Постанова від 20.05.2025 по справі 914/3748/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 914/3748/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Дроботова Т. Б., Міщенко І. С.,

за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури

на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 (головуючий суддя Желік М. Б., судді Галушко Н. А., Орищин Г. В.)

у справі № 914/3748/23

за позовом Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради

до Приватного підприємства "Терра-ком-буд",

третя особа, яка не заявляє вимог щодо предмета спору на стороні позивача - 1) Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради,

третя особа, яка не заявляє вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - 2) Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Терешаковців 4",

про розірвання договору купівлі-продажу і скасування державної реєстрації права власності,

(у судовому засіданні взяли участь прокурор - Цимбалістий Т. О., представник позивача - Редько І. О., представник відповідача - Дема Н. І.)

ВСТУП

1. Позивач звернувся до суду з метою розірвати договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, які є частиною пам`ятки архітектури місцевого значення та повернути їх до комунальної власності.

2. Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги, оскільки дійшов висновку про невиконання Відповідачем умов договору купівлі-продажу (ремонтно-відновлювальних робіт).

3. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в апеляційному порядку, задовольнив спільну заяву Позивача та Відповідача про затвердження мирової угоди та затвердив мирову угоду, за умовами якої Позивач надає Відповідачу додатковий термін на проведення ремонтних (реставраційних) робіт у приміщеннях, а Відповідач зобов`язується виконати ці роботи згідно вимог чинного законодавства та у термін, погоджений сторонами у цій мировій угоді.

4. Під час касаційного розгляду справи перед Верховним Судом постало питання (1) відповідності умов мирової угоди вимогам законодавства, зокрема, (1.1) в частині наявності взаємних поступок сторін і (1.2) непорушення прав чи охоронюваних законом інтересів інших осіб, а також (2) вирішення оскаржуваною ухвалою питання про права, інтереси та (або) обов`язки усіх осіб, в особі яких подано касаційну скаргу (а саме / зокрема, Міністерства культури та стратегічних комунікацій України та Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації).

5. За результатом розгляду касаційної скарги, поданої Прокурором, Верховний Суд дійшов висновку, що (1.1) мирова угода не містить умов щодо взаємних поступок сторін (зокрема, зі сторони відповідача), на підставі яких частина перша статті 192 ГПК України передбачає укладення мирової угоди з її подальшим затвердженням судом, (1.2) порушує права та інтереси Львівської територіальної громади, а також (2) оскаржуваною ухвалою не вирішувалося питання про права, інтереси та/або обов`язки усіх зазначених вище осіб, в особі яких подано касаційну скаргу, про що детально зазначено у цій постанові.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

6. Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі - Позивач, Управління) звернулося до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Терра-ком-буд" (далі - Відповідач, ПП "Терра-ком-буд"), у якому просило:

- розірвати договір купівлі-продажу №3045 від 18.12.2015, укладений між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради та ПП "Терра-ком-буд", за яким Відповідач набув право власності на нежитлові приміщення XI; XII; 1-21, загальною площею 572,8 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Тершаковців, будинок 4 та повернути майно у комунальну власність.

- скасувати державну реєстрацію права приватної власності ПП "Терра-ком-буд" на вищезазначене нерухоме майно, з одночасним припиненням права приватної власності.

7. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на обставини невиконання Відповідачем своїх зобов`язань щодо виготовлення та погодження у встановленому порядку робочого проекту ремонтно-відновлювальних робіт

8. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.05.2024 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Тершаковців 4".

Короткий зміст судових рішень

9. Господарський суд Львівської області рішенням від 03.09.2024 у справі №914/3748/23 позовні вимоги задовольнив у повному обсязі.

10. Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 22.01.2025 у справі №914/3748/23 спільну заяву Позивача та Відповідача про затвердження мирової угоди задовольнив та затвердив мирову угоду, укладену між Управлінням та ПП "Терра-ком-буд". Рішення Господарського суду Львівської області від 03.09.2024 у справі № 914/3748/23 визнав нечинним. Провадження у справі № 914/3748/23 закрив.

Касаційна скарга

11. Не погодившись із ухвалою апеляційного суду, перший заступник керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації та Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради (Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить її скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

12. Прокурор вважає, що при затвердженні мирової угоди апеляційним господарським судом порушено норми процесуального права, а саме - статей 2, 7, 74, 86, 192, 231, 236 Господарського процесуального кодексу України та неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема статей 24, 27, 29 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та не враховано правових висновків Верховного Суду щодо їх застосування, викладених у постановах від 05.02.2025 у справі № 917/1291/23, від 03.10.2019 у справі № 911/918/15, від 24.01.2020 у справі № 911/5310/14, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, від 07.04.2021 у справі № 911/15/19, від 20.02.2024 № 917/586/23.

13. Скаржник стверджує, що умови мирової угоди, укладеної у межах даної справи, суперечать умовам охоронного договору на пам`ятку культурної спадщини, оскільки відповідач повинен був завершити комплекс робіт до 2023 року.

14. Крім того, Прокурор звертає увагу, що з часу укладення договору купівлі-продажу та охоронного договору на приміщення, власник частини пам`ятки не вжив жодних заходів, визначених ними для збереження пам`ятки. При цьому з урахуванням технічного стану будівлі, пошкоджень та руйнувань, приміщення потребують вжиття невідкладних заходів до збереження.

15. Також Прокурор доводить, що спір у даній справі впливає на права та обов`язки Міністерства культури та стратегічних комунікацій України та Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації, яких має бути залучено в якості третіх осіб на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Позиція інших учасників справи

16. Позивач та Відповідач у відзивах на касаційну скаргу заперечують щодо викладених в ній доводів, вважають їх необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, а отже такими що не підлягають задоволенню.

17. На переконання Позивача та Відповідача, мирова угода укладена з метою деталізації порядку проведення робіт з реставрації пам`ятки архітектури місцевого значення та збільшення терміну для їх проведення, що зумовлено об`єктивними причинами, а отже, дії сторін спрямовані на реальне збереження будівлі, що є пам`яткою архітектури місцевого значення.

18. Щодо подання Прокурором касаційної скарги в інтересах держави в особі Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації, Позивач та Відповідач зазначають, що вказані суб`єкти владних повноважень не були учасниками цієї справи. При цьому Прокурором не надано доказів на підтвердження неналежного захисту вказаними суб`єктами інтересів держави та не надано інформації чи повідомлені останні про подання даної касаційної скарги.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо можливості подання прокурором касаційної скарги у цій справі

19. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

20. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

21. Ураховуючи викладене, зважаючи на роль прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

22. Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

23. За змістом частини третьої статті 4, статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

24. Передумовою участі органів та осіб, передбачених статтею 53 ГПК України, в господарському процесі в будь-якій із п`яти форм є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

25. На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

26. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені статтею 53 ГПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

27. В силу положень частин третьої-п`ятої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

28. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

29. Крім того, положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

30. Так, відповідно до абзацу 1 частини третьої та абзаців 1, 2 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

31. Аналіз зазначених положень закону дає підстави для висновку, що прокурор має право звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах держави з позовом, в якому зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або з позовом в інтересах держави, зазначивши про відсутність у відповідного органу повноважень щодо звернення до господарського суду. При цьому у будь-якому разі наявність підстав для представництва інтересів держави має бути обґрунтована прокурором у позовній заяві відповідно до приписів наведених норм.

32. В силу положень частини шостої статті 23 зазначеного Закону під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження, зокрема, ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи.

33. Колегія суддів звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

34. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

35. Колегія суддів зауважує, що у цій справі прокурор не брав участі у судовому процесі під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій та подав касаційну скаргу на судове рішення в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

36. Як зазначалось вище, частиною третьою статті 53 ГПК України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

37. Тобто, слід дійти висновку, що законодавцем чітко визначено, що прокурор може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті.

38. У цьому випадку судова колегія приймає до уваги той факт, що вступ прокурора у справу за позовом іншої особи та ініціювання перегляду судових рішень у справі, розглянутій без його участі, є окремими процесуальними діями, які мають чітку, визначену процесуальним законодавством послідовність, у зв`язку з чим прокурор наділений повноваженнями на звернення до суду з касаційною скаргою.

39. Тому необхідною умовою розгляду касаційної скарги прокурора є дотримання прокурором вимог частини четвертої статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 24.04.2019 у справі № 911/1292/18).

40. З наданих Прокурором в обґрунтування звернення з касаційною скаргою документів вбачається таке.

41. Уповноваженим органом з питань захисту культурної спадщини на території міста Львова є Офіс захисту культурної спадщини Львівської міської ради, який був залучений до участі у розгляді справи в якості третьої особи.

42. При цьому Прокурором встановлено, що касаційна скарга в межах визначеного законодавцем процесуального строку третьою особою не подавалась, що дає підстави для висновку про неналежне здійснення захисту суб`єктом владних повноважень інтересів держави.

43. Крім того, скаржник зазначає, що спір у даній справі впливає на права та обов`язки третіх осіб, які не були залучені до справи, а саме Міністерство культури та стратегічних комунікацій України та Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації.

44. З наданих Прокурором доказів на підтвердження дотримання вимог частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", надано лист від 14.02.2025 № 15/4-159, яким Прокурор повідомив Офіс охорони культурної спадщини Львівської міської ради про намір вжиття заходів представницького характеру шляхом оскарження в касаційному порядку ухвали апеляційного суду.

45. Також відповідні листи були скеровані до Міністерства культури та стратегічних комунікацій та Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації щодо виявлення незаконного судового рішення та необхідності вжиття заходів до захисту інтересів держави шляхом його оскарження.

46. З огляду на зазначене, неналежне здійснення захисту суб`єктом владних повноважень інтересів держави з урахуванням положень статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" не лише підтверджує наявність виключного випадку щодо представництва прокурором інтересів держави в суді у спірних правовідносинах, але й зобов`язує органи прокуратури здійснити відповідне представництво.

Щодо суті касаційної скарги

47. Предметом касаційного оскарження у цій справі є ухвала апеляційного суду про затвердження мирової угоди, укладеної між Позивачем та Відповідачем.

48. Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 192 ГПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін.

49. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

50. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

51. Частиною п`ятої вказаної статті визначено, що суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо:

1) умови мирової угоди суперечать закону або порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або

2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.

52. Верховний Суд у постанові від 09.08.2023 у справі № 914/1789/19, аналізуючи наведені положення процесуального законодавства, дійшов висновку, що мирова угода у позовному провадженні - це письмова домовленість між сторонами спору про його вирішення, яка укладається в добровільному порядку з метою припинити спір, на погоджених сторонами умовах. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони припиняють наявний правовий конфлікт самостійним (без державного примусу) врегулюванням розбіжностей на погоджених умовах. Спір може бути врегульований укладенням мирової угоди на будь-якій стадії господарського процесу.

53. Мирова угода є вираженням взаємного волевиявлення сторін, що спрямоване на вирішення спору між ними на основі компромісу та припинення його подальшого судового розгляду. У ній можуть вирішуватися питання, що стосуються виключно прав і обов`язків сторін.

54. До основних завдань та переваг мирової угоди належать процесуальна економія, спрощення роботи суду, можливість сторонам самостійно врегулювати основні питання, пов`язані із захистом порушених прав, за умови комплексного врахування інтересів всіх сторін.

55. На відміну від звичайного договору мирова угода в позовному провадженні укладається у процесі розгляду справи в господарському суді у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню господарським судом; припиняє процесуально-правові відносини сторін; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового рішення. Подібний висновок Верховного Суду викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/661/20 та постановах Верховного Суду від 12.05.2021 у справі № 910/11213/20, від 21.03.2023 у справі № 914/3014/20.

56. Згідно з пунктом 7 частини першої статті 231 ГПК України закриття провадження у справі є наслідком затвердження судом мирової угоди у позовному провадженні, відтак процесуальні дії щодо затвердження судом мирової угоди між сторонами спору та закриття у зв`язку з цим провадження у справі перебувають у нерозривному зв`язку і не можуть розглядатися окремо одна від одної.

57. Для встановлення обставин щодо правомірності закриття провадження у справі у зв`язку із затвердженням мирової угоди сторін у позовному провадженні належить перевірити дотримання судом при затвердженні мирової угоди вимог частини п`ятої статті 192 ГПК України, зокрема, дослідити умови мирової угоди на предмет того, чи відповідають ці умови закону, чи не порушують права або охоронювані законом інтереси інших осіб, чи не є вони невиконуваними, а також чи відповідають дії представників сторін мирової угоди інтересам осіб, яких вони представляють, оскільки порушення будь-якої з наведених вимог є безумовною підставою для відмови у затвердженні мирової угоди і, як наслідок, свідчить про відсутність передумов для закриття провадження у справі з цих підстав. Аналогічний правовий висновок щодо застосування статей 192, 231 ГПК України у справах позовного провадження викладено в постановах Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 911/918/15 та від 24.01.2020 у справі № 911/5310/14.

58. Надавши учасникам справи право на врегулювання спору між собою на засадах диспозитивності, законодавець в той же час визначив межі реалізації такого права, дотримання яких є обов`язковим і для учасників правовідносин, і для суду.

59. Повноваження суду щодо ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди також є обмеженими та передбачають можливість відмови у затвердженні мирової угоди та продовження судового розгляду у вказаних випадках.

60. Укладення мирової угоди як спосіб реалізації процесуальних прав є правом сторони, яке, в свою чергу, згідно з процесуальним законом неможливо реалізувати, якщо такі дії суперечать законодавству або це призводить до порушення чиїхось прав і охоронюваних законом інтересів.

61. Затвердження мирової угоди під час розгляду справи має здійснюватися із застосуванням принципу "судового розсуду". Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами, передбаченими ГПК України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

62. Суд зазначає, що затверджуючи укладену між Позивачем та Відповідачем мирову угоду, апеляційний суд не врахував, що вона не містить умов щодо взаємних поступок сторін, на підставі яких частина перша статті 192 ГПК України передбачає укладення мирової угоди з її подальшим затвердженням судом.

63. Так, згідно з пунктом 2 мирової угоди, яка затверджена судом, врегулювання спору відбувається з урахуванням того, що приміщення є частиною пам`ятки архітектури місцевого значення (ох. № 640) і Позивач надає додатковий термін відповідачу на проведення ремонтних та реставраційних робіт у спірному приміщенні.

64. Відповідно до пункту 3 мирової угоди такий термін виконання на виготовлення та погодження проектної документації становить 18 місяців, 12 місяців на отримання дозволу на проведення ремонтних (реставраційних) робіт та термін у 5 років визначено на проведення ремонтних робіт з часу отримання дозволу. При цьому пункт 4 мирової угоди допускає можливість продовження цих строків.

65. Тобто, фактично суть цієї мирової угоди зводиться до надання Відповідачу додаткового терміну на проведення ремонтних (реставраційних) робіт.

66. В той час як звернення Позивача з позовом у цій справі було зумовлено саме тим, що чіткий перелік ремонтно-відновлювальних робіт мав би бути визначений у проектній документації, яку ПП "Терра-ком-буд" мало б виготовити протягом 4-х років від дати укладення договору купівлі-продажу від 18.12.2015, однак не виконало цього обов`язку.

67. Крім того, обов`язок з виготовлення проектної документації з цією ж метою (реставраційні роботи) був покладений на ПП "Терра-ком-буд" договором про організацію проведення ремонтно-реставраційних робіт від 06.10.2019.

68. Натомість затвердження мирової угоди апеляційним господарським судом не призводить до своєчасного проведення ремонтно-відновлювальних робіт, що може призвести до втрати об`єкта культурної спадщини місцевого значення, який знаходяться у занедбаному стані.

69. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала порушує вимоги статті 192 ГПК України. Зазначене узгоджується з викладеною у постанові від 05.02.2025 у справі № 917/1291/23 позицією Верховного Суду, на яку у своїй касаційній скарзі саме у цьому контексті посилається скаржник.

70. Окрім цього, набувши право приватної власності на будівлю пам`ятки архітектури місцевого значення, ПП "Терра-ком-буд" набуло і обов`язку щодо її догляду, ремонту, утримання у відповідному стані, у тому числі щодо проведення ремонтно-відновлювальних робіт.

71. Судова колегія звертає увагу, що нерухомі об`єкти культурної спадщини, на відміну від іншого нерухомого майна, мають особливу правову природу. Такі об`єкти мають певні характерні властивості, з огляду на які вони мають цінність не тільки як нерухоме майно ("матеріальну" цінність), а набувають історико-культурну цінність ("нематеріальну", ідеологічну цінність).

72. Така "нематеріальна" цінність культурної спадщини не з`являється одразу після побудови нерухомого майна. Вона формується десятиліттями та століттями, оскільки суспільство може лише успадкувати її від попередніх поколінь.

73. Тому руйнування нерухомого об`єкта культурної спадщини завдасть шкоди не лише його власнику або володільцю (які втратять внаслідок цього нерухоме майно), а і суспільству в цілому (оскільки разом із нерухомим майном буде безповоротно втрачено його "нематеріальну" історико-культурну цінність, що формувалась протягом поколінь).

74. З огляду на це нерухомі об`єкти культурної спадщини потребують особливої охорони, у тому числі - з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, для яких така охорона є одним із пріоритетних напрямків діяльності.

75. Важливість для держави України завдання щодо охорони культурної спадщини підкреслюється ратифікованими міжнародними конвенціями. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21.

76. Апеляційний господарський суд при постановленні оскаржуваної ухвали наведеного не врахував, не встановив належним чином обставин, пов`язаних зі змістом та спрямованістю мирової угоди.

77. За таких обставин, Суд приходить до висновку про порушення мировою угодою прав та інтересів Львівської територіальної громади. Зазначене також свідчить про порушення апеляційним господарським судом вимог статті 192 ГПК України при постановленні оскаржуваної ухвали.

78. Разом з тим, відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 296 ГПК України при розгляді касаційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи і яка вважає, що суд оскаржуваним судовим рішенням було вирішено питання про її права, інтереси та/або обов`язки, суд касаційної інстанції, перевіривши матеріали касаційної скарги на предмет їх відповідності статтям 288, 290 ГПК України, та за відсутності підстав для залишення скарги без руху, повернення касаційної скарги чи для відмови у відкритті касаційного провадження з інших підстав, відкриває касаційне провадження за скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов`язки заявника касаційної скарги.

79. Якщо касаційним судом буде встановлено, що права, інтереси та (або) обов`язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права, інтереси та (або) обов`язки у справі судом не вирішувалися, то касаційний суд закриває касаційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 296 ГПК України.

Подібну правову позицію викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 62/112.

80. Рішення є таким, що прийнято про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки цієї особи. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не приймається до уваги.

81. Лише зазначення про те, що оскаржуване рішення може вплинути на права та/або інтереси, та/або обов`язки такої особи, або лише зазначення (констатування) того, що рішенням вирішено про її права, інтереси та/або обов`язки, то такі посилання не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду, зокрема, апеляційної (касаційної) скарги.

Наведене також відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2019 у справі № 908/1141/15-г, від 17.10.2022 у справі № 904/6084/21, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 916/4093/21.

82. Як зазначалося вище, Прокурор, звертаючись з касаційною скаргою, посилається на те, що спір у даній справі впливає на права та обов`язки Міністерства культури та стратегічних комунікацій України та Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації.

83. Однак, Верховний Суд з вказаним твердженням не погоджується і вважає його декларативним, оскільки із наведених Прокурором аргументів не слідує наявності тих умов, з якими норми чинного процесуального законодавства пов`язують можливість оскарження судового рішення не залученою до участі у справі особою.

84. При цьому Міністерство культури та стратегічних комунікацій України та Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації не є учасниками цієї справи, і оскаржуваним судовим рішенням не вирішувалося питання про їх права, інтереси та/або обов`язки.

85. Крім того, ні мотивувальна, ні резолютивна частини оскаржуваної ухвали апеляційного господарського суду не містить жодних посилань, які б стосувались їх прав чи обов`язків.

86. Щодо клопотання скаржника про залучення третіх осіб до участі у справі Суд звертає увагу, що відповідно до норм ГПК України касаційна інстанція не наділена відповідними повноваженнями (такий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 09.06.2023 у справі № 916/3938/21).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

87. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після його відкриття за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

88. Враховуючи, що скаржником не доведено, а Верховним Судом не встановлено обставин, які давали б підстави вважати, що судом апеляційної інстанції було вирішено питання про права, інтереси чи обов`язки Міністерства культури та стратегічних комунікацій України та Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації, в силу норм пункту 3 частини першої статті 296 ГПК України касаційне провадження за касаційною скаргою Прокурора в інтересах вказаних осіб підлягає закриттю.

89. Відповідно до частини третьої статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

90. Згідно з частиною шостою статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

91. З огляду на наведене, касаційна скарга Прокурора в інтересах держави в особі Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради (Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради) підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала апеляційного суду про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі - скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду справи по суті.

Розподіл судових витрат

92. Відповідно до статті 129 ГПК України у зв`язку із скасуванням ухваленого судового рішення і передачею справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат у справі, у тому числі за подання касаційної скарги, буде здійснюватися за результатами розгляду справи.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 310, 314, 315-317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства культури та стратегічних комунікацій України та Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі № 914/3748/23.

2. Касаційну скаргу першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради (Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради) задовольнити.

3. Ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі № 914/3748/23 скасувати.

4. Справу № 914/3748/23 передати до Західного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Т. Б. Дроботова

І. С. Міщенко