Постанова від 20.05.2025 по справі 925/346/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2025 р. Справа№ 925/346/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Скрипки І.М.

секретар судового засідання: Романенко К.О.,

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 20.05.2025,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Черкаської області

від 20.05.2021 (повний текст складено 10.06.2021)

у справі № 925/346/21 (суддя Грачов В.М.)

за позовом Керівника Уманської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Управління освіти та гуманітарної політики Уманської міської ради, Уманського міжшкільного навчально-виробничого комбінату

до Уманської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1

про визнання незаконним та скасування рішення в частині припинення права постійного користування земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

У березні 2021 року керівник Уманської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Відділу освіти Уманської міської ради (далі - Відділ освіти, правонаступником якого є Управління освіти та гуманітарної політики Уманської міської ради (далі - Управління освіти, позивач-1), Уманського МНВК звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Уманської міськради, в якому просив суд визнати незаконним і скасувати підпункт 2 пункту 4 рішення Уманської міськради від 31.05.2019 № 3.60-62/7 «Про розгляд звернень фізичних та юридичних осіб з питань надання в оренду та поновлення (продовження) терміну користування земельними ділянками» (далі - рішення від 31.05.2019 № 3.60-62/7) в частині припинення права постійного користування Уманському МНВК на земельну ділянку площею 0,1105 га, кадастровий номер 7110800000:02:001:0501, розташовану за адресою: вул. Небесної Сотні, 27, м. Умань, Черкаська область .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказане рішення прийняте з порушенням вимог статті 141 Земельного кодексу України, статті 80 Закону України «Про освіту», статті 27 Закону України «Про позашкільну освіту» та права позивача-2 щодо постійного користування земельною ділянкою.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 20.05.2021 у справі № 925/346/21 позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано незаконним та скасовано рішення Уманської міської ради від 31.05.2019 року № 3.60-62/7 "Про розгляд звернень фізичних та юридичних осіб з питань надання в оренду та поновлення терміну користування земельними ділянками" в частині п.п. 2 п. 4 щодо припинення права постійного користування Уманському дошкільному навчально-виробничому комбінату на земельну ділянку площею 0,1105 га, кадастровий номер 7110800000:02:001:0501, розташовану за адресою: вул. Небесної Сотні, 27, м. Умань, Черкаської області .

Присуджено до стягнення з Уманської міської ради на користь Черкаської обласної прокуратури 1 135 грн судових витрат; повернуто Черкаській обласній прокуратурі з Державного бюджету України 1 135 грн судових витрат у виді судового збору, сплаченого за платіжним дорученням № 207 від 01.03.2021.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 20.05.2021 у справі №925/346/21 та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог, мотивуючи свої вимоги порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи

В обґрунтування доводів апеляційної скарги третя особа зазначає, що на сьогодні єдиним законним власником земельної ділянки площею 0,1105 га, кадастровий номер 7110800000:02:001:0501 та нерухомості розташованій на цій ділянці є ОСОБА_1 . Відновлення права постійного користування за позивачем значно звужує та порушує право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку та нерухоме майно, що розташоване на ній.

З огляду на порушення прав та інтересів власника земельної ділянки, на думку скаржника, судом безпідставно прийнято визнання позову відповідачем.

Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги прокурором подано відзив, у якому останній просить у задоволенні вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити, рішення Господарського суду Черкаської області від 20.05.2021 у справі № 925/346/21 залишити без змін, наголошуючи на тому, що в апеляційній скарзі не міститься жодного обґрунтування для відмови у задоволенні позовних вимог.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Господарського суду Черкаської області від 20.05.2021 у справі №925/346/21 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Позов керівника Уманської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Уманського міжшкільного навчально-виробничого комбінату до Уманської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування рішення в частині припинення права постійного користування земельною ділянкою, пред`явлених в інтересах держави в особі Уманського міжшкільного навчально-виробничого комбінату, залишено без розгляду.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.10.2022 у справі № 925/346/21 касаційну скаргу заступника керівника Черкаської обласної прокуратури задоволено, постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2021 у справі № 925/346/21 скасовано повністю, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Приймаючи постанову, суд касаційної інстанції вказав про передчасність висновків суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову та залишення позову керівника Уманської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Уманського МНВК без розгляду, з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) зазначила, що якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (залишення позову без розгляду).

Разом з тим у резолютивній частині постанови суд апеляційної інстанції ухвалив залишити без розгляду позов керівника Уманської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Уманського МНВК до Уманської міськради лише в частині вимог, пред`явлених в інтересах держави в особі Уманського МНВК.

При цьому апеляційний господарський суд також постановив прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відтак, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з доводами прокурора, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні позову з огляду на висновки про відсутність доказів про неналежне виконання повноважень щодо захисту державних інтересів у спірних правовідносинах Управлінням освіти.

Крім того, за висновками Верховного Суду суд апеляційної інстанції:

- не дослідив, чи є Уманський МНВК суб`єктом, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави;

- не надав оцінки доводам прокурора, наведеним у позовній заяві та відзиві на апеляційну скаргу, про те, що земельна ділянка площею 0,1105 га, кадастровий помер 7110800000:02:001:0501, є складовою об`єкта освіти, а саме позивача-2 - Уманського МНВК.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.10.2022 справу № 925/346/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Тищенко А.І., судді: Михальська Ю.Б., Скрипка І.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Черкаської області від 20.05.2021 у справі № 925/346/21; справу призначено до розгляду на 22.11.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 розгляд справи відкладено на 13.12.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 зупинено апеляційне провадження у справі №925/346/21 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №925/1225/20. Зобов`язано учасників справи повідомити Північний апеляційний господарський суд про результати розгляду справи №925/1225/20, надати відповідні процесуальні документи.

03.04.2025 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів суду (підсистема «Електронний суд») від Уманської окружної прокуратури надійшло клопотання про поновлення провадження у справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.04.2025 поновлено апеляційне провадження у справі №925/346/21; справу №925/346/21 призначено до розгляду.

Явка представників у судове засідання

Представники позивачів, відповідача та третьої особи в судове засідання 20.05.2025 не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Представники сторін про причини неявки суд не повідомили, водночас, 19.05.2025 від третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи ( його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(«Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

З огляду на викладене, оскільки неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін та третьої особи.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, Уманською міською радою народних депутатів Черкаської області видано Уманському МНВК державний акт на право постійного користування землею серії ЧР 23-167 від 03.04.1998, згідно з яким надано у постійне користування 0,2965 га землі на вул. Радянській (перейменована на вул. Небесної Сотні), 27, для трудової підготовки учнів загальноосвітніх шкіл відповідно до рішення виконкому Уманської міської ради народних депутатів від 12.02.1998 № 52. Державний акт зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 118.

25.05.2017 рішенням виконавчого комітету Уманської міськради затверджено статут Уманського МНВК, який погоджено Відділом освіти.

Відповідно до розділу 4 статуту управління комбінатом здійснюється Уманською міськрадою, уповноваженим органом, Відділом освіти.

У розділі 5 статуту визначено, що до матеріально-технічної бази Уманського МНВК належать будівлі, споруди, земля, комунікації, обладнання, транспортні засоби, інші матеріальні цінності. Вилучення основних оборотних коштів та іншого майна Уманського МНВК проводиться лише у випадках, передбачених чинним законодавством, рішенням Уманської міськради. Уманський МНВК відповідно до чинного законодавства користується землею, іншими природними ресурсами і несе відповідальність за дотримання вимог та норм з їх охорони. Для забезпечення навчально-виховного процесу матеріально-технічна база Уманського МНВК складається із навчальних кабінетів, майстерень, лабораторій.

Згідно з пунктом 9 розділу 1 статуту головною метою комбінату є забезпечення реалізації права громадян на здійснення профільного навчання, здійснення професійної підготовки школярів та слухачів з числа незайнятої частини молоді з обраної професії (спеціальності), зокрема водіїв транспортних засобів категорій «В», «С».

11.09.2018 позивач-2 звернувся до Уманської міськради із заявою (клопотанням) № 2987, в якій просив надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 0,2965 га, що надана в постійне користування для будівництва та обслуговування закладів освіти, розташованої за адресою: вул. Небесної сотні, 27, м. Умань, Черкаська область, у зв`язку з відчуженням майна.

Рішенням Уманської міськради від 08.10.2018 № 2.8-54/7 «Про розгляд звернень фізичних та юридичних осіб з питань регулювання земельних відносин» надано дозвіл Уманському МНВК на складання технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 0,2965 га за адресою: вул. Небесної сотні, 27, яка перебуває в його постійному користуванні для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти.

27.02.2019 Уманською міськрадою прийнято рішення № 6.63-59/7 «Про розгляд звернень фізичних та юридичних осіб з питань надання в оренду та поновлення (продовження) терміну користування земельними ділянками», згідно з пунктами 3, 4 якого затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки загальною площею 0,2965 га на земельні ділянки площею: 0,1505 га (кадастровий номер 7110800000:02:001:0503), 0,1105 га (кадастровий помер 7110800000:02:001:0501) та 0,0355 га (кадастровий номер 7110800000:02:001:0502) для будівництва і обслуговування будівель закладів освіти за адресою: вул. Небесної сотні, 27, Уманському МНВК за рахунок земель комунальної власності Уманської міськради, які перебували в його постійному користуванні, та віднесені до категорії земель житлової та громадської забудови; надано в постійне користування Уманському МНВК вказані земельні ділянки площами 0,1505 га, 0,1105 га, 0,0355 га для будівництва і обслуговування будівель закладів освіти за адресою вул. Небесної сотні, 27, за рахунок земель комунальної власності Уманської міськради, які перебували в їхньому постійному користуванні та віднесені до категорії земель житлової та громадської забудови; припинено Уманському МНВК право користування земельною ділянкою площею 0,2965 га, кадастровий помер 71100800000:02:001:0492, за адресою вул. Небесної сотні, 27, у зв`язку з поділом земельної ділянки.

24.04.2019 директор Уманського МНВК Березюка С.О. звернувся до Уманської міськради із заявою (клопотанням) № 1940, в якій просив припинити право постійного користування земельною ділянкою площею 0,1105 га для будівництва і обслуговування будівель закладів освіти, розташованою за адресою: вул. Небесної сотні, 27, м. Умань, у зв`язку з переходом права власності на майно.

Рішенням від 31.05.2019 № 3.60-62/7, зокрема згідно з підпунктом 2 пункту 4 вирішено припинити право постійного користування Уманському МНВК на земельну ділянку, яка надана в постійне користування для будівництва і обслуговування закладів освіти площею 0,1105 га, (кадастровий номер 7110800000:02:001:0501) за адресою: вул Небесної Сотні, 27, на підставі його звернення, у зв`язку з переходом права власності на майно до ОСОБА_1. Зобов`язано Уманський МНВК здійснити дії щодо реєстрації припинення права користування земельною ділянкою.

Звертаючись з даним позовом до суду прокурор посилається на те, що вказане рішення прийняте з порушенням вимог статті 141 Земельного кодексу України, статті 80 Закону України «Про освіту», статті 27 Закону України «Про позашкільну освіту» та права позивача-2 щодо постійного користування земельною ділянкою.

З матеріалів справи вбачається, що 23.12.2020 рішенням Уманської міської ради № 8-5/8 «Про оптимізацію виконавчих органів Уманської міської ради» вирішено створити виконавчий орган Уманської міської ради із статусом юридичної особи публічного права: управління освіти та гуманітарної політики Уманської міської ради шляхом злиття відділу освіти Уманської міської ради (код ЄДРПОУ 02147121) та відділу культури Уманської міської ради (код ЄДРПОУ 02231465), припинивши повноваження останніх. Визначено управління освіти та гуманітарної політики Уманської міської ради правонаступником майна, прав та обов`язків відділу освіти Уманської міської ради та відділу культури Уманської міської ради, яке з 01.04.2021 року зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців.

Враховуючи, що позивачем-1 у даній справі є відділ освіти Уманської міської ради, повноваження якого з 01.04.2021 припинено, Управління освіти та гуманітарної політики Уманської міської ради є правонаступником Відділу освіти Уманської міської ради та належним позивачем-1 у даній справі.

Таким чином, предметом спору у справі, що розглядається, є вимога прокурора і позивачів до відповідача про скасування п.п. 2 п. 4 рішення відповідача - Уманської міської ради №3.60-62/7 від 31.05.2019 в частині припинення права постійного користування Уманському міжшкільному навчально-виробничому комбінату на земельну ділянку площею 0,1105 га, кадастровий номер 7110800000:02:001:0501, розташовану за адресою: вул. Небесної Сотні, 27, м. Умань, Черкаська обл.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані заперечення, заслухавши пояснення прокурора, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру", якою визначено, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої).

Згідно з частиною 3, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

В кожному конкретному випадку прокурор чи його заступник самостійно визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 дійшла висновку, що прокурор може представляти інтереси держави у суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу (частини третя, четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України, частина третя статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Як вказує прокурор, прийняття Уманською міською радою рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою, яка охоплює територію Уманського МНВК, порушує право останнього на користування землею, зменшує матеріально-технічну базу навчального закладу та перешкоджає здійсненню профільного навчального процесу.

Суперечності, які виникають у зв`язку із реалізацією органами, установами державної влади та місцевого самоврядування повноважень у сфері охорони дитинства щодо дотримання, забезпечення та захисту прав дитини зачіпають інтереси держави, порушення інтересів держави в цій сфері є порушенням загальнодержавних інтересів, що у відповідності до ст. 131-1 Конституції України покладає на прокурора обов`язок представництва в суді.

Згідно з положеннями статті 24 Закону України «Про освіту» система управління закладами освіти визначається законом та установчими документами. Управління закладом освіти в межах повноважень, визначених законами та установчими документами цього закладу, здійснюють: засновник (засновники); керівник закладу освіти; колегіальний орган управління закладу освіти; колегіальний орган громадського самоврядування; інші органи, передбачені спеціальними законами та/або установчими документами закладу освіти.

Пунктом 8 розділу 1 Положення про відділ освіти Уманської міської ради, затвердженого рішенням Уманської міської ради № 6.18-22/7 від 23.12.2016, (далі - Положення) передбачено, що міські загальноосвітні заклади, дошкільні навчальні заклади, позашкільні навчальні заклади, міжшкільний навчально-виробничий комбінат, професійно-технічні заклади підзвітні та підконтрольні відділу освіти Уманської міської ради.

Пунктом 1 розділу 2 вказаного Положення визначено, що основними завданнями відділу освіти, зокрема є реалізація державної політики в галузі освіти з урахуванням особливостей соціально-культурного середовища району; створення умов для здобуття позашкільної освіти; контроль за дотримання законодавства в галузі освіти навчальними закладами усіх типів і форм власності, розташованими на території міста; організація фінансового забезпечення та зміцнення матеріальної бази навчальних закладів.

Відповідно до покладених завдань та делегованих повноважень відділ освіти виконує такі функції: організовує формування мережі та здійснює керівництво позашкільними навчальними закладами міста - забезпечує оперативний контроль за збереженням існуючої мережі навчальних закладів, сприяє їх навчально-методичному, фінансовому та матеріально-технічному оснащенню (розділ 3 Положення).

Відповідно до розділу 4 Статуту Уманського МНВК управління комбінатом здійснюється Уманською міською радою, уповноваженим органом, відділом освіти Уманської міської ради.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань органом управління Уманського міжшкільного навчально-виробничого комбінату є відділ освіти Уманської міської ради.

Враховуючи викладене, Управління освіти та гуманітарної політики Уманської міської ради, який є правонаступником відділ освіти Уманської міської ради, є органом управління вказаним позашкільним навчальним закладом та на нього покладено повноваження по захисту від порушення майнових прав навчально-виробничого комбінату та його матеріально-технічної бази.

З огляду на викладене, Управління освіти та гуманітарної політики Уманської міської ради, який є правонаступником відділ освіти Уманської міської ради, є органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.

За вказаних обставин, Уманською місцевою прокуратурою обґрунтовано визначено позивачами, оскільки оспорюваним рішенням Уманської міської ради порушено право закладу освіти, який перебуває в їх управлінні, та Уманський міжшкільний навчально-виробничий комбінат, оскільки порушено право на постійне користування земельною ділянкою площею 0,1105 га з кадастровим номером 7110800000:02:001:0501.

Обґрунтовуючи підстави для звернення з даним позовом до суду, прокурор посилається на те, що бездіяльність Управління освіти та гуманітарної політики Уманської міської ради до суду з позовом про оскарження припинення Уманському міжшкільному навчально-виробничому комбінату право постійного користування земельною ділянкою площею 0,1105 га, кадастровий номер 7110800000:02:001:0501, а невжиття органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, заходів щодо повернення коштів до бюджету такому суспільному інтересу не відповідає, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Відповідно до частин третьої - п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Поряд з цим, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

З матеріалів справи вбачається, що 23.02.2021 та 03.03.2021 керівник Уманської місцевої прокуратури звертався із запитами №№ 34-339 вих-21, 34-382 вих -21 до Відділу освіти Уманської міської ради, Уманського міжшкільного навчально-виробничого комбінату щодо вжиття заходів на оскарження припинення Уманському міжшкільному навчально-виробничому комбінату право постійного користування земельною ділянкою площею 0,1105 га, кадастровий номер 7110800000:02:001:0501, у зв`язку з тим, що вказана земельна ділянка освітнього призначення вибула з порушенням вимог законодавства із посиланням на відповідні документи та намірів судового розгляду спору.

Позивач-1 та позивач-2 у листах № 01-07/208 від 25.05.2.2021, № 01-07/237 від 04.03.2021, № 7 від 03.03.2021 за запити керівника Уманської місцевої прокуратури повідомили, що до суду з позовними вимогами щодо скасування рішення Уманської міської ради від 31.05.2019 № 3.60-62/7 щодо припинення права користування Уманському міжшкільному навчально-виробничому комбінату на земельну ділянку площею 0,1105 га, кадастровий номер 7110800000:02:001:0501, за адресою: вул. Небесної Сотні, 27, м. Умань, Черкаська обл., не звертались. Відділ освіти Уманської міської ради вказав про неотримання спірного рішення Уманської міської ради, окрім того витяг технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки станом на 20.01.2021 містить інформацію щодо цільної земельної ділянки площею 0,2965 га.

Представництво інтересів держави в суді є конституційною функцією органів прокуратури, а подача позову - єдиним можливим заходом реагування, направленим на реальне поновлення порушених прав та інтересів держави.

За вказаних обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав, передбачених частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" для представництва прокурором інтересів держави в суді в даній справі в особі позивачів.

Так, відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19) та багатьох інших.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Із статті 6 Конвенції вбачається, що доступ до правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому ефективним слід розуміти спосіб, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Отже, суд першочергово перевіряє, чи були порушені права позивача, яким способом вони мають бути поновлені і чи є відповідні позовні вимоги у справі.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, визнанням недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 140, 143, 144 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України, що здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування; територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи управляють майном, що є в територіальній власності, вирішують інші питання, віднесені законом до їх компетенції; вирішуючи питання місцевого значення, органи місцевого самоврядування в межах визначених законом повноважень приймають рішення. які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) передбачено, що:

- сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (ст. 25);

- виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск (п. 3 ч. 1. ст. 26 );

- виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень (п. 15 ч. 1. ст. 26);

- виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення (п. 31 ч. 1 ст. 26);

- рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (ч. 1 ст. 59);

- територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (ч. 1, 2, 5 ст. 60).

Статтею 92 Земельного кодексу України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до пункту ґ) частини 2 статті 92 Земельного кодексу України права постійною користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають заклади освіти незалежно від форми власності.

Згідно зі статтею 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; г) споруджувати жилі будинки, виробничі і а інші будівлі і споруди.

Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Підставами припинення права користування земельною ділянкою, згідно вимог статті 141 Земельного кодексу України, є:

а)добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б)вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в)припинення діяльності релігійних організацій, державних чи

комунальних підприємств, установ та організацій;

г)використання земельної ділянки способами, які суперечать

екологічним вимогам;

г)використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д)систематична несплата земельного податку або орендної плати;

є) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до статті 142 Земельного кодексу України передбачено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Положеннями статті 4 Закону України «Про позашкільну освіту» визначено, що позашкільна освіта є складовою системи безперервної освіти і спрямована на розвиток здібностей та обдарувань вихованців, учнів і слухачів, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.

До структури позашкільної освіти, зокрема, входять інші заклади освіти як центри позашкільної освіти, до числа яких належать: заклади загальної середньої освіти незалежно від підпорядкування, типів і форм власності, в тому числі школи соціальної реабілітації, міжшкільні навчально-виробничі комбінати, заклади професійної (професійно-технічної) та фахової перед вищої (стаття 5 Закону України «Про позашкільну освіту»).

Відповідно до частини 1, пункту 3 частини 3 статті 27 Закону України «Про позашкільну освіту» заклад позашкільної освіти володіє, користується і розпоряджається майном, земельною ділянкою відповідно до законодавства України.

Для здійснення навчально-виховної роботи закладам позашкільної освіти надаються в користування або в оренду спортивні об`єкти, культурні, оздоровчі та інші заклади безоплатно або на пільгових умовах. Порядок надання зазначених об`єктів у користування або в оренду визначається відповідними місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства України.

Основні фонди, земельні ділянки та інше майно закладу позашкільної освіти не підлягають вилученню, не можуть бути джерелом погашення податкового боргу.

Відповідно до частин 1-3 статті 80 Закону України «Про освіту» до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством.

Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

Порядок, умови та форми набуття закладами освіти прав на землю визначаються Земельним кодексом України.

Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають вилученню, крім випадків, встановлених законом.

З огляду на викладені обставини справи та наведені норми законодавства вбачається, що позивач-2 на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ЧР 23-167 від 03.04.1998 отримав у постійне користування 0,2965 га землі по вул. Радянській (Небесної Сотні), 27 для трудової підготовки учнів загально-освітніх шкіл. В подальшому, за заявою позивач-2 № 2987 від 11.09.2018 та на підставі рішення Уманської міської ради від 08.10.2018 року №2.8-54/7 надано дозвіл Уманському міжшкільному навчально-виробничому комбінату на складання технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 0,2965 га та рішенням Уманської міської ради від 27.02.2019 № 6.63-59/7 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки загальною площею 0.2965 га на площі: 0,1505 га (кадастровий номер 7110800000:02:001:0503), 0,1105 га (кадастровий помер 7110800000:02:001:0501) та 0,0355га (кадастровий номер 7110800000:02:001:0502), надано в постійне користування Уманському міжшкільному навчально-виробничому комбінату вказані земельні ділянки площами 0,1505 га, 0,1105 га, 0,0355 га для будівництва і обслуговування будівель закладів освіти за рахунок земель комунальної власності Уманської міської ради, які перебували в їхньому постійному користуванні га віднесені до категорії земель житлової та громадської забудови, тому відповідно припинено Уманському міжшкільному навчально-виробничому комбінату право користування земельною ділянкою площею 0,2965 га, кадастровий помер 71100800000:02:001:0492.

У разі поділу земельної ділянки змінюються межі, площа та кадастровий номер цієї земельної ділянки, проте обсяг прав попереднього землекористувача, набутий на таку земельну ділянку у встановленому законом порядку на підставі Державного акта на право постійного користування землею, не змінюється (постанова Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 904/6059/19).

Як встановлено вище, на підставі заяви позивача-2 № 1940 від 24.04.2019 відповідачем прийнято спірне рішення №3.60-62/7 від 31.05.2019 в частині п.п. 2 п. 4 щодо припинення права постійного користування Уманському міжшкільному навчально-виробничому комбінату на земельну ділянку площею 0,1105 га, кадастровий номер 7110800000:02:001:0501, за адресою: вул. Небесної Сотні, 27, м. Умань, Черкаська обл.

Разом з тим, позивач-2 є комунальним закладом, підзвітним та підконтрольним Уманській міській раді, виконавчому комітету Уманської міської ради, відділу освіти Уманської міської ради, головною метою якого є забезпечення реалізації права громадян на здійснення профільною навчання, здійснення професійної підготовки школярів та слухачів з числа незайнятої частини молоді з обраної професії (спеціальності), зокрема водії транспортних засобів категорій «В», «С» тобто є навчальним закладом структури позашкільної освіти.

Об`єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти (судом враховано постанову Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 року у справі № 906/164/17).

Земельна ділянка площею 0,1105 га, кадастровий помер 7110800000:02:001:0501 є складовою об`єкту освіти, а саме позивача-2 - Уманського міжшкільного навчально-виробничого комбінату для будівництва і обслуговування будівель закладів освіти за рахунок земель комунальної власності Уманської міської ради. Припинення права користування вказаною земельною ділянкою в даному випадку у зв`язку з набуттям права власності на неї іншою особою не може вважатись правомірною підставою, передбаченою статтею 141 Земельного кодексу України.

Частиною 1 статті 80 Закону України «Про освіту», пунктом 3 частини 3 статті 27 Закону України «Про позашкільну освіту» визначено, що до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Основні фонди, земельні ділянки та інше майно закладу позашкільної освіти не підлягають вилученню, не можуть бути джерелом погашення податкового боргу, однак без урахування вищевказаних норм позивач-2 просив Уманську міську раду припинити право користування земельною ділянкою площею 0,11105 га, а відповідач погодив в частині п.п. 2 п. 4 спірного рішення припинення права постійного користування Уманському міжшкільному навчально-виробничому комбінату на земельну ділянку площею 0,1105 га, кадастровий номер 7110800000:02:001:0501, однак вказана земельна ділянка має використовуватись виключно в освітніх цілях та не може бути вилучена для інших потреб.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням прав володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Водночас, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Критерій законності означає, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право особи на мирне володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Легітимною метою такого втручання може бути здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Разом з тим, як встановлено вище, земельна ділянка площею 0,1105 га, кадастровий помер 7110800000:02:001:0501 є складовою об`єкту освіти, при цьому припинення права користування вказаною земельною ділянкою в даному випадку у зв`язку з набуттям права власності на неї іншою особою не може вважатись правомірною підставою, передбаченою статтею 141 Земельного кодексу України.

За таких обставин, позов прокурора по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

З огляду на викладене, як правильно виснував суд першої інстанції, оспорюване рішення Уманської міської ради №3.60-62/7 від 31.05.2019 в частині п.п. 2 п. 4 щодо припинення права постійного користування Уманському міжшкільному навчально-виробничому комбінату на земельну ділянку площею 0,1105 га, кадастровий номер 7110800000:02:001:0501, за адресою: вул. Небесної Сотні, 27, м. Умань, Черкаська обл. було прийнято в порушення вимог статей 13, 14, 19, 140, 143,144 Конституції України, статей 92, 95, 125 141, 142, 152 Земельного кодексу України, ст. 80 Закону України «Про освіту», статті 27 Закону України Про позашкільну освіту», тому підлягає визнанню незаконним та скасуванню у вказаній частині.

Крім того, відповідно до частин 4, 5 статті 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.04.2021 відповідач в особі міського голови подав суду на паперових носіях, 20.05.2021 засобами електронного зв`язку заяви (вх. № 7112/21, № 8131/21 а.с. 72, 85), в яких визнав позовні вимоги керівника Уманської місцевої прокуратури, просив їх задовольнити повністю та провести розгляд справи без участі їх представника.

З поданої відповідачем заяви вбачається, що вона відповідає вимогам статті 191 Господарського процесуального кодексу України, заяву підписано уповноваженою особою.

Розглянувши подану Уманською міською радою заяву, колегія суддів вважає, що визнання відповідачем позову не суперечить чинному законодавству України та не порушує права і охоронювані законом інтереси інших сторін та не встановлено обставин, які б не допускали прийняття такої заяви.

З огляду на встановлені обставини справи та викладені норми законодавства, судом першої інстанції обґрунтованого прийнято визнання позову відповідачем.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позову.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Черкаської області від 20.05.2021 у справі № 925/346/21 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на апелянта.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Черкаської області від 20.05.2021 у справі № 925/346/21 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Черкаської області від 20.05.2021 у справі № 925/346/21 залишити без змін.

Матеріали справи №925/346/21 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 28.05.2025.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

І.М. Скрипка