Ухвала

від 30.05.2025 по справі 906/1419/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

30 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 906/1419/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Народицької селищної ради Коростенського району Житомирської області

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.05.2025 та ухвалу Господарського суду Житомирської області від 28.02.2025 у справі

за позовом Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до 1) Народицької селищної ради Коростенського району Житомирської області,

2) Народицької селищної військової адміністрації Коростенського району Житомирської області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,

- на стороні позивача:

1. Верховна Рада України;

2. Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України;

3. Державне агентство України з управління зоною відчуження;

4. Міністерство аграрної політики та продовольства України;

5. Державна інспекція ядерного регулювання України;

6. Національна академія наук України;

7. Всеукраїнська громадська організація інвалідів "Союз Чорнобиль України",

- на стороні відповідачів:

1. Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру;

2. Державна екологічна інспекція України;

3. Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів;

4. Фермерське господарство "Кавецького";

5. Товариство з обмеженою відповідальністю "Екоагроферма";

6. Комунальне підприємство "Народицька районна спеціалізована станція по догляду за землями зони безумовного відселення";

7. Житомирська обласна (військова) державна адміністрація;

8. Житомирська обласна рада,

про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом скасування державної реєстрації права та повернення земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ:

22.05.2025 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Народицької селищної ради Коростенського району Житомирської області на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 28.02.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.05.2025 у справі № 906/1419/23.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, зокрема статей 119 та 180 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

На підставі наведених в скарзі висновків Верховного Суду, на думку скаржника, у суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, були відсутні підстави при вирішенні питання щодо прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним позовом, надавати оцінку обраному позивачем за зустрічним позовом способу захисту в аспекті частини другої статті 180 ГПК України, у зв`язку з чим суди помилково виснували, що обрання позивачем за зустрічним позовом неналежного способу захисту, є підставою для висновку про неможливість спільного розгляду вимог за зустрічним та первісним позовом за правилом вказаної норми процесуального закону.

В обґрунтування позову Прокурор зазначив, що спірні земельні ділянки відносяться до зони безумовного (обов`язкового) відселення, у зв`язку з чим такі земельні ділянки згідно положень статті 84 Земельного кодексу України належать до земель державної власності.

Скаржник зазначає, що зустрічний позов про спростування права державної власності на спірні земельні ділянки взаємно пов`язаний з первісним негаторним позовом, виходячи з наступного:

- вимоги первісного та зустрічного позовів виникають з одних правовідносин, а саме щодо права власності на спірні земельні ділянки;

- предметом дослідження як за первісним позовом, так і за зустрічним позовом є обставини щодо наявності правових підстав відносити земельні ділянки до зони безумовного (обов`язкового) відселення;

- спірні правовідносини регулюються одними й тими ж нормами матеріального права, а саме нормами Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» спірні правовідносини ґрунтуються на одних і тих самих засобах доказування;

- спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору між Кабінетом Міністрів України та Народицькою селищною радою;

- задоволення зустрічного позову про визнання відсутнім права державної власності на земельні ділянки, повернення яких державі в особі Кабінету Міністрів України є предметом первісного позову, виключатиме повністю задоволення первісного позову;

- метою зустрічного позову є доведення відсутності у держави, в особі Кабінету Міністрів України, матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб`єктивне право Кабінету Міністрів України за первісним позовом;

- зміст зустрічної позовної заяви є ідентичним з наведеними Відповідачем 1 - Народицькою селищною радою, у різних процесуальних документах, поданих до суду першої інстанції під час розгляду даної справи, запереченнями на позовну заяву Прокурора, подану в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.

У зв`язку з цим суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку, що обрання позивачем за зустрічним позовом неналежного способу захисту, є підставою для висновку про неможливість спільного розгляду вимог за зустрічним та первісним позовом за правилом частини другої статті 180 ГПК України.

Суди також належним чином не дослідили поважність причин пропуску Народицькою селищною радою строку на подання зустрічного позову, підійшовши формально до вирішення цього питання.

Крім цього, скаржник посилаючись на положення пункту 3 частини першої статті 310 ГПК України, зазначає, що апеляційним судом було порушено частину сьому статті 240 ГПК України, оскільки згідно з протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, розміщеного в Електронному суді, електронна форма постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.05.2025 у справі № 906/1419/23 підписана суддею Василишиним Андрієм Романовичем 05.05.2025, тобто не в день складання постанови.

Дослідивши матеріали касаційної скарги, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Предметом касаційного оскарження є постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.05.2025 у справі № 906/1419/23, якою залишено без змін ухвалу Господарського суду Житомирської області від 28.02.2025 про повернення на підставі частини шостої статті 180 ГПК України зустрічної позовної заяви Народицької селищної ради від 18.02.2025 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України про визнання відсутнім права державної власності на земельні ділянки.

Вказані судові рішення мотивовані тим, що право пред`явити зустрічний позов може бути реалізоване у строк, встановлений ГПК України, а саме: для надання відзиву, який є строком встановленим законом, оскільки в нормах пункту 3 частини другої статті 46 та частини першої статті 180 ГПК України не йдеться про встановлення ними строку для подання відзиву судом, а імперативно законом встановлено період часу для подання зустрічного позову, який має відповідати строку для подання відзиву.

Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (стаття 113 ГПК України).

Частиною першою статті 116 ГПК України визначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Згідно з ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, відповідно до положень статей 46 та 180 ГПК України право на подання зустрічного позову може бути реалізовано відповідачем виключно у строк, встановлений для подання відзиву на позов, а процесуальним наслідком пропуску такого строку є втрата права на вчинення стороною відповідної процесуальної дії.

Обрахування строку на подання відзиву на позов починається відповідно для кожного учасника справи з наступного дня після дати отримання ним ухвали місцевого господарського суду про відкриття провадження у справі.

Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 242 ГПК України (в редакції чинній станом на момент постановлення ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі) днем вручення судового рішення є: день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала Господарського суду Житомирської області від 01.11.2023 про відкриття провадження у справі № 906/1419/23, якою відповідачам рекомендовано, відповідно до статті 165 ГПК України, подати відзив на позовну заяву у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Ухвала про відкриття провадження у справі № 906/1419/23 була доставлена Народицькій селищній раді на електронну адресу 02.11.2023, що підтверджується довідкою Господарського суду Житомирської області про доставку електронного листа.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 22.11.2023 у справі №906/1419/23 продовжено Народицькій селищній раді Коростенського району Житомирської області процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву, до 30.11.2023 включно.

Відтак, останнім днем на подання зустрічної позовної заяви було 30.11.2023 включно. визначено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець не передбачив обов`язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідної заяви (клопотання) заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню із відповідною заявою, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чітко встановлених законом або судом процесуальних строків.

При цьому ГПК України не пов`язує право суду визнати поважною причину пропуску процесуального строку з вичерпним колом обставин, що його спричинили.

Питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні статті 86 ГПК України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних доказів.

Вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який за заявою сторони, прокурора чи зі своєї ініціативи може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених положеннями ГПК України. Отже, вирішуючи це питання, суд з урахуванням конкретних обставин справи має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку, і залежно від встановленого - вирішити питання про поновлення або відмову у поновленні цього строку (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2019 у справі №910/22695/13).

19.02.2025 до початку підготовчого засідання до Господарського суду Житомирської області від Народицької селищної ради надійшла зустрічна позовна заява від 18.02.2025 до Держави Україна в особі КМУ України про визнання відсутнім права державної власності на земельні ділянки. Одночасно до зустрічної позовної заяви додано заяву про поновлення строку на подання зустрічного позову від 18.02.2025 за №86 вих/25.

Заяву про поновлення строку на подання зустрічного позову від 18.02.2025 обґрунтовано тим, що Народицька селищна рада з об`єктивних причин не мала можливості подати зустрічний позов до 30.11.2023, оскільки станом на вказану дату у розпорядженні селищної ради були відсутні докази того, що межі зон радіоактивного забруднення за межами населених пунктів не установлені Кабінетом Міністрів України у відповідності до вимог і порядку, визначених Законом України "Про правовий режим територій, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Всі докази, без виключень, які покладені в основу зустрічного позову, датовані після 30.11.2023.

Крім цього, позивач за зустрічним позовом зазначив, що Північно-західний апеляційний господарський суд в постанові від 09.01.2025 у даній справі зазначив, що з огляду на норму частини 5 статті 2 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" належним і допустимим доказом установлення меж зон є відповідне рішення уповноваженого органу, яким є Кабінет Міністрів України, прийняте у відповідності до визначеної законом адміністративної процедури. Враховуючи обставини, встановлені на підставі поданих доказів, а також вищевказані висновки апеляційного суду, Народицькою селищною радою прийнято рішення про подання зустрічного позову у цій справі.

Тобто, Народицькою селищною радою наголошено на тому, що підстави для подання зустрічного позову стали існувати вже після 20.01.2025 (дата складання повного тексту постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.01.2025 у справі №906/1419/23).

Таким чином, Народицька селищна рада вважає, що наведені обставини вказують на поважність причин пропуску строку на подання до суду зустрічного позову у даній справі та наявність підстав для поновлення строку.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 28.02.2025 відмовлено Народицькій селищній раді у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання зустрічної позовної заяви у справі, повернуто без розгляду зустрічну позовну заяву Народицької селищної ради від 18.02.2025 та додані до неї документи.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що процесуальний строк для пред`явлення зустрічного позову, встановлений процесуальним законом, забезпечує оперативність судочинства, виступає дисциплінуючим фактором регламентації процесуальних дій учасників справи та спрямований на недопущення зловживання процесуальними правами, проте Народицька селищна рада не проявила необхідної старанності та звертаючись з зустрічним позовом поза визначеним законом строком, не надала до суду переконливих доказів на підтвердження наявності у неї перешкод для реалізації права на звернення з таким позовом сумлінно та своєчасно, тобто з урахуванням періоду часу, який об`єктивно необхідний для підготовки зустрічної позовної заяви, не надано доказів того, що у неї виникали перешкоди в межах процесуального строку для завчасного звернення до вищевказаних установ для зібрання і подання відповідних доказів, відтак несвоєчасне подання зустрічного позову зумовлене лише волевиявленням самого відповідача-1, тобто має суб`єктивний характер, що не є поважною причиною пропуску процесуального строку, оскільки в силу частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Апеляційний суду зауважив, що представником відповідача-1, який брав участь в судових засіданнях у суді першої інстанції відповідно до протоколів судових засідань, не було повідомлено суд першої інстанції про наміри подати зустрічну позовну заяву, не повідомляв про обставини, які заважали звернутися із зустрічним позовом в межах встановлених процесуальним законом строків.

Поряд з цим, колегія суддів оцінила необґрунтованими доводи відповідача, що підстави для подання зустрічного позову виникли після 20.01.2025, після складання повного тексту постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.01.2025 у справі №906/1419/23, якою скасовано ухвалу Господарського суду Житомирської області від 10.10.2024 про призначення комплексної експертизи з питань землеустрою, оскільки висновки апеляційного суду про допущення судом першої інстанції порушень норм процесуального права не можуть бути підставою для подання зустрічного позову, оскільки підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки). Тобто саме обставини є підставою позову, а не оцінка таких обставин судом.

Згідно вимог частини четвертої статті 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною першою статті 43 ГПК України передбачено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Підсумовуючи викладене, суди попередніх інстанцій правильно виснували про пропуск позивачем за зустрічним позовом без поважних причин строку подання зустрічного позову, який встановлений ухвалами Господарського суду Житомирської області від 01.11.2023 та від 22.11.2023 у справі №906/1419/23, що є порушенням частини першої статті 180 ГПК України та підставою для підставою для повернення зустрічного позову відповідно до частини шостої цієї ж норми.

Відповідно до частини другої статті 180 ГПК України, зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Як встановлено судами, у цій справі предметом спору між державою в особі Кабінету Міністрів України та територіальною громадою Народицького району Житомирської області в особі Народицької селищної ради є спірні земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів Народицького району Житомирської області, а спірні відносини врегульовані нормами одного Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Вимоги первісного позову за своїм характером є негаторними, тобто спрямованими на усунення перешкод державі в особі Кабінету Міністрів України здійснювати права власника спірними земельними ділянками, зокрема, у спосіб скасування державної реєстрації права комунальної власності на них (статті 152, 391 Земельного кодексу України), тоді як вимоги зустрічного позову спрямовані на спростування права державної власності на спірні земельні ділянки у спосіб визнання його відсутнім (пункт 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

З врахуванням викладених правових позицій Верховного Суду суди виснували, що попри однакове регулювання спірних відносин нормами Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", що ґрунтуються по суті на одних і тих самих засобах доказування, спільний розгляд вимог за зустрічним та первісним позовом за правилом частини другої статті 180 ГПК України у цій справі не є можливим за наявності іншої самостійної підстави для повернення без розгляду зустрічної позовної заяви, є подання її з порушенням частини першої статті 180 ГПК України - пред`явлення не у строк для подання відзиву.

Зазначений висновок судів є достатнім для застосування частини шостої статті 180 ГПК України про те, що зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частини другої цієї статті, ухвалою суду повертається заявнику.

Цей висновок Суду ґрунтується на принципі диспозитивності змагального процесу, згідно з якими учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина друга статті 14 Кодексу).

Поняття "предмет спору" та "предмет позову" не тотожні поняття, оскільки предмет спору - це, як правило, матеріально-правовий об`єкт (кошти, нерухоме майно, земельна ділянка), а предмет позову - це матеріально-правова вимога (іншими словами, спосіб захисту) стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення (див. постанову Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 904/2181/22).

Пункт 1 статті 6 Конвенції, яка є джерелом права для національного суду (частина четверта статті 11 Кодексу), гарантує кожному "право на суд", яке включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення Суду у справі "Андрієвська проти України" від 01.12.2011).

Суд також приймає до уваги, що поняття "спір про право" має розглядатися не суто технічно, а йому слід надавати сутнісного, а не формального значення, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення пункту 1 статті 6 Конвенції.

Так, відсутність у провадженні будь-яких вимог грошового характеру не є вирішальним елементом при визначенні того, чи застосовується пункт 1 статті 6 Конвенції у його цивільному аспекті (рішення Суду у справі "Савіцький проти України" від 26.07.2012).

Вирішальним для визначення того, чи стосується справа прав цивільного характеру, є безпосередньо характер права, яке є предметом розгляду (рішення Суду у справі "Церква села Сосулівка проти України" від 28.02.2008).

Саме тому, дійсна сутність відповідних позовних вимог оцінюється судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими (постанова ВПВС від 13.10.20р. у справі № 447/455/17).

Суд також приймає до уваги усталену практику Великої Палати Верховного Суду про те, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (постанови від 09.02.2021 у справі №635/4741/17, від 05.07.2023 у справі №910/15792/20).

В свою чергу, судовий захист реально порушеного права має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права позивача, а у випадку, якщо таке відновлення неможливе - встановити компенсацію за порушення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).

В аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції, спосіб захисту, щоб бути ефективним, має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується; спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення ЄСПЛ від 06.09.2005 у справі «Гурепка проти України» та від 16.08.2013 р. у справі «Гарнага проти України»).

Суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду про те, що на стадії відкриття провадження у справі суд не уповноважений давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного/оспорюваного/ невизнаного права (постанова від 25.01.2024 у справі № 320/14843/23). Ці висновки є релевантними і на стадії вирішення питання про прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним та їх об`єднання в одне провадження.

Водночас Суд також враховує як відповідні висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що право відповідача за первісним позовом подати зустрічний позов може бути реалізовано за умови взаємопов`язаності позовних вимог (обраних сторонами способів захисту), доцільності їх спільного розгляду, який сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору/спорів між сторонами, та задоволення зустрічного позову виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 910/2987/18), постанови Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 908/1688/20, від 24.02.2025 у cправі № 927/696/24).

У судовій практиці Великої Палати Верховного Суду сформувалася усталена правова позиція про те, що порушення права (інтересу) пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Натомість при оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, покликана поведінкою іншої особи. Прийняте судом рішення покликане, серед іншого, усунути цю невизначеність. Вирішення спору про право (і забезпечення тим самим юридичної визначеності у правовідносинах між сторонами такого спору) належить до компетенції суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 917/1964/19 та від 03.04.2024 у справі № 916/4093/21).

Державна реєстрація права власності (зокрема, нерухомого майна, до якого належать спірні земельні ділянки) закріплена законом як складовий елемент процедури набуття права власності.

Розглядаючи спори, пов`язані з реєстрацією речових прав на нерухоме майно, в судовому порядку, держава захищає порушене право власності та забезпечує правову визначеність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 916/4093/21).

Визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц).

Враховуючи вказані обставини, суди попередніх інстанцій, приймаючи до уваги предмет та підстави первісних та зустрічних позовних вимог обґрунтовано зауважили, що зустрічний позов Народицької селищної ради Коростенського району Житомирської області підлягає поверненню заявнику, оскільки не відповідає вимогам частини другої статті 180 ГПК України. При цьому, об`єднання позовів є правом, а не обов`язком суду.

З огляду на вищезазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для повернення зустрічної позовної заяви відповідно до частини шостої статті 180 ГПК України.

Відповідно до частини другої статті 293 ГПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Отже питання правильного застосування норм права, зокрема статей 119 та 180 ГПК України, на порушення якої скаржник посилається в обґрунтування касаційної скарги, під час прийняття оскаржуваних судових рішень у справі № 906/1419/23 є очевидними і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Щодо посилання скаржника на порушення апеляційним судом частини сьомої статті 240 ГПК України, якою передбачено, що рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи, не береться судом до уваги з огляду на те, що порушення норм процесуального права, зокрема підписання постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.05.2025 у справі № 906/1419/23 суддею Василишиним Андрієм Романовичем 05.05.2025, тобто не в день складання постанови, відповідно до положень частини другої статті 311 ГПК України може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Враховуючи викладене, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Народицької селищної ради Коростенського району Житомирської області на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 28.02.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.05.2025 у справі № 906/1419/23 на підставі частини другої статті 293 ГПК України.

Керуючись статтями 180, 234, 235, частиною другою статті 293 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Народицької селищної ради Коростенського району Житомирської області на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 28.02.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.05.2025 у справі №906/1419/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ