Постанова від 14.05.2025 по справі 910/15123/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2025 р. Справа№ 910/15123/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Ткаченка Б.О.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання: Шевченко Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Гончарук М.П., Грибенко А.Л.;

від відповідача: Тузова В.О.,

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 року (повний текст рішення складено 20.03.2025)

у справі № 910/15123/24 (суддя - Літвінова М.Є.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна»

до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»

про стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення з відповідача залишок грошових коштів на банківському рахунку в розмірі 13 925 892, 14 грн, 17 098 доларів США, 5 265 Євро 50 євроцентів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» 13 925 892, 14 грн., 17 098 доларів США, 5 265 Євро 50 євроцентів та витрати по сплаті судового збору в розмірі 178 409, 38 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» у встановлений процесуальний строк звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 скасувати та закрити провадження у справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необгрунтованим і таким, що прийняте за неповного дослідження всіх обставин справи, які входять до предмета доказування, неправильного тлумачення, застосування норм матеріального права та грубого порушення норм мпроцесуального права.

Апелянт наголошує, що відмова місцевого господарського суду у задоволенні вимоги відповідача про закриття провадження у справі, є незаконною та необгрунтованою. Так, скаржник зазначає, що інший виклад правових обгрунтувань вимог, заявлених на розгляд суду, не змінює парвової природи таких вимог, їх предмет та підстави в цілому, що свідчить про те, що фактично позивач у межах справи № 910/15123/24 просить суд повторно розглянути питання (фактично переглянути) щодо стягнення заборгованості (коштів) за договором на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 426753 від 03.03.2003, яке отримало своє остаточне вирішення в межах розгляду справи № 910/13/21.

Крім того, розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 426753 від 03.03.2003 не впливає та не може вплинути на факт встановлення судом у справі № 910/13/21 моменту, з якого позивач дізнався про порушення свого права на отримання своїх коштів, розміщених на рахунках за відповідним договором банківського обслуговування.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» та призначено до розгляду на 14.05.2025.

30.04.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» витрати на професійну правничу допомогу у сумі 50 000, 00 грн.

Позивач зазначив, що відсутні підстави для закриття провадження у справі № 910/15123/24. Так, у справі № 910/13/21 судом було розглянуто позовні вимоги про стягнення грошових коштів відповідача у зв`язку з невиконанням банком платжіних доручень Товариства, а у справі № 910/15123/24 - про стягнення з відповідача залишку грошових коштів у зв`язку із розірванням договору № 426753 від 03.03.2003 на здійснення розрахунково-касового обслуговування.

05.05.2025 до Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу. Відповідач зазначає, що підготовка відзиву на апеляційну скаргу не може оцінюватися у 50 000, 00 грн, оскільки такий розмір є абсолютно надмірним та таким, що не відповідає обсягу витраченого часу на підготовку документа.

Розпорядженням керівника апарату суду №09.1-08/1175/25 від 12.05.2025, у зв`язку перебуванням судді Коротун О.М. у відпустці, відповідно до підпунктів 2.3.22., 2.3.43. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/15123/24.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2025 сформовано колегію суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2025 апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» прийнято до розгляду вищезазначеною колегією суддів.

Представники позивача у судовому засіданні 14.05.2025 заперечували проти доводів апеляційної скарги та проосили суд у її задоволенні вдмовити.

Представник відповідача у судовому засіданні 14.05.2025 підтримав довори апеляційної скарги та просив суд її задовольнити. Закрити провадження у справі № 910/15123/24.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступного.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 03.03.2003 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» та Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» в особі Севастопольської філії ПАТ «КБ «Приватбанк» укладено договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування №426735 (далі - договір).

Відповідно до пункту 1.1 договору банк відкриває клієнту поточні рахунки у національній та іноземній валюті (у тому числі картковий) та/або здійснює їх розрахунково-касове обслуговування відповідно до діючих нормативних актів НБУ.

Банк взяв на себе, у тому числі, зобов`язання виконувати доручення позивача, що міститься у розрахунковому документі в обумовлені строки (пункт 2.1.3 договору); забезпечити схоронність коштів позивача (пункт 2.1.12 договору).

У пункті 2.1.1 договору сторони дійшли згоди, що у подальшому поточні рахунки позивачу відкриваються на підставі його письмової заяви та інших документів, передбачених нормативними актами НБУ і обслуговуються відповідно до умов договору.

Відповідно до пункту 2.1.3 договору банк зобов`язався виконувати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі у строки: - у день його надходження, якщо документ надійшов протягом операційного часу; - не пізніше наступного робочого дня, якщо документ надійшов після операційного часу.

Клієнт має право самостійно розпоряджатися коштами на своєму рахунку, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством; вимагати своєчасного і повного здійснення розрахунків та інших обумовлених договором послуг. Для здійснення розрахунків Клієнтом обираються наступні платіжні інструменти: платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, платіжна вимога, розрахунковий чек, акредитив, вексель, банківська платіжна картка (пункт 3.1.1 договору).

Пунктом 7.2 передбачено, що договір може бути розірваний за згодою сторін у випадку закриття відкритих за ним рахунків, або у випадках, передбачених законодавством або договором. При закритті карткового рахунку (за ініціативою клієнта або банку) клієнт не пізніше 21-го дня від дня письмового повідомлення про намір закрити картковий рахунок повинен погасити всі види заборгованості перед банком, а також повернути в банк всі КПК. Банк закриває картковий рахунок не пізніше 45-ти днів від дня повернення в банк КПК.

Невиконання умов договору зі сторони банку, а саме невиконання розпоряджень позивача (клієнта) на перерахування грошових коштів на рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю «Підпримство «Тавріда Електрик Україна», залишення без розгляду звернення останнього до банку, були предметом судового розгляду у господарській справі №904/1569/15.

Так, постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 у справі №904/1569/15, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №904/1569/15, частково задоволено позов ТОВ «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» до ПАТ «КБ «Приватбанк» та зобов`язано ПАТ «КБ «Приватбанк», зокрема виконати платіжні доручення ТОВ «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» згідно з переліком від 17.02.2017 №№1-12, присуджено до стягнення з ПАТ «КБ «Приватбанк» на користь ТОВ «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» проценти за депозитними вкладами в розмірі 42 317,13 доларів США та 3 130,51 грн витрат зі сплати судового збору.

У вказаній постанові судом встановлено, зокрема, наступне:

На підставі Договору позивачу 03.03.2003 відкриті в Севастопольській філії ПАТ КБ «Приватбанк» такі банківські рахунки:

- поточний № НОМЕР_8 у гривні,

- валютний № НОМЕР_9 у доларах США,

- валютний № НОМЕР_10 в євро,

- картковий № НОМЕР_11 у гривні.

Позивач 22.07.2015 надіслав на адресу відповідача лист від 17.07.2015 №0042 та платіжні доручення до виконання, однак матеріалами справи підтверджується факт невиконання банком (відповідачем) розпоряджень позивача (клієнта) щодо перерахування грошових коштів на рахунки ТОВ «Підприємство «Тавріда Електрик Україна», залишення без розгляду звернення останнього до банку від 17.02.2017 № 9. Невиконання банком доручень позивача зумовило звернення товариства з позовом про зобов`язання відповідача перерахувати грошові кошти на рахунки ТОВ «Підприємство «Таврида Електрик Україна», та стягнення з ПАТ «КБ «Приват Банк» пені, 3% річних, інфляційних втрат та процентів за доларовими депозитами.

Наявність спірної суми на рахунках позивача підтверджується копіями платіжних доручень від 28.05.2014 №№Е0528LOKN9, Е0528L0K55, Е0528L0KG0, Е0528L0KЕ3, Е0528L0KЕ0, Е0528L0KDZ, Е0528L0KFY, Е0528LOKFХ, Е0528L055A, Е0528L0EH6, Е0528L054Y, Е0528L0551 та випискою, яку отримано позивачем із використанням системи інтернет-банкінгу за період з 28.05.2014 по 28.05.2014 по рахунках позивача, з огляду на те, що умовами договору від 03.03.2003 №426753 сторони передбачили можливість отримання клієнтом банківської виписки щодо стану свого рахунка (рахунків) через систему «Приват-24» за допомогою засобів Internet з використанням Web-браузера банку.

Згідно з випискою, яку отримано позивачем із використанням системи інтернет-банкінгу за період з 28.05.2014 по 28.05.2014 на рахунках позивача обліковуються наступні кошти: 13 860 233,74 грн; 17 098,00 USD; 5 256,50 EUR; на картковому рахунку: 65 778,40 грн.

У квітні-травні 2014 року відповідачем в односторонньому порядку було переведено з рахунків позивача, відкритих в Севастопольській філії ПАТ «Приват Банк», грошові кошти. Переведення банком грошових коштів позивача, які станом на 28.05.2014 фактично обліковувались на його поточних та депозитних рахунках, на «недіючі рахунки 2903» обмежило доступ позивача до його грошових коштів та порушило право позивача розпоряджатися ними.

Виходячи із наведених обставин, апеляційний господарський суд у справі №904/1569/15 дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання ПАТ «КБ «Приватбанк» виконати платіжні доручення щодо перерахування коштів позивача, зокрема, але не виключно, як зазначено у резолютивній частині постанови від 13.09.2017 у справі №904/1569/15, платіжне доручення №3 від 17.02.2017 на суму 5 256,50 євро щодо перерахування з рахунку № НОМЕР_1 на рахунок № НОМЕР_2 , який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ «КБ «ПриватБанк» у м. Києві; платіжне доручення №4 від 17.02.2017 на суму 65 778,40 грн щодо перерахування з рахунку № НОМЕР_3 на рахунок № НОМЕР_4 , який відкрито у філії «КиївСіті» ПАТ «КБ «ПриватБанк» у м. Києві; платіжне доручення №1 від 17.02.2017 на суму 13 860 113,74 грн щодо перерахування з рахунку № НОМЕР_5 на рахунок № НОМЕР_4 , який відкрито у філії «КиївСіті» ПАТ «КБ «ПриватБанк» у м. Києві; платіжне доручення №2 від 17.02.2017 на суму 17 098 доларів США щодо перерахування з рахунку № НОМЕР_6 на рахунок № НОМЕР_7 , який відкрито у філії «КиївСіті» ПАТ «КБ «ПриватБанк» у м. Києві.

Господарським судом Дніпропетровської області 22.09.2017 на виконання вищевказаної постанови у справі № 904/1569/15 видано наказ.

Державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного управління юстиції у м. Києві 15.04.2019 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_12. 10.09.2019 виконавцемприйнято постанову про закінчення виконавчого провадження.

Господарські суди вказали у судових рішеннях, що у постанові про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_12 від 10.09.2019 вказано, що станом на 21.05.2019 рішення суду залишається невиконаним повторно, після винесення постанови про накладення штрафу від 03.05.2019.

Відповідачем не було повернуто позивачу грошові кошти, які розміщені на банківських рахунках згідно з умовами договору.

Надалі, у грудні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» звернулося до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування, що був укладений між сторонами та стягнення грошових коштів у розмірі 13 925 892,10 грн, 2 626 426,20 грн - інфляційних втрат та 1 315 766,32 грн - 3% річних. Позивачем подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, якою доповнено позовні вимоги вимогами про стягнення з відповідача 17 098 доларів США та 5 256,50 Євро.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не повернув позивачеві грошові кошти, які розміщено на рахунках згідно з умовами договору, чим порушив свої зобов`язання щодо здійснення розрахунково-касового обслуговування, що тривалий час не дозволяє позивачу користуватися своїми власними коштами та використовувати їх у своїй поточній діяльності.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач зазначає, що відповідач не повернув позивачу грошові кошти, які було розміщено на банківських рахунках згідно з умовами договору, зокрема, грошові кошти у сумах 13 925 892,10 грн, 17 098,00 доларів США, 5 256,50 євро, що на тривалий час позбавило позивача можливості користуватися своїми власними коштами та є істотним порушенням умов договору. З огляду на це, позивач вважає, що договір між позивачем та банком підлягає розірванню, а неповернуті позивачу грошові кошти стягненню з відповідача на користь позивача із урахуванням нарахованих на них 3% річних та інфляційних втрат.

За результатами розгляду вказаних позовних вимог, Верховний Суд у справі № 910/13/21 частково задовольнив позовні вимоги. Вирішено розірвати договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування №426753 від 03.03.2003 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» та Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк». Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» 3 % річних у розмірі 1 315 766,32 грн, інфляційні втрати у розмірі 2 626 426,20 грн та судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 60 828,52 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

15.10.2024 позивач звернувся до відповідача з листом щодо перерахуванням залишку на рахунках, у зв`язку із розірванням договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування №426753 від 03.03.2003 року.

14.11.2024 банк надав відповідь №20.1.0.0.0/7-241018/34005 на звернення позивача, в якій відповідач зазначив, що запитувані позивачем грошові кошти (залишки на рахунках) не обліковуються в АТ КБ «Приватбанк» з 27.11.2014 та запропоновано звернутися з заявою щодо повернення залишків коштів до ТОВ «Фінансова Компанія «Фінілон».

В обґрунтування заявлених вимог, позивач вказав, що з 06.03.2024 розірвано договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування №426753 від 03.03.2003 року, який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» та Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» в особі Севастопольської філії ПАТ «КБ «Приватбанк», у зв`язку із цим у відповідача виник обов`язок повернути позивача залишок грошових коштів на банківських рахунках у розмірі 13 925 892,14 грн, 17 098 доларів США, 5 265 Євро 50 євроцентів.

Відповідно до ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів (частина 2 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» та Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» в особі Севастопольської філії ПАТ «КБ «Приватбанк» 03.03.2003 укладено договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування №426735 (далі - оговір).

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банком є юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги.

Клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

Згідно зі статтею 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до банківських послуг, зокрема, належить відкриття та ведення поточних (розрахункових, кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах, та рахунків умовного зберігання (ескроу).

Банківські послуги дозволяється надавати виключно банку.

Банк має право надавати платіжні послуги відповідно до Закону України «Про платіжні послуги» з урахуванням вимог цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України, що регулюють діяльність банків.

Для здійснення розрахунків суб`єкти господарювання зберігають грошові кошти в установах банків на відповідних рахунках.

Згідно з статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов`язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у формі платіжних доручень, платіжних вимог, вимог-доручень, векселів, чеків, банківських платіжних карток та інших дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.

При безготівкових розрахунках усі платежі провадяться через установи банків шляхом перерахування належних сум з рахунку платника на рахунок одержувача або шляхом заліку взаємних зобов`язань і грошових претензій. Платежі здійснюються у межах наявних коштів на рахунку платника.

Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування.

Відповідно до частини першої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

У силу ст. 1068 Цивільного кодексу України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунку або законом. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунку грошові кошти в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунку або законом.

Відповідно до частини першої статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.

Згідно з частинами першою, третьою статті 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Банк не має права за заявою клієнта розривати договір банківського рахунка чи вчиняти інші дії, що мають наслідком припинення договору, у разі якщо грошові кошти, що знаходяться на відповідному рахунку, заморожені відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Клієнт не має права без згоди обтяжувача за домовленістю з банком чи односторонньо, у тому числі шляхом односторонньої відмови від виконання зобов`язання, розривати договір банківського рахунка чи вчиняти інші дії, що мають наслідком припинення договору, у разі якщо майнові права на грошові кошти, що знаходяться на відповідному рахунку, є предметом обтяження, якщо інше не передбачено умовами обтяження. Правочини, вчинені з порушенням цієї вимоги, є нікчемними.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України розірвання договору є підставою для припинення зобов`язання.

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).

За приписами частини 3 статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено

Разом з тим, постановою Верховного Суду від 03.10.2024 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 у справі № 910/13/21 в частині задоволення позовних вимог про стягнення грошових коштів у розмірі 13 925 892,10 грн, 17 098 доларів США та 5 256,50 Євро. та ухвалено в цій частині нове рішення, у позові відмовлено та викладено резолютивну частину постанови Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 у справі № 910/13/21 у відповідній редакції, а саме: розірвано договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування №426753 від 03.03.2003 року та стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» 3 % річних у розмірі 1 315 766,32 грн , інфляційні втрати у розмірі 2 626 426,20 грн та судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 60 828,52 грн.

Згідно з частиною 3 статті 1075 Цивільного кодексу України передбачено правові наслідки припинення договору банківського рахунку та встановлено, що залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою чи в порядку, встановленому законом, перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

Як зазначалося вище, 15.10.2024 позивач звернувся до відповідача з листом щодо перерахуванням залишку на рахунках, у зв`язку із розірванням договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування №426753 від 03.03.2003 року.

14.11.2024 банк надав відповідь №20.1.0.0.0/7-241018/34005 на звернення позивача, в якій відповідач зазначив, що запитувані позивачем грошові кошти (залишки на рахунках) не обліковуються в АТ КБ «Приватбанк» з 27.11.2014 та запропоновано звернутися з заявою щодо повернення залишків коштів до ТОВ «Фінансова Компанія «Фінілон».

У постанові Верховного Суду від 03.10.2024 у справі №910/13/21 зазначено, наступне «судом апеляційної інстанції встановлено, що банк судове рішення у справі №904/1569/15 ні в добровільному, ні в примусовому порядку не виконав, спірні грошові кошти товариству не перерахував (при цьому ішлося про перерахування коштів на інші рахунки, відкриті у тому самому банку, але в іншій філії у м. Києві, що нівелює посилання банку про припинення договору), у жодний інший спосіб не повернув. Банк ці обставини не заперечує та зазначає, що 17.11.2014 уклав з ТОВ «Фінілон» договір про переведення боргу, за умовами якого Банк передав ТОВ «"Фінілон» зобов`язання за депозитними договорами та договорами банківського обслуговування, в т.ч. і за договором на здійснення розрахунково-касового обслуговування №426753 від 03.03.2003, укладеного з позивачем».

З оскаржуваної постанови у цій справі вбачається, що суд апеляційної інстанції врахував висновки Верховного Суду та правильно і обґрунтовано відхилив твердження відповідача про переведення боргу на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» з мовчазної згоди клієнта.

Відповідно до положень частини першої статті 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється у такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Отже, для заміни сторони чи для переведення боргу на третю особу необхідне дотримання такої ж письмової форми, як і сам договір, і угода про це (так само як і згода кредитора) повинна оформлюватися письмово. Однак, докази надання позивачем як кредитором письмової згоди на заміну боржника за договором розрахунково-касового обслуговування №426753 від 03.03.2003 в матеріалах справи відсутні.

З огляду на те, що відповідач не довів обставин надання позивачем згоди на заміну боржника у зобов`язанні за договором №426753 від 03.03.2003 на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», Верховний Суд погодився із висновком апеляційного господарського суду про те, що укладений між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року за відсутності згоди позивача, як кредитора, на заміну боржника у зобов`язанні не породив для позивача як кредитора правових наслідків.

Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що у спірних правовідносинах саме Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» є боржником за укладеним між сторонами справі договором №426753 від 03.03.2003 та є належним відповідачем у цій справі, який у порушення статті 1066 Цивільного кодексу України обмежив право позивача на розпорядження грошовими коштами, порушив його майнові права та інтереси».

Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України вказані обставини не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування №426753 від 03.03.2003 року, який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» та Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» в особі Севастопольської філії ПАТ «КБ «Приватбанк», у відповідача виникли зобов`язання в частині вчинення дій щодо переказу залишку коштів, які належать ТОВ "Тавріда Електрик Україна", у розмірі 13 925 892,14 грн, 17 098 доларів США, 5 265 Євро 50 євроцентів.

Заперечуючи проти позовних вимог, апелянт зазначає, що заявлені позивачем вимоги у межах справи № 910/15123/24 про стягнення з банку залишків коштів у розмірі 13 925 892,10 грн, 17 098 доларів США та 5 256,50 Євро не можуть підлягати задоволенню, оскільки вищевказані вимоги були розглянуті судом у межах справи № 910/13/21 та відмовлено у їх задоволенні, у зв`язку із тим, що Товариство пропустило загальний строк позовної давності, заявляючи вимоги до банку саме про стягнення коштів, що обліковувалися на банківських рахунках, відкритих на підставі договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 426753 від 03.03.2003.

На переконання апелянта, розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 426753 від 03.03.2003 у судовому порядку не впливає на переривання строку позовної давності (який може бути застосовано до вимоги про стягнення коштів розміщених на банківських рахунках), на початок обліку нового строку та встановлений судом факт пропущення ТОВ «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» строку позовної давності щодо вимоги про стягнення коштів з АТ КБ «ПриватБанк».

Крім того, скаржник просить суд закрити провадження у справі на підставі п.3 ч.1 ст. 231 ГПК України. В обґрунтування вказаного, відповідач зазначив, що предмети позовів у справах № 910/13/21 та №910/15123/24 (стягнення коштів ТОВ «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» з АТ КБ «ПриватБанк» за договором на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 426753 від 03.03.2003), так і підстави позовів (не повернення АТ КБ «ПриватБанк» коштів, що були розміщені Товариством на банківських рахунках, відкритих на підставі укладеного договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування №426753 від 03.03.2003) є однаковими.

Так, колегія суддів зазначає, що закриття провадження у справі є формою закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Перелік підстав закриття провадження у справі визначений у статті 231 Господарського процесуального кодексу України, є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Положеннями пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України підставою для закриття провадження у справі є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

З системного аналізу положень зазначених норм вбачається, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України можливе за умови, якщо рішення господарського суду або іншого органу, який вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, набрало законної сили, не змінено і не скасовано у відповідній частині в передбаченому законом порядку. За відсутності таких умов заінтересована особа вправі звернутися з позовом до господарського суду на загальних підставах.

При цьому, суд зазначає, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто, коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами й обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного зі згаданих вище умов не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору на загальних підставах.

Тобто, закриваючи провадження у справі на підставі пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, суд має встановити наявність рішення господарського суду або іншого органу, прийнятого у справі: між тими ж сторонами; про той же предмет; з тих же підстав.

Колегією суддів встановлено, що у межах справи № 910/13/21 Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» звернулося до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування, що був укладений між сторонами та стягнення грошових коштів у розмірі 13 925 892,10 грн, 2 626 426,20 грн - інфляційних втрат та 1 315 766,32 грн - 3% річних. Також, позивачем подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, якою доповнено позовні вимоги вимогами про стягнення з відповідача 17 098 доларів США та 5 256,50 Євро. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не повернув позивачеві грошові кошти, які розміщено на рахунках згідно з умовами договору, чим порушив свої зобов`язання щодо здійснення розрахунково-касового обслуговування, що тривалий час не дозволяє позивачу користуватися своїми власними коштами та використовувати їх у своїй поточній діяльності.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» звернулось до Господарського суду міста Києва з даною позовною заявою у межах справи №910/15123/24 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення з відповідача залишок грошових коштів на банківському рахунку в розмірі 13 925 892,14 грн, 17 098 доларів США, 5 265 Євро 50 євроцентів, у зв`язку із розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування №426753 від 03.03.2003 року.

Таким чином, проаналізувавши зміст позовної заяви, яка є предметом розгляду у даній справі та зміст судових рішень у справі №910/13/21, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для закриття провадження у справі №910/15123/24 на підставі пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України.

Крім того, апелянт просить суд застосувуати строк позовної давності.

Скаржник зазначає, що висновки суду першої інстанції про те, що право на отримання залишків грошових коштів, що були розміщені на підставі договору від 03.03.2003, виникло у позивача лише після розірвання судом договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 426753 від 03.03.2003 є необгрунтованим.

Так, відповідач, посилаючи на висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 03.10.2024 у справі № 910/13/21 наголошує, що у позивача право вимагати стягнення з відповідача належних його грошових коштів виникло з наступного дня, після дня в якому мали бути виконані отримані банком платіжні доручення Товариства, а саме № 3 від 17.02.2017 на суму 5 256, 50 євро, № 4 від 17.02.2017 на суму 65 778, 40 грн, № 1 від 17.02.2017 на суму 13 860 113, 74 грн, № 2 від 17.02.2017 на суму 17 098 дол США.

Отже, моментом коли позивач дізнався про порушення свого права на отримання від банку грошових коштів у розмірах 5 256, 50 євро, 13 925 892, 14 грн, 17 098 дол США є наступний день, що йшов за днем, в який мали б бути виконані банком платіжні доручення ТОВ «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» № 3 від 17.02.2017 на суму 5 256, 50 євро, № 4 від 17.02.2017 на суму 65 778, 40 грн, № 1 від 17.02.2017 на суму 13 860 113, 74 грн, № 2 від 17.02.2017 на суму 17 098 дол США.

З цього виплива, що право на отримання вказаних коштів, тобто право на отримання залишків коштів у зазначених розмірах, що перебували на банівських рахунках відкритих на підставі договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 426753 від 03.03.2003 виникло у позивача ще у лютому 2017 року.

Розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 426753 від 03.03.2003 не впливає та не може впливати на факт встановлення судом у справі № 910/13/21 моменту, з якого позивач фактично дізнався про порушення свого права на отримання своїх коштів, розміщених на рахунках за відповідним договором банківського обслуговування.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною 1 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності пов`язується з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 922/3737/19 вказано, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

У справі № 910/13/21 суди встановили, що у відповідача існує обов`язок повернути позивачу кошти, які знаходилися на відкритих у банку рахунках Товариства або будь-яких інших рахунках, де зберігаються кошти Товариства або будь-яких інших рахунках, де зберігаються кошти Товариства, а відмова від такого повернення є неправомірною. Цей обов`язок був зумовлений невиконанням відповідачем умов договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування, а саме розпоряджень позивача щодо перерахування грошових коштів на рахунки ТОВ «Тавріда Електрик Україна».

Як зазначив Верховний Суд у справі № 910/13/21 право вимагати стягнення з відповідача належних позивачу грошових коштів виникло з наступного дня після дня в якому мали бути виконані отримані банком платіжні доручення Товариства, а саме № 3 від 17.02.2017 на суму 5 256, 50 євро, № 4 від 17.02.2017 на суму 65 778, 40 грн, № 1 від 17.02.2017 на суму 13 860 113, 74 грн, № 2 від 17.02.2017 на суму 17 098 дол США.

При цьому Верховний Суд виснував, що позовна давність у справі № 910/13/21 є пропущеною за вимогами про стягнення грошових коштів, з підстав невиконання банком платіжних доручень клієнта.

Натомість, у даній справі позовні вимоги обгрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов`язань, що настали вже після розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування судом.

Як передбачено ст. 1075 ЦК україни договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Згідно з ч. 3 цієї статі, залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою чи в порядку, встановленому законом, перераховується на інший рахунок в строки і в поярдку, встановлені банківськими правилами.

Тобто отримати залишок грошових коштів на банківському рахунку можна лише після розірвання такого договору.

Отже, право позивача на отримання залишку грошових коштів, що були розміщені на підставі договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування, виникло після розірвання його судом, а саме 06.03.2024.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до суду із даним позовом 06.12.2024, тобто в межах строків позовної давності.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції обґрунтовано задоволенні позовні вимоги про стягнення 13 925 892, 14 грн, 17 098 дол. США та 5 265, 50 євро.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним у апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Господарського міста Києва від 03.03.2025 у справі № 910/15123/24 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 у справі № 910/15123/24 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» у відзиві на апеляційну скаргу за результатами розгляду апеляційної скарги просило суд стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» витрати на професійну правничу допомогу у сумі 50 000, 00 грн.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Так, Товариством з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу надано копію договору про надання правничої допомоги № 01/12 від 01.12.2024 року, ордер на надання правової допомоги.

Відповідно до п. 1.1 договору про надання правничої допомоги адвокат зобов`язується здійснювати представництво та надати інші види правничої допомоги клієнту щодо стягнення в судовому порядку з АТ «КБ «Приватбанк» залишку грошових коштів, що були розміщені клієнтом в установі банку боржника згідно договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 426753 від 03.03.2003 року, на умовах і в порядку, що визначені цим договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, що необхідні для виконання цього договору.

Згідно п.п. 2 п. 4.1 договору про надання правничої допомоги передбачено, що за правничу допомогу, передбачену цим договором клієнт, сплачує адвокату винагороду (гонорар) незалежно від результату надання правової допомоги у фіксованому розмірі такими частинами, зокрема: за надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань щодо стягнення в судовому порядку з АТ «КБ «Приватбанк» залишку грошових коштів, що були розміщені клієнтом в уставної банку боржника згідно договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 426753 від 03.03.2003; представництво інтересів клієнта у суді апеляційної інстанції під ча здійснення господарського судочинства - 50 000, 00 грн.

Заперечуючи проти стягнення витрат на правничу допомогу у сумі 50 000, 00 грн, Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» зазначає, що розмір витрат заявлений до стягнення з відповідача не є обґрунтованим та співрозмірним із складіністю справи та обсягом наданих адвокатом позивачу послуг, а тому просить зменшити їх до 5 000, 00 грн.

Висловлюючись щодо порядку обчислення гонорару, ВП ВС вказала, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому в ст. 627 ЦК України.

Гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту; і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Велика Палата ВС зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично понесені, та оцінювати їх необхідність.

Статтею 126 ГПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов`язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного в ч. 4 вказаної статті.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (Постанова ВП ВС від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21).

У даному випадку, розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269).

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає неспівмірною суму у загальному розмірі 50 000,00 грн (за складання відзиву та участь у судовому засіданні) із фактично наданим обсягом юридичної допомоги. Застосовуючи зазначені вище критерії розумності розміру заявлених товариством до відшкодування витрат на оплату послуг адвоката, їх необхідності та співмірності зі складністю справи і виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, враховуючи всі аспекти та характер спірних правовідносин у справі та виходячи із загальних засад господарського законодавства щодо принципів диспозитивності, змагальності сторін, рівності усіх учасників, колегія суддів враховує те, що підготовка заявником до судових засідань не вимагала додаткового вивчення юридичної природи спірних правовідносин чи виконання значного обсягу юридичної і технічної роботи, доказів протилежного не надано та з матеріалів справи не вбачається, що не може свідчити про її складність, як того вимагає частина четверта статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Як вбачається з досліджених судом апеляційної інстанції матеріалів справи, вартість наданих представником заявника послуг є завищеною, не відповідає критеріям обґрунтованості та розумності їх розміру у розумінні приписів частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а відтак враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правову допомогу, колегія суддів вважає обґрунтованими до стягнення витрати за надані послуги у сумі 10 000, 00 грн.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 року у справі № 910/15123/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 року у справі № 910/15123/24 залишити без змін.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д; код ЄДРПОУ 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» (03067, м. Київ, вул. Гарматна, 2; код ЄДРПОУ 31576194) 10 000, 00 витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

5. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 910/15123/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді Б.О. Ткаченко

А.Г. Майданевич

Дата підписання 03.06.2025 (у зв`язку із перебуванням судді Ткаченка Б.О. на лікарняному)