Постанова від 28.05.2025 по справі 1.380.2019.006676

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2025 року

м. Київ

справа № 1.380.2019.006676

адміністративне провадження № К/9901/28143/21 К/9901/26916/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Бевзенка В.М., Єзерова А.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги Самбірської міської ради Львівської області, Представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2021 року у справі № 1.380.2019.006676 за позовом ОСОБА_1 до Самбірської міської ради Львівської області, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Громадська організація «Київська міська єврейська громада», Представництво Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Проектне об`єднання «Укрзахідурбанізація» про визнання протиправним та скасування рішення,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У 2019 році ОСОБА_1 (далі також позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Самбірської міської ради Львівської області (далі також відповідач, Самбірська міська рада), у якій просив визнати протиправним та скасувати рішення Самбірської міської ради від 10 жовтня 2019 року № 4 «Про затвердження містобудівної документації - детального плану території».

Судом першої інстанції залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Громадську організацію «Київська міська єврейська громада» (далі також третя особа - 1), Представництво Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу (далі також третя особа - 2), Товариство з обмеженою відповідальністю проектне об`єднання «Укрзахідурбанізація» (далі також третя особа - 3).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2021 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року у справі № 1.380.2019.006676 скасовано та ухвалено нову постанову, якою позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Самбірської міської ради «Про затвердження містобудівної документації - детального плану території» № 4 від 10.10.2019 в частині накладення детального плану території на земельну ділянку з кадастровим номером: 46109000000:13:028:0014 загальною площею 0,1442 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

22 липня 2021 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, надіслана 19 липня 2021 року, в якій скаржник просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2021 року і залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

07 жовтня 2022 року надійшли письмові пояснення Представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу, у яких третя особа - 2 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

31 жовтня 2022 року надійшли письмові пояснення від Громадської організації «Київська міська єврейська громада», в яких третя особа-1 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

08 березня 2024 року надійшли додаткові пояснення від третьої особи-2.

02 серпня 2021 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу, надіслана 29 липня 2021 року, в якій скаржник просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2021 року і залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу.

07 жовтня 2021 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому просить рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

04 жовтня 2022 року надійшли письмові пояснення Представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу.

05 березня 2024 року надійшли додаткові письмові пояснення Представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).

IІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

В обґрунтування позову зазначено, що позивач - фактичний землекористувач, є законним власником будівель та споруд, які розташовані на земельній ділянці, що знаходиться за адресою: м. Самбір вул. Дорошенка 22А, тому має право оформити цю земельну ділянку в межах згідно з кадастровим планом в оренду відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України (далі також ЦК України) та статті 120 Земельного кодексу України (далі також ЗК України), частини другої статті 19 Закону України «Про оренду землі».

Позивач акцентує увагу на тому, що оскаржуваним рішенням частину земельної ділянки, на якій розміщено належні йому на праві приватної власності об`єкти нерухомого майна, самовільно відповідачем вилучено і віднесено до лісовкритих площ, внаслідок чого змінено межі, конфігурацію, категорію і цільове призначення земельної ділянки, а також позбавлено його права користування земельною ділянкою, на якій розміщене належне йому нерухоме майно.

Вважає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням процедури, встановленої Регламентом Самбірської міської ради, тому таке рішення грубо порушує його законні права та інтереси.

Відповідач у запереченнях на позов зазначив, що суб`єктом владних повноважень не порушено процедури прийняття оскаржуваного рішення, оскільки у 2015 році Самбірською міською радою прийнято рішення «Про розробку детального плану території…», що стосується 28 кварталу. Це рішення № 40 від 26 лютого 2015 року та № 31 від 07 квітня 2015 року.

Також зауважив, що рішенням № 21 від 10 червня 2014 року надано дозвіл на виготовлення позивачем документації, але не закріплено земельну ділянку за житловим будинком.

Наполягає на тому, що ОСОБА_1 не надав документів, які б підтверджували факт володіння чи користування зазначеною земельною ділянкою за кадастровим номером 46109000000:13:028:0014.

Щодо довідки № 9100152482019 від 12 червня 2019 року, виданої на ім`я ОСОБА_1 , зазначив, що у ній у графі «назва документа, на підставі якого виникло право власності або право користування» зазначено «відсутній», як відсутня інформація про категорію землі і цільове призначення земельної ділянки.

Представник третьої особи - Громадської організації «Київська міська єврейська громада» у письмових поясненнях зауважив, що підставою позову вказано те, що позивач є законним землекористувачем земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , проте позивачем не надано жодних документів, які б про це свідчили.

Оскільки ні право власності, ні право оренди на земельну ділянку за цією адресою не зареєстровано, третя особа-1 вважає, що ця земельна ділянка є комунальною власністю і розпорядження цією земельною ділянкою від імені громади здійснює Самбірська міська рада Львівської області.

Представник третьої особи - Представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу у письмових поясненнях зауважив, що позивач, стверджуючи про те, що земельна ділянка, на якій розташовані належні йому будівлі та споруди ( АДРЕСА_1 ), входить в межі території, охопленої Детальним планом території, що затверджений оскаржуваним рішенням, не надав жодного доказу на підтвердження такого твердження.

Також зазначив, що твердження позивача про неоприлюднення оскаржуваного рішення спростовується опублікованими на сайті Самбірської міської ради оголошенням https://sambircity.gov.ua/ рішення: від 03 жовтня 2017 року № 9 «Про розробку містобудівної документації - детального плану території обмеженої вул. Коновальця, річкою Млинівка та межею зелених насаджень озера «Молодіжного» в межах 28 кварталу в м. Самборі» (опубліковано 28.09.2017; від 10 жовтня 2017 року № 50 «Про розробку містобудівної документації - детального плану території в межах 28 кварталу в м. Самборі»; від 19 липня 2016 року № 29 «Про розробку містобудівної документації - детального плану території обмеженої вул. Купилева, проїздом між вулицями Купилева та Олени Пчілки, вул. О. Пчілки та межею Єврейського кладовища в межах 28 кварталу в м. Самборі» (опубліковано 26.07.2016); проектом рішення сесії VII демократичного скликання «Про розробку містобудівної документації - детального плану території обмеженої АДРЕСА_2 , проїздом між вулицями Купилева та Олени Пчілки, вул. О. Пчілки та межею Єврейського кладовища в межах 28 кварталу в м. Самборі» (опубліковано 16.05.2016).

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Самбірської міської ради від 10 червня 2014 року № 21 «Про надання дозволу на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» надано дозвіл на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 1400 кв.м., для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за рахунок частини земельної ділянки, якою користується ПМП «Ліля», за його згодою на вилучення частини земельної ділянки житлової та громадської забудови комунальної власності ради, для надання в оренду.

ПМП «Ліля» надало згоду на вилучення земельної ділянки площею 1400 кв.м. для її передачі ОСОБА_1 з метою будівництва індивідуального житлового будинку. Відповідна заява засвідчена нотаріально.

Рішенням Самбірської міської ради від 18 липня 2005 року № 82 «Про затвердження матеріалів відведення земельних ділянок та надання їх в оренду» затверджено проекти відведення земельної ділянки ПМП «Ліля», площею 0,28 га для будівництва групи садибних будинків по АДРЕСА_2 , площею 1,5 га і надано в оренду терміном на 15 років.

У довідці № 9100152482019 від 12 червня 2019 року з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (для розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сформована за даними сертифікованого інженера-землевпорядника) визначено, що кадастровий номер земельної ділянки, орієнтованою площею 0,1442 га, відсутній.

Також відсутній документ, на підставі якого у ОСОБА_1 виникло право власності або користування земельною ділянкою, відсутня категорія земельної ділянки.

В акті встановлення і узгодження меж земельної ділянки Самбірської міської ради від травня 2014 року зазначено, що встановлені і погоджені межі земельної ділянки на місцевості за адресою: АДРЕСА_1 . Водночас зазначено, що оригінал акта відсутній та неможливо встановити дату.

Згідно із актом прийому-передачі від 04 квітня 2019 року межові знаки передані на зберігання ОСОБА_1 .

У висновку головного архітектора м. Самбора Б. Медведика від серпня 2014 року (оригінал відсутній та неможливо встановити дату документа) зазначено, що земельна ділянка, площею 1442 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 не має накладених сервітутів та встановлених обмежень на використання земельної ділянки.

На підставі інформації, зазначеної у висновку про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки № 7680 від 01 липня 2019 року, судами встановлено, що земельна ділянка, площею 1442 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 належить до категорії земель: землі житлової та громадської забудови; склад угідь: малоповерхова забудова, форма власності: комунальна.

Судами встановлено, що згідно із Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4610973412019 від 16 вересня 2019 року, земельній ділянці, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 присвоєно кадастровий номер 46109000000:13:028:0014.

Категорія: землі житлової та громадської забудови; цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, проте в розділі «форма власності» інформації про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі відсутня.

19 вересня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розроблений ФОП ОСОБА_2 на земельну ділянку за кадастровим № 4610900000:13:028:0014 (на час звернення позивача до суду з цим позовом рішення органом місцевого самоврядування не прийнято).

Згідно із інформацією, зазначеною в протоколі № 82 від 29 жовтня 2019 року, постійна комісія Самбірської міської ради з питань землекористування, будівництва, архітектури, охорони довкілля та благоустрою запропонувала підготувати проект рішення: « 1. Затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в АДРЕСА_1 (кадастровий номер 46109000000:13:028:0014) та передати земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,1442 га в оренду терміном на 5 років для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_1 ».

Водночас вирішено : «Подати проект рішення на розгляд сесії із зауваженнями про те, що конфігурація земельної ділянки не відповідає детальному плану території, який затверджений рішенням Самбірської міської ради від 10.10.2019 № 4».

За змістом протоколу засідання архітектурно-містобудівельної ради по розгляду детального плану території, обмеженої АДРЕСА_3 , межею колишнього єврейського кладовища, АДРЕСА_4 -бічна та межею колишнього єврейського кладовища в межах 28 кварталу в м. Самборі від 23.07.2018, зазначено про вирішення: Детальний план території обмеженої АДРЕСА_3 -бічна та межею колишнього єврейського кладовища в межах 28 кварталу в м. Самборі виконавцю виконати в повному обсязі, у відповідності до ДБН Б.1.1-14:2012 «Склад та зміст детального плану території» із зауваженнями членів архітектурно-містобудівної ради та подати на розгляд постійної комісії з питань землекористування, будівництва, архітектури, охорони довкілля та благоустрою.

Розпорядженням міського голови м. Самбора № 217-р від 25 вересня 2019 року скликано 56 сесію Самбірської міської ради VII демократичного скликання на 10 жовтня о 10:00 год.

Рішенням Самбірскої міської ради № 4 від 10 жовтня 2019 року «Про затвердження містобудівної документації - детального плану території» (далі також рішення від 10 жовтня 2019 року № 4, спірне рішення) вирішено:

затвердити містобудівну документацію - детальний план території, обмеженої вулицями Дорошенка-бічна, Дорошенка, Братів Бережницьких, Коновальця, Купилева, р. Млинівка та О. Пчілки (в районі озера «Молодіжне»), в межах 28 кварталу в АДРЕСА_1 ;

затверджену рішенням Самбірської міської ради від 31 липня 2018 року № 9 містобудівну документацію - детальний план території, обмеженої вул. О. Пчілки, межею колишнього АДРЕСА_4 -бічна та межею колишнього єврейського кладовища в межах 28 кварталу в м. Самборі, проектована територія якої є складовою частиною, зазначеної в пункті 1 документації, вважати такою, що втратила чинність.

У мотивувальній частині рішення № 4 від 10 жовтня 2019 року зазначено, що його прийнято з метою визначення планувальної організації та впорядкування території в районі озера «Молодіжне» для забезпечення належного права громадян на відпочинок, дозвілля, керуючись пунктом 42 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статтями 8, 10, 19, 21, 24, 25, 26, 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», статтями 12, 39 Земельного кодексу України, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року № 555 «Про затвердження Порядку проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні», ДБН Б.1.1-14:2012 «Склад та зміст детального плану території».

Позивач вважає це рішення Самбірської міської ради безпідставним, необґрунтованим та неправомірним, у зв`язку з чим звернувся до суду.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що документація із землеустрою на відведення земельної ділянки № 4610900000:13:028:0014, загальною площею 0,14 га, не затверджена, законні підстави для використання таких документів як доказів порушення прав позивача у цій справі відсутні.

Водночас суд відхилив доводи представника позивача про те, що детальний план території, затверджений оспорюваним рішенням, охоплює земельну ділянку за кадастровим № 4610900000:13:028:0014.

В обґрунтування доводів щодо охоплення оскарженим детальним планом земельної ділянки з кадастровим № 4610900000:13:028:0014 позивач покликався на лист Управління з контролю за використанням та охороною земель № К-59/0-307/6-20 від 27 березня 2020 року, акт перевірки № 107-ДК/73/АП/09/01/-20 від 28 лютого 2020 року та клопотання з питань дотримання вимог земельного законодавства, адресоване голові Самбірської міської ради від 16 березня 2020 року.

Своєю чергою підставою для відхилення таких доводів суд першої інстанції зазначив той факт, що перевірка проведена Управлінням з контролю за використанням та охороною земель, тобто, органом, який не наділений повноваженнями для проведення перевірки з питань містобудування, а також не наділений правами на проведення робіт із землеустрою.

У судовому засіданні судом першої інстанції оглянуто Генеральний та детальний плани території м. Самбора Львівської області та встановлено, що детальний план відповідає Генеральному плану м.Самбора.

Водночас суд першої інстанції встановив, що Генеральний план м. Самбора було затверджено 1976 року та з часу затвердження зміни до нього не вносилися.

З цих підстав суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не довів порушення його прав чи охоронюваних законом інтересів оскарженим рішенням.

Щодо твердження позивача про зміну категорії земельної ділянки з кадастровим № 4610900000:13:028:0014 судом першої інстанції встановлено, що внаслідок затвердження детального плану зміна категорії не відбулася. Водночас, відомості про цільове призначення земельних ділянок у генеральному та детальному планах не зазначені.

Судом першої інстанції зауважено, що наявний у матеріалах справи витяг з Державного земельного кадастру із зазначенням категорії земель «землі житлової та громадської забудови» із цільовим призначенням «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» не є належним доказом зміни категорії та цільового призначення землі, оскільки присвоєння земельній ділянці кадастрового номера здійснюється в процесі виготовлення проектної документації та не містить посилання на правовстановлюючі документи.

На підставі інформації, зазначеної у викопіюванні з Генерального плану м. Самбора судом встановлено, що земельна ділянка, яка є предметом спору, знаходиться в межах зелених насаджень.

Своєю чергою, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Самбірської міської ради від 10 жовтня 2019 року № 4 «Про затвердження містобудівної документації - детального плану території» в частині накладення детального плану на земельну ділянку з кадастровим номером 46109000000:13:028:0014, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Зокрема, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 як власник об`єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 46109000000:13:028:0014, має право на отримання цієї земельної ділянки в оренду.

Суд апеляційної інстанції наголосив, що на спірній земельній ділянці розташовані належні на праві власності ОСОБА_1 об`єкти нерухомості, а рішенням Самбірської міської ради, яке оскаржується, обмежене право позивача на отримання цієї земельної ділянки в оренду для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Суд апеляційної інстанції зауважив, що позивач дійсно не набув прав на земельну ділянка (права власності, користування чи оренди) і не може його набути, оскільки набуттю такого права перешкоджає рішення міської ради, яке оскаржується.

Наявність на земельній ділянці, щодо якої виник спір, об`єктів нерухомого майна підтверджується інформацією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ ТА ВІДЗИВУ

У касаційній скарзі відповідач з покликанням на висновки Верховного Суду від 21 червня 2018 року у справі № 826/4504/27, від 14 серпня 2018 року у справі № 815/3880/14 зазначає, що детальний план території є видом містобудівної документації, положення якого мають узгоджуватися з генеральним планом населеного пункту.

Водночас зауважує, що детальний план території відповідає Генеральному плану, а тому детальний план законно і правомірно затверджений Самбірською міською радою.

Звертає увагу, що враховуючи археологічні розкопки та керуючись вимогами чинного законодавства, рішенням Самбірської міської ради Львівської області було затверджено містобудівну документацію - детальний план території, обмеженої вулицями Дорошенка-бічна, Дорошенка, Братів Бережницьких, Коновальця, Купилева, р. Млинівка та О. Пчілки (в районі озера «Молодіжне»), в межах 28 кварталу в м. Самборі.

Також зазначає, що на проектованій території розташована ділянка колишнього єврейського цвинтаря, на якій ГО «Київська міська єврейська громада» планує спорудити меморіальний парк жертвам Голокосту «Пам`ятай» в рамках українсько-канадського міжнародного проєкту, у зв`язку з чим планує повторно звернутися до Самбірської міської ради щодо надання згоди на розробку проекту землеустрою території цвинтаря.

З метою спорудження цього меморіального парку, між ГО «Київська міська європейська громада» та Самбірською міською радою Львівської області був підписаний відповідний меморандум.

Відповідач наполягає на відсутності у позивача права на позов, оскільки він не надав жодних доказів, які б підтверджували факт володіння чи користування земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: м. Самбір, вул.Дорошенка,22 а.

Акцентує увагу на тому, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю, розпорядження цією земельною ділянкою здійснює Самбірська міська рада Львівської області.

Відповідач вважає, що скасовуючи рішення Самбірської міської ради в частині, суд апеляційної інстанції фактично затвердив новий детальний план території, що відноситься до дискреційних повноважень органу місцевого самоврядування.

Наполягає на порушенні судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки оскаржувана постанова не містить жодних мотивів відхилення доводів відповідача та третіх осіб та обґрунтована виключно доводами, що співпадають з позицією позивача.

Третя особа - 2 (Представництво Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу) у письмових поясненнях зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним, оскільки ухвалено судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Акцентує увагу на тому, що рішення від 10 жовтня 2014 року № 4 як загалом та і щодо спірної ділянки (за кадастровим номером 4610900000:13:028:0014), що розташована на частині території старого (колишнього) Єврейського кладовища, у межах детального плану території, має відповідати вимогам норм матеріального права.

Третя особа - 1 (Громадська організація «Київська міська єврейська громада») у письмових поясненнях зазначає, що спірне рішення жодних чином не порушує права, свободи або законні інтереси позивача.

Наполягає на тому, що оскаржуване рішення прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Водночас зауважує, що частина земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 становить суспільний інтерес з огляду на розташування там місць поховань часів Другої світової війни.

Акцентує увагу на тому, що позивач просить розглянути питання щодо відведення та формування меж земельної ділянки, яка знаходиться впритул до колишнього єврейського кладовища. Наразі тривають дослідження місць поховань на цій території, формується історична довідка та матеріал облікової документації для колишнього єврейського кладовища.

Вважає, що прийняття рішення щодо проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд може негативно вплинути на проведення відповідних заходів щодо дослідження, вивчення стану та збереження місць поховань, а також на створення меморіального парку.

На думку третьої особи-1 позивач зловживає своїм правом та намагається розширити межі власної земельної ділянки за рахунок місць поховання, змінити цільове призначення землі та забудувати стародавні місця поховання.

Вважає, що відсутні правові підстави для надання відповідачем позивачу спільної земельної ділянки в оренду.

У касаційній скарзі Представництво Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу не погоджується з судовим рішенням суду апеляційної інстанції, вважає, що воно прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та без врахування правих висновків у подібних правовідносинах, а саме: у постанові ВПВС від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, від 26 червня 2018 року у справі № 914/582/17, від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, у постанові КАС ВС від 23 січня 2020 року у справі № 2а-а/7780/11.

Також зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, внаслідок чого неправильно встановлені фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд встановив обставини, що мають істотне значення без доказів: встановлення порушення прав позивача без наявності рішення органу місцевого самоврядування про відмову затвердити проект землеустрою в частині необхідній для обслуговування майна; доказів, що будівлі не є самочинними, відповідності вимог позивача процедурі отримання ділянки встановленим вимогам Генплану і законодавству для відповідної категорії землі; оцінки мотивів в частині, що стосується прав та інтересів позивача на земельну ділянку без накладення її меж.

Наполягає на тому, що на порушення частин другої та третьої статті 211 КАС України суд взяв за основу судового рішення та надав оцінку письмовим доказам, які не мають відношення до отримання ділянки у користування/власність чи підтвердження доведеності її накладення на Генеральний план міста.

Вважає, що фактичне розташування нерухомості не може бути підтверджено Витягом з реєстру речових прав, а може бути підтверджено лише експертом, який має спеціальні знання.

На думку третьої особи-2 рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що правові висновки у постановах Верховного Суду, на які покликається відповідач, сформовані у справах за правовідносин, які не є подібними.

З покликанням на правові висновки у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 461/2132/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 472/1284/17-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 671/464/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 206/4713/17-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 707/2230/18 позивач зазначає, що отримання позивачем дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд дає правомірні, небезпідставні сподівання та очікування, що після розробки проекту землеустрою земельну ділянку позивачу може бути надано в оренду та відповідно оформлено правовідносини оренди земельної ділянки.

З огляду на зазначене вважає, що у нього виникає право на захист цього законного інтересу, що може бути предметом судового захисту у порядку адміністративного судочинства.

З покликанням на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у справі № 910/5702/17, від 04 червня 2019 року у справі № 914/1048/18, зазначає, що з виникнення права власності на будівлю чи споруду у особи виникає право одержати земельну ділянку у користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов`язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.

На думку позивача, у зв`язку з наявністю у нього на праві приватної власності на об`єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , він має право на одержання вказаної земельної ділянки у користування.

З покликанням на правові позиції, викладені у постановах ВП ВС від 20 вересня 2018 року у справі № 521/17710/15, від 22 січня 2019 року у справі № 371/957/16-а зазначає, що вживав заходи для реалізації свого охоронюваного законом інтересу щодо оформлення права користування земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим виникли правовідносини, пов`язані із реалізацією його суб`єктивного права на отримання земельної ділянки у користування.

Вважає, що орган місцевого самоврядування зобов`язаний був врахувати таке право позивача під час прийняття рішення про затвердження детального плану території.

Акцентує увагу на тому, що земельна ділянка, що знаходиться за адресою: м. Самбір, вул. Дорошенка, 22 а сформована та зазначеній земельній ділянці присвоєно номер 4610900000:13:028:0014.

З покликанням на протокол від 29 жовтня 2019 року засідання постійної комісії Самбірської міської ради з питань землекористування, будівництва, архітектури, охорони довкілля та благоустрою, зазначає, що рішенням від 10 жовтня 2019 року № 4 змінено конфігурацію, межі та цільове призначення частини земельної ділянки з кадастровим номером 4610900000:13:028:0014, що грубо порушує його законні інтереси, оскільки унеможливлює реалізацію права на отримання в оренду земельної ділянки, на якій розміщені належні позивачу на праві приватної власності об`єкти нерухомого майна.

Водночас твердження щодо археологічних розкопок на території колишнього єврейського цвинтаря на території якого планується спорудження меморіального парку, на думку позивача, є безпідставними, оскільки земельна ділянка, яка відведена позивачу, не має жодного відношення до території цвинтаря з огляду на те, що розміщена на відстані приблизно 200 метрів.

Вважає, що територія цвинтаря є умовною назвою, оскільки не має жодних встановлених меж, площі, жодного документального оформлення, жодної реєстрації речових прав щодо цієї території.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Предметом спору в межах цієї справи є рішення Самбірської міської ради від 10 жовтня 2019 року № 4 «Про затвердження містобудівної документації - детального плану території».

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до пунктів 2 та 3 частини першої статті 1 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі також Закон № 3038-VI) у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту;

детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території;

За приписами частин першої-третьої статті 8 цього ж Закону планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування. Планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.

Як передбачено частиною першою статті 16 Закону № 3038-VI, планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Згідно із частинами першою, другою статті 17 Закону № 3038-VI генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану. Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником. У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану. Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Відповідно до частин першої-третьої статті 19 Закону № 3038-VI детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції. Детальний план території за межами населених пунктів розробляється відповідно до схеми планування території (частини території) району та/або області з урахуванням державних і регіональних інтересів. Розроблення детального плану території за межами населених пунктів та внесення змін до нього здійснюються на підставі розпорядження відповідної районної державної адміністрації. На підставі та з урахуванням положень затвердженого детального плану території може розроблятися проект землеустрою щодо впорядкування цієї території для містобудівних потреб, який після його затвердження стає невід`ємною частиною детального плану території.

Згідно із частиною четвертою статті 19 Закону № 3038-VI детальний план території визначає: 1) принципи планувально-просторової організації забудови; 2) червоні лінії та лінії регулювання забудови; 3) функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами; 4) містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території; 5) потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування; 6) доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови; 7) черговість та обсяги інженерної підготовки території; 8) систему інженерних мереж; 9) порядок організації транспортного і пішохідного руху; 10) порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі; 11) межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів (у разі відсутності плану зонування території).

Як передбачено частиною восьмою статті 19 Закону № 3038-VI, детальний план території у межах населеного пункту розглядається і затверджується виконавчим органом сільської, селищної, міської ради протягом 30 днів з дня його подання, а за відсутності затвердженого в установленому цим Законом порядку плану зонування території - відповідною сільською, селищною, міською радою.

Згідно з частиною 10 зазначеної статті внесення змін до детального плану території допускається за умови їх відповідності генеральному плану населеного пункту та плану зонування території.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 ДБН Б.1.1-14:2012 «Склад та зміст детального плану території» (затверджені з наданням чинності з 01.10.2012 наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 107 від 12.03.2012) ці будівельні норми встановлюють вимоги до складу та змісту детального плану території. Норми призначені для застосування органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами незалежно від форм власності та господарювання при розробленні детальних планів територій.

Згідно із пунктом 4.1 ДБН Б.1.1-14:2012 «Склад та зміст детального плану території» детальний план розробляється з метою: - уточнення у більш крупному масштабі положень генерального плану населеного пункту, схеми планування території району; - уточнення планувальної структури і функціонального призначення території, просторової композиції, параметрів забудови та ландшафтної організації частини території населеного пункту або території за його межами; - визначення функціонального призначення та параметрів забудови окремої земельної ділянки за межами населеного пункту з метою розміщення об`єкта будівництва; - формування принципів планувальної організації забудови; - встановлення червоних ліній та ліній регулювання забудови; - виявлення та уточнення територіальних ресурсів для всіх видів функціонального використання території; - визначення всіх планувальних обмежень використання території згідно з державними будівельними нормами та санітарно-гігієнічними нормами; -визначення параметрів забудови окремих земельних ділянок; - уточнення містобудівних умов та обмежень згідно з планом зонування у разі його наявності; - визначення містобудівних умов та обмежень у разі відсутності плану зонування; - обґрунтування потреб формування нових земельних ділянок та визначення їх цільового призначення, зображення існуючих земельних ділянок та їх функціонального використання; - визначення потреб у підприємствах та установах обслуговування, місць їх розташування; - забезпечення комплексності забудови території; - визначення доцільності, обсягів, послідовності реконструкції забудови; - створення належних умов охорони і використання об`єктів культурної спадщини та об`єктів природно-заповідного фонду, інших об`єктів, що підлягають охороні відповідно до законодавства; - визначення напрямів, черговості та обсягів подальшої діяльності щодо: попереднього проведення інженерної підготовки та інженерного забезпечення території; створення транспортної інфраструктури; організації транспортного і пішохідного руху, розміщення місць паркування транспортних засобів; охорони та поліпшення стану навколишнього середовища, забезпечення екологічної безпеки; комплексного благоустрою та озеленення; використання підземного простору тощо.

Як передбачено пунктом 4.2 ДБН Б.1.1-14:2012 «Склад та зміст детального плану території», детальний план розробляється: - на структурно-планувальні елементи території населеного пункту, які мають цілісний планувальний характер, - на основі затвердженого генерального плану цього населеного пункту відповідно до чинного законодавства, плану зонування (за наявності) з використанням матеріалів містобудівного та земельного кадастрів; - на окрему територію за межами населеного пункту з певним функціональним використанням (житлова, курортна, оздоровча, рекреаційна, дачна або садова, виробнича тощо) або кількох таких територій - на основі затвердженої містобудівної документації відповідно до чинного законодавства з використанням матеріалів містобудівного та земельного кадастрів; - на земельну ділянку за межами населеного пункту для розміщення окремого об`єкта будівництва - на основі затвердженої містобудівної документації відповідно до чинного законодавства з використанням матеріалів містобудівного та земельного кадастрів (Примітка 1. Детальний план розробляють, як правило, на територію, що обмежується магістралями, вулицями, магістральними інженерними мережами або елементами ландшафту (водні об`єкти, гори, яри, ліси). Примітка 2. Для населених пунктів з чисельністю населення до 50 тисяч осіб (малих міст, селищ, сіл), а також курортних, дачних і садових територій детальний план може розроблятися на всю територію та поєднуватися із генеральним планом цього населеного пункту).

Отже, генеральний план населеного пункту та детальний план території є видами містобудівної документації, водночас, генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, а детальний план території розробляються на підставі генерального плану території та не може йому суперечити.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Самбірською міською радою 10 жовтня 2019 року прийнято рішення № 4 «Про затвердження містобудівної документації - детального плану території», яким затверджено містобудівну документацію - детальний план території, обмеженої вулицями Дорошенка-бічна, Братів Бережницьких, Коновальця, Купилева, р. Млинівка та О. Пчілки (в районі озера «Молодіжне») в межах 28 кварталу в м. Самборі.

На думку позивача, рішення, що оскаржується, порушує його право на затвердження проекту землеустрою та отримання спірної земельної ділянки в оренду для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 .

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У розвиток цієї конституційної норми, частиною 1 та 3 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

Водночас завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах (стаття 2 КАС України).

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Це означає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Колегія суддів зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, який стверджує про їх порушення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Так, на підставі інформації, зазначеної у витягу № 8776978 від 02 вересня 2013 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, судом першої інстанції встановлено, що за ОСОБА_1 на підставі рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 15 серпня 2013 року у справі № 452/2572/13-ц зареєстровано право власності на житловий будинок загальною площею 75,8 кв.м.

Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 15 серпня 2013 року у справі № 452/2572/13-ц визнано за ОСОБА_1 , який зареєстрований і проживає в АДРЕСА_1 , право власності на індивідуальний житловий будинок - загальною площею 75,8 кв.м, житловою площею 39,1 кв.м та басейн по АДРЕСА_1 .

Судом першої інстанції акцентовано увагу на тому, що у справі № 452/2572/13-ц судом визнано право власності за ОСОБА_1 на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не була йому відведена.

Водночас судом першої слушно зауважено, що у межах розгляду справи № 452/2572/13-ц судом не встановлено, на якій саме земельній ділянці збудовано згаданий будинок (відсутній кадастровий номер та/або географічні координати).

В силу вимог статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Проте, на підставі наявних у справі доказів, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач не набув прав на земельну ділянка (права власності, чи користування чи оренди).

Своєю чергою скаржник вважає, що отримання ним дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд дає правомірні, небезпідставні сподівання та очікування, що після розробки проекту землеустрою земельну ділянку позивачу може бути надано в оренду та відповідно оформлено правовідносини оренди земельної ділянки.

На думку скаржника, з виникненням права власності на будівлю чи споруду у особи виникає право одержати земельну ділянку у користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов`язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.

В контексті зазначених доводів скаржника та спірних правовідносин, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з приписами статті 40 ЗК України (в редакції на час надання дозволу на розробку проекту землеустрою) громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Частиною першою статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (частина перша статті 116 ЗК України).

За правилами частини першої статті 123 ЗК України надання земельних ділянок комунальної власності у користування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у випадках, передбачених законом, або на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). При цьому розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, передбачених статтею 122 цього Кодексу.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки (частина друга статті 123 ЗК України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (частина третя статті 123 ЗК України).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (частина 4).

Згідно із частиною шостою статті 186-1 ЗК України (в редакції на час звернення з заявою про затвердження проекту землеустрою) підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи, приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина шоста статті 123 ЗК України).

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (частина 10 статті 123).

Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів (частина 13 статті 123 ЗК України).

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина чотирнадцята статті 123 ЗК України).

Зміст наведених норм права у взаємозв`язку дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у користування (оренду) громадян, юридичних осіб та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у користування (оренду) зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких визначені в статті 123 ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень.

Колегія суддів зазначає, що дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування.

Водночас отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування або у власність. Суб`єкт владних повноважень приймає рішення про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у користування за відсутності підстав для відмови, які передбачені статтею 123 ЗК України.

Відповідно до статті 38 ЗК до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Статтею 39 ЗК України передбачено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм.

За такого правого регулювання використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм.

Зміст вищенаведених правових норм свідчить, що саме проект землеустрою повинен відповідати генеральному плану та іншій містобудівній документації.

З урахуванням вимог 122,123 ЗК України прийняття рішення щодо затвердження проекту землеустрою належить до повноважень відповідача.

Проте на час звернення позивача із цим позовом відповідачем не прийнято рішення за вищезазначеною заявою про затвердження проекту землеустрою та передачу такої земельної ділянки у користування.

Відповідно суд надає оцінку рішенню відповідача на підставі належних та допустимих доказів наявних у справі та в межах спірних правовідносин не надає оцінку наявності або відсутності підстав у затвердженні проекту землеустрою та передачу такої земельної ділянки у користування.

Колегія суддів враховує, що доводи позивача про фактичне землекористування оскільки, за його твердженням, він є законним власником будівель та споруд, які розташовані на земельній ділянці, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , не можуть бути оцінені в межах предмету спору цієї справи.

Отже, на час звернення до суду позивач не набув речового права на спірну земельні ні в судовому порядку, ні в порядку, передбаченому ЗК України, та не надав судам попередніх інстанцій належних та допустимих доказів щодо наявності права на певну земельну ділянку.

За такого правового регулювання та встановлених обставин, колегія суддів не ототожнює правомірні, небезпідставні сподівання та очікування, що після розробки проекту землеустрою земельну ділянку позивачу може бути надано в оренду та відповідно оформлено правовідносини оренди земельної ділянки із впливом детального плану на неіснуючі права позивача на земельну ділянку, оскільки такі права не набуті ним у встановленому чинним законодавством порядку з дотриманням процедури (етапів), в межах яких уповноваженим суб`єктом владних повноважень вирішується питання про затвердження проекту землеустрою за відсутності законних перешкод (відповідність проекту землеустрою генеральному плану та іншій містобудівній документації).

Водночас колегія суддів критично оцінює покликання скаржника на постанови Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 461/2132/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 472/1284/17-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 671/464/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 206/4713/17-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 707/2230/18, оскільки правовий висновок про те, що отримання позивачем дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд дає правомірні, небезпідставні сподівання та очікування сформовано судом в межах зазначених справ за правовідносин, коли на земельну ділянку претендують дві особи.

Проте у межах справи, яка переглядається, доводи позивача про законні очікування за відсутності у нього будь-якого речового права на земельну ділянку перетинаються з правом органу місцевого самоврядування вирішувати питання щодо планування територій на місцевому рівні шляхом розроблення та затвердження детального плану щодо земельної ділянки комунальної власності.

Отже, наведені позивачем правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду не приймаються Судом та відхиляються, оскільки такі були сформовані за інших фактичних обставин та підстав позову, тому вказане не дозволяє аналогічно застосувати ті ж самі положення законодавства, та, відповідно, правові позиції у цій справі.

Своєю чергою судом першої інстанції було встановлено, що Генеральний план м. Самбора було затверджено у 1976 році та з часу затвердження зміни до нього не вносилися. У судовому засіданні судом першої інстанції оглянуто Генеральний та детальний плани території м. Самбора Львівської області та встановлено, що детальний план відповідає Генеральному плану м. Самбора.

Щодо твердження позивача про зміну категорії земельної ділянки з кадастровим № 4610900000:13:028:0014 рішенням, яке оскаржується, колегія суддів зазначає таке.

З урахуванням предмету спору та вимог статті 1 Закону України «Про землеустрій» колегія суддів наголошує, що цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Цільове призначення земельних ділянок, які надані громадянам, юридичним особам у власність чи постійне користування, зазначається в державних актах на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою.

Отже, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 344/10412/16-а.

Відповідно суд першої інстанції правильно зазначив, що наявний у матеріалах справи витяг з Державного земельного кадастру із зазначенням категорії земель «землі житлової та громадської забудови» із цільовим призначенням «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» не є належним доказом зміни категорії та цільового призначення земельної ділянки рішенням, що оскаржується.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що присвоєння земельній ділянці кадастрового номера було здійснено в процесі виготовлення проектної документації та зазначений витяг не містить інформації про правовстановлюючі документи та про форму власності.

Судом апеляційної інстанції не спростовані вищезазначені обставини, які встановлені судом першої інстанції.

Отже, визначальними для відповідача були вихідні дані, зазначені в Генеральному плані, а також відсутність визначених законодавством перешкод для затвердження детального плану.

За встановлених обставин, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не довів порушення його прав чи охоронюваних законом інтересів оскаржуваним рішенням відповідача.

Верховний Суд наголошує, що до його повноважень не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Згідно з вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Колегія суддів критично оцінює покликання позивача на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду, що перелічені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на таке.

У постанові від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

У справі 910/5702/17 спірні правовідносини виникли між заступником прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Приватним підприємством «Консул-Партнер» щодо зобов`язання відповідача повернути позивачу земельну ділянку площею 0,1 га по вул. Срібнокільській у Дарницькому районі м. Києва (код ділянки 90:007:0074), привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд.

У справі 914/1048/18 спірні правовідносини виникли між Публічним акціонерним товариством «Український інститут по проектуванню нафтопереробних і нафтохімічних підприємств «Укрнафтохімпроект» та Львівської міської ради щодо визнання протиправним та скасування рішення-ухвали Львівської міської ради від 24.10.2013 «Про затвердження комплексу «Школа-садок «Софія» міста Львова технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на вул. О. Мишуги, 13-а».

У справі № 521/17710/15-а предметом спору було рішення Одеської міської ради від 29 жовтня 2014 року № 5647-VI «Про скасування рішень Одеської міської ради» в частині скасування рішення Одеської міської ради від 17 квітня 2001 року № 2405-ХХІІІ «Про затвердження технічної документації з інвентаризації земельної ділянки та оформлення ТОВ «Водолій» документів, що посвідчують право постійного користування земельною ділянкою площею 1,0434 га за адресою: м. Одеса, вул. Бабушкіна, 1, для експлуатації та обслуговування домоволодіння».

У справі № 371/957/16-а предметом спору було рішення Маслівської сільської ради у Миронівському районі Київської області відповідача від 24 лютого 2016 року № 50-5-VIІ «Про приведення у відповідність до норм діючого законодавства України рішень, прийнятих Маслівською сільською радою у Миронівському районі Київської області 20 жовтня 2015 року».

Отже, предмет спору, учасники правовідносин, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин та їх правове регулювання у зазначених справах зі справою, що переглядається, є різними, це виключає подібність спірних правовідносин.

Суд звертає увагу, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23). Тому за наведених вище підстав, якими Суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

Відповідно до частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову, а суд апеляційної інстанції помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі постанови суду першої інстанції.

Керуючись статтями 345, 352, 355, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Самбірської міської ради Львівської області, Представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу задовольнити.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2021 року у справі № 1.380.2019.006676 скасувати.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року у справі № 1.380.2019.006676 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду С.М. Чиркін

В.М. Бевзенко

А.А. Єзеров