Постанова від 27.05.2025 по справі 694/3379/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 694/3379/24 Суддя (судді) першої інстанції: Смовж О.Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Собківа Я.М.,

суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,

за участю секретаря: Ольшевської Ж.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 25 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Звенигородського районного суду Черкаської області з позовом до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання незаконною та скасування постанови серії ЕНА №3673832 від 16.12.2024 про адміністративне правопорушення.

Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 25 квітня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення Звенигородським районним судом Черкаської області норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою задовільнити позовні вимоги в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що інспектором Звенигородського районного відділу поліції Головного Управління Національної поліції в Черкаській області Свістільником Владиславом Олеговичем 16 грудня 2024 року винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №3673832, водія ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 122, ч.5 ст. 121, ч.1 ст. 121-3 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 1 190,00 грн.

Зі змісту вищевказаної постанови вбачається, що 16.12.2024 о 16.35 в м. Звенигородка по проспекту Шевченка, 76 водій ОСОБА_1 керувала транспортним засобомZOE днз 03 ЕІ 0199 та здійснила проїзд перехрестя на червоне світло, чим порушила п.8.7.3 ПДР України, та скоїла правопорушення, передбачене ч.2 ст. 122 КУпАП, не була пристебнута ременем пасивної безпеки, чим порушила.2.3в ПДР України, чим скоїла правопорушення, передбачене ч.5 ст. 121 КУпАП, а також на транспортному засобі у темну пору доби був неосвітлений номерний знак, чим порушила п.2.9.в ПДР України та скоїла правопорушення, передбачене ч.1 ст. 121-3 КУпАП.

Не погоджуючись з оскаржуваною постановою, позивач звернулась з даним позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням визнається протиправна винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до вимог ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Крім того, відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про Національну поліцію», поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 7 Закону України «Про Національну поліцію», під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації. Обмеження прав і свобод людини допускається виключно на підставах та в порядку, визначених Конституцією і законами України, за нагальної необхідності і в обсязі, необхідному для виконання завдань поліції.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 №3353 встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - ПДР).

За змістом ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Відповідно до п.1.3 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Відповідно до п. 1.9 Правил дорожнього руху особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Пунктом 8.7 ПДР передбачено, що світлофори (додаток 3) призначені для регулювання руху транспортних засобів і пішоходів, мають світлові сигнали зеленого, жовтого, червоного і біло-місячного кольорів, які розташовані вертикально чи горизонтально. Сигнали світлофора можуть бути з нанесеною суцільною чи контурною стрілкою (стрілками), із силуетом пішохода, X-подібні.

Згідно п. п.8.7.3. ПДР сигнали світлофора, зокрема, мають такі значення:

а) зелений дозволяє рух;

в) зелений миготливий дозволяє рух, але інформує про те, що незабаром буде ввімкнено сигнал, який забороняє рух;

ґ) жовтий забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів;

д) жовтий миготливий сигнал або два жовтих миготливих сигнали дозволяють рух і інформують про наявність небезпечного нерегульованого перехрестя або пішохідного переходу;

е) червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух;

є) поєднання червоного і жовтого сигналів забороняє рух і інформує про наступне вмикання зеленого сигналу.

Відповідно до п. п. "е" п.8.7.3 ПДР червоний сигнал світлофора забороняє рух.

Отже, червоний сигнал світлофора, що працює у будь-якому режимі, забороняє рух транспортних засобів.

Положеннями п. 2.3 «б» ПДР встановлено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

Із вищезазначеного слідує, що позивач під`їжджаючи до світлофору повинна була бути уважною, стежити за дорожньою обстановкою, при увімкнені червоного сигналу світлофору, що забороняє рух транспортного засобу, мала врахувати технічний стан автомобіля та зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), дорожнім знаком 5.69 "Місце зупинки", якщо їх немає - не ближче 10 м до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні та в усіх інших випадках - перед перехрещуваною проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів.

Відповідно до частини 2 статті 122 КУпАП, порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно п. 2.3.в ПДР, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний, на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними та не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.

Відповідно до диспозиції ч. 5 ст. 121 КУпАП, адміністративна відповідальність передбачена за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами. За вчинення вказаного правопорушення, передбачена відповідальність у виді штрафу у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Положеннями п. 2.9.в ПДР передбачено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов`язковість її проведення, а також без номерного знака або з номерним знаком, що:

- не належить цьому засобу;

- не відповідає вимогам стандартів;

- закріплений не в установленому для цього місці;

- закритий іншими предметами чи забруднений, що не дає змоги чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 м;

- неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий;

Згідно ч. 1 ст. 121-3 КУпАП, відповідальність передбачена за керування або експлуатацію транспортного засобу без номерного знака, з номерним знаком, що не належить цьому засобу або не відповідає встановленим зразкам або вимогам, з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, перевернутим чи неосвітленим, закритим іншими предметами (в тому числі прозорими), з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, забрудненим номерним знаком, якщо така забрудненість не дає можливості чітко визначити символи або буквено-числову комбінацію номерного знака з відстані двадцяти метрів, а так само вчинення інших дій, спрямованих на умисне приховування номерного знака. Такі дії тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Частина 1 ст. 37 ЗУ «Про дорожній рух» встановлює, що забороняється експлуатація транспортних засобів, зокрема тих, де номерні знаки не освітлені.

Відповідно до вимог ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил випуску у плавання малих, спортивних суден і водних мотоциклів, правил судноплавства на морських і внутрішніх водних шляхах, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 89, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина четверта статті 116-2, стаття 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п`ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша і друга статті 121-3, частини перша, друга, третя, четверта, шоста і сьома статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1, 125, частини перша, друга і четверта статті 126, частини перша, друга і третя статті 127, стаття 127-3, частини перша і друга статті 127-4, статті 128 129, частина перша статті 132-1, частини перша і п`ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев`ята, десята і одинадцята статті 133-1, стаття 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, частини шоста, сьома і восьма статті 152-1, статті 161, 164-4, стаття 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статті 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 192, 194, 195). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України № 1408/27853 від 10.11.2015 (далі - Інструкція), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Постанова виноситься в разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п`ятою, шостою, восьмою, десятою і одинадцятою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою і другою статті 121-3, частинами першою, другою, третьою, четвертою, шостою і сьомою статті 122, частиною першою статті 123, статтями 124-1, 125, частинами першою, другою і четвертою статті 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128 - 129, частиною першою статті 132-1, частинами третьою, шостою, восьмою, дев`ятою, десятою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140, частинами шостою, сьомою і восьмою статті 152-1 КУпАП.

З відеозапису, який вівся під час патрулювання з машини наряду поліції, наявного в матеріалах справи, вбачається, що на перехресті проспекту Шевченка з вулицею Шевченка в м. Звенигородка автомобіль позивача рухається на зустріч патрульному автомобілю поліцейських у напрямку - прямо. На 16 хв.28.00 - вмикається зелений миготливий сигнал світлофору; на 16.28.03 - вмикається жовтий миготливий; на 16.28.06 - червоний, при цьому автомобіль ОСОБА_1 продовжує рух прямо та на 16.28.07 пересікає перехрестя, після чого, порівнявшись із автомобілем поліцейських, останні різко розвертаються у напрямку, в якому рухається ОСОБА_1 , рухаючись позаду її автомобіля.

О 16.28.25 на відеозаписі під час руху чітко вбачається відсутність освітлення номерного знаку на автомобілі ОСОБА_1 .

Коли автомобіль зупинився, працівник поліції підійшов до позивача, яка знаходилася за кермом, не здійснювала жодних активних дій, щоб відстебнути ремінь пасивної безпеки, поліцейський представився та повідомив ОСОБА_1 , що ведеться відеофіксація.

Інспектор запитав звідки рухалась позивач, на що остання відповіла, що: «З 3 школи». На запитання працівника поліції: «Чи бачила остання червоне світло, коли рухалась?», вона відповіла, що: «Завершувала маневр».

Однак із відеозапису з відеореєстратора чітко вбачається, що ОСОБА_1 пересікала перехрестя на червоний сигнал світлофора, при цьому жодних інших маневрів остання не здійснювала, а рухалася весь час у напрямку прямо, чим спростовуються доводи позивача про те, що на червоний сигнал світлофору ОСОБА_1 закінчувала розпочатий маневр.

Крім того, з відео вбачається, що під час складання постанови про накладення адміністративного стягнення працівник поліції повідомив ОСОБА_1 про те, що остання під час руху транспортним засобом не користувалася ременем безпеки. Позивач не заперечувала факт порушення нею ПДР України.

Встановлені обставини свідчать про наявність в діянні ОСОБА_1 ознак та складу адміністративних правопорушень, зазначених в постанові серії ЕНА № 3673832 від 16.12.2024.

В той час, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог. Сама незгода позивача щодо притягнення її до адміністративної відповідальності не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення від адміністративної відповідальності.

Щодо твердження позивача, про те, що правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121-3 КУпАП, має бути вчинене умисно, колегія суддів зазначає наступне.

Диспозиція частини 1 статті 121-3 КУпАП, передбачає адміністративну відповідальність водіїв транспортних засобів, зокрема, за керування транспортним засобом з номерним знаком, що неосвітлений у темну пору доби.

Системний аналіз положень ч. 1 ст. 121-3 КУпАП, дає можливість стверджувати, що вина у даному адміністративному правопорушенні може бути виражена як у формі умислу, так і у формі необережності.

Окрім того, аналіз ч. 1 ст. 121-3 КУпАП, свідчить про те, що керування транспортним засобом з неосвітленим номерним знаком становить самостійний склад правопорушення. Тобто для притягнення особи за вищевказане адміністративне правопорушення необхідно встановити лише той факт, що номерний знак на автомобілі є неосвітленим.

Саме вказівка законодавця у статті 121-3 КУпАП, на заборону керування транспортним засобом з неосвітленим номерним знаком, свідчить про відсутність потреби у встановленні можливості чи неможливості чітко визначити символи такого номерного знаку з відстані 20 м як обов`язкової умови притягнення до адміністративної відповідальності за таке правопорушення.

Окрім того, слід зазначити, що на відеозаписі, що був наданий відповідачем, як додатком до відзиву, чітко вбачається, що задній номерний знак на автомобілі, яким керувала ОСОБА_1 є неосвітленим. Відеозапис з автомобільного реєстратора чітко дає можливість побачити даний факт, оскільки працівники поліції їхали за автомобілем ОСОБА_1 та як при русі, так і під час зупинки тз позивача видно, що задній номерний знак неосвітлений (час відеозапису 16:28:41).

Правила дорожнього руху покладають обов`язок щодо перевірки стану транспортного засобу саме на водія, а тому порушення п.2.9 в ПДР створює склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 121 3 КУпАП. Окрім того, коли працівники поліції вказали позивачу, що задній номерний знак автомобіля не освітлюється, то жодних заперечень ОСОБА_1 не висловила.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, встановлені обставини справи свідчать про наявність в діянні ОСОБА_1 ознак та складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 122, ч. 5 ст. 121, ч. 1 ст. 121-3 КУпАП.

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та апеляційної скарги ОСОБА_1 , позаяк підстави для скасування оскаржуваної постанови - відсутні.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов`язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 71 КАС України розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову, що відповідає правій позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 14.03.2018 у справі № 760/2846/17 та від 14.02.2018 по справі № 536/583/17.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем на дотримання вимог ч. 2 ст. 77 КАС України доведено правомірність винесення оскаржуваної постанови, адже її зміст відображає склад адміністративного правопорушення.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення дотримано норми матеріального права, що стало підставою для правильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.

Керуючись статтями 229, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 25 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Суддя Сорочко Є.О.

Суддя Чаку Є.В.