Ухвала від 28.05.2025 по справі 910/5379/24

УХВАЛА

28 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/5379/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранця О.М. - головуючого, Кролевець О.А., Студенця В.І.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Новапринт»

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Грєхової О.А.

від 22.07.2024

та на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Алданової С.О., Євсікова О.О., Корсака В.А.

від 19.03.2025 (повний текст складено 11.04.2025)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новапринт»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сава кліматичні системи»</a>,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Фізична особа-підприємець Терновий Сергій Валерійович

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сава кліматичні системи»</a> на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новапринт» 386 257,34 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025, у задоволенні позову відмовлено.

01.05.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Новапринт» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 у справі № 910/5379/24. Касаційна скарга містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.

Склад колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду визначено відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.05.2025 (головуючий суддя - Баранець О.М., судді Кролевець О.А., Студенець В.І.).

Перевіривши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Новапринт», колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, зважаючи на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, передбачених підпунктами «а»-«г» цієї норми.

Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Предметом спору у справі № 910/5379/24 є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сава кліматичні системи»</a> 386 257,34 грн

Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі №910/13737/19, відповідно до якої майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 162, пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.

Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 907/9/17, провадження № 12-76гс18).

Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

Позовні вимоги у цій справі про стягнення 386 257,34 грн, мають вартісну оцінку та носять майновий характер.

Позов у цій справі подано в 2024 році.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з 01.01.2024 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 028,00 гривень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Як було зазначено вище предметом позову у справі № 910/5379/24 стягнення 386 257,34 грн, що не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на момент подання позову до суду (1 514 000,00 грн), тому в розумінні ГПК України судові рішення у цій справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених підпунктами "а-г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

У пункті 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено випадки наявності підстав для перегляду у касаційному порядку справи з ціною позову, що не перевищує п?ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Новапринт» у касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження, посилається на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України.

Також, скаржник у касаційній скарзі зазначає про наявність підстав для перегляду в касаційному порядку оскаржуваних судових рішень у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, які передбачені підпунктами "а" та "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Зазначені підстави скаржник обґрунтовує таким:

Касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки, на думку скаржника, ним обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Також зазначає, що встановлені судом обставини можливо спростувати лише в суді касаційної інстанції.

Водночас, Суд зазначає, що у поданій касаційній скарзі скаржник хоча й зазначив підпункти "а" та "б" підпункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, проте не навів належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпункту "а" та "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Посилання скаржника на пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не є доводами, які у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони не містять жодних доказів якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні таких судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним їх власним тлумаченням, до переоцінки доказів, які були здійснені судами попередніх інстанцій під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає за необхідне також зазначити, що випадок можливості касаційного оскарження, передбачений підпунктом "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, обумовлює наявність розгляду іншої справи, в якій сторона позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваним судовим рішенням.

Водночас скаржником не зазначено, які саме обставини, встановлені оскаржуваним судовим рішенням у справі № 910/5379/24, підлягають спростуванню та не вказано в якій саме справі таке спростування має здійснюватися.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.

За змістом статті 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Відповідно до частини першої статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами.

На підставі наведеного надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення одної з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.

З огляду на відсутність належного обґрунтування обставин, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Новапринт» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 у справі № 910/5379/24 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Оскільки Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження, клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 у справі № 910/5379/24 не розглядається.

За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, 293 ГПК України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Новапринт» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 у справі № 910/5379/24.

2. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подавала касаційну скаргу, а копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Кролевець

В. Студенець