Постанова від 19.08.2025 по справі 911/2634/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2025 року

м. Київ

cправа № 911/2634/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Мачульський Г. М.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Забір`я»

на рішення Господарського суду Київської області від 09.10.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 у справі

за позовом керівника Фастівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Забір`я»

про скасування державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, витребування об`єктів нерухомого майна з чужого незаконного володіння.

У судовому засіданні взяли участь: прокурор - Мовчан О. В., представник позивача - Руденко К. М. та представники відповідача - Воробйова І. В. та Руденко Г. Б.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У серпні 2023 року керівник Фастівської окружної прокуратури Київської області (далі - Прокурор) звернувся з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Забір`я» (далі - відповідач та/або ТОВ «Забір`я») про (з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 02.11.2023) про:

- скасування державної реєстрації права власності на гідротехнічні споруди, а саме: гідроспоруду № 1, гідроспоруду № 2, гідроспоруду № 3, гідроспоруду № 4, гідроспоруду № 5, гідроспоруду № 6, дамбу № 7, кормову площадку № 8, гідроспоруду № 14, гідроспоруду № 15, гідроспоруду № 16, гідроспоруду № 17, гідроспоруду № 18, гідроспоруду № 19, гідроспоруду № 20, гідроспоруду № 21, гідроспоруду № 22, гідроспоруду № 23, гідроспоруду № 24, гідроспоруду № 25, гідроспоруду № 26, гідроспоруду № 27, гідроспоруду № 28, гідроспоруду № 29, кормову площадку № 30, гідроспоруду № 31, гідроспоруду № 32, гідроспоруду № 33, гідроспоруду № 34, гідроспоруду № 35, гідроспоруду № 36, гідроспоруду № 37, кормову площадку № 74, кормову площадку № 91, дамбу № 92, дамбу № 93, дамбу № 94, дамбу № 95, дамбу № 96, дамбу № 97, дамбу № 98, дамбу № 99, дамбу № 100, гідроспоруду № 101, гідроспоруду № 102, гідроспоруду № 103, гідроспоруду № 104, гідроспоруду № 105, гідроспоруду № 106, гідроспоруду № 107, гідроспоруду № 108, гідроспоруду № 109, гідроспоруду № 110, гідроспоруду № 111, гідроспоруду № 112 та гідроспоруду № 113 у складі об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 1621447632224, яким зареєстровано право приватної власності відповідача на майновий комплекс по вул. Озерна 1 в с. Забір?,я Фастівського району, Київської області;

- витребування на користь держави в особі Фонду державного майна України з незаконного володіння ТОВ «Забір`я» вищевказаних гідротехнічних споруд.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним володінням та користуванням відповідачем вищевказаним нерухомим майном, що належить державі в особі позивача на праві власності та незаконно вибуло із його володіння, та безпідставним набуттям у власність і реєстрацією за відповідачем права власності на спірні об`єкти нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

1.3. Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначив, що спірні об`єкти нерухомого майна (гідротехнічні споруди та інші об`єкти) були приватизовані відповідачем та увійшли до статутного капіталу господарського товариства, створеного в процесі приватизації на базі підприємства рибного господарства. Окрім того, на переконання відповідача, Фонд державного майна України не був органом управління гідротехнічними спорудами, включаючи ставкові рибоводні споруди та інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів господарських товариства, а балансоутримувачем такого державного майна було Державне підприємство «Укрриба».

Окрім цього, відповідач просив суд відмовити Прокурору у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, що 13.05.1997 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області було прийнято рішення № 2/22-ВП щодо приватизації Державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Забір`я».

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 02.06.1998 №5-25-7/27 Державне виробниче сільськогосподарське рибоводне підприємство «Забір`я» було перетворено у Відкрите акціонерне товариство «Забір`я» (далі - ВАТ «Забір`я») та затверджено статут товариства.

02.12.2003 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області та ВАТ «Забір`я» було підписано акт прийому-передачі державного майна у власність ВАТ «Забір`я», за яким було передано майно загальною вартістю 1 303 232,00 грн.

Відповідно до переліку нерухомого майна, що передається у власність ВАТ «Забір`я» згідно з наказом від 02.06.1998 № 5-25-7/27, товариству було передано, зокрема: став нагульний № 1 (Б), що розташований в с. Бобриця Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став нагульний № 2 (Б), що розташований в с. Бобриця Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став нагульний № 3, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став нагульний № 4, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став нагульний № 5, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став нагульний № 7, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став вирощувальний № 1, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став вирощувальний № 2, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став вирощувальний № 3, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став вирощувальний № 4, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став вирощувальний №5, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став вирощувальний № 6, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став вирощувальний № 7, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став вирощувальний (зимувальний) № 1-7, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.

26.03.2009 та 11.06.2009 Комунальним підприємством «БТІ Києво-Святошинської районної ради Київської області» на підставі наказу від 02.06.1998 № 5-25-7/27 за реєстраційними номерами 26858715 та 27513012 відповідно проведена державна реєстрація права власності ВАТ «Забір`я» на вказане майно.

У подальшому ВАТ «Забір`я» було перейменовано на Публічне акціонерне товариство «Забір`я» (далі - ПАТ «Забір`я»).

Як убачається з матеріалів справи, у листопаді 2012 року заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області та ПАТ «Забір`я» про:

- визнання недійсним та скасування наказу від 02.06.1998 № 5-25-7/27 у частині передачі товариству наступних водних об`єктів: став нагульний № 1 (Б), що розташований в с. Бобриця Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став нагульний № 2 (Б), що розташований в с. Бобриця Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став нагульний № 3, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став нагульний № 4, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став нагульний № 5, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став нагульний № 7, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став вирощувальний № 1, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став вирощувальний № 2, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став вирощувальний № 3, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став вирощувальний № 4, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став вирощувальний № 5, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став вирощувальний №6, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став вирощувальний № 7, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.; став вирощувальний (зимувальний) № 1-7, що розташований в с. Забір`я Києво-Святошинського р-ну Київської обл.;

- витребування з незаконного володіння ПАТ «Забір`я» на користь держави в особі Фонду державного майна України вказаних об`єктів та визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на них.

Позовні вимоги Прокурора були обґрунтовані тим, що в порушення статті 6 Водного кодексу України ПАТ «Забір`я» передано у власність водні об`єкти, які є водними ресурсами у розумінні статті 1 Водного кодексу України, що належать до виключної власності народу України і можуть надаватися тільки у користування. Оскаржуваний наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 02.06.1998 № 5-25-7/27 не відповідає вимогам статті 6 Водного кодексу України (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) та статті 5 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств».

Рішенням Господарського суду Київської області від 14.01.2013 у справі № 12/116-12/21 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Водночас, постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 у справі № 12/116-12/21, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 06.08.2013, рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2013 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено в повному обсязі.

У подальшому, постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2014 постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 у справі № 12/116-12/21 скасовано за нововиявленими обставинами та застосовано строк позовної давності до позовних вимог Прокурора, рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2013 у справі № 12/116-12/21 залишено без змін.

Разом з тим, постановою Вищого господарського суду України від 03.03.2015 у задоволенні заяви ПАТ «Забір`я» про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 у справі № 12/116-12/21 відмовлено, постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2014 скасовано, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 залишено в силі.

Також ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2016, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2016 у справі № 12/116-12/21, відмовлено ПАТ «Забір`я» у задоволенні заяви про перегляд постанови Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 у справі № 12/116-12/21 за нововиявленими обставинами.

Отже, постанова Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 є остаточним судовим рішення у справі № 12/116-12/21.

Проте як убачається з матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, 08.08.2018 приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В. В. на підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 02.06.1998 № 5-25-7/27 та технічного паспорту №11 від 20.06.2018 № 11, виготовленого ФОП Нестеренко О. М., було проведено державну реєстрацію права власності за ПАТ «Забір`я» на нерухоме майно за реєстраційним номером 1621447632224 - майновий комплекс зі складовими частинами згідно з переліком, у тому числі, спірними об`єктами нерухомого майна, що знаходиться за адресою: вул. Озерна, 1, с. Забір`я, Києво-Святошинський район (на даний час - Фастівський район), Київська область, що підтверджується інформацією №330948915 від 02.05.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що відповідач у справі - ТОВ «Забір`я» є правонаступником усіх прав та обов`язків ПАТ «Забір`я», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 14.08.2023 № 562085651491, а також відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Звертаючись до суду з даним позовом у цій справі, Прокурор посилався на безпідставне володіння та користування відповідачем вищевказаним нерухомим майном, що належить державі в особі позивача на праві власності та незаконно вибуло із його володіння, та безпідставне набуття у власність і реєстрацією за відповідачем права власності на спірні об`єкти нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 09.10.2024 (суддя Бацуца В. М.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 у справі № 911/2634/23 (Шапран В. В. - головуючий, судді: Сітайло Л. Г., Андрієнко В. В.) позов задоволено частково, скасовано державну реєстрацію права власності на гідротехнічні споруди, а саме: гідроспоруда № 1, гідроспоруда № 2, гідроспоруда № 3, гідроспоруда № 4, гідроспоруда № 5, гідроспоруда № 6, дамба №7, кормова площадка № 8, гідроспоруда № 14, гідроспоруда № 15, гідроспоруда № 16, гідроспоруда № 17, гідроспоруда № 18, гідроспоруда № 19, гідроспоруда № 20, гідроспоруда № 21, гідроспоруда № 22, гідроспоруда № 23, гідроспоруда № 24, гідроспоруда № 25, гідроспоруда № 26, гідроспоруда № 27, гідроспоруда № 28, гідроспоруда № 29, кормова площадка №30, гідроспоруда № 31, гідроспоруда № 32, гідроспоруда № 33, гідроспоруда № 34, гідроспоруда №35, гідроспоруда № 36, гідроспоруда № 37, кормова площадка № 74, кормова площадка № 91, дамба № 92, дамба № 93, дамба № 94, дамба № 95, дамба № 96, дамба № 97, дамба № 98, дамба № 99, дамба № 100, гідроспоруда № 101, гідроспоруда № 102, гідроспоруда № 103, гідроспоруда № 104, гідроспоруда № 105, гідроспоруда № 106, гідроспоруда № 107, гідроспоруда № 108, гідроспоруда № 109, гідроспоруда № 110, гідроспоруда № 111, гідроспоруда № 112, гідроспоруда № 113 у складі об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 1621447632224, яким зареєстровано право приватної власності ПАТ «Забір`я» (ідентифікаційний код 00476665) на майновий комплекс по вул. Озерна, 1, в с. Забір`я Фастівського району Київської області; в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

3.2. Місцевий господарський суд, із висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов наступних висновків:

- спірні об`єкти нерухомого майна у складі майнового комплексу не були окремо визначеними об`єктами нерухомого майна та не були окремими об`єктами приватизації, а також ніколи до 08.08.2018 як окремі самостійні індивідуально визначені об`єкти нерухомого майна, не реєструвалися, а гідротехнічні споруди згідно з відповідними паспортами рибних господарств були і є складовими частинами відповідних водних об`єктів та господарств;

- наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 02.06.1998 № 5-25-7/27 у частині передачі спірних об`єктів у складі ставків відповідачу визнаний недійсним у судовому порядку;

- відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достатніх доказів, що підтверджували б виникнення права власності у нього на спірні об`єкти нерухомого майна (гідротехнічні споруди та інші об`єкти) у складі майнового комплексу, що знаходиться за адресою: вул. Озерна, 1, с. Забір`я, Києво-Святошинський район (на даний час - Фастівський район), Київська область, і станом на момент реєстрації права власності за відповідачем на спірні об`єкти нерухомого майна його власником була і є держава в особі Фонду державного майна України;

- відсутні правові підстави для державної реєстрації за відповідачем права власності на спірні об`єкти нерухомого майна, чим було порушено речові права власника такого майна, яке не підлягає реєстрації, а саме держави в особі Фонду державного майна України, у зв`язку із чим таке право власності на вказане нерухоме майно підлягає захисту у судовому порядку шляхом скасування державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна і такий спосіб захисту є адекватним, достатнім та ефективним в даному випадку та призведе відновлення становища, яке існувало до порушення;

- вимога Прокурора про витребування спірних об`єктів нерухомого майна з чужого незаконного володіння не є необхідною та ефективною у спірних відносинах та, як наслідок, призведе до реєстрації за позивачем права власності (державної) на спірні об`єкти нерухомого майна, які не підлягали та не підлягають реєстрації як окремі самостійні індивідуально визначені об`єкти нерухомого майна, а є складовими частинами відповідних водних об`єктів та господарств;

- Прокурор та позивач довідались про факт реєстрації за відповідачем права власності на спірні об`єкти нерухомого майна лише після проведення такої державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (08.08.2018), а тому, з урахуванням пунктів 12, 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, загальна позовна давність за вимогою про скасування державної реєстрації права власності на спірні об`єкти нерухомого майна не спливла.

4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

4.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Київської області від 09.10.2024 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 у справі № 911/2634/23, ТОВ «Забір`я» звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

4.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.3. Так, на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у:

постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17, постановах Верховного Суду від 05.07.2022 у справі № 911/966/20, від 29.09.2020 у справі № 908/2337/19, від 05.07.2022 у справі № 911/966/20 стосовно того, що при універсальному правонаступництві все майно особи як сукупність прав та обов`язків, які їй належать, переходить до правонаступника, при цьому в цій сукупності переходять усі окремі права та обов`язки, які належали на момент правонаступництва правопопереднику незалежно від їх виявлення на той момент. Ухвалюючи рішення про реорганізацію, уповноважений орган юридичної особи спрямовує свою волю на передачу не окремого майна, прав або обов`язків, а усієї їх сукупності;

постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 11.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц щодо принципу «належного урядування» та у постановах Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, від 13.01.2020 у справі № 910/24473/16 відповідно до яких, справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються;

постанові Вищого господарського суду України від 21.07.2016 у справі № 909/1172/15, відповідно до якого особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки;

постановах Верховного Суду від 15.11.2021 у справі № 906/620/19, від 20.05.2025 у справі № 909/224/24 з приводу того, що інше тлумачення Прокурором результатів приватизації об`єкта, господарська діяльність якого полягає в риборозведенні, яке, по суті, зводиться до позбавлення особи основної складової частини цілісного майнового комплексу - земельної ділянки водного фонду (якою відповідач користується правомірно), без якого всі обслуговуючі споруди втрачають економічну цінність, призводить до перегляду результатів приватизації через 20 років після її проведення у спосіб, що не встановлений законом;

постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), відповідно до якого позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення;

постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, відповідно до якої суб`єкт права постійного користування земельною ділянкою набуває права власності на збудовані на такій земельній ділянці об`єкти нерухомого майна;

Рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) від 18.06.2020 № 5-р (II)/2020), в якому наголошено на принципах верховенства права (правовладдя);

постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 911/782/21, відповідно до яких якого при розбіжності загального та спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом lex specialis derogate general, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону, а спеціальна норма має перевагу над загальними;

постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 № 902/1331/22 щодо принципу верховенства права (правовладдя), який вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня;

постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.04. 2021 у справі № 360/3611/20 щодо застосування судом «підходу, який би був найбільш сприятливий до особи»;

постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 щодо застосування положень 261 ЦК України.

4.4. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник наголошує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:

статті 390, частини 2 статті 391 ЦК України у редакції згідно із Законом України від 12.03.2025 № 4292-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» та положень розділу II. «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12.03.2025 № 4292-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» визначено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна

статті 12 Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі».

4.5. У тексті касаційної скарги скаржник також вказує на те, що суди попередніх інстанцій не застосували статтю 5 ЦК України, відповідно до якої акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, чим порушили принцип верховенства права. Крім того, не засотували норми спеціального закону, статті 12 Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» та частини 8 статті 25 Земельного кодексу України (у редакції станом на 25.10.2001).

4.6. Київська обласна прокуратура у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та постанову - без змін.

Крім цього, Київською обласною прокуратурою надано на адресу суду клопотання про долучення до матеріалів справи інформації, отриманої з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 16211447632224.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані рішення постанову в межах доводів та вимог касаційної скарги.

5.2. Згідно зі статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 ЦК України).

Як убачається з матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, Київський апеляційний господарський суд, вирішуючи спір у справі № 12/116-12/21 за позовом Прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області, ПАТ «Забір`я» про визнання частково недійсним та скасування наказу РВ ФДМ по Київській області від 02.06.1998 № 5-25-7/27 «Про перетворення Державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Забір`я» у Відкрите акціонерне товариство» в частині передачі ПАТ «Забір`я» водних об`єктів, витребування з незаконного володіння вказаних об`єктів та визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на них, у своїй постанові від 01.04.2013 встановив та вказав на наступні обставини.

Відповідно до статті 1 Водного кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття спірного наказу) (далі - ВК України), водний об`єкт - це сформований природою або створений штучно об`єкт ландшафту чи геологічна структура, де зосереджуються води (річка, озеро, море, водосховище, канал, водоносний горизонт).

Ставок - це штучно створена водойма місткістю не більше 1 млн кубічних метрів.

Водойма - це безстічний або із сповільненим стоком поверхневий водний об`єкт.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини другої статті 3 ВК України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти.

Відповідно до статті 6 ВК України води (водні об`єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування.

Тому майно (стави), передане на підставі наказу від 02.06.1998 № 5-25-7/27 у власність ТОВ «Забір`я», є водними об`єктами, тобто об`єктами власності народу України, які в силу закону можуть надаватися тільки у користування.

Відповідно до статей 1, 5 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України. Приватизації не підлягають об`єкти, що мають загальнодержавне значення. До об`єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення. Загальнодержавне значення мають, зокрема, надра, корисні копалини загальнодержавного значення, водні ресурси та інші природні ресурси, які є об`єктами права власності Українського народу.

Тобто, на законодавчому рівні було чітко визначено, які саме об`єкти підлягають приватизації, а які ні.

Згідно зі статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 30 Земельного кодексу України в редакції Закону України від 05.05.1993 № 3179-XII «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України» при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Згідно з чинними на час приватизації Державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Забір`я» ДБН А.3.1-3-94 «Управління, організація і технологія. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів», затвердженими наказом Держкоммістобудування України від 05.10.1994 № 48, споруда - об`ємна, площинна або лінійна наземна, надземна чи підземна будівельна система, яка складається з несучих та в окремих випадках з огороджувальних конструкцій і призначена до виконання виробничих процесів різних видів, зберігання матеріалів, виробів, устаткування, для тимчасового перебування людей, пересування людей та вантажів тощо.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд (ДК 018-2000), затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України №507 від 17.08.2000, споруди - це будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.

Будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів. До будівель відносяться: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, для медичних закладів та закладів освіти та т. ін.

Інженерні споруди - це об`ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та т. ін.

Як наслідок, за висновками, викладеними у постанові Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 у справі № 12/116-12/21, спірні стави не можуть вважатися будівлями або спорудами, з внесенням яких до Переліку нерухомого майна, переданого у власність Відкритого акціонерного товариства «Забір`я» на підставі наказу від 02.06.1998 № 5-25-7/27, відбувся перехід права постійного користування до товариства на зайняті земельні ділянки згідно зі статті 30 Земельного кодексу України.

Окрім цього, у вказаній постанові від 01.04.2013 у справі № 12/116-12/21 апеляційний господарський суд вказав, що у пункті 1.5 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 (чинного на момент реєстрації права власності на нерухоме майно), державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на споруди (інженерні, гідротехнічні тощо) - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій.

Відповідно до наказу Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 19.12.1995 № 252 гідротехнічні споруди являють собою споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи; водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тонелі, канали, труби, лотки; регуляційні споруди, накопичувачі промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.

Згідно з наказами Міністерства транспорту України від 20.11.2003 № 906 та від 29.03.2004 №251 гідротехнічна споруда - це споруда для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод.

Відповідно до п. п. «а» та «г» частини 2 статті 5 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» приватизації не підлягають об`єкти, що мають загальнодержавне значення. Загальнодержавне значення, зокрема, мають водні ресурси та гідротехнічні захисні споруди.

Стави, як штучні водойми, належать до водного фонду України, є водними об`єктами та виключно власністю народу України і можуть надаватися тільки у користування.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 6 ВК України до відання Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів у галузі регулювання водних відносин на їх території належить розпорядження водними об`єктами місцевого значення.

У процесі розгляду справи № 12/116-12/21 судом було встановлено, що стави, передані у власність відповідача на підставі наказу від 02.06.1998 № 5-25-7/27, є штучними водними об`єктами місцевого значення, тому розпорядження цими об`єктами не належало до компетенції державних органів приватизації.

Крім цього, у постанові від 01.04.2013 у справі № 12/116-12/21 суд звернув увагу на те, що наказом Фонду державного майна України від 22.07.1998 № 1450 було затверджено Порядок підтвердження права власності на нерухоме майно (далі - Порядок).

У пункті 1.2 Порядку передбачено, що його метою є впорядкування обліку нерухомого майна, що приватизоване в складі цілісного майнового комплексу шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом, викупу державного майна, зданого в оренду, переданого державними органами приватизації до статутного фонду відкритого акціонерного товариства, перетвореного з державного підприємства або створеного у процесі приватизації.

Згідно з пунктами 2.1 та 2.2 Порядку невід`ємною частиною рішення про створення відкритого акціонерного товариства (про перетворення державного підприємства у відкрите акціонерне товариство) в процесі приватизації є акт передачі нерухомого майна до статутного фонду відкритого акціонерного товариства (додаток №1). На вимогу відкритого акціонерного товариства, створеного у процесі приватизації (перетвореного з державного підприємства), або осіб, які відповідно до законодавства України є правонаступниками відкритого акціонерного товариства, до набуття чинності цим Порядком, державний орган приватизації видає Перелік нерухомого майна, переданого у власність відкритому акціонерному товариству (додаток №2).

Перелік нерухомого майна, переданого у власність товариству згідно з наказом від 02.06.1998 № 5/25-7/27, оформлений відповідно до вищезгаданого Порядку, про що свідчить напис у верхньому правому куті переліку, а саме (мовою оригіналу): «Додаток № 2 до Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 22.07.1998 №1450».

Отже, перелік переданого у власність відповідача майна не міг бути складений по формі, встановленій Порядком, за півтора місяці до затвердження цього Порядку.

Такими чином, за результатами перегляду справи № 12/116-12/21, суд апеляційної інстанції виснував, що наказ від 02.06.1998 №5-25-7/27 «Про перетворення державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Забір`я» у відкрите акціонерне товариство» та перелік нерухомого майна, що передається у власність ВАТ «Забір`я», яким товариству було передано у власність водні об`єкти на території Київської області, були прийняті з порушенням статей 13, 19 Конституції України, статей 5, 7 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств», а також статей 6 ВК України. Відповідач набув право власності на вказані водні об`єкти в порушення вимог законодавства, чинного на дату видачі наказу від 02.06.1998 № 5/25-7/27 та складання переліку нерухомого майна, що передається у власність ВАТ «Забір`я».

У контексті наведеного варто звернути увагу на те, що відповідно до частини статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 24.05.2018 у справі №922/2391/16 та 30.08.2022 у справі №904/1427/21).

Відповідно до висновків щодо застосування статті 75 ГПК України, викладених у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №914/554/19, преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності. Також преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Важливим видається те, що обставини, встановлені у першій справі, що є преюдиціальною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи. Оскільки предмет доказування спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певний факт до предмета доказування, є питанням права, а не факту. Питання факту це питання про те, чи була наявна/відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (предмет доказування). Юридична ж кваліфікація фактичних обставин здійснюється через співвіднесення певної обставини з певними юридичними нормами. Отже, юридичний факт - передбачена нормами права конкретна життєва обставина (дія, подія), котра є підставою для настання певних юридичних наслідків. Життєвий факт набуває ознак юридичного внаслідок юридичної кваліфікації, правозастосування. Таким чином, юридичний (правовий) факт - це той же самий життєвий факт, але в контексті наявності його правової регламентації.

Ураховуючи наведені правові висновки щодо застосування норм частин четвертої, сьомої статті 75 ГПК України, колегія суддів цілком погоджується з правильними висновками судів попередніх інстанцій про те, що у постанові Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 у справі № 12/116-12/21, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 03.03.2015, встановлено преюдиціальний факт по відношенню до справи № 911/2634/23 з приводу того, що ТОВ «Забір`я» набуло право власності на водні об`єкти (стави) в порушення вимог законодавства, чинного на дату видачі наказу від 02.06.1998 № 5/25-7/27.

При цьому, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, постанова Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 у справі № 12/116-12/21 не може бути поставлена під сумнів, а інші рішення, у тому числі, і у даній справі, не можуть їй суперечити.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що як убачається з матеріалів приватизаційної справи Державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Забір`я», зокрема: Переліку нерухомого майна приватизованого ВАТ «Забір`я» станом на 01.06.1997, наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 08.08.1997 № 5/70-ВП «Про затвердження акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Забір`я», акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу Державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Забір`я», наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 01.06.1998 № 5-25-6/24 «Про затвердження плану приватизації державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Забір`я», наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 02.06.1998 № 5-25-7/27 «Про перетворення державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Забір`я» у відкрите акціонерне товариство», Переліку нерухомого майна, що передається у власність ВАТ «Забір`я», та інших документів, спірні об`єкти нерухомого майна (гідротехнічні споруди та інші об`єкти) не були окремо визначеними об`єктами нерухомого майна та не були окремими об`єктами приватизації.

Крім того, як убачається з матеріалів реєстраційної справи на майновий комплекс, що розташований по вул. Озерна, 1, с. Забір`я, Києво-Святошинський район, Київська область, та згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, спірні об`єкти ніколи до 08.08.2018 як окремі самостійні індивідуально визначені об`єкти нерухомого майна, не реєструвалися, а гідротехнічні споруди згідно з відповідними паспортами рибних господарств були і є складовими частинами відповідних водних об`єктів та господарств.

Водночас варто звернути увагу на те, що згідно з листом Міністерства юстиції України від 27.05.2021 № 22828/19057-33-24/8.4.1 відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Закону України «Про меліорацію земель» Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 26.10.2011 № 1141, гідротехнічні споруди не є самостійними об`єктами цивільно-правових відносин та не наділені технічними характеристиками, інформація про які підлягає обов`язковому внесенню до Державного реєстру прав на нерухоме майно.

Проте, як було зазначено вище, 08.08.2018 суб`єктом державної реєстрації прав - приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В. В. на підставі наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 02.06.1998 № 5-25-7/27 та технічного паспорту № 11 від 20.06.2018, виготовленого ФОП Нестеренко О. М., було проведено державну реєстрацію права власності за ПАТ «Забір`я» на нерухоме майно за реєстраційним номером 1621447632224 - майновий комплекс зі складовими частинами згідно з переліком, у тому числі, спірними об`єктами нерухомого майна, що знаходиться за адресою: вул. Озерна, 1, с. Забір?я, Києво-Святошинський район (на даний час - Фастівський район), Київська область.

Вказана державна реєстрація права власності за відповідачем була проведена лише на підставі наказу від 02.06.1998 № 5-25-7/27 та технічного паспорту від 20.06.2018 №11.

У той же час, судами установлено, що відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували виникнення у нього права власності на спірні об`єкти нерухомого майна (гідротехнічні споруди та інші об`єкти) у складі майнового комплексу, що знаходиться за адресою: вул. Озерна, 1, с. Забір`я, Києво-Святошинський район (на даний час - Фастівський район), Київська область.

Натомість відповідач, у свою чергу, у процесі розгляду справи стверджував, що у переліку нерухомого майна, яке передається у власність ВАТ «Забір`я» згідно з наказом від 02.06.1998 № 5-25-7/27, під найменуванням «став» мались на увазі рибогосподарські технологічні водойми, до складу яких входять гідротехнічні споруди, що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами. У судових справах суди фактично вирішили питання права власності держави на водні об`єкти та постановили, що гідротехнічні споруди та став нагульний не є єдиним цілісним об`єктом.

Проте як вірно зазначено судами попередніх інстанцій із посиланням на чинні на час приватизації ДБН А.3.1-3-94 «Управління, організація і технологія. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів», затверджені наказом Держкоммістобудування України від 05.10.1994 № 48, Державний класифікатор будівель та споруд (ДК 018-2000), затверджений і введений в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000 № 507, інженерні споруди класифікуються в основному за інженерним задумом, що визначається цільовим призначенням об`єкта. До інженерних споруд відносяться, зокрема: дамби, комплексні промислові споруди та т. ін.

У чинному з 01.01.2024 Класифікаторі будівель і споруд НК 018:2023, затвердженому наказом Міністерства економіки України від 16.05.2023 № 3573, використовуються терміни, визначені Європейським класифікатором типів споруд, а саме: споруди - структури, пов`язані із землею, які створені з будівельних матеріалів і комплектуючих та/або для яких виконуються будівельні роботи.

Також Національний стандарт № 2 «Оцінка нерухомого майна», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1442, містить положення про те, що споруди - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій (дамби, тонелі, естакади, мости тощо).

Згідно з пунктом 1.5. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 (чинного на момент реєстрації права власності на нерухоме майно) державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на споруди (інженерні, гідротехнічні тощо) - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій.

Гідротехнічні споруди являють собою споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи; водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тонелі, канали, труби, лотки; регуляційні споруди, накопичувачі промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд. Дане визначення наведене, зокрема, у наказі Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 19.12.1995 № 252 «Про затвердження Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів».

Пунктом 1.9.18 Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відводів та хвостів, затвердженої наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 10.09.1996 № 165, встановлено, що гідротехнічні споруди - це споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи: водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тунелі, канали, труби, лотки: регуляційні споруди, накопичувані промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.

Згідно з наказами Міністерства транспорту України від 20.11.2003 № 906 та від 29.03.2004 № 251, гідротехнічна споруда - це споруда для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливанням вод.

Термін «гідротехнічні споруди» вживається у Додатку А до ДБН В.2.4-3:2010 Гідротехнічні, енергетичні та меліоративні системи і споруди, підземні гірничі виробки. Гідротехнічні споруди. Основні положення. Це споруди, що підпадають під вплив водного середовища, призначені для використання і охорони водних ресурсів, а також для захисту від шкідливого впливу вод.

Схожий термін використано у п. 1.3 Правил безпеки при експлуатації каналів, трубопроводів, інших гідротехнічних споруд у водогосподарських системах, затверджених наказом Міністерства надзвичайних ситуацій України №661 від 03.04.2012: гідротехнічна споруда - інженерна споруда, призначена для керування водним режимом, використовування водних ресурсів або для запобігання шкідливій дії вод.

Відповідно до абзацу 7 частини першої статті 1 Закону України «Про аквакультуру» у редакції чинній на час здійснення спірної державної реєстрації, гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми (гідротехнічні споруди) - об`єкти нерухомого майна (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірноосушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод.

Отже, такий об`єкт як гідротехнічна споруда ставка, є інженерною спорудою та нерозривно пов`язана із землею і призначена для управління водними ресурсами, тобто її функціонування неможливе без існування водного об`єкту та її переміщення в інше місце неможливо без його знецінення та зміни призначення. Спірні гідротехнічні споруди призначені для існування ставка на земельній ділянці водного фонду.

Ще одним аргументом відповідача є те, що спірні гідротехнічні споруди були складовою цілісного майнового комплексу Державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Забір`я» та, відповідно, були об`єктом приватизації.

Втім, судами попередніх інстанцій установлено, що в ході приватизаційної процедури до основних засобів, які входили до складу зазначеного господарства, однак які не підлягали приватизації в силу законодавчих імперативних заборон, відносились, окрім іншого, рибницькі стави із зазначенням інвентаризаційного номеру основного засобу, дати введення в експлуатацію тощо, які підлягали виключенню із переліку майна, що підлягає приватизації на підставі статей 3, 4, 5, 6 ВК України.

На підставі систематичного аналізу положень пункту 8 статті 19, статті 71 Господарського кодексу України (далі - ГК України), частини другою статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Інструкції з бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 24.07.1997 № 159, Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92, статей 15, 27,28 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств», статті 12 Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 22.07.1998 №1450, судами встановлено, що органом приватизації згідно з наказом про створення ВАТ «Забір?я» від 02.06.1998 № 5-25-7/27 затверджено Перелік нерухомого майна, яке передано у власність ВАТ «Забір`я» в ході приватизації, з чітким переліком об`єктів нерухомості, зазначенням їх адреси, інвентарних номерів та вартості.

Саме вищевказаний перелік є підтвердженням права власності на об`єкти нерухомості, які передані до статутного фонду відкритого акціонерного товариства, про що чітко зазначено у наказі Фонду державного майна України від 22.07.1998 № 1450 «Про затвердження Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно».

Відтак, ураховуючи те, що у процесі розгляду справи судами встановлено, що спірні об`єкти нерухомого майна не були окремо визначеними об`єктами нерухомого майна та не були окремими об`єктами приватизації, а також ніколи до 08.08.2018 як окремі самостійні індивідуально визначені об`єкти нерухомого майна, не реєструвались, а гідротехнічні споруди згідно з відповідними паспортами рибних господарств були і є складовими частинами відповідних водних об`єктів та господарств, а наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області в частині передачі об`єктів (у складі ставків) відповідачу визнаний недійсним у судовому порядку, суди дійшли правомірного висновку про відсутність правових підстав для державної реєстрації за відповідачем права власності на спірні об`єкти нерухомого майна (гідротехнічні споруди та інші об`єкти).

У той же час необхідно врахувати правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо способу захисту, який має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Вимоги Прокурора у цій справі про скасування державної реєстрації права власності на гідротехнічні споруди за незаконним володільцем є достатніми для захисту прав та інтересів держави, адже такий спосіб призведе до відновлення становища, яке існувало до порушення.

Водночас застосування віндикації у такому випадку виокремлює спірні гідротехнічні споруди як самостійні об`єкти права власності (а не приналежності до водного об`єкта) з наявністю конкретного власника та зумовлює настання юридичних наслідків, пов`язаних з правовим режимом їх використання, інших, ніж ті, що встановлені законом. Тобто, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, вимога Прокурора про витребування спірних об`єктів нерухомого майна з незаконного володіння відповідача не є необхідною та ефективною у спірних відносинах та, як наслідок призведе, до реєстрації за позивачем права власності (державної) на спірні об`єкти нерухомого майна, які не підлягали та не підлягають реєстрації як окремі самостійні індивідуально визначені об`єкти нерухомого майна, а є складовими частинами відповідних водних об`єктів.

За таких підстав висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для часткового задоволення позову у цій справі, колегія суддів визнає правомірним.

Посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17, від 05.07.2022 у справі № 911/966/20, від 29.09.2020 у справі № 908/2337/19, від 05.07.2022 у справі № 911/966/20, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 11.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, від 13.01.2020 у справі № 910/24473/16, від 15.11.2021 у справі № 906/620/19, від 20.05.2025 у справі № 909/224/24, від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 25.01.2022 у справі № 911/782/21, від 16.02.2024 № 902/1331/22, від 21.04. 2021 у справі № 360/3611/20, є неприйнятними з огляду на те, що в наведених справах суд касаційної інстанції з іншої фактично-доказової бази, за інших обставин, встановлених у зазначених справах, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) прийняв відповідні судові рішення.

Посилання скаржника на постанову Вищого господарського суду України від 21.07.2016 у справі № 909/1172/15 не приймаються до уваги Судом, оскільки за змістом частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанова Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми.

Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України у наведеній частини не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішень попередніх інстанцій з цієї підстави.

Посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 390, частини другої статті 391 ЦК України, у редакції згідно з Законом України від 12.03.2025 № 4292-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», положень розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12.03.2025 № 4292-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України, статті 12 Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», як підставу касаційного оскарження передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, колегією суддів відхиляються, оскільки формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Однак скаржник не обґрунтовує необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо вказаних ним норм права для правильного вирішення цієї справи, а лише наводить питання, які, на його думку, має вирішити суд касаційної інстанції під час перегляду оскаржуваних судових рішень. Касаційна скарга в наведеній частини за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами першої та апеляційної інстанцій оцінкою встановлених фактичних обставин справи, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Отже, посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 4.4 цієї постанови) визнаються суто декларативними, необґрунтованими та відхиляються.

Саме лише прагнення скаржника здійснити перевірку обставин цієї справи з урахуванням його власних висновків не є підставою для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України також не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Як було зазначено вище, відповідач просив суд відмовити Прокурору у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Натомість, негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення. Такий підхід у судовій практиці є усталеним (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц та 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, постанова Верховного Суду від 12.07.2024 у справі № 918/744/23.

Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що право державної власності на спірні об`єкти відновлено рішенням суду у справі № 12/116-12/21 (постанова Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2013), поновлення порушених прав держави у спірних правовідносинах могло відбутися внаслідок заявлення саме негаторного позову, тобто вимоги про усунення перешкод у користуванні майном, яку Прокурор у даному випадку заявив шляхом скасування державної реєстрації права власності, підстави для застосування наслідків спливу позовної давності у даній справі відсутні.

Посилання скаржника на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 щодо застосування положень 261 ЦК України, які є очевидно неподібними до правовідносин цієї справи, яка розглядається, колегією судів відхиляються.

Інші доводи касаційної скарги (пункт 4.5 цієї постанови) підставою касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, направлені на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду, передбачені статтею 300 ГПК України, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Взявши до уваги викладене, касаційну скаргу, слід залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Забір`я» залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 у справі № 911/2634/23 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

Г. М. Мачульський