка «Архітекторська», м. Одеса надійшов відзив, у якому відповідач просить рішення Господарського суду Одеської області від 13.01.2025 у справі №916/799/23 залишити без змін, а апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Одеської області від 13.01.2025 у справі №916/799/23 без задоволення. Стягнути з Одеської міської ради на користь СКА «Архітекторська» суму понесених судових витрат.

Відповідач вважає, що доводи апелянта зводяться до того, що суд першої інстанції не надав оцінку видачі Паспорту тимчасового платного об`єкту зберігання чи тимчасового відстою транспортних засобів у м. Одеса; відсутності оригіналу Паспорту в матеріалах справи свідчить про його недійсність; відповідач самовільно зайняв земельну ділянку; у відповідача з 2011 року відсутні документи на земельну ділянку. На думку відповідача, зазначені в апеляційній скарзі аргументи є необґрунтованими та такими, що направлені на створення штучних обставин для введення суду в оману щодо дійсності обставин справи.

Звертає увагу суду, що в мотивувальній частині рішення суд першої інстанції досить послідовно посилається на Порядок та розпорядження щодо порядку видачі Паспорта та ОСОБА_1 паспорту відповідачу і констатує, що «Паспорт платного об`єкту зберігання чи тимчасового відстою транспортних засобів у м. Одеса серія А/С №0/808 був виданий внаслідок помилки Управління транспортного комплексу міста Одеської міської ради».

Відповідач наполягає на тому, що видача УТКМ Паспорта та Географічного паспорта у спосіб, передбачений Порядком, свідчить про його легітимність, на момент його видачі УТКМ перевірялись надані документи зі сторони відповідача, що стало підставою для видачі Паспорта та Географічного паспорта, в яких чітко відображено, що вони є документами, які дають право на експлуатацію об`єкта.

Після видачі такого Паспорта, СКА «Архітекторська» більш ніж 20-ть років з дати його видачі, використовує побудовану власними силами та за власний рахунок автостоянку на підставі наданих документів. При цьому, з боку органу місцевого самоврядування чи органу державної влади жодного разу не надходило будь-яких вимог щодо незаконного використання земельної ділянки чи самого об`єкта в цілому.

Також, СКА «Архітекторська» стверджує, що відомості, зазначені у відповідях Департаментів, що паспорт відсутній на зберіганні, не можуть слугувати підтвердженням дійсності обставин, на які посилається позивач, а відповідач не відповідає за зберігання таких документів, тощо. Більш того, у випадку відмови у видачі Паспорту відповідачу, в вищезазначених органах повинна бути наявна відповідна довідка (п.7 Порядку), однак, позивачем також не надано таких відомостей.

Твердження позивача про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення на підставі сумнівної копії Паспорта не заслуговує на увагу суду апеляційної інстанції та спростовується матеріалами справи.

Відповідач звертає увагу на той факт, що станом на сьогодні, оригінал Паспорту відповідачем втрачено та здійснюються заходи щодо його віднайдення, про що подана відповідна заява до правоохоронного органу.

Водночас, станом на час розгляду справи №420/5690/20 в Одеському окружному суді, такий оригінал Паспорта був наявний та надавався суду та представнику Одеської міської ради для огляду.

СКА «Архітекторська» також зазначає, що позовні вимоги стосуються звільнення земельної ділянки площею 0,1213га, що не відповідає дійсності, оскільки, земельна ділянка є значно більшою та становить 0,1880 га, про що зазначено в Паспорті та Географічному паспорті і відповідає фактичним обставинам.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.04.2025 року відкладено розгляд справи №916/799/23. Повідомлено учасників справи №916/799/23 про те, що розгляд апеляційної скарги Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 13.01.2025 року у справі № 916/799/23 відбудеться 27.05.2025 року.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти доводів, викладених позивачем в апеляційній скарзі, просив суд апеляційної інстанції оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Одеської міської ради потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 13.01.2025 року у справі №916/799/23 потребує скасування з ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, зважаючи на наступне.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Спірна земельна ділянка, яка розташована за адресою: вул. Архітекторська, 14. М. Одеса, знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Одеси.

На виконання наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області «Про здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності» від 19.06.2020 № 417-ДК уповноваженими особами проведено позапланову перевірку використання земельної ділянки орієнтовною площею 0,1213 га за адресою: вул. Архітекторська, 14, м. Одеса, за результатом якої складено Акт від 02.07.2020 № 417-ДК/398/АО/10/01/-10, в якому зазначено наступне.

«Обстеження земельної ділянки проведено у зв`язку з необхідністю здійснення державного контролю за дотриманням земельного законодавства, використання та охоронною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів шляхом проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства, під час використання земельної ділянки орієнтованою площею 0,1213 га, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Архітекторська, 14. Форма власності: комунальна. Категорія земель: землі житлової та громадської забудови.

Наявність документів, що підтверджують державну реєстрацію права власності чи права постійного користування або права оренди земельної ділянки: на час обстеження відсутні.

Результати обстеження земельної ділянки:

Згідно наявних у Відділі у м. Одесі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (далі Відділ) Книг реєстрації держаних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, других примірників державних актів та примірників договорів оренди землі станом на 31.12.20212 у Відділі відсутні відомості щодо реєстрації земельної ділянки, за адресою: м. Одеса, вул. Архітекторська, 14.

Під час обстеження земельної ділянки орієнтовною площею 0,1213 га, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Архітекторська, 14, встановлено, що земельна ділянка має конфігурацію багатокутника. Вхід (проїзд) до земельною ділянки здійснюється з вулиці Архітекторській в м. Одеса. Земельна ділянка огороджена парканом, при в`їзді на територію земельної ділянки встановлений шлагбаум та здійснюється пропускний режим в`їзду (виїзду) транспортних засобів.

На земельній ділянці розташована одноповерхова металева конструкція, яка використовується як будівля охорони та металеві конструкції (навіси). На будівлі охорони наявна схема руху автомобілів по автостоянці «Архітекторська», затверджена Головою правління СКА «Архітекторська» Шубіною Н.А.

Земельна ділянка орієнтовною площею 0,1213 га фактично використовується СКА «Архітекторська» для розміщення та функціонування автостоянки». /т. а.с. 39-41/.

Зі змісту листа Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради від 23.08.2022 № 01-19/942 вбачається, що 17.08.2022 спеціалісти Управління самоврядного контролю за використанням та охороною земель Департаменту здійснили виїзд за адресою: м. Одеса, вул. Архітекторська, 14.

За результатом огляду земельної ділянки виявлено дві автостоянки з окремими воротами для в`їзду, які огороджені металевою сіткою рабіцею. На території автостоянок знаходяться дві некапітальні металеві споруди для розміщення пункту охорони, місця для охорони автомобілів з навісами, щодо яких відсутні відомості про реєстрацію права власності на нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

А за наявною в Департаменті інформацією, рішення щодо передачі у власність (користування) вказаної земельної ділянки Одеською міською радою не приймалось. /т. І а.с. 30/.

Згідно з п.1.2 Статуту відповідача, затвердженого протоколом від 02.03.1999 №1 загальних зборів членів автостоянки, останній є добровільним об`єднанням громадян, створеним з метою збереження транспортних засобів, які знаходяться в їх приватній власності. Означену у власному Статуті діяльність кооператив здійснює за адресою: вул. Архітекторська, 14, м. Одеса. Споживчий кооператив автостоянка «Архітекторська» є неприбутковою організацією, яку було створено з метою організації діяльності автостоянки. Вказана автостоянка є місцем для зберігання транспортних засобів, які належать мешканцям прилеглих будинків до автостоянки, а саме: будинків № № 14/1, 16, 16/20, 20 по вул. Архітекторська в м. Одеса.

Відповідач стверджує, що 14.11.1990 на підставі «Схеми розміщення тимчасової автостоянки на місці підземних гаражів, передбачених проектом забудови А «Южний» до початку будівництва гаражів» було погоджено розміщення автостоянки, яка в подальшому була побудована на кошти та власними силами мешканців прилеглих до автостоянки будинків. І тільки в подальшому з метою зручності управління автостоянкою та для сплати земельного податку. 21.01.2000 зареєстровано юридичну особу - СКА «Архітекторська».

В матеріалах даної справи містяться копії Паспорту платного об`єкту зберігання чи тимчасового відстою транспортних засобів у м. Одеса серії А/С № 0/080, який затверджений виконавчим комітетом Одеської міськради та Географічного паспорту, що затверджений заступником начальника Управління транспортного комплексу міста Одеси, погоджений: Головою Київської районної адміністрації Одеської міськради; начальником управління державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області; начальником служби по організації та роботі парковок і автостоянок управління транспортного комплексу міста Одеси; госпрозрахунковою службою по організації та роботі парковок і автостоянок Управління транспортного комплексу міста Одеси.

У пункті 4 Паспорта зазначено, що форма власності на об`єкт - колективна.

Також, пунктом 1 в Додатках до Паспорта вказано, що паспорт є документом, який надає право на експлуатацію об`єкта.

27.08.2014 Одеська міськрада прийняла рішення від 27.08.2014 №5286-VI «Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, у новій редакції», пунктом 2 якого затверджено перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (спеціально відведені стоянки) у новій редакції (додаток № 2).

Відповідно до пункту 1 додатку 2 до вказаного рішення земельну ділянку, розташовану за адресою: вул. Архітекторська, 14, площа 1212,50 кв.м., 97 місць для паркування, технічне облаштування - облаштовано, віднесено до спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (спеціально відведена стоянка).

Ці обставини встановлені рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03.02.2021 у справі №420/5690/20 про визнання протиправним та скасування рішення.

Постановою Верховного Суду від 05.07.2022 змінено рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.02.2021 у справі № 420/5690/20, викладено абзац 2 його резолютивної частини наступним чином:

« 2. Визнати протиправним і скасувати рішення Одеської міськради від 27.08.2014 №5286-VI «Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, у новій редакції» в частині пункту № 2, яким затверджено перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (спеціально відведені стоянки) у новій редакції (додаток № 2), згідно із текстом пункту № 1 додатку 2 якого, до спеціально відведених стоянок включено земельну ділянку площею 1212,50 кв.м. з облаштованими місцями для паркування у кількості 97 місць, яка знаходиться вул. Архітекторська, 14.».

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або відсутність підстав щодо звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки комунальної власності.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви, за якими суд апеляційної інстанції погодився з аргументами, викладеними скаржником в апеляційній скарзі та не погодився з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Конституцією України у статті 41 передбачено, що громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Мешканці, які мають намір користуватися спірною земельною ділянкою, можуть реалізувати своє право, передбачене статтею 41 Конституції України, у відповідності до частини першої статті 116 ЗК України, тобто тільки за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Земельний кодекс України, зокрема глави 15, 16 встановлюють види речових прав, похідних від права власності, на земельну ділянку: право постійного користування земельною ділянкою; право оренди земельної ділянки; право приватного партнера, зокрема концесіонера, на земельну ділянку; право земельного сервітуту; право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, врегульовані Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", в якому у пункті 2 частини першої статті 4 міститься перелік речових прав на нерухоме майно, похідних від права власності, які підлягають державній реєстрації. До них відносяться: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; право довірчої власності на отриманий в управління об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості; інші речові права відповідно до закону.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Відповідно до частини 2 статті 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина 1 статті 116 Земельного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (частина 2 статті 90 Земельного кодексу України).

За статтею 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частинами 2 та 3 статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (частини перша та друга статті 212 Земельного кодексу України).

За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Вирішуючи питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки, необхідно враховувати, що сам лише факт користування земельною ділянкою за відсутності документів, які посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки, як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно встановити наявність у особи в силу закону права на отримання земельної ділянки у власність чи у користування.

Отже, самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.02.2019 у справі № 910/22093/17, від 04.04.2019 у справі № 910/2655/18, від 24.06.2019 у справі № 910/4055/18, від 14.05.2020 у справі № 908/394/19.

Згідно із частиною першою статті 316 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Зокрема, у пунктах 6.27, 6.28 постанови Верховного Суду від 28.02.2024 у цій справі №916/799/23, зазначено, що на переконання колегії суддів, ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не дослідили у сукупності докази, які надав відповідач, на спростування доводів позивача про самовільне використання ним спірної земельної ділянки. Зокрема, суди не дослідили наявний у матеріалах справи Паспорт тимчасового платного об`єкта зберігання чи відстою транспортних засобів на предмет його відповідності порядку видачі, передбаченому відповідним Порядком паспортизації тимчасових платних об`єктів зберігання та відстою транспортних засобів у місті Одесі, чинним на час виготовлення цього об`єкта.

Необхідність дослідження вказаного документа та його нормативного регулювання передусім полягає у тому, щоб залежно від досліджених судами обставин можна було встановити, чи потрібне окреме рішення уповноваженого органу на відведення земельної ділянки, якщо є затверджений цим органом документ, який надає право на експлуатацію об`єкта, розміщеного на цій земельній ділянці.

Отже, виконуючи вищенаведені вказівки, які містяться у постанові суду касаційної інстанції, під час нового розгляду апеляційний господарський суд вважає, що суд першої інстанції при дослідженні зазначених доказів помилково відхилив доводи позивача щодо недоведення відповідачем у справі належними та допустимими доказами у справі наявності у нього права на спірну земельну ділянку, тому надає оцінку обставинам видачі відповідачу Паспорту тимчасового платного об`єкта зберігання чи відстою транспортних засобів, а також його відповідності Порядок паспортизації тимчасових платних об`єктів зберігання та відстою транспортних засобів у м. Одесі.

Зокрема, в оскаржуваному рішенні господарський суд визнав встановленим факт того, що оскільки на автостоянку, яка знаходиться на спірній земельній ділянці, розроблено та виготовлено Паспорт платного об`єкту зберігання чи тимчасового відстою транспортних засобів у м. Одеса серії А/С № 0/080, Реєстраційний номер об`єкта 0/080 і пунктом 1 в Додатках до Паспорта вказано, що паспорт є документом, який надає право на експлуатацію об`єкта, то він свідчить про здійснення органом місцевого самоврядування дій щодо дозвілу відповідачеві користуватися спірною земельною ділянкою.

Так, порядок видачі та вилучення паспорту визначається Порядком (пункт 2 графи Додаток у Паспорті).

Також виготовлено Географічний паспорт тимчасового платного об`єкта зберігання транспортних засобів № 0/080 на автостоянку «Архітекторська», який затверджений посадовими особами контролюючих органів, про що зазначалося вище.

12.05.2003 Одеським міським головою прийнято Розпорядження «Про паспортизацію тимчасових платних об`єктів зберігання і відстою транспортних засобів у м. Одесі» № 581-01р.

Пунктами 1, 2 Розпорядження від 12.05.2003 № 581-01р затверджено Порядок паспортизації тимчасових платних об`єктів зберігання і відстою транспортних засобів у м. Одесі (далі Порядок), а також форму бланка «Паспорт тимчасового платного об`єкта зберігання і відстою транспортних засобів у м. Одесі».

У пункті 3 Розпорядження від 12.05.2003 № 581-01р надано вказівку Управлінню транспортного комплексу міста Одеської міської ради спільно з районними адміністраціями і ВДАІ ОМУ УМПВС України в Одеській області у термін до 01.08.2003 провести паспортизацію тимчасових платних об`єктів зберігання та відстою транспортних засобів у м. Одесі, відповідно до вищевказаного Порядку.

Відповідно до підпункту 4.1 пункту 4 Розпорядження від 12.05.2003 № 581-01р районі адміністрації до 01.06.2003 повинні були інформувати всіх суб`єктів підприємницької діяльності, незалежно від організаційно-правових форм та форм власності, яким належать на праві власності, повного господарського відання чи оперативного управління та на підставі договорів, тимчасові платні об`єкти зберігання та відстою транспортних засобів, що розміщені на території відповідного району, про необхідність проведення в установленому порядку паспортизації таких об`єктів. /т. ІІІ а.с. 163а-166/.

Пунктом 1 Порядку визначено, що він встановлює єдині правила паспортизації тимчасових платних об`єктів зберігання і відстою транспортних засобів у м. Одесі.

Паспортизація тимчасових платних об`єктів зберігання і відстою транспортних засобів проводиться Управлінням транспортного комплексу міста Одеської міської ради (далі УТКМ) спільно із районними адміністраціями.

Згідно із підпунктом 3.1 пункту 3 Порядку, для проведення паспортизації тимчасових об`єктів зберігання і відстою транспортних засобів, юридичні особи, яким належать такі об`єкти на праві власності, повного господарського відання чи оперативного управління та на підставі цивільно-правових угод (далі заявники) подають до УТКМ такі документи:

а) установчі документи встановленої для кожної організаційно-правової форми відповідно до вимог законодавства;

б) свідоцтво про державну реєстрацію заявника (у передбачених випадках);

в) заповнені бланки паспорта об`єкта встановленого зразка (додаток 2 до розпорядження) у двох примірниках, які є одночасно заявою про паспортизацію;

г) рішення про надання в користування земельної ділянки для будівництва та експлуатації і обслуговування об`єкта, а також виданий на підставі цього рішення документ, що посвідчує право користування землею, або договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди).

У разі одержання (придбання) такої земельної ділянки у власність згідно із законодавством подаються відповідні документи, що посвідчують право власності на цю ділянку;

д) рішення про надання дозволу на будівництво об`єкта на земельній ділянці (без зміни її цільового призначення);

е) інші документи які підтверджують інформацію, зазначену в бланку паспорта об`єкта.

Відповідно до пунктів 4, 6 Порядку, УТКМ перевіряє відповідність наведених у паспорті відомостей поданим документам. Після перевірки наведених у бланках паспорта відомостей про об`єкт та комплектності пакета документів оригінал оформленого паспорта об`єкта передається УТКМ заявникові для зберігання на об`єкті, копія паспорта зберігається в УТКМ.

УТКМ після перевірки наведених у бланках паспорта об`єкта відомостей та комплектності пакета документів формує реєстраційну справу об`єкта заявника і фіксує дату надходження документів в журналі обліку реєстраційних справ.

Пунктом 8 Порядку визначено, що за наявності всіх документів, що зазначені у Порядку, уповноважений представник УТКМ заносить відомості із паспорта об`єкта до єдиної комп`ютерної бази даних об`єктів із присвоєнням реєстраційного номера.

З огляду на наведене суд першої інстанції вірно констатував, що відповідно до підпункту «г» підпункту 3.1 пункту 3 Порядку, наявність рішення про надання в користування земельної ділянки для будівництва та експлуатації і обслуговування об`єкта, а також виданого на підставі цього рішення документу, що посвідчує право користування землею, або договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), є передумовою для оформлення Паспорта платного об`єкту зберігання чи тимчасового відстою транспортних засобів.

Також господарським судом правильно встановлено, що у даному випадку, Паспорт платного об`єкту зберігання чи тимчасового відстою транспортних засобів у м. Одеса серії А/С № 0/080 був оформлений Управлінням транспортного комплексу міста Одеської міської ради на реєстраційний об`єкт за № 0/080, без наявності рішень, що надають право користування землею заявникові. А в подальшому цей паспорт не був вилучений у встановленому порядку.

Отже, на думку суду першої інстанції, Паспорт платного об`єкту зберігання чи тимчасового відстою транспортних засобів у м. Одеса серії А/С № 0/080 був виданий внаслідок помилки Управління транспортного комплексу міста Одеської міської ради. А Географічний паспорт на цей об`єкт помилково погоджений головою Київської районної адміністрації Одеської міської ради.

Але, з посиланням на порушення самим позивачем в особі його виконавчих органів принципу «належного урядування», що виявилось у помилковості оформлення та видачі Паспорта платного об`єкту зберігання чи тимчасового відстою транспортних засобів у м. Одеса серії А/С № 0/080, з недотриманням своїх власних процедур, на легітимність чиїх дій покладався відповідач, вважає, що задоволення позову, яке буде мати своїм наслідком демонтаж одноповерхової металевої конструкції та металевих конструкцій (навісів) силами і за рахунок відповідача без відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування власникові, тобто за рахунок особи, якої ця помилка стосується, покладе на СКА «Архітекторська» індивідуальний і надмірний тягар, а необхідний баланс (пропорційність) не буде дотриманий. А відтак, таке непропорційне втручання суперечить нормам статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та вищенаведеним висновкам ЕСПЛ у справі Рисовський проти України» 04.12.2024 947/22661/19, місцевий господарський суд визначився про необхідність відмови позивачу.

З цього приводу колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: перша - виражається в першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; друга - викладена в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; третя - закріплена в другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168); критеріями сумісності заходу втручання у право власності з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: - втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - якщо можливість втручання у право власності передбачена законом,

Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

У цьому контексті апеляційний господарський суд зауважує що відповідно до чітких та зрозумілих вимог чинного законодавства обов`язковою умовою використання земельної ділянки під автостоянку є наявність в особи, що її використовує, по-перше, рішення органу місцевого самоврядування, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку у вигляді договору оренди тощо, а відсутність таких документів свідчить про самовільне її зайняття. Відповідні приписи стосовно охорони земель і регламентування підстав для повернення самовільно зайнятої земельної ділянки є доступними, чіткими та передбачуваними.

Зважаючи на встановлені вище обставини справи, суд апеляційної інстанції виснує, що відповідач, ознайомившись зі змістом земельного та цивільного законодавства, проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про незаконність розміщення автостоянки за відсутності необхідних правовстановлюючих документів на землю комунальної власності. Натомість, проігнорувавши вимоги чинного законодавства, відповідач, здійснивши такі дії, фактичн Колегія суддів вважає помилковим вищезазначений висновок суду першої інстанції, оскільки, в першу чергу, спірні правовідносини стосуються саме земельної ділянки, власником якої є територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради, а не відповідач і норми Конвенції та ст.1 Першого Протоколу не зможуть бути застосовані до них, бо майном в даному випадку є земля, яка не належить на будь-якому праві користування відповідачеві.

Питання шляхів виконання даного рішення( демонтажу тимчасових споруд (конструкцій тощо) є наслідком звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, передбаченої законом, яким прямо унормований такий обов`язок у випадку наявності підстав для задоволення позовних вимог.

В даному випадку відсутній спір між сторонами щодо будь-яких об`єктів нерухомого або рухомого майна відповідача, а документи, надані відповідачем (якщо їх навіть врахувати), не підтверджують його право користування земельною ділянкою.

До того ж, господарським судом на виконання обов`язкових вказівок суду касаційної інстанції правильно встановлено факт необхідності у спірних правовідносинах обов`язкової наявності рішень органу місцевого самоврядування, що надають право користування землею відповідачеві. Тобто, при відсутності такого рішення мова в даному випадку йде саме про самовільне зайняття відповідачем спірної земельної ділянки.

Натомість, на думку колегії суддів, господарський суду не врахував того факту, що при новому розгляді цієї справи позивач наголошував на тому, що відповідачем не було надано господарському суду оригіналів документів, зокрема, Паспорту, у зв`язку з чим наявну в матеріалах справи його копію останній ставив під сумнів, як належний та допустимий письмовий доказ.

Докази, які надаються учасниками справи до суду, мають відповідати встановленим критеріям, а саме: належності, допустимості, достовірності, достатності, що визначені статтями 76-79 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 91 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Якщо оригінал письмового доказу неподаний, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (висновок Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №915/411/19).

Отже, колегія суддів зауважує, що господарський суд, в порушення ст. 91 Господарського процесуального кодексу України, ухвалюючи оскаржуване рішення, дав оцінку копії Паспорту платного об`єкту зберігання чи тимчасового відстою транспортних засобів у м. Одеса серія А/С №0/080 без з`ясування наявності його оригіналу.

При цьому, посилання відповідача на те, що у нього відсутні оригінали документів, в зв`язку з чим він звернувся до правоохоронних органів, що ці документи оглядав адміністративний суд у іншій справі не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості того, що ним подано у дану справу належні та допустимі докази в підтвердження своєї правової позиції за нормами чинного процесуального законодавства України.

Також, суд апеляційної інстанції приймає до уваги доводи скаржника щодо наданих відповідей (лист від 30.07.2024 №1262-11.1-29 та від 03.07.2024 №01-41/1697), що у виконавчих органів Одеської міської ради на зберіганні відсутні копії Паспорту та документів, які стали підставою для його видачі СКА «Архітекторська».

Крім іншого, в оскаржуваному рішенні господарський суду не звернув увагу та не надав відповідної оцінки тому факту, що у Географічному паспорті тимчасового платного об`єкта зберіганні транспортних засобів №0/080, зазначена інша адреса розташування автостоянки «Архітекторська», а саме вул. Архітекторська, 16.

У Географічному паспорті не зазначено кількість машино-місць та графічне їх розташування, площа земельної ділянки, на якій вони розташовані. Копія Паспорту не має посилання на те, що Географічний паспорт є його додатком.

Тому, прийняття господарським судом і Географічного паспорта, як належного доказу підстав розташування автостоянки «Архітекторська» на земельній ділянці по вул. Архітекторська, 14, у даній справі є також необґрунтованим та помилковим.

Крім того, щодо відповідності копії Паспорту тимчасового платного об`єкта зберігання чи відстою транспортних засобів порядку видачі, передбаченого Порядком паспортизації тимчасових платних об`єктів зберігання та відстою транспортних засобів у місті Одесі, чинним на час виготовлення цього об`єкта, яке було зроблено судом, слід зауважити, що місцевий господарський суд надав оцінку цьому і правильно зазначив, що підпунктом 3.1 пункту 3 Порядку паспортизації тимчасових платних об`єктів зберігання і відстою транспортних засобів у м.Одесі було унормована обов`язкова наявність у заявника, який звертається за виготовленням такого Паспорту попереднього рішення власника землі щодо оформлення права її користування.

Суд апеляційної інстанції, крім іншого, вважає за необхідне зазначити, що якщо навіть звернути увагу на ті копії документів, які є матеріалах справи і які поставлені під сумнів позивачем, то відповідно до Порядку паспортизації тимчасово платних об`єктів зберігання та відстою транспортних засобів у м. Одеса, сам зміст Паспорту свідчить про те, що цей документ видавався саме на автостоянку та містить загальні відомості щодо останньої. У той час, даний документ не надає особі право користування чи власності на земельну ділянку під такою автостоянкою, оскільки дане питання вирішується у встановленому земельним законодавством порядку. І в будь-якому випадку відповідач не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів наявності у нього оформленого права користування спірною земельною ділянкою, яка не належить йому ані на праві власності, ані на праві користування, рішенням органу місцевого самоврядування.

До того ж, посилання суду першої інстанції на те, що прийняття уповноваженим органом рішення про право користування землею передує отриманню паспорта, який надає право на експлуатацію об`єкта, розміщеного на цій земельній ділянці, навпаки, свідчить про відсутність будь-якого рішення власника щодо спірної земельної ділянки і в будь-якому випадку не може свідчити про правомірність використання відповідачем такої земельної ділянки.о взяв на себе ризики, пов`язані, у тому числі, із можливим знесенням будь-яких конструкцій.

Отже, оскільки відповідач не надав суду належних та допустимих доказів наявності у нього рішень, що надають право користування спірною землею заявникові, посилання останнього на те, що він більше двадцяти років нею користується і сама рада винна у тому, що у нього відсутні документи, суд апеляційної інстанції відхиляє, як необгрунтовані та такі, що спростовуються матеріалами справи (останній не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції доказів звернення його до суду по захист у такому випадку його порушеного права або законного інтересу щодо відмови в оформленні йому органом місцевого самоврядування права на землю при тому, що він звертався до адміністративного суду з іншим позовом, за результатом якого саме і було скасоване рішення про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок).

Тому, надаючи свою оцінку правомірності втручання держави у право на мирне володіння майном, суд апеляційної інстанції враховує, що поведінка відповідача у вигляді розташування автостоянки на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, не була добросовісною і у ного не було законних підстав вважати, що отримання Паспортів підміняє порядок оформлення права користування землею та здатне легітимізувати об`єкт, що знаходиться на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді міста Одеси.

За таких обставин право органу місцевого самоврядування повернути самовільно зайняту земельну ділянку, з огляду на встановлені у цій справі обставини, гарантоване чинним законодавством України (стаття 212 ЗК) та не порушує критерію пропорційності втручання у мирне володіння майном. (Заява № 29979/04).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 вказано, що ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту) .

Будь-які дії, направлені на фактичне використання земельної ділянки без оформлення права власності на земельну ділянку або права постійного користування чи права оренди земельної ділянки в порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", є самовільним заняттям земельної ділянки.

Колегія суддів зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22 наведена остання правова позиція щодо належного та ефективного способу захисту власника земельної ділянки, на якій самовільно збудована тимчасова споруда, що не є нерухомим майном.

Велика Палата Верховного Суду у цій постанові погодилася з висновками місцевого суду про те, що нежитлові приміщення є тимчасовими спорудами, які не відносяться до нерухомого майна, а відповідач використовує спірні земельні ділянки позивача без установлених законом підстав, тому зазначив, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 391 Цивільного кодексу України. За змістом цієї постанови ефективним способом захисту порушеного права власника земельної ділянки є негаторний позов, зокрема шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності на такі приміщення та зобов`язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки у спосіб демонтажу нежитлових приміщень.

Отже, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Особа, яка використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої особи (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку.

За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" про самовільне зайняття земельної ділянки свідчить вчинення особою будь-якої дії, спрямованої на фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Отже, у разі використання земельної ділянки без відповідного рішення органу місцевого самоврядування про надання її в користування або у власність, повернення такої земельної ділянки відповідно до приписів статті 212 Земельного кодексу України власнику з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд відповідає законодавству, що регулює спірні правовідносини.

За матеріалами справи судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем здійснюється використання земельної ділянки без попереднього оформлення відповідного права користування такою ділянкою з органами місцевого самоврядування.

При цьому, доводи відповідача про відсутність відшкодування йому витрат, пов`язаних з демонтажем конструкцій, не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки стосуються порядку виконання даного рішення і не охоплюються предметом спору.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Отже, надаючи оцінку всім доказам та доводам позивача у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що докази, надані позивачем на підтвердження обставин щодо самовільного зайняття земельної ділянки комунальної власності відповідачем є такими, що відповідають таким стандартам.

Наведені норми зобов`язують суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору. Отже, вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

З огляду на вищевикладене, враховуючи встановлені обставини, судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог Одеської міської ради про зобов`язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку комунальної власності, вважає, що доводи позивача, викладені в позовної заяві, знайшли своє підтвердження під час перегляду судом апеляційної інстанції оскаржуваного рішення та підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід скасувати з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Відповідно до частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 13.01.2025 по справі №916/799/23 потребує задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 13.01.2025 у справі №916/799/23 потребує скасування з ухваленням судом апеляційної інстанції нового судового рішення про задоволення позовних вимог Одеської міської ради в повному обсязі.

Керуючись ст. 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 13.01.2025 у справі №916/799/23 задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 13.01.2025 у справі №916/799/23 скасувати.

Позовні вимоги Одеської міської ради до Споживчого кооперативу автостоянка «Архітекторська» про зобов`язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку комунальної власності орієнтовною площею 0,1213 га за адресою: м. Одеса, вул. Архітекторська, 14, шляхом демонтажу одноповерхової металевої конструкції та металевих конструкцій (навісів) силами і за рахунок відповідачазадовольнити в повному обсязі.

Зобов`язати Споживчий кооператив автостоянка «Архітекторська» (65122, м. Одеса, вул. Архітекторська, буд. 20, корп. 1, кв. 77; код ЄДРПОУ 30704190) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку комунальної власності орієнтовною площею 0,1213 га за адресою: м. Одеса, вул. Архітекторська, 14, шляхом демонтажу одноповерхової металевої конструкції та металевих конструкцій (навісів) силами і за рахунок Споживчого кооперативу автостоянка «Архітекторська».

Стягнути з Споживчого кооперативу автостоянка «Архітекторська» (65122, м. Одеса, вул. Архітекторська, буд. 20, корп. 1, кв. 77; код ЄДРПОУ 30704190) на користь Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Думська, буд. 1; код ЄДРПОУ 26597691) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн., за подання апеляційної скарги у розмірі 4 026 (чотири тисячі двадцять шість) грн.

Доручити Господарському суду Одеської області видати накази.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 27.05.2025 року.

Повний текст постанови складено 28 травня 2025 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва

Судді Н.С Богацька

А.І. Ярош