Постанова

від 28.05.2025 по справі 922/3220/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 922/3220/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 (колегія суддів: Істоміна О. А. - головуючий, Медуниця О. Є., Радіонова О. О.) у справі

за позовом керівника Слобідської окружної прокуратури міста Харкова

до: 1) Харківської міської ради, 2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптимус+", 4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Благоустрій-плюс", 5) ОСОБА_1

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання договору іпотеки недійсним, витребування нежитлових приміщень,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Керівник Слобідської окружної прокуратури міста Харкова (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління комунального майна та приватизації), Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптимус+" (далі - ТОВ "Оптимус+") 4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Благоустрій-плюс" (далі - ТОВ "Благоустрій-плюс"), ОСОБА_1 , в якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати пункт 36 додатку "Перелік об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу" до рішення 21 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 19.12.2012 № 975/12;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 29.04.2013 № 4984-В-С, укладений між Харківською міською радою, від імені якої діяло Управління комунального майна та приватизації та ТОВ "Оптимус+", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С. А. (реєстровий № 860) щодо нежитлових приміщень № 1-7 у підвальній частині житлового будинку літ."А-9" загальною площею 350,2 м2, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним договір іпотеки від 27.10.2020, укладений між ТОВ "Благоустрій-плюс" та ОСОБА_1 , який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.10.2020 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 54803405 від 27.10.2020, номер запису про іпотеку 38870532;

- витребувати нежитлові приміщення № 1-7 у підвальній частині житлового будинку літ. "А-9" загальною площею 350,2 м2, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, корп. 3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 52983063101), від ТОВ "Благоустрій-плюс" на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради.

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор у позовній заяві зазначав, що спірний пункт рішення міської ради від 19.12.2012 № 975/12 є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки прийнятий із порушенням вимог статті 345 Цивільного кодексу України, статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей 1, 2, 4, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Прокурор стверджував, що ТОВ "Оптимус+" жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об`єкта нерухомого майна в оренді не здійснило та не подало до органу приватизації документи, що підтверджують здійснені за час його оренди невід`ємні поліпшення. Тому Прокурор зазначав, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації спірного майна шляхом викупу орендарем, відтак пункт 36 додатку "Перелік об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу" до рішення 21 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 19.12.2012 № 975/12 є незаконним та підлягає скасуванню, договори купівлі-продажу та іпотеки суперечать вимогам законодавства, тому їх слід визнати недійсними, а майно - витребувати на користь територіальної громади м. Харкова.

2. Обставини, що передували поданню заяви про забезпечення позову та короткий зміст заяви про забезпечення позову

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.02.2025 (суддя Жиляєв Є. М.) у справі № 922/3220/24 позов Прокурора задоволено повністю.

Визнано незаконним та скасовано пункт 36 додатку "Перелік об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу" до рішення 21 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 19.12.2012 № 975/12.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 29.04.2013 № 4984-В-С, укладений між Харківською міською радою, від імені якої діяло Управління комунального майна та приватизації та ТОВ "ОПТІМУС+", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С. А. (реєстровий № 860) щодо нежитлових приміщень № 1-7 у підвальній частині житлового будинку літ."А-9" загальною площею 350,2 м2, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Визнано недійсним договір іпотеки від 27.10.2020, укладений між ТОВ "Благоустрій-плюс" (код 37875500) та ОСОБА_1 , який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.10.2020 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 54803405 від 27.10.2020, номер запису про іпотеку 38870532.

Витребувано нежитлові приміщення № 1-7 у підвальній частині житлового будинку літ. "А" загальною площею 350,2 м2, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, корп. 3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 52983063101) від ТОВ "Благоустрій-плюс" на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради.

2.2. Не погодившись із рішенням Господарського суду Харківської області від 11.02.2025, Харківська міська рада та ТОВ "Благоустрій-плюс" звернулися до Східного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами.

2.3. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.03.2025 у справі № 922/3220/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 11.02.2025 у справі № 922/3220/24.

2.4. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 у справі № 922/3220/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Благоустрій-плюс" на рішення Господарського суду Харківської області від 11.02.2025 у справі № 922/3220/24.

2.5. Прокурор 27.03.2025 звернувся до Східного апеляційного господарського суду через підсистему "Електронний суд" із заявою про вжиття заходів забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на об`єкт нерухомого майна 52983063101 (номер запису про право власності 35792374), а саме: нежитлові приміщення № 1-7 у підвальній частині житлового будинку літ."А-9" загальною площею 350,2 м2, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, корп. 3, із забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії із цим майном.

2.6. Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, Прокурор зазначав, що ним подано позов майнового характеру, тому, на думку Прокурора, в разі задоволення позовних вимог нерухоме майно буде витребувано від ТОВ "Благоустрій-плюс" на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради. Водночас Прокурор вважав, що фактичний власник майна ТОВ "Благоустрій-плюс" може розпорядитися своєю власністю в будь-який час, що може призвести до неможливості виконання рішення суду. При цьому Прокурор зазначав, що обрані заходи забезпечення позову на період розгляду спору судом не будуть перешкоджати діяльності ТОВ "Благоустрій-плюс", оскільки не позбавляють ТОВ "Благоустрій-плюс" його прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, а лише тимчасово обмежують його права.

3. Короткий зміст оскаржуваної ухвали

3.1. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 у справі № 922/3220/24 відмовлено в задоволенні заяви Прокурора про забезпечення позову у справі № 922/3220/24.

3.2. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні заяви Прокурора про забезпечення позову у справі № 922/3220/24, виходив із того, що Прокурор не надав суду належних, допустимих та достатніх доказів, які би підтверджували наявність обставин, передбачених статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, необхідних для забезпечення позову, зокрема, яким чином невжиття заходів забезпечення позову в майбутньому може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Суд апеляційної інстанції зазначив, що Прокурор у заяві не навів жодних обставин на підтвердження вчинення ТОВ "Благоустрій-плюс" конкретних дій, спрямованих на реалізацію належного йому майна. За висновком суду, посилання Прокурора в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість настання в майбутньому негативних наслідків, без надання доказів про вчинення відповідачем певних реальних дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення чи зменшення майна, не є достатніми підставами для вжиття заходів забезпечення позову.

При цьому апеляційний господарський суд також зазначив, що господарська справа № 922/3220/24 розглядається судами вже майже 7 місяців (провадження у справі відкрито 17.09.2024) і за цей час ТОВ "Благоустрій-плюс" не вчинило жодних дій, які би могли утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову. Тому суд апеляційної інстанції визнав безпідставними аргументи Прокурора щодо реальності ризику відчуження майна.

Суд апеляційної інстанції зауважив, що Прокурор 26.11.2024 вже звертався до суду першої інстанції із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, а саме: нежитлові приміщення № 1-7 у підвальній частині житлового будинку літ. "А-9" загальною площею 350,2 м2, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, корп.3, із забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії із цим майном. Проте ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.11.2024 у справі № 922/3220/24 в задоволенні заяви Прокурора про забезпечення позову відмовлено.

Суд апеляційної інстанції виснував, що аргументи заявника, зокрема, щодо реальної підстави (з урахуванням закінчення строку виконання основного зобов`язання) звернути стягнення у будь-який спосіб на спірне майно та/або продати його третім особам, або обтяжити майно новими іпотеками, передати майно в оренду, управління чи іншим чином розпорядитися гуртожитком у разі невжиття заявлених заходів забезпечення позову, - є лише припущеннями, що не є достатньо обґрунтованими підставами для застосування заходів забезпечення позову. Відтак суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявлені заходи забезпечення позову не відповідають вимогам статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України щодо розумності, обґрунтованості, адекватності та доведеності обставин реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача у разі невжиття судом заявлених заходів забезпечення позову, а тому суд апеляційної інстанції виснував, що підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно немає.

4. Короткий зміст касаційної скарги

4.1. Не погодившись із висновками суду апеляційної інстанції, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 у справі № 922/3220/24 та ухвалити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити в повному обсязі.

4.2. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури у поданій касаційній скарзі зазначає про порушення норм процесуального права при постановленні ухвали Східного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 у справі № 922/3220/24.

Скаржник, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, зазначає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням статей 2, 11, 74, 76, 77, 136, 137, 140, 236 Господарського процесуального кодексу України. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури посилається на те, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам Прокурора про те, що він заявив вимоги майнового характеру, метою вжиття заходів забезпечення є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання судового рішення. На думку скаржника, суд не надав оцінки також доводам про те, що такі заходи забезпечення позову узгоджуються із предметом позову та підставами, могли бути вжиті судом та не порушують права інших осіб. На думку скаржника, наявність у ТОВ "Благоустрій-плюс" правомочностей власника майна та наявність договору іпотеки вказує на можливість у будь-який момент розпорядитися спірним майном на користь третіх осіб.

Заступник керівника Харківської обласної прокуратури зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції про те, що Прокурор не надав суду доказів, які би підтверджували наявність обставин, передбачених статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, від 15.09.2023 у справі № 916/2359/23.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. За змістом частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

5.3. Дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.

5.4. Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.

5.5. Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 137 цього Кодексу заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

5.6. Відповідно до частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

5.7. Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, на яку посилається скаржник.

5.8. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 01.05.2023 у справі № 914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, постанові Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 917/805/23, на які посилається скаржник.

5.9. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 та постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, постанові Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23.

5.10. При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 925/1459/23, від 06.06.2024 у справі № 910/17599/23, від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22.

5.11. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, із вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

5.12. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

5.13. Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 925/1459/23, від 06.06.2024 у справі № 910/17599/23, від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 13.12.2023 у справі № 921/290/23.

5.14. При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані на обґрунтування заяви докази, та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.10.2023 у справі № 922/1583/23, від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.

5.15. Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

5.16. При цьому під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті, та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

5.17. Водночас колегія суддів зазначає, що заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 16.11.2023 у справі № 921/333/23, від 13.07.2022 у справі № 904/4710/21.

5.18. Верховний Суд також зазначає, що обранням належного, такого, що відповідає предмету спору, заходу забезпечення позову забезпечується дотримання принципу співмірності виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.12.2023 у справі № 921/290/23, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22.

5.19. При цьому Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 дійшла висновку про те, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим, за висновком Великої Палати Верховного Суду, є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

5.20. Визначення таких понять, як арешт майна та заборона на відчуження майна, містяться у постанові Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 643/12369/19. Так, арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна, а заборона на відчуження майна - перешкода у вільному розпорядженні майном. Арешт майна та заборона відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, які за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном.

5.21. У постанові від 19.12.2024 у справі № 910/6192/24 Верховний Суд дійшов висновку про те, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

5.22. Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, постанові Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 917/805/23, на які посилається скаржник.

При цьому можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, на яку посилається Прокурор у касаційній скарзі).

5.23. Як свідчить зміст оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції, посилаючись на статті 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, відмовив у задоволенні заяви Прокурора про забезпечення позову у справі № 922/3220/24. При цьому суд виходив із того, що Прокурор не надав суду належних, допустимих та достатніх доказів, які би підтверджували наявність обставин, передбачених статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, необхідних для забезпечення позову, зокрема, яким чином невжиття заходів забезпечення позову в майбутньому може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що Прокурор у заяві не навів жодних обставин на підтвердження вчинення відповідачем конкретних дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання, в тому числі й дій, спрямованих на реалізацію належного йому майна. За висновком суду, посилання Прокурора в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість настання в майбутньому негативних наслідків без надання доказів про вчинення ТОВ "Благоустрій-плюс" певних реальних дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення чи зменшення майна, є недостатніми підставами для вжиття заходів забезпечення позову.

5.24. Водночас колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не врахував того, що умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Відтак передчасним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що оскільки Прокурор не надав суду належних, допустимих та достатніх доказів, які би підтверджували наявність обставин, передбачених статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, необхідних для забезпечення позову, то слід відмовити в задоволенні заяви Прокурора про забезпечення позову у справі № 922/3220/24.

5.25. Колегія суддів зазначає, що обрання належного, такого, що відповідає предмету спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співмірності виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що, зрештою, дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору та, як наслідок, - ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20).

5.26. Предметом позову в цій справі є вимоги Прокурора про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання договору іпотеки недійсним, витребування нежитлових приміщень. Таким чином, однією з позовних вимог, заявлених Прокурором, є майнова вимога про витребування майна.

5.27. Прокурор у заяві про забезпечення позову звертав увагу на предмет цього позову та зазначав, що у разі задоволення позовних вимог нерухоме майно буде витребуване у ТОВ "Благоустрій-плюс" на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради.

Необхідність забезпечення позову прокурор обґрунтовував тим, що, враховуючи наявність іпотечного договору від 27.10.2020, Прокурор має обґрунтоване припущення про існування реальної загрози того, що ТОВ "Благоустрій-плюс" як власник спірного майна може розпорядитися ним шляхом вчинення дій (правочинів) щодо цього майна на користь будь-яких третіх осіб та/або вчинити дії щодо зміни об`єкта нерухомого майна (зміна цільового призначення та/або поділ / об`єднання тощо), що, в свою чергу, призведе до неможливості реального поновлення інтересів власника відповідного нерухомого майна (держави в особі відповідного органу) в межах цієї справи, без нових звернень до суду. Відтак наведене, на думку Прокурора, фактично знівелює мету судового захисту та призведе до неможливості поновлення прав та інтересів держави.

Прокурор зазначав, що судове рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння є, зокрема, підставою для державної реєстрації права власності на відповідне майно за його власником. Тому метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі, задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Вказані способи забезпечення позову, на думку Прокурора, є співмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки спір є реальним, має майновий характер, власником спірного майна є ТОВ "Благоустрій-плюс", а відсутність обтяжень не перешкоджатиме подальшій зміні речових прав на нерухоме майно, що може стати дійсною перешкодою в ефективному захисті та поновленні прав, якщо факт їх порушення буде встановлений судом при вирішенні спору. Проте сам факт наявності зареєстрованого права власності на нерухоме майно вже свідчить про реальну можливість власника (ТОВ "Благоустрій-плюс") вільно розпоряджатися майном. Відтак, як зазначав Прокурор, існують підстави вважати, що без встановлення обмежень на час розгляду справи фактичний власник нерухомого майна може розпорядитися своєю власністю на власний розсуд у будь-який час. Тому, за твердженням Прокурора, існує реальна загроза того, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчиняти відповідні дії щодо спірного майна може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення про повернення майна з володіння відповідача в разі задоволення такого позову. При цьому Прокурор зазначав, що обрані заходи забезпечення позову на період розгляду спору судом не будуть перешкоджати діяльності ТОВ "Благоустрій-плюс", оскільки не позбавляють ТОВ "Благоустрій-плюс" прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, а лише тимчасово обмежують право власника розпоряджатися майном.

5.28. Колегія суддів вважає, що наведеним доводам Прокурора, зокрема, про можливість відповідача - ТОВ "Благоустрій-плюс" у будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться у його власності, суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки. Апеляційний господарський суд також не врахував того, що заходи забезпечення позову, про застосування яких просив Прокурор, пов`язані з наявністю реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, а також спрямовані на забезпечення ефективного захисту порушених прав позивача у випадку задоволення позовних вимог.

5.29. Таким чином, суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України та не врахував висновки Верховного Суду, зокрема, про те, що умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

5.30. З огляду на викладене висновки апеляційного господарського суду про відмову в задоволенні заяви Прокурора про забезпечення позову є передчасними. При цьому суд апеляційної інстанції не розглянув аргументи Прокурора та не з`ясував, чи є заявлений Прокурором захід забезпечення співмірним із позовними вимогами, чи не порушує рівності та збалансованості інтересів сторін, чи спрямований на збереження існуючого наразі стану речей, чи може він слугувати додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позовних вимог буде реально виконане.

5.31. Відтак оскаржувана ухвала апеляційного суду не відповідає загальним вимогам процесуального законодавства, передбаченим статтями 73, 74, 76, 77, 86, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, якими визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

5.32. Водночас суд касаційної інстанції відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.33. Тому колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної ухвали висновків Верховного Суду є обґрунтованими, а тому під час нового розгляду апеляційному господарському суду необхідно розглянути заяву Прокурора про забезпечення позову з урахуванням правових висновків, на які посилається скаржник, та які взяті до уваги Верховним Судом під час касаційного перегляду оскаржуваної ухвали, дослідити наявні у справі докази та ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

5.34. З урахуванням наведеного касаційну скаргу Прокурора належить задовольнити частково, оскаржувану ухвалу апеляційного господарського суду - скасувати, а справу - передати до Східного апеляційного господарського суду для нового розгляду заяви про забезпечення позову.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України установлено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

6.3. Згідно із частиною 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

6.4. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувану ухвалу апеляційного господарського суду у цій справі слід скасувати, справу № 922/3220/24 передати до Східного апеляційного господарського суду для нового розгляду заяви Прокурора про забезпечення позову.

Судові витрати

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 у справі № 922/3220/24 скасувати, а справу № 922/3220/24 передати до Східного апеляційного господарського суду для нового розгляду заяви керівника Слобідської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак