Постанова від 29.05.2025 по справі 340/1519/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2025 року

м. Київ

справа № 340/1519/24

адміністративне провадження № К/990/44031/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Гімона М.М., Васильєвої І.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року (суддя Науменко В.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року (головуючий суддя Юрко І.В., судді: Білак С.В., Чабаненко С.В.) у справі №340/1519/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідросенд» до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гідросенд» звернулося до суду з позовом до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення «В-4» №112832000402 від 27 грудня 2023 року, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 2687921 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідачем безпідставно віднесено господарські операції з ПП «Світловодська мануфактура», ТОВ «АПЦ-ГРУП» та ТОВ «ОЛАМ ПЛЮС» до нереальних, тим самим зменшено розмір від`ємного значення ПДВ, незважаючи на те, що перевіряючим надано усі первинні бухгалтерські документи, що підтверджують фактичне здійснення таких господарських операцій.

Кіровоградський окружний адміністративний суд рішенням від 15 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення №112832000402 від 27 грудня 2023 року. Здійснив розподіл судових витрат.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили наступні обставини.

Посадовими особами ГУ ДПС у Кіровоградській області у період з 21 листопада 2023 року по 04 грудня 2023 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань законності декларування від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн, по декларації з податку на додану вартість за вересень 2023 року з урахуванням уточнюючих розрахунків, за наслідками якої 11 грудня 2023 року складено акт №1180/32-00-04-02-01-06/34996776.

Висновками акту перевірки встановлено порушення позивачем:

- абз. «а» п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 ПК України, що призвело до завищення суми податкового кредиту з ПДВ за вересень 2023 року на 2687921 грн;

- п.200.1, абз. «в» п.200.4 ст.200 ПК України, внаслідок чого завищено від`ємне значення з ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у розмірі 2687921 грн;

- п.89 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України в частині порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних та в Єдиному реєстрі податкових накладних із загальним обсягом постачання (без ПДВ) в розмірі 22164397,73 грн за податковими накладними, складеними на операції, що оподатковуються за нульовою ставкою (вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту).

На підставі акту перевірки податковим органом 27 грудня 2023 року винесені податкові повідомлення-рішення:

- №112832000402, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 2687921 грн;

- №112732000402, яким за порушення граничних строків реєстрації в ЄРПН податкових накладних застосовано штраф у розмірі 1738,06 грн.

Позивач, не погодившись з податковим повідомленням-рішенням №112832000402 на суму 2687921 грн, оскаржив таке рішення до суду.

Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що контролюючий орган не довів та не надав належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів позивача трудові ресурси та матеріально-технічне забезпечення були недостатніми для проведення господарських операцій, як і не надав доказів протиправної поведінки контрагентів та обізнаності платника податків щодо такої поведінки і злагодженості дій між ними.

Здійснюючи висновок про задоволення позову, суди зазначили, що посилання відповідача на нереальність придбання позивачем товару не є доведеним, оскільки відповідач не спростовує того, що придбаний товар був фактично використаний у господарській діяльності позивача, не наводить доказів, що можливо контрагенти позивача мали залишки товару, не надає доказів розбіжностей в первинній документації з прямими контрагентами позивача, не доводить неможливість зберігання товару тривалий час, що виключило б вірогідність придбання товару в більш ранні періоди, ніж ті які перевірялися.

Не погодившись із судовими рішеннями, Східне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове про відмову в позові.

Скаржник зазначає, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, пп.16.1.5 п.16.1 ст.16, ст. 191, п.44.1, п.44.2 ст.44, пп.54.3.2 п.54.3 ст.54, п.58.1 ст.58, ст. ст. 71, 72, 73, 74, п.86.7 ст. 86, пп. «а» п.198.1, абз.1-3 п.198.2, абз.1, 2 п.198.3 ст. 198, п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу України.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач доводить, що позивачем не підтверджено правомірність формування даних податкового обліку за оспорюваними господарськими операціями з огляду на порушення контрагентами позивача податкової дисципліни, відсутність у них необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності, що свідчить про відсутність реального вчинення господарських операцій.

Верховний Суд ухвалою від 22 листопада 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків з метою перевірки доводів щодо неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені у статті 198 Податкового кодексу України.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналізуючи наведені норми права, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 7 липня 2022 року у справі №160/3364/19, сформувала загальні підходи, які повинні застосовуватися судами при вирішенні питання щодо наявності/відсутності підстав у платника податку для отримання певної податкової вигоди (формування витрат, що визначаються при визначенні об`єкта оподаткування, податкового кредиту тощо) за результатами здійснення певних господарських операцій.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами (пункт 63 Постанови).

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції (пункт 64 Постанови).

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними (пункт 65 Постанови).

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (пункт 66 Постанови).

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (пункт 67 Постанови).

Колегія суддів погоджується з таким висновком, не вбачає підстав для відступу від нього та зазначає, що згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду та з огляду на положення статті 90 КАС України обставини підлягають встановленню адміністративними судами під час розгляду відповідних спорів по суті на підставі всіх належних і допустимих доказів, причому жоден з доказів не має наперед установленої сили, у тому числі будь-які дані, отримані в межах кримінальних проваджень. Ці дані підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, в силу офіційності з`ясування обставин справи, а також якщо платник податків обґрунтовано заперечує достовірність відповідних даних.

Суди попередніх інстанцій, досліджуючи реальність здійснення господарських операцій позивача з ПП «Світловодська мануфактура» встановили, що між ТОВ «Гідросенд» та ПП «Світловодська мануфактура» укладено договори №4 від 06 грудня 2018 року, №10 від 01 квітня 2019 року щодо придбання позивачем фартухів, футболок, мішків, відповідно до умов яких позивачем придбано у ПП «Світловодська мануфактура» у квітні 2023 року фартухи у кількості 251 шт., мішки технологічні у кількості 341 шт., футболки «Поло» у кількості 10 шт., загальною вартістю 141672 грн, у тому числі ПДВ 23612 грн; у вересні 2023 року - фартухи у кількості 92 шт., загальною вартістю 32568 грн, у тому числі ПДВ 5428 грн.

На підтвердження здійснення господарських операцій позивачем надано наступні документи: видаткові накладні, платіжні інструкції, бухгалтерські довідки, податкові накладні, квитанції про реєстрацію податкових накладних, картки рахунку 6435, рахунки на оплату.

Щодо покликання відповідача на відсутність документів щодо транспортування вказаного товару, а також відсутність паспортів якості на такий товар, суд апеляційної інстанції їх відхилив, зазначивши, що транспортні документи не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі-продажу чи поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а отже відсутність у позивача товарно-транспортних накладних або неповне їх заповнення не може бути самостійним доказом нездійснення господарських операцій, проведених з контрагентами, натомість факт передання товару та здійснення послуг, підтверджується іншими документами, які наявні в матеріалах справи.

Щодо паспортів якості на фартухи, мішки технологічні та футболки, апеляційний суд зазначив, що відповідачем не доведено того, що вказана продукція потребувала отримання контрагентом сертифіката якості та необхідність наявності такого сертифіката у позивача за відсутності проблем з товаром або повернення коштів. Крім того, апеляційний суд зазначає, що сертифікати якості не є первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік та формується податкова звітність платника податку, тобто, документи на товар не пов`язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, а зазвичай такі документи вкладені у товар (упаковуються разом з товаром), то під час видачі придбаного товару у виробництво такий товар разом із документами в упакованому вигляді передаються у відповідні цеха за їх вимогою для використання за призначенням. Тому не надання їх під час перевірки ніяким чином не підтвердить та не спростує реальність господарської операції.

Щодо покликання відповідача на недостатню кількість працівників та основних засобів для забезпечення технологічного процесу з виробництва поставленого позивачу товару, апеляційний суд вказав на наявний договір оренди №2 від 03 грудня 2018 року між ПП «Світловодська мануфактура» та ПП «Віктор і К», згідно якого ПП «Світловодська мануфактура» передано в оренду технологічного обладнання за адресою Кіровоградська обл. м.Світловодськ, смт. Власівка, вул.Молодіжна, 53-а, а також акт приймання-передачі такого обладнання (а.с.30-34, 38-39 т.3).

Також надано договір позики №1 від 14 листопада 2018 року, згідно якого гр. ОСОБА_1 передав ПП «Світловодська мануфактура» у безоплатне користування частину комплексу будівель та споруд за адресою Кіровоградська обл., м.Світловодськ, смт.Власівка, вул.Молодіжна, 53-а, площа об`єкту 170 кв.м. Вказане підтверджується повідомленням про об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність Форми №20-ОПП (а.с.35-37, 96-97 т.3).

Також суд апеляційної інстанції встановив, що ПП «Світловодська мануфактура» закуповувало тканину та фурнітуру для виготовлення фартухів, футболок, мішків у ТОВ «ДВЄ», ТОВ «А-Текс», ТОВ «Спецтекстиль», ПП Фірма «Філтекс ЛТД», ПП «Віктор і К», на підтвердження чого позивачем надано до матеріалів справи: видаткові накладні, накладні, акти надання послуг (а.с.41-46 т.3).

У штаті ПП «Світловодська мануфактура» знаходиться 7 осіб, п`ятеро з яких є швачки, що підтверджується відомостями про нарахування заробітної плати застрахованим особам Додаток 1 (7 осіб); відомості про суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку на доходи фізичних осіб та військового збору Додаток 4 ДФ; податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (а.с.41-95 т.3). У зв`язку з цим, апеляційний суд відхилив доводи відповідача про недостатню кількість працівників (5 осіб) та основних засобів для забезпечення виготовлення фартухів у кількості 251 шт., мішків технологічних у кількості 341 шт., футболок «Поло» у кількості 10 шт.

Дослідженню судами підлягав договір поставки №18092302 від 18 вересня 2023 року щодо придбання позивачем насіння соняшника, укладеного між позивачем та ТОВ «АПЦ ГРУП», відповідно до умов якого позивачем придбано у ТОВ «АПЦ ГРУП» у вересні 2023 року насіння соняшника у кількості 78,616 т, загальною вартістю 780332,50 грн, у тому числі ПДВ 95830,31 грн.

На підтвердження здійснення господарських операцій позивачем надано видаткові накладні, товаро-транспортні накладні, картки рахунку 631, податкові накладні, платіжні інструкції, рахунки на оплату, книги відвантажувань на вантажі, що ввозяться і вивозяться через автомобільні ваги ТОВ «Гідросенд».

Крім того, позивачем на підтвердження господарської діяльності ТОВ «АПЦ ГРУП» надано наступні документи: довідку ТОВ «АПЦ ГРУП» про наявність 81 земельної ділянки сільськогосподарського призначення для вирощування с/г культур; договір №ТО-001/2023 від 12 квітня 2023 року оренди рухомого майна з екіпажем (трактор, сівалка, борона); акти приймання-передачі рухомого майна; договір на транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів; заявки до договору, акти здачі-приймання робіт (надання послуг); податкові накладні; звіти про посівні площі с/г культур.

Апеляційний суд зазначив, що будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Також, дослідженню судами підлягали відносини позивача із ТОВ «ОЛАМ ПЛЮС».

Між ТОВ «Гідросенд» та ТОВ «ОЛАМ ПЛЮС» укладено договори №02092207/П від 02 вересня 2022 року, №11092336/П від 11 вересня 2023 року щодо придбання позивачем насіння соняшника, відповідно до умов яких позивачем придбано у ТОВ «ОЛАМ ПЛЮС» у квітні 2023 року соняшник у кількості 453,676 т загальною вартістю 6941319,10 грн, у тому числі ПДВ 852442,69 грн, у вересні 2023 року соняшник у кількості 1323,826 т загальною вартістю 14094026,39 грн, у тому числі ПДВ 1730845,35 грн.

На підтвердження здійснення господарських операцій позивачем надані видаткові накладні, товаро-транспортні накладні, картки рахунку 631, податкові накладні, рахунки-фактури, платіжні інструкції, книги відвантажувань на вантажі, що ввозяться і вивозяться через автомобільні ваги ТОВ «Гідросенд».

На підтвердження здійснення господарських операцій з ТОВ «ОЛАМ ПЛЮС» позивачем також надані наступні документи: договір перевезення вантажу №21011 від 04 січня 2021 року; договори поставки №1-2022 від 08 липня 2022 року, №07/07-2022 від 07 липня 2022 року, №6 від 05 вересня 2023 року, №7 від 08 вересня 2023 року, №5 від 20 вересня 2023 року, №6 від 28 вересня 2023 року; видаткові накладні; накладні.

Доводячи відсутність реального характеру господарської операції позивача з його контрагентом ТОВ «ОЛАМ ПЛЮС», податковий орган за змістом Акта перевірки посилався на аналіз податкової звітності ТОВ «ОЛАМ ПЛЮС» та даних ЄРПН, який на думку податкового органу свідчить про невідповідність обсягів придбання та постачання соняшника у спірному періоді.

Відхиляючи такі доводи відповідача, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки будь-яких зустрічних перевірок саме контрагента позивача податковими органами не проводилось, податкові накладні вказаного контрагента за спірний період зареєстровані в ЄРПН у встановлений законом строк без будь-яких зауважень.

Спростовуючи висновки контролюючого органу щодо відсутності документального підтвердження господарських операцій у спірний період між ТОВ «ОЛАМ ПЛЮС» та перевізником, зазначеним у ТТН ТОВ «Агрофірма «ТЕРРА», а також відсутності у ТОВ «Агрофірма «ТЕРРА» зареєстрованих транспортних засобів, вказаних у таких ТТН, що, на переконання відповідача, свідчить про неможливість транспортування обумовленої кількості соняшника позивачу, апеляційний суд звернув увагу, що зазначені відповідачем ТТН стосуються господарських операцій між ТОВ «ОЛАМ ПЛЮС» (контрагент позивача) та ТОВ «Агрофірма «ТЕРРА (контрагент контрагента) та не стосуються договору поставки між ТОВ «Гідросенд» та ТОВ «ОЛАМ ПЛЮС».

На переконання колегії суддів, суди попередніх інстанцій правомірно відхилили доводи відповідача про нереальність господарських операцій позивача та його контрагентів з огляду лише на податкову інформацію щодо його контрагентів (відсутність достатніх трудових ресурсів, відсутність основних засобів, необхідних складських приміщень; дослідження ланцюга постачання), оскільки відомості, наявні в інформаційно-аналітичних базах як відносно контрагентів позивача, так і за ланцюгами постачання ТМЦ (виконання робіт, надання послуг), носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган.

Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини. Суд визнає безпідставними посилання податкового органу на висновки Верховного Суду, які, на думку скаржника, не враховані судами при вирішенні цієї справи, оскільки рішення в зазначених справах ухвалені за інших фактичних обставин, з урахуванням певного об`єму доказів, їх достатності, належності і допустимості.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відтак, доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судами було порушено норми матеріального права.

Решта аргументів скаржника у призмі підстав касаційного оскарження зводяться до незгоди із правовою оцінкою наданим позивачем доказам, однак, такі доводи відповідно до статті 341 КАС України виходять за межі касаційного перегляду.

Згідно із статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Статтею 132 КАС України визначено види судових витрат. Так, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з частинами першою - третьою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Частиною сьомою статті 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 КАС України).

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката застосуванню підлягає частина п`ята статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Вирішуючи заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу, судом апеляційної інстанції установлено, що позивачем було подано для підтвердження понесених витрат на оплату правничої допомоги такі документи: договір про надання правничої допомоги від 15 лютого 2024 року з додатком №1 від 15 лютого 2024 року, якими визначено, що надані послуги складаються з підготовки та подання позовної заяви до Кіровоградського окружного адміністративного суду та участі у судових засіданнях, розмір гонорару складає 12000 грн; акт виконаних робіт та рахунок на вказану суму (а.с.205, 206, 209, 210 т.4). Згідно акту виконаних робіт, адвокатом надано наступні послуги: ознайомлення з актом перевірки, витрачений час 1 година, вартість 700 грн; ознайомлення з первинними бухгалтерськими та іншими документами, їх аналіз, збір додаткових доказів, витрачений час 6 годин, вартість 4200 грн; складання позовної заяви і формування додатків, витрачений час не зазначено, вартість 3100 грн; участь у судовому розгляді справи в суді першої інстанції, витрачений час 1 судове засідання, вартість 4000 грн. Всього вартість послуг 12000 грн.

Апеляційний суд встановив, що позов підписаний директором ТОВ «Гідросенд» та не містить будь-яких посилань на складання його представником позивача. Відтак, відсутнє підтвердження, що адміністративний позов складений та подавався представником позивача, а тому зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу як вказаний позивачем в заяві про стягнення витрати на правничу допомогу, так і визначений судом першої інстанції, апеляційний суд вважає неспівмірним із часом, витраченим на виконання відповідних робіт адвокатом, та вважає обґрунтованою суму такої допомоги в розмірі 2000 грн.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що співмірною є сума 2000 грн для відшкодування витрат на правничу допомогу.

При вирішенні заяви позивача апеляційним судом було перевірено співмірність розміру витрат на оплату послуг адвокатів із складністю справи та наданих адвокатами послуг, обсягом цих послуг, а також ціною позову, як цього вимагає частина п`ята статті 134 КАС України.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення, а рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року у справі №340/1519/24 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко М.М. Гімон І.А. Васильєва