Постанова від 03.06.2025 по справі 169/1017/24

Справа № 169/1017/24 Головуючий у 1 інстанції: Тітівалов Р. К. Провадження № 22-ц/802/663/25 Доповідач: Карпук А. К.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2025 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів Бовчалюк З.А., Здрилюк О. І.

розглянувши впорядку спрощеногопозовного провадженнябез повідомленняучасників справицивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Клінінг-Профі-Сервіс» про захист прав споживачів за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на заочне рішення Турійського районного суду Волинської області від 02 квітня 2025 року в складі судді Тітівалова Р. К.,

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що у грудні 2020 року вона натрапила на шахрайську фінансову організацію під назвою « ОСОБА_2 », яка передала її реєстраційні дані іншій організації « ОСОБА_3 ». Брокери останньої у телефонних розмовах запропонували їй фінансові послуги заробіток на інвестиціях у криптовалюту, у зв`язку з чим позивачка вносила кошти на власний «торговий рахунок». Проте, як їй стало відомо, кошти були зараховані не на рахунок компанії «Альфа Ван Кепітал», а на рахунок відповідача ТОВ «Клінінг-Профі-Сервіс».Так, 16 грудня 2021 року з її рахунку на користь відповідача вчинено платіж на суму 13 998 гривень із призначенням платежу «оплата за послуги згідно з договором № 000/367 від 09 листопада 2021 року з ПДВ». Вказуючи, що вона з відповідачем жодних договорів не укладала, та жодних послуг відповідач їй не надавав, а використання відповідачем нечесної підприємницької практики призвело до втрати нею коштів, списаних з її розрахункового рахунку, позивачка, посилаючись на положення Закону України «Про захист прав споживачів», просила стягнути з відповідача на її користь 13 998 гривень сплачених коштів, інфляційні втрати у розмірі 5534.68 гривень та три проценти річних 1 137.10 гривень.

Заочним рішення Турійського районного суду Волинської області від 02 квітня 2025 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, у якій покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скаргамотивована тим,що суддопустив звуженуінтерпретацію поняття«нечесна підприємницькапрактика» іне давналежної оцінкиконкретним ознакамнечесної підприємницькоїпрактики вдіяльності відповідача. При сплаті коштів ОСОБА_1 хоч і не знала про те, що вони сплачуються на рахунок відповідача, але не мала сумнівів і правомірно розраховувала на те, що їй будуть надані фінансові (платіжні) послуги із зарахування цих коштів на її «торговий рахунок» у фінансовій організації правонаступниці компанії «Альфа ВанКепітал». Натомість ТОВ «Клінінг-Профі-Сервіс» прийняло кошти за «послуги», однак жодних послуг не надало та розпорядилося отриманими коштами на власний розсуд.

Відповідач не скористався своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки ціна позову в даній справі (20669,78 грн.) менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою ухвалення постанови у даній справі є 03.06.2025, тобто дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

При цьому кредитор вправі обрати спосіб захисту, що наданий йому законом, на власний розсуд.

За змістом ст. 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності, тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.

Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (Закон № 1023-ХІІ), нечесна підприємницька практика це будь-яка підприємницька діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції.

Як встановлено ч. 1 ст. 19 Закону № 1023-ХІІ, нечесна підприємницька практика забороняється. Перелік форм нечесної підприємницької практики не є вичерпним.

Частиною 6 ст. 19 Закону № 1023-ХІІ встановлено, що правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону № 1023-ХІІ захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

Нечесна підприємницька практика включає:

1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції;

2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Підприємницька практика вважається такою, що вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, шляхом надання йому неправдивої чи неповної інформації або ненадання інформації про:

1) основні характеристики продукції, такі як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару;

2) гарантійний строк та гарантійне обслуговування продукції;

3) будь-які застереження щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції;

4) спосіб продажу, ціну або спосіб розрахунку ціни, наявність знижок або інших цінових переваг;

5) умови оплати, доставки, виконання договору купівлі-продажу;

6) потреби у послугах, заміні складових чи ремонті;

7) місце розташування і повну назву продавця, а в разі потреби - місце розташування і повну назву особи, від імені якої виступає продавець;

8) характер, атрибути та права продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди;

9) небезпеку, що загрожує споживачу у зв`язку з покупкою та/або використанням продукції;

10) права споживача, у тому числі право відмовитися від продукції (для відповідних видів товарів, робіт і послуг), право на заміну продукції або відшкодування збитків.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Підприємницька практика, яка істотно спотворює або може істотно спотворити економічну поведінку лише чітко визначеної (окремої) групи споживачів, особливо вразливих до такої діяльності через їх розумові або фізичні вади, вік чи довірливість, у разі якщо продавець мав об`єктивну можливість передбачити їх поведінку та особливості, має оцінюватися з точки зору середньостатистичного представника такої групи, а також з урахуванням припущення, що, зважаючи на викладені обставини, можливість здійснити свідомий і компетентний вибір відсутня і споживач помиляється при вчиненні правочину щодо обставин, які мають істотне значення. Зазначені умови не стосуються законної рекламної діяльності, у тому числі створення заяв або виразів, які не можуть бути сприйняті буквально.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Відповідно до ст.229 ЦК, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.(ст.230 ЦК).

Виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, в грудні 2020 року позивач ОСОБА_1 натрапила на шахрайську фінансову організацію під назвою « Квантум Сістем» та добровільно 16.12.2021 сплатила кошти в загальній сумі 13998 грн. з метою внесення коштів на її «торговий рахунок» у компанії «Альфа Ван Кепітал»

ОСОБА_1 в позовній заяві підтвердила, про відсутність будь-яких договірних відносин з відповідачем, які б передбачали підставність оплати нею послуг відповідача.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що на підтвердження власних доводів, викладених в позовній заяві, позивачем надано лише платіжну інструкцію №0.0.2381696645.1 від 16.12.2021, відповідно до якої ОСОБА_1 було сплачено на розрахунковий рахунок ТОВ «Клінінг-Профі-Сервіс» грошові кошти у сумі 13998 грн. з призначенням платежу «оплата за услуги согласно договора №000/367 от 09.11.2021 года с НДС».

Будь-яких інших належних та допустимих доказів на підтвердження фіктивності вказаного підприємства як заявлялось позивачем, останньою не надано, як і належних та допустимих доказів щодо відсутності договірних відносин між позивачем та відповідачем. З долученої до матеріалів справи платіжної інструкції вбачається, що кошти були перераховані на рахунок ТОВ «Клінінг-Профі-Сервіс», як сплата за виконані послуги згідно з договором, однак доказів не надання відповідачем заявлених послуг матеріали справи не містять.

Обгрунтування позивача позову є суперечливим, оскільки стверджуючи відсутність будь-яких договірних відносин з відповідачем, вона в той же час говорить про нікчемність правочину, що укладений внаслідок нечесної підприємницької діяльності відповідача, не наводячи доказів її здійснення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про не доведеність вимог ОСОБА_1 про порушення відповідачем її прав як споживача.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування немає.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування немає.

Керуючись статтями 268, 367, 368, 375, 382, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Турійського районного суду Волинської області від 02 квітня 2025 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді: