Постанова

від 20.05.2025 по справі 911/2634/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2025 р. Справа № 911/2634/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Сітайло Л.Г.

Андрієнка В.В.

секретар Місюк О.П.

за участю

представників: прокуратури - Гущесова О.В.;

позивача - Матіюк Д.В.;

відповідача - Воробйова І.В., Руденко Г.Б.

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Забір?я» та Заступника керівника Київської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Київської області від 09.10.2024 (повне рішення складене 12.12.2024)

у справі №911/2634/23 (суддя - Бацуца В.М.)

за позовом Керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Забір`я»

про скасування державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, витребування об`єктів нерухомого майна з чужого незаконного володіння.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року керівник Фастівської окружної прокуратури Київської області звернувся з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Забір?я» про (з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 02.11.2023):

- скасування державної реєстрації права власності на гідротехнічні споруди, а саме: гідроспоруду №1, гідроспоруду №2, гідроспоруду №3, гідроспоруду №4, гідроспоруду №5, гідроспоруду №6, дамбу №7, кормову площадку №8, гідроспоруду №14, гідроспоруду №15, гідроспоруду №16, гідроспоруду №17, гідроспоруду №18, гідроспоруду №19, гідроспоруду №20, гідроспоруду №21, гідроспоруду №22, гідроспоруду №23, гідроспоруду №24, гідроспоруду №25, гідроспоруду №26, гідроспоруду №27, гідроспоруду №28, гідроспоруду №29, кормову площадку №30, гідроспоруду №31, гідроспоруду №32, гідроспоруду №33, гідроспоруду №34, гідроспоруду №35, гідроспоруду №36, гідроспоруду №37, кормову площадку №74, кормову площадку №91, дамбу №92, дамбу №93, дамбу №94, дамбу №95, дамбу №96, дамбу №97, дамбу №98, дамбу №99, дамбу №100, гідроспоруду №101, гідроспоруду №102, гідроспоруду №103, гідроспоруду №104, гідроспоруду №105, гідроспоруду №106, гідроспоруду №107, гідроспоруду №108, гідроспоруду №109, гідроспоруду №110, гідроспоруду №111, гідроспоруду №112 та гідроспоруду №113 у складі об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 1621447632224, яким зареєстровано право приватної власності відповідача на майновий комплекс по вул. Озерна 1 в с. Забір?я Фастівського району Київської області;

- витребування на користь держави в особі Фонду державного майна України з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Забір`я» вищевказаних гідротехнічних споруд.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставними володінням та користуванням відповідачем вищевказаним нерухомим майном, що належить державі в особі позивача на праві власності та незаконно вибуло із його володіння, та безпідставним набуттям у власність і реєстрацією за відповідачем права власності на спірні об`єкти нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.09.2023 відкрито провадження у справі №911/2634/23, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Рішенням Господарського суду Київської області від 09.10.2024 (повне рішення складене 12.12.2024) у справі №911/2634/23 позов керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України задоволено частково, скасовано державну реєстрацію права власності на гідротехнічні споруди, а саме: гідроспоруда №1, гідроспоруда №2, гідроспоруда №3, гідроспоруда №4, гідроспоруда №5, гідроспоруда №6, дамба №7, кормова площадка №8, гідроспоруда №14, гідроспоруда №15, гідроспоруда №16, гідроспоруда №17, гідроспоруда №18, гідроспоруда №19, гідроспоруда №20, гідроспоруда №21, гідроспоруда №22, гідроспоруда №23, гідроспоруда №24, гідроспоруда №25, гідроспоруда №26, гідроспоруда №27, гідроспоруда №28, гідроспоруда №29, кормова площадка №30, гідроспоруда № 31, гідроспоруда № 32, гідроспоруда № 33, гідроспоруда № 34, гідроспоруда №35, гідроспоруда №36, гідроспоруда №37, кормова площадка №74, кормова площадка №91, дамба №92, дамба №93, дамба №94, дамба №95, дамба №96, дамба №97, дамба №98, дамба №99, дамба №100, гідроспоруда №101, гідроспоруда №102, гідроспоруда №103, гідроспоруда №104, гідроспоруда №105, гідроспоруда №106, гідроспоруда №107, гідроспоруда №108, гідроспоруда №109, гідроспоруда №110, гідроспоруда №111, гідроспоруда №112, гідроспоруда №113 у складі об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 1621447632224, яким зареєстровано право приватної власності Приватного акціонерного товариства «Забір?я» (ідентифікаційний код 00476665) на майновий комплекс по вул. Озерна, 1, в с. Забір?я Фастівського району Київської області. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Забір?я» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволеної позовної вимоги та в цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Також відповідач просить змінити мотивувальну частину рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про витребування майна з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не з`ясував обставини, що мають значення для справи.

Відповідач стверджує, що у переліку нерухомого майна, що передається у власність Відкритого акціонерного товариства «Забір?я» згідно з наказом №5-25-7/27 від 02.06.1998, під найменуванням «став» мались на увазі рибогосподарські технологічні водойми, до складу яких входять гідротехнічні споруди, що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами.

Ще одним аргументом відповідача є те, що спірні гідротехнічні споруди були складовою цілісного майнового комплексу Державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Забір?я» та, відповідно, були об`єктом приватизації.

Не погоджуючись з рішенням суду, заступник керівника Київської обласної прокуратури також подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про витребування майна та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга прокурора мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалене за умов неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Прокурор вказує на те, що оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про витребування спірних об`єктів на користь держави ухвалене за умов неправильного застосування приписів Цивільного кодексу України, оскільки скасування державної реєстрації права власності разом з вимогою про витребування спірних об`єктів є ефективним способом захисту порушеного права власності.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколу передачі апеляційної скарги раніше визначеному складу суду Північного апеляційного господарського суду від 07.01.2025 апеляційні скарги у справі №911/2634/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Сітайло Л.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання про відкриття/відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення апеляційних скарг без руху у справі №911/2634/23 до надходження її матеріалів до Північного апеляційного господарського суду.

22.01.2025 Господарський суд Київської області скерував матеріали справи №911/2634/23 до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 скаржникам поновлено строк на апеляційне оскарження, зупинено дію рішення, відкрито апеляційне провадження у справі №911/2634/23, об`єднано апеляційні скарги в одне провадження, призначено до розгляду на 18.03.2025, а також встановлено учасникам справи строк на подання відзивів.

До суду 13.02.2025 від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому прокурор просить залишити її без задоволення, а рішення в оскаржуваній частині - без змін.

03.03.2025 від Фонду державного майна України надійшли відзиви на апеляційні скарги, у яких позивач просить задовольнити апеляційну скаргу прокуратури та залишити без задоволення апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Забір`я».

Відповідач, у свою чергу, у встановлений процесуальний строк не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу прокурора, що відповідно до ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У призначене засідання суду 18.03.2025 з`явилися представники усіх учасників справи та надали пояснення по суті апеляційних скарг. У зв`язку з необхідністю додаткового з`ясування обставин справи у судовому засіданні оголошено перерву до 08.04.2025.

07.04.2025 прокурором подано додаткові пояснення у справі.

За результатами судового засідання 08.04.2025 судом оголошено перерву до 20.05.2025.

19.05.2025 представником відповідача подано додаткові пояснення у справі.

У засідання суду 20.05.2025 з`явилися представники усіх учасників. Судом продовжено розгляд апеляційних скарг зі стадії дослідження доказів та заслухано виступи представників у судових дебатах.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Зі встановлених місцевим господарським судом обставин даної справи вбачається, що 13.05.1997 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області було прийнято рішення №2/22-ВП щодо приватизації Державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Забір?я».

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області №5-25-7/27 від 02.06.1998 Державне виробниче сільськогосподарське рибоводне підприємство «Забір?я» було перетворено у Відкрите акціонерне товариство «Забір?я» та затверджено статут товариства.

02.12.2003 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області та Відкритим акціонерним товариством «Забір?я» було підписано Акт прийому-передачі державного майна у власність ВАТ «Забір?я», за яким було передано майно загальною вартістю 1303232,00 грн.

Відповідно до переліку нерухомого майна, що передається у власність Відкритого акціонерного товариства «Забір?я» згідно з наказом №5-25-7/27 від 02.06.1998, товариству було передано, зокрема: став нагульний №1 (Б), що розташований в с. Бобриця Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став нагульний №2 (Б), що розташований в с. Бобриця Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став нагульний №3, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став нагульний №4, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став нагульний №5, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став нагульний №7, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став вирощувальний №1, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став вирощувальний №2, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став вирощувальний №3, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став вирощувальний №4, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став вирощувальний №5, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став вирощувальний №6, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став вирощувальний №7, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став вирощувальний (зимувальний) №1-7, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.

26.03.2009 та 11.06.2009 Комунальним підприємством «БТІ Києво-Святошинської районної ради Київської області» на підставі наказу №5-25-7/27 від 02.06.1998 за реєстраційними номерами 26858715 та 27513012 відповідно проведена державна реєстрація права власності Відкритого акціонерного товариства «Забір?я» на вказане майно.

В подальшому Відкрите акціонерне товариство «Забір?я» було перейменовано на Публічне акціонерне товариство «Забір?я».

Як вбачається з матеріалів справи, у листопаді 2012 року заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області та Публічного акціонерного товариства «Забір`я» про:

- визнання недійсним та скасування наказу №5-25-7/27 від 02.06.1998 в частині передачі товариству наступних водних об`єктів: став нагульний №1 (Б), що розташований в с. Бобриця Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став нагульний №2 (Б), що розташований в с. Бобриця Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став нагульний №3, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став нагульний №4, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став нагульний №5, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став нагульний №7, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став вирощувальний №1, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став вирощувальний №2, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став вирощувальний №3, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став вирощувальний №4, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став вирощувальний №5, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став вирощувальний №6, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став вирощувальний №7, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став вирощувальний (зимувальний) №1-7, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.;

- витребування з незаконного володіння Публічного акціонерного товариства «Забір`я» на користь держави в особі Фонду державного майна України вказаних об`єктів та визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на них.

Позовні вимоги прокурора були обґрунтовані тим, що в порушення ст. 6 Водного кодексу України Публічному акціонерному товариству «Забір`я» було передано у власність водні об`єкти, які є водними ресурсами у розумінні ст. 1 Водного кодексу України, що належать до виключної власності народу України і можуть надаватися тільки у користування. Оскаржуваний наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області не відповідає вимогам ст. 6 Водного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) та ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств".

Рішенням Господарського суду Київської області від 14.01.2013 у справі №12/116-12/21 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Водночас, постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2013, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 06.08.2013, рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2013 у справі №12/116-12/21 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено в повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2014 постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 у справі №12/116-12/21 скасовано за нововиявленими обставинами та застосовано строк позовної давності до позовних вимог прокурора, рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2013 у справі №12/116-12/21 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.03.2015 у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Забір`я» про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 у справі №12/116-12/21 відмовлено, постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2014 скасовано, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 залишено в силі.

Також ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2016, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2016, відмовлено Публічному акціонерному товариству «Забір?я» в задоволенні заяви про перегляд постанови Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 у справі №12/116-12/21 за нововиявленими обставинами.

Отже, постанова Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 є остаточним судовим рішення у справі №12/116-12/21.

В подальшому 08.08.2018 приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В. на підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області №5-25-7/27 від 02.06.1998 та технічного паспорту №11 від 20.06.2018, виготовленого ФОП Нестеренко О.М., було проведено державну реєстрацію права власності за Приватним акціонерним товариством «Забір?я» на нерухоме майно за реєстраційним номером 1621447632224 - майновий комплекс зі складовими частинами згідно з переліком, у тому числі, спірними об?єктами нерухомого майна, що знаходиться за адресою: вул. Озерна, 1, с. Забір?я, Києво-Святошинський район (на даний час - Фастівський район), Київська область, що підтверджується інформацією №330948915 від 02.05.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо суб?єкта.

Відповідач у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Забір`я» є правонаступником усіх прав та обов?язків Приватного акціонерного товариства «Забір?я», що підтверджується витягом №562085651491 від 14.08.2023 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор посилався на безпідставне володіння та користування відповідачем вищевказаним нерухомим майном, що належить державі в особі позивача на праві власності та незаконно вибуло із його володіння, та безпідставне набуття у власність і реєстрацією за відповідачем права власності на спірні об`єкти нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначив, що спірні об?єкти нерухомого майна (гідротехнічні споруди та інші об?єкти) були приватизовані відповідачем та увійшли до статутного капіталу господарського товариства, створеного в процесі приватизації на базі підприємства рибного господарства. Окрім того, на переконання відповідача, Фонд державного майна України не був органом управління гідротехнічними спорудами, включаючи ставкові рибоводні споруди та інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів господарських товариства, а балансоутримувачем такого державного майна було Державне підприємство «Укрриба».

Окрім цього, Товариство з обмеженою відповідальністю «Забір`я» також просило суд відмовити прокурору у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Місцевий господарський суд, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов наступних висновків:

- спірні об?єкти нерухомого майна у складі майнового комплексу не були окремо визначеними об?єктами нерухомого майна та не були окремими об?єктами приватизації, а також ніколи до 08.08.2018 як окремі самостійні індивідуально визначені об?єкти нерухомого майна, не реєструвалися, а гідротехнічні споруди згідно з відповідними паспортами рибних господарств були і є складовими частинами відповідних водних об?єктів та господарств;

- наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області №5-25-7/27 від 02.06.1998 в частині передачі спірних об`єктів у складі ставків відповідачу визнаний недійсним у судовому порядку;

- відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достатніх доказів, що підтверджували б виникнення права власності у нього на спірні об?єкти нерухомого майна (гідротехнічні споруди та інші об?єкти) у складі майнового комплексу, що знаходиться за адресою: вул. Озерна, 1, с. Забір?я, Києво-Святошинський район (на даний час - Фастівський район), Київська область, і станом на момент реєстрації права власності за відповідачем на спірні об?єкти нерухомого майна його власником була і є держава в особі Фонду державного майна України;

- відсутні правові підстави для державної реєстрації за відповідачем права власності на спірні об?єкти нерухомого майна, чим було порушено речові права власника такого майна, яке не підлягає реєстрації, а саме держави в особі Фонду державного майна України, у зв`язку із чим таке право власності на вказане нерухоме майно підлягає захисту у судовому порядку шляхом скасування державної реєстрації права власності на об?єкти нерухомого майна і такий спосіб захисту є адекватним, достатнім та ефективним в даному випадку та призведе відновлення становища, яке існувало до порушення;

- вимога прокурора про витребування спірних об?єктів нерухомого майна з чужого незаконного володіння не є необхідною та ефективною у спірних відносинах та, як наслідок, призведе до реєстрації за позивачем права власності (державної) на спірні об?єкти нерухомого майна, які не підлягали та не підлягають реєстрації як окремі самостійні індивідуально визначені об?єкти нерухомого майна, а є складовими частинами відповідних водних об?єктів та господарств;

- прокурор та позивач довідались про факт реєстрації за відповідачем права власності на спірні об?єкти нерухомого майна лише після проведення такої державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (08.08.2018), а тому, з урахуванням п. п. 12 та 19 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, загальна позовна давність за вимогою про скасування державної реєстрації права власності на спірні об?єкти нерухомого майна не спливла.

З наведеними висновками Господарського суду Київської області у їх сукупності погоджується і колегія суддів та вважає за необхідне зазначити наступне.

Як було зазначено вище, прокурором заявлено вимогу про витребування на користь держави в особі Фонду державного майна України з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Забір`я» гідротехнічних споруд, що розташовані за адресою Київська область, Фастівський район, с. Забір?я, вул. Озерна, 1, у складі об?єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 1621447632224, яким зареєстровано право приватної власності на майновий комплекс.

Згідно зі ст. 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ст. 328 ЦК України).

Київський апеляційний господарський суд, вирішуючи спір у справі №12/116-12/21, у своїй постанові від 01.04.2013 встановив та вказав на наступні обставини.

Відповідно до ст. 1 Водного кодексу України (далі - ВК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, водний об`єкт - це сформований природою або створений штучно об`єкт ландшафту чи геологічна структура, де зосереджуються води (річка, озеро, море, водосховище, канал, водоносний горизонт).

Ставок - це штучно створена водойма місткістю не більше 1 млн кубічних метрів.

Водойма - це безстічний або із сповільненим стоком поверхневий водний об`єкт.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 3 ВК України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти.

Відповідно до ст. 6 ВК України води (водні об`єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування.

Тому майно (стави), передане на підставі наказу №5-25-7/27 від 02.06.1998 у власність Товариству з обмеженою відповідальністю «Забір`я», є водними об`єктами, тобто об`єктами власності народу України, які в силу закону можуть надаватися тільки у користування.

Відповідно до ст. ст. 1 та 5 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України. Приватизації не підлягають об`єкти, що мають загальнодержавне значення. До об`єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення. Загальнодержавне значення мають, зокрема, надра, корисні копалини загальнодержавного значення, водні ресурси та інші природні ресурси, які є об`єктами права власності Українського народу.

Тобто, на законодавчому рівні було чітко визначено, які саме об`єкти підлягають приватизації, а які ні.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 30 Земельного кодексу України в редакції Закону України №3179-XII від 05.05.1993 при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених ст. 67 цього кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Згідно з чинними на час приватизації Державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Забір?я» ДБН А.3.1-3-94 «Управління, організація і технологія. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів», затвердженими наказом Держкоммістобудування України №48 від 05.10.1994, споруда - об`ємна, площинна або лінійна наземна, надземна чи підземна будівельна система, яка складається з несучих та в окремих випадках з огороджувальних конструкцій і призначена до виконання виробничих процесів різних видів, зберігання матеріалів, виробів, устаткування, для тимчасового перебування людей, пересування людей та вантажів тощо.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд (ДК 018-2000), затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України №507 від 17.08.2000, споруди - це будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.

Будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів. До будівель відносяться: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, для медичних закладів та закладів освіти та т. ін.

Інженерні споруди - це об`ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та т. ін.

Як наслідок, за висновками колегії суддів, викладеними у постанові від 01.04.2013 у справі №12/116-12/21, спірні стави не можуть вважатися будівлями або спорудами, з внесенням яких до Переліку нерухомого майна, переданого у власність Відкритого акціонерного товариства «Забір`я» на підставі наказу №5-25-7/27 від 02.06.1998, відбувся перехід права постійного користування до товариства на зайняті земельні ділянки згідно зі ст. 30 Земельного кодексу України.

Окрім того, в п. 1.5 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002 (чинного на момент реєстрації права власності на нерухоме майно), державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на споруди (інженерні, гідротехнічні тощо) - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій.

У відповідності до наказу Державного комітету України у справах містобудування і архітектури №252 від 19.12.1995 гідротехнічні споруди являють собою споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи; водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тонелі, канали, труби, лотки; регуляційні споруди, накопичувачі промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.

Згідно з наказами Міністерства транспорту України №906 від 20.11.2003 та №251 від 29.03.2004 гідротехнічна споруда - це споруда для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливанням вод.

У відповідності до п. п. «а» та «г» ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» приватизації не підлягають об`єкти, що мають загальнодержавне значення. Загальнодержавне значення, зокрема, мають водні ресурси та гідротехнічні захисні споруди.

Стави, як штучні водойми, належать до водного фонду України, є водними об`єктами та виключно власністю народу України і можуть надаватися тільки у користування.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 6 ВК України до відання Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів у галузі регулювання водних відносин на їх території належить розпорядження водними об`єктами місцевого значення.

В процесі розгляду справи апеляційним судом було встановлено, що стави, передані у власність товариству на підставі наказу №5-25-7/27 від 02.06.1998, є штучними водними об`єктами місцевого значення, тому розпорядження цими об`єктами не належало до компетенції державних органів приватизації.

Наказом Фонду державного майна України №1450 від 22.07.1998 було затверджено Порядок підтвердження права власності на нерухоме майно (далі - Порядок).

В п. 1.2 Порядку передбачено, що його метою є впорядкування обліку нерухомого майна, що приватизоване в складі цілісного майнового комплексу шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом, викупу державного майна, зданого в оренду, переданого державними органами приватизації до статутного фонду відкритого акціонерного товариства, перетвореного з державного підприємства або створеного у процесі приватизації.

Згідно з п. п. 2.1 та 2.2 Порядку невід`ємною частиною рішення про створення відкритого акціонерного товариства (про перетворення державного підприємства у відкрите акціонерне товариство) в процесі приватизації є акт передачі нерухомого майна до статутного фонду відкритого акціонерного товариства (додаток №1). На вимогу відкритого акціонерного товариства, створеного у процесі приватизації (перетвореного з державного підприємства), або осіб, які відповідно до законодавства України є правонаступниками відкритого акціонерного товариства, до набуття чинності цим Порядком, державний орган приватизації видає Перелік нерухомого майна, переданого у власність відкритому акціонерному товариству (додаток №2).

Перелік нерухомого майна, переданого у власність товариству згідно з наказом №5/25-7/27 від 02.06.1998, оформлений відповідно до вищезгаданого Порядку, про що свідчить напис у верхньому правому куті переліку, а саме (мовою оригіналу): «Додаток №2 до Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 22.07.1998 р. №1450».

Отже, перелік переданого у власність товариству майна не міг бути складений по формі, встановленій Порядком, за півтора місяці до затвердження цього Порядку.

За результатами перегляду справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що наказ №5-25-7/27 від 02.06.1998 «Про перетворення державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Забір`я» у відкрите акціонерне товариство» та перелік нерухомого майна, що передається у власність Відкритому акціонерному товариству «Забір`я», яким товариству було передано у власність водні об`єкти на території Київської області, були прийняті з порушенням ст. ст. 13 та 19 Конституції України, ст. ст. 5 та 7 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств», а також ст. 6 ВК України. Товариство набуло право власності на вказані водні об`єкти в порушення вимог законодавства, чинного на дату видачі наказу №5/25-7/27 від 02.06.1998 та складання переліку нерухомого майна, що передається у власність Відкритому акціонерному товариству «Забір`я».

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 24.05.2018 у справі №922/2391/16 та 30.08.2022 у справі №904/1427/21).

Відповідно до висновків щодо застосування ст. 75 ГПК України, викладених у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №914/554/19, преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності. Також преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Важливим видається те, що обставини, встановлені у першій справі, що є преюдиціальною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи. Оскільки предмет доказування спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певний факт до предмета доказування, є питанням права, а не факту. Питання факту це питання про те, чи була наявна/відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (предмет доказування). Юридична ж кваліфікація фактичних обставин здійснюється через співвіднесення певної обставини з певними юридичними нормами. Отже, юридичний факт - передбачена нормами права конкретна життєва обставина (дія, подія), котра є підставою для настання певних юридичних наслідків. Життєвий факт набуває ознак юридичного внаслідок юридичної кваліфікації, правозастосування. Таким чином, юридичний (правовий) факт - це той же самий життєвий факт, але в контексті наявності його правової регламентації.

З огляду на положення процесуального закону та з урахуванням висновків Верховного Суду щодо застосування ч. 4 ст. 75 ГПК України, апеляційний суд вказує на те, що обставини, встановлені у постанові Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 у справі №12/116-12/21, залишеній без змін постановою Вищого господарського суду України від 06.08.2013, є преюдиціальними по відношенню до даної справи, оскільки судом досліджувалися ці ж самі правовідносини між учасниками справи, а досліджувані та встановлені обставини у справі №12/116-12/21 з приводу того, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Забір`я» набуло право власності на водні об`єкти в порушення вимог законодавства, чинного на дату видачі наказу №5/25-7/27 від 02.06.1998 та складання переліку нерухомого майна, належать до предмета доказування у справі, що переглядається.

Отже, постанова Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 у справі №12/116-12/21 не може бути поставлена під сумнів, а інші рішення, у тому числі, і у даній справі, не можуть їй суперечити.

Також судом першої інстанції встановлено, що згідно з листом Міністерства юстиції України №22828/19057-33-24/8.4.1 від 27.05.2021 у відповідності до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Закону України «Про меліорацію земель», Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів №1141 від 26.10.2011, гідротехнічні споруди не є самостійними об?єктами цивільно-правових відносин та не наділені технічними характеристиками, інформація про які підлягає обов?язковому внесенню до Державного реєстру прав на нерухоме майно.

Як вбачається з матеріалів приватизаційної справи Державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Забір?я», зокрема: Переліку нерухомого майна приватизованого ВАТ «Забір?я» станом на 01.06.1997, наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області «Про затвердження акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Забір?я» №5/70-ВП від 08.08.1997, акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу Державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Забір?я», наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області «Про затвердження плану приватизації державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Забір?я» №5-25-6/24 від 01.06.1998, наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області «Про перетворення державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Забір?я» у відкрите акціонерне товариство» №5-25-7/27 від 02.06.1998, Переліку нерухомого майна, що передається у власність відкритому акціонерному товариству «Забір?я», та інших документів, спірні об?єкти нерухомого майна (гідротехнічні споруди та інші об?єкти) не були окремо визначеними об?єктами нерухомого майна та не були окремими об?єктами приватизації.

Крім того, як вбачається з матеріалів реєстраційної справи на майновий комплекс, що розташований по вул. Озерна, 1, с. Забір?я, Києво-Святошинський район, Київська область, та згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, спірні об?єкти нерухомого майна ніколи до 08.08.2018 як окремі самостійні індивідуально визначені об?єкти нерухомого майна, не реєструвались, а гідротехнічні споруди згідно з відповідними паспортами рибних господарств були і є складовими частинами відповідних водних об?єктів та господарств.

Як наслідок, суд першої інстанції правомірно відхилив заперечення відповідача з приводу того, що гідротехнічні споруди та інші об?єкти були приватизовані відповідачем та увійшли до статутного капіталу господарського товариства, створеного в процесі приватизації на базі підприємства рибного господарства.

Відповідно до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц дійшла наступних висновків.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, 02.07.2019 у справі №48/340, 22.10.2019 у справі №923/876/16 та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 та 16.02.2021 у справі №910/2861/18.

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, 22.06.2021 у справі №200/606/18 та інших.

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

Окрім цього, згідно висновків щодо застосування норм права, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.

Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Отже, ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна. Виходячи з цього, в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності слід відмовити.

Частинами 1, 2 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо:

1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього закону;

2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою;

3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим законом;

4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;

5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;

6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно;

7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;

8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав;

9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;

10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;

11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав;

12) заявника, який звернувся із заявою про державну реєстрацію прав, що матиме наслідком відчуження майна, внесено до Єдиного реєстру боржників.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

Державний реєстратор, до якого з метою вчинення правочину щодо відчуження у будь-який спосіб майна звернувся заявник, внесений на день звернення до Єдиного реєстру боржників, зобов`язаний в день звернення заявника повідомити зазначений в Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця про звернення заявника із зазначенням майна щодо відчуження якого звернувся заявник.

Частиною 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі:

1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката;

2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів;

5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката;

6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката;

7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;

8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року;

9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;

10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди;

11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно;

12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації;

13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;

14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Згідно з п. 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком.

Відповідно до п. п. 48 та 49 Порядку для державної реєстрації права власності у зв`язку з передачею майна у власність юридичної особи як внесок (внесення майна до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду), вступні, членські та цільові внески членів кооперативу тощо) подаються:

1) документ, що посвідчує право власності особи на майно, що передається у власність юридичної особи (крім випадку, коли право власності на таке майно вже зареєстровано в Державному реєстрі прав);

2) акт приймання-передачі майна або інший документ, що підтверджує факт передачі такого майна.

Справжність підписів на акті приймання-передачі майна або іншому документі, що підтверджує факт передачі такого майна, засвідчується відповідно до Закону України «Про нотаріат»;

3) рішення органу або особи, уповноважених установчими документами юридичної особи або законом (у разі, коли передача майна здійснюється іншою юридичною особою);

4) письмова згода всіх співвласників (у разі, коли передача здійснюється щодо майна, що перебуває у спільній власності).

Для державної реєстрації права власності у зв`язку з передачею у власність фізичним та юридичним особам майна у результаті припинення (ліквідації чи реорганізації) юридичної особи або виділу з неї нової юридичної особи подаються:

1) документ, що посвідчує право власності юридичної особи на майно, що передається у власність фізичним та юридичним особам (крім випадку, коли право власності на таке майно вже зареєстровано в Державному реєстрі прав);

2) ліквідаційний баланс, затверджений засновниками (учасниками) юридичної особи або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи, та письмова заява таких осіб, яким передано нерухоме майно юридичної особи, що припиняється, про розподіл між ними такого майна або рішення відповідного органу про подальше використання зазначеного майна (у разі ліквідації юридичної особи);

3) передавальний акт, затверджений засновниками (учасниками) юридичної особи або органом, який прийняв рішення про злиття, приєднання або перетворення юридичної особи (у разі злиття, приєднання або перетворення юридичної особи);

4) розподільний баланс, затверджений засновниками (учасниками) юридичної особи або органом, який прийняв рішення про поділ юридичної особи або виділ з неї нової юридичної особи (у разі поділу юридичної особи або виділу з неї нової юридичної особи).

Як було зазначено вище, 08.08.2018 суб?єктом державної реєстрації прав - приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В. на підставі наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області №5-25-7/27 від 02.06.1998 та технічного паспорту №11 від 20.06.2018, виготовленого ФОП Нестеренко О.М., було проведено державну реєстрацію права власності за Приватним акціонерним товариством «Забір?я» на нерухоме майно за реєстраційним номером 1621447632224 - майновий комплекс зі складовими частинами згідно з переліком, у тому числі, спірними об?єктами нерухомого майна, що знаходиться за адресою: вул. Озерна, 1, с. Забір?я, Києво-Святошинський район (на даний час - Фастівський район), Київська область.

Тобто, вказана державна реєстрація права власності за відповідачем була проведена лише на підставі наказу №5-25-7/27 від 02.06.1998 та технічного паспорту №11 від 20.06.2018.

Водночас, спірні об?єкти нерухомого майна (гідротехнічні споруди та інші об?єкти) не були окремо визначеними об?єктами нерухомого майна та не були окремими об?єктами приватизації, а також спірні об?єкти нерухомого майна ніколи до 08.08.2018 як окремі самостійні індивідуально визначені об?єкти нерухомого майна, не реєструвалися, а гідротехнічні споруди згідно з відповідними паспортами рибних господарств були і є складовими частинами відповідних водних об?єктів та господарств.

До того ж, постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2013, яка набрала законної сили, визнано недійсним та скасовано наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області №5-25-7/27 від 02.06.1998 про перетворення Державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Забір`я» у відкрите акціонерне товариство в частині передачі згідно Переліку нерухомого майна ПАТ «Забір`я» водних об`єктів, визнано за державою в особі Фонду державного майна України право власності на водні об`єкти, передані відповідачу зазначеним наказом, а також витребувано їх на користь держави з незаконного володіння відповідача.

Натомість, відповідачем не надано суду першої інстанції жодних належних, допустимих та достатніх доказів, що б підтверджували виникнення у нього права власності на спірні об?єкти нерухомого майна (гідротехнічні споруди та інші об?єкти) у складі майнового комплексу, що знаходиться за адресою: вул. Озерна, 1, с. Забір?я, Києво-Святошинський район (на даний час - Фастівський район), Київська область.

Відповідно до ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно з ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Таким чином, у процесі розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що спірні об?єкти нерухомого майна не були окремо визначеними об?єктами нерухомого майна та не були окремими об?єктами приватизації, а також ніколи до 08.08.2018 як окремі самостійні індивідуально визначені об?єкти нерухомого майна, не реєструвались, а гідротехнічні споруди згідно з відповідними паспортами рибних господарств були і є складовими частинами відповідних водних об?єктів та господарств. При цьому, наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області в частині передачі об`єктів (у складі ставків) відповідачу визнаний недійсним у судовому порядку.

Станом на момент реєстрації права власності за відповідачем на спірні об?єкти нерухомого майна його власником була і є держава в особі Фонду державного майна України, а тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність правових підстав для державної реєстрації за відповідачем права власності на спірні об?єкти нерухомого майна (гідротехнічні споруди та інші об?єкти), чим було порушено речові права власника такого майна, яке не підлягає реєстрації. Отже, таке право власності на вказане нерухоме майно підлягає захисту у судовому порядку саме шляхом скасування державної реєстрації права власності на об?єкти нерухомого майна і такий спосіб захисту є адекватним, достатнім та ефективним в даному випадку та призведе відновлення становища, яке існувало до порушення.

Водночас, вимога прокурора про витребування спірних об?єктів нерухомого майна з незаконного володіння відповідача не є необхідною та ефективною у спірних відносинах та, як наслідок призведе, до реєстрації за позивачем права власності (державної) на спірні об?єкти нерухомого майна, які не підлягали та не підлягають реєстрації як окремі самостійні індивідуально визначені об?єкти нерухомого майна, а є складовими частинами відповідних водних об?єктів та господарств.

Прокурор в апеляційній скарзі вказує на те, що оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про витребування спірних об`єктів на користь держави ухвалене за умов неправильного застосування приписів ЦК України, оскільки скасування державної реєстрації права власності разом з вимогою про витребування спірних об`єктів є ефективним способом захисту порушеного права власності.

Водночас, апеляційний суд звертає увагу на висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №522/1029/18, щодо неможливості одночасного пред`явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація - це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого не власника) і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (оскільки негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння). Тому, віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. При цьому, одна з умов застосування як віндикаційного , так і негаторного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів.

Враховуючи, що право власності на спірні об`єкти не могло бути передано приватній особі, поновлення порушених прав держави у спірних правовідносинах могло відбутися внаслідок заявлення саме негаторного позову, тобто вимоги про усунення перешкод у користуванні майном, яку прокурор у даному випадку заявив шляхом скасування державної реєстрації права власності.

Тому, суд відхиляє протилежні доводи прокурора, оскільки одночасне пред`явлення віндикаційного і негаторного позовів не допускається.

Отже, висновки місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги прокурора про витребування на користь держави з незаконного володіння відповідача гідротехнічних споруд та іншого майна є правомірними.

Відповідач, у свою чергу, в апеляційній скарзі стверджує, що у переліку нерухомого майна, що передається у власність Відкритого акціонерного товариства «Забір?я» згідно з наказом №5-25-7/27 від 02.06.1998, під найменуванням «став» мались на увазі рибогосподарські технологічні водойми, до складу яких входять гідротехнічні споруди, що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами. У судових справах суди фактично вирішили питання права власності держави на водні об`єкти та постановили, що гідротехнічні споруди та став нагульний не є єдиним цілісним об`єктом.

Колегія суддів зазначає, що згідно з чинними на час приватизації ДБН А.3.1-3-94 «Управління, організація і технологія. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів», затвердженими наказом Держкоммістобудування України №48 від 05.10.1994, споруда - об`ємна, площинна або лінійна наземна, надземна чи підземна будівельна система, яка складається з несучих та в окремих випадках з огороджувальних конструкцій і призначена до виконання виробничих процесів різних видів, зберігання матеріалів, виробів, устаткування, для тимчасового перебування людей, пересування людей та вантажів тощо.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд (ДК 018-2000), затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України №507 від 17.08.2000, споруди - це будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.

Інженерні споруди - це об`ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та т. ін.

Як зазначено у класифікаторі, інженерні споруди класифікуються в основному за інженерним задумом, що визначається цільовим призначенням об`єкта. До інженерних споруд відносяться, зокрема: дамби, комплексні промислові споруди та т. ін.

У чинному з 01.01.2024 Класифікаторі будівель і споруд НК 018:2023, затвердженому наказом Міністерства економіки України №3573 від 16.05.2023, використовуються терміни, визначені Європейським класифікатором типів споруд, а саме: споруди - структури, пов`язані із землею, які створені з будівельних матеріалів і комплектуючих та/або для яких виконуються будівельні роботи.

Також Національний стандарт №2 «Оцінка нерухомого майна», затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 28.10.2004, містить положення про те, що споруди - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій (дамби, тонелі, естакади, мости тощо).

Згідно з п. 1.5. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002 (чинного на момент реєстрації права власності на нерухоме майно) державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на споруди (інженерні, гідротехнічні тощо) - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій.

Гідротехнічні споруди являють собою споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи; водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тонелі, канали, труби, лотки; регуляційні споруди, накопичувачі промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд. Дане визначення наведене, зокрема, у наказі Державного комітету України у справах містобудування і архітектури №252 від 19.12.1995 «Про затвердження Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів».

Пунктом 1.9.18 Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відводів та хвостів, затвердженої наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури №165 від 10.09.1996, встановлено, що гідротехнічні споруди - це споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи: водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тунелі, канали, труби, лотки: регуляційні споруди, накопичувані промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.

Згідно з наказами Міністерства транспорту України №906 від 20.11.2003 та №251 від 29.03.2004, гідротехнічна споруда - це споруда для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливанням вод.

Термін «гідротехнічні споруди» вживається у Додатку А до ДБН В.2.4-3:2010 Гідротехнічні, енергетичні та меліоративні системи і споруди, підземні гірничі виробки. Гідротехнічні споруди. Основні положення. Це споруди, що підпадають під вплив водного середовища, призначені для використання і охорони водних ресурсів, а також для захисту від шкідливого впливу вод.

Схожий термін використано у п. 1.3 Правил безпеки при експлуатації каналів, трубопроводів, інших гідротехнічних споруд у водогосподарських системах, затверджених наказом Міністерства надзвичайних ситуацій України №661 від 03.04.2012: гідротехнічна споруда - інженерна споруда, призначена для керування водним режимом, використовування водних ресурсів або для запобігання шкідливій дії вод.

Відповідно до абз. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про аквакультуру» в редакції станом на час здійснення приватизації майна гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми (гідротехнічні споруди) - об`єкти нерухомого майна (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірноосушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод.

При цьому, в силу абз. 7 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону України «Про аквакультуру» в редакції Закону №2989-IX від 21.03.2023, гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми визначаються як об`єкти нерухомого майна державної власності.

З наведеного вище вбачається, що спірні стави не можуть вважатися будівлями або спорудами, з внесенням яких до переліку нерухомого майна, переданого у власність Відкритого акціонерного товариства «Забір`я» на підставі наказу №5-25-7/27 від 02.06.1998, відбувся перехід права постійного користування до відповідача на зайняті ними земельні ділянки згідно зі ст. 30 Земельного кодексу України.

Отже, такий об`єкт як гідротехнічна споруда ставка, є інженерною спорудою та нерозривно пов`язана із землею і призначена для управління водними ресурсами, тобто її функціонування неможливе без існування водного об`єкту та її переміщення в інше місце неможливо без його знецінення та зміни призначення. Спірні гідротехнічні споруди призначені для існування ставка на земельній ділянці водного фонду.

Ще одним аргументом відповідача є те, що спірні гідротехнічні споруди були складовою цілісного майнового комплексу Державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Забір?я» та, відповідно, були об`єктом приватизації.

Суд зазначає, що в ході приватизаційної процедури до основних засобів, які входили до складу зазначеного господарства, однак які не підлягали приватизації в силу законодавчих імперативних заборон, відносились, окрім іншого, рибницькі стави із зазначенням інвентаризаційного номеру основного засобу, дати введення в експлуатацію тощо, які підлягали виключенню із переліку майна, що підлягає приватизації на підставі ст. ст. 3, 4, 5, 6 ВК України.

Статтею 71 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що облік і звітність підприємства здійснюються відповідно до вимог ст. 19 цього кодексу та інших нормативно-правових актів.

Згідно з п. 8 ст. 19 ГК України усі суб`єкти господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, виділені на окремий баланс, зобов`язані вести первинний (оперативний) облік результатів своєї роботи, складати та подавати відповідно до вимог закону статистичну інформацію та інші дані, визначені законом, а також вести (крім громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які провадять господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці) бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством. а також вести (крім громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які провадять господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці) бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством.

Частиною другою ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999 визначено, що бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Водночас, положеннями Інструкції з бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №159 від 24.07.1997, а також Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №92 від 27.04.2000, визначено, що до основних фондів (засобів) відносяться будівлі, споруди, устаткування, обчислювальна техніка, приладдя, транспортні засоби, інструменти, інвентар та інші матеріальні цінності (засоби праці), що діють у натуральній формі протягом тривалого часу та вартість яких поступово зменшується у зв`язку із зносом.

Пунктом 2 вказаної Інструкції визначено, що бухгалтерський облік основних засобів, що використовуються у виробничій діяльності підприємств, за сумою витрат, пов`язаних із виготовленням, придбанням, доставкою, спорудженням, встановленням, страхуванням під час транспортування, державною реєстрацією, реконструкцією, модернізацією та іншим поліпшенням основних фондів, ведеться на рахунку 01 «Основні засоби» із застосуванням таких субрахунків, зокрема: 1. - «Будівлі і споруди».

Згідно з п. 10 Інструкції одиницею обліку основних засобів є окремий інвентарний об`єкт - закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдями до нього, або конструктивно відокремлений предмет, що призначений для виконання певних самостійних функцій. Інвентарним об`єктом визначається також відокремлений комплекс конструктивно поєднаних предметів одного або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування і приладдя, загальне керування, єдиний фундамент, внаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки у складі комплексу, а не самостійно.

Приватизація майна державних підприємств України - це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб (ст. 1 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» в редакції станом на час проведення приватизації).

Статтею 15 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» визначено, що приватизація державного майна здійснюється шляхом: продажу частини державного майна кожному громадянину України за приватизаційні папери; продажу об?єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом, у тому числі з виключним застосуванням приватизаційних паперів; продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців; продажу на конкурсній основі цілісного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій відкритого акціонерного товариства при поданні покупцем документів, передбачених частиною першою ст. 12 цього закону; викупу майна державного підприємства згідно з альтернативним планом приватизації. Створення колективних підприємств, господарських товариств, крім відкритих акціонерних товариств, у процесі приватизації майна державних підприємств (за винятком об?єктів малої приватизації) не допускається.

Згідно зі ст. 27 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» при приватизації майна державного підприємства як цілісного майнового комплексу шляхом його викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом між продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі-продажу.

Особи, які придбали державні підприємства як цілісні майнові комплекси, є правонаступниками їх майнових прав і обов`язків відповідно до умов договору між продавцем і покупцем та законодавства України. (ст. 28 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств»).

Правонаступництво щодо акцій (часток, паїв), придбаних в процесі приватизації, які належали державі в майні суб`єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств, підтверджується договором купівлі-продажу.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» визначено, що приватизація майна рибних господарств (рибокомбінатів, рибоводно-меліоративних станцій, нерестово-виросних рибницьких господарств), які спеціалізуються на вирощуванні рибопосадкового матеріалу та товарної риби у ставках, басейнах, лиманах та інших внутрішніх водоймах, здійснюється шляхом перетворення їх у колективні господарства або у відкриті акціонерні товариства на умовах, передбачених статтями 5, 6 і 7 цього закону. При цьому повинні забезпечуватися технологічна єдність виробництва та цілісність майнових комплексів.

З метою впорядкування обліку нерухомого майна, що приватизоване в складі цілісного майнового комплексу шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом, викупу державного майна, зданого в оренду, переданого державними органами приватизації до статутного фонду відкритого акціонерного товариства, перетвореного з державного підприємства або створеного у процесі приватизації наказом Фонду державного майна України №1450 від 22.07.1998 затверджено Порядок підтвердження права власності на нерухоме майно.

Відповідно до п. п. 2.1 та 2.2 Порядку №1450 визначено, що невід`ємною частиною рішення про створення відкритого акціонерного товариства (про перетворення державного підприємства у відкрите акціонерне товариство) в процесі приватизації є акт передачі нерухомого майна до статутного фонду відкритого акціонерного товариства (додаток №1).

На вимогу відкритого акціонерного товариства, створеного у процесі приватизації (перетвореного з державного підприємства), або осіб, які відповідно до законодавства України є правонаступниками відкритого акціонерного товариства, до набуття чинності цим Порядком, державний орган приватизації видає Перелік нерухомого майна, переданого у власність відкритому акціонерному товариству (додаток №2).

Відповідно до п. 2 Порядку перетворення у процесі приватизації державних, орендних підприємств і підприємств із змішаною формою власності у відкриті акціонерні товариства, затвердженого постановою кабінету Міністрів України №1099 від 11.09.1996, з боку держави засновниками відкритих акціонерних товариств, створених на базі майна підприємств, зазначених у п. 1 цього порядку, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення і представництва у районах і містах.

Органом приватизації згідно з наказом про створення ВАТ «Забір?я» №5-25-7/27 від 02.06.1998 затверджено Перелік нерухомого майна, яке передано у власність ВАТ «Забір`я» в ході приватизації, з чітким переліком об?єктів нерухомості, зазначенням їх адреси, інвентарних номерів та вартості.

Саме вищевказаний перелік є підтвердження права власності на об`єкти нерухомості, які передані до статутного фонду відкритого акціонерного товариства, про що чітко зазначено у наказі Фонду державного майна України №1450 від 22.07.1998 «Про затвердження Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно».

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги прокурора про скасування державної реєстрації права власності на гідротехнічні споруди та інші об?єкти згідно з переліком.

Як наслідок, доводи апеляційної скарги відповідача в їх сукупності колегією суддів відхиляються.

Також, як було зазначено вище, Товариство з обмеженою відповідальністю «Забір`я» просило суд відмовити прокурору у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Натомість, негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення. Такий підхід у судовій практиці є усталеним (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц та 12.09.2023 у справі №910/8413/21, постанова Верховного Суду від 12.07.2024 у справі №918/744/23.

Таким чином, апеляційний суд вказує на те, що оскільки прокурором заявлено, зокрема, негаторний позов про скасування державної реєстрації права власності, підстави для застосування наслідків спливу позовної давності у даній справі відсутні.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 09.10.2024 у справі №911/2634/23 ухвалене з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Забір?я» та заступника керівника Київської обласної прокуратури не підлягають задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційних скарг, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за їх подання покладаються на скаржників.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Забір?я» та Заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 09.10.2024 у справі №911/2634/23 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду Київської області від 09.10.2024 у справі №911/2634/23.

4. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг покласти на скаржників.

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 29.05.2025.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді Л.Г. Сітайло

В.В. Андрієнко